Ухвала суду № 94159349, 16.01.2020, Сіверськодонецький міський суд Луганської області (до 25.04.2025 - Сєверодонецький міський суд Луганської області)

Кримінальне провадження № 1-кп/428/76/2019

Справа № 428/5682/18

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2020 року м. Сєвєродонецьк

Сєвєродонецький міський суд Луганської області у складі:

головуючого судді Олійник В.М.,

за участю секретаря судового засідання Солошенка П.В.,

прокурора Лещинської О.Я.,

захисників Петрощук К.В., Бондаренка Ю.Ю.,

обвинувачених ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Сєвєродонецького міського суду Луганської області кримінальне провадження у відношенні:

ОСОБА_1 за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.187 КК України,

ОСОБА_2 за обвинуваченням у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.187 КК України,

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Сєвєродонецького міського суду Луганської області знаходиться кримінальне провадження у відношенні ОСОБА_1 , ОСОБА_2 за обвинуваченням у вчинені злочину, передбаченого ч.2 ст.187 КК України.

Прокурором у судовому засіданні було заявлено клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу обвинуваченому у вигляді тримання під вартою, так як на сьогоднішній день ризики, передбачені ч.1 ст.177 КПК України, не усунені, ОСОБА_1 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст.187 КК України та його провина підтверджується зібраними у провадженні доказами. Підставою клопотання є наявності ризиків, передбачених п. 1, 5 ч.1 ст.177 КПК України, які є підставою для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Зокрема, про наявність ризику переховуватися від органів досудового розслідування та суду свідчить тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, відсутність міцних соціальних зв`язків, оскільки ОСОБА_1 не одружений, не має на утриманні неповнолітніх та малолітніх дітей, а також той факт, що ОСОБА_1 переховувався від органів досудового розслідування, оголошувався у розшук. Разом з тим, про існування ризику, що ОСОБА_1 може вчинити інше кримінальне правопорушення свідчить відсутність у нього постійного джерела доходу.

Обвинувачений ОСОБА_1 та його захисник Петрощук К.В. у судовому засіданні заперечували щодо задоволення клопотання прокурора. Крім того, захисник заявила клопотання про зміну запобіжного заходу обвинуваченому на більш м`який, не пов`язаний з триманням під вартою – домашній арешт в нічний час, посилаючись на відсутність зазначених прокурором ризиків, відсутність доказів намагання обвинуваченого ухилення від органів досудового розслідування, необґрунтованість підозри, відсутність доказів.

Обвинувачений ОСОБА_2 та його захисник Бондаренко Ю.Ю. у судовому засіданні підтримали позицію обвинуваченого ОСОБА_1 та захисника Петрощук К.В., вважали необхідним відмовити у задоволенні клопотання прокурора.

Вислухавши клопотання прокурора, захисників, обвинувачених, суд дійшов наступних висновків.

Як встановлено у судовому засіданні, у відношенні обвинуваченого ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строк дії якого закінчується, а отже прокурором подано клопотання про його продовження відповідно до ст. 331 КПК України.

Згідно зі ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.

Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

Незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

Згідно з ч.1 ст.178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст.177 КПК України суд зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, в тому числі тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується, наявність судимостей у обвинуваченого тощо.

Отже, при обранні, зміні чи скасуванні запобіжного заходу суд повинен керуватись положеннями ст. 177, 178 КПК України. При цьому, суд повинен врахувати не лише наявність ризиків, передбачених п. 1-5 ч. 1 ст. 178 КПК України, але і обґрунтованість підозри. Однак, на стадії судового розгляду суд не вправі оцінювати обґрунтованість підозри зібраними органом досудового розслідування доказами, оскільки суд, в такий спосіб, порушить основоположні принципи кримінального судочинства, а саме презумпцію невинуватості та забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, та безпосередність дослідження показань, речей і документів, оскільки таким чином надає судження щодо винуватості особи у поза передбачений законом спосіб.

Розглядаючи питання доцільності продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_1 , відповідно до ст. 178 КПК України, суд враховує характеризуючи та особистісні відомості обвинуваченого, його майновий стан та стан здоров`я, міцність соціальних зав`язків, те, що він ніде не працює, не одружений, на утриманні малолітніх, неповнолітніх дітей та інших осіб не має, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання винуватим у вчиненні злочину, що йому інкримінується, а також те, що злочин за ч.2 ст.187 КК України, є тяжким, за вчинення якого передбачено покарання у вигляді позбавлення волі до 10 років з конфіскацією майна.

Також, розглядаючи клопотання, суд приймає до уваги наявність у обвинуваченого постійного місця мешкання, яке є його фактичним місцем мешкання, його стан здоров`я, те, що обвинувачений раніше не судимий.

Згідно практики Європейського суду з прав людини, питання про обґрунтованість періоду тримання під вартою не можна розглядати абстрактно. Оцінювати, наскільки виправданим є подальше тримання обвинуваченого під вартою, в кожній справі потрібно з огляду на конкретні обставини. У тій чи іншій справі безперервне тримання під вартою можна виправдати лише в разі, якщо існують конкретні ознаки справжнього суспільного інтересу, який, попри презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, викладений у статті 5 Конвенції.

З рішення Європейського суду з прав людини у справі Харченко проти України від 10.02.2011 року видно, що тримання під вартою, як запобіжний захід, може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують правило поваги до особистої свободи (див., серед інших джерел, рішення у справі «Лабіта проти Італії» ( 980_009 ) (Labita v. Italy), [GC], N 26772/95, п. 153, ECHR 2000-IV).

В якості обґрунтування ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, прокурором зазначено вагомість доказів про вчинення інкримінованого кримінального правопорушення, а також тяжкість покарання.

Також прокурор, відповідно до ст. 178 КПК України, наводить слабкість міцних соціальних зв`язків, відсутність постійної роботи.

Однак, суд вважає, що вагомість доказів про вчинення інкримінованого злочину не може бути самостійною підставою обґрунтування ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України. Також не може було доказом зазначеного вище ризику тяжкість покарання, яке загрожує ОСОБА_1 у випадку визнання винним у вчиненні інкримінованого злочину, оскільки про даний ризик може свідчити лише конкретні дії особи, відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини. Крім того, прокурор у своєму клопотанні хоча і посилається, на те, що ОСОБА_1 оголошувався у розшук Сєвєродонецьким ВП ГУНП в Луганській області після вчинення злочину, однак не надає в обґрунтування будь-яких даних, які свідчили б про обізнаність обвинуваченого про кримінальне провадження та необхідність явки за викликами, а отже і про намагання переховуватись під час досудового слідства.

Таким чином, на думку суду, наведений прокурором ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме можливість переховуватись від суду, згідно наданого обґрунтування, хоча і наявний, однак його слідує розцінювати у сукупності з іншими наявними матеріалами кримінального провадження, обставинами справи, особи обвинуваченого та характеризуючих його даних.

Суд зауважує, що відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 194 КПК України, суд, розглядаючи клопотання про застосування запобіжного заходу, немає права встановлювати наявність чи відсутність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим кримінального правопорушення, яке інкримінується державним обвинуваченням, так оцінка доказів надається судом лише у нарадчій кімнаті під час постановлення рішення по суті. Однак, як видно з раніше обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, застосованого на підставі ухвали слідчого судді, при обранні запобіжного заходу слідчий суддя встановив наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим кримінального правопорушення, яке інкримінується державним обвинуваченням. Тому, суд, не вдаючись до його оцінки, та на перед не сприймаючи його, як обставину доведеності вини бере його до уваги в якості встановленої обставини, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 194 КПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Згідно з ч.4 ст. 194 КПК України якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті, слідчий суддя, суд має право застосувати більш м`який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного, обвинуваченого обов`язки, передбачені частинами п`ятою та шостою цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.

Також суд зазначає, що зазначення в клопотанні прокурора в обґрунтування наявності ризику передбаченого п.5 ч.1 ст.177 КПК України відсутність постійного місця роботи та навчання, тобто відсутність постійного джерела доходу, як на ризик вчинення нового кримінального правопорушення, жодним чином не свідчить та не підтверджує можливість вчинення обвинуваченим іншого кримінального правопорушення, і саме тримання під вартою перешкоджає реалізації можливості працевлаштування з метою отримання постійного законного джерела існування, за для задоволення власних потреб.

Згідно з рішенням Конституційного суду України № v001p710-17 від 23.11.2017 обґрунтованість застосування запобіжних заходів, пов`язаних з обмеженням права особи на свободу та особисту недоторканність, зокрема домашнього арешту та тримання під вартою, має піддаватися судовому контролю через певні проміжки часу, періодично об`єктивним та неупередженим судом на предмет перевірки наявності чи відсутності ризиків, за яких вказані запобіжні заходи застосовуються, у тому числі при закінченні досудового розслідування, коли деякі ризики вже можуть зникнути.

Отже, у судовому засіданні прокурором не доведено наявність достатніх підстав вважати, що існує ризик, передбачений п.5 ч.1 ст.177 цього Кодексу, на який вказує прокурор, а також недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні. Однак судом взято до уваги встановлення слідчим суддею наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим ОСОБА_1 кримінальних правопорушень, які йому інкримінуються державним обвинуваченням. Тому, суд, діючи відповідно до положень ч. 4 ст. 194 КПК України, вважає необхідним відмовити у задоволенні клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_1 у вигляді тримання під вартою, та відповідно до ч. 4 ст. 194 КПК України, необхідним змінити запобіжний захід на більш м`який, у вигляді домашнього арешту з покладенням певних обов`язків передбачених ч.5 ст.194 КПК, який на думку суду забезпечить належну процесуальну поведінку обвинуваченого та з метою необхідності контролю за поведінкою обвинуваченого, суд вважає за необхідне застосувати саме цілодобовий домашній арешт, який на даний час забезпечить належну процесуальну поведінку обвинуваченого.

Судом взято до уваги встановлення слідчим суддею наявності обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим ОСОБА_1 кримінального правопорушення, яке йому інкримінуються державним обвинуваченням, а також наявність ризику передбаченого п.1 ч.1 ст.177 КПК України. Крім того, судом також враховується, що по справі було проведено ряд процесуальних дій, допитано потерпілого та свідків обвинувачення по справі, на даний час триває дослідження доказів.

Отже, суд приходить до висновку, що обставини по справі з часу обрання запобіжного заходу змінились, підстави обрання обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на даний час зменшились, а отже, суд приходить до висновку, що в задоволенні клопотання прокурора слід відмовити, а клопотання захисника про заміну запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_1 більш м`яким – задовольнити частково.

Керуючись ст. 7, 176, 177, 178, 182, 183, 331, 369-372, 376 КПК України, суд,

УХВАЛИВ:

В задоволенні клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_1 відмовити.

Клопотання захисника про заміну запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_1 задовольнити.

Змінити обвинуваченому ОСОБА_1 запобіжний заходу у вигляді тримання під вартою на запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, який полягає в забороні цілодобово покидати місце свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 , строком на 60 днів по 15 березня 2020 року включно.

Відповідно до ч.5 ст. 194 КПК України, зобов`язати обвинуваченого ОСОБА_1 :

1) прибувати за кожною вимогою до суду, слідчого чи прокурора;

2) не відлучатися з м.Сєвєродонецьк, Луганська область, без дозволу слідчого, прокурора або суду;

3) повідомляти слідчого, прокурора, суд про зміну місця проживання;

4) утримуватись від спілкування зі свідками та потерпілим по справі;.

5) здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Ухвала оскарженню не підлягає, заперечення проти неї можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене ч. 1 ст. 392 КПК України.

Копію ухвали вручити обвинуваченому, адвокату та прокурору, а також надати для викання взводу № 1 роти конвойної служби ГУНП в Луганській області та Сєвєродонецькому відділу поліції ГУНП в Луганській області.

Суддя В. М. Олійник