Рішення № 94127923, 24.12.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 грудня 2020 року м. Київ № 640/22796/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Патратій О.В., за участі секретаря судового засідання Лук`янович В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

№ 0090774209, № 0090864209, №0090834209, №0090804209

за участю представників сторін:

від позивача: Сидоренко О.О.

від відповідача: Гайдай В.М.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (далі - Відповідач), в якому просив суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 06 травня 2020 року № 0090774209, № 0090864209, № 0090834209, 0090804209.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.09.2020р. відкрито загальне провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду в підготовчому засіданні.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на порушення відповідачем вимог чинного податкового законодавства України при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. Так, позивач вказує, що запит від 14.11.2019 №9896/Г/26-15-42-09-28 складено за відсутності підстав визначених пунктом 73.3 статті 73 Податкового кодексу України, а відтак у нього був відсутній обов`язок виконувати такий запит.

Крім того, позивач вказує, що висновки акту від 28.02.2020 №610/26-15-42-09/ НОМЕР_1 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2015 року по 31.12.2016 року» ґрунтуються на припущеннях та не відповідають дійсності, оскільки чинним законодавством не передбачена така підстава набуття права власності як ухвала суду в кримінальному провадженні.

Відповідач надав до суду письмові заперечення на адміністративний позов, в яких вказав про законність та обґрунтованість оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, зазначив, що вони винесені на підставі та у відповідності до норм чинного податкового законодавства за результатами перевірки позивача, просив суд відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.12.2020 закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

24.12.2020 представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив задовольнити адміністративний позов з підстав та мотивів, викладених в позовній заяві та наданих письмових поясненнях.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував, підтримав правову позицію, викладену у письмових запереченнях на адміністративний позов, та просив суд у задоволенні позову відмовити.

Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, Головним управлінням ДПС у м. Києві на підставі пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, п. 82.2 ст. 82 Податкового кодексу України, наказу від 11.01.2020 №182 виданого Головним управлінням ДПС у м. Києві проведена документальна позапланова невиїзна перевірка фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2015 року по 31.12.2016 року, за результатом якої складено акт 28.02.2020 №610/26-15-42-09/ НОМЕР_1 (далі - Акт перевірки), яким встановлено порушення вимог:

-п. 70.7 ст. 70 Податкового кодексу України, фізичною особою ОСОБА_1 не подано до контролюючого органу відомості про зміну даних реєстрації (повідомлення) у встановлені законодавством строки;

-пп. «а» п. 176.1 ст. 176, п. 44.1, п. 44.3 ст. 44 Податкового кодексу України, фізичною особою Гудзем не надано на перевірку Книгу обліку доходів і витрат;

-п. 179.1 ст. 179, з урахуванням п. 49.2 пп. 49.18.4 ст. 49 Податкового кодексу України, не подання декларації про майновий стан і доходи за 2015 р.;

-пп. 168.2.1 п. 168.2 ст. 168 з урахуванням пп. 164.2.20 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України в результаті чого занижено оподаткований дохід за 2015 р. у розмірі 80 559 311,0 грн та не сплачено до бюджету податок на доходи фізичних осіб за 2015 рік у розмірі 16 111 253,20 грн.

-пп. 1.2, пп. 1.3 п. 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, а саме не сплата військового збору за 2015 рік у розмірі 1 208 389,67 грн.

06 травня 2020 року на підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення:

- № 0090774209, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на доходи фізичних осіб на загальну суму 20 139 066,50 грн (за основним платежем 16 111 253,20 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 4027813,30 грн.);

- № 0090804209, яким до позивача застосовано штрафні санкції за платежем податок з доходів фізичних осіб в сумі 170,00 грн.;

- № 0090864209, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем військовий збір, що сплачується фізичними особами за результатом річного декларування на загальну суму 1 510 487,09 грн. (за основним платежем 1 208 389,67 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 302 097,42 грн.);

- № 0090834209, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 510,00 грн.

Рішенням Державної податкової служби України від 20.07.2020р. №3046/Г/99-00-06-02-04-09 податкові повідомлення-рішення від 06.05.2020 №0090774209, №0090864209, №0090834209, № 0090804209 залишено без змін, а скаргу без задоволення.

Не погоджуючись з такими рішеннями відповідача позивач і звернувся з даним позовом.

Визначаючись щодо змісту порушень, встановлених в ході перевірки, суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Згідно з підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом.

Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу.

Пунктом 78.1 статті 78 Податкового кодексу України визначено, що документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема: отримано податкову інформацію, що свідчить про порушення платником податків валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов`язковий письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються порушення цим платником податків відповідно валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту (підпункт 78.1.1).

Так, документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності підстав для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

Присутність платників податків під час проведення документальних невиїзних перевірок не обов`язкова.

Пунктом 83.1 статті 83 Податкового кодексу України встановлено, що для посадових осіб контролюючих органів під час проведення перевірок підставами для висновків є: документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; податкові консультації, інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на контролюючі органи.

Так, підпункт 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, який був зазначений відповідачем в якості однієї з підстав призначення перевірки, чітко визначає, що перевірка може бути призначена за наявності одночасно таких умов:

- отримання податкової інформації, що свідчить про порушення платником податків валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи;

- направлення контролюючим органом платнику податків письмового запиту, в якому зазначаються порушення цим платником податків відповідно валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи;

- ненадання платником податків пояснень та їх документального підтвердження на такий запит протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту.

Так, згідно з підпунктом 20.1.3 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право отримувати безоплатно від державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності та їх посадових осіб, у тому числі від органів, які забезпечують ведення відповідних державних реєстрів (кадастрів), інформацію, документи та матеріали.

Отримання податкової інформації, її зміст та направлення запитів контролюючими органами регламентовано статтею 73 Податкового кодексу України та постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2010 року №1245 "Про затвердження Порядку періодичного подання інформації органам державної податкової служби та отримання інформації зазначеними органами за письмовим запитом". Зокрема, чітко визначено перелік підстав для направлення суб`єкту господарювання запиту про подання інформації, вимоги до його оформлення, а також поняття податкової інформації.

Згідно із абзацом 2 пункту 1 Порядку періодичного подання інформації органам державної податкової служби та отримання інформації зазначеними органами за письмовим запитом, податкова інформація - сукупність відомостей і даних, що створені або отримані суб`єктами інформаційних відносин у процесі діяльності і необхідні для реалізації покладених на органи державної податкової служби завдань і функцій.

Податкова інформація надається органам державної податкової служби періодично або за окремим письмовим запитом таких органів у безоплатному порядку (пункт 2 Порядку періодичного подання інформації органам державної податкової служби та отримання інформації зазначеними органами за письмовим запитом).

Так, відповідно до пункту 73.3 статті 73 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право звернутися до платників податків та інших суб`єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій, завдань, та її документального підтвердження.

Такий запит підписується керівником (заступником керівника) контролюючого органу і повинен містити: 1) підстави для надіслання запиту відповідно до цього пункту, із зазначенням інформації, яка це підтверджує; 2) перелік інформації, яка запитується, та перелік документів, які пропонується надати; 3) печатку контролюючого органу.

Платники податків та інші суб`єкти інформаційних відносин зобов`язані подавати інформацію, визначену в запиті контролюючого органу, та її документальне підтвердження (крім проведення зустрічної звірки) протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту (якщо інше не передбачено цим Кодексом).

Письмовий запит про подання інформації надсилається платнику податків або іншим суб`єктам інформаційних відносин за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема: виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків.

При цьому в силу положень підпункту 1 абзацу 7 пункту 73.3 статті 73 Податкового кодексу України письмовий запит про подання інформації надсилається платнику податків або іншим суб`єктам інформаційних відносин за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема, за результатами аналізу податкової інформації, отриманої в установленому законом порядку, виявлено факти, які свідчать про порушення платником податків податкового, валютного законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

За змістом пункту 10 Порядку періодичного подання інформації органам державної податкової служби та отримання інформації зазначеними органами за письмовим запитом, запит щодо отримання податкової інформації від платників податків та інших суб`єктів інформаційних відносин оформляється на бланку органу державної податкової служби та підписується керівником (заступником керівника) зазначеного органу. У запиті зазначаються: посилання на норми закону, відповідно до яких орган державної податкової служби має право на отримання такої інформації; підстави для надіслання запиту; опис інформації, що запитується, та в разі потреби перелік документів, що її підтверджують.

У разі, коли запит складено з порушенням вимог, викладених в абзацах першому та другому пункту 73.3 статті 73 Кодексу, платник податків звільняється від обов`язку надавати відповідь на такий запит.

Аналіз зазначених положень податкового законодавства свідчить про те, що запит податкового органу про надання відповідної інформації платником податків повинен визначати конкретні підстави, тобто, наявність чітко окреслених обставин, які свідчать про порушення платником податків податкового законодавства. Без повідомлення вказаних фактів платник податків не має об`єктивної можливості надати будь-які пояснення та їх документальне підтвердження.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 20 лютого 2018 року у справі №820/3038/17 та від 27 березня 2018 року у справі №813/2162/17.

У разі, якщо запит контролюючого органу про надання інформації оформлений з порушенням законодавчо встановленого порядку, зокрема в якому чітко не зазначено підстави для його направлення (надсилання), платник податку звільняється від обов`язку надання відповіді на такий запит, що в свою чергу виключає право контролюючого органу призначати проведення перевірки з підстав ненадання пояснень та їх документальних підтверджень на обов`язковий письмовий запит, а у разі прийняття рішення, оформленого наказом, про призначення перевірки за вказаних обставин такий наказ може бути визнано протиправним та скасовано (постанова Верховного Суду від 20 лютого 2018 року у справі №826/12244/14).

Судом встановлено, що 14.11.2019р. відповідачем направлено на адресу позивача запит №9896/Г/26-15-42-09-28, яким, у зв`язку з отриманням податкової інформації від слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління ДФС у м. Києві стосовно порушення позивачем вимог податкового законодавства України, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючи органи, а саме: не декларування та оподаткування належних позивачу коштів в розмірі 3 710 000 доларів США, позивачу запропоновано надати інформацію та її документальне підтвердження (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою) щодо надходження грошових коштів у розмірі 3 710 000 доларів США, які 05.08.2045 було вилучено під час обшуку за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.60).

Отже, відповідач вказує як підставу для направлення позивачу вказаного вище запиту отриманням податкової інформації від слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління ДФС у м. Києві.

Відповідно до п. 61.1 ст. 61 ПК України контролюючим органом здійснюється податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів.

Податковий контроль здійснюється шляхом, зокрема: інформаційно - аналітичного забезпечення діяльності контролюючих органі (пп. 62.1.2 п. 61.1 ст. 62 ПК України) - комплекс заходів щодо збору, опрацювання та використання інформації, необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій, зокрема: контролю своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків, зборів, платежів); перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства (пп.62.1.3 п. 62.1 ст. 62 ПК України).

Відповідно до п. 72.1 ст. 72 ПК України визначено з яких джерел здійснюється збір податкової інформації для інформацій - аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу, а саме: для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу використовується інформація, що надійшла:

- від платників податків та податкових агентів, зокрема інформація: що міститься в податкових деклараціях, розрахунках, звітах про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, інших звітних документах; що міститься у наданих великими платниками податків в електронній формі копіях документів з обліку доходів, витрат та інших показників, пов`язаних із визначенням об`єктів оподаткування (податкових зобов`язань), первинних документах, які ведуться в електронній формі, регістрах бухгалтерського обліку, фінансовій звітності, інших документах, пов`язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів; про фінансово - господарські операції платників податків; про застосування реєстраторів розрахункових операцій, програмних реєстраторів розрахункових операцій, у тому числі електронні копії розрахункових документів та фіскальних звітних чеків, поданих до контролюючих органів. Для цілей цього підпункту терміни вживаються у значеннях, наведених у Законі України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг";

- від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та Національного банку України, зокрема інформація: про об`єкти оподаткування, що надаються та/або реєструються такими органами. Зазначена інформація повинна містити, зокрема, вид, характеристики, індивідуальні ознаки об`єкта оподаткування (в разі наявності), за якими його можна ідентифікувати; про результати здійснення державного контролю за господарською діяльністю платника податків; що міститься у звітних документах (крім персоніфікованої статистичної інформації), які подаються платником податків органам виконавчої влади та/або органам місцевого самоврядування; про встановлені органами місцевого самоврядування ставки місцевих податків, зборів та надані такими органами податкові пільги; про дозволи, ліцензії, патенти, свідоцтва на право провадження окремих видів діяльності, про експортні та імпортні операції платників податків;

- від банків, інших фінансових установ - інформація про наявність та рух коштів на рахунках платника податків, звіти про підзвітні рахунки, подані від фінансових агентів;

- від органів влади інших держав, міжнародних організацій або нерезидентів;

- за наслідками податкового контролю;

- для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності також використовується інша інформація, оприлюднена як така, що підлягає оприлюдненню відповідно до законодавства та/або добровільно чи за запитом надана контролюючому органу в установленому законом порядку.

З системного аналізу норм положення про Головне управління ДФС у м. Києві, затвердженого наказом Державної фіскальної служби України від 01.02.2019р. №80, основними завданнями слідчого управління фінансових розслідувань ГУ ДФС у м. Києві є:

- забезпечення належної організації досудового розслідування та контроль за провадженням досудового розслідування у кримінальних провадженнях;

- кваліфіковане, своєчасне та повне розслідування кримінальних проваджень про злочини, віднесені до компетенції органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства;

- загальне керівництво підлеглими слідчими підрозділами фінансових розслідувань з метою забезпечення належної організації їх роботи і надання методичної та практичної допомоги у вдосконаленні діяльності. Забезпечення кваліфікованого розслідування кримінальних проваджень;

- підбір, розміщення та виховання кадрів слідчих працівників, підвищення їх кваліфікації, створення належних умов для продуктивної праці і побуту;

- попереджувальний процесуальний і відомчий контроль за дотриманням законності при розслідуванні кримінальних проваджень, забезпечення процесуальної самостійності слідчих;

- організація взаємодії слідчого апарату з усіма органами ДФС і оперативними підрозділами з метою повного, всебічного і неупередженого розслідування кримінальних проваджень, а також забезпечення співпраці з іншими правоохоронними органами з метою протидії злочинним посяганням на економічну систему України;

- проведення профілактичної роботи, спрямованої на усунення причин та умов, що сприяють вчиненню злочинів і підвищення рівня правової свідомості населення;

- вивчення, узагальнення та впровадження в практичну діяльність передових форм і методів організації роботи слідчих підрозділів фінансових розслідувань та розслідування кримінальних проваджень;

- забезпечення належної обліково-аналітичної роботи та виконавської дисципліни в Управлінні і підпорядкованих підрозділах.

Отже, інформація, отримана відповідачем від слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління ДФС у м. Києві та отримана останнім в рамках кримінального провадження не є податковою інформацією в розумінні Податкового кодексу України.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що запит від 14.11.2019 №9896/Г/26-15-42-09-28 скеровано за відсутності визначених ст. 73 Податкового кодексу України підстав, а відтак у позивача був відсутній обов`язок надавати відповідь на такий запит.

Позивач листом від 28.12.2019р. повідомив, що запит від 14.11.2019р. №9896/Г/26-15-42-09-28 оформлено з порушенням законодавчо встановлених для нього вимог, а тому позивач звільнений від обов`язку виконувати такий запит (а.с.61-62).

Наказом Головного управління ДПС у м. Києві від 11.01.2020р. №182 призначено проведення документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 з 03 лютого 2020 року по дату завершення перевірки, тривалістю 10 робочих днів.

13.01.2020р. скеровано повідомлення №824/Г/26-15-42-09-29 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 з 03.02.2020р.

Наказом Головного управління ДПС у м. Києві від 14.02.2020р. №1632 продовжено строк проведення документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 з 17.02.2020р. по дату завершення перевірки тривалістю 5 робочих днів, призначеної наказом Головного управління ДПС у м. Києві від 11.01.2020р. №182.

18.02.2020р. Головним управлінням ДПС у м. Києві позивачу скеровано запит №7728/Г/26-15-42-09-28 про надання документів, що належать або пов`язані з предметом перевірки, а саме:

- нотаріально посвідчені угоди, будь-які ніші подібні договори стосовно передачі грошових коштів як дарунок позивачу та/або членам родини позивача;

- будь-які інші документи про джерела отримання позивачем та/або членами родини позивача інших доходів в тому числі відсотків по банківських вкладах, дивідендів, фінансової допомоги тощо;

- копії відповідних заяв, які були надані під час судового розгляду на делегування позивачу від членів родини повноважень на отримання грошових коштів в сумі 3 710 000 доларів США, які 05.08.2015р. в ході обшуку було вилучено за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до п. 79.1 ст. 79 ПК України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності підстав для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

При цьому, згідно п. 79.2 ст. 79 ПК України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Аналіз змісту наведених норм ст. 79 ПК України, з урахуванням положень п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 ПК України, який контролюючий орган визначив в якості підстави для проведення перевірки, свідчить, що її призначення та проведення може мати місце виключно у випадку, якщо виявлені факти, які свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, якщо наданими поясненнями та документальними підтвердженнями не усунуто сумніви.

Суд підкреслює, що в матеріалах справи відсутні докази надіслання відповідачем на адресу позивача належним чином складеного письмового запиту про подання інформації та її документального підтвердження відповідно до п. 73.3 ст. 73 ПК України, з чим пов`язано право контролюючого органу у подальшому призначити документальну позапланову перевірку у разі ненадання відповіді на такий запит на підставі підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України.

З огляду на встановлене, суд приходить до висновку про те, що відповідач не обґрунтував виникнення у нього права на проведення перевірки позивача на підставі пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 ПК України.

У контексті наведеного суд вважає за необхідне підкреслити, що у справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип «належного урядування», зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовний спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості уникати виконання своїх обов`язків.

У постанові від 21.02.2020 року у справі № 826/17123/18 судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду сформулювала правовий висновок, відповідно до якого незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.

Системний аналіз наведених норм у своїй сукупності дає підстави для висновку, що акт перевірки, отриманий в результаті документальної невиїзної перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених ч. 2 ст. 74 Кодексу адміністративного судочинства України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, якщо він одержаний з порушенням порядку, встановленого законом. Податкове повідомлення-рішення, прийняте за наслідками незаконної перевірки на підставі висновків акту перевірки, який є недопустимим доказом, не може вважатись правомірним та підлягає скасуванню.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.03.2018 року у справі № 810/1438/17, від 05.03.2019 року у справі № 818/3887/15, від 14.05.2019 року у справі № 813/8011/14.

За таких обставин, суд, приходить до висновку про необхідність визнання протиправним та скасування прийнятих за її наслідками оскаржуваних індивідуальних актів, як таких, що ухвалені на підставі недопустимих доказів.

Щодо доводів відповідача про порушення позивачем пп «а» п. 176.1 ст. 176, п. 44.1, п. 44.3 ст. 44, п. 179.1 ст. 179, з урахуванням п. 49.2 пп. 49.18.4 ст. 49, пп 168.2.1 п. 168.2 ст. 168 з урахуванням пп. 164.2.20 п. 164.2 ст. 164, пп. 1.2, пп. 1.3 п. 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, суд зазначає наступне.

Пунктом 44.1. ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Пунктом 44.3. ст. 44 ПК України платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів, визначених пунктом 44.1 цієї статті, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом не менш як 1095 днів (2555 днів - для документів та інформації, необхідної для здійснення податкового контролю за трансфертним ціноутворенням відповідно до статті 39 цього Кодексу) з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а в разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Відповідно до п. 176.1. ст.176 ПК України платники податку зобов`язані: вести облік доходів і витрат в обсягах, необхідних для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу, у разі якщо такий платник податку зобов`язаний відповідно до цього розділу подавати декларацію або має право на таке подання з метою повернення надміру сплачених податків, у тому числі при застосуванні права на податкову знижку.

Згідно п. 179.1 ст. 179 ПК України платник податку зобов`язаний подавати річну декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію) відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до п.п. 162.1.1 п. 162.1 ст. 162 ПК України платниками податку є фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.

Згідно з п.п. 163.1.1. п. 163.1. ст. 163 ПК України об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

Платник податку, який отримує дохід від особи, яка не є податковим агентом, зобов`язаний включити суму таких доходів до загального річного оподатковуваного доходу та подати податкову декларацію за наслідками звітного податкового року, а також сплатити податок з таких доходів (п.п. 168.2.1 п. 168.2 ст. 168 ПК України).

Відповідно до пп 164.2.20 п. 164.2 ст. 164 ПК України загальний місячний оподатковуваний дохід складається із суми оподатковуваних доходів, нарахованих (виплачених, наданих) протягом такого звітного податкового місяця.

Крім того, пунктом 161 підрозділу 10 Розділу XX ПК України тимчасово, до набрання чинності рішенням ВРУ про завершення реформи ЗСУ, встановлюється військовий збір.

Відповідно до пп.1.1 п. 161 підрозділу 10 Розділу XX ПК України платниками збору є особи, визначені п. 162.1 ст. 162 Податкового кодексу України.

Підпунктом 1.2. пункту 161 підрозділу 10 Розділу XX ПК України передбачено, що об`єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу до яких, зокрема, відноситься дохід, отриманий платником податку як додаткове благо.

Відповідно до п.п. 54.3 п. 54.3 ст. 54 ПК України контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов`язань, суми бюджетного відшкодування та/або від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Пунктом 123.1 ст. 123 ПК України, у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов`язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов`язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Пунктом 121.1. ст. 123 ПК України незабезпечення платником податків зберігання первинних документів, облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів протягом установлених статтею 44 цього Кодексу строків їх зберігання та/або ненадання платником податків контролюючим органам оригіналів документів (крім документів, отриманих з Єдиного реєстру податкових накладних) чи їх копій при здійсненні податкового контролю у випадках, передбачених цим Кодексом, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 510 гривень. Ті самі дії, вчинені платником податків, до якого протягом року було застосовано штраф за таке саме порушення, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 1020 гривень.

Судом встановлено, що відповідачем під час перевірки контролюючим органом, в ході проведення обшуку 05.08.2015р. житла фізичної особи ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 вилучено грошові кошти в сумі 3 710 000 доларів США.

Постановою від 06.08.2015р. грошові кошти в сумі визнані речовим доказом та відповідно до постанови від 06.08.2015р. передані на зберігання на депозитний рахунок Головного управління ДФС у м. Києві.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 27.08.2015р. накладено арешт на грошові кошти в сумі 3 710 000 доларів США, які 05.08.2015р. були вилучені в ході обшуку житла ОСОБА_1 .

Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 30.10.2015р. задоволено клопотання ОСОБА_2 про скасування арешту на вказані вище грошові кошти.

Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 30.10.2015р. повторно накладено арешт на грошові кошти в сумі 3 710 000 доларів США, які 05.08.2015р. були вилучені в ході обшуку житла ОСОБА_1 .

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 24.10.2016р. скасовано арешт майна накладений ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 30.10.2015р. на грошові кошти в сумі 3 710 000 доларів США, які 05.08.2015р. були вилучені в ході обшуку житла ОСОБА_1 та повернуто вказані кошти володільцю.

Згідно заяви на видачу готівки №FJB 1633600100100 від 01.12.2016р. вищевказані готівкові кошти у розмірі 3 710 000,00 доларів США повернуто особисто ОСОБА_3 .

Ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва від 17.09.2018р. ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 24.10.2016р. скасовано, а матеріали кримінального провадження №42015100000000068 повернені для організації проведення досудового розслідування.

Враховуючи вищевикладене, відповідач дійшов висновку, що власником вилучених під час обшуку грошових коштів у розмірі 3 710 000,00 доларів США є ОСОБА_1 .

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Кримінального процесуального кодексу України підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.

Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Отже, арешт може бути скасовано за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, а не виключно власника грошових коштів.

Суд наголошує, що ухвала слідчого судді під час розгляду клопотання про скасування арешту накладеного в рамках кримінального провадження не є документом, що встановлює (засвідчує) право власності фізичної особи на грошові кошти, які були визнані речовим доказом у кримінальному провадженні.

Фактично мало місце повернення грошових коштів особі, в приміщенні якої було вилучено такі грошові кошти.

З огляду на викладене, суд вважає безпідставними доводи відповідача про набуття позивачем права власності на грошові кошти в сумі в розмірі 3 710 000 доларів США та, як наслідок, про порушення позивачем пп «а» п. 176.1 ст. 176, п. 44.1, п. 44.3 ст. 44, п. 179.1 ст. 179, з урахуванням п. 49.2 пп. 49.18.4 ст. 49, пп 168.2.1 п. 168.2 ст. 168 з урахуванням пп. 164.2.20 п. 164.2 ст. 164, пп. 1.2, пп. 1.3 п. 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, що свідчить про наявність підстав для визнання протиправним та скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У зв`язку з викладеним, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною першою статті 4 Закону України "Про судовий збір" у редакції, що діє з 15 грудня 2017 року встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно з пункту 3 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру встановлено максимальний розмір судового збору - не більше 10 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Як вбачається з оскаржуваних рішень податкових повідомлень-рішень, загальна сума позовних вимог становить 21 650 827,59 грн.

Таким чином, розмір судового збору за подання до суду даного позову становить 21 020,00 грн.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, під час подання позовної заяви позивачем сплачено судовий збір у розмірі 22 701,60 грн., що підтверджується квитанцією №0.0.1844332418.1 від 21.09.2020р., яка міститься в матеріалах справи (а.с.118-119).

Таким чином, суд приходить до висновку, що сплачений позивачем під час подання позовної заяви судовий збір підлягає відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень лише в сумі 21 020,00 грн. Решта судового збору в сумі 1 681,60 підлягає поверненню позивачу в порядку п. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір».

Згідно з ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Статтею 132 КАС України визначено види судових витрат. Так, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

В позовні заяві позивач просить стягнути з відповідача 20 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу пов`язану з розглядом справи. На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу позивачем додано належним чином завірену копію договору про надання правової допомоги № 01/06/20_13_LE від 01.06.2020р., свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 02.12.2019р. КВ № 000768, ордер АА № 1049907 від 22.09.2020р.

Представником відповідача клопотань про зменшення розміру витрат на правничу допомогу не подавалось.

Отже, з відповідача на користь позивача слід стягнути 20 000,00 грн. понесених судових витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги при розгляді справи в суді.

Керуючись статтями 77, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у м. Києві від 06 травня 2020 року № 0090774209, № 0090864209, № 0090834209, 0090804209.

3. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19 код ЄДРПОУ 43141267) судові витрати за сплату судового збору в загальному розмірі 21 020,00 (двадцять одна тисяча двадцять) гривень 00 коп. та витрати на правничу допомогу адвоката в розмірі 20 000,00 (двадцять тисяч) гривень 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Суддя О.В. Патратій

Дата складання повного тексту рішення - 24.12.2020 року