Рішення № 94165365, 15.01.2021, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 січня 2021 року справа №480/7467/20

Суддя Сумського окружного адміністративного суду Бондар С.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/7467/20 за позовом ОСОБА_1 до Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту Міністерства оборони України (Військова частина Т0100) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту Міністерства оборони України (військова частина Т0100) про визнання протиправною бездіяльність Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту (військова частина ТО 100) щодо не проведення у день звільнення з військової служби розрахунку по виплаті грошової компенсації вартості за недоотримане речове майно; зобов`язання провести розрахунок та виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, виходячи з його вартості станом на 1 січня 2018 року; зобов`язання нарахувати та виплатити середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні (невиплата грошової компенсації за неотримане речове майно) 16.11.2018 по день фактичного розрахунку.

Позовні вимоги мотивовані тим, що станом на день прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу відповідач не провів з ним розрахунків щодо виплати компенсації за неотримане речове майно у розмірі 17078,39 грн. На думку позивача, бездіяльність відповідача щодо невиплати компенсації вартості за неотримане майно є протиправною, оскільки право позивача на неї передбачено чинним законодавством. Також позивач вважає, що оскільки грошову компенсацію за неотримане речове майно не виплачено в день його виключення із списків особового складу, то він має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні на підставі ст. 117 КЗпП України.

Представник відповідача надав відзив на позов, у якому проти позову заперечував та зазначив, що військова частина є бюджетною організацією, яка фінансується з державного бюджету. Оскільки фінансування здійснюється виключно з Державного бюджету України, військова частина не мала можливості сплатити відповідну компенсацію. Також відповідач зазначив, що грошова компенсація за неотримане речове майно не входить до складу грошового забезпечення військовослужбовця, а є самостійним видом допомоги, яка виплачується за певних умов. Тобто норми ст. 117 Кодексу Законів про працю України не можуть бути застосовані до затримки виплати грошової компенсації за неотримане речове майно.

Позивачем подана відповідь на відзив, в якій зазначено, що позиція відповідача, викладена у відзиві на позов є необґрунтованою, тому наполягав на своїх вимогах.

Ухвалою суду від 03.11.2020 відкрито провадження по справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, встановив наступне.

Наказом голови Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту від 14.11.2018 № 66, ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас Збройних Сил України за підпунктом "б" пункту 2 ч. 5 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (за станом здоров`я), а з 16.11.2018 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення (а.с.9-10).

Згідно довідки-розрахунку від 31.11.2018 № 7 грошова компенсація вартості за неотримане речове майно ОСОБА_1 складає 17078,39 грн. (а.с. 11).

Під час звільнення зі служби ОСОБА_1 не здійснювалася виплата компенсації вартості за неотримане речове майно.

Не погодившись із бездіяльністю відповідача щодо невиплати грошової компенсації за неотримане речове майно, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Згідно із ч. 1 ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до ч. 7 ст. 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 року № 2011-XII (далі по тексту - Закон України № 2011-XII) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

За приписами статті 9 Закону України № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частиною 1 ст. 9 Закону України № 2011-XII речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Суд зауважує, що відповідно до п. 1 та п. 8 Розділу І Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, яка затверджена Наказом Міністерства оборони України 29.04.2016 № 232 (далі по тексту - Інструкція №232) визначає завдання, організацію та порядок речового забезпечення військовослужбовців, які проходять військову службу в органах військового управління, з`єднаннях, військових частинах, військових навчальних закладах, установах та організаціях Збройних Сил України (далі - військові частини), курсантів, військовозобов`язаних, призваних на навчальні та спеціальні збори, резервістів, мобілізованих, студентів цивільних навчальних закладів, які направляються на навчальні збори (далі - військовослужбовці). Військовослужбовцям речове майно особистого користування та інвентарне майно видається за встановленими нормами і порядком, визначеними цією Інструкцією.

Відповідно до пункту 1 Розділу ІІІ Інструкції №232 офіцери, прапорщики, мічмани набувають права на отримання речового майна за встановленими нормами одночасно з присвоєнням їм першого офіцерського звання чи військового звання прапорщик або мічман. Наступна видача предметів речового майна вказаним категоріям військовослужбовців проводиться після закінчення встановлених строків носіння раніше отриманих речей.

Приписами пункту 4 Розділу ІІІ Інструкції №232 визначено, що військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього, виходячи із закупівельної вартості такого майна.

Відповідно до п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента від 10.12.2008 №1153/2008 (далі по тексту - Положення) після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.

Згідно з абз. 3 п. 242 Положення, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач був звільнений з військової служби наказом голови Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту від 14.11.2018 №66, на підставі підпункту "б" пункту 2 ч. 5 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (за станом здоров`я), а з 16.11.2018 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення (а.с.9-10).

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178 "Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно" (далі по тексту - Порядок № 178) грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби за заявою (рапортом) особи на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації.

Отже, у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби. Військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.

Вищевказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була висловлена постановах від 14.08.2019 по справі №820/3719/17 та від 03.10.2018 по справі №803/756/17.

Разом з тим, в наказі від 16.11.2018 № 205 про виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, не зазначено про суму нарахованої грошової компенсації за невикористане речове майно, а також не вказано про виплату грошової компенсації за невикористане речове майно (а.с.10).

Згідно довідки-розрахунку від 31.11.2018 № 7 станом на 31.11.2018 сума грошової компенсації вартості речового майна склала 17078,39 грн. (а.с.11).

Суд зауважує, що в даному випадку відповідач, на час прийняття наказу від 16.11.2018 №205 про виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, повинен був зазначити у наказі про виплату позивачу грошової компенсації вартості речового майна, яку він не отримав в період проходження військової служби, однак останнім не було такого здійснено.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи викладене, належним способом захисту прав позивача є стягнення з відповідача грошової компенсації вартості за неотримане під час проходження військової служби речове майно в сумі 17078,39 грн., яка визначена відповідно до довідки-розрахунку від 31.11.2018 № 7.

Необґрунтованим є посиланням відповідача на відсутність достатнього фінансування як на підставу для невиплати цієї заборгованості, оскільки як зазначив Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, державні органи не вправі посилатись на відсутність коштів, як на підставу невиконання своїх зобов`язань і виправдання своєї бездіяльності, що узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (рішення "Кечко проти України", "Сук проти України").

Що стосується вимоги позивача про зобов`язання нарахувати та виплатити середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні, суд зазначає, що ні Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу", ні Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця з військової служби.

Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Слід зауважити, що непоширення норм Кодексу Законів про працю України (далі по тексту - КЗпП України) на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У той же час такі питання врегульовані положеннями Кодексу законів про працю України.

Згідно з ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

За приписами пункту 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.

У разі непроведення розрахунку у зв`язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.

Суд зазначає, що в межах даних правовідносин спірним є питання наявності у позивача права на стягнення з відповідача середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, право на стягнення якого, як вважає позивач, виникло у зв`язку з невиплатою грошової компенсації за неотримане речове майно при звільненні з військової служби.

Відповідно до частини першої та другої ст. 9 Закону № 2011-XII, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Таким чином, компенсація за неотримане речове майно не входить до грошового забезпечення військовослужбовця, оскільки, закупівля речового майна здійснюється незалежно від виплати грошового забезпечення і лише при незабезпеченні військовослужбовця речовим майном, відповідно до пункту 7 Порядку № 178 здійснюється виплата грошової компенсації.

Тобто, компенсація за речове майно не є складовою заробітної плати, а тому на суму належної компенсації не розповсюджуються вимоги ст. 116, 117 КЗпП України щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку (виплати компенсації) при звільненні військовослужбовця.

Вказана позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22.01.2020 по справі №620/1982/19 (провадження № К/9901/33237/19).

Таким чином суд вважає безпідставною вимогу позивача в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільнені (невиплата компенсації за речове майно).

Враховуючи положення статті 139 КАС України, питання про розподіл судових витрат судом не вирішується, оскільки позивач звільнений від їх сплати під час звернення до суду із даним позовом.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту Міністерства оборони України (військова частина Т0100) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту Міністерства оборони України (Військова частина Т0100) щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.

Стягнути з Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту Міністерства оборони України (Військова частина Т0100) (код ЄДРПОУ 33145904) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) грошову компенсацію вартості за неотримане під час проходження військової служби речове майно у розмірі 17078,39 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.О. Бондар