Постанова № 9418719, 16.04.2010, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 квітня 2010 р.                                                                       справа № 2а-22618/09/0570

час прийняття постанови: <година >

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого                                                  судді Христофорова А.Б.

при секретарі                                                  Малій С.Ю., Рябовол М.О.,

за участю:

представника позивача                                                   Шаламай О.М., Пічул В.Л.,

представників відповідача                                                  Лукащук Т.М., Щелепової Н.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду за адресою: м. Донецьк-52, вул. 50-ї Гвардійської дивізії, 17, адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Азовська транспортно – експедиторська компанія» до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 30.11.2009 № 0001332310/0, № 0001322310/0, -

В С Т А Н О В И В:

          Позивач, ТОВ «Азовська транспортно – експедиторська компанія» звернулося до суду з адміністративним позовом до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 30.11.2009 № 0001332310/0, № 0001322310/0. (т. 1 а.с. 3-9, т. 2 а.с. 11)

          В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що працівниками Жовтневої МДПІ м. Маріуполя було проведено виїзну планову перевірку Позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного і іншого законодавства за період з 10.02.2003 по 30.06.2009.

За результатами перевірки ДПІ складено акт № 2807/23-2/31132233 від 18.11.2009 та прийнято податкове повідомлення рішення від 30.11.2009 № 0001322310/0 за порушення пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п. 6.5 а) пп. 6.1.1 п. 6.1 ст.6, пп. 3.2.14 п. 3.2 ст. 3, пп. 7.4.1, 7.4.4 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5, пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” яким визначено податкове зобов’язання на суму 268011 грн. у тому числі за основним платежем 178674 грн. та штрафними санкціями 89337 грн., податкове повідомлення – рішення від 31.11.2009 № 0001332310/0 за порушення п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” яким визначено податкове зобов’язання на суму 67053 грн. у тому числі за основним платежем 44702 грн. та штрафними санкціями 2351 грн.

          Позивач, не погоджується із прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями та зазначає, що отримував послуги з автоперевезення від ПП „Максима” та ПП „Фладко”. При цьому у Позивача відсутні товарно – транспортні накладні, які на думку ДПІ є виключним документом для підтвердження сум його валових витрат, понесених у зв’язку з отриманням послуг перевезення. З такою позицією Позивач не погоджується, вказує, що автоперевезення від ПП „Фладко” та ПП „Максима” надавалися на підставі відповідних договорів.

Крім того, позивач зазначає, що наказ Мінтрансу України від 29.12.1995 № 488/348, яким затверджена типова форма товарно – транспортної накладної не зареєстрований в Мінюсті України, тобто не набув чинності. Позивач посилається на приписи Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, Закону України „Про податок на додану вартість”, вказує, що ним було отримано від перевізників податкові накладні та складено акти виконаних робіт, що свідчать про здійснення конкретного правочину, пов’язаного з виробничою діяльністю платника податків і які обов’язково мають вартісні показники, зазначені послуги сплачені відповідно до платіжних доручень. А тому позивач вважає, що правомірно вніс до складу валових витрат суму витрат за послуги перевезення, надані ПП „Фладко” та ПП „Максима”. З огляду на викладену правову позицію за послугами перевезення, позивач не погоджується також і з висновком відповідача щодо завищення податкового кредиту з ПДВ в сумі 45382 грн. у зв’язку з відсутністю підтверджуючих документів, які не було отримано від ПП „Фладко” та ПП „Максима” посилаючись на наявність податкових накладних, договорів та платіжних доручень якими сплачені зазначені послуги.

Позивач не погоджується також із висновком податкового органу про завищення податкового кредиту з ПДВ на суму 101697 грн. в зв’язку з тим, що позивач не мав право включати до складу податкового кредиту поточного звітного місяця суми ПДВ, що вказані в податкових накладних, складених постачальником в попередніх місяцях. В обґрунтування правової позиції позивач вказує на приписи Закону України „Про податок на додану вартість”, яким не забороняється включати до складу податкового кредиту звітного періоду суми ПДВ, що вказані в податкових накладних, складених постачальником в попередніх податкових періодах і які платник отримав тільки в звітному періоді. Жодна норма закону не містить в собі будь – яких обмежень або заборони щодо можливості включення до складу податного кредиту сум ПДВ, вказаних в оригіналах податкових накладних, отриманих платником податків пізніше, ніж звітний період, в якому вони були складені продавцем товарів.

Позивач заперечує також проти позиції податкового органу про неможливість зробити висновок щодо підтвердження пільги з ПДВ при наданні послуг морського агентування в зв’язку з відсутністю договорів з замовниками послуг, посилаючись на те, що позивач отримував від замовників номінації, тобто отримував повноваження на агентування. Зобов’язання сторін з морського агентування визначені Кодексом торгівельного мореплавства України, зокрема ст. 116 і міжнародними звичаями при агентуванні. Позивач вважає, що сторонами була погоджена ціна агентських послуг на підставі наказу Міністерства транспорту України 15.12.2000 № 711 „Про внесення змін та доповнень до Зборів і плат за послуги, що надаються суднам у морських торгівельних портах України”. Посилається на ч. 7 ст. 180 ГК України де передбачено, що строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов’язання сторін, що виникли на основі цього договору. Позивач вважає, що договори морського агентування були укладені на невизначений строк. Позивач вважає, що здійснені ним дії щодо обслуговування іноземних суден є операціями з агентування морського торгівельного флоту, а сам Позивач виступав як судновий агент. Про це свідчать номінації на адресу позивача на агентування відповідних суден та дисбурсментські рахунки, підписані капітанами суден і завірені печатками із зазначенням окремо вартості агентських послуг і послуг третіх осіб.

З огляду на викладене, Позивач просить визнати недійсними податкові повідомлення-рішення від 30.11.2009 № 0001332310/0, № 0001322310/0.

В судовому засіданні представники Позивача підтримали адміністративний позов, просили задовольнити в повному обсязі. Надані під час судового розгляду пояснення представників Позивача відповідають правовій позиції, викладеній в адміністративному позові.

Відповідач не погодився із позовними вимогами, надав письмові заперечення (т. 3 а.с. 153-156) відповідно до яких зазначив, що при проведенні перевірки працівниками податкового органу встановлено, що підприємство отримувало послуги автоперевезень від ПП „Максима” та ПП „Фладко” витрати по яких були включені до складу валових витрат, проте вказані взаємовідносини не підтверджено відповідними первинними документами (договорами та ТТН). До перевірки підприємство було надано тільки акти виконаних робіт від ПП „Фладко” та ПП „Максима”, які не відповідають вимогам ст. 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” та Положенню про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку”, затвердженого наказом Мінфіну України від 24.05.1995 № 88. Крім того, Відповідач посилається на наказ Мінтрансу України від 14.10.1997 № 363 „Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом України” яким у п. 1 визначено, що товарно – транспортна накладна – єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, який необхідний для списання товарно – матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаних робіт.

Крім того зазначає Відповідач, згідно переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні, наданому у Додатку до постанови КМУ від 25.02.2009 № 207 необхідною є також товарно – транспортна накладна. З огляду на зазначене, Відповідач вважає правомірним прийняття податкового повідомлення – рішення № 0001332310/0 від 30.11.2009 на загальну суму 67053 грн. з тих самих підстав податковий орган дійшов до висновку про завищення підприємством податкового кредиту з ПДВ на суму 45382 грн.

Відповідач також вказує на порушення Позивачем приписів пп. 7.4.1, 7.4.4 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5, пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” стосовно нарахування податкового кредиту можливості для платника податковими накладними, виданими в іншому податковому періоді ніж господарська операція. Податковий орган зазначає, що закон не передбачає виключення з загального правила щодо дати виникнення права на податковий кредит та не передбачає можливості для платника податку самостійно приймати рішення щодо відстрочення реалізації права на отримання податкового кредиту вже після настання дати виникнення права на податковий кредит, тобто самостійно вирішувати в якому місяці реалізувати своє право на податковий кредит.

З питань не підтвердження пільги з ПДВ за результатами надання послуг з обслуговування суден нерезидентів Відповідач зазначає наступне. Під час перевірки податковим органом було встановлено, що Позивач, крім іншого, займався наданням послуг з агентування морських суден. Позивач посилається на ст. 116 КТМ України відповідно до якої у морському порту або поза його територією як постійні представники судновласника діють агентські організації (морські агенти), які за договором морського агентування за винагороду зобов’язані надавати послуги в області торгівельного мореплавства. Відповідач зазначає, що договори морського агентування є зовнішньоекономічними договорами, та повинні містити відповідні реквізити згідно Положення проформу зовнішньоекономічних договорів, затвердженого наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції від 06.01.2001 № 201. Приписи ст.ст. 203,207,208,297,382 ЦК України встановлюють обов’язковість укладання угод у письмовій формі, з підписанням уповноваженою особою і завіренням печаткою.

Проте, до перевірки податковому органу були надані тільки телексні номінації на англійській мові, в яких відсутні обов’язкові реквізити, передбачені у випадку письмового оформлення договору: назву, номер договору, дату та місце складання, місцезнаходження сторін, поштові та платіжні реквізити сторін, а тому встановити факт укладання агентської угоди встановити неможливо в зв’язку з чим підприємство неправомірно користувалося пільгою з ПДВ. З огляду на викладене, Відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В судовому засіданні представники Відповідача підтримали заперечення на адміністративний позов, просили відмовити в його задоволенні у повному обсязі.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах заявлених позовних вимог, суд встановив наступне.

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю „Азовська транспортно – експедиторська компанія” зареєстровано виконавчим комітетом Маріупольської міської ради Донецької області 10.02.2003, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи Серії А00 № 285836 (т. 3 а.с. 151). Згідно з довідкою Управління статистики у місті Маріуполі № 02-19-542 від 08.05.2007 ТОВ «АТЕК» включено до ЄДРПОУ за № 31132233 (т. 3 а.с. 149), здійснює діяльність автомобільного вантажного транспорту, організація перевезення вантажів, діяльність морського вантажного транспорту, залізничного транспорту та ін. відповідно до Статуту (т. 3 а.с. 133-148). ТОВ «АТЕК» є платником податку на додану вартість згідно зі Свідоцтвом про реєстрацію платника податку на додану вартість № 08740280 (т. 3 а.с. 150).

У період з 26.10.2009 по 13.11.2009 Жовтневою МДПІ м. Маріуполя проводилася планова виїзна документальна перевірка ТОВ «АТЕК» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 10.02.2003 по 30.06.2009, за результатами якої складено акт від 18.11.2009 № 2807/23-2/31132233 (т. 1 а.с. 10-49).

Згідно висновків акту перевірки встановлено порушення позивачем п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму 44702 грн. у тому числі за 2007 рік - 1724 грн., 2008 рік – 26781 грн., півріччя 2009 року – 16197 грн. Також у акті вказано на порушення позивачем пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п. 6.5 а) пп. 6.1.1 п. 6.1 ст.6, пп. 3.2.14 п. 3.2 ст. 3, пп. 7.4.1, 7.4.4 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5, пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в результаті чого занижено ПДВ на загальну суму 178674 грн. у т.ч. травень 2007 – 2976 грн., червень 2007 – 5420 грн., жовтень 2007 – 1017 грн., листопад 2007 – 3440 грн., грудень 2007 – 2359 грн., квітень 2008 – 1569 грн., червень 2008 – 13000 грн., серпень 2008 – 2978 грн., 898 грн., вересень 2008 – 3638 грн., жовтень 2008 – 7215 грн., лютий 2009 – 12554 грн., березень 2009 – 103521 грн., квітень 2009 – 9998 грн., травень 2009 – 2581 грн., червень 2009 – 5510 грн. (т. 1 а.с. 48).

У зв’язку з виявленими порушеннями податкового законодавства Відповідачем прийняті податкове повідомлення - рішення від 30.11.2009 № 0001322310/0 яким визначено податкове зобов’язання на суму 268011 грн. у тому числі за основним платежем 178674 грн. та штрафними санкціями 89337 грн., (т. 1 а.с. 51) податкове повідомлення – рішення від 31.11.2009 № 0001332310/0 яким визначено податкове зобов’язання на суму 67053 грн. у тому числі за основним платежем 44702 грн. та штрафними санкціями 2351 грн. (т. 1 а.с. 52).

Щодо правомірності віднесення Позивачем до складу валових витрат сум за послуги автоперевезень, отриманих від ПП „Фладко” та ПП „Максима” суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи позивачем ТОВ „АТЕК” надавалися послуги з організації та виконання транспортно – експедиторське обслуговування експортних вантажів інших підприємств, зокрема ТОВ „Артемівський КХП”, ЗАТ „Донагроімпекс”, ТОВ „Украгроімпекс”, в зв’язку з чим підприємством були укладені відповідні договори та доповнення до них (т. 2 а.с. 73-147) Відповідно до ст. 9 Закону України „Про транспортно – експедиторську діяльність” за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Відповідно до пп. 2.1.1 п. 2.1 Договорів (вказані договори є типовими для кожного замовника послуг ТОВ „АТЕК”) замовник видає Експедитору (ТОВ „АТЕК”) довіреність на право товарно – експедиторського обслуговування вантажів власної номенклатури та укладання договорів з відповідними організаціями та підприємствами від свого імені. Позивачем до суду було надано довіреності, видані Замовниками послуг транспортного – експедирування на ім’я директора ТОВ „Азовська транспортно – експедиторська компанія” з повноваженнями укладати від свого імені договори на перевезення, транспортно – експедиторське обслуговування вантажів.

За для виконання прийнятих на себе зобов’язань за вищевказаними договорами Позивачем було укладено із ПП „Фладко” Договір від 20.06.2008 № 48 про надання транспортних послуг (т. 1 а.с. 52-53) із додатком № 1 розрахунку вартості транспортних послуг (т. 1 а.с. 54) а також Договір № 02-07 А/Т від 01.03.2007 з ПП „Максима” (т. 1 а.с. 57-60) відповідно до положень яких Перевізники зобов’язувалися приймати для перевезення вантажі Замовника та здійснювати перевезення їх власним автотранспортом.

Фактичне надання послуг з перевезення вантажів згідно вищевказаних Договорів та додаткових угод підтверджується актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) (т. 1 а.с. 94 - 126), податковими накладними, виданими ПП „Фладко” та ПП „Максима” Позивачу (т. 1 а.с. 127-160), рахунками – фактура (т. 2 а.с. 212-245). Факт сплати ТОВ „АТЕК” за отримані послуги підтверджується платіжними дорученнями про перерахунок грошових коштів ПП „Фладко” та ПП „Максима” (т. 1 а.с. 61-93)

Відповідач у акті перевірки зазначає, що послуги з автоперевезень, витрати по яким було включено до складу валових витрат не було підтверджено відповідними первинними документами (відсутність договорів, товарно – транспортних накладних) в зв’язку з чим не можливо зробити висновок про їх використання у подальшому у власній господарській діяльності.

Суд не погоджує таку позицію відповідача, оскільки вона не ґрунтується на вимогах чинного законодавства.

Так, у відповідності до п. 5.1 ст. 5 цього Закону валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 цього Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Позивачем до судового засідання було надано відповідні Договори із перевізниками, які містять всі необхідні умови договорів перевезення, акти здачі-прийняття робіт з перевезення вантажу складені між Замовником послуг та Перевізником, рахунки – фактура на автотранспортні послуги, а також платіжні доручення про сплату послуг з перевезення.

Крім того, судом у судовому засіданні було досліджено картки рахунку 631 „Розрахунки з вітчизняними постачальниками” де відображено фактичну сплату отриманих послуг від перевізників ПП „Фладко” та ПП „Максима” (т. 2 а.с. 204-211)

Стосовно відсутності товарно – транспортних накладних суд зазначає, що приписами статті 8 Конституції України регламентовано, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Статтею 3 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» встановлено, що органи державної податкової служби України у своїй діяльності керуються Конституцією України, законами України, іншими нормативно-правовими актами органів державної влади, а також рішеннями Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань оподаткування, виданими у межах їх повноважень.

Положеннями Указу Президента України «Про державну реєстрацію нормативних актів міністерств та інших органів державної виконавчої влади» N 493/92 від 03.10.1992 року встановлено, що з 1 січня 1993 року нормативно-правові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації в Міністерстві юстиції України.

Судом встановлено, що спільний Наказ Міністерства транспорту України та Міністерства статистики України «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля» N 488/346, 29.12.1995 року, на який посилається відповідач в обґрунтування свого висновку про те, що застосування товарно-транспортних накладних форми 1-ТН є обов’язком для всіх суб’єктів господарської діяльності станом на час виникнення спірних правовідносин та на час розгляду справи не зареєстровано в Міністерстві юстиції України, тому не може бути застосований судом.

Відповідач стверджує, що через відсутність первинних документів, які не були надані позивачем для перевірки, причетність вказаних транспортних послуг до валових витрат позивача не можливо підтвердити.

Законодавче визначення поняття «первинний документ» виходить закріплене положеннями ст. 1 «Визначення термінів» Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» N 996-XIV від 16.07.1999, відповідно до яких первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Водночас ч.1, 2 ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» N 996-XIV від 16.07.1999, встановлені вимоги до первинного документу та визначена сфера застосування первинного документу.

Так, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Як вказано в додатку № 4 акту перевірки до перевірки позивачем були надані наступні документи: банківські документи, касові документи, договори поставки та виконання послуг, прибуткові накладні, акти виконаних робіт, специфікації, зворотно – сальдові відомості по рахунках 631, 30, 31, 28, 661, 65, 6414, 6851, інші документи.

Суд звертає увагу на те, що положеннями Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено для особи, яка підпадає під діє цього закону, альтернативну поведінку, тобто встановлено диспозитивність у облікових відносинах.

Так, у відповідності до ч. 5 статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підприємство самостійно визначає: облікову політику підприємства; обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку i способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановлених цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності i технології обробки облікових даних; розробляє систему i форми внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності i контролю господарських операцій, визначає права працiвникiв на підписання бухгалтерських документів; затверджує правила документообороту i технологiю обробки облікової інформації, додаткову систему рахункiв i регiстрiв аналiтичного облiку; може видаляти на окремий баланс фiлiї, представництва, вiддiлення та iншi вiдокремленi пiдроздiли, які зобов’язані вести бухгалтерський облік, з наступним включенням їх показників до фінансової звiтностi підприємства».

До того ж, послуги автоперевезення, отримані ТОВ „АТЕК” від ПП „Фладко” та ПП „Максима” були „перевиставлені” Замовникам транспортно – експедиторських послуг (ТОВ „Артемівський КХП”, ЗАТ „Донагроімпекс”, ТОВ „Украгроімпекс”), що підтверджується відповідними рахунками та актами виконаних робіт (т. 2 а.с. 148-203).

Як вбачається зі змісту положення п.5.11. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

З урахуванням наведених норм права та наданих до матеріалів письмових документів, суд дійшов висновку про те, що висновки акту перевірки про порушення позивачем пп.5.3.9 п.5.3, пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” є безпідставними та такими, що спростовуються фактичними обставинами у справі.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Статтею 71 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Виходячи зі змісту положень частин 3, 4, 6 статті 71 КАСУ якщо особа, яка бере участь у справі, не може самостійно надати докази, то вона повинна зазначити причини, через які ці докази не можуть бути надані, та повідомити, де вони знаходяться чи можуть знаходитися. Суд сприяє в реалізації цього обов'язку і витребує необхідні докази. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов'язку суд витребує названі документи та матеріали. Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Відповідно до Довідки ДПІ у Іллічівському районі м. Маріуполя від 29.03.2010 № 99/23-1/33760609 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ПП „Фладко” щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «АТЕК» за період з 01.06.2008 по 31.01.2009, не встановлено розбіжностей з відомостями, отриманими від ТОВ «АТЕК», а також встановлено відображення в податковому обліку результатів господарських відносин відповідно до відомостей, отриманих від ТОВ «АТЕК», тобто фактично підтверджено надання послуг, пов’язаних зі здійсненням господарської діяльності (підтверджено наявність господарських операцій). (т. 4 а.с. 24-28)

Стосовно підтвердження взаємовідносин ТОВ „АТЕК” із ПП „Максима”, то згідно листа начальника СВ ПМ ДПА у Донецькій області (наданий Відповідачем як роздруківка електронного варіанту, отриманого від ДПА у Донецькій області) всі документи щодо фінансово – господарської діяльності ПП „Максима” направлено для проведення судово – економічної експертизи, а тому повідомити про наявність цих документів неможливо, при цьому листом повідомляється що відносно службових осіб ПП „Максима” кримінальних справ працівниками СВ ПМ ДПА у Донецькій області не порушувалося.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно з частиною другою ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Відповідно до ст. ст. 219, 220, 221, 224, 228 ЦК України недійсними, зокрема, є правочини в разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину, недодержання сторонами вимоги про нотаріальне посвідчення договору, вчинення правочину малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності в разі відсутності його схвалення батьками, усиновлювачем або опікуном, правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування в порядку ст. 71 ЦК України, правочин, що порушує публічний порядок, тобто спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Також відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним, а відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Аналізуючи наведені норми, суд дійшов висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Під час розгляду справи судом встановлено, що укладені Договори про надання транспортних послуг між ТОВ „АТЕК” та ПП „Фладко”, ПП „Максима” не віднесено законом до нікчемних, також відсутні судові рішення про визнання його недійсним

Таким чином, Відповідачем не доведено належними та допустимими доказами факту відсутності отримання послуг з перевезення вантажу, а також відсутність зв’язку між понесеними витратами та господарською діяльністю.

З огляду на вказане, суд вважає необґрунтованим висновок податкового органу про порушення Позивачем вимог п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, а тому визнає недійсним податкове повідомлення – рішення від 31.11.2009 № 0001332310/0 яким визначено податкове зобов’язання на суму 67053 грн. у тому числі за основним платежем 44702 грн. та штрафними санкціями 2351 грн. повністю.

До того ж, у Постанові Президії Верховного Суду України та Президії Ради суддів України № 7 від 03.04.2009 «Про стан здійснення судочинства адміністративними судами» наголошується, що згідно з практикою Верховного Суду України у даній категорії справ під час судового засідання судом мають з’ясовуватися обставини щодо фактичного наміру підприємства одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності.

Відповідно до ч. 8 ст. 9 Закону України „Про транспортно – експедиторську діяльність” платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування.

Частиною 9 ст. 9 Закону визначено, що у плату експедитору не включаються витрати експедитора на оплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання договору транспортного експедирування, на оплату зборів (обов'язкових платежів), що сплачуються при виконанні договору транспортного експедирування.

З акті виконаних робіт, підписаних між ТОВ „АТЕК” та Замовниками транспортно - експедиторських послуг (ТОВ „Артемівський КХП”, ЗАТ „Донагроімпекс”, ТОВ „Украгроімпекс”) вбачається, що позивачем було виставлено суму за належне надання послуг експедирування, яка включена до загального рахунку який спрямовувався замовнику, разом з іншими витратами, які виникли при наданні транспортно – експедиторських послуг.

Згідно з актом перевірки позивачу також інкримінується порушення п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» стосовно завищення податкового кредиту у сумі 45382 грн. в зв’язку з відсутність товарно – транспортних накладних, а тому неможливості підтвердити правомірність використання послуг в господарській діяльності платника податку.

Суми, які були включені до податкового кредиту ТОВ „АТЕК” правильно та в повній мірі були відображені у податковій звітності, яка подавалася до податкового органу із відображенням, зокрема, цих сум у розрізі контрагенів відповідно до додатку № 5 до податкової декларації з ПДВ і у сторін немає спору щодо арифметичної правильності їх відображення.

У відповідності до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Матеріалами справи підтверджено наявність належним чином оформлених податкових накладних, які можуть бути підставою для включення сум податку на додану вартість до суми податкового кредиту звітного періоду відповідно до вимог Закону України «Про податок на додану вартість», виданих ПП „Фладко” та ПП „Максима” (т. 1 а.с. 127-160).

Відповідно до пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Разом з тим, стосовно правової позиції податкового органу щодо обов’язкової наявності товарно – транспортних накладних, як безумовної обставини включення витрат по наданню послуг з перевезення до валових суд надав оцінку вище. Тому суд вважає, що сума ПДВ у складі сплачених послуг ТОВ „АТЕК” за автоперевезення вантажу правомірно віднесена ним до складу податкового кредиту, а висновки податкового органу щодо завищення Позивачем податкового кредиту за перевіряємий період у розмірі 45382 грн. безпідставний.

Суд не погоджується із висновком податкового органу про порушення Позивачем пп. 7.5.1 п. 7.5 п.п. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в частині завищення податкового кредиту на суму 101697 грн. з огляду на наступне.

Вищевказаний висновок податкового органу випливає з описової частини акту перевірки, згідно до якої, серед іншого, зазначено, що підприємством завищено податковий кредит на суму 101697,00 гривень по наступним податковим накладним та фіскальним рахункам :

-місяць включення згідно реєстру отриманих накладних листопад 2007р., номер 22, дата 30.09.07р., постачальник СПД Сивкова Л.В., ІПН 2372500504, вартість без ПДВ 1096,46 гривень, сума ПДВ 219,29 гривень;

-місяць включення згідно реєстру отриманих накладних червень 2008р., номер 7, дата 31.05.2008р., СПД Сивкова Л.В., ІПН 2372500504, вартість без ПДВ 1833,41 гривень, сума ПДВ 366,68 гривень;

-місяць включення згідно реєстру отриманих накладних березень 2009р., номер 35, дата 16.02.2009р., постачальник ТОВ «Укратрнасагро», ІПН 330121805847, вартість без ПДВ 427,91 гривень, сума ПДВ 85,58 гривень;

-місяць включення згідно реєстру отриманих накладних березень 2009р., номер 34, дата 17.02.2009р., постачальник ТОВ «Укратрнасагро», ІПН 330121805847, вартість без ПДВ 88675,83 гривень, сума ПДВ 17 735,17 гривень;

-місяць включення згідно реєстру отриманих накладних березень 2009р., номер 47, дата 27.02.2009р., постачальник ТОВ «Укратрнасагро», ІПН 330121805847, вартість без ПДВ 67375,00 гривень, сума ПДВ 13475,00 гривень;

-місяць включення згідно реєстру отриманих накладних березень 2009р., номер 40, дата 25.02.2009р., постачальник ТОВ «Укратрнасагро», ІПН 330121805847, вартість без ПДВ 314416,67 гривень, сума ПДВ 62883,33 гривень;

-місяць включення згідно реєстру отриманих накладних березень 2009р., номер 420, дата 25.02.2009р., постачальник Маріупольська міська державна лікарня ветеринарної медицини, ІПН 006942305811, вартість без ПДВ 5150,00 гривень, сума ПДВ 1 030,00 гривень;

-місяць включення згідно реєстру отриманих накладних квітень 2009р., номер 577, дата 13.03.2009р., постачальник Маріупольська міська державна лікарня ветеринарної медицини, ІПН 006942305811, вартість без ПДВ 5150,00 гривень, сума ПДВ 1 030,00 гривень;

-місяць включення згідно реєстру отриманих накладних квітень 2009р., номер 575, дата 13.03.2009р., постачальник Маріупольська міська державна лікарня ветеринарної медицини, ІПН 006942305811, вартість без ПДВ 676,67 гривень, сума ПДВ 135,33 гривень;

-місяць включення згідно реєстру отриманих накладних квітень 2009р., номер 576, дата 13.03.2009р., постачальник Маріупольська міська державна лікарня ветеринарної медицини, ІПН 006942305811, вартість без ПДВ 338,33 гривень, сума ПДВ 67,67 гривень;

місяць включення згідно реєстру отриманих накладних квітень 2009р., номер 2009030199 , дата 26.03.2009р., постачальник ІП СЖС, ІПН 143677015011, вартість без ПДВ 16397,84 гривень, сума ПДВ 3279,57 гривень;

-місяць включення згідно реєстру отриманих накладних червень 2009р., номер 65, дата 31.03.2009р., постачальник ТОВ «Укртрансагро», ІПН 330121805847, вартість без ПДВ 6942,88 гривень, сума ПДВ 1 388,58 гривень.

Також відповідно до описової частини акту перевірки вказано, що всі вищезазначені контрагенти підприємства розташовані у м. Маріуполі, тобто це є одна територіальна громада. Заяву скаргу щодо відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення, ТОВ «АТЕК» до Приморського відділення Жовтневої МДПІ м. Маріуполя не надавав (яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту), як то передбачено пп. 7.2.6 п.7.2 ст. 7 ЗУ 168.

Відповідачем, факт наявності на момент перевірки у позивача всіх необхідних податкових накладних, що стосуються спірних правовідносин, не оспорюється, вказана обставина також підтверджується матеріалами справи, зокрема податковими накладними, податковими деклараціями, реєстрами отриманих та виданих податкових накладних.

Спірною обставиною в даному випадку є наявність чи відсутність обмежень щодо відображення в податковому обліку податкових накладних, виписаних в іншому, ніж у звітному, податковому періоді.

Відповідно до п. 1.7 ст.1 Закону України „Про податок на додану вартість” податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Відповідно до пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.

У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг).

Отримання такої скарги є підставою для проведення позапланової виїзної перевірки такого постачальника для з'ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов'язань з цього податку за такою цивільно-правовою операцією.

Підставою для нарахування податкового кредиту без отримання податкової накладної також є: транспортний квиток, готельний рахунок або рахунок, який виставляється платнику податку за послуги зв'язку, інші послуги, вартість яких визначається за показниками приладів обліку, що містять загальну суму платежу, суму податку та податковий номер продавця, за винятком тих, в яких форма встановлена міжнародними стандартами;

касові чеки, які містять суму поставлених товарів (послуг), загальну суму нарахованого податку (з визначенням фіскального номера, але без визначення податкового номера постачальника). При цьому з метою такого нарахування загальна сума поставлених товарів (послуг) не може перевищувати 200 гривень за день (без урахування податку на додану вартість).

Згідно з пп. 7.2.3. п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов’язань продавця (платника податку) у двох примірниках. Податкова накладна є звітним податковим і одночасно розрахунковим документом і повинна відповідати вимогам п. 7.2.1 п. 7.2. ст. 7 Закону.

Відповідно до пп. 15.3.1 п. 15.3 ст. 15 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” заяви на повернення надміру сплачених податків, зборів (обов'язкових платежів) або на їх відшкодування у випадках, передбачених податковими законами, можуть бути подані не пізніше 1095 дня, наступного за днем здійснення такої переплати або отримання права на таке відшкодування.

З аналізу Закону України "Про податок на додану вартість" вбачається, що Закон визначає лише один випадок невключення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку - відсутність податкової накладної, згідно з абзацом 2 пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону підставою для відповідальності платника податку є не підтвердження сум податку, включеного до податкового кредиту, на момент перевірки платника податку. Інших підстав для невключення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку зазначений Закон не передбачає. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Таким чином діючим законодавством України не встановлено обмежень щодо відображення в податковому обліку податкових накладних, виписаних в іншому, ніж у звітному, податковому періоді. Тому в даному спірному випадку суд вважає правомірним включення вищезазначених сум до складу податкового кредиту.

Щодо висновку податкового органу стосовно відсутності у Позивача пільги з ПДВ в зв’язку з чим занижено податкові зобов’язання з податку на додану вартість на загальну суму 31595 грн. суд зазначає наступне.

Як вбачається із матеріалів перевірки ТОВ „АТЕК” в період, за який здійснювалась перевірка, надавало послуги з морського агентування.

Відповідно до п. 2 Умов і правил здійснення агентування і фрахтування морського торговельного флоту та контроль за їх дотриманням, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 17 травня 1994 року № 247, агентування морського торговельного флоту - це обслуговування суден в морських, річкових портах України, що здійснюється судновим агентом, який надає послуги судну, що пов'язані з торговельним мореплавством.

Згідно ч. 1 ст. 116 Кодексу торговельного мореплавства України у морському порту або поза його територією як постійні представники судновласника діють агентські організації (морський агент), які за договором морського агентування за винагороду зобов'язуються надавати послуги в галузі торговельного мореплавства.

Статтею 117 КТМ України визначено права та обов’язки морського агента, зокрема, морський агент виконує формальності та дії, пов'язані з прибуттям, перебуванням і відходом судна, допомагає капітану судна у налагодженні контактів з службами порту, місцевими органами державної виконавчої влади, в організації постачання і обслуговування судна в порту, оформляє митні документи та документи на вантаж, інкасує суми фрахту та інші суми для оплати вимог судновласника, що виникають з договору перевезення, сплачує за розпорядженням судновласника і капітана судна суми, пов'язані з перебуванням у порту, залучає вантажі для морських ліній, здійснює збір фрахту, експедирування вантажу, наймання екіпажів для роботи на суднах, виступає від імені вантажовласника, а також договірною стороною учасників перевезення вантажів у прямому змішаному сполученні.

За своєю правовою природою договір морського агентування є різновидом агентського договору, здійснення діяльності за яким Господарським кодексом України віднесено до комерційного посередництва (агентської діяльності) у сфері господарювання.

Відповідно до ст. 4 КТМ України до цивільних, адміністративних, господарських та інших правовідносин, що виникають із торговельного мореплавства і не врегульовані цим Кодексом, відповідно застосовуються правила цивільного, адміністративного, господарського та іншого законодавства України.

          З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що правовідносини з питань виконання договору морського агентування, що не врегульовані КТМ України мають регулюватися на підставі відповідних положень ГК України, зокрема, до відносин з морського агентування повинні застосовуватись положення глави 31 ГК України в частині, що не суперечить вимогам КТМ України.

          Так, відповідно до вимог КТМ України не визначено вимог щодо встановлення форми, змісту та порядку виконання договору морського агентування, а лише визначено права та обов’язки морського агента та судновласника, та умови припинення договору морського агентування.

          Однак, відповідно до вимог ст. 297 ГК України визначено, що за агентським договором одна сторона (комерційний агент) зобов'язується надати послуги другій стороні (суб'єкту, якого представляє агент) в укладенні угод чи сприяти їх укладенню (надання фактичних послуг) від імені цього суб'єкта і за його рахунок.

Агентський договір повинен визначати сферу, характер і порядок виконання комерційним агентом посередницьких послуг, права та обов'язки сторін, умови і розмір винагороди комерційному агентові, строк дії договору, санкції у разі порушення сторонами умов договору, інші необхідні умови, визначені сторонами.

Договором повинна бути передбачена умова щодо території, в межах якої комерційний агент здійснює діяльність, визначену угодою сторін. У разі якщо територію дії агента в договорі не визначено, вважається, що агент діє в межах території України.

Агентський договір укладається в письмовій формі. У договорі має бути визначено форму підтвердження повноважень (представництва) комерційного агента.

Згідно вимог ст. 301 ГК України відповідно до агентського договору комерційний агент одержує агентську винагороду за посередницькі операції, що здійснені ним в інтересах суб'єкта, якого він представляє, у розмірі, передбаченому договором.

Комерційний агент має право вимагати для розрахунку бухгалтерський витяг щодо всіх угод, за які йому належить агентська винагорода.

Отже, суд вважає, що зазначені вимоги до агентського договору є істотними умовами договору та розповсюджуються на правовідносини, які регулюються договором морського агентування.

Згідно вимог КТМ України відшкодування судновласником витрат на обслуговування судна в порту здійснюється на підставі дисбурсментського рахунка. Дисбурсментський рахунок є документом, в якому міститься весь перелік понесених судновим агентом витрат, пов’язаних з перебуванням у порту обслуговуваного ним судна і проведених за рахунок судновласника, з додаванням необхідних виправдних документів, завірених капітаном судна. Дисбурсментський рахунок скріплюється підписом капітана судна та погоджується з представником судновласника. Порядок оплати дисбурсментського рахунка встановлюється в договорі морського агентування між судновласником та агентом.

За виконання агентських дій агент одержує агентську винагороду, котра є оплатою послуг за виконання ним звичайних функцій представництва інтересів судновласника та надання допомоги капітану судна в порту. Розмір агентської винагороди визначається умовами договору. Його ставки можуть змінюватися залежно від тоннажу судна, кількості та роду вантажу, а також від виду плавання (закордонне, каботажне). Сплата агентської винагороди провадиться судновласником після виконання агентом доручень на підставі оформленого двостороннього акта наданих послуг з агентування судна.

Позивачем до суду було надано телексні номінації та дисбурсментські рахунки, які свідчать про надання позивачем послуг, які за змістом відповідають послугам, що надаються судам та пов’язані із торговельним мореплавством, але, як свідчать матеріали перевірки позивачем не було надано договори морського агентування, які б фіксували здійснення зазначених господарських операцій, також зазначені договори не було надано до суду.

Статтею 9 „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.1999 № 996-XIV визначено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Так, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факти здійснення господарських операцій. При цьому, зазначені документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо – безпосередньо після її закінчення.

Зокрема, відповідно до п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 ЗУ „Про податок на додану вартість” об’єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України.

Згідно п.п. 3.2.14 п. 3.2 ст. 3 Закону не є об’єктом оподаткування операції з надання послуг з агентування і фрахтування морського торговельного флоту судновими агентами на користь нерезидентів, які надають послуги з міжнародних перевезень пасажирів, їхнього багажу, вантажів чи міжнародних відправлень

Судом досліджено надані позивачем номінації на агентування морських суден та дисбурсментські рахунки, які, з пояснень позивача, підписані керівником ТОВ „АТЕК” та капітанами суден, та засвідчені печатками підприємства та суден, та зроблено висновок, що виходячі зі змісту зазначених документів неможливо встановити факти надання послуг з агентування морського торговельного флоту ТОВ „АТЕК” як судновим агентом саме на користь нерезидентів, оскільки за зазначеними документами неможливо встановити чи є сторона - замовник (судновласник) нерезидентом України, чи було здійснено погодження дисбурсментських рахунків з представником судновласника. Крім того, на виконання вимог КТМ України позивачем ані до перевірки, ані до суду не було надано двосторонні акти наданих послуг з агентування судна, який є підставою для здійснення оплати агентської винагороди.

Відповідно до приписів ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про обґрунтованість висновків Жовтневої міжрайонної ДПІ м. Маріуполя про те, що послуги надані ТОВ „АТЕК” з обслуговування суден в Маріупольському морському порту повинні оподатковуватись згідно п.п. 3.1.1 п.3.1 ст. 3 та п.6.5 а) 6.1.1 п.6.1 ст. 6 ЗУ „Про податок на додану вартість”, та підприємством необгрунтовано віднесено послуги, які надані на митний території України до операцій, що не є об’єктом оподаткування з ПДВ за відсутності первинних документів у вигляді договорів морського агентування, які б відповідали вимогам КТМ та ГК України, та містили всі істотні умови договору, надавали характеристику сторін, встановлювали розмір агентської винагороди, порядок її сплати та підстави для її перерахування.

У відповідності до п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” у разі, коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Оскільки суд прийшов до висновку про часткову неправомірність донарахування контролюючим органом податкового зобов’язання позивачу, то, відповідно, є неправомірним застосування до нього штрафних (фінансових) санкцій у відповідній частині.

На підставі ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;          

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на вищевикладене, суд частково задовольняє позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Азовська транспортно – експедиторська компанія» до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 30.11.2009 № 0001332310/0, № 0001322310/0 та визначає недійсним повністю податкове повідомлення – рішення від 31.11.2009 № 0001332310/0 за порушення п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” яким визначено податкове зобов’язання на суму 67053 грн. у тому числі за основним платежем 44702 грн. та штрафними санкціями 2351 грн. та визнає недійсним частково податкове повідомлення рішення від 30.11.2009 № 0001322310/0 за порушення пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п. 6.5 а) пп. 6.1.1 п. 6.1 ст.6, пп. 3.2.14 п. 3.2 ст. 3, пп. 7.4.1, 7.4.4 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5, пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” яким визначено податкове зобов’язання на суму 268011 грн. у тому числі за основним платежем 178674 грн. та штрафними санкціями 89337 грн. - на загальну суму 220619 грн. у тому числі за основним платежем 147079 грн., штрафними санкціями 73540 грн.

У відповідності до ст. 94 КАС України суд стягує з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2,25 грн., які підтверджені документально (т. 1 а.с. 2).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Азовська транспортно – експедиторська компанія» до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 30.11.2009 № 0001332310/0, № 0001322310/0 – задовольнити частково.

Визнати недійсним податкове повідомлення – рішення від 31.11.2009 № 0001332310/0 яким визначено податкове зобов’язання ТОВ «Азовська транспортно – експедиторська компанія» на суму 67053 грн. у тому числі за основним платежем 44702 грн. та штрафними санкціями 2351 грн.

Визнати частково недійсним податкове повідомлення рішення від 30.11.2009 № 0001322310/0 яким визначено податкове зобов’язання на суму 268011 грн. у тому числі за основним платежем 178674 грн. та штрафними санкціями 89337 грн. в частині нарахування ТОВ «Азовська транспортно – експедиторська компанія» податкового зобовязання на загальну суму 220619 грн. у тому числі за основним платежем 147079 грн., штрафними санкціями 73540 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Азовська транспортно – експедиторська компанія» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 (дві) грн. 25 коп.

Постанова постановлена у нарадчій кімнаті та проголошена її вступна та резолютивна частина у судовому засіданні 16 квітня 2010 року. Постанова виготовлена в повному обсязі та підписана 21 квітня 2010 року.

          Заява про апеляційне оскарження постанови суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі - з дня складення в повному обсязі - до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.

          Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови.

          Апеляційна скарга на постанову суду подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

          Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання зяви про апеляційне оскарження.

Суддя                                                                       Христофоров А.Б.