Ухвала суду № 94181551, 16.01.2021, Самарський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 206/3903/20

Провадження № 2-др/206/3/21

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.01.2021 м. Дніпро

Самарський районний суд м. Дніпропетровська у складі судді Маштака К.С., розглянувши у судовому засіданні заяву представника позивача - адвоката Іванчука В.Я. про ухвалення додаткового рішення по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ», треті особи: Приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Горай Олег Станіславович, Приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Клименко Роман Васильович про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, -

ВСТАНОВИВ

У провадженні Самарського районного суду м. Дніпропетровська перебувала цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ», треті особи: Приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Горай Олег Станіславович, Приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Клименко Роман Васильович про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська по цивільній справі № 206/3903/20, позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ», треті особи: Приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Горай Олег Станіславович, Приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Клименко Роман Васильович про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню задоволено, визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 9106 від 03.07.2020, вчинений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Горай Олег Станіславович про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Вердикт Капітал» заборгованості в розмірі 32856,35 грн., стягнуто з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 840,80 грн.

13.01.2021 до канцелярії суду засобами поштового зв`язку надійшла заява представника позивача – адвоката Іванчука В.Я. про ухвалення додаткового рішення, в якій останній просив ухвалити додаткове рішення у даній справі № 206/3903/20, яким стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10500,00 грн. Заява мотивована тим, що вирішивши справу по суті позовних вимог, судом в рішенні не відображено питання щодо розподілу судових витрат, зокрема, витрати позивача на професійну правову допомогу. Пунктом 3 додаткової угоди від 19.08.2020 до lоговору про надання правової допомоги № 19/08/20 від 19.08.2020 встановлено, що оплата вартості правових послуг адвокатського об`єднання проводиться позивачем протягом 3 (трьох) робочих днів після набрання судовим рішенням законної сили. Позивачем подано до суду заяви про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу на загальну суму 10500,00 грн. Таким чином з вищевикладеного вбачається, що у зв`язку з розглядом справи № 206/3903/20, позивач має сплатити витрати на професійну правову допомогу в розмірі 10500,00 грн.

Представником відповідача – генеральним директором ТОВ «Вердикт Капітал» Іжаковським О.В. подано заперечення на заяву про відшкодування витрати на професійну правничу допомогу, згідно якої останній зазначив, що заява позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу не підлягає задоволенню з огляду на те, що правнича допомога надавалась в рамках договору про надання правової допомоги № 19/08/20 від 19 серпня 2020 року, де сторони договору ОСОБА_1 (Клієнт) та АТ «Права справа» в особі голови В.Я. Іванчука. Позов натомість подано адвокатом Дидюком Петром Віталійовичем (ордера адвоката було подано разом із позовною заявою). Заявлені витрати за складання запиту у розмірі 1000,00 грн. із врахуванням змісту запиту та суті документу, не є співмірними. 3 приводу витрат на написання позовної заяви, то текст позову складається із 3-х сторінок в яких представник в основному цитує норми законодавства. В даному випадку, заявлена сума за написання позовної заяви не співмірна із проробленою роботою та аргументацією позову. Не зрозуміло скільки часу витрачено адвокатом на той чи інший вид наданих послуг. П. 2 договору про надання правової допомоги передбачено, що сторони погодили, що вартість послуг правової допомоги наданих адвокатським об`єднанням клієнту сплачується клієнтом на підставі акту наданих послуг. При цьому, основний об`єм правничих послуг було надано до подання позовної заяви, проте, підтверджуючих документів щодо даних витрат не долучено. Більш того, не долучено підтверджуючих документів щодо оплати послуг адвокатською об`єднання. Докази на підтвердження витрат належним чином не завірені, а саме: докази, які долучені до заяви про стягнення витрат на правничу допомогу взагалі не завірені, завірений договір про надання правової допомоги без зазначення дати такого засвідчення. В даному випадку, дані докази не є допустимими в розумінні ЦПК України. З урахуванням викладеного, витрати на правничу допомогу не підлягають стягненню.

Дослідивши заяву та письмові матеріали справи, суд вважає, що у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення, необхідно відмовити, виходячи з наступного.

Стаття 59 Конституції України гарантує кожному право на правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою такої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням такої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 справа № 826/1216/16.

Так у відповідності до ч. ч. 1, 2 ст. 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

При цьому, ч. 2 ст. 137 ЦПК України встановлює, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Ч. 3 ст. 137 ЦПК України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Так, статтями 77 - 80 ЦПК України встановлено критерії доказів, а саме їх належність, допустимість, достовірність та достатність. При цьому, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

В той же час, зі сторони позивача не було надано жодного належного доказу, який би свідчив про отримання гонорару у заявленому розмірі, а саме: квитанції до прибуткового касового ордера, платіжного доручення з відміткою банку або іншого банківського документу, касового чеку, посвідчення про відрядження.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 13.02.2019 по справі № 335/8855/15-ц.

Крім того, у відповідності до статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті першій Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За приписами частини 3 статті 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 ЦК України. Зокрема, стаття 903 ЦК України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Глава 52 ЦК України регулює загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Стаття 632 ЦК України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Згідно зі статтею 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Таким чином, системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити наступні висновки: договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в частині 2 статті 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»); за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 ЦК України; як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару; адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв; адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»; відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.

Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

Надання Адвокатським об`єднанням «ПРАВА СПРАВА», в яке входить ОСОБА_2 позивачу адвокатських послуг у суді при розгляді справи № 206/3903/20 підтверджується договором про надання правової допомоги від 19.08.2020.

Водночас, у самому тексті договору відсутні умови (пункти) щодо порядку та форми розрахунку адвокатського гонорару.

Враховуючи вищевикладене суд не вбачає підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу.

Відповідна правова позиція викладена у додатковій постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06.03.2019 справа № 922/1163/18.

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справу «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), зазначив, що відшкодування судових витрат передбачає встановлення їх реальності, необхідності та розумності їх розміру.

У справі «Георгуліс та інші проти Греції» (Georgoulis and others v. Grece) Європейський суд з прав людини, пославшись на наведену вище справу «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), зазначив, що згідно з його практикою, відшкодування судових витрат передбачає, що встановлена їх реальність, необхідність і, більше того, розумний характер їх розміру. Суд відзначив, що у цій справі на обґрунтування вимоги про відшкодування судових витрат не було надано підтверджуючих документів, які дозволили б йому точно розрахувати ці витрати.

Також, зі сторони позивача, не було долучено детального розрахунку всіх правових витрат та детального опису всіх робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (кількість витраченого адвокатом часу, вартість вчинення конкретної послуги, тощо), що є також підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат, оскільки інформація, яка міститься в акті приймання правничої допомоги, зокрема перелік наданих послуг та фіксований розмір гонорару, не може вважатись тим розрахунком (детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат часу по кожному із видів робіт, необхідних для надання правничої допомоги), подання якого є необхідною умовою для стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Крім того, неподання стороною, на користь якої ухвалено судове рішення, розрахунку (детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат часу по кожному із виду робіт, необхідних для надання правничої допомоги) позбавляє іншу сторону можливості спростовувати ймовірну неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 23.11.2020 по справі № 638/7748/18.

Окрім цього, в попередньому орієнтовному розрахунку суми судових витрат, які позивач поніс та очікує понести, представником позивача ОСОБА_3 зазначено, що витрати на професійну правничу допомогу складають 8500 грн., з яких 4000 грн. – підготовка позовної заяви та 3 судових засідання по 1500 грн. за кожне судове засідання, при цьому акти наданих послуг вже містять іншу вартість послуг та додаткові види послуг, які були надані до подання позовної заяви, однак не зазначені в орієнтовному розрахунку сум судових витрат, які позивач поніс та очікує понести, а саме в орієнтовному розрахунку суми судових витрат, які позивач поніс та очікує понести вартість підготовки позовної заяви складає 4000 грн., а в акті наданих послуг – 5000 грн., в акті наданих послуг міститься послуга за складення та направлення адвокатського запиту, яка коштує 1000 грн., при цьому в орієнтовному розрахунку суми судових витрат, які позивач поніс та очікує понести така послуга взагалі відсутня, при тому що запит було складено на направлено до подання позовної заяви до суду.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено в п. 95 Рішенні у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015 року, п. п. 34-36 Рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009 року, п. 88 Рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004 року, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише в разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Враховуючи вищевикладені норми права та правові позиції Верховного Суду, суд вважає, що підстави для стягнення з відповідача суми судових витрат, понесених позивачем на правничу допомогу відсутні, так як розмір витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10500 грн. явно завищений, не співмірний з наданими послугами позивачу та не підтверджений доказами.

Суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 134 ЦПК України відшкодування витрат на професійну правничу допомогу це право, а не обов`язок суду, тобто є судовою дискрецією.

Разом з тим, судом також враховано, що згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - Конвенція, ЄСПЛ відповідно) як джерело права.

Статтею 6 Конвенції встановлено, що справедливість судового рішення вимагає аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючі докази, мають обов`язок обґрунтовувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважать важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

ЄСПЛ у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема судів, мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоч пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може різнитися залежно від характеру рішення. У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, що хоч пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Крім того, суд звертає увагу, що при ухваленні рішенні по даній цивільній справі судом вже була надана оцінка витратам позивача на правничу допомогу та викладені доводи щодо відсутності підстав для їх стягнення з відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що при розгляді та ухваленні відповідного рішення в справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ», треті особи: Приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Горай Олег Станіславович, Приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Клименко Роман Васильович про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, судом об`єктивно розглянуто аргументи сторін та детально описано висновки, до яких він дійшов.

За таких обставин, суд дійшов обґрунтованого висновку, що рішення суду є повним, судом належним чином розглянуті всі позовні вимоги позивача, а тому заява про прийняття додаткового рішення є безпідставною та такою, що задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 137-137, 141, 247, 259-260, 270 ЦПК України,

ПОСТАНОВИВ

У задоволенні заяви представника позивача - адвоката Іванчука В.Я. про ухвалення додаткового рішення по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ», треті особи: Приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Горай Олег Станіславович, Приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Клименко Роман Васильович про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню – відмовити.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її підписання до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції, що відповідає приписам пункту 15, підпункту 15.5 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги, ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя К.С. Маштак