Рішення № 94232635, 19.01.2021, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 січня 2021 р. № 400/4666/20 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Фульги А.П. розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1

до відповідача:Головного управління ДПС у Миколаївській області, вул. Лягіна,6, м.Миколаїв,54001

треті особи:Інгульський відділ державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), вул. Космонавтів, 61, м.Миколаїв,54056

про:визнання протиправними та скасування вимог від 20.02.2020 № Ф-70788-17, № Ф-70788-17У; зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління ДПС у Миколаївській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 20.02.2020 р. № Ф70788-17 та вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 20.02.2020 №Ф-70788-17У, яка знаходиться в матеріалах Виконавчого провадження №62975388 від 08.09.2020 року в Інгульському відділу державної виконавчої служби у м.Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції( м.Одеса); видалити з бази Головного управління ДФС дані про наявність заборгованості з ЄСВ у ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 на суму 29 293,44 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що з 2006 р. зареєстрований як фізична особа-підприємець, але фактично підприємницьку діяльність давно не здійснював, однак запис про припинення підприємницької діяльності внесено лише 24.09.2020 р. Оскаржувану вимогу не отримував, ознайомився з нею лише у державного виконавця в жовтні 2019 р. Відповідачем порушено строк обчислення боргу, який мав бути зроблений в кінці календарного місяця, а не визначати суму недоїмки станом на 31.01.2020 року Прийняття рішення поза межами законодавчо визначених строків є неправомірним.

Відповідач 17.12.2020 р. подав відзив на позов, в якому зазначив, що з 01.01.2017 р. набули чинності зміни до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування"(далі - Закон № 2464), за якими обов`язок сплати єдиного внеску виникає навіть без отримання доходу. Період нарахування позивачу єдиного внеску становить з 2017 р. по 2020 р., що становить 29293,44 грн., а з врахуванням II кварталу 2020 року сума боргу складає 35588,74 грн. Оскаржувана вимога сформована на підставі даних з інформаційної системи "Податковий блок" в автоматичному режимі та направлена позивачу поштою, однак відправлення повернулося у зв`язку з відсутністю за вказаною адресою.

З`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне:

Позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець з 2013 року та припинив підприємницьку діяльність 24.09.2020 р.

20.02.2020 р. відповідачем сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-70788-17 на суму 29293,44 грн.

Відповідачем надано екземпляр вимоги від 20.02.2020 р. № Ф-70788-17, в якій сума боргу співпадає, однак період виникнення вказано станом на 31.01.2020 р.

Вимога надіслана на адресу: АДРЕСА_1 , однак була повернута у зв`язку з відсутністю за вказаною адресою позивача.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (далі - ПК України) в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" ("Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань") в частині відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб-підприємців та нормами Закону № 2464 в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Пунктом 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464 з - поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб-підприємців, у тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Таким чином, визначення наявності в особи статусу фізичної особи-підприємця має першочергове значення для вирішення питання щодо наявності обов`язку сплати єдиного внеску.

01.07.2004 р. набув чинності Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" (у подальшому змінено назву на Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань").

Відповідно до ч. 1 ст. 4 вказаного Закону державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Згідно з ч. 1 ст.7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру.

Позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець 03.04.2013 по 24.09.2020р. та взятий на облік як платник податків з 03.04.2013р. Запис про припинення підприємницької діяльності внесено до Єдиного державного реєстру 24.09.2020 р. Однак за час реєстрації фізичною особою-підприємцем позивач працював як найманий працівник.

Так, під час примусового виконання вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 20.02.2020 р. № Ф-70788-17 старшим державним виконавцем Інгульського відділу ДВС у м.Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) 08.09.2020 р. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження.

Пунктом 14.1.195 п.14.1 ст.14 ПК України дано визначення поняттю "працівник" - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону;

Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 1 Закону №2464 єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом ст. 2 Закону № 2464 його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом 2 п.1 ч.1 ст.4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Суд акцентує увагу на тому, що п.4 ч.1 ст. 4 Закону № 2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб-підприємців, у тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу 1 п. 1 та п. 3 ч. 1 ст.7 Закону № 2464 (в редакції, чинній з 01.01.2017 р.) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

У той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464 не врегульовано.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ.

Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Верховним Судом у постанові від 04.12.2018р по справі № 440/2149/19 сформульовано правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону № 2464 щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Відповідно до інформації, яку ГУ ПФУ в Миколаївській області надало на вимогу суду встановлено, що відносно ОСОБА_1 звітувала Комунальна Установа Миколаївський Зоопарк за період з січня 2017 по квітень 2019 року, та ТОВ "Епіцентр К" за період з травня 2019 по листопад 2019 року. За період з грудня 2019 по теперішній час інформація в реєстрі застрахованих осіб по ОСОБА_1 відсутня.

Суд приходить до висновку, що позивач повинен сплатити єдиний соціальний внесок за період коли він не був найманим працівником за період з 02.04.2019 по 02.05.2019 р, а також з 01.12.2019 по 24.09.2020 року та не отримував заробітну плату з відповідними відрахуваннями.

Відповідно до п. 2 розділу І Порядку ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 7 квітня 2016 р. № 422, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20 травня 2016 р. за № 751/28881 (надалі - Порядок № 422), інтегрована картка платника (надалі - ІКП) - форма оперативного обліку податків, зборів, митних платежів до бюджетів та єдиного внеску, що ведеться за кожним видом платежу та включає перелік показників підсистем інформаційної системи органів ДФС, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та цільовими фондами.

З метою обліку нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску органами ДФС відкриваються ІКП за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися такими платниками. ІКП

містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника податків з бюджетами та цільовими фондами за відповідним видом платежу. Облік нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску відображається в ІКП окремими обліковими операціями в хронологічному порядку. При цьому кожна операція фіксується в окремому рядку із зазначенням виду операції та дати її проведення. Інформаційна система органів ДФС після відображення облікової операції забезпечує автоматичне проведення в ІКП розрахункових операцій (розділ ІІ п. 1 Порядку № 422).

З наведених норм Порядку № 422 вбачається, що ІКП позивача навіть після скасування Вимоги в частині міститиме помилкові дані про наявність у нього боргу із сплати єдиного внеску.

Згідно п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Використовуючи таке право, суд вважає за необхідне, що для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача необхідно зобов`язати відповідача видалити з інтегрованої картки платника ОСОБА_1 запис про наявність боргу (недоїмки) із сплати єдиного внеску за період з січня 2017 по квітень 2019 року та з травня 2019 по листопад 2019 року.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з ч. 2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оскільки матеріалами справи підтверджено, що за період з січня 2017 по квітень 2019 року та з травня 2019 по листопад 2019 року нарахування єдиного внеску оскаржуваною вимогою позивач був найманим працівником, з урахуванням висновків Верховного Суду, відповідач не навів суду переконливих аргументів та доказів на їх підтвердження, які б обґрунтовували правомірність оскаржуваної вимоги. Викладене є підставою для часткового задоволення позову.

Відповідно до ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Миколаївській області (вул. Лягіна,6,м. Миколаїв,54001 код ЄДРПОУ 43144729) - задовольнити частково.

2. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Миколаївській області про сплату боргу (недоїмки) від 20.02.2020 р. № Ф-70788-17 в частині нарахування єдиного соціального внеску за період з січня 2017 по квітень 2019 року та з травня 2019 по листопад 2019 року, за період нарахування з 02.04.2019 по 02.05.2019 р, та з 01.12.2019 по 24.09.2020 року залишити без змін.

3.Зобов`язати Головне управління ДПС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001, ЄДРПОУ 43144729) видалити з інтегрованої картки платника ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ,ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) запис про наявність боргу (недоїмки) із сплати єдиного внеску за період з січня 2017 по квітень 2019 року та з травня 2019 по листопад 2019 року.

4.В іншій частині позовних вимог відмовити;

5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Миколаївській області (вул. Лягіна,6, м.Миколаїв,54001 код ЄДРПОУ 43144729) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) судові витрати в розмірі 420,40 грн.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя А. П. Фульга