Рішення № 94149031, 12.01.2021, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

№201/9507/19

провадження 2/201/128/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2021 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

в складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

з секретарем – Храмцевич Т.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 і ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» і державного реєстратора Обласного комунального підприємства «Софіївське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської області Волос Олени Володимирівни про визнання протиправним і скасування рішення про державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки, скасування запису про право власності і стягнення витрат,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 і ОСОБА_2 19 серпня 2019 року звернулися до суду з позовом до відповідачів АТ «Альфа-Банк» і державного реєстратора ОКП «Софіївське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської області Волос О.В. про визнання протиправним і скасування рішення про державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки, скасування запису про право власності і стягнення витрат, позовні вимоги не змінювалися, але уточнювалися і доповнювалися. Позивачі в своїх позовних вимогах та з представником посилаються на те, що вони, перебуваючи в шлюбі, на підставі договору купівлі-продажу від 19 квітня 2007 року за № 965 придбали квартиру АДРЕСА_1 . Квартиру було оформлено на позивача ОСОБА_1 14 лютого 2013 року придбана в шлюбі квартира була виведена з житлового фонду й переведена в нежитлове приміщення, магазин непродовольчих товарів. Право власності зареєстровано Реєстраційною службою Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області 13 лютого 2013 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 9354612101, номер запису про право власності 146540.

19 квітня 2007 року позивач ОСОБА_1 та ЗАТ «Альфа Банк» уклали кредитний договір і цей позивач отримав від банка грошові кошти, на які вони, як подружжя, і придбали спірне приміщення. Крім цього, в цей день, 19 квітня 2007 року, між ОСОБА_1 та ЗАТ «Альфа-Банк» було укладено іпотечний договір № 800000197-И, предметом якого була придбана подружжям квартира АДРЕСА_1 . Договір був посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Іщенко Н.Д..

Відповідно до ч. 1 ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба, тощо) самостійного заробітку (доходу). Положення ч. 2 ст. 60 СК України гарантує подружжю, що кожна річ набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Така норма закону встановлює презумпцією права спільної сумісної власності на майно, набуте за час перебування в шлюбі.

У зв`язку з цим кредитний договір № 800000197 від 19 квітня 2007 року та договір іпотеки № 800000197-И, який був укладений ОСОБА_1 за час перебування сторін у шлюбі, вчинявся ним виключно в інтересах сім`ї з метою отримання від фінансової установи грошових коштів для придбання нерухомого майна.

В березні 2019 року ОСОБА_2 звернулась до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська з позовною заявою до Акціонерного товариства «Альфа-Банк», треті особи ОСОБА_1 , приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Іщенко Наталія Дем`янівна про визнання недійсним застереження про задоволення вимог іпотекодержателя в позасудовому порядку. Крім цього, 25 березня 2019 року ОСОБА_2 звернулась до вищезазначеного суду з заявою про забезпечення позову, в якій просила накласти арешт на нежитлове приміщення АДРЕСА_1 , а також до набрання законної сили рішення у справі заборонити будь-яким особам у будь-який спосіб вчиняти будь-які дії щодо переоформлення права власності на спірне приміщення.

Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська 28 березня 2019 року задовольнив заяву про забезпечення позову ОСОБА_2 і виніс ухвалу, якою заборонив будь-яким особам у будь-який спосіб вчиняти будь-які дії щодо переоформлення права власності на нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

13 серпня 2019 року позивачі отримали лист від АТ «Альфа-Банк» про те, що вони вже є власником спірного приміщення з 06 червня 2019 року за індексним номером 47293213 всупереч ухвалі Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська про забезпечення позову від 28 березня 2019 року. В копії інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно підставою виникнення права власності зазначено вимога/Іпотечне повідомлення про дострокове погашення заборгованості, серія та номер № 4459/18 виданий 18 жовтня 2018 року, яку позивачі не отримували й не бачили.

Відповідач АТ «Альфа-Банк» був зобов`язаний надати, а державний реєстратор Волос О.В., мав повноваження провести перереєстрацію права власності на спірне майно, тільки у разі наявності доказів отримання позивачами вимоги про усунення порушень, а також за наявності доказів того, що з моменту отримання ними цієї вимоги сплило ЗО днів. Ця вимога була порушена.

Державний реєстратор Волос О.В. Обласного комунального підприємства «Софіївське бюро технічної інвентаризації» здійснила перехід права власності на користь відповідача АТ «Альфа-Банк» не тільки всупереч заборони суду, а в порушення вимог ст. 23 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» без підтвердження про вручення повідомлення вимоги дострокового погашення заборгованості, серія № 4459/18 від 18 жовтня 2018 року.

Державним реєстратором Волос О.В. порушено п. 1 ч. З ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно», а саме не встановлено відповідність заявлених АТ «Альфа-Банк» прав на спірне майно й наданих реєстратору документів на реєстрацію законних прав вимогам законодавства.

Позивачі вважають вказане протиправним і порушуючим їх права, а тому і звернулися в суд з цим позовом. Вважають позивачі дії відповідачів по невизнанню їх законного права на вказане майно неправомірними, зобов`язання повинно бути законним і справедливим. Просили суд про визнання протиправними вказаних рішень, скасування рішень про державну реєстрацію та відновлення становища, яке існувало до цього порушення, скасувати запис про реєстрацію права власності на їх майно за банком, задовольнивши уточнений позов в повному обсязі.

Відповідачі АТ «Альфа-Банк» і державний реєстратор ОКП «Софіївське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської області Волос О.В. та/або їх представники в судове засідання не з`явилися, про день та час розгляду справи повідомлялися належним чином, надала до суду заперечення, в яких зазначили, що позовні вимоги є безпідставними, надуманими та необґрунтованими, при укладанні угод керувалися положеннями діючого законодавства України, у зв`язку з чим, жодних прав та законних інтересів позивачів ними не порушувалося, тому просили суд відмовити у повному обсязі в задоволенні позовних вимог і вважали за можливе слухати справу за наявними матеріалами справи без їх участі. Суд вважає можливим слухання справи за відсутності вказаних відповідачів відповідно до ст. 223 ЦПК України.

З`ясувавши думку сторін, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і підлягаючими частковому задоволенню.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

В судовому засіданні встановлено, що дійсно позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , перебуваючи в шлюбі, на підставі договору купівлі-продажу від 19 квітня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Іщенко Н.Д. за № 965 придбали квартиру АДРЕСА_1 . Квартиру було оформлено на позивача ОСОБА_1 14 лютого 2013 року придбана в шлюбі квартира була виведена з житлового фонду й переведена в нежитлове приміщення, магазин непродовольчих товарів. Право власності зареєстровано Реєстраційною службою Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області 13 лютого 2013 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 9354612101, номер запису про право власності 146540.

19 квітня 2007 року позивач ОСОБА_1 та ЗАТ «Альфа Банк» уклали кредитний договір і цей позивач отримав від банка грошові кошти, на які вони, як подружжя, і придбали спірне приміщення. Крім цього, в цей день, 19 квітня 2007 року, між ОСОБА_1 та ЗАТ «Альфа-Банк» було укладено іпотечний договір № 800000197-И, предметом якого була придбана подружжям квартира АДРЕСА_1 . Договір був посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Іщенко Н.Д..

Відповідно до ч. 1 ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба, тощо) самостійного заробітку (доходу).

Положення ч. 2 ст. 60 СК України гарантує подружжю, що кожна річ набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Така норма закону встановлює презумпцією права спільної сумісної власності на майно, набуте за час перебування в шлюбі.

Аналогічне положення міститься і в ч. З ст. 368 ЦК України, якою передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як передбачено ч. З ст. 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

У зв`язку з цим кредитний договір № 800000197 від 19 квітня 2007 року та договір іпотеки № 800000197-И, який був укладений ОСОБА_1 за час перебування сторін у шлюбі, вчинявся ним виключно в інтересах сім`ї з метою отримання від фінансової установи грошових коштів для придбання нерухомого майна.

В березні 2019 року ОСОБА_3 звернулась до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська з позовною заявою до Акціонерного товариства «Альфа-Банк», треті особи ОСОБА_1 , приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Іщенко Наталія Дем`янівна про визнання недійсним застереження про задоволення вимог іпотекодержателя в позасудовому порядку. Крім цього, 25 березня 2019 року ОСОБА_3 звернулась до вищезазначеного суду з заявою про забезпечення позову, в якій просила накласти арешт на нежитлове приміщення АДРЕСА_1 , а також до набрання законної сили рішення у справі заборонити будь-яким особам у будь-який спосіб вчиняти будь-які дії щодо переоформлення права власності на спірне приміщення.

Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська 28 березня 2019 року задовольнив заяву про забезпечення позову ОСОБА_3 і виніс ухвалу, якою заборонив будь-яким особам у будь-який спосіб вчиняти будь-які дії щодо переоформлення права власності на нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

13 серпня 2019 року позивачі отримали лист від АТ «Альфа-Банк» про те, що вони вже є власником спірного приміщення з 06 червня 2019 року за індексним номером 47293213 всупереч ухвалі Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська про забезпечення позову від 28 березня 2019 року. В копії інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно підставою виникнення права власності зазначено вимога/Іпотечне повідомлення про дострокове погашення заборгованості, серія та номер № 4459/18 виданий 18 жовтня 2018 року, яку позивачі не отримували й не бачили.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України (ЦПК) кожна особа має право в порядку встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Нова редакція Цивільного процесуального кодексу України, а саме ст. 19 передбачає можливість визнання дій держреєстраторів щодо реєстрації прав власності недійсними. Правові відносини даного спору регулюються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» й Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127.

Відповідно до п. 1 ч. І ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Крім цього, згідно з п. 41 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1127 від 25 грудня 2015 року визначено, що для Державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця, документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі, заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Відповідно до вимог ст. 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику письмову вимогу про усунення порушення.

В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання спору на підставі договору.

Отже, відповідач Акціонерне товариство «Альфа-Банк» був зобов`язаний надати, а державний реєстратор Волос О.В., мав повноваження провести перереєстрацію права власності на спірне майно, тільки у разі наявності доказів отримання позивачами вимоги про усунення порушень, а також за наявності доказів того, що з моменту отримання ними цієї вимоги сплило ЗО днів. Ця вимога була порушена.

Державний реєстратор Волос О.В. Обласного комунального підприємства «Софіївське бюро технічної інвентаризації» здійснила перехід права власності на користь відповідача АТ «Альфа-Банк» не тільки всупереч заборони суду, а в порушення вимог ст. 23 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» без підтвердження про вручення повідомлення вимоги дострокового погашення заборгованості, серія № 4459/18 від 18 жовтня 2018 року.

Державним реєстратором Волос О.В. порушено п. 1 ч. З ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно», а саме не встановлено відповідність заявлених АТ «Альфа-Банк» прав на спірне майно й наданих реєстратору документів на реєстрацію законних прав вимогам законодавства.

Позивачі вважають вказане протиправним і порушуючим їх права, а тому і звернулися в суд з цим позовом. Вважають позивачі дії відповідачів по невизнанню їх законного права на вказане майно неправомірними, зобов`язання повинно бути законним і справедливим. В зв`язку з обставинами, що склалися, позивачі вважають, що їх права порушено, виник спір, який в добровільному досудовому порядку вирішено не було і позивачі вимушені були звернутися до суду з цим позовом.

Суд вважає позовну заяву підлягаючою задоволенню частково за наступних підстав.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 316 ЦК України, ст. 41 Конституції України, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року, право власності це право особи на майно, яке він здійснює відповідно до закону, по своїй волі і незалежно від волі інших осіб. Зміст права власності складаються із володіння, користування і розпорядження. Володіння майном має на увазі юридично закріплену можливість фактично володіти майном, впливати на нього у будь-який момент, здійснювати відносно такого майна свою волю. Право користування полягає в юридично закріпленій можливості власника використовувати корисні якості майна для себе, отримувати з цього користь, вигоду. Розпорядження майном це можливість власника встановлювати, змінювати, припиняти юридичне існування майна.

Правовий режим спільної часткової власності визначається Главою 26 ЦК України з урахуванням інтересів усіх її учасників. Володіння, користування та розпорядження частковою власністю здійснюється за згодою всіх співвласників, а за відсутності згоди спір вирішується судом. Незалежно від розміру часток, співвласники при здійсненні зазначених правомочностей мають рівні права.

Відповідно до ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Частиною 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Відповідно до ч.1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно із ст. 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.

Як вже було встановлено, що позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , перебуваючи в шлюбі, на підставі договору купівлі-продажу від 19 квітня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Іщенко Н.Д. за № 965 придбали квартиру АДРЕСА_1 . Квартиру було оформлено на позивача ОСОБА_1 14 лютого 2013 року придбана в шлюбі квартира була виведена з житлового фонду й переведена в нежитлове приміщення, магазин непродовольчих товарів. Право власності зареєстровано Реєстраційною службою Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області 13 лютого 2013 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 9354612101, номер запису про право власності 146540.

19 квітня 2007 року позивач ОСОБА_1 та ЗАТ «Альфа Банк» уклали кредитний договір і цей позивач отримав від банка грошові кошти, на які вони, як подружжя, і придбали спірне приміщення. Крім цього, в цей день, 19 квітня 2007 року, між ОСОБА_1 та ЗАТ «Альфа-Банк» було укладено іпотечний договір № 800000197-И, предметом якого була придбана подружжям квартира АДРЕСА_1 . Договір був посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Іщенко Н.Д..

Кредитний договір № 800000197 від 19 квітня 2007 року та договір іпотеки № 800000197-И, який був укладений ОСОБА_1 за час перебування сторін у шлюбі, вчинявся ним виключно в інтересах сім`ї з метою отримання від фінансової установи грошових коштів для придбання нерухомого майна.

В березні 2019 року ОСОБА_3 звернулась до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська з позовною заявою до Акціонерного товариства «Альфа-Банк», треті особи ОСОБА_1 , приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Іщенко Наталія Дем`янівна про визнання недійсним застереження про задоволення вимог іпотекодержателя в позасудовому порядку. Крім цього, 25 березня 2019 року ОСОБА_3 звернулась до вищезазначеного суду з заявою про забезпечення позову, в якій просила накласти арешт на нежитлове приміщення АДРЕСА_1 , а також до набрання законної сили рішення у справі заборонити будь-яким особам у будь-який спосіб вчиняти будь-які дії щодо переоформлення права власності на спірне приміщення.

Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська 28 березня 2019 року задовольнив заяву про забезпечення позову ОСОБА_3 і виніс ухвалу, якою заборонив будь-яким особам у будь-який спосіб вчиняти будь-які дії щодо переоформлення права власності на нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

13 серпня 2019 року позивачі отримали лист від АТ «Альфа-Банк» про те, що вони вже є власником спірного приміщення з 06 червня 2019 року за індексним номером 47293213 всупереч ухвалі Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська про забезпечення позову від 28 березня 2019 року. В копії інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно підставою виникнення права власності зазначено вимога/Іпотечне повідомлення про дострокове погашення заборгованості, серія та номер № 4459/18 виданий 18 жовтня 2018 року, яку позивачі не отримували й не бачили.

У цій справі позивачі просять визнати незаконною та скасувати проведену державним реєстратором державну реєстрацію права власності на приміщення позивачів за АТ «Альфа-Банк».Такий спір не є спором учасників публічно-правових відносин. Реєстратор, здійснюючи державну реєстрацію права власності на квартиру, не мав публічно-правових відносин з позивачами, оскільки така реєстрація права відбувалася за АТ «Альфа-Банк», а не за позивачем. Останні обґрунтували позов незаконністю вибуття у позивачів права власності на квартиру та відсутністю у АТ «Альфа-Банк» правомірного інтересу щодо реєстрації такого права у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Спір має приватноправовий характер, а з огляду на суб`єктний склад сторін цього спору його слід вирішувати за правилами цивільного судочинства.

Близькі за змістом висновки щодо застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 826/14433/16 (К/9901/7474/18), від 11 квітня 2018 року у справі № 826/366/16, від 11 квітня 2018 року у справі № 554/14813/15-ц, від 17 квітня 2018 року у справі № 815/6956/15, від 15 травня 2018 року у справі № 826/2691/16, від 22 серпня 2018 року у справі № 820/4673/16, від 28 серпня 2018 року № 826/7122/15, від 29 серпня 2018 року у справі № 816/1604/17, від 7 листопада 2018 року у справі № 826/9963/16, від 14 листопада 2018 року у справі № 826/10475/17, від 21 листопада 2018 року у справі № 814/1017/16, 16 січня 2019 року у справі № 755/9555/18, від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а.

У разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки. У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки (частина перша статті 33 Закону України «Про іпотеку»).

Сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до Закону України «Про іпотеку» (частина перша та друга статті 36 цього Закону у редакції, чинній на час проведення державної реєстрації права власності на квартиру за АТ «Альфа-Банк»).

Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді (частина перша статті 37 Закону України «Про іпотеку» у зазначеній редакції).

Судом встановлено, що договір іпотеки передбачав застереження про задоволення вимог іпотекодержателя. У разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору (частина перша статті 35 Закону України «Про іпотеку»).

За змістом частини першої статті 12, частини першої статті 33 та статті 35 Закону України «Про іпотеку» у вказаній редакції реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов`язання. І лише тоді, якщо останнє невиконане чи неналежно виконане, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звертати стягнення на предмет іпотеки. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає іпотекодержателю звернутися з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання відповідно до частини другої статті 35 Закону України «Про іпотеку» (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 520/7281/15-ц (пункт 41)).

Приписи частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» не перешкоджають іпотекодержателю здійснювати права, визначені цим Законом та/або іпотечним договором, без попереднього повідомлення іпотекодавця тільки тоді, якщо викликана таким повідомленням затримка може спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки.

Судом встановлено, що АТ «Альфа-Банк» направило на ім`я позичальника та позивачки повідомлення про намір звернути стягнення на предмет іпотеки, але відсутні докази отримання цього повідомлення адресатами.

Щодо порушення порядку державної реєстрації права власності

Однією із загальних засад державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень є внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно виключно на підставах та в порядку, визначених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Перевірка документів на наявність підстав, зокрема, для прийняття відповідних рішень є одним з етапів державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (пункт 4 частини першої статті 18 вказаного Закону у тій же редакції).

Державний реєстратор, яким може бути і нотаріус (пункт 2 частини першої статті 10 вказаного Закону у зазначеній редакції): 1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації; 2) перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення (пункти 1-2 частини третьої статті 10 того ж Закону у відповідній редакції).

Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень (абзац перший частини другої статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Так, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, зокрема, подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі (пункт 57 затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень у редакції, чинній на час державної реєстрації права власності на квартиру за АТ «Альфа-Банк»).

У державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено, зокрема, у разі, якщо подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження. За наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав (пункт 4 частини першої, абзац перший частини другої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції, що була чинною на час державної реєстрації права власності на квартиру за АТ «Альфа-Банк»).

Отже, за відсутності документів, необхідних для державної реєстрації права власності на квартиру за АТ «Альфа-Банк», така реєстрація проведена з порушенням вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» і Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень у відповідній редакції.

Щодо способу захисту права власності позивачів.

Записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав (абзац перший частини першої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції, що була чинною на час державної реєстрації права власності на квартиру за АТ «Альфа-Банк»). Суд звертає увагу на те, що заявлена позовна вимога про визнання протиправним і скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності на приміщення квартири за АТ «Альфа-Банк» фактично стосується запису про це право від 11 червня 2019 року.

Саме скасування такого запису є належним способом захисту прав та інтересів позивачів. Рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.17), від 4 вересня 2018 року у справі № 915/127/18 (пункт 5.17), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (пункт 74), від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а).

За змістом абзацу першого частини другої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції, що була чинною на час державної реєстрації права власності на приміщення квартири за АТ «Альфа-Банк», у разі скасування на підставі рішення суду записів про проведену державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Відтак, позивачі, звертаючись до суду, обрали в цій частині спосіб захисту їх порушеного права, який узгоджувався зі змістом статей 26 і 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у вказаній редакції.

Відповідно до п. 21 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1141 від 26 жовтня 2011 року (в редакції станом на 06 жовтня 2015 року), у разі проведення державної реєстрації виникнення права власності на нерухоме майно державний реєстратор вносить до запису про право власності та суб`єкта цього права такі відомості щодо суб`єкта права власності: для фізичної особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства): прізвище, ім`я та (за наявності) по батькові; податковий номер (крім громадян України, які через свої релігійні або інші переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податку (ідентифікаційного номера), офіційно повідомили про це відповідні органи державної влади та мають відмітку в паспорті громадянина України); номер та серія паспорта громадянина України (для громадян України, які через свої релігійні або інші переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податку (ідентифікаційного номера), офіційно повідомили про це відповідні органи державної влади та мають відмітку в паспорті громадянина України); реквізити документа, що посвідчує особу власника (номер та серія документа, дата його видачі, відомості про суб`єкта, що здійснив його видачу, тощо); форма власності; вид спільної власності (у разі, коли майно належить на праві спільної власності); розмір частки у праві спільної власності (у разі, коли майно належить на праві спільної часткової власності); підстава для виникнення права власності: назва документа; дата видачі документа; номер документа; ким виданий (оформлений) документ; додаткові відомості про документ; підстава для внесення запису про право власності та суб`єкта цього права: назва рішення; дата формування рішення; індексний номер рішення; реєстраційний номер, дата і час реєстрації заяви, на підставі якої проводиться державна реєстрація прав; прізвище, ім`я та по батькові державного реєстратора; найменування органу державної реєстрації прав або найменування нотаріальної контори, назва нотаріального округу.

Згідно п. 31 вищевказаного Порядку, під час проведення державної реєстрації переходу права власності, інших речових прав на нерухоме майно або обтяжень таких прав державний реєстратор замість існуючих відомостей, що містяться у відкритому розділі або спеціальному розділі Державного реєстру прав, вносить нові відомості, визначені у пунктах 21-24 цього Порядку.

Згідно зі ст. 1 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, кожна фізична та юридична особа має право володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст. 319 ЦК України, власник володіє користується, розпоряджається своїм майно на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 16 ЦК України, встановлено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути припинення дії, яка порушує право. Приписами ст. 182 ЦК України передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відповідно до п. 2 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав.

Відповідно до вимог ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», підставою для реєстрації прав, що посвідчують виникнення, перехід, припинення речових прав на нерухоме майно, обмежень цих прав є, зокрема, рішення суду стосовно речових прав на нерухоме майно і обмежень цих прав, що набрали законної сили.

Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

З огляду на вищевикладені приписи чинного законодавства України наявні підстави для задоволення позовних вимог.

В силу вимог ст. 150 ЖК УРСР, громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Згідно з ЦК України, захист цивільних прав здійснюється в установленому порядку судом шляхом: визнання цих прав, припинення або зміни правовідношення, тощо.

Позовні вимоги, що містяться в даній позовній заяві, не суперечать законодавству України, чинному на сьогоднішній день. Згідно зі ст. 55 Конституції України, «Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. … Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.». Виходячи з передбаченого ст. 8 Конституції України принципу верховенства права, наведені норми Конституції України надають людині можливість будь-якими незабороненими законом засобами самому захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Вимоги до доказів встановлені ст. 77 ЦПК України, якою встановлено, що письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

У відповідності до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України: рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ст. 129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.

Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року).

Cтаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою.

Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть (EAST WEST ALLIANCE LIMITED v. UKRAINE, № 19336/04, § 166-168, ЄСПЛ, від 23 січня 2014 року).

Європейський суд з прав людини неодноразово констатував в схожих фактичних обставинах порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції (зокрема: GLADYSHEVA v. RUSSIA, № 7097/10, ЄСПЛ, 06 грудня 2011 року; PCHELINTSEVA AND OTHERS v. RUSSIA, № 47724/07, 58677/11, 2920/13, 3127/13, 15320/13, ЄСПЛ, від 17 листопада 2016 року).

Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар. Не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку із бездіяльністю влади в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Факт незаконного відчуження та допущення продажу квартири не може породжувати правових наслідків для добросовісного набувача, проте, вочевидь, є підставою для виникнення обов`язку в органів місцевого самоврядування здійснити все необхідне, щоб відшкодувати збитки, завдані таким відчуженням.

Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові могли бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що позов не підлягає задоволенню повністю.

Згідно із ст. 129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.

Не може суд прийняти до уваги позицію відповідачів стосовно не визнання позовних вимог, оскільки вона спростовується вищенаведеним і нічим об`єктивно не підтверджується.

При таких обставинах суд вважає можливим позовну заяву задовольнити частково і скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності запис про право власності № 31943394 про реєстрацію за АТ «Альфа-Банк» (код ЄДРПОУ 23494714) право власності на нежитлове приміщення АДРЕСА_1 , здійснений 11 червня 2019 року державним реєстратором ОКП «Софіївське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської області Волос О.В. та стягнути з відповідачів на користь позивачів суму сплаченого судового збору з кожного з відповідачів окремо по 768.40 грн., в задоволенні решти позову про визнання протиправним і скасування рішення про державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки слід відмовити.

Таким чином суд вважає, що позовні вимоги про в такому вигляді ґрунтуються на вимогах закону, а тому підлягають частковому задоволенню в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 21, 41, 55, 58, 124, 129 140, 144 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 120 Земельного кодексу України, ст. 15, 16, 182, 257, 267, 316, 317, 319, 321, 365, 377, 391 ЦК України, ст. 150 ЖК УРСР, ст. 9, 19, 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву задовольнити частково.

Скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності запис про право власності № 31943394 про реєстрацію за Акціонерним товариством «Альфа-Банк» (код ЄДРПОУ 23494714) право власності на нежитлове приміщення АДРЕСА_1 , здійснений 11 червня 2019 року державним реєстратором Обласного комунального підприємства «Софіївське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської області Волос Оленою Володимирівною.

Стягнути з відповідачів Акціонерного товариства «Альфа-Банк» і державного реєстратора Обласного комунального підприємства «Софіївське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської області Волос Олени Володимирівни на користь позивачів ОСОБА_1 і ОСОБА_2 суму сплаченого судового збору з кожного з відповідачів окремо по 768.40 грн..

ОСОБА_1 і ОСОБА_4 в задоволенні решти позову до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» і державного реєстратора Обласного комунального підприємства «Софіївське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської області Волос Олена Володимирівна про визнання протиправним і скасування рішення про державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки відмовити.

Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня проголошення рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Повний текст рішення складено 12 січня 2021 року.

Суддя –