Рішення № 9416727, 23.03.2010, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 2 - 1840/10

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

23 березня 2010 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі

головуючого судді Шевченко Т.М.

при секретарі Руденко М.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного комерційного банку „Трансбанк” про визнання недійсними кредитного договору та договору застави, -

в с т а н о в и в:

позивач ОСОБА_1 звернувся у суд з позовом, в якому просить визнати недійсним кредитний договір № 41150809 від 16.07.2008 р., посилаючись на те, що за умовами кредитного договору позивач отримав кредит у розмірі 878000 доларів США та зобовязувався сплачувати відповідачу проценти та погашати основну суму кредиту в іноземній валюті. На думку позивача, зазначений договір є недійсним, оскільки сторони договору визначили розмір кредиту та грошові зобовязання сторін договору в іноземній валюті, а не в грошовій одиниці України гривні, тобто умови договору щодо виконання зобовязань обох сторін в іноземній валюті є такими, що порушують норми законодавства України, що було чинне на момент укладення оспорюваного договору.

В судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги та просила суд задовольнити позов з вищевказаних підстав.

Представник відповідача АКБ „Трансбанк” в судовому засіданні не визнав позовні вимоги та заперечував проти їх задоволення, посилаючись на безпідставність вимог позивача.

Вислухавши пояснення сторін у справі та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

16.07.2008 р. між ОСОБА_1 та АКБ „Трансбанк” був укладений кредитний договір № 41150809, за умовами якого банк зобовязувався надати позивачу кредит у сумі 878000 доларів США, а позивач зобовязувався повернути таку ж суму коштів у строк, встановлений договором, та сплачувати щомісяця проценти за користування кредитними коштами.

Згідно з ч. 2 ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Порядок використання іноземної валюти визначається Законом України „Про Національний Банк України» і Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 р. № 15-93, виданими відповідно до них нормативними актами, якими передбачена можливість здійснення розрахунків в іноземній валюті при одержанні комерційного та банківського кредиту в іноземній валюті і його погашенні.

У положеннях ч. 2 ст. 4 Закону України «Про Національний Банк України» зазначено, що Національний банк діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль. До компетенції НБУ у сфері валютного регулювання та контролю належить, зокрема, видача та відкриття ліцензій, здійснення контролю, у тому числі шляхом здійснення планових і позапланових перевірок, за діяльністю банків, юридичних і фізичних осіб (резидентів та нерезидентів), які отримали ліцензію НБУ на здійснення валютних операцій, в частині дотримання ними валютного законодавства.

Згідно з пп. «г» п. 4 ст. 5 Декрету КМУ використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави віднесено до операцій, які потребують ліцензії. При цьому, відповідно до положень ч. 2 ст. 5 Декрету НБУ видаються генеральні ліцензії комерційним банкам на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Нормами ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями на підставі банківської ліцензії.

Згідно зі статутом, зареєстрованим органами державної реєстрації України, АКБ «Трансбанк» є субєктом господарювання фінансово-кредитною установою банком, який у своїй діяльності керується Законами України «Про банки і банківську діяльність», «Про господарські товариства», «Про цінні папери та фондовий ринок», «Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в України», іншими нормативними документами, нормативно-правовими актами НБУ, чинним Статутом.

Розділом 4 чинного Статуту відповідача визначено види діяльності банку, зокрема, на підставі банківської ліцензії здійснювати операції по відкриттю та веденню рахунків клієнтів банку, в т.ч. й по рахунках позивача, розміщувати залучені кошти від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, в т.ч. й на умовах спірного договору, укладеного з позивачем. Крім того, в статуті зазначено, що за умови отримання письмового дозволу НБУ банк також має право здійснювати такі операції: операції з валютними цінностями, емісію власних цінних паперів, організацію купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів, інше.

Такі ж види діяльності визначені й у п.п. 1-4 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Відповідач отримав банківську ліцензію № 33 від 09.10.1991 р. на право здійснення банківських операцій, визначених ч. 1 та п.п. 5-11 ч. 2 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», серед яких передбачено право здійснювати операції з валютними цінностями.

Невідємною частиною цієї ліцензії є дозвіл від 09.10.1991 р. за № 33-2; з додатком, в якому наведено перелік операцій, які має право здійснювати відповідач.

За таких підстав, відповідач мав право укладати кредитні договори, видавати кредити та відповідно, вимагати виконання зобовязання в іноземній валюті.

Статтею 627 ЦК України закріплений принцип свободи договору, згідно з яким сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Відповідно до ст. 1054 ч. 1 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

Частина 1 ст. 1056-1 ЦК України встановлює, що розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківських кредит це будь-яке зобовязання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобовязання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надане в обмін на зобовязання боржника повернути заборговану суму, а також, на зобовязання сплатити проценти та інші збори з такої суми.

У статті 2 зазначеного Закону «Про банки і банківську діяльність» дане визначення поняття кошти, згідно якого кошти це гроші у національній валюті, іноземній валюті чи їх еквіваленті.

Частиною 2 ст. 533 ЦК України передбачено, якщо в зобовязанні визначено грошовий еквівалент іноземної валюти, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Під час укладення сторонами спірного договору інший порядок визначення грошового еквіваленту іноземної валюти встановлений не був.

Таким чином, внаслідок того, що в кредитному договорі не визначена ціна договору в національній валюті права позивача та норми діючого законодавства України, якими передбачено, що єдиним засобом платежу на території України є національна валюті гривня, порушені не були.

Здійснюючи власну підприємницьку діяльність, відповідач уклав спірний договір з позивачем у повній відповідності з чинним в України законодавством та за наявності банківської ліцензії і відповідного дозволу НБУ на здійснення валютних операцій, а тому у визнанні спірного договору недійсним правові підстави відсутні.

За таких підстав, суд вважає, що в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсними кредитного договору необхідно відмовити.

Керуючись ст.ст. 192, 203, 205, 207, 208, 524, 533 та 627 ЦК України, ст.ст. 10, 30, 60, 211 та 212 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного комерційного банку „Трансбанк” про визнання недійсними кредитного договору відмовити.

Рішення може бути оскарженим в апеляційному порядку до Апеляційного суду м. Києва через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.

Суддя