Рішення № 94164186, 14.01.2021, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 січня 2021 р. № 400/5559/20 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лебедєвої Г.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про зняття арешту з нерухомого майна; зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач) до Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) (надалі - відповідач) про:

- зняття арешту з нерухомого майна ОСОБА_1 накладений на підставі постанови Ленінського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції про відкриття виконавчого провадження № 17467112 від 15.02.2010 р.;

- зобов`язання Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) зняти арешт та заборону на відчуження майна, що належить ОСОБА_1 , накладений постановою Ленінського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції про відкриття виконавчого провадження № 17467112 від 15.02.2010 року з примусового виконання виконавчого напису № 52 виданого 02.02.2010 року приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Барсковою Л.Є. про стягнення боргу за договором позики 50500,00 грн. та 1950,00 грн. - витрат на оформлення виконавчого запису, всього 52450,00 грн.

Позивач мотивує свої позовні вимоги тим, що у Ленінському відділі державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції, правонаступником якого є Інгульський відділ державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) перебувало виконавче провадження №17467112, яке на даний час знищене, та що у межах вказаного виконавчого провадження на його майно було накладено арешт. Постановою державного виконавця від 31.10.2013 року виконавче провадження ВП №17467112 закінчене на підставі п.8 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції Закону № 606-XIV, що діяв на момент вчинення процесуальної дії (повного фактичного виконання рішення). Відповідачем відмовлено позивачу у припиненні арешту майна боржника, накладеного постановою від 15.02.2010 року. Відмова мотивована тим, що відповідно до ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження", арешт може бути знятий за рішенням суду.

Ухвалою від 21.12.2020 року Миколаївський окружний адміністративний суд відкрив провадження у справі № 400/5559/20 та ухвалив розглядати справу за правилами загального позовного провадження з особливостями розгляду окремих категорій термінових адміністративних справ та призначив судове засідання на 29.12.2020 року.

Судове засідання, призначене на 29.12.2020 року, у зв`язку з надходженням до канцелярії Миколаївського окружного адміністративного суду від відповідача клопотання про відкладення розгляду справи, відкладено на 13.01.2021 року.

13.01.2021 року за вх. № 486 до канцелярії Миколаївського окружного адміністративного суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він послався на те, що державним виконавцем 15.02.2010 року було накладено арешт на все майно боржника - ОСОБА_1 . Постановою державного виконавця від 31.10.2013 року виконавче провадження ВП №17467112 закінчене на підставі п.8 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції Закону № 606-XIV, що діяв на момент вчинення процесуальної дії (повного фактичного виконання рішення). У зв`язку з тим, що виконавче провадження по якому державним виконавцем накладено арешт на майно боржника щодо стягнення з нього боргу завершено, згідно акту про вилучення виконавчих проваджень для знищення від 27.02.2017 року, - знищено. Вказав, що відповідно до ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження", арешт може бути знятий за рішенням суду.

Представник позивача в судове засідання, призначене на 13.01.2021 року не з`явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином, про причини неявки суд не сповістив. Заяв чи клопотань до суду не надходило.

Представник відповідача в судове засідання, призначене на 13.01.2021 року не з`явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином. До канцелярії Миколаївського окружного адміністративного суду від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Суд клопотання відповідача задовольнив та на підставі частини 9 статті 205 КАС України, здійснив розгляд справи у письмовому провадженні.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

На виконанні у Ленінському відділі державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції, правонаступником якого є Інгульський відділ державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) перебувало виконавче провадження №17467112 з примусового виконання виконавчого напису № 52 виданого 02.02.2010 року приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Барсковою Л.Є. про стягнення боргу за договором позики 50500,00 грн. та 1950,00 грн. - витрат на оформлення виконавчого запису, всього 52450,00 грн.

15.02.2010 року державним виконавцем було відкрито виконавче провадження та накладено арешт на все майно боржника - ОСОБА_1

31.10.2013 року відповідачем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 8 частини 1 статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції Закону № 606-XIV.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 234555510 від 27.11.2020 р. в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна міститься запис по арешт нерухомого майна ОСОБА_1 , накладений на підставі постанови про відкриття виконавчого провадження від 15.02.2010 року Ленінського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції. Об`єкт обтяження: невизначене майно, все нерухоме майно. Додаткові дані: виконавче провадження № 17467112 з примусового виконання виконавчого напису № 52 від 02.02.2010 року виданого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Барсковою Л.Є. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості в розмірі 52 450,00 грн.

17.07.2020 року позивачем було направлено до Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) заяву, у відповідь на яку відповідачем надано лист від 13.08.2020 року №86723 про те, що на виконанні у відділі перебувало виконавче провадження ВП№ 17467112, в рамках якого державним виконавцем було винесено постанову від 15.02.2010 року, якою накладено арешт на все майно боржника. Станом на теперішній час дане виконавче провадження знищено, у зв`язку з тим, що термін зберігання архівних виконавчих проваджень становив 3 роки. Також позивачу повідомлено, що Інгульський відділ державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) згідно статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-V немає підстав для зняття арешту з майна ОСОБА_1 .

Позивач, вважаючи, що органом державної виконавчої служби протиправно не було знято арешт з нерухомого майна ОСОБА_1 у зв`язку з припиненням виконавчого провадження №17467112, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. При цьому, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 1 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» № 1403-VIII від 02.06.2016 року встановлено, що примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України «Про виконавче провадження» випадках - на приватних виконавців.

Згідно статті 3 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.

Під час вирішення спору по суті суд зазначає, що умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, станом на дату відкриття виконавчого провадження у спірних правовідносинах визначав Закон України "Про виконавче провадження" 21 квітня 1999 року № 606-XIV (надалі - Закон № 606-XIV).

Частиною першою статті 11 Закону № 606-XIV встановлено, що державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно пункту 5 частини третьої статті 11 Закону № 606-XIV державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Частиною першою статті 57 Закону № 606-XIV було встановлено, що арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Статтею 52 Закону №606-XIV (у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті (опису), вилученні та примусовій реалізації.

Стягнення за виконавчими документами в першу чергу звертається на кошти боржника в гривнях та іноземній валюті, інші цінності, в тому числі кошти на рахунках та вкладах боржника в установах банків та інших кредитних організаціях, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів.

Стягнення на майно боржника звертається в розмірах і обсягах, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням витрат на виконання та стягнення виконавчого збору. У випадках коли боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця.

Згідно із частиною другою статті 57 Закон України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року №606-XIV арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

З системного аналізу наведених правових норм вбачається, що з метою забезпечення реального виконання рішення державний виконавець був наділений повноваженнями щодо накладення арешту на майно боржника.

Разом з цим, як встановлено судом під час судового розгляду, виконавче провадження, на підставі якого накладено арешт на майно позивача було завершено та знищено, оскільки строк зберігання завершився, що підтверджується листом Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) від 13.08.2020 № 86723.

Згідно з пунктом 9.9 Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 25 грудня 2008 року №2274/5, строк зберігання завершених виконавчих проваджень, переданих на зберігання, становить 3 (три) роки, крім виконавчих проваджень, завершених за постановами про накладення адміністративного стягнення, строк зберігання яких становить 1 (один) рік.

Відповідно до пункту 9.10 Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби завершені виконавчі провадження включаються в акт про вилучення виконавчих проваджень для знищення (додаток 17), якщо передбачений для них строк зберігання закінчився до 1 січня року, в якому складений акт.

Таким чином, знищенню підлягають лише завершені виконавчі провадження.

Як вбачається з матеріалів справи, 31.10.2013 року відповідачем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 8 частини 1 статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції Закону № 606-XIV.

Пунктом 8 частини 1 статті 49 Закону № 606-XIV передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Водночас, статтею 50 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року №606-XIV встановлено, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Частиною 1 статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII, від 02.06.2016 передбачено, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

Згідно з частиною 2 статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02.06.2016 року про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.

Частиною 4 статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII, від 02.06.2016 року визначено підстави, за яких державний виконавець знімає арешт з усього майна або його частини: отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону.

При цьому, частиною 3 статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02.06.2016 року передбачено, що у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.

В той же час, частиною 5 статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02.06.2016 року зазначено, що у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Відповідно до п. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 321 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 386 Цивільного кодексу України встановлено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

За змістом частини 1 статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02.06.2016, якщо на майно особи накладено арешт, і воно належить їй на праві власності, то така особа може звернутися з позовом до суду про зняття арешту з майна. Після розгляду справи, у разі задоволення такого рішення державний виконавець повинен зняти з такого майна арешт не пізніше наступного для, коли йому стало відомо про такі обставини.

Отже, наслідки завершення виконавчого провадження щодо зняття арешту з майна боржника, можуть бути застосовані лише у випадку закінчення виконавчого провадження.

З матеріалів справи вбачається, що виконавче провадження в межах якого була винесена постанова № 17467112 від 15.02.2010 року, якою було накладено арешт на майно ОСОБА_1 , закінчено.

Водночас, відомості про арешт майна позивача на даний час містяться в Єдиному реєстрі заборон відчуженням об`єктів нерухомого майна.

Відповідачем не надано доказів зняття арешту, накладеного на майно позивача.

Виходячи з того, що виконавче провадження було завершено та знищено, відсутні докази, які давали б підстави для висновку про обґрунтованість існування арешту нерухомого майна, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача вчинити дії щодо зняття арешту нерухомого майна позивача накладеного на підставі постанови № 17467112 від 15.02.2010 року.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, оскільки відповідачем за наслідками завершення виконавчого провадження не вчинено дій по зняттю арешту з майна боржника, в той час як існування арешту на майно позивача порушує його конституційне право володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю (стаття 41 Конституції України) та є порушенням статті 1 Першого протоколу (право власності) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються та метою, якої прагнуть досягти шляхом вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності, суд дійшов висновку, що з метою повного захисту прав та інтересів позивача необхідно зняти арешт з нерухомого майна позивача, накладеного постановою державного виконавця від 15.02.2010 року в межах виконавчого провадження №17467112.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

У відповідності до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст. ст. 2, 9, 139, 241-246, 262, 268, 269, 271, 272, 287 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) (вул. Космонавтів, 61, м. Миколаїв, 54056, ідентифікаційний код 34993225) про зняття арешту з нерухомого майна; зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Зобов`язати Інгульський відділ державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) зняти арешт та заборону на відчуження майна, що належить ОСОБА_1 , накладений постановою Ленінського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції про відкриття виконавчого провадження № 17467112 від 15.02.2010 року з примусового виконання виконавчого напису № 52 виданого 02.02.2010 року приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Барсковою Л.Є. про стягнення боргу за договором позики 50500,00 грн. та 1950,00 грн. - витрат на оформлення виконавчого запису, всього 52450,00 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) (вул. Космонавтів, 61, м. Миколаїв, 54056, ідентифікаційний код34993225) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судові витрати в розмірі 840,80 грн.

Судові рішення за наслідками розгляду судами першої інстанції справ, визначених статтями 273, 275-277, 280, 282, пунктами 5 та 6 частини першої статті 283, статтями 286-288 цього Кодексу, набирають законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний суддею 14.01.2021 року.

Суддя Г. В. Лебедєва