Рішення № 94176677, 16.01.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2021 року Справа № 160/13954/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Горбалінського В.В.

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги, -

ВСТАНОВИВ:

29.10.2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якій позивач просив:

- визнати неправомірними та скасувати всі документи, ППР, вимоги інші, якими Головне управління ДПС у Дніпропетровській області нараховує ОСОБА_1 заборгованість зі сплати Єдиного соціального внеску в період з 01 січня 2017 року по теперішній час.

02.11.2020 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху. Запропоновано позивачу надати до суду позовну заяву, яка буде відповідати вимогам статті 160 КАС України в частині змісту позовних вимог та належним чином завірених копій додатків, доданих до позовної заяви.

11.11.2020 року ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із уточненою позовною заявою, в якій просила:

- визнати протиправними дії Головного управління ДПС у Дніпропетровській області щодо нарахування ОСОБА_1 номер облікової картки платника податків з даними Державного реєстру фізичних осіб – платників податків НОМЕР_1 , щодо нарахування заборгованості з єдиного соціального внеску у сумі 32 410,62 грн. (тридцять дві тисячі чотириста десять гривень 62 копійки) у період з 2017 року по 21 жовтня 2020 року;

- скасувати податкові вимоги №Ф-6219/50/67 від 21 травня 2019 року, №Ф-6219-50/67У від 17 лютого 2020 року;

- зобов`язати Головне управління ДПС у Дніпропетровській області видалити інформацію про заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску в особистому кабінету платника податків ОСОБА_1 .

12.11.2020 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

01.12.2020 року Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області подано до Дніпропетровського окружного адміністративного суду відзив на позовну заяву, в якому відповідач щодо задоволення позовних вимог заперечував в повному обсязі.

В обгрунтування відзиву відповідач зазначив, що станом на 31.01.2020 року за позивачем обліковується заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 29 293,44 грн. Вказана заборгованість обліковується за позивачем з 2017 року. На підтвердження виникнення даної заборгованості відповідачем надано відомості з інтегрованої картки платника податків. У зв`язку з вищезазначеним, відповідач просить суд в задоволенні позовної заяви відмовити.

08.12.2020 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду витребувано у Головного управління ДПС у Дніпропетровській області належним чином завірені податкові вимоги про сплату боргу з єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування, які стосуються ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).

15.12.2020 року представник ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із заявою про зміну підстав позову в якій позивач просить:

- визнати неправомірними та протиправними дії Головного управління ДПС у Дніпропетровській області щодо нарахування ОСОБА_1 номер облікової картки платника податків за даними Державного реєстру фізичних осіб – платників податків НОМЕР_1 , щодо нарахування заборгованості з єдиного соціального внеску у сумі 36 688,2074 грн. (тридцять шість тисяч шістсот вісімдесят вісім гривень 2074 копійок) у період з 2017 року по 21 жовтня 2020 року;

- скасувати податкові вимоги №Ф-6219-50/67 від 13.11.2018 року на суму 15 819,54 грн.; №Ф-6219-50/67 від 08.02.2019 року на суму 18 276,72 грн.; №Ф-6219-50/67 від 21.05.2019 року на суму 21 030,90 грн.; №Ф-6219-50/67 від 21.08.2019 року на суму 23 785,08 грн.; №Ф-6219-50/67 від 08.11.2019 року на суму 26 539,26 грн.; №Ф-6219-50/67 від 17.02.2020 на суму 29 293,44 грн.;

- зобов`язати Головне управління ДПС у Дніпропетровській області видалити інформацію про заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску в особистому кабінету платника податків ОСОБА_1 .

16.12.2020 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду прийнято до розгляду уточнену позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги до розгляду.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач з 11.05.2005 року зареєстрована як фізична особа-підприємець. Проте, з 2005 року позивач жодного дня не провадила підприємницьку діяльність та з 2005 року по теперішній час працювала лікарем у державних та комунальних лікарнях та в означений період роботодавцями самостійно сплачувались до Пенсійного фонду України єдиний соціальний внесок із заробітної плати позивача, що підтверджується довідкою №ОК-5. Всупереч наведеному, Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області складено вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування №Ф-6219-50/67 від 13.11.2018 року, №Ф-6219-50/67 від 08.02.2019 року, №Ф-6219-50/67 від 21.05.2019 року, №Ф-6219-50/67 від 21.08.2019 року, №Ф-6219-50/67 від 08.11.2019 року, №Ф-6219-50/67 від 17.02.2020 року. Позивач не погоджується з оскаржуваними вимогами, так як остання не здійснювала будь-яку підприємницьку діяльність, та як наслідок не отримував доходу, тому сформовані вимоги органом контролю є протиправними та підлягають скасуванню.

30.12.2020 року Головне управління ДПС у Дніпропетровській області звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду, надавши витребувані судом документи, а саме: вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування №Ф-6219-50/67 від 13.11.2018 року, №Ф-6219-50/67 від 08.02.2019 року, №Ф-6219-50/67 від 21.05.2019 року, №Ф-6219-50/67 від 21.08.2019 року, №Ф-6219-50/67 від 17.02.2020 року.

Дослідивши повно і всебічно письмові докази, які містяться в матеріалах справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з 11.05.2005 року по 21.10.2020 року була зареєстрована, як фізична особа-підприємець, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Згідно довідки форми ОК-5, відповідно до відомостей з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування в період з 2017 року по вересень 2020 року роботодавцями самостійно сплачувався до Пенсійного фонду України єдиний соціальний внесок із заробітної плати ОСОБА_1 .

Відповідно до відомостей з інтегрованої картки платника податків, копія якої наявна в матеріалах справи, та копії листа Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 18.11.2020 року №108949/10/04-36-13-04, станом на 18.11.2020 року за позивачем обліковувався борг зі сплати єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за 2017, 2018, 2019 та частину 2020 року у сумі 36 688,2074 грн.

В свою чергу, Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області та Головним управління ДПС у Дніпропетровській області сформовано наступні вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування:

1)№Ф-6219-50/67 від 13.11.2018 року на загальну суму 15 819,54 грн.;

2)№Ф-6219-50/67 від 08.02.2019 року на загальну суму 18 276,72 грн.;

3)№Ф-6219-50/67 від 21.05.2019 року на загальну суму 21 030,90 грн.;

4)№Ф-6219-50/67 від 21.08.2019 року на загальну суму 23 785,08 грн.;

5)№Ф-6219-50/67 від 08.11.2019 року на загальну суму 26 539,26 грн.;

6)№Ф-6219-50/67 від 17.02.2020 року на загальну суму 29 293,44 грн.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Статтею 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Усі громадяни щорічно подають до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом.

Відповідно до п.п 14.1.226 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем (за виключенням випадку, передбаченого пунктом 65.9 статті 65 цього Кодексу) та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб;

Підпункт 14.1.195 п.14.1 ст.14 ПК України дає визначення поняттю «працівник» - фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (далі - Закон №2464-VI, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з п.2 ч.1 ст.1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до ст.2 Закону № 2464-VI дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Пунктами 3 і 10 ч.1 ст.1 Закону №2464-VI надано визначення поняттям:

- застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;

- страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Абзацом 2 п.1 ч.1 ст.4 Закону №2464-VI визначено, що платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 ч.1 ст.4 Закону №2464-VI встановлено, що до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до ч.2 ст.6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний, серед іншого, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з ч.12 ст.9 Закону №2464-VI єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач в період винесення податкових вимог був фізичною особою-підприємцем.

Приписами п.2 ч.1 ст.7 Закону №2464-VI визначено, що єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Таким чином, зазначені положення у редакції, яка діяла до 01.01.2017 передбачали саме право, а не обов`язок платника на визначення бази нарахування єдиного внеску у разі неотримання платником доходу у звітному періоді.

Проте, після того, як 01.01.2017 року вступили в законну сили зміни до Закону №2464-VI, платники податків зобов`язані сплачувати єдиний соціальний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

В той же час, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Аналіз вищенаведених норм свідчить про те, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Таким чином, фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах не повинні сплачувати подвійну суму єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне страхування.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 23.01.2020 року у справі №480/4656/18, від 04.12.2019 року у справі №440/2149/19, від 27.11.2019 року у справі №160/3114/19.

Відповідно до ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач з 2017 року по 2018 рік працювала в Комунальному закладі «Дніпропетровська обласна дитяча клінічна лікарня», а з 2019 року по теперішній час працює в Комунальному закладі «Дніпропетровська обласна дитяча клінічна лікарня», Товаристві з обмеженою відповідальністю «ДЕНТАЛ КЛІНІК ДНІПРО» та перебуває у трудових відносинах з ОСОБА_2 , відомостей щодо звільнення такої особи, станом на день подання даної позовної заяви, матеріали справи не містять.

Згідно з довідки форми ОК-5 виданої Пенсійним фондом України, роботодавцями з липня 2017 року по вересень 2020 року перераховувались єдині соціальні внески на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Також, суд звертає увагу, що доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження господарської діяльності матеріали справи не містять.

Отже, враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області протиправно нараховано позивачу єдиний соціальний внесок на загальнообов`язкове державне страхування, на підставі чого сформовано податкові вимоги: №Ф-6219-50/67 від 13.11.2018 року, №Ф-6219-50/67 від 08.02.2019 року, №Ф-6219-50/67 від 21.05.2019 року, №Ф-6219-50/67 від 21.08.2019 року, №Ф-6219-50/67 від 08.11.2019 року, №Ф-6219-50/67 від 17.02.2020 року.

Частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з ч. ч. 1 та 4 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання Головного управління ДПС у Дніпропетровській області видалити інформацію про заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску в особистому кабінету платника податків ОСОБА_1 , суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до п.1 підрозділу 4 розділу 5 Порядку ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування затвердженого наказом Міністерства фінансів України №466 від 07.04.2016 року (далі – Порядок №466) працівники підрозділів адміністративного/судового оскарження органу ДФС, до компетенції яких належать розгляд скарг при проведенні процедури адміністративного оскарження або супроводження справ у судах при проведенні процедури судового оскарження прийнятих податкового повідомлення-рішення/рішення/вимоги та/або рішення щодо єдиного внеску, в установленому порядку відповідно до вимог регламентів використання відповідних інформаційних систем забезпечують внесення даних до інформаційних систем, які забезпечують відображення результатів адміністративного та/або судового оскарження, у день отримання чи складання відповідних документів або отримання інформації з подальшим збереженням даних та встановленням зв`язків записів зазначених інформаційних систем із записами підсистеми, що відображає результати КПР.

Згідно з п.2 Порядку №466 у разі якщо за результатами адміністративного оскарження донарахована/зменшена сума з урахуванням її складових (платіж, санкція, пеня) у повному обсязі скасовується (статус документа в підсистемі, що забезпечує відображення результатів контрольно-перевірочної роботи, змінюється на «Скасовується в адміністративному порядку»), в ІКП відображення облікових показників не проводиться;

З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні даної вимоги позивача.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги

Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Враховуючи той факт, що вимоги позивача, які не підлягають задоволенню є похідними вимогами, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача судових витрат з оплати судового збору у повному обсязі, а саме – 840,80 грн.

Керуючись статтями 9, 73-77, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області (49000, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-а, код ЄДРПОУ 43145015) про визнання протиправною та скасування вимоги – задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління ДПС у Дніпропетровській області щодо нарахування ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), щодо нарахування заборгованості з єдиного соціального внеску у сумі 36 688,2074 грн. (тридцять шість тисяч шістсот вісімдесят вісім гривень 2074 копійок) у період з 2017 року по 21 жовтня 2020 року.

Скасувати податкові вимоги №Ф-6219-50/67 від 13.11.2018 року на суму 15 819,54 грн.; №Ф-6219-50/67 від 08.02.2019 року на суму 18 276,72 грн.; №Ф-6219-50/67 від 21.05.2019 року на суму 21 030,90 грн.; №Ф-6219-50/67 від 21.08.2019 року на суму 23 785,08 грн.; №Ф-6219-50/67 від 08.11.2019 року на суму 26 539,26 грн.; №Ф-6219-50/67 від 17.02.2020 на суму 29 293,44 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області (49000, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-а, код ЄДРПОУ 43145015) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 840,80 грн (вісімсот сорок гривень 80 копійок).

Відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції, проте, відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя В.В. Горбалінський