Рішення № 9422547, 21.04.2010, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" квітня 2010 р. Справа № 50/46-10

вх. № 2324/2-50

Суддя господарського суду

при секретарі судовогозасідання

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1, дов. від 06.04.2009 р.,

представника відповідача - не з"явився,

представника третьої особи - не з"явився

розглянувши справу за позовом ФОП ОСОБА_2, с. Козіївка

до ФОП ОСОБА_3, м. Харків 3-я особа Харківська міська рада, м.Харків

про визнання дійсним договору та визнання права власності

ВСТАНОВИВ:

Позивач просить суд визнати дійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 14.05.2009 р., укладений між позивачем та відповідачем, а також визнати за позивачем право власності на нежитлові приміщення 2-ого поверху №№ 41-53, 58, ІІ, ІІІ загальною площею 127,7 кв.м. в квартирному багатоповерховому житловому будинку під літ."А-5", які розташовані за адресою: АДРЕСА_2

В судове засідання 07.04.2010 р. відповідач не з"явився, витребуваних документів не надав, проте через канцелярію суду надав клопотання (вх. № 7879 від 07.04.2010 р.), в якому позов визнає в повному обсязі та просить суд у зв"язку з неможливістю прибуття свого належного представника в судове засідання розглядати спір без його участі.

В дане судове засідання представник позивача з"явився, проте витребуваних документів також не надав.

Представник третьої особи в даному судовому засіданні зазначив, що копію позовної заяви Харківською міською радою не отримано, тому письмові пояснення по суті спору він не може надати.

Враховуючи нез"явлення відповідача, а також необхідність отримання витребуваних документів, суд відклав розгляд справи на 21.04.2010 р.

В судове засідання 21.04.2010 р. відповідач та третя особа не з”явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.

Зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу документи, суд зазначає наступне.

14.05.2009 р. між позивачем та відповідачем укладений договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, відповідно умов якого відповідач продав, а позивач купив нежитлові приміщення 2-ого поверху №№ 41-53, 58, ІІ, ІІІ загальною площею 127,7 кв.м в квартирному багатоповерховому житловому будинку під літ."А-5" за адресою: АДРЕСА_2.

Відповідно до п.2.1 Договору, продаж нежитлових приміщень вчинено за суму 360000,00 грн., які відповідач одержав від позивача повністю до підписання цього договору.

Згідно п.3.1 Договору, відповідач зобов»язаний за власний рахунок організувати та забезпечити нотаріальне оформлення цього договору не пізніше 14.06.2009 р.

Позивач здійснив оплату за придбані приміщення в сумі 360000,00 грн., що підтверджується матеріалами справи, передав відповідачу спірні приміщення, про що свідчить акт приймання-передачі приміщення від 14.05.2009 р., проте відповідач своє зобов"язання щодо нотаріального посвідчення Договору не виконав.

Таким чином, сторони погодили усі істотні умови договору купівлі-продажу нежитлової будівлі та частково його виконали.

Враховуючи невиконання відповідачем свого обов”язку щодо нотаріального посвідчення Договору, позивач позбавлений можливості зареєструвати вказане майно згідно чинного законодавства та отримати на нього свідоцтва про право власності, що і стало підставою для звернення позивача до господарського суду Харківської області з відповідним позовом.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 ЦК України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обовязку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обовязків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки.

У відповідності із ст. 173 ГК України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший субєкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконати її обовязку.

Господарські зобовязання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 п. 4 ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обовязковим для виконання сторонами.

Спірні правовідносини регулюються ст. 655 ЦК України, згідно якої за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну.

Відповідно до ст. 209 ЦК України, правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

Відповідно до ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Дослідженням матеріалів справи встановлено, що сторони за спірним договором уклали договір у простій письмовій формі, при цьому домовилися в п. 3.1 договору про його нотаріальне посвідчення..

Дослідженням умов укладеного між сторонами договору та інших матеріалів справи судом встановлено, що сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору і відбулося часткове виконання його умов сторонами.

Згідно зі ст. 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 219 ЦК України суд може визнати такий правочин дійсним, якщо буде встановлено, що він відповідав справжній волі особи, яка його вчинила, а нотаріальному посвідченню правочину перешкоджала обставина, яка не залежала від її волі.

Згідно з п.4 постанови Пленуму ВСУ "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" від 28 квітня 1978 року N 3 (зі змінами та доповненнями), з підстав недодержання нотаріальної форми визнаються недійсними тільки угоди, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню. Якщо така угода виконана повністю або частково однією з сторін, а друга сторона ухиляється від її нотаріального оформлення, суд за вимогою сторони, яка виконала угоду, її правонаступників або прокурора, вправі визнати угоду дійсною.

Пунктом. З Роз'яснення ВСУ "Правові позиції щодо розгляду судами окремих категорій цивільних справ (Зобов'язання, що виникають з угод)" від 04.08.2001 року, також, вбачається, що суд може визнати дійсною угоду, що потребує нотаріального оформлення, коли сторони досягли згоди за всіма її істотними умовами і одна із сторін повністю або частково виконала її, а друга ухиляється від нотаріального оформлення останньої за відсутності передбачених законодавством перешкод для цього, у тому числі шляхом укладення щодо предмета зобов'язань нотаріально оформленої угоди з іншою особою.

Із врахуванням приписів вищенаведених положень закону та фактичних обставин справи, враховуючи визнання в повному обсязі відповідачем позовних вимог, суд вважає, що позовні вимоги позивача в частині визнання дійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 14.05.2009 р. обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно ст. 392 ЦК України власник майна може предявити позов про визнання його права власності, а відповідно до ч.2 ст.16 ЦК України, ст.ст. 20, 144, 147 ГК України майнові права субєкта господарювання права підлягають захисту, в тому числі шляхом їх визнання.

Так, відповідно до ст. 316 ЦК України правом власності, зокрема, є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За приписами ст. 317 цього Кодексу власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, у тому числі це стосується і нерухомого майна; право власності набувається у порядку, визначеному законом; ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року №475/97-ВР, передбачено, що кожна фізична особа або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Ст. 319 ЦК України передбачено, що власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений в його здійсненні.

Відповідно до п. 3 ст. 334 ЦК України, право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

Відповідно до статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги про визнання права власності являються обґрунтованими, такими, що визнані відповідачем, тому підлягають задоволенню.

Суд вважає за необхідне витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу стягнути зі сторін відповідно до ст.49 ГПК України,

Враховуючи наведене, керуючись ст.41,124,129 Конституції України, ст.ст. 16, 220, ст. 328, ст. 391, 392 ЦК України статтями 4-2,4-3, 12, 33, 43, 44-49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати дійсним договір від 14.05.2009 р. купівлі-продажу нежитлового приміщення, укладений між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, , адреса: АДРЕСА_3) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, адреса: 61170, АДРЕСА_1).

Визнати за фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, адреса: АДРЕСА_3) право власності на нежитлові приміщення 2-ого поверху №№ 41-53, 58, ІІ, ІІІ, загальною площею 127,7 кв.м в квартирному багатоповерховому житловому будинку під літ. «А-5» за адресою: АДРЕСА_2.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, адреса: 61170, АДРЕСА_1) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, , адреса: АДРЕСА_3) 3685,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, адреса: АДРЕСА_3) на користь держбюджету України (одержувач коштів - УДК в м. Харкові, № рахунку 31110095700002, код ЄДРПОУ 24134490, код бюджетної класифікації 22090200, символ звітності банку 095, банк одержувача - Головне управління Державного казначейства України у Харківській області, МФО 851011) - 3600,00 гривень витрат по сплаті державного мита.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя