Рішення № 94221601, 18.01.2021, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа № 760/8040/20

2-2369/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 січня 2021 року Солом`янський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Калініченко О.Б.

при секретарі Машевській О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпозика», третя особа Приватне акціонерне товариство «ВФ Україна», про визнання договору позики недійсним, -

В С Т А Н О В И В:

30.03.2020 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ТОВ «Укрпозика», третя особа ПрАТ «ВФ Україна», про визнання договору позики недійсним.

У позовній заяві позивач посилається на те, що 28.01.2020 року о 17:40 год. йому на мобільний номер НОМЕР_1 зателефонувала невідома особа, яка назвалася спеціалістом мобільного оператора «Водофон» та запропонувала підключити Інтернет 4G на його номер та запитала в нього три номери телефону, на які він найчастіше телефонує, та назвати кодове слово, на що позивач відмовив.

Пізніше, в цей же день позивач намагався здійснити дзвінок зі свого номеру телефону, однак йому це не вдалося, оскільки його sim-карта стала неактивна.

29.01.2020 року ОСОБА_1 зранку звернувся до сервісного центру мобільного оператора «Водофон Україна» з приводу відновлення мобільного зв`язку. Спеціалісти мобільного оператору, перевіривши стан його номеру, повідомили, що 28.01.2020 року sim-карту з цим номером було видано іншій особі.

За заявою позивача спеціалісти «ВФ Україна» відновили його номер мобільного телефону, після чого він повернувся в активний стан.

02.03.2020 року позивачу зателефонувала невідома йому особа, яка представилася представником ТОВ «Укрпозика», та повідомила йому, що станом на 02.03.2020 року в нього виникла прострочена заборгованість за договором позики, який укладений від його імені 28.01.2020 року з відповідачем.

У зв`язку з тим, що позивач не укладав договорів з відповідачем, 02.03.2020 року він звернувся до Соборного відділення поліції ДВП ГУНП у Дніпропетровській області з заявою по факту вчинення шахрайських дій з боку невідомих йому осіб та погроз з боку представників відповідача.

Крім того, того ж дня позивач звернувся із запитом до Українського бюро кредитних історій з метою отримання підтверджувальної інформації або її спростування щодо укладання від його імені кредитного договору з відповідачем.

10.03.2020 року на запит позивача Українське бюро кредитних історій надало відповідь № 465, з якої вбачається, що 28.01.2020 року від імені позивача з відповідачем укладено договір позики № U0947305 з терміном повернення коштів у розмірі 14 910 грн. до 27.02.2020 року.

Зазначає, що жодних дій, які б підтверджували його наміри щодо отримання позики від даної фінансової установи, він не вчиняв, грошові кошти у розмірі 14 910 грн. не отримував, що підтверджується банківськими виписками, а, оскільки день дезактивації номеру співпадає з днем укладення договору позики, тому вважає, що спірний договір від його імені укладено сторонніми особами.

У зв`язку з викладеним просить визнати недійсним договір № 110947305 про надання позики від 28.01.2020 року, а також стягнути судові витрати, що складаються з судового збору - 840,80 грн. та витрат на професійну правничу допомогу - 15 000 грн.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 03.04.2020 року відкрито спрощене позовне провадження у справі.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 03.04.2020 року зобов`язано ТОВ «Укрпозика» надати документи.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 15.05.2020 року зобов`язано ПАТ «ВФ Україна» надати інформацію.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 19.06.2020 року відмовлено у задоволення клопотання представника позивача про витребування доказів.

В ухвалі про відкриття провадження учасникам справи було визначено строк на подання відзиву, відповіді на відзив, заперечень та пояснень щодо позову.

29.05.2020 року від третьої особи - ПАТ «ВФ Україна» надійшли письмові пояснення, в яких зазначено наступне.

Відносно інформації щодо реєстрації абонента за номером телефону НОМЕР_1 з наданням персональних даних або отримання ним послуг знеособлено (анонімно) представник зазначає, що згідно зі ст. 32 Закону України «Про телекомунікації» абонент, який отримує телекомунікаційні послуги без укладення договору в письмовій формі, може зареєструватися в оператора, надавши йому персональні дані відповідно до закону в порядку, встановленому національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері зв`язку та інформатизації.

З моменту активації у мережі Оператора цього номеру телефону до теперішнього часу жодна особа, що використовувала телекомунікаційні послуги, що надавалися по мобільному номеру НОМЕР_1 , не зверталася у встановленому законодавством порядку до ПрАТ «ВФ Україна» за реєстрацією в Оператора. Зазначений телефонний номер обслуговувався в мережі ПрАТ «ВФ Україна» на умовах попередньої оплати послуг, без укладення договору в письмовій формі, знеособлено, та Оператор не володіє жодною інформацією, кому належить цей номер, оскільки абонент не надавав відомостей про себе, тобто такий абонент (особа або користувачі зазначеним номером) є анонімним для Оператора.

Відносно договору, на умовах якого надавались телекомунікаційні послуги за номером НОМЕР_1 , повідомляє, що відповідно до ст. 63 Закону України «Про телекомунікації» умовами надання телекомунікаційних послуг є, зокрема, укладення договору між оператором, провайдером телекомунікацій і споживачем телекомунікаційних послуг відповідно до основних вимог до договору про надання телекомунікаційних послуг, установлених національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері зв`язку та інформатизації.

Так, Оператором на офіційному веб-сайті у мережі Інтернет оприлюднено «Умови користування мережами мобільного зв`язку», які є загальноприйнятими нормами надання послуг та визначають порядок і правила користування в мережі ПрАТ «ВФ Україна», регулюють відносини між оператором та абонентом, права та обов`язки сторін.

Представник ПАТ «ВФ Україна» також зазначає, що 28.01.2020 року відбувалася заміна sim-карти в результаті розгляду заявки, поданої при дзвінку до ЦОА. Ця операція була проведена згідно з вимогами законодавства та чинними процедурами компанії щодо ідентифікації. Особа, яка телефонувала 28.01.2020 року о 17:45 год., надала необхідні для ідентифікації відомості стосовно обслуговування згаданого вище номера. При цьому, будь-які персональні дані особою, що проводила (замовляла) відновлення зазначеного номер, оператору не надавалася.

Враховуючи викладене, вважає, що ПрАТ «ВФ Україна» у встановлений законодавством порядок та спосіб надав повну інформацію абонентам про зміну формату, блокування, відновлення sim-карти, обмеження віддаленої заміни sim-карти, захисту від протиправних дій третіх осіб, тому твердження позивача про неправомірність дій третьої особи та про її причетність до подій, пов`язаних зі взломом аканту банківського рахунку позивача, є безпідставними.

26.06.2020 року надійшов відзив на позовну заяву, з якого вбачається, що сторона відповідача заперечує щодо позовних вимог в повному обсязі та просить відмовити у задоволенні позову з огляду на те, що оспорюваний договір не має жодної ознаки щодо мотивів вважати його недійсним.

Договір позики укладено в порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію», шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Під час укладення договору на сайті відповідача, з метою уникнення випадків шахрайства, клієнти проходять процес верифікації та ідентифікації за допомогою BankID АТ «Приватбанк».

Щодо тверджень позивача відносно того, що він не отримував грошові кошти у розмірі 14 910 грн. зазначає, що сума транзакції становить суму виданої позики 10500 грн., а 4 410 грн. - сума штрафу за прострочення. Крім того, після проходження ідентифікації він вказав іншу банківську картку, ніж зазначає у позовній заяві.

24.07.2020 року до суду надійшла відповідь на відзив від сторони позивача, у якій зазначено, що картка АТ КБ «ПриватБанк» за № НОМЕР_2 , на яку перераховані кошти, не належить позивачу, що підтверджується листом банку, а інформація по ордеру платежу № 193213377 містить незрозумілі відомості, які не пов`язані з предметом спору.

Оскільки позивач не отримував грошові кошти від відповідача за спірним договором, просить взнати цей договір недійсним.

Так як розгляд справи відбувається в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, сторони у судове засідання не викликалися.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд приходить до наступного.

Відповідно до ст.ст. 202, 205 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно ст. 207 цього Кодексу правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо:

- його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони;

- воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку;

- він підписаний його стороною (сторонами).

Електронний правочин в розумінні Закону України «Про електронну комерцію» - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснена з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем.

Судом встановлено, що 28.01.2020 року укладено електронний договір позики № UP5282621, за умовами якого позичальнику надається позика у сумі 10 500 грн. з датою виплати до 27.02.2020 року та сумою штрафу - 4410 грн.

Порядок вчинення електронних правочинів регламентується Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронна комерція - відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснені дистанційно з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, внаслідок чого в учасників таких відносин виникають права та обов`язки майнового характеру.

Електронний договір визначений як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до положень ст. 11 цього Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Як зазначає відповідач у поданому відзиві, спірний договір після процесу ідентифікації позивача за допомогою BankID АТ КБ «Приватбанк» був підписаний шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про електронні довірчі послуги» електронна ідентифікація - процедура використання ідентифікаційних даних особи в електронній формі, які однозначно визначають фізичну, юридичну особу або представника юридичної особи.

Статтею 12 визначено, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема, електронного підпису одноразовим ідентифікатором, що згідно п. 6 ч. 1 ст. 1 являє собою дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

Статтею 8 цього Закону визначено, що юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.

Позивач оспорює факт укладання ним зазначеного договору позики, посилаючись на те, що він не вчиняв жодних дій, які б підтверджували його наміри щодо отримання позики. Вважає, що спірний договір від його імені міг бути укладеним сторонніми особам у зв`язку з тим, що 28.01.2020 року відбувалася заміна sim-карти.

Судом також встановлено, що на офіційному веб-сайті у мережі Інтернет мобільного оператора викладені Умови користування мережами мобільного зв`язку, який, зокрема, міститься порядок відновлення та блокування sim-карти. За вказаним порядком необхідно спочатку заблокувати sim-карту, для цього абоненту необхідно виконати ряд дій та надати інформацію, якою може володіти лише він.

У випадку наявності ознак шахрайства, такі обставини мають встановлюватися відповідними правоохоронними органами.

В матеріалах справи наявні належні та достатні докази, що підтверджують такі обставини, оскільки містять відомості щодо відкритого кримінального провадження за заявою позивача про вчинення кримінального правопорушення, в рамках якого мають встановлюватись обставини заміни sim-карти та належності банківської карти, на яку здійснений платіж за договором позики.

Разом з тим, відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу:

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

- правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У позовній заяві стороною зазначено, що на момент укладення оспорюваного договору позики у позивача було відсутнє волевиявлення, що відповідало його внутрішній волі на його укладання.

Як вбачається з норм законодавства, електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Таким чином, наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.

З аналізу норм чинного законодавства вбачається, що своє волевиявлення на укладення договору учасник правочину виявляє в момент досягнення згоди з усіх істотних умов, складання та скріплення підписом письмового документа, в якому фіксуються правові наслідки.

У випадку, коли воля суб`єкта правочину формувалася не вільно і не відповідала волевиявленню, тобто з дефектом волі правочини були вчинені: під впливом помилки (ст. 229 ЦК); під впливом обману (ст. 230 ЦК); під впливом насильства (ст. 231 ЦК); під впливом тяжкої обставини (ст. 233 ЦК); внаслідок зловмисної домовленості представника з другою стороною (ст. 232 ЦК), такі правочини визнаються недійсними.

Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести такі обставини.

Однак сторона позивача на жодну з цих обставин в позові не посилається. Лише вказує на не укладення ним договору на отримання позики.

Суд звертає увагу, що за таких обставин не могло було порушено чи обмежено права позивача на свободу вибору, не порушено свободи волевиявлення, оскільки договір він не укладав, як він стверджує.

Між тим, сторона позивача також посилається на те, що на жодний рахунок ОСОБА_1 грошові кошти від відповідача не зараховувалися, що підтверджується банківськими виписками. Банківська картка АТ КБ «Приватбанк» № НОМЕР_3 , на яку, як зазначає сторона відповідача, були перераховані кошти за спірним договором позики, не належить позивачу, що підтверджується наданою АТ КБ «Приватбанк» відповіддю від 18.09.2020 року № 20.1.0.0.0/7-200819/1073.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

За положеннями ст. 640 цього Кодексу договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

З огляду на вказані положення закону, договір позики є реальним та вважається укладеним із моменту передання грошей. Сам по собі факт підписання сторонами тексту договору без передання грошових коштів не породжує обов`язку позичальника повернути грошові кошти. Якщо судом буде встановлено, що позикодавець не передав кошти позичальнику, договір позики вважається неукладеним.

Суд погоджується з доводами позивача, що належних доказів видачі саме ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 10 500 грн. за договором позики № UP5282621 від 28.01.2020 року стороною відповідача не надано, так як посилання на номер картки, на яку згідно наданої інформації по ордеру щодо платежу № 193214590 були перераховані вказані кошти, в жодному підписаному електронним підписом одноразовим ідентифікатором позивача документі не міститься.

При цьому за змістом п.2.1.1. р.2 Укладання договору за допомогою дистанційних засобів Загальних умов договору позики, наданих стороною відповідача, встановлення договірних відносин між сторонами за допомогою дистанційних засобів забезпечується шляхом заповнення позичальником на Порталі (веб-сайт позикодавця) заяви з наданням даних та документів, що вимагаються, і відомостей про платіжну картку.

Проте, сторона відповідача на виконання ухвали суду про витребування доказів надала пакет документів, які були укладені в порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію» в електронній формі, в якому, однак, відсутня заповнена позичальником на Порталі (веб-сайт позикодавця) заява з наданням даних та документів, що вимагаються, та відомостей про платіжну картку.

Тобто, стороною відповідача не надано будь-яких доказів того, що саме електронним цифровим підписом позивача підписано договір позики, оскільки відповідачем не надано ані відомості про заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону, зокрема, електронним одноразовим ідентифікатором; ані про вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір; що також в свою чергу свідчить про неукладеність позивачем цього договору.

Слід також врахувати заміну sim-карти номеру телефону позивача 28.01.2020 року, яка за підтвердженням представника ПрАТ «ВФ Україна» відбувалося о 17-45 год., та створення платежу в цей же день о 20-20 год., як випливає з інформації по ордеру щодо платежу №193214590.

Таким чином, у суду є підстави вважати, що позивач не є тією особою, яка уклала 28.01.2020 року договір позики № UP5282621, оскільки ним надано докази на доведення того факту, що оспорюваний договір підписаний та кошти отримані не ним.

Однак неукладеність і недійсність договору тягнуть за собою різні правові наслідки, оскільки договір є неукладеним, то і не потребує визнанню недійсним.

Так, в п.8 постанови від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» Пленум Верховного Суду України роз`яснив, що відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.

В Аналізі окремих питань судової практики (Розділ 8) ВССУ зазначає, що суди, встановивши, що спірний договір, який за формою і змістом відповідає вимогам закону, але експертизою підтверджено, що одна із сторін його не підписувала, мають виходити з того, що такий договір є вчиненим. Зазначене вище є підставою для визнання договору недійсним згідно зі статтями 203, 215 ЦК у зв`язку з підписанням договору особою, яка не має на це повноважень, та відсутністю волевиявлення власника, якщо власник у подальшому не схвалив такого правочину.

Однак при цьому ВССУ наголошує на необхідності проведення судової почеркознавчої експертизи у такому випадку, оскільки заперечення факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин не може доводитися свідченням свідків.

Таким чином, лише якщо відсутні докази того, що позикодавець не передавав позичальнику кошти за договором позики та за відсутності передбачених законом підстав нікчемності такого договору, особа, яка оспорює факт підписання нею такого договору позики має звертатись до суду із вимогою про визнання цього договору недійсним. Відсутність її підпису на цьому договорі встановлюється висновком експерта.

Проте, в даному випадку відсутність підпису на спірному договорі не може бути встановлена висновком експерта, виходячи з використання засобу електронного цифрового підпису, та обставини справи свідчать про не передання позивачу як позичальнику коштів за договором позики.

Втім, у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ч. 2 ст. 5 ЦПК України).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Так, визнання правочину (договору) неукладеним не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених законом; судам слід відмовляти у задоволенні позову з такою вимогою.

Однак, якщо в ході розгляду судового спору суд виявить ознаки, за якими договір можна визначити як неукладений, а, отже, таким, що не породжує правових наслідків (ухвала ВССУ від 30.09.2015 року у справі № 6-22599св15), і тому не потребує визнання недійсним, то суд має вказувати про це у мотивувальній частині судового рішення.

Отже, враховуючи викладене, встановлені судом обставини не є підставою для визнання договору недійсним, а можуть лише бути підставою для відмови в задоволення вимог щодо стягнення коштів як за неукладеним договором.

Згідно зі ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до положень ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. При цьому учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до положень ст.ст. 76-80 цього Кодексу доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 89 ЦК України чуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Врахувавши пояснення учасників справи та дослідивши надані документи, суд приходить до висновку, що належних та допустимих доказів того, що сторонами в момент підписання оспорюваного договору було недодержано вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України, матеріали справи не містять.

З огляду на наведене, позов задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 202, 203, 205, 207, 215, 230-233, 626, 638, 640, 1046, 1051 ЦК України, Законом України «Про електронну комерцію»», Законом України «Про електронні довірчі послуги», ст.ст. 3, 4, 12, 13, 16, 76-82, 89, 223, 259, 263-265, 268, 272, 273, 280-284 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпозика» (м. Київ, вул. Сурикова, 3-А, код ЄДРПОУ 43024915), третя особа Приватне акціонерне товариство «ВФ Україна», про визнання договору позики недійсним.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення або складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: