Вирок № 94135821, 11.08.2020, Сіверськодонецький міський суд Луганської області (до 25.04.2025 - Сєверодонецький міський суд Луганської області)

Кримінальне провадження № 1-кп/428/290/2020

Справа № 428/5682/18

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2020 року м. Сєвєродонецьк

Сєвєродонецький міський суд Луганської області в складі:

головуючого судді Олійник В.М.,

за участю секретаря судового засідання Солошенка П.В

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Сєвєродонецького міського суду Луганської області кримінальні провадження, внесені 24.02.2018 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018130370000578, а також 21.05.2018 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018130370001407, у відношенні:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Сєвєродонецька, Луганської області, громадянина України, українця, маючого професійно-технічну освіту, не працюючого, на утриманні малолітніх, неповнолітніх дітей та інших осіб, не має, на обліку у лікарів - психіатра та нарколога не перебуває, групи інвалідності не має, який зареєстрований та мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше засудженого 24.06.2010 Сєвєродонецьким міським судом Луганської області за ч. 2 ст. 289 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років та 1 місяць. Звільнений 06.07.2010 Перевальським районним судом Луганської області на підставі ст. 107 КК України умовно-достроково строком на 2 роки, 5 місяців та 25 днів,

за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України,

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця міста Сєвєродонецька, Луганської області, громадянина України, українця, маючого професійно-технічну освіту, не працюючого, на утриманні малолітніх, неповнолітніх дітей та інших осіб, не має, на обліку у лікарів - психіатра та нарколога не перебуває, має третю групу інвалідності з 17.02.1993 безстроково, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , мешкав за адресою АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України,

сторони кримінального провадження:

прокурор Лещинська О.Я.,

потерпілий ОСОБА_3 ,

захисники Петращук К.В., Бондаренко Ю.Ю.,

обвинувачені ОСОБА_2 , ОСОБА_1 ,

ВСТАНОВИВ:

1. Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним.

23.02.2018, у період часу між 21:00 год та 22:30 год., більш точного часу у судовому засіданні не встановлено, ОСОБА_2 перебував разом з ОСОБА_1 у приміщенні бару «ІНФОРМАЦІЯ_8», розташованого за адресою Луганська область, АДРЕСА_3. Побачивши ОСОБА_3 , який перебував у стані алкогольного сп`яніння, у ОСОБА_2 з ОСОБА_1 виник злочинний намір, спрямований на здійснення нападу за попередньою змовою групою осіб, з метою заволодіння чужим майном, поєднаним із застосуванням насильства, небезпечного для здоров`я особи. Для чого ОСОБА_2 та ОСОБА_1 побачивши, що ОСОБА_3 вийшов із бару, прослідували за останнім. Коли ОСОБА_3 вийшов із-за будинка АДРЕСА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 попрямували до ОСОБА_3 . А коли ОСОБА_3 проходив ґрунтовою стежкою повз будинка № АДРЕСА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , реалізуючи свій злочинний намір наздогнали ОСОБА_3 . Після чого ОСОБА_1 наніс ОСОБА_3 один удар кулаком правої руки в потиличну ділянку голови, внаслідок чого останній впав на ґрунтову поверхню обличчям до землі, а потім перекинувся на спину. У цей час ОСОБА_1 , скориставшись тим, що ОСОБА_3 знаходиться у безпорадному стані, намагався витягнути із правої кишені брюк одягнених на останньому, мобільний телефон марки «FLY», моделі Horizont 2 IQ450 Quattro», вартістю 851,38 грн. Однак ОСОБА_3 відчувши це, та зрозумівши намір нападників, самостійно дістав з карману вказаний мобільний телефон та віддав ОСОБА_1 . Після чого ОСОБА_1 наніс ОСОБА_3 ще один удар ногою в ділянку обличчя зліва, а у подальшому завдав не менше п`яти ударів руками та ногами в ділянку тулуба та голови ОСОБА_3 . При цьому ОСОБА_2 , який знаходився поряд з ОСОБА_3 , який лежав на землі, вчиняв дії щодо подолання супротиву ОСОБА_3 - здійснював утримання руками та коліном.

Спільними діями ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було завдано ОСОБА_3 тілесних ушкоджень у вигляді закритої черепно-мозкової травма, струсу головного мозку, вдавленого осколкового перелому передньої стінки лівої половини лобного синусу, забійної рани потиличної області, які відносяться до категорії легких тілесних пошкоджень, які спричинили короткочасний розлад здоров`я, а також крововиливи, садну обличчя, лобу, носу, які відносяться до категорії легких тілесних пошкоджень.

Після здійснення розбійного нападу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з місця вчинення злочину втекли, розпорядившись майном ОСОБА_3 на власний розсуд.

Отже, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 вчинили злочин, передбачений ч. 2 ст. 187 КК України, а саме напад з метою заволодінням чужим майном (розбій), поєднаний із насильством, небезпечним для здоров`я особи, яка зазнала нападу, вчиненого за попередньою змовою групою осіб.

2. Підстави доведеності винуватості поза розумним сумнівом.

2.1. Позиція сторони захисту.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 свою винуватість у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України не визнав, відмовившись надати пояснення щодо суті пред`явленого обвинувачення, як і надати пояснення на запитання суду, прокурора, захисника чи потерпілого. При цьому ОСОБА_1 зазначив, що злочину не вчиняв, телефон йому підкинули під час проведення обшуку, а у відділі поліції у нього вилучили телефон, який він добровільно не видавав, хоча дійсно написав відповідну заяву під диктовку працівників поліції, що відбувалось під тиском зі сторони працівників поліції.

Обвинувачений ОСОБА_2 у судовому засіданні свою винуватість у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України не визнав, відмовившись надати пояснень щодо суті пред`явленого обвинувачення, як і надання пояснень на запитання суду, прокурора, потерпілого, захисника.

Захисники Бондаренко Ю.Ю. та Петращук К.В. у судовому засіданні зазначили, що вважають недоведеним обвинувачення ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у інкримінованому злочині, оскільки стороною обвинувачення не надано допустимих доказів. Зокрема недопустимим є доказом протокол обшуку, оскільки один з понятих, який був під час обшуку, не бачив як працівником поліції було знайдено у квартирі за місцем мешкання ОСОБА_1 мобільний телефон, який пізніше було впізнано потерпілим. Інший понятий не допитувався у судовому засіданні. Також вважають, що протокол огляду речі не може бути поєднаним разом з протоколом впізнання, що також свідчить про недопустимість вказаного доказу. Не є допустимим доказом протокол огляду місця події, яким вилучено мобільний телефон ОСОБА_1 , оскільки це різні слідчі дії.

Також вважають, що є недостовірними показання свідків та потерпілого, так як останні змінили свої показання після того, як кримінальні справи було об`єднано та їх допит було здійснено повторно, та ці показання є відмінними один від одного. Також вважають, що потерпілий не міг впізнати нападників, враховуючи обставини, які він повідомляє у судовому засіданні.

Постанова про оголошення у розшук винесена у порушенні процесуального строку, що також свідчить про порушення вимог Закону.

Крім того, захисник Петращук К.В. у судовому засіданні зазначила, що обвинувачені не заперечують того факту, що вони перебували 23.02.2018 у кафе «ІНФОРМАЦІЯ_8», але це, на її думку, не підтверджує їх причетність до вчинення злочину.

Хто надав медичну документацію експерту для проведення експертизи потерпілого?

2.2. Позиція сторони обвинувачення.

На думку прокурора у судовому засіданні було доведено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 вчинили злочин, передбачений ч. 2 ст. 187 КК України, а саме напад з метою заволодінням чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для здоров`я особи, яка зазнала нападу (розбій), вчиненого за попередньою змовою групою осіб, тобто у вчиненні кримінального правопорушення.

Прокурор вважає, що всі докази які отримані стороною обвинувачення і надані суду, отримані відповідно до норм Кримінального процесуального кодексу України, є належними і допустимими і в своїй сукупності повністю підтверджують факт скоєння ОСОБА_2 та ОСОБА_1 кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст.187 КК України у відношенні потерпілого ОСОБА_3 ..

Що стосується даних які характеризують особу кожного з обвинувачених, ОСОБА_2 раніше не судимий за місцем мешкання характеризується задовільно на обліку у лікарів нарколога і психіатра не перебуває. Офіційно не працює. Обставини що відповідно до ст. 66 КК України пом`якшують покарання відсутні. Обставини що відповідно до ст. 66 КК України обтяжують покарання- відсутні.

ОСОБА_1 раніше двічі судимий за вчинення кримінальних правопорушень передбачених ч. 2 ст.289 КК України, за місцем мешкання характеризується задовільно на обліку у лікарів нарколога і психіатра не перебуває. Офіційно не працює. Обставини що відповідно до ст. 66 КК України пом`якшують покарання відсутні. Обставини що відповідно до ст. 67 КК України обтяжують покарання- рецидив злочину.

Витрати на проведення судової товарознавчої експертизи № 19/113/9-721е, вартість якої склала 286 грн. стягнути з обвинувачених ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в рівних частинах.

Долю речових доказів просить вирішити відповідно до ст.100 КПК України, а саме : мобільний телефон«FLY Horizont 2» модель «IQ 450Quattro» який зберігається в камері речових доказів Сєвєродонецького ВП ГУНП в Луганській області повернути потерпілому. Мобільний телефон «HTC PG 76100» який належить обвинуваченому ОСОБА_1 і зберігається в камері речових доказів Сєвєродонецького ВП ГУНП в Луганській області конфіскувати в дохід держави? сім карту яка зберігається разом з мобільним телефоном знищити.

Враховуючи усі доводи, особу обвинуваченого та думку потерпілого просить визнати ОСОБА_1 винуватим у вчиненні злочину передбаченого ч.2 ст. 187 КК України та призначити покарання у виді 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна. На підставі ч.5 ст.72 КК України зарахувати ОСОБА_1 строк попереднього ув`язнення під час досудового розслідування та під час судового розгляду кримінального провадження у строк покарання з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Визнати ОСОБА_2 винуватим у вчиненні злочину передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України та призначити покарання у виді 9 років позбавлення волі з конфіскацією майна. На підставі ч.5 ст.72 КК України зарахувати ОСОБА_2 строк попереднього ув`язнення під час досудового розслідування та під час судового розгляду кримінального провадження у строк покарання з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі .

2.3. Докази надані стороною обвинувачення.

2.3.1 У судовому засіданні потерпілий ОСОБА_3 надав наступі показання, зокрема, що 23.02.2018, приблизно о 21:00 год., він прийшов у кафе «ІНФОРМАЦІЯ_8», але точного часу сказати не може, так як не дивився на годинник. У кафе, десь, 8 столів. У кафе він знаходився, приблизно, одну годину, вживав горілку. Всього випив десь 200-250 грамів горілки. Замовляв також він і пиво. У кафе, окрім інших, була компанія з трьох чоловіків, два з яких обвинувачені ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Він ставив музику. Чоловіки, хтось з обвинувачених, казали йому, виключити її, але він сказав, що вона зараз закінчиться і виключиться сама. Цей діалог був біля барної стійки. Але конфліктів будь з ким у нього не було. Коли вийшов з кафе попрямував додому. Пройшовши декілька хвилин відчув удар в голову, від якого впав на землю, спочатку на коліна, а потім усім тулубом. Після падіння він перевернувся та ніби став на коліна. Саме в цей час він відчув, що якась людина над ним нахилилась та залізла у його карман, де був мобільний телефон. Цю людину наразі впізнає як обвинуваченого ОСОБА_1 . У цей час він повернуся на ліво, де побачив ще одного чоловіка, якого зараз впізнає як ОСОБА_2 . Впізнає їх саме за обличчями. Він не пам`ятає, що робив ОСОБА_2 . ОСОБА_1 тим часом намагався дістати його телефон, для чого заліз в карман рукою, у цей час відчув знов удар в голову. ОСОБА_2 та ОСОБА_1 були в куртках та капюшонах. Йому здалось, що цей удар наніс ОСОБА_1 , так як саме з тієї сторони стояв останній. Після чого він сказав, щоб його не вбивали, і він сам віддасть усе своє майно. Діставши телефон він віддав його ОСОБА_1 . Останній також сказав, аби він віддав і гроші, які є. У нього було 50 грн., які він дістав та віддав. У цей час його знов вдарили, і йому знов здалось, що це бив ОСОБА_1 . Він закрився руками, згрупувався. Йому продовжували наносити удари, скільки сказати не може, але вони були множинні. Деякі удари були в голову, інші по тулубу та рукам. Але так як він був у куртці, то синців на тулубі не залишилось. Вважає, що удари переважно наносили ногами, оскільки вони були сильними та тупими. Але точно може сказати, що два удари точно було нанесено ОСОБА_1 . Хто саме наносив інші удари з нападників, він сказати не може. Він почав кричати, просив про допомогу. Ударів сильних було не менш п`яти, але скільки точно, сказати не може. Він не бачив, але йому здалось, що його били два чоловіка, через те, що удари наносились дуже щільно. Через деякий час один з нападників сказав іншому, що слід уходити, так як зараз приїде поліція. Йому здалось, що це сказав ОСОБА_2 . Через декілька хвилин нападники пішли, та приїхала поліція. У нього на пальці до цих подій було срібне кільце, але після нападу воно зникло. Однак він не пам`ятає, аби нападники забирали у нього кільце.

Спочатку він не поїхав у лікарню, так як він бажав потрапити саме додому. Однак, коли прийшов додому і побачив отримані тілесні ушкодження, а також відчув погіршення стану здоров`я, звернувся до лікарні.

Наступного дня, тобто 24.02.2018, він перебував у лікарні, у нього був поганий стан здоров`я. Чи допитував його слідчий чи ні 24.02.2018, сказати не може, через вказаний стан здоров`я. Однак він пам`ятає, що надавав працівникам поліції будучи у лікарні пояснення щодо обставин, які мали місце 23.02.2018.

Тиску з боку прокурора чи інших осіб на нього, з метою викривлення ним показів, не було.

Оригінали матеріалів щодо стану здоров`я для проведення експертизи він експерту надавав особисто.

2.3.2. Свідок ОСОБА_4 , допитана у судовому засіданні, надала наступні показання, що 23.02.2018, приблизно о 23:00 год., вона почула крик, голос людини, яка просила про допомогу, який доносився з вулиці. Виглянув у вікно побачила, як на землі лежить чоловік, якого б`ють два чоловіка. Це було добре видно, так як чоловік лежав на снігу. Те, що це чоловіки, вона зрозуміла за зовнішнім виглядом, силуетом, розмовою, поведінкою. При цьому один чоловік бив ногами по голові, а інший руками. Вона бачила як відбувались удари та чула звуки від нанесених ударів. Вона крикнула, аби ці нападники відпустили чоловіка, або вона викличе поліцію. На що один з чоловіків відповів, що допоки вона буде викликати поліцію, вони того чоловіка вб`ють. Але через невеликий проміжок часу один з чоловіків почав відтягувати іншого та пропонувати залишити місце, так як зараз приїде поліція. Згодом обидва нападники перестали бити чоловіка, який лежав на землі, та побігли. Після цього приїхала поліція. Відстань між її будинком та місцем, де відбувалась бійка, приблизно 10 метрів, а вона мешкає на 4 поверсі. Світло було, але обличь чоловіків вона не бачила. Один з чоловіків був вище, інший дещо нижче. Одягнуті чоловіки були у темний одяг, куртки. Один був приблизно 1,90 м., інший десь 1,70 м., але точно вона сказати не може. На досудовому розслідуванні слідчому не казала, що може впізнати чоловіків. Чоловіки були у темних шапках. Більше нікого з сусідів вона не бачила та не чула. З того моменту, як вона вийшла та до того як чоловіки убігли, пройшло, десь, 5 хвилин. Чоловік лежав на правому боці зігнувшись, а чоловік, що був вище, стояв поряд та наносив удари правою ногою, приблизно 4-5 ударів. Другий, що був нижче, також стояв поруч, але нахилившись бив руками по тулубу та в живіт, зробивши таким чином, приблизно, 6 ударів. Чоловік, який лежав у цей час на землі, дуже гучно просив про допомогу. Коли чоловіку наносили удари у живіт, він перевернувся на спину. Після цього той що нижче наніс ще 6 ударів по тулубу, а той, що вище, 2-3 рази у голову. З майна чоловіки у потерпілого нічого не вимагали. В одного з чоловіків, що був нижче, у руках було щось схоже на поліетиленовий пакет. Поліцію викликала вона не відходячи від вікна, та продовжуючи гучно робити зауваження нападникам, вимагаючи припинити дії та казала, що викликає поліцію. Але нападники не припиняючи дій, кричали їй у відповідь, що дій не зупинять. З моменту подій та до часу надання нею пояснень, будь-якого тиску на неї вчинялось.

Просить врахувати, що раніше її вже допитували у судовому засіданні. Однак при першому допиті вона не розповіла усі відомості, які їй було відомо. Ці обставини пов`язує з тим, що вона хвилювалась, та не придала деяким моментам, які були їй відомі, належної уваги та не відобразила їх при допиті.

2.3.3 свідок ОСОБА_5 допитаний у судовому засіданні надав наступні показання, що приблизно рік чи півтора потому, взимку, приблизно о 21 чи 22 годині, він був вдома. З вулиці почув якісь крики. Підійшовши до балкону побачив, що на вулиці, на землі, лежить чоловік, поряд з яким стояли два чоловіки та періодично били того, що лежить на землі. Він вийшов на балкон. Чоловік лежав на спині, намагався захищатися. Впізнати нападників не зможе. Але один з нападників був десь 190 см зросту, а іншій був нижче, десь 175 см, тобто нижче на голову. Одягнуті чоловіки були в темний одяг, один, ймовірно, у сірій куртці. Між його балконом та чоловіком, який лежав на землі, було десь 15-20 метрів. Увага у нього була прикута до чоловіка, що був вище, тому не може сказати, що робив інший, тобто наносив чи ні удари потерпілому. Чоловік, що був вище, наніс декілька ударів, але скільки саме ударів сказати точно не може, однак переважно наносив удари ногами. При цьому, другий чоловік утримував потерпілого, але руками чи коліном, сказати не може.

Через деякий час почув, що якась жінка кричала, аби ці чоловіки припинили свої дії або вона викличе поліцію. На ці зауваження чоловіки відповіли, що їм все одно. Через ще де який час приїхала поліція, але чоловіки вже пішли. Під час цих подій він чув, що чоловіки, що били потерпілого, кричали аби останній зняв кільце та віддав їм. Окрім жінки з їх будинку також робила зауваження ще одна людина, за голосом це чоловік.

2.3.4 свідок ОСОБА_6 у судовому засіданні надала наступні показання, що вона є власником приміщення, яке розташоване за адресою АДРЕСА_3 , у якому на першому поверсі розміщено магазин продовольчих товарів, а в підвальному приміщенні кафе « ІНФОРМАЦІЯ_8 ». У 2018 році до неї звернулися працівники поліції, продемонстрували ухвалу суду, на підставі якої вона надала їм доступ до відеозапису за 23.02.2018, який здійснювався у кафе ІНФОРМАЦІЯ_8 встановленими камерами спостереження. При цьому їй пояснили, що у той день відбувся напад на особу, яка до цього відпочивала у кафе «ІНФОРМАЦІЯ_8» 23.02.2018. Вона показала відеозапис, після чого поліція прийшла вже з ухвалою. На пристрої, яким здійснювався запис камерами спостереження, таймер був зміщений на годину у перед через те, що вона не перевела час з зимового на літній. Обвинувачених вона раніше бачила так як вони були постійними клієнтами кафе « ІНФОРМАЦІЯ_8 ». Відеоспостереження встановлювали за її замовленням. Вона сама не вміє програвати записи та налаштовувати обладнання. Копіювання запису робили працівники поліції. Працівники поліції, а саме чоловік та жінка, приходили декілька разів, але не пам`ятає, коли саме вони брали ці копії запису. Відеозапис скопіювали на флешносій, так як приводу для зчитування CD чи DVD дисків її пристрій відеозапису, немає.

2.3.5. свідок ОСОБА_8 у судовому засіданні надав наступні показання, що він є сусідом ОСОБА_1 . Час та дату не пам`ятає, але його запросили працівники поліції бути понятим під час проведення обшуку у ОСОБА_1 . Під час проведення обшуку працівники поліції знайшли телефон з тріснутим екраном, але він не бачив, де саме знайшли телефон і де той лежав. Працівник поліції сам сказав, що знайшов, і дістав, але він особисто не бачив де і як лежав телефон. Відстань між ним та працівником поліції була приблизно 2 метри. Обшук проводило одночасно два працівника поліції в одній кімнаті, але в різних її частинах, тож він не міг фізично спостерігати за обома працівниками. Коли він спостерігав за першим працівником поліції, другий повідомив, що знайшов телефон у столі. Коли він повернувся до другого працівника поліції, той вже тримав телефон у руках. Під час обшуку була понятою ще літня жінка, але остання, на його погляд, себе дуже погано почувала, та декілька разів просила відпустити її. Після того як телефон знайшли, його піднесли жінці, яка самостійно не могла пересуватися кімнатою. Отже, бачила жінка чи ні як знайшли телефон, він не знає, як і жива чи ні ця жінка, йому не відомо. У його присутності телефон не відкривали, чи була чи ні у вказаному телефоні сім картка, він також не знає. ОСОБА_1 під час обшуку повідомив, що телефон йому підкинули.

2.3.6. заява ОСОБА_3 на ім`я начальника Сєвєродонецького ВП ГУНП в Луганській області від 24.02.2018 згідно з якою останній просить притягнути до кримінальної відповідальності невідомих йому осіб, які 23.02.2018, приблизно о 21:30 год., нанесли йому тілесні ушкодження, а також заволоділи належним йому майном, а саме мобільний телефоном марки «FLY», моделі IQ 450 Quattro», який ним було придбано у 2013 році за 1750 грн., та грошовими коштами у сумі 50 грн. Дана заява також містить відомості про ознайомлення ОСОБА_3 з положеннями ст. 383 КК України та ст. 10, 63 Конституції України, тобто попереджений про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення суду, прокурору, слідчому або органу досудового розслідування про вчинення злочину (т. 3 а.п. 2);

2.3.7. висновок експерта № 19/113/9-721е від 15.05.2018 згідно з яким ринкова вартість мобільного телефону марки «FLY», моделі Horizont 2 IQ 450 Quattro, на момент вчинення злочину, а саме 23.02.2018 могла становити 851,38 грн. (т. 3 а.п. 6-9);

2.3.8. ухвала слідчого судді Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 05.04.2018 (справа № 428/2284/18), а також протокол тимчасового доступу до речей та документів від 12.04.2018, згідно з якими слідчим у даному кримінальному провадження отримав тимчасовий доступ до речей та документів, а саме до відеозапису від 23.03.2018 за період часу з 20:00 год. до 21:00 год., який здійснено камерами спостереження, які встановлені у кафе «ІНФОРМАЦІЯ_8», розташованого за адресою АДРЕСА_3 (т. 3 а.п. 10-16);

2.3.9 протокол огляду від 13.05.2018 з якого видно, що було оглянуто диск для систем лазерного зчитування, який було отримано під час проведення тимчасового доступу до речей та документів у кафе «ІНФОРМАЦІЯ_8», розташованого за адресою АДРЕСА_3, а саме файлів з відеозаписами 1_02_R_022018221800, 1_13_R_022018232000, 1_14_R_022018232000, 1_15_R_022018232000, 1_02_R_022018230000 (т. 3 а.п. 17-20);

2.3.10 протокол проведення слідчого експерименту від 14.03.2018 з якого видно, що було проведено слідчий експеримент з потерпілим ОСОБА_3 щодо подій, які мали місце 23.02.2018, а саме нападу на нього невідомими особами та заволодіння належним йому майном. Під час вказаного слідчого експеримент ОСОБА_3 розповів та продемонстрував, як він 23.02.2018 перебував у кафе ІНФОРМАЦІЯ_8 , як вживав там алкогольні напої, як виходив з кафе, як рухався вулицею додому, де було здійснено на нього напад невідомими, а також кількість нанесених йому ударів, їх локалізацію, а також положення його відносно нападників. Під час проведення слідчого експерименту здійснювався відеозапис, диск якого надано разом з протоколом проведення слідчого експерименту, а також протоколом демонстрації відеозапису слідчого експерименту від 14.02.2018, який також було досліджено у судовому засіданні (т. 3 а.п. 21-24);

2.3.11 висновок експерта № 88 від 15.03.2018 згідно з яким при проведенні експертизи ОСОБА_3 було виявлено пошкодження у вигляді рубця потиличної ділянки голови зліва. Вказаний рубець є наслідком загоєння можливої забійної рани. У лікарні у ОСОБА_3 встановлено: закрита черепно-мозкова травма. Струс головного мозку. Вдавлений осколковий перелом передньої стінки лівої половини лобного синусу. Забійна рана потиличної ділянки. Синці, садни обличчя, лобу, носу. Вказані тілесні ушкодження стались внаслідок дії тупого предмета чи предметів. За строком давності, відповідно до медичної документації, можуть відповідати 23.02.2018 та відносяться до категорій: закрита черепно-мозкова травма, струс мозку, вдавлений осколковий перелам передньої стінки лівої половини лобного синусу, забійна рана потиличної ділянки - до категорії легких тілесних ушкоджень, які спричинили короткочасний розлад здоров`я.

Синці, садни обличчя, лобу, носу - як легкі тілесні ушкодження.

Тілесні ушкодження, виявлені у ОСОБА_3 , могли утворитися при обставинах, на якій він посилається у протоколі допиту від 13.03.2018, і на які вказав при проведення слідчого експерименту 14.03.2018 (а.п. 27-32 т. 3);

2.3.12. протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 16.03.2018 з якого видно, що потерпілому ОСОБА_3 було надано для впізнання 4 фотознімки, за якими він повинен був впізнати особу, яка здійснила на нього напад 23.02.2018. Під час проведення вказаної дії, ОСОБА_3 вказав на особу, яку розміщено під номером 4, як таку, яка здійснила на нього напад 23.02.2018. Вказану особу впізнає за формою обличчя, положенням очей, формою брів, губ, носу. Як видно з наданого до протоколу впізнання додатку, на фото № 4 зображено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який мешкає за адресою АДРЕСА_1 . Дана процесуальна дія була проведена за участі понятих (т. 3 а.п. 33-36);

2.3.13 довідка КП «Сєвєродонецьке БТІ» від 15.03.2018 № 10/190 згідно з якою за ОСОБА_1 , спільно з ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , зареєстровано право власності на квартиру, яку розташовано за адресою АДРЕСА_1 (т. 3 а.п. 40-45);

2.3.14 ухвала слідчого судді Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 26.03.2018 (справа № 428/3168/18) про надання дозволу на проведення обшуку за місцем мешкання ОСОБА_1 , а саме за адресою АДРЕСА_1 , з метою відшукання та вилучення мобільного телефону марки «FLY», моделі Horizont 2 IQ 450 Quattro, в корпусі чорного кольору, який мав пошкодження екрану у вигляді тріщини у верхньому лівому куті (т. 3 а.п. 46);

2.3.15 протокол обшуку від 27.03.2018 згідно з яким було проведено обшук на підставі ухвали слідчого судді Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 26.03.2018 (справа № 428/3168/18) за адресою АДРЕСА_1 , а саме за місцем мешкання ОСОБА_1 . Проведення обшуку супроводжувалось відеоз`йомкою, а під час проведення обшуку було виявлено та вилучено мобільний телефон марки «FLY», моделі Horizont 2 IQ 450 Quattro, в корпусі чорного кольору, який мав пошкодження екрану у вигляді тріщини у верхньому лівому куті. Даний пристрій було знайдено у тумбі, біля комп`ютерного столу на верхній полиці.

Як свідчить даний протокол обшуку, ОСОБА_1 заявив, що даний телефон йому підкинули. До протоколу обшуку надано цифровий носій інформації, який містить відеозапис проведеного обшуку, який також було досліджено у судовому засіданні та який підтверджує зазначені у протоколі обшуку події (а.п. 47-53 т. 3).

2.3.16 протокол огляду предмету від 27.03.2018 з якого видно, що у присутності потерпілого ОСОБА_3 було проведено огляд вилученого під час проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_1 мобільного телефон марки «FLY», моделі Horizont 2 IQ 450 Quattro, в корпусі чорного кольору. Під час проведення огляду ОСОБА_3 повідомив, що наданий на огляд мобільний телефон належить йому, та був 23.02.2018 у нього відкрито викрадений невідомими йому особами. Даний мобільний телефон також було оглянуто і у судовому засіданні, і ОСОБА_3 також підтвердив, що вказаний мобільний телефон належить йому та був у нього викрадений 23.02.2018 нападниками. (т. 3 а.п. 55-59);

2.3.17 постанову про визнання речових доказів та передачу їх на зберігання від 27.03.2018 згідно з якою було визначено речовим доказом мобільний телефон марки «НТС», моделі РG76100, в корпусі чорного кольору, імей НОМЕР_1 , а також сім карту оператора мобільного зв`язку «ВФ Україна», з написом МТС, які передано на зберігання до камери речових доказів Сєвєродонецького ВП. (т. 3 а.п. 60-61);

2.3.18 документи, що характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_1 , зокрема копія паспорта громадянина України, з якої видно, що ОСОБА_1 зареєстрований за адресою АДРЕСА_4 . Побутова характеристика на ім`я ОСОБА_1 , згідно з якою щодо останнього будь-яких скарг від мешканців будинку не надходило. Довідка з лікарні, а саме що ОСОБА_1 на обліку лікаря нарколога та психіатра не перебуває. Довідка про притягнення до кримінальної відповідальності згідно з якою ОСОБА_1 раніше засудженого 24.06.2010 Сєвєродонецьким міським судом Луганської області за ч. 2 ст. 289 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років та 1 місяць. Звільнений 06.07.2010 Перевальським районним судом Луганської області на підставі ст. 107 КК України умовно-достроково строком на 2 роки, 5 місяців та 25 днів (т. 3 а.п. 62-69);

2.3.19 повідомлення про підозру ОСОБА_1 у кримінальному провадженні № 12018130370000578 від 24.02.2018 за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України (а.п. 70-75 т. 3 );

2.3.20 ухвала слідчого судді Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 29.03.2018 (справа № 428/3303/18) про застосування у відношенні ОСОБА_1 в рамках кримінального провадження, внесеного 24.02.2018 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018130370000578, запобіжного заходу у вигляді - тримання під вартою строком на 60 днів (т. 3 а.п. 76-78);

2.3.21 протокол огляду місця події від 27.03.2018 згідно з яким у кабінеті № 16, розташованого у приміщенні Сєвєродонецького відділу поліції ГУНП в Луганській області, було виявлено та вилучено мобільний телефон, який належить ОСОБА_1 , і який було останнім добровільно видано, а саме мобільний телефон марки «НТС», моделі РG76100, в корпусі чорного кольору, імей НОМЕР_1 , а також сім карту оператора мобільного зв`язку «ВФ Україна», з написом МТС, № НОМЕР_2 (а.п. 79-82 т. 3);

2.3.22 ухвала слідчого судді Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 29.03.2020 (справа № 428/3301/18) згідно з якою було накладено арешт на мобільний телефон, який належить ОСОБА_1 , і який було останнім добровільно видано, а саме мобільний телефон марки «НТС», моделі РG76100, в корпусі чорного кольору, імей НОМЕР_1 , а також сім карту оператора мобільного зв`язку «ВФ Україна», з написом МТС, № НОМЕР_2 (а.п. 83 т. 3);

2.3.23 постанова про визнання речових доказів та передачу їх на зберігання від 27.03.2018 згідно з якою було визначено речовим доказом мобільний телефон марки «FLY», моделі Horizont 2 IQ450 Quattro», а також сім карту оператора мобільного зв`язку «ВФ Україна», з написом МТС, які передано на зберігання до камери речових доказів Сєвєродонецького ВП. (а.п. 84-85 т. 3);

2.3.24 ухвала слідчого судді Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 17.05.2018 (справа № 428/5031/18), а також протокол тимчасового доступу до речей та документів від 18.05.2018 разом з цифровим носієм інформації DVD-R, згідно з якими слідчий у даному кримінальному провадження отримав тимчасовий доступ до речей та документів, які містять охоронювану законом таємницю, а саме про телефонні дзвінки за ідентифікаційною ознакою ІМЕІ НОМЕР_3 та ІМЕІ НОМЕР_4 , у період часу з 20:00 годин 23.02.2018 року по 08.05.2018; адреси розташування та номери базових станцій, типи з`єднань (вхідні, вихідні дзвінки, SMS, MMS, GPRS, переадресація); дату, час та тривалість з`єднання; ідентифікаційні ознаки кінцевого обладнання (абонента А) (абонентський, серійний, IMSI номери сім-картки, ІМЕІ); ідентифікаційні ознаки терміналу, з яким відбувався сеанс зв`язку (абонент Б), з`єднання нульової тривалості; за наявності контрактної угоди або відповідної реєстрації надати відомості про абонента, яка знаходиться у володінні ПрАТ « ВФ Україна», за адресою: Україна, м. Київ, вул. Лейпцизька, 15.

Як видно з отриманої під час проведення тимчасового доступу інформації, мобільний телефон з ідентифікаційними ознаками ІМЕІ НОМЕР_3 та ІМЕІ НОМЕР_4 з 23.02.2018 у періоду часу з 22:28 год. до 23:29 год. 26.02.2018, перебував вісім разів за адресою розташування базової станцій ПрАТ «ВФ Україна», яку розміщено за адресою Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Курчатова, буд. 8 (а.п. 86-91). При цьому, саме 23.02.2018 о проміжок часу з 22:27 год. до 22:28 год., вказаний мобільний пристрій знаходився в районі базових станцій, що розташовані поряд з будинком АДРЕСА_5 та будинку АДРЕСА_6 (котельна 83-го м/р-ну) (т. 3 а.п. 86-91);

2.3.25 повідомлення про зміну підозри ОСОБА_1 у кримінальному провадженні № 12018130370000578 від 24.02.2018 за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України (а.п. 92-94 т. 3 );

2.3.26 протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 26.07.2018 з якого видно, що потерпілому ОСОБА_3 було надано для впізнання 4 фотознімки, за якими він повинен був впізнати особу, яка здійснила на нього напад 23.02.2018. Під час проведення вказаної дії, ОСОБА_3 вказав на особу, яку розміщено під номером 2, як таку, яка здійснила на нього напад 23.02.2018. Вказану особу впізнає за формою обличчя, положенням очей, формою носу, губ. Як видно з наданого до протоколу впізнання додатку, на фото № 2 зображено ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який мешкає за адресою АДРЕСА_2 (а.п. 66-69 т. 4);

2.3.27 протоколи огляду від 27.07.2018 та 28.07.2018 з яких видно, що було оглянуто диск для систем лазерного зчитування, який було отримано під час проведення тимчасового доступу до речей та документів у кафе «ІНФОРМАЦІЯ_8», розташованого за адресою Луганська область, АДРЕСА_3, а саме файлів з відеозаписами 1_02_R_022018221800, 1_13_R_022018232000, 1_14_R_022018232000, 1_15_R_022018232000, 1_02_R_022018230000 (а.п. 70-77 т. 4);

2.3.28 документи, що характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_2 , зокрема копія форми № 1 на ім`я ОСОБА_2 , з якої видно, що останній є громадянином України, народився у м. Сєвєродонецьку Луганської області ІНФОРМАЦІЯ_7, мешкає АДРЕСА_2 . Побутова характеристика на ім`я ОСОБА_2 , згідно з якою щодо останнього будь-яких скарг від мешканців будинку не надходило. Довідка з лікарні, а саме що ОСОБА_2 на обліку лікаря нарколога та психіатра не перебуває. Має третю групу інвалідності з 17.02.1993 безстроково. Довідка про притягнення до кримінальної відповідальності згідно з якою ОСОБА_2 раніше не судимий. З копії свідоцтва про народження від 04.11.2008 серії НОМЕР_5 видно, що ІНФОРМАЦІЯ_4 народився ОСОБА_11 , батьками якого записано ОСОБА_12 та ОСОБА_13 (а.п. 78-86 т. 4);

2.3.29 повідомлення про підозру ОСОБА_2 у кримінальному провадженні № 12018130370001407 від 21.05.2018 за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України (а.п. 93-97 т. 4 );

2.3.30 ухвала слідчого судді Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 04.10.2018 (справа № 428/9326/18) про надання дозволу на затримання ОСОБА_2 з метою приводу до суду для розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (а.п. 101-103 т. 4);

2.3.31 постанова слідчого від 03.07.2018 про оголошення ОСОБА_2 у розшук (а.п. 102-103 т. 4);

2.3.32 постанова слідчого від 20.11.2018 про відновлення досудового розслідування кримінального провадження № 12018130370001407 у зв`язку зі встановленням місця перебування ОСОБА_2 оголошенням розшуку підозрюваного ОСОБА_2 (а.п. 102-103 т. 4);

2.3.33 ухвала слідчого судді Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 21.11.2018 (справа № 428/9328/18) про застосування у відношенні ОСОБА_2 в рамках кримінального провадження, внесеного 21.05.2018 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018130370001407, запобіжного заходу у вигляді - тримання під вартою строком на 60 днів (а.п. 113-114 т. 4).

2.3.34 свідок ОСОБА_14 у судовому засіданні надав наступні показання, що він працює заступником начальника Сєвєродонецького відділу поліції. При наданні йому у судовому засіданні для ознайомлення документу - доручення на проведення досудового розслідування слідчому, свідок підтвердив, що даний документ підписав він.

2.3.35 спеціаліст ОСОБА_15 у судовому засіданні надав наступні показання, що він працює у ПрАТ МТС. У судовому засіданні спеціалісту надано роздруківку, яку було отримано на підставі ухвали слідчого судді про надання тимчасового доступу до речей та документів, а саме які містять охоронювану законом таємницю - про телефонні дзвінки за ідентифікаційною ознакою ІМЕІ НОМЕР_3 та ІМЕІ НОМЕР_4 , у період часу з 20:00 годин 23.02.2018 року по 08.05.2018; адреси розташування та номери базових станцій, типи з`єднань (вхідні, вихідні дзвінки, SMS, MMS, GPRS, переадресація); дату, час та тривалість з`єднання; ідентифікаційні ознаки кінцевого обладнання (абонента А) (абонентський, серійний, IMSI номери сім-картки, ІМЕІ); ідентифікаційні ознаки терміналу, з яким відбувався сеанс зв`язку (абонент Б), з`єднання нульової тривалості; за наявності контрактної угоди або відповідної реєстрації надати відомості про абонента, яка знаходиться у володінні ПрАТ « ВФ Україна», за адресою: Україна, м. Київ, вул. Лейпцизька, 15.

Оглянув дану роздруківку спеціаліст пояснив, що вказана роздруківка має інформацію щодо дій, які вчинялись телефоном, який має ідентифікаційну ознаку ІМЕІ НОМЕР_3 та ІМЕІ НОМЕР_4 , а також які телефонні номери були вставлені у вказаний телефон, як і серійний номер сімкартки. Лак та Сид, це контролери (антени) до якого в певний час підключено телефон, і які покривають певну частину території (сектори). Номери Лаків та Сидів є унікальними. Також роздруківка має адреси розташування антени (м. Сєвєродонецьк, просп. Космонавтів, 9-а), за допомогою якою здійснювалось з`єднання пристрою у мережі.

У мобільному пристрої з ідентифікаційною ознакою НОМЕР_6 до 22:28 год 23.02.2018 стояла сімкартка з номером № НОМЕР_7 , а з 22:27 год. 26.02.2018 вже сімкартка з номером НОМЕР_8 .

2.4. Докази надані стороною захисту:

Свідок ОСОБА_16 допитаний у судовому засіданні надав наступні показання, що він є батьком обвинуваченого ОСОБА_2 . З травня до листопада 2018 року він разом з сином робили ремонт у Київській області. У червні помер його брат, тому він разом з сином поїхав на поховання, після чого знов повернулися у Київську область. Ремонт робили до середини листопада 2018 року, після чого повернулися у місто Сєвєродонецьк. За цей час йому не було відомо про те, що він розшукується поліцією за вчинення злочину, ОСОБА_2 , принаймні, про це йому не розповідав. Будь-які документа на ім`я ОСОБА_2 з поліції не приходили. У листопаді вже дізнався, що син затриманий, але для нього це була несподіванка. Документів, зокрема квитків, у нього немає.

2.5. Оцінка наданих сторонами доказів, їх позицій та показів обвинувачених, потерпілих та свідків.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Стороною обвинувачення в якості доказів надано речові докази, документи, а також покази свідків та потерпілого, які зазначені у пунктах 2.3.1 - 2.3.33, оцінюючи які відповідно до ст. 84 КПК України суд виходить з того, що доказами у кримінальному провадження є лише показання, речові докази, документи, висновки експертів. При цьому, не усі документи є доказами, але ті, які містять фактичні дані щодо наявності чи відсутності певних фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження.

Дані обставини свідчать, що надані стороною обвинувачення документи, зокрема зазначені у пунктах 2.3.13, 2.3.14, 2.3.17-2.3.20, 2.3.22, 2.3.23, 2.3.25, 2.3.28-2.3.31, 2.3.32, 2.3.33 не є доказами, а лише процесуальними рішеннями, відомостями, що характеризують особистість обвинувачених чи інші рішення, які вирішують певні процедурні питання досудового розслідування, встановлюють чи визначають певні процесуальні статуси, або їх затверджують.

Інші документи, які надані стороною обвинувачення, а також речові докази, які було досліджені зокрема і у судовому засіданні, як і безпосередньо отримані покази потерпілого та свідків, відповідають вимогам ст. 84 КПК України, а отже є доказами, які суд повинен оцінити виходячи з положень ст. 94 КПК України.

Відповідно до ст. 94 КПК України слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Як вбачається з наданих суду доказів, основним їх джерелом щодо викладених в обвинувальному акті подій, є покази, зокрема потерпілого ОСОБА_3 та свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 .

Показання свідка ОСОБА_14 не мають відомостей щодо предмету доказування, так як лише підтверджують факт підписання певного процесуального документу, який не є також доказом. Тож у подальшому показання даного свідка судом оцінюватися не будуть.

Показання спеціаліста ОСОБА_15 , надані у судовому засіданні, будуть оцінені разом з тим доказом, щодо якого ним надавались пояснення - роздруківка, яку отримано під час тимчасового доступу.

На дуку суду, сам по собі факт посилання потерпілого про факт вчинення щодо нього злочину, ще не є достатньою підставою для визнання винуватості осіб, щодо яких потерпілий спрямовує свої покази, оскільки показання потерпілого, як і інші докази, зокрема покази свідків, мають бути перевірені судом відповідно до ст. 94 КПК України.

Наведені положення ст. 94 КПК України вказають, що для того, аби прийняти рішення у справі, говорячи про показання, слід їх оцінити з точки зору належності, достовірності та допустимості, а в сукупності з іншими доказами - з точки зору достатності.

Крім того, відповідно до ст. 95 КПК України показання - це відомості, які надаються в усній або письмовій формі під час допиту підозрюваним, обвинуваченим, свідком, потерпілим, експертом щодо відомих їм обставин у кримінальному провадженні, що мають значення для цього кримінального провадження. Підозрюваний, обвинувачений, потерпілий мають право давати показання під час досудового розслідування та судового розгляду. Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них. Особа дає показання лише щодо фактів, які вона сприймала особисто, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом.

Слід врахувати, що ст. 96 КПК містить положення щодо з`ясування достовірності показань свідка, через механізм якого суду слід їх пропустити. Однак КПК не містить положень щодо достовірності показань потерпілого.

Але, суд вважає необхідним врахувати, що давати показання - право, а не обов`язок потерпілого. Коли потерпілий погодився давати показання, то повинен говорити тільки правду. За дачу неправдивих показань потерпілий несе кримінальну відповідальність за ст. 178 КК, про що попереджається перед допитом. Потерпілий може бути допитаний про обставини, які підлягають встановленню в даній справі, у тому числі про факти, що характеризують особу обвинуваченого або підозрюваного, і його взаємовідносини з останніми. Не можуть бути доказами повідомлені потерпілим дані, джерело яких невідоме (ч.2 ст.72 КПК). Якщо показання потерпілого базуються на повідомленнях інших осіб, то ці особи повинні бути також допитані. Показання потерпілого підлягають ретельній перевірці та оцінці в сукупності з усіма обставинами, встановленими в справі.

Обвинувачення не може бути обґрунтоване суперечливими показаннями потерпілого, не підтвердженими іншими доказами, а також показаннями, які за обставинами справи могли бути наслідком помилкового сприйняття потерпілим подій і фактів, зокрема якщо він перебував у стані сп`яніння, на підозрах потерпілого, що виникли у нього через неприязні стосунки з обвинуваченим. Показання малолітньої потерпілої, щодо якої було застосовано неправильний метод допиту, не можуть бути визнані доказом у справі. Потерпілий, підозрюваний і обвинувачений - активні учасники кримінального процесу. Їх показання мають важливе значення не тільки для встановлення істини у справі. Слід також мати на увазі й особливу заінтересованість потерпілого, обвинуваченого та підозрюваного в результатах справи, а також те, що потерпілий і обвинувачений мали можливість ознайомитися з усіма матеріалами слідчої справи і з додатковими матеріалами розслідування в порядку ст. 217, 218 і 222 КПК України.

На думку суду, перевірка показів потерпілого у даному кримінальному провадженні наведеним шляхом, а також показів свідків відповідно до вимог ст. 96 КПК України, надає можливість оцінити показання з точки зору їх належності, допустимості та достовірності.

У судовому засіданні потерпілий ОСОБА_3 , як і свідки ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_17 , були допитані безпосередньо. При цьому, під час допиту було дотримано вимоги передбачені Кримінальним процесуальним кодексом України. Вказані особи надали свої вільні покази, відповіли на питання прокурора, обвинувачених та захисників. З наданих показів вбачається, що надані ними показання стосуються обставин даного кримінального провадження, зокрема подій, які інкриміновані обвинуваченим. Ці відомості свідчать про те, що надані показання потерпілим та свідками є належними та допустимими.

Під час проведення допиту, як і після його проведення, а також під час дебатів, сторона захисту не заявляла та не ставила під сумнів показання потерпілого та свідків, не вказувала на те, що надані відомості є неправдивими, викривлені чи в інший спосіб спотворені.

Суд також наголошує, що стороною захисту не було надано суду будь-яких об`єктивних підстав вважати, що потерпілий та свідки є недоброчесними чи в інший, будь-який, спосіб зацікавлені в результатах розгляду даного кримінального провадження, або перебувають у неприязних стосунках з обвинуваченими, через що можуть чи мають намір оговорити.

Потерпілим не заявлено до обвинувачених через розгляд справи будь-яких вимог матеріального характеру, чи інших вимог, які стосуються надання йому, чи отримання ним благ або в іній спосіб отримання будь-якої вигоди для себе.

Хоча суд враховує, що обвинувачені не зобов`язані доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення. Однак сторона захисту і не надала суду іншої версії подій, які мали місце на їх погляд, чи не існували взагалі. Тим більше, загальними принципами Кримінального процесуального кодексу України є змагальність, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

Суд звісно зауважує, що відсутність дій спрямованих на спростування певних обставин - пасивний спосіб захисту, не є підставою стверджувати про винуватість, оскільки є правом на свій розсуд використовувати надані Законом права, а обов`язок доведеності винуватості покладається на сторону обвинувачення. Однак, що найменше, суд проводить перевірку (оцінку) наданих доказів в порядку визначеним Законом, а отже і за участі сторони захисту, яка має право висловити свої зауваження щодо таких доказів (показань), їх природи чи підстав існування, що зокрема надає можливість суду оцінити такі докази в інший спосіб, ніж то викладено стороною обвинувачення.

Як вже судом зазначено, більшість доказів, які надані стороною обвинувачення, становлять саме показання. Однак, суд враховує, що надані покази потерпілого та свідків стосуються подій у яких потерпілий брав участь безпосередньо, як і свідки, тож вони не є показами з чужих слів, або їх певною особистою думкою чи міркуванням, так як вказані особи сприймали ці обставини особисто. При цьому, показання потерпілого відповідають за змістом тим подіям, щодо яких надано відомості свідками ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , що свідчить про те, що потерпілий та зазначені свідки були учасниками подій саме щодо потерпілого ОСОБА_3 , а отже їх показання в тій чи іншій мірі підтверджують показання один одного. Вказані обставини, незалежно від того, що свідки певною мірою не могли зазначити точний час та дату, свідчать про те, що їх показання є належним доказом.

Єдине, на що посилалась сторона захисту це на те, що потерпілий та свідки дещо змінили свої покази, зокрема у судовому засіданні під час повторного допити після об`єднання кримінальних проваджень та початком розгляду об`єднаного кримінального провадження з початку. Суд звісно приймає такі заперечення сторони захисту, як такі, що дійсно мали місце під час розгляду справи. Однак суд зауважує, що самі по собі показання потерпілого та свідків не мають на перед вирішального значення, і повинні, по між іншого, бути перевірені іншими доказами, як і зв`язком між собою, що свідчить про безпідставність їх визнання лише з цих підстав недостовірними.

Крім того, слід врахувати, що події кримінального провадження мали місце на початку 2018 року. Потерпілий, як свідчать щонайменше його показання, перебував у певній стадії алкогольного сп`яніння, отримав тілесні ушкодження, а свідки, як то свідчать їх показання, не мали на меті під час тих подій, свідками яких вони стали, цілеспрямованої мети та обов`язку, запам`ятовувати до дрібниць обставини подій. Тож дійсно, потерпілий та свідки, з тих чи інших обставин, можуть не пам`ятати ті чи інші події, їх послідовність, деталі, вислови тощо, враховуючи, що пам`ять - психічний процес, який полягає в закріпленні, збереженні, наступному відтворенні та забуванні минулого досвіду, який дає можливість його повторного застосування в життєдіяльності людини.

При цьому слід також враховувати, що спосіб запам`ятовування та тривалість утримання інформації, як і її відтворення, залежать від конкретної людини, її навичок, фізичного, емоційного стану на час їх сприйняття та часу, який минув з моменту подій, а також психоемоційних переживань, які супроводжували ці події, як, можливо, бажання забути певні події, якщо такі події супроводжувались психотравмуючими факторами. Вказані процеси можуть відбуватись поза свідомої волі особи. При цьому одним зі способів відновлення можливості відтворення інформації - є впізнавання, коли особа відновлює відповідні знання чи події при повторному сприйнятті інформації чи предметів, яке, звісно, може бути повним чи не повним. Вказані обставини свідчать, що безпосередньо первинний допит потерпілих міг відновити певні обставини у пам`яті, а у подальшому бути додатково відтвореними у наступних показаннях, що і було зазначено потерпілим та свідками з цих підстав. Тож вказані обставини не дають підстав суду визнавати їх показання лише з цих міркувань недостовірними. А як зазначалось, недостовірність може бути встановлена, на думку суду, лише у взаємозв`язку з іншими належними доказами. Тим більше, показання свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , за своєю природою не є ключовими, оскільки безпосередньо не вказують на осіб, якими вчинено протиправні дії щодо ОСОБА_3 , а отже мають другорядне значення, та потребують перевірки іншими доказами (сукупністю).

Суд також зауважує, що сторона захисту посилалась на неможливість врахування судом такого доказу, як показання свідка ОСОБА_6 , з підстав того, що вказаний свідок не був заявлений стороною обвинувачення. Однак суд не приймає таку позицію сторони захисту, оскільки як-то свідчать викладені матеріали справи, свідок ОСОБА_6 була залученою до вказаного провадження, оскільки остання здійснювала видачу на підставі ухвали суду про тимчасовий доступу до речей та документів відеозапису з кафе ІНФОРМАЦІЯ_8 », інформація про що була відкрита стороні захисту при виконанні стороною обвинувачення вимог, передбачених ст. 290 КПК України. Тим більше, як свідчать пояснення прокурора у судому засіданні, і що не заперечувалось стороною захисту, виклик свідка ОСОБА_6 у судове засідання, був обумовлений саме позицією сторони захисту, яка бажала перевірити підстави та процес вилучення вказаного відеозапису. Вказані обставини свідчать про відсутність підстав визнавати такий доказ - недопустимим.

Отже, потерпілий та свідки є носіями безпосередньої інформації, яка відома їм як першоджерело, а отже за своєю природою не є показаннями з чужих слів, тож, на думку суду, в цілому показання потерпілого та свідків є стабільні та достовірні.

Безпосередня оцінка вказаним доказам буде надана з точки зору їх достовірності та достатності для доведеності винуватості поза розумним сумнівом при наданні відповідного висновку щодо висунутого обвинувачення.

Оцінюючи інші види доказів, визначені ст. 84 КПК України, зокрема висновки експертів, речові докази та документи, суд виходить з наступного.

Так, у якості доказу суду надано заяву потерпілого (п. 2.4.5). На думку суду, враховуючи те, що потерпілий - ОСОБА_3 під час відбирання у нього заяви про вчинення у його відношенні злочину, був попереджений про кримінальну відповідальність, а зазначена ним інформація у заяві та надані показання під час допиту у судовому засіданні, не містить суттєвих розбіжностей, то у суду відсутні підстави для виключення цього документу з переліку доказів, а отже цей доказ є належним та допустимим. Тим більше, даний доказ, на думку суду, є достовірний, тобто такий, що вказує не лише на те, що певні обставини мали місце, а також те, що вони відбувались щодо потерпілого ОСОБА_3 у певний проміжок часу, за певних обставин, кількості осіб можливих учасників тощо, тобто сталість показань потерпілого до теперішнього часу.

Відсутні у суду підстави також вважати недопустимим, недостовірним чи неналежним і доказ - висновок експерта № 19/113/9-721е від 15.05.2018 (п. 2.4.6.). Тим більше, сторона захисту на це не посилалась.

Сторона захисту ставила під сумнів доказ, зазначений у пункті 2.4.10 - висновок експерта № 88 від 15.03.2018, ніби через відсутність розуміння, на підставі яких медичних документів було проведено експертизу. Між тим у судовому засіданні потерпілий пояснив, що він особисто надав медичну документацію експерту, що відповідає вимогам КПК України, а отже не створює підстав для визнання такого доказу недопустимим.

Суд вважає можливим визнати у якості доказу, документ зазначений у пункті 2.4.9 - протокол проведення слідчого експерименту від 14.03.2018. Даний документ хоча і створений органом досудового розслідування і є по суті допитом потерпілого ОСОБА_3 , однак він свідчить про сталість основної інформації, яка наводилась потерпілим з моменту подання заяви про вчинення злочину, зокрема про вчинення у його відношенні протиправних дій, нападу, завдання певних кількісних видових ушкоджень та заволодіння його майном. При цьому дані показання супроводжувались демонстрацією зазначених потерпілим подій на місцевості. Тож даний доказ, у певному розумінні, є способом перевірки первинних відомостей, наведених потерпілим з моменту вчинення злочину до моменту розгляду справи судом.

Також є доказом документ, зазначений у пункті 2.4.11 - протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 16.03.2018, а також документ у пункту - 2.3.26 протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 26.07.2018. Дані докази, на думку суду, належні, так як отримані у рамках даного кримінального провадження, та допустимі, тобто такі, що отримані у передбачений законом спосіб. Сторона захисту посилалась на те, що дані слідчі дії та отримані під час їх оформлення матеріали, не можуть буди узяті судом у якості доказів з тих підстав, що на наданих на впізнання фотознімках зображено осіб, які мають різний вік, а також не є схожими між собою, що є обов`язковими елементами при пред`явленні фотознімків для впізнання. Однак суд не може погодитися з таким твердженням, оскільки сам по собі вік особи не має значення, має значення вигляд особи на фотознімку, тобто на скільки років особа виглядає, та чи є між вказаними особами спільні риси. На думку суду, вказані вимоги було дотримано органом досудового розслідування під час проведення вказаної слідчої дії. Захист посилався також на те, що потерпілий вказав загальні для усіх обличь риси, без конкретизації особистісних, за якими впізнає наданих йому осіб. Однак жодна з пред`явлених осіб, як зокрема і обвинувачені, не мають окремих (видатних, впізнавальних) рис, як то шрами, татуювання, родові плями тощо, за якими було можна стверджувати про їх особливість. Тим більше, процес впізнання, здебільшого, пов`язаний саме з впізнанням особи за загальними рисами, які запам`ятовуються як певний образ, та надають можливість у подальшому впізнавати. Аналогічні пояснення з цього приводу були також надані і потерпілим. Також не заслуговують на увагу посилання сторони захисту щодо того, що під час первинного допиту ОСОБА_3 на запит слідчого відповів, що не зможе впізнати нападників, а під час пред`явлення осіб для впізнання вже впізнав. На думку суду, сам по собі сумнів потерпілого у можливості впізнання ним до моменту фактичного пред`явлення для впізнання, ще не створює підстав вважати, що особа не може впізнати, а отже існування сумнівів доброчесної поведінки органу досудового розслідування та потерпілого. Оскільки, на думку потерпілого, останній впевнено впізнавав осіб не лише під час проведення слідчої дії, а і у подальшому під час судового розгляду. Суд звісно зауважує, що вказаних осіб потерпілий міг впізнати через інші обставини, тобто бачити їх за інших подій, зокрема у барі чи вулиці, і які не пов`язані з предметом дослідження у даному кримінальному провадженні, а отже доведеність факту достовірності щодо предмету доказування буде залежати від перевірки цих доказів з точки дозу достовірності разом з іншими доказами з точки зору достатності.

Відсутні підстав для визнання недостовірним доказом і документ, зазначений у пункті 2.4.24 - протокол тимчасового доступу до речей та документів від 18.05.2018, який отримано на підставі ухвали слідчого судді Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 17.05.2018 (справа № 428/5031/18, разом з цифровим носієм інформації DVD-R. На думку суду, вказаний доказ не лише належний, через те, що отриманий в рамках кримінального провадження та стосується предмету доказування, а й допустимий так як отриманий у передбачений процесуальним Законом спосіб. Як і достовірний, оскільки відсутні підстави вважати, що інформація зазначена на вказаному носії інформації викривлена чи не відповідає дійсності. Звісно сам по собі отриманий доказ - це інформація, що міститься на носії інформації для систем лазерного зчитування формату DVD-R, і яка буде перевірена судом разом з іншими доказами з точки зору достатності, тобто у поєднанні та перевірці з іншими доказами, оскільки не є прямим доказом. Крім того, пояснення щодо цього доказу надано спеціалістом ОСОБА_15 , показання якого разом з аналізом доказу судом буде надано при їх оцінці з точки зору достовірності.

На переконання суду, документ, наведений у пункті 2.4.7 - ухвала слідчого судді Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 05.04.2018 (справа № 428/2284/18), а також протокол тимчасового доступу до речей та документів від 12.04.2018, згідно з якими слідчим у даному кримінальному провадження отримав тимчасовий доступ до речей та документів, а саме до відеозапису від 23.03.2018 за період часу з 20:00 год. до 21-00 год., який здійснено камерами спостереження, які встановлені у кафе «ІНФОРМАЦІЯ_8», розташованого за адресою Луганська область, АДРЕСА_3, не є належним. Ці висновки суду гуртуються на тому, що ухвала постановлена судом щодо відеозапису, який не має відношення до подій, які є предметом дослідження, тобто які мали місце 22.02.2018. На підставі цього не є належним доказом і отриманий у наслідок цього і отриманий під час здійснення такого тимчасового доступу і сам диск для систем лазерного зчитування, і документ, зазначений у пункті 2.4.8 - протокол огляду від 13.05.2018, яким оглянуто вказаний диск, як такі, що є похідними до неналежних доказів. Крім того, суд зауважує, що як свідчать показання свідка ОСОБА_6 , пристрій, яким здійснюється зберігання відеозаписів камер спостереження, не містить приладу для запису дисків для систем лазерного зчитування, а лише для запису флешносіїв. При цьому, як знов таким свідчать пояснення свідка ОСОБА_6 , запис здійснювався у її присутності на флешносій при проведення тимчасового доступу. Отже, на думку суду, диск для систем лазерного зчитування, який вилучений у кафе «ІНФОРМАЦІЯ_8», є у будь-якому випадку недопустимим доказом, оскільки стороною обвинувачення не надано відомостей про те, що яким саме чином інформація з флешносія була перенесена на диск для систем лазерного зчитування, та взагалі, чи є ця інформацією тією самою, що була скопійована у кафе «ІНФОРМАЦІЯ_8», тобто належною копією.

Незважаючи на посилання сторони захисту, суд не вважає недопустимим доказом документ зазначений у пункті 2.4.15 - протокол обшуку від 27.03.2018. Як видно з пояснень сторони захисту, їх позиція щодо недопустимості протоколу обшуку ґрунтується на тому, що свідок ОСОБА_8 у судовому засіданні пояснив, що був понятим 27.03.2018 під час проведення обшуку у квартирі за місцем мешкання ОСОБА_1 . Однак свідок нібито не бачив коли оперативний співробітник знайшов мобільний телефон, який був підставою для проведення обшуку. Дійсно, такі показання були надані свідком ОСОБА_8 у судовому засіданні. Однак, на думку суду, лише ці показання не можуть бути безапеляційною підставою вважати обшук та вилучені під час його проведення речі та/чи документи - недопустимими доказами. Вказані висновки суду ґрунтуються на тому, що вимоги щодо проведення обшуку встановлено Законом. Так ст. 103-107 КПК України визначають загальні положення щодо форм фіксування кримінального провадження, зокрема щодо вимог до протоколів та додатків, відеофіксації, як обов`язкового елементу під час проведення обшуку. Статтями 233-236 КПК України визначено вимоги щодо проникнення до житла, порядок отримання дозволу на проведення обшуку, а також порядок його проведення. Як видно з процесуального рішенні - ухвали слідчого судді від 26.03.2018 у справі № 428/3168/18, порядок проникнення та отримання дозволу на проведення обшуку слідчим та слідчим суддею було дотримано. Також було дотримано і порядок оформлення проведення слідчої дії - обшуку за місцем проживання обвинуваченого ОСОБА_1 , а саме у квартирі за адресою АДРЕСА_1 . Зокрема обшук відбувався у житлі, зазначеному в ухвалі слідчого судді, за участі власника та/чи володільця квартири, а також у присутності двох понятих. Процес обшуку фіксувався за допомогою засобів відеофіксації, а флешносій з засобом відеофіксації було надано суду разом з матеріалами справи, і які були відкриті стороні захисту в порядку ст. 290 КПК України. У судовому засіданні окрім дослідження ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення обшуку, було також безпосередньо досліджено протокол обшуку, а також носій з відеофіксацією проведеного обшуку, як і допитано понятого - свідка ОСОБА_8 . Під час дослідження відеозапису обшуку судом було встановлено, що зафіксовані відеозаписом події повністю співпадають з тим описом дій, які зазначені у протоколі обшуку. При цьому на відео видно, що камера, яка фіксувала слідчу дію, була спрямована на учасників, зокрема понятих, слідчого та оперативних працівників, які безпосередньо виконували дії щодо відшукання предметів та документів визначених слідчим суддею в ухвалі про надання дозволу на проведення обшуку. Під час таких дій один зі співробітників, знаходичись безпосередньо в кадрі пристрою, яким здійснювався запис, з шухляди дістав мобільний телефон, який у подальшому було вилучено та опечатано. З відеозапису також вбачається, що поняті кажуть, що не бачили як оперативний працівник знайшов мобільний телефон. Однак сам по собі це факт, як то вже було зазначено, не є самостійною підставою для визнання доказу недопустимим. Оскільки такі пояснення понятого є лише підставою для більш детального дослідженого проведеної слідчої дії на предмет дотримання вимогам Закону, що судом було здійснено у повному обсязі. Про це свідчить те, що факт відшукання мобільного телефону у передбачений Законом спосіб зафіксовано відеозаписом. Під час перевірки процедури обшуку судом не було знайдено достатніх підстав казати про те, що дії працівників поліції не відповідали вимогам Закону, або були недоброчесні. Крім того, суд також враховує, що поняті як інші учасники обшуку, окрім обвинуваченого, не посилались на те, що мобільний телефон було підкинуто працівником поліції, не вбачається цього також із відеозапису.

Суд зауважує, що діяльність понятого достеменно не регламентована у КПК України. Між тим понятий є людиною , а отже має притаманні їй, її віку та її особистості особливості, через що може дійсно відволіктися та не побачити певні моменти. Однак, як вже було зазначено, ці обставини не є самостійною підставою для визнання процедури обшуку проведеним з порушенням Закону.

На думку суду, не будь яке порушення є наслідком визнання тих чи інших доказів недопустимими чи такими, що отримані в порушення вимог Закону, а лише ті, які отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. При цьому оцінка таких порушень повинна супроводжуватись також і аналізом наслідків, які спричиненні таким порушенням, так як дрібні (незначні) порушення, які не створюють будь-яких наслідків порушень прав особи на справедливий суд, не можуть вважатися підставою визнання доказів недопустимими.

На думку суду відсутні підстави також вважати недопустимим доказом документ, зазначений у пункті 2.4.16 - протокол огляду предмету від 27.03.2018. Сторона захисту посилалась на те, що слідчим проведено дві окремі слідчі дії, огляд речі та її впізнання, що на їх думку дає підстави вважати недопустимим доказом цей доказ. Але хоча суд і погоджується з тим, що дві слідчі дії слідчим вчинено одним документом під назвою - протокол огляду предмету, однак при проведення цих дій дотримано процесуальний порядок, який передбачений як для огляду так і впізнання. При цьому дані слідчі дії проводилась у присутності понятих. На інші підстави для визнання недопустимим вказаного доказу сторона захисту не посилалась, як і не зазначила, які саме права обвинувачених порушені внаслідок спільного проведення слідчих дій.

Не вбачає підстав також суд визнавати недопустимим доказом документ, зазначений у пункті 2.4.21 - протокол огляду місця події від 27.03.2018. Так сторона захисту, зокрема обвинувачений ОСОБА_1 посилався на те, що він, незважаючи на те, що у протоколі зазначено про добровільність видачи ним мобільного телефону, не давав добровільної згоди на вилучення телефону. Однак протокол огляду місця події не містить будь-яких зауважень ОСОБА_1 з цих підстав. Також, при оцінці цих доводів обвинуваченого, слідчим суддею при прийнятті рішення - ухвали від 29.03.2020 (справа № 428/3301/18) тобто при вирішенні питання про накладення арешту на тимчасово вилучене, по між іншого, оцінено і підстави за яких це майно було вилучено. Слід також зауважити, що при розгляду клопотання слідчого обвинувачений, на той час підозрюваний, ОСОБА_1 не заперечував щодо накладення арешту на належне йому майно, яке було у нього вилучено. Тим більше, ухвала про накладення арешту ОСОБА_1 не оскаржувалась. Ці обставини свідчать про недостовірність пояснень ОСОБА_1 , а отже і відсутність підстав вважати недопустимим наведений доказ.

Суду також надано в якості доказу копію протокол тимчасового доступу до речей та документів від 18.05.2018 разом з копією цифрового носія інформації DVD-R, отриманого на підстав ухвала слідчого судді Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 17.05.2018 (справа № 428/5031/18), який міститься на а.п. 64-65а т. 4. Однак, судом даний доказ окремо не оцінювався, оскільки у судовому засіданні вже було досліджено оригінал цього доказу, який міститься у т. 3 а.п. 86-91.

Крім того, суду надано разом з тими матеріалами, які сторона обвинувачення вважає доказами, і інші матеріали (процесуальні документи складені під час досудового розслідування, копію матеріалів справи, витяги, рапорти, процесуальні рішення щодо створення слідчої групи та групи прокурорів тощо). Однак оскільки у судовому засіданні сторона обвинувачення не просила їх досліджувати у якості доказів, а сторона захисту не наполягала на перевірці їх на предмет відповідності нормам процесуального Закону, суд, керуючись положеннями ст. 22 КПК України, такі матеріали під час постановлення вироку не досліджував та не надавав їм оцінку.

Також суд надає оцінку доказам наданим стороною захисту, а саме показанням свідка ОСОБА_16 .. При оцінці вказаного доказу суд враховує, що ОСОБА_16 є батьком обвинуваченого ОСОБА_2 , а надані ним показання стосуються подій, які не мають відношення безпосередньо до подій, які інкриміновано обвинуваченим. ОСОБА_16 надавав показання лише щодо обставин, які мали місце після вчинення злочину та місця перебування ОСОБА_2 протягом часу коли останній перебував у розшуку. Вказаним обставинам суд надавав оцінку під час розгляду клопотань сторони обвинувачення щодо продовження строку дії запобіжного заходу, а отже не вважає надавати додаткову оцінку під час постановлення вироку, так як безпосередньо до предмету доказування у даному кримінальному провадженні вказаний доказ не має відношення - не є належний.

Наданий стороною захисту доказ - показання свідка ОСОБА_16 , суд вважає неналежним доказом, оскільки даний свідок не надав у судовому засіданні будь-яких фактичних даних щодо подій, які інкриміновані обвинуваченим.

2.6. Висновки суду щодо доведеності винуватості обвинувачених у пред`явленому обвинуваченні.

При вирішенні питання доведеності винуватості слід врахувати, що даний обов`язок чи стандарт доказування є презумпцією невинуватості, визначеною ч. 2 ст. 17 КПК України. Тлумачення даного терміну КПК України не містить. Між тим, при вирішенні питання доведеності винуватості поза розумним сумнівом, суд відповідно до ст. 17 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» враховує правову позицію Верховного суду, викладену у справі № 712/13361/15 (провадження № 51-1604км18, ЄДРСРУ № 74777387) у постанові від 12 червня 2018 року, а також правову позицію Верховного суду, викладену у постанові від 4 липня 2018 року у справі № 688/788/15-к (провадження № 51-597км17, ЄДРСРУ № 75286445).

Зокрема при вирішенні питання щодо достатності встановлених під час змагального судового розгляду доказів для визнання особи винуватою суди мають керуватися стандартом доведення (стандартом переконання), визначеним частинами другою та четвертою статті 17 КПК України, що передбачають, що ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи».

Що свідчить, що стандарт доведення поза розумним сумнівом означає наявність сукупності обставин справи, встановлених під час судового розгляду, які виключають будь-яке інше розумне пояснення події, які є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону. Зокрема, у справах, в яких наявність та/або характер умислу має значення для правової кваліфікації діяння, суд у своєму рішення має пояснити, яким чином встановлені ним обставини справи доводять наявність умислу саме такого характеру, який є необхідним елементом складу злочину, і виключають можливу відсутність умислу або інший характер умислу.

Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.

Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням.

Оцінюючи надані стороною обвинувачення докази з точки зору достовірності та достатності для доведення винуватості ОСОБА_1 та ОСОБА_2 поза розумним сумнівом, суд враховує, що як вже було наведено, за час розгляду справи судом не здобуто відомостей про те, що є підстави вважати показання потерпілого та свідків у цілому недостовірними по відношенню до предмета доказування та у поєднанні між собою з точки зору взаємозв`язку певних подій, участі певних осіб, місць розташувань цих подій, а також їх наслідків.

Крім того, вирішуючи питання про достовірність показань потерпілого та свідків як доказів, суд враховує також і непрямі докази, які надані стороною обвинувачення, зокрема, що мобільний телефон, який належав потерпілому ОСОБА_3 було виявлено та вилучено у обвинуваченого ОСОБА_1 за місцем проживання - АДРЕСА_4 . Крім того, надана на підставі тимчасового доступу інформація, а також пояснення спеціаліста, свідчить також, що з моменту відкритого заволодіння майном ОСОБА_3 - мобільним телефоном, останнім користувались в межах базової станції, розтвашованої за адресою АДРЕСА_7 , тобто у будинку, у якому мешкає ОСОБА_1 . При цьому користувалась вказаним телефоном особа, яка має номер мобільного телефону НОМЕР_8 , який саме належить ОСОБА_1 . Ці обставини підтверджують показання потерпілого щодо причетності до вчинення злочину саме ОСОБА_1 . Відомостей про те, що мобільним телефоном, який належить ОСОБА_1 у вказаний проміжок часу, користувалась інша особи, у судовому засіданні не встановлено.

Крім того, відомості про відкрите заволодіння на що посилався потерпілий, підтверджено не лише у судовому засіданні його показами, а поданими ним первинними заявами та поясненнями на етапі початку досудового розслідування, а також надання ним вказаних пояснень і протягом досудового розслідування. При цьому у цих первинних матеріалах та поясненнях, як то заява про вчинення злочину та слідчий експеримент, потерпілим, з самого початку, вказувалось на вчинення у його відношенні злочину кількома особами. Тож посилання сторони захисту на те, що потерпілий під час первинних показань у судовому засіданні, тобто ще до об`єднання справ, про вчинення злочину у його відношенні однією особо не сприймає як доказ недостовірності показань потерпілого.

Суд не вважає, що той факт, що потерпілий ОСОБА_3 самостійно віддав ОСОБА_1 мобільний телефон скасовує склад злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України, оскільки, як то свідчать показання потерпілого, ОСОБА_1 намагався дістати з карману ОСОБА_3 телефон, який пізніше, під час обшуку, у ОСОБА_1 було вилучено. Отже ці дії свідчать саме на заволодіння майном, яке було здійснено під час нападу.

Суд зауважує, що як ним вже було встановлено, потерпілий перебував у певній стадії алкогольного сп`яніння, однак потерпілий не лише детально описує обставини, які мали місце під час нападу, а також ті, які передували їм. Зокрема, що нападників було двоє, яких він бачив ще у кафе «ІНФОРМАЦІЯ_8», і що між ним та нападниками мав місце невеличкий конфлікт з підстав розбіжності у поглядах щодо музичних творів які грали у кафе « ІНФОРМАЦІЯ_8 ». При цьому у судовому засіданні свідок ОСОБА_6 вказувала те, що також впізнає обвинувачених як осіб, які час від часу відвідують її заклад. Суд не вважає необхідним встановлювати походження права власності на кафе «ІНФОРМАЦІЯ_8» у свідка ОСОБА_6 , на що посилалась сторона захисту, оскільки стороною захисту не наведено, що це необхідно з метою будь-якої перевірки підтвердження чи спростування будь-якої інформації по відношенню до предмету доказування.

У судовому засіданні було перевірено показання потерпілого ОСОБА_3 також у поєднанні з показаннями свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_4 . Останні також впевнено вказали на те, що бачили обставини, на які посилався потерпілий, зокрема саме двох нападків. Один з нападників, який за словами свідків був більший за зростом, був більш активний у протиправних діях, другий, який був меншим за зростом, був менш активним за своїми протиправними діями. Аналогічні показання були надані і потерпілим у судовому засіданні. При цьому, за показаннями потерпілого, більш активний та вищий за зростом - ОСОБА_1 , менш активний та менший за зростом - ОСОБА_2 , що відповідає достеменно встановленим параметрам зросту і у судовому засіданні шляхом візуального співставлення обвинувачених. Суд зауважує, що заперечення сторони захисту щодо неможливості свідками та потерпілим визначити приблизний зріст нападників у мірах довжини, не ставить під сумнів їх показання. Враховуючи те, що потерпілий під час нападу лежав на землі, а свідки спостерігали за подіями з вікон свого житла увечері, які були розташовані вище, а ніж перший поверх. Тож в контексті необхідності доведення певних подій, вказівка свідків та потерпілого на різницю у зрості нападників є цілком прийняття для суду в якості їх оціночного судження.

Сторона захисту вірно зазначала, що показання вказаних свідків між собою, як і потерпілим ОСОБА_3 , мають розбіжності щодо дій другої особи нападника - ОСОБА_2 . Так, потерпілий ОСОБА_3 зазначав, що бачив поруч з собою окрім ОСОБА_1 також і іншу особу - ОСОБА_2 . Однак потерпілий не зміг з точністю зазначити, чи наносив ОСОБА_2 йому удари чи ні, як і їх кількість, оскільки не бачив, хоча відчував удари, які наносились зі сторони ОСОБА_2 . У цій частині показання потерпілого також розбіжні із показаннями свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_4 . Так, свідок ОСОБА_4 вказала, що нападник, що був вище наносив удари ОСОБА_3 , як і той, що був нижче, але той що був вище був більше активний, сперечався з нею, ображав її, коли вона йому робила зауваження. Свідок же ОСОБА_5 у судовому засіданні надав аналогічні за змістом показання щодо нападника, який був вищим, чув розмову свідка ОСОБА_4 з нападником що був вище, але не бачив нанесення ударів нападником, що був нижче. За словами свідка ОСОБА_5 нападник, що був нижче лише утримував на землі потерпілого ОСОБА_3 , руками чи коліном. Суд вже наводив свою позицію щодо дослідження показів свідків, зокрема перевірки показів з точки зору достовірності. Ця позиція ґрунтується на тому, що не усі показання свідка слід визнавати недостовірними, а лише ті, які неможливо перевірити чи вони не узгоджуються з іншими показаннями чи доказами. Крім того, слід зауважити, що як було наведено, дії мали місце у вечірній час, свідки бачили події з вікон з різних поверхів та під різним кутом з різних сторін, що могло вплинути на їх можливість бачення тих подій, які відбувались, а отже і вплинути на розбіжності у показах. Тож вказані розбіжності у показаннях свідків та потерпілого не є підставою визнавати чи спростовувати протиправність дій другого нападника, оскільки кожен з джерел наведених доказів вказує, щонайменше, на активні дії другого нападника, і які, щонайменше, полягали у наданні допомоги другому нападникові в подоланні супротиву потерпілого.

Тож, наведений судом розсуд щодо оцінки показів свідчить, що обвинувачення у цій частині підлягало уточненню, підстави та можливість чого буде зазначених у подальшому.

Суд враховує, що обвинувачення інкриміновано за ч. 2 ст. 187 КК України - напад з метою заволодінням чужим майном (розбій), поєднаний із насильством, небезпечним для здоров`я особи, яка зазнала нападу, вчиненого за попередньою змовою групою осіб. На думку суду участь другого нападника, навіть без доведення завдання ним ударів, охоплюється складом злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України, оскільки все одно наявність активних дій спрямовано на подалання супротиву потерпілого кваліфікуються для такої особи за ч. 2 ст. 187 КК України. Отже визнання недостовірними показань свідка ОСОБА_18 саме в частині нанесення ударів другим нападником, але враховуючи, що це й свідок вказував на активні дії, які щонайменше, як то свідчать показання свідка ОСОБА_5 , були спрямовані на подолання супротиву потерпілого - утримання, в цілому з показаннями потерпілого про участь другого нападника, свідчать про доведеність винуватості другого нападника.

Сторона захисту також посилалась на розбіжності у показах свідків та потерпілого щодо кількості ударів, які було нанесено нападниками, а також їх локалізацію. Однак, на думку суду, встановлення достеменної кількості ударів та їх локалізація хоча і має значення для доведеності винуватості, однак залежно від кваліфікації дій та обставин справи, встановлення кількості ударів може носити приблизне визначення, як то - не менш трьох чи п`яти ударів, що є достатнім для кваліфікації дій обвинувачених за ч. 2 ст. 187 КК України, враховуючи відсутність настання тяжких наслідків як то смерть чи завдання тяжких тілесних ушкоджень, а отже і відсутності необхідності іншої кваліфікації дій.

Як вже судом зазначалось, другого нападника потерпілий впізнав в особі ОСОБА_2 . При цьому суд вже наводив позицію щодо можливості оцінки достовірності показань потерпілого, межі їх врахування, способів перевірки.

Після дослідження у цілому матеріалів справи, як то отриманих безпосередньо у судовому засіданні показань свідків, потерпілого, обвинуваченого, через оцінку заперечень та зауважень сторони захисту, суд не вбачає підстав ставити під сумнівів показання потерпілого та можливість ним впізнання як обвинуваченого ОСОБА_2 так і обвинуваченого ОСОБА_1 саме як нападників. Так судом не було отримано під час судового розгляду відомостей про те, що потерпілий бачив чи міг бачити ОСОБА_2 та ОСОБА_1 разом де інде ніж бар «ІНФОРМАЦІЯ_8» 23.02.2018, а також пізніше під час нападу. Принаймні на це сторона захисту не посилалась.

Наведені докази, як і надана їм оцінка, у своїй сукупності, дають обґрунтовані підстави стверджувати, що вони є достатніми для доведеності поза розумним сумнівом винуватості обвинувачених ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Оскільки встановлені у сукупності обставини справи, під час судового розгляду, не виключають будь-яке інше розумне пояснення подій, які були предметом судового розгляду, зокрема, що інкримінований злочин було вчинено і обвинувачені ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є винними у його вчиненні.

Ці питання було вирішено судом на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, при якому судом було всебічного і неупереджено досліджено усі обставин справи у цьому контексті, та не було виявлено таких обставин, яким версія обвинувачення не надала розумного пояснення, або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події.

Враховуючи викладене, проведеним судовим розглядом безперечно, тобто відповідно до ст. 17 КПК України - поза розумним сумнівом, встановлено, а стороною обвинувачення доведено, що обвинувачені ОСОБА_2 та ОСОБА_1 вчинили протиправні дії - злочин, передбачений ч. 2 ст. 187 КК України у відношенні потерпілого ОСОБА_3 , що виразилися у нападі з метою заволодінням чужим майном (розбій), поєднаний із насильством, небезпечним для здоров`я особи, яка зазнала нападу, вчиненого за попередньою змовою групою осіб

Як вже було наведено судом, при формуванні обвинувачення щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_1 органом досудового розслідування в обвинувальному акті було зазначено: «У цей час ОСОБА_1 , скориставшись тим, що ОСОБА_3 знаходиться у безпорадному стані, витягнув із правої кишені брюк одягнених на останньому, мобільний телефон марки «FLY», моделі Horizont 2 IQ450 Quattro», вартістю 851,38 грн.». Однак у судовому засіданні, з показань потерпілого ОСОБА_3 , встановлено, що останній сам дістав зі свого карману телефон, який віддав ОСОБА_1 після неодноразово отриманих від останнього ударів, та через те, що зрозумів, що ОСОБА_1 шукає у нього майно та намагається ним заволодіти саме шляхом нападу. У зв`язку з чим судом було уточнено пред`явлене обвинувачення в цій частині відповідно до встановлених у судовому засіданні обставин.

Також органом досудового розслідування в обвинувальному акті було зазначено: «Після чого ОСОБА_1 ще наніс ОСОБА_3 один удар ногою в ділянку обличчя зліва, а у подальшому ОСОБА_2 та ОСОБА_1 завдали не менше п`яти ударів руками та ногами в ділянку тулуба та голови ОСОБА_3 ». Однак як суд зазначав у своїх висновках, вказаних дій ОСОБА_2 по відношенню до ОСОБА_3 у судовому засіданні не було встановлено, а отже в цій частині пред`явлене обвинувачення було також уточнено судом у відповідності до встановлених обставин.

Дані уточнення, як і інші, зокрема послідовність подій, викладені в обвинувальному акті та встановлені під час судового розгляду, на думку суду відповідають вимогам обов`язку суду, визначеного у абз. 1 п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України, а саме, що у мотивувальній частині вироку у разі визнання особи винуватою зазначаються: формулювання обвинувачення визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.

При цьому такі уточнення формулювання не є зміною висунутого обвинувачення, яким обмежений суд відповідно до ч. 1, 3 ст. 337 КПК України чи виходом за його межі. Оскільки під час змін формулювання не відбулось зміни правової кваліфікації та/або обсягу обвинувачення, та не встановлено нових фактичних обставин кримінального правопорушення, зміни яких властиві лише стороні обвинувачення - прокурору.

Суд також зазначає, що під час розгляду справи було встановлено, що деякі матеріали справи, зокрема процесуальні документи, мають неточності, зокрема дати та номера імей коду телефону. Але у судовому засіданні, на думку суду, було встановлено, що ці неточності є помилками, які допущені слідчим під час оформлення цих документів. Отже підстав вважати, що такі документи є недопустими доказами з цих підстав, не має.

3. Обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання.

Вивченням обставин справи, оцінкою особистості ОСОБА_1 не встановлено обставин, які відповідно до ст. 66 КК України пом`якшують покарання останнього.

Суд враховує, що державним обвинуваченням при пред`явленні обвинувачення ОСОБА_1 органом досудового розслідування в якості обставини, що обтяжує покарання - рецидив злочинів не інкриміновано, а тому оскільки відповідно до ст. 337 КПК суд розглядає справу лише в межах висунутого обвинувачення обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, згідно зі ст. 67 КК України, судом не встановлено. Дана позиція суду відповідає правовій позиції Верховного суду, яку викладено в постанові від 26.02.2019, у справі № 214/4920/16-к, яка є обов`язковою до застосування судом відповідно до ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів».

Оцінкою особистості ОСОБА_2 та вивченням обставин справи не встановлено також обставин, які відповідно до ст. 66 КК України пом`якшують покарання останнього, як і обставин, які згідно зі ст. 67 КК України обтяжують його покарання.

4. Мотиви призначення покарання.

Суд, призначаючи обвинуваченим ОСОБА_1 та ОСОБА_2 покарання, враховує, що покарання, як захід державного реагування на осіб, котрі вчинили злочин, є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності, роль і значення якого багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації. Застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому суд вирішує питання, визначені ч. 1 ст. 368 КПК, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого правопорушення, так і особи, котра його вчинила. Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому призначення необхідного і достатнього покарання певною мірою забезпечує відчуття справедливості як у потерпілого, так і суспільства.

Згідно з приписами ст. 8 КПК кримінальне провадження здійснюється з дотриманням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

За змістом статей 50, 65 КК, особі, яка скоїла злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження скоєння нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам законності, обґрунтованості, справедливості, співмірності та індивідуалізації, що є системою найбільш істотних правил і критеріїв, які визначають порядок та межі діяльності суду під час обрання покарання. Суд повинен ураховувати ступінь тяжкості злочину, конкретні обставини його скоєння, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу, обставини, що впливають на покарання, ставлення особи до своїх дій, інші особливості справи, які мають значення для забезпечення відповідності покарання характеру та тяжкості злочину.

Покарання завжди призначається як відповідний захід примусу держави за вчинений злочин, виконує виправну функцію і водночас запобігає вчиненню нових злочинів як самим засудженим, так і іншими особами.

Зокрема, індивідуалізація покарання ґрунтується на прогностичній діяльності суду. Оптимальним орієнтиром такої діяльності є визначення покарання в тому обсязі, який був би достатнім для досягнення найближчої мети покарання - виправлення засудженого.

Отже, обираючи вид та міру покарання обвинуваченому ОСОБА_1 , суд відповідно до ст. 65 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України, який відповідно до ст. 12 КК України відносяться до тяжких злочинів. Дані про особу обвинуваченого, який раніше судимий за вчинення умисного тяжкого злочину, за яким відбував реальне покарання та звільнений від його відбуття умовно-достроково. Але до адміністративної відповідальності не притягувався, не працює, на утриманні малолітніх, неповнолітніх дітей чи інших осіб не має, не перебуває на обліку у лікарів-нарколога та психіатра, групи інвалідності не має, за місцем проживання характеризується задовільно. Також суд враховую зухвалість поведінки обвинуваченого, яка супроводжувалась вчиненням злочину, зокрема відсутністю поваги до суспільства та громадян, а також активну поведінку по між особами, які вчинили злочин групою осіб.

Суд вважає, що у судовому засіданні при дослідженні особистості обвинуваченого відповідно до положень ст. 50 КК України, підстави для призначення покарання нижчого від найнижчої межі передбаченої санкцією статті інкримінованого злочину, немає, як і підстав для призначення покарання з застосуванням положень ст. 69-1 КК України, або зі звільненням від відбуття покарання з випробуванням, передбаченим ст. 75 КК України.

Суд враховує, що ОСОБА_1 має батьків ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_19 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , які є пенсіонерами за віком, та мають поганий стан здоров`я. Однак вказані обставини не знижують ступеню суспільної небезпечності як особистості обвинуваченого ОСОБА_1 , так і вчиненого ним протиправного діяння.

На підставі вищевикладеного, з урахуванням загальних засад призначення покарання: законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, враховуючи вимоги ст. 65 КК України про те, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів і що більш суворий вид покарання з числа передбачених за скоєний злочин призначається лише у випадку, якщо менш суворий вид покарання буде недостатнім для виправлення особи і попередження вчинення нею нових злочинів, а також враховуючи ступень тяжкості вчиненого злочину, його наслідків, особистість обвинуваченого, відсутність обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання обвинуваченого, суд вважає, що відповідно до вимог ст. 50 КК України, виправлення та перевиховання обвинуваченого можливо лише в умовах ізоляції від суспільства, тобто при призначенні покарання, у виді позбавлення волі, тобто в межах виду та строку покарання, передбаченого санкцією ч. 2 ст. 187 КК України.

Призначення ОСОБА_1 саме такого покарання буде відповідати принципу необхідності і достатності для виправлення обвинуваченого, випливає з дотримання судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», встановлених ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 року, не суперечить практиці Європейського Суду з прав людини та нормам кримінального законодавства України, адже ефективність покарання залежить не лише і не в першу чергу від суворості санкції кримінально-правової норми, а і від спроможності не допустити безкарності злочинних діянь.

Суд наголошує, що призначення покарання є дискрецією лише суду, та здійснюється лише на підставі внутрішнього переконання судді, і оцінки особистості обвинуваченого, з метою досягнення саме мети визначеної ст. 50 КК України, тобто не лише покарати за вчинення правопорушення, а й здійснити виправлення особистості, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. При цьому, покарання у виді позбавлення волі хоча і є винятковим, але застосовується щодо осіб, виправлення яких є неможливим в іншій, передбачений законом спосіб.

Діючи також відповідно до ст. 65 КК України, тобто обираючи вид та міру покарання обвинуваченому ОСОБА_2 , суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України, який відповідно до ст. 12 КК України відносяться до тяжких злочинів. Дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий до адміністративної відповідальності не притягувався, не працює, на утриманні малолітніх, неповнолітніх дітей чи інших осіб не має, не перебуває на обліку у лікарів-нарколога та психіатра, має третю групу інвалідності, безтроково, за місцем проживання характеризується задовільно. Також суд враховує менш активну поведінку обвинуваченого ОСОБА_2 по між осіб, які вчинили злочин у складі групи.

Суд вважає, що у судовому засіданні при дослідженні особистості обвинуваченого відповідно до положень ст. 50 КК України, підстави для призначення покарання нижчого від найнижчої межі передбаченої санкцією статті інкримінованого злочину, немає, як і підстав для призначення покарання з застосуванням положень ст. 69-1 КК України, або зі звільненням від відбуття покарання з випробуванням, передбаченим ст. 75 КК України.

На підставі вищевикладеного, з урахуванням загальних засад призначення покарання: законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, враховуючи вимоги ст. 65 КК України про те, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів і що більш суворий вид покарання з числа передбачених за скоєний злочин призначається лише у випадку, якщо менш суворий вид покарання буде недостатнім для виправлення особи і попередження вчинення нею нових злочинів, а також враховуючи ступень тяжкості вчиненого злочину, його наслідків, особистість обвинуваченого, відсутність обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання обвинуваченого, суд вважає, що відповідно до вимог ст. 50 КК України, виправлення та перевиховання обвинуваченого можливо лише в умовах ізоляції від суспільства, тобто при призначенні покарання, у виді позбавлення волі, тобто в межах виду та строку покарання, передбаченого санкцією ч. 2 ст. 187 КК України.

Призначення ОСОБА_2 саме такого покарання буде відповідати принципу необхідності і достатності для виправлення обвинуваченого, випливає з дотримання судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», встановлених ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 року, не суперечить практиці Європейського Суду з прав людини та нормам кримінального законодавства України, адже ефективність покарання залежить не лише і не в першу чергу від суворості санкції кримінально-правової норми, а і від спроможності не допустити безкарності злочинних діянь.

Суд наголошує, що призначення покарання є дискрецією лише суду, та здійснюється лише на підставі внутрішнього переконання судді, і оцінки особистості обвинуваченого, з метою досягнення саме мети визначеної ст. 50 КК України, тобто не лише покарати за вчинення правопорушення, а й здійснити виправлення особистості, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. При цьому, покарання у виді позбавлення хоча і є винятковим, але застосовується щодо осіб, виправлення яких є неможливим в іншій, передбачений законом спосіб.

5. Підстави для задоволення цивільного позову або відмови у ньому, залишення його без розгляду.

Цивільний позов потерпілим у кримінальному провадженні заявлено не було.

6. Мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд.

6.1. Вирішення питання обраного запобіжного заходу.

Як вбачається з матеріалів справи, у відношенні обвинувачених ОСОБА_2 та ОСОБА_1 застосовувався запобіжний захід - домашній арешт, строк дії якого сплинув. Під час розгляду кримінального провадження, клопотань про обрання запобіжного заходу від учасників судового провадження на розгляд суду не надходило, а тому підстав для застосування до обвинувачених ОСОБА_2 та ОСОБА_1 запобіжного заходу до набуття вироком законної сили суд не вбачає.

6.2. Вирішення питання зарахування строку попереднього ув`язнення до призначеного судом покарання

Як вбачається з матеріалів справи, у відношенні ОСОБА_1 застосовувався запобіжний захід у вигляді позбавлення волі 29.03.2018 до 16.01.2020, а отже даний строк відповідно до вимог ст. 72 КК України, підлягає зарахуванню у строк відбутого ним за даним вироком покарання, виходячи з того, що одному дню попереднього ув`язнення відповідає один день позбавлення волі.

Також з матеріалів справи вбачається, що у відношенні ОСОБА_2 застосовувався запобіжний захід у вигляді позбавлення волі 20.11.2018 до 16.01.2020, а отже даний строк відповідно до вимог ст. 72 КК України, підлягає зарахуванню у строк відбутого ним за даним вироком покарання, виходячи з того, що одному дню попереднього ув`язнення відповідає один день позбавлення волі.

6.3. Процесуальні витрати

Процесуальними витратами у даному кримінальному провадженні є витрати на проведення експертизи № 19/113/9-721е від 15.05.2018 у сумі 286 грн., які відповідно до ст. 124 КПК України підлягають стягненню з обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у рівних долях, а саме по 143 грн. на користь держави.

6.4. Речові докази

Як свідчать надані матеріали кримінального провадження, речовими доказами у даному кримінальному провадженні є диски для систем лазерного зчитування, які містяться в матеріалах справи. Також при матеріалах справи знаходяться на зберіганні мобільні телефони, які належать потерпілому та обвинуваченому. Тож, враховуючи вимоги ст. 100 КПК України на думку суду мобільний телефон, належний потерпілому, слід повернути у володіння останнього, а мобільний телефон, який належить обвинуваченому, слід конфіскувати, так як судом застосовано додатковий вид покарання - конфіскація майна.

Керуючись ст. 7, 100, 124, 349, 368-370, 373, 374, 376, 394, 395 КПК України, суд,

УХВАЛИВ:

ОСОБА_1 визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України та призначити покарання у виді позбавлення волі строком на 8 (вісім) років 6 (шість) місяців із конфіскацією всього належного йому майна.

Запобіжний захід ОСОБА_1 до набуття вироком законної сили - не обирати.

Строк покарання рахувати з дня набуття вироком законної сили.

Зарахувати у строк відбутого ОСОБА_1 покарання строк попереднього ув`язнення, а саме за період часу з 29.03.2018 до 16.01.2020, відповідно до вимог ст. 72 КК України, що одному дню попереднього ув`язнення відповідає один день позбавлення волі.

ОСОБА_2 визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України та призначити покарання у виді позбавлення волі строком на 8 (вісім) років із конфіскацією всього належного йому майна.

Запобіжний захід у відношенні ОСОБА_2 до набуття вироком законної сили - не обирати.

Строк покарання рахувати з дня набуття вироком законної сили.

Зарахувати у строк відбутого ОСОБА_2 покарання строк попереднього ув`язнення, а саме за період часу з 20.11.2018 до 16.01.2020, відповідно до вимог ст. 72 КК України, що одному дню попереднього ув`язнення відповідає один день позбавлення волі.

Процесуальні витрати, які складають з витрат на проведення експертизи № 19/113/9-721е від 15.05.2018 у сумі 286 грн., підлягає стягненню з обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у рівних долях, а саме по 143 грн. на користь держави.

Речові докази:

- мобільний телефон марки «FLY», моделі Horizont 2 IQ450 Quattro», який знаходиться при матеріалах справи - повернути у володіння ОСОБА_3 ;

- мобільний телефон марки «НТС», моделі РG76100, в корпусі чорного кольору, імей НОМЕР_1 , а також сім карту оператора мобільного зв`язку «ВФ Україна», з написом МТС, які належать ОСОБА_1 - конфіскувати.

Вирок може бути оскаржено до Луганського апеляційного суду через Сєвєродонецький міський суд Луганської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Копію вироку негайно вручити обвинуваченому та прокурору.

Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.

Суддя В.М. Олійник