Рішення № 94223123, 18.11.2020, Соснівський районний суд м. Черкас

Справа № 712/6853/20

Провадження № 2/712/1875/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 листопада 2020 року Соснівський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого судді – Пересунька Я.В.,

при секретарі – Дядюрі І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Черкаси в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Інтертранспостач» про зобов`язання вчинити певні дії,-

в с т а н о в и в:

У липні 2020 року адвокат Яцюк М.В., який діє в інтересах ОСОБА_1 , скерував до суду вказаний позов через систему «Електронний суд», в якому просить зобов`язати посадових осіб товариства з обмеженою відповідальністю «Інтертранспостач» (далі – ТОВ «Інтертранспостач») винести наказ про звільнення ОСОБА_1 з 26 червня 2019 року за власним бажанням відповідно до її заяви від 13 травня 2019 року, внести відповідний запис про її звільнення з 25 червня 2019 року до її трудової книжки та вирішити питання про стягнення судових витрат.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 перебуває в трудових відносинах з ТОВ «Інтертранспостач».

Із 26 липня 2016 року до 27 травня 2019 року ОСОБА_1 перебувала у відпустці по догляду за дитиною до трьох років.

13 травня 2019 року ОСОБА_1 намагалася подати до ТОВ «Інтертранспостач» свою заяву про звільнення за власним бажанням, однак через незалежні від неї обставини не змогла цього зробити, тому заява була направлена поштою та на електронну адресу відповідача.

Як стало відомо позивачу, ТОВ «Інтертранспостач» отримало її заяву 27 травня 2019 року, але дій щодо звільнення ОСОБА_1 відповідно до її заяви від 13 травня 2019 року не здійснено. Натомість підприємство направило позивачці заяву із запитаннями щодо її відсутності на робочому місці з 27 травня 2019 року та вважає її відсутність на роботі прогулом.

Вказані дії відповідача, на думку заявника свідчать про бездіяльність підприємства.

26 червня 2019 року позивачем подано відповідачу заяву із обґрунтуванням порядку свого звільнення.

На сьогодні відповідачем не ознайомлено позивачку із наказом про її звільнення та не виплачено компенсацію за невикористану відпустку у належному розмірі, що порушує її права та інтереси.

Ухвалою Соснівського районного суду м.Черкаси від 3 серпня 2020 року відкрито провадження у справі та розгляд справи визначено проводити за правилами спрощеного позовного провадження.

7 жовтня 2020 року до суду надійшов відзив представника відповідача адвоката Мельніченко А.М., в якому представниця проти задоволення позову заперечує. Відзив обґрунтовано тим, що позивачку не звільнено з роботи; наказ про звільнення не видавався; згідно табелів обліку робочого часу вона обліковується як відсутня на робочому місці; трудова книжка позивачці не видавалась і записи не вносились, оскільки відповідачем, як роботодавцем, заява позивачки про звільнення за власним бажанням не задоволена, а тому у позивачки відсутні підстави для захисту свого права, яке не порушене відповідачем. Так, відповідно до наказу №17-к від 1 квітня 2010 року «Про прийом на роботу» ОСОБА_1 прийнято на роботу за основним місцем роботи головним бухгалтером на ТОВ «Інтертранспостач» з 1 квітня 2010 року з окладом згідно штатного розпису. За заявою ОСОБА_1 від 20 липня 2016 року їй було надано відпустку по догляду за дитиною, про що видано наказ №29/2-к від 26 липня 2016 року про надання відпустки по догляду за дитиною до досягнення трирічного віку з 26 липня 2016 року по 27 травня 2019 року. 27 травня 2019 року на електронну пошту ТОВ «Інтертранспостач» надійшла заява ОСОБА_1 , датована 13 травня 2019 року, про звільнення за власним бажанням. На вказані зави ОСОБА_1 ТОВ «Інтертранспостач» було направлено лист №13 від 14.06.2019 року про те, що її відпустка по догляду за дитиною закінчилась 27 травня 2019 року, але в період з 28 травня по 14 червня 2019 року вона була відсутня на робочому місці, а тому роботодавець просив надати пояснення з цього приводу та з`явитись на роботі. Окрім цього, на ТОВ «Інтертранспостач» було проведено аудиторську перевірку діяльності головного бухгалтера, тобто виконання роботи ОСОБА_1 , внаслідок чого виявлено недоліки у веденні бухгалтерського обліку. Проте позивачка, отримавши листа відповідача, на підприємство не з`явилась, своїх пояснень не надала щодо відсутності на робочому місці, а також не надала пояснень щодо допущених недоліків у роботі, що унеможливлювало задоволення її заяви про звільнення за власним бажанням. Зважаючи на те, що позивачка не з`явилась на роботу, не надала пояснень щодо відсутності на роботі після закінчення відпустки, як і пояснень щодо аудиторської перевірки, то роботодавець був позбавлений можливості задовольнити її заяву від 13.05.2019 року про звільнення за власним бажанням. Відповідач просить також врахувати, що позивачка, маючи доступ до трудових книжок, при виході у відпустку по догляду за дитиною – забрала свою трудову книжку, що також унеможливило видання наказу про звільнення та внесення запису до її трудової книжки. На даний час позивачку не звільнено, вона перебуває в трудових відносинах з підприємством та табелюється як відсутня робочому місці. Доводи позивачки про зайнятість її посади є безпідставним, оскільки її посада не зайнята іншим працівником і вона може приступити до роботи в будь-який час. Щодо виплати компенсації за невикористану відпустку, то позивачка не може претендувати на отримання грошової компенсації за невикористану частину щорічної відпустки без звільнення. Крім того, відповідач зазначає, що законодавством не передбачено право ОСОБА_2 не виходити на робоче місце, не виконувати свої трудові обов`язки, до сплину двох тижнів з дня повідомлення роботодавця про звільнення за власним бажанням. Тобто, ОСОБА_2 повинна була відпрацювати з 27 травня 2019 року два тижні, а потім вважатися такою, що звільнена за власним бажанням. Вказаного позивачем зроблено не було.

У судовому засіданні 18 листопада 2020 року представник позивача ОСОБА_2 – адвокат Яцюк М.В. позовні вимоги повністю підтримав, просив їх задоволити із викладених в позові підстав.

Відповідач свого представника в судове засідання не направив, про судове засідання повідомленні належним чином.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представника позивача, судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини, що регулюються нормами цивільного законодавства.

Судом установлено, що відповідно до наказу № 17-к від 1 квітня 2010 року «Про прийом на роботу», ОСОБА_1 з 1 квітня 2010 року прийнято до ТОВ «Інтертранспостач» на посаду головного бухгалтера.

20 липня 2016 року ОСОБА_1 звернулася до відповідача із заявою про надання відпустки по догляду за дитиною до трьох років з 26 липня 2016 року по 27 травня 2019 року.

Відповідно до наказу № 29/2-к від 26 липня 2016 року «Про надання відпустки» ОСОБА_1 надано відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 26 липня 2016 року по 27 травня 2019 року.

13 травня 2019 року позивачка поштою направила до ТОВ «Інтертранспостач» заяву про звільнення за власним бажанням з 27 травня 2019 року, яка не була вручена і повернута за закінченням терміну зберігання.

Заяву такого ж змісту, датовану 13 травня 2019 року, ОСОБА_1 направила на електронну адресу підприємства, яка була доставлена 27 травня 2019 року, що підтверджується відповідним скрін-шотом з електронної пошти.

Із змісту листа ТОВ «Інтертранспостач» від 14 червня 2019 року, випливає, що керівництво підприємства просило ОСОБА_1 надати пояснення щодо факту не виходу її на роботу з 28 травня 2019 року до 14 червня 2019 року.

26 червня 2019 року на вказаний лист відповідача ОСОБА_1 направила лист в якому обґрунтувала порядок свого звільнення.

Відповідно до листа №5 від 30 січня 2020 року за підписом директора ТОВ «Інтертранспостач», представника позивача повідомлено про те, що ОСОБА_1 згідно наказу № 17-к від 1 квітня 2010 року була прийнята на роботу за основним місцем на посаду головного бухгалтера з окладом згідно штатного розкладу на повний робочий день з 01.04.2020 р. Згідно наказу №29/2-к від 26 липня 2016 року їй була надана відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 26 липня 2016 р. по 27.05.2019 р. З 27 травня 2019 р. ОСОБА_1 не приступила до виконання своїх обов`язків та не з`являлася на робочому місці. На їх запит щодо врегулювання трудових відносин між гр. ОСОБА_1 та ТОВ «Інтертранспостач» вона та її представник не з`явились, у зв`язку з чим вона не звільнена та є співробітником ТОВ «Інтертранспостач» без нарахування заробітної плати.

Відповідно до ч. 1 ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Аналіз змісту вказаної норми КЗпП дає підстави стверджувати, що за загальним правилом, працівник без пояснення причин власнику або уповноваженому ним органу – може розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. Водночас, власник або уповноважений ним органу зобов`язаний до спливу двотижневого строку розірвати із працівником такий трудовий договір лише за умови повідомлення працівником поважних причин для цього.

Як убачається із матеріалів справи, ТОВ «Інтертранспостач» отримало заяву ОСОБА_1 від 13 травня 2019 року про звільнення за власним бажанням 27 травня 2019 року, в якій йшлось про таке звільнення саме з 27 травня 2019 року; про жодні поважні причини для звільнення працівника за власним бажанням у заяві про звільнення не зазначено.

За таких обставин суд робить висновок про те, що отримавши 27 травня 2019 року заяву позивачки про звільнення вказаного змісту, відповідач не був зобов`язаний задовольняти таку заяву.

З огляду на викладене, підстави для задоволення позову ОСОБА_1 – відсутні.

Керуючись ст. 38 КЗпП України, ст. 12-13, 19, 81, 82, 89, 141, 259, 264-265, 268, 274-279 ЦПК України, суд,

у х в а л и в:

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Інтертранспостач» про зобов`язання вчинити певні дії.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Черкаського апеляційного суду, шляхом подання через Соснівський районний суд м. Черкас апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення зазначених строків або після розгляду справи в апеляційному порядку Черкаським апеляційним судом, якщо таке рішення не буде скасовано.

Повне найменування сторін:

позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РОНКПП: НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ;

відповідач: товариство з обмеженою відповідальністю «Інтертранспостач», код ЄДРПОУ: 25584924, адреса: 18018, м. Черкаси, вул. Громова, 167.

Повний текст рішення суду складено 24 грудня 2020 року.

Суддя: Я.В. Пересунько