Рішення № 94127944, 11.01.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 січня 2021 року м. Київ № 640/10128/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Вищої кваліфікаційно - дисциплінарної комісії адвокатури

треті особи Національна асоціація адвокатів України,

Рада адвокатів України,

Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури Черкаської області

про визнання дій неправомірними та скасування рішення

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Вищої кваліфікаційно - дисциплінарної комісії адвокатури, в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення Вищої кваліфікаційно - дисциплінарної комісії адвокатури від 24 квітня 2019 року №IV-005/2019.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що на розгляді Вищої кваліфікаційно - дисциплінарної комісії адвокатури перебувала скарга Національної асоціації адвокатів України на рішення дисциплінарної палати Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Черкаської області №62 від 17 жовтня 2018 року про закриття дисциплінарної справи відносно адвоката ОСОБА_1 та позивачем було подано клопотання про закриття провадження відповідно до пункту 3.49 Розділу ІІІ Регламенту Вищої кваліфікаційно - дисциплінарної комісії адвокатури, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 4-5 липня 2014 року №78 в редакції, чинній станом на час подання скарги, з огляду на оскарження рішення в судовому порядку. Проте, відповідачем було поновлено строк на оскарження та розглянуто скаргу по суті.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 червня 2019 року відкрито провадження у справі, вирішено здійснити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та залучено до участі у справі в процесуальному статусі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору Національну асоціацію адвокатів України, Раду адвокатів України, Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури Черкаської області.

Заперечуючи проти задоволення позову представник відповідача у відзиві на позов вказує, що оскаржуване рішення від 24 квітня 2019 року №IV-005/2019 не порушує права позивача, оскільки таким рішенням закрито дисциплінарну справу, а тому це рішення не має безпосереднього впливу на права та інтереси позивача та не створює для неї обов`язків.

Крім того, представник відповідача зазначає, що оскаржуване рішення від 24 квітня 2019 року №IV-005/2019 прийнято відповідно до пункту 3.49 Розділу ІІІ Регламенту Вищої кваліфікаційно - дисциплінарної комісії адвокатури, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 4-5 липня 2014 року №78 в редакції, чинній станом на час прийняття такого рішення.

У відповіді на відзив позивач вказує, що в разі сплину однорічного терміну притягнення особи до дисциплінарної відповідальності, питання вини чи ознак дисциплінарного проступку не встановлюються.

Треті особи письмових пояснень по суті спору не надали, хоча були належним чином повідомлені про відкриття провадження у справі, про що свідчать наявні в матеріалах справи рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 липня 2019 року витребувано від Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Черкаської області належним чином завірену копію матеріалів дисциплінарної справи відносно адвоката ОСОБА_1 .

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

До Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури міста Києва звернулась Голова Національної асоціації адвокатів України із заявою відносно адвоката ОСОБА_1 .

Рішенням Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури міста Києва від 03 липня 2018 року порушено дисциплінарну справу відносно адвоката ОСОБА_1 .

В подальшому, 04 вересня 2018 року матеріали дисциплінарної справи відносно адвоката ОСОБА_1 надійшли до Вищої кваліфікаційно - дисциплінарної комісії адвокатури у зв`язку з відсутністю кворуму для розгляду скарги.

13 вересня 2018 року Вища кваліфікаційно - дисциплінарна комісія адвокатури листом за №1708 направила матеріли дисциплінарної скарги до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Черкаської області.

Рішенням Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Черкаської області від 17 жовтня 2018 року №62 дисциплінарну справу відносно адвоката ОСОБА_1 закрито на підставі частини 2 статті 35 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а саме: у зв`язку зі сплином річного терміну, протягом якого адвоката може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності.

Національна асоціація адвокатів України звернулась до Вищої кваліфікаційно - дисциплінарної комісії адвокатури зі скаргою на рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Черкаської області від 17 жовтня 2018 року №62.

Рішенням Вищої кваліфікаційно - дисциплінарної комісії адвокатури від 24 квітня 2019 року №IV-005/2019 поновлено строк на оскарження рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Черкаської області від 17 жовтня 2018 року №62, скаргу Національної асоціації адвокатів України задоволено частково, рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Черкаської області від 17 жовтня 2018 року №62 скасовано та ухвалено нове рішення про закриття дисциплінарної справи відносно адвоката ОСОБА_1 .

Незгода позивача з оскаржуваним рішенням зумовила звернення до суду з даним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного. Відповідно до статті 2 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» № 5076-VI від 05 липня 2012 року (надалі - Закон №5076-VI), адвокатура України це недержавний самоврядний інститут, що забезпечує здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги на професійній основі, а також самостійно вирішує питання організації і діяльності адвокатури в порядку, встановленому цим Законом.

З метою забезпечення належного здійснення адвокатської діяльності, дотримання гарантій адвокатської діяльності, захисту професійних прав адвокатів, забезпечення високого професійного рівня адвокатів та вирішення питань дисциплінарної відповідальності адвокатів в Україні діє адвокатське самоврядування.

Відповідно до статті 33 Закону №5076-VI адвоката може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження з підстав, передбачених цим Законом.

Дисциплінарне провадження це процедура розгляду письмової скарги, яка містить відомості про наявність у діях адвоката ознак дисциплінарного проступку.

Дисциплінарне провадження стосовно адвоката здійснюється кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури за адресою робочого місця адвоката, зазначеною в Єдиному реєстрі адвокатів України.

Частиною 1 статті 34 Закону №5076-VI визначено, що підставою для притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку.

Згідно статті 35 Закону №5076-VI за вчинення дисциплінарного проступку до адвоката може бути застосовано одне з таких дисциплінарних стягнень: 1) попередження; 2) зупинення права на заняття адвокатською діяльністю на строк від одного місяця до одного року; 3) для адвокатів України - позбавлення права на заняття адвокатською діяльністю з наступним виключенням з Єдиного реєстру адвокатів України, а для адвокатів іноземних держав - виключення з Єдиного реєстру адвокатів України.

Адвокат може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності протягом року з дня вчинення дисциплінарного проступку.

Статтею 42 Закону №5076-VI визначено, що адвокат чи особа, яка ініціювала питання про дисциплінарну відповідальність адвоката, має право оскаржити рішення у дисциплінарній справі протягом тридцяти днів з дня його прийняття до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури або до суду. Оскарження рішення не зупиняє його дії.

Вища кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури протягом десяти днів з дня отримання заяви (скарги) витребовує матеріали дисциплінарної справи у відповідної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури та забезпечує розгляд скарги на рішення у дисциплінарній справі протягом тридцяти днів з дня одержання матеріалів дисциплінарної справи.

Згідно частин 1, 5, 6, 7 статті 52 Закону №5076-VI Вища кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури є колегіальним органом, завданням якого є розгляд скарг на рішення, дії чи бездіяльність кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури.

Вища кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури має право:

1) залишити скаргу без задоволення, а рішення кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури без змін;

2) змінити рішення кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури;

3) скасувати рішення кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури та ухвалити нове рішення;

4) направити справу для нового розгляду до відповідної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури та зобов`язати кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури вчинити певні дії.

Засідання Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури вважається правомочним, якщо на ньому присутні більше половини від загальної кількості членів комісії. Рішення Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури приймаються шляхом голосування більшістю голосів від загальної кількості членів комісії.

Рішення Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури може бути оскаржено до суду протягом тридцяти днів з дня його прийняття.

Відповідно до пункту 3.30 Регламенту ВКДКА № 78, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 4 - 5 липня 2014 року (далі - Регламент), строк на оскарження рішення КДКА, встановлений статтею 50 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», може бути поновлено за рішенням ВКДКА згідно заяви скаржника про поважність причин його пропуску, про що зазначається в протоколі засідання ВКДКА.

Пунктом 3.37 Регламенту визначено, що скарга на рішення, дії чи бездіяльність кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури реєструється у ВКДКА та у розумний строк передається члену ВКДКА, із урахуванням пропорційності навантаження на членів комісії та їх спеціалізації, для вивчення, перевірки і підготовки матеріалів до засідання ВКДКА. Член ВКДКА, якому доручено проведення перевірки відомостей, викладених у зверненні або скарзі, у разі, якщо такі відомості містяться у судовому рішенні, перевіряє наявність відповідного рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Пунктами 3.39 - 3.43 Регламенту передбачено, що ВКДКА протягом десяти днів із дня отримання скарги витребовує матеріали дисциплінарної (кваліфікаційної) справи у відповідної КДКА. КДКА зобов`язана не пізніше десяти календарних днів з дня отримання листа ВКДКА про витребування зазначених матеріалів направити їх до ВКДКА. ВКДКА забезпечує розгляд скарг на рішення, дії чи бездіяльність КДКА протягом тридцяти днів з дня одержання матеріалів дисциплінарної (кваліфікаційної) справи, шляхом доручення скарги і матеріалів дисциплінарної справи члену ВКДКА та включення їх до переліку питань порядку денного наступного засідання ВКДКА. У разі необхідності, ВКДКА має право об`єднати в одне провадження скарги, подані в межах одного дисциплінарного провадження, в тому числі скарги на рішення, дії чи бездіяльність КДКА, про що зазначається в протоколі засідання ВКДКА. Розгляд скарги починається доповіддю члена ВКДКА, якому доручено її попереднє вивчення, перевірка та підготовка. Члени ВКДКА мають право ставити питання доповідачу. Після доповіді члена ВКДКА заслуховуються інші учасники засідання, вивчаються матеріали справи та додатково надані документи. У разі необхідності, ВКДКА може створити комісію для додаткової перевірки обставин справи і перенести слухання скарги на інше засідання. За наслідками розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність КДКА ВКДКА має право: залишити скаргу без задоволення, а рішення КДКА без змін; змінити рішення КДКА; скасувати рішення КДКА та ухвалити нове рішення; направити справу для нового розгляду до відповідної КДКА та зобов`язати КДКА вчинити певні дії.

Як зазначено вище, відповідачем поновлено Національній асоціації адвокатів України строк на оскарження рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Черкаської області від 17 жовтня 2018 року №62.

Так, позивач вказує, що строк на оскарження рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Черкаської області від 17 жовтня 2018 року №62 поновлено відповідачем безпідставно, проте при цьому не наводить жодної обставини на обґрунтування таких тверджень.

Щодо доводів позивача про те, що відповідачем порушено строк розгляду скарги, суд зазначає, що згідно матеріалів справи засідання з розгляду скарги призначались на 01 лютого 2019 року та на 28 березня 2019 року, однак розгляд скарги відкладався.

З огляду на викладене, суд не вбачає порушення відповідачем норм пункту 3.40 Регламенту.

Згідно пункту 3.49 Регламенту в редакції, чинній до 12 квітня 2019 року, у разі оскарження одного і того ж рішення кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури до ВКДКА та до суду, ВКДКА виносить постанову про закриття провадження, виходячи із принципу правової визначеності, встановленого для оскаржень рішень КДКА Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Відповідно до пункту 3.49 Регламенту в редакції, чинній з 12 квітня 2019 року, у разі одночасного оскарження одного й того самого рішення регіональної КДКА різними сторонами дисциплінарного провадження (особою, яка ініціювала питання про дисциплінарну відповідальність адвоката та адвокатом) до різних компетентних органів (до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури та до суду), скарга розглядається тим органом, якого визначив суб`єкт оскарження.

Так, судом встановлено, що в провадженні Окружного адміністративного суду міста Києва перебуває справа №640/18183/18 за позовом ОСОБА_1 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Черкаської області про скасування рішення від 17 жовтня 2018 року №62.

З огляду на те, що скаргу до Вищої кваліфікаційно - дисциплінарної комісії адвокатури подано Головою Національної асоціації адвокатів України, а позов до Окружного адміністративного суду міста Києва подано ОСОБА_1 , суд не вбачає порушення відповідачем пункту 3.49 Регламенту в редакції, чинній станом на час прийняття оскаржуваного рішення.

Суд наголошує, що рішенням Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Черкаської області від 17 жовтня 2018 року №62 закрито дисциплінарне провадження відносно позивача, оскаржуваним рішенням Вищої кваліфікаційно - дисциплінарної адвокатури від 24 квітня 2019 року №IV-005/2019, хоча й скасовано рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Черкаської області від 17 жовтня 2018 року №62, проте дисциплінарне провадження відносно позивача також закрито.

Право особи на доступ до правосуддя гарантоване статтею 55 Основного Закону, положення якого є нормами прямої дії. Відповідно до наведеної статті Конституції України, кожному гарантується судовий захист його прав та свобод і можливість оскаржити до суду рішення, дії та бездіяльність органів державної влади, місцевого самоврядування, громадських об`єднань і посадових осіб.

Свою позицію щодо застосування Конституції України при здійсненні правосуддя Верховний Суд України свого часу відобразив у постанові Пленуму «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» від 1 листопада 1996 року №9. Зокрема, в пункті 8 цієї постанови зазначено, що правосуддя здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (стаття 124 Конституції), судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян. Статтею 55 Конституції України кожній людині гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, а тому суд не повинен відмовляти особі в прийнятті чи розгляді скарги з підстав, передбачених законом, який це право обмежує.

У рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина 2 статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Згідно з частинами 1 і 2 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист; захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також у будь-який спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Згідно з позицією Європейського суду з прав людини, процедурні гарантії, закріплені в статті 6 Конвенції, гарантують кожному право подання скарги щодо його прав та обов`язків цивільного характеру до суду чи органу правосуддя. Таким чином втілюється право на звернення до суду, одним із аспектів якого є право доступу, тобто право розпочати провадження у судах з цивільних питань. Кожен має право на подання до суду скарги, пов`язаної з його або її правами та обов`язками; на це право, що є одним з аспектів права на доступ до суду, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання у реалізацію його або її прав є неправомірним (рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), серія А №18, п. 28- 36).

У рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 Конституційний Суд України встановив, що положення частини 2 статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному; реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом. Таким чином, конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов`язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур).

Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ст. 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», заяви №17160/06 та №35548/06; п. 33).

Суд також враховує вже зазначену позицію Європейського суду з прав людини у справі «Голдер проти Сполученого Королівства», згідно з якою саме «небезпідставність» доводів позивача про неправомірність втручання в реалізацію його прав є умовою реалізації права на доступ до суду.

У пункті 30- 32 рішення у справі «Наталія Михайленко проти України» (заява №49069/11) Суд повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на подання до суду скарги, пов`язаної з його або її правами та обов`язками цивільного характеру (див. рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), п. 36, Series A №18). На це «право на суд», в якому право на доступ до суду є одним з аспектів, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання в реалізацію його або її прав цивільного характеру є неправомірним, та скаржиться на те, що відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції йому не було надано жодних можливостей подати до суду скаргу (див. серед іншого (inter alia), рішення у справах «Рош проти Сполученого Королівства» (Roche v. the United Kingdom), заява №32555/96, п. 117, та «Салонтаджі-Дробняк проти Сербії» (Salontaji-Drobnjak v. Serbia), заява №36500/05, п. 132). Право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням; вони дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду «за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб» (див. рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ешингдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), п. 57, Series A №93). Встановлюючи такі правила, договірна держава користується певною свободою розсуду, однак обмеження, що застосовуються, не повинні обмежувати доступ, що залишається для особи, у такий спосіб або такою мірою, щоб сама суть права була порушена. Крім того, обмеження не відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету та якщо немає розумного співвідношення між засобами, що застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти (див. рішення у справі «Кордова проти Італії» (№1) (Cordova v. Italy (no. 1)), заява №40877/98, п. 54, та рішення у справі «Фаєд проти Сполученого Королівства» (Fayed v. the United Kingdom), п. 65, Series A № 294-B).

Конвенція призначена для гарантування не теоретичних прав, а прав практичних та ефективних. Це особливо стосується гарантій, закріплених статті 6 Конвенції, з огляду на визначне місце, яке у демократичному суспільстві займають право на справедливий суд разом з усіма гарантіями за цією статтею (див. рішення у справі «Принц Ліхтенштейну Альберт-Адам ІІ проти Німеччини» (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany) [ВП], заява №42527/98, п. 45). У п. 54 рішення у справі «Креуз проти Польщі (Kreuz v. Poland, заява №28249/95) Суд також погодився, що можуть бути справи, в яких майбутній позивач повинен мати попередній дозвіл до того, як йому дозволять процедуру подання позову (див. рішення суду у справі «Ашингдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), серія A, №93, п. 59).

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим. Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення (висновок, що сформований у постанові Верховного Суду України від 15 листопада 2016 року у справі №800/301/16).

Суд наголошує, що оскаржуване рішення, яким закрито дисциплінарне провадження відносно позивача фактично не порушує безпосередньо права та інтереси позивача та не створює для неї додаткових обов`язків.

З урахуванням наведеного вище, суд не вбачає підстав для задоволення позову.

Згідно пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем доведено правомірність прийняття оскаржуваного рішення з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення адміністративного позову.

З урахуванням того, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, а матеріали справи не містять доказів понесення відповідачем судових витрат, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для компенсації судових витрат.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-243, 250, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297, пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення", Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.І. Кузьменко