Рішення № 94126879, 12.01.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/5739/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2021 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Корой С.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» про визнання протиправним та скасування наказу в частині притягнення до обмеженої матеріальної відповідальності,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія», в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати п. 3 наказу ТВО начальника Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» від 12.06.17 №89 в частині притягнення до обмеженої матеріальної відповідальності капітана 3 рангу, начальника групи навчально-лабораторного забезпечення Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» Улько Володимира Григоровича;

- зобов`язати Інститут Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» повернути капітану 3 рангу начальнику групи навчально-лабораторного забезпечення Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 1120 (тисяча сто двадцять) грн. стягнутих на виконання п. 3 наказу ТВО начальника Інституту Військово- Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» від 12.06.17 №89.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2017 року, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2018 року, адміністративний позов ОСОБА_1 залишено без розгляду.

Постановою Верховного суду від 16 липня 2020 року скасовано ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2017 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2018 року у справі № 815/5739/17, а справу направлено для продовження розгляду до Одеського окружного адміністративного суду.

13.08.2020 року за вх. №31682/20 адміністративна справа №815/5739/17 надійшла до Одеського окружного адміністративного суду після касаційного розгляду.

Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 13.08.2020 року справу №815/5739/17 передано на розгляд головуючому судді Корой С.М.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 18.08.2020 року судом залишено без руху адміністративний позов ОСОБА_1 і надано позивачу строк для усунення недоліків.

У вказаній ухвалі суддею роз`яснено, що виявлені недоліки мали бути усунені шляхом надання до суду оригіналу адміністративного позову разом із усіма доданими документами, в тому числі, з його копіями для учасників процесу.

09.11.2020 року (вх.№47241/20) від позивача до суду на виконання вимог ухвали суду від 18.08.2020 року надійшов лист разом із оригіналом адміністративного позову та додатками, в тому числі, з його копіями для учасників процесу.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що відповідачем було видано наказ в частині визнання його винним в заподіянні шкоди державі та притягнення до обмеженої матеріальної відповідальності. У відповідь на заяву позивача було прийнято рішення про скасування відповідного пункту наказу, проте з його місячного грошового забезпечення було утримано грошові кошти. Позивач звернувся до відповідача із заявою про виконання рішення про скасування частини наказу про притягнення його до матеріальної відповідальності, однак отримав відповідь у якій йому було відмовлено в задоволенні прохання скасувати відповідну частину наказу щодо притягнення його до матеріальної відповідальності.

Вважаючи п.3 наказу відповідача про притягнення ОСОБА_1 до обмеженої матеріальної відповідальності протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з позовною заявою.

Ухвалою суду від 13 листопада 2020 року прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» про визнання протиправним та скасування наказу в частині притягнення до обмеженої матеріальної відповідальності і відкрито провадження в адміністративній справі.

Вказаною ухвалою судом вирішено проводити розгляд справи в порядку, визначеному ст.262 КАС України.

Крім того, вказаною ухвалою судом зобов`язано Інститут Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» у п`ятнадцятиденний строк від дати отримання даної ухвали надати до суду належним чином засвідчену копію:

- документів, які слугували підставою для прийняття наказу ТВО начальника Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» від 12.06.17 №89;

- акту службового розслідування від 09.06.2017 року №20 на підставі якого прийнято наказу ТВО начальника Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» від 12.06.17 №89.

11 січня 2021 року до канцелярії суду від Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» (вх.№1202/21) надійшов відзив на позовну заяву разом із додатками (а.с.152-154) у якому відповідач зазначає, що позовні вимоги не визнає у повному обсязі. Відповідач вказує, що Інститутом Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» складено акт службового розслідування від 09.06.2017 року №20, відповідно до якого сума нестачі речового майна складає 457683,92 грн. Однією з причин нестачі майна стало неналежне виконання обов`язків членами інвентаризаційної комісії майна до складу якої входив й позивач, оскільки він участь у роботі комісії по перевірці речового майна під час інвентаризації не брав, що вказує на недбале виконання службових обов`язків, що призвело до втрат та нестачі військового майна.

Отже, на думку відповідача, позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають, а командування Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» діяло відповідно до вимог чинного законодавства.

Вивчивши матеріали справи, ознайомившись з позовною заявою, відзивом відповідача на позовну заяву, дослідивши обставини, якими сторони обґрунтовують вимоги та перевіривши їх наданими з боку учасників справи доказами, судом встановлено наступне.

Відповідно до акту службового розслідування №20, затвердженого начальником Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» 09 червня 2017 року (а.с.155-165), службовим розслідуванням встановлено, що в ході роботи комісії по передачі речового майна речового складу виявлено нестачу майна на суму 1195581,30 грн та надлишки на суму 66043,10 грн про що рапортом була здійснена доповідь начальнику Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія».

Наказом начальника Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» від 17.03.2017 року №52 було призначено службове розслідування за фактом неналежного виконання службових обов`язків посадовими особами, що привело до нестачі та надлишків майна на речовому складі.

За результатами попереднього розслідування, відповідно наказу начальника Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» від 15.05.2017 року №71 та виявлених нових причин і обставин, що сприяли утворенню нестачі речового майна на складі, на підставі наказу начальника Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» від 18.05.2017 року №88 проведено службове розслідування.

В ході розслідування встановлено, що основними причинами виявленої нестачі та надлишків на складі речового майна стали:

-порушення обліку речового майна на складі та речовій службі начальником складу речового майна працівником ЗСУ Ружинською І.С. та колишнім начальником речової служби факультету МВС капітаном ОСОБА_2 ;

-неналежне виконання функціональних та службових обов`язків колишнім начальником продовольчої та речової служби відділення матеріально-технічного забезпечення факультету капітаном ОСОБА_2 ;

-працівником ЗСУ ОСОБА_3 під час перебування на посаді комірника та завідуючого складу порушено вимоги договорів №88, №96 Про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, пов`язану із зберіганням речового майна та цінностей;

-неналежний контроль за станом речової служби з боку посадових осіб та внутрішньої перевірочної комісії під час проведення інвентаризації речового майна: колишнього начальника продовольчої та речової служби відділення матеріально-технічного забезпечення факультету капітана ОСОБА_2 ; колишнього заступника начальника факультету з матеріально-технічного забезпечення підполковника ОСОБА_4 ; голови внутрішньої перевірочної комісії підполковника ОСОБА_5 ; членів внутрішньої перевірочної комісії, а саме: капітаном 3 рангу ОСОБА_1 , який був визначений до складу комісії по проведенню інвентаризації наказом начальника факультету від 09.11.2016 №251 та судячи з його пояснень участь у роботі комісії по перевірці речового майна під час інвентаризації не приймав, чим порушивши вимоги Інструкції з інвентаризації матеріальних цінностей, розрахунків та інших статей балансу бюджетних установ, яка затверджена наказом Головного управління Державного казначейства України 30.10.1998 №90 щодо порядку проведення інвентаризації та оформлення її результатів та п.10.2.4-10.3.8 і наказ керівника установи;

-порушення під час приймання та здавання посади начальника продовольчої та речової служби з боку посадових осіб;

-невідповідність організаційно-штатної структури речової служби чисельності осіб, та тих, хто навчається.

Наказом начальника Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» на підставі акту службового розслідування від 09.06.2017 №20 прийнято наказ (з основної діяльності) №89 від 12.06.2017 року «Про результат розслідувань за фактом неналежного виконання обов`язків, що привели до нестачі та надлишків майна на речовому складі» (далі-Наказ) (а.с.120-122).

Відповідно до п.3 Наказу «Відповідно до Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців, затвердженого постановою Верховної Ради України від 23.06.1996 №243/95-ВР за заподіяну шкоду державі недбалим виконанням службових обов`язків у складі інвентаризаційної комісії передбачених вимогами наказу Міністра оборони України від 16.07.1997 №300 «Про затвердження Положення про військове (корабельне) господарство Збройних Сил України» та іншими нормативно-правовими актами про проведення інвентаризації матеріальних цінностей, що призвело до втрат та нестачі військового майна, притягнути до обмеженої матеріальної відповідальності:

підполковника ОСОБА_5 – в розмірі одного посадового окладу;

капітана 3 рангу ОСОБА_1 - в розмірі одного посадового окладу;

старшину 1 статі ОСОБА_6 - в розмірі одного посадового окладу;

капітана-лейтенанта ОСОБА_7 - в розмірі одного посадового окладу».

21 червня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до начальника Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» із заявою (а.с.126) у якій зазначав, що розслідуванням мало бути встановлено наявність причинного зв`язку між подією, з приводу якої було призначено службове розслідування та неправомірними діями військовослужбовців; не виконано вимогу про проведення бесіди з військовослужбовцем, стосовно якого проводилось службове розслідування; не установлено причинний зв`язок між протиправною поведінкою і заподіяною шкодою; визнання того факту, що інвентаризаційна комісія заподіяла шкоду державі завадить встановленню дійсно винних у втраті та нестачі військового майна та просив скасувати п.3 Наказу.

На вказаній заяві міститься резолюція «Скасувати наказ №89 від 12.06.17 п.3».

15 вересня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до начальника Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» із заявою (а.с.128) у якій зазначав, що з нього утримані грошові кошти в розмірі одного посадового окладу з посиланням на відсутність наказу про скасування п.3 Наказу та просив дати вказівку начальнику відділення персоналу та стройового окремим наказом скасувати п.3 Наказу; дати вказівку помічнику начальника інституту з фінансово-економічної служби повернути утримані з нього грошові кошти.

Начальник Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» скерував на адресу ОСОБА_1 лист №1686 від 29.09.2017 року (а.с.130) у якому зазначив, що оскарження наказу про притягнення до матеріальної відповідальності не зупиняє утримання грошового стягнення та запропонував у випадку незгоди з рішенням, звернутись для захисту своїх прав та законних інтересів до суду.

Вирішуючи дану справу та надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Частиною другою ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб полку і його підрозділів визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV (далі - Статут, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Статтею 9 Статуту встановлено, що військовослужбовці Збройних Сил України мають права і свободи з урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України, законами України з військових питань, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актам.

Відповідно до статті 11 Статуту, необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України, покладає на військовослужбовців такі обов`язки, зокрема, знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно.

Кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями (статті 16 Статуту).

Згідно із статтями 26 та 27 Статуту військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.

Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення.

Загальні підстави і порядок притягнення до матеріальної відповідальності військовослужбовців і призваних на збори військовозобов`язаних, винних у заподіяні шкоди державі під час виконання ними службових обов`язків, передбачених актами законодавства, військовими статутами, порадниками, інструкціями та іншими нормативно правовими актами визначені Положенням про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду заподіяну державі, затвердженим Постановою Верховної Ради України від 23 червня 1995 року №243/95-ВР (далі - Положення №243/95), яке було чинним станом на дату виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до п.2 Положення № 243/95 відшкодуванню підлягає пряма дійсна шкода, завдана розкраданням, пошкодженням, втратою чи незаконним використанням військового майна, погіршенням або зниженням його цінності, що спричинило додаткові витрати для військових частин, установ, організацій, підприємств та військово-навчальних закладів (далі - військові частини) для відновлення, придбання майна чи інших матеріальних цінностей або надлишкові виплати.

Пунктами 3, 4 Положення № 243/95 встановлено, що військовослужбовці і призвані на збори військовозобов`язані несуть матеріальну відповідальність за наявністю:

а) заподіяння прямої дійсної шкоди;

б) протиправної їх поведінки;

в) причинного зв`язку між протиправною поведінкою і настанням шкоди;

г) вини у заподіянні шкоди.

Протиправною визнається така поведінка (дія або бездіяльність) військовослужбовця або призваного на збори військовозобов`язаного, коли він не виконує (недбало виконує) свої службові обов`язки.

Військовослужбовець або призваний на збори військовозобов`язаний визнається винним у заподіяній шкоді, якщо протиправне діяння вчинено ним умисно чи з необережності.

Відшкодування шкоди військовослужбовцями і призваними на збори військовозобов`язаними провадиться незалежно від притягнення їх до дисциплінарної чи кримінальної відповідальності за дію (бездіяльність), якою державі було заподіяно шкоди.

Згідно із п. 16 Положення № 243/95 розмір заподіяної державі шкоди визначається за фактичними втратами на підставі даних обліку виходячи з вільних оптово-роздрібних чи договірних цін, що діють на період розгляду питання про матеріальну відповідальність, а в разі відсутності таких даних - за цінами, що обчислюються в порядку, який визначається Міністерством економіки України.

Обчислення розміру шкоди, що підлягає відшкодуванню, провадиться з урахуванням зносу військового майна за встановленими нормами.

Пунктом 18 вказаного Положення визначено, що розслідування призначається письмовим розпорядженням командира (начальника) військової частини, який має право прийняти рішення про притягнення військовослужбовця і призваного на збори військовозобов`язаного до матеріальної відповідальності.

Розслідування провадиться посадовою особою, компетентною у питаннях обліку, зберігання та використання відповідного майна або яка має вищу юридичну освіту.

Забороняється доручати розслідування посадовій особі, яка є підлеглою чи безпосереднім начальником військовослужбовця чи військовозобов`язаного, призваного на збори, дії яких необхідно розслідувати, а також посадовим особам, які є співучасниками заподіяння матеріальної шкоди чи зацікавлені в результатах розслідування.

Згідно з п.19 Положення № 243/95 розслідуванням повинно бути встановлено:

в чому полягає матеріальна шкода та яка її вартісна оцінка;

якими конкретно неправомірними діями військовослужбовця або призваного на збори військовозобов`язаного заподіяно шкоду;

вимоги яких законів, військових статутів, порадників, інструкцій та інших нормативних актів при цьому було порушено;

умисно чи з необережності та з якою метою заподіяно шкоду;

чи заподіяно шкоду винною особою під час виконання службових обов`язків;

ступінь вини кожного у разі заподіяння шкоди кількома особами;

умови та причини, що сприяли заподіянню шкоди, та її наслідки (пункти 18-19.

Суд звертає увагу, що проведеним службовим розслідуванням не встановлено причинно-наслідкового зв`язку між будь-якими діями позивача та наявністю нестачі майна.

Відповідно до п.37 Положення № 243/95 встановлено, що матеріальна відповідальність не настає у випадках: коли заподіяна шкода є наслідком дії непереборної сили; не встановлення винної особи; смерті винної особи; коли шкоду заподіяно внаслідок виконання наказу старшого начальника, або виправданого в конкретних умовах службового ризику, або правомірних дій.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що до матеріальної відповідальності може бути притягнено військовослужбовця у разі заподіяння прямої дійсної шкоди, наявної з його боку протиправної поведінки та наявності взаємозв`язку між діями військовослужбовця та заподіяної шкоди. Отже, приписами чинного законодавства чітко визначено, що необхідно встановити вину в діях саме того військовослужбовця, що притягується до матеріальної відповідальності.

Як вбачається з Наказу підставою для висновків відповідача про заподіяння ОСОБА_1 матеріальної шкоди державі було зроблено фактично за наслідками проведеного службового розслідування.

Водночас, Акт службового розслідування від 09.06.2017 року №20 не містить жодних посилань на фактичні обставини, що свідчать про те, що саме позивач здійснив розтрату військового майна.

Матеріали справи не містять жодних відомостей про те, що саме з вини позивача державі було завдано збитки у зв`язку з неналежним виконанням ним службових обов`язків як члена інвентаризаційної комісії.

В той же час, притягнення позивача до відповідальності, з підстав виявлення нестачі та надлишків майна не свідчить про розкрадання, пошкодження, втрату чи незаконне використання військового майна, погіршення або заниження його цінності.

Як зазначено в акті службового розслідування, основними причинами виявленої нестачі та надлишків на складі речового майна стали, зокрема, дії членів внутрішньої перевірочної комісії, а саме: капітаном 3 рангу ОСОБА_1 , який був визначений до складу комісії по проведенню інвентаризації наказом начальника факультету від 09.11.2016 №251 та судячи з його пояснень участь у роботі комісії по перевірці речового майна під час інвентаризації не приймав, чим порушивши вимоги Інструкції з інвентаризації матеріальних цінностей, розрахунків та інших статей балансу бюджетних установ, яка затверджена наказом Головного управління Державного казначейства України 30.10.1998 №90 щодо порядку проведення інвентаризації та оформлення її результатів та п.10.2.4-10.3.8 і наказ керівника установи.

Так, з вказаного вбачається, що до складу комісії по проведенню інвентаризації позивач визначений наказом начальника факультету від 09.11.2016 №251.

Водночас, Інструкція з інвентаризації матеріальних цінностей, розрахунків та інших статей балансу бюджетних установ, яка затверджена наказом Головного управління Державного казначейства України 30.10.1998 №90, порушення якої, як зазначено в акті допустив позивач, втратила чинність 01.01.2015 року на підставі Положення про інвентаризацію активів та зобов`язань, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 02.09.2014 року № 879 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 жовтня 2014 р. за № 1365/26142.

Тобто, відповідачем встановлено порушення позивачем приписів Інструкції, яка не діяла станом на дату його призначення до складу комісії по проведенню інвентаризації.

Суд вважає, що службовим розслідування не підтверджено вини саме позивача у втраті військового майна.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про протиправність висновків Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» про необхідність притягнення ОСОБА_1 до матеріальної відповідальності через те, що відповідачем не доведена протиправна поведінка позивача, наявність причинного зв`язку між його протиправною поведінкою і настанням шкоди, вина у заподіянні шкоди, умови та причини, що сприяли її заподіянню за відсутності доведеності вини позивача у вчиненні порушення.

Отже, суд дійшов висновку, що під час службового розслідування не були дослідженні та враховані всі обставини, які мали значення під час прийняття рішення за результатами службового розслідування стосовно позивача, а тому Наказ є протиправним та підлягає скасуванню в частині притягнення позивача до матеріальної відповідальності.

Крім того, п.21 Положення №243/95 передбачено, що у висновку розслідування викладаються факти, встановлені відповідно до вимог п.п.3 і 19 цього Положення, та пропозиції про притягнення винної особи (винних осіб) до обмеженої, повної чи підвищеної матеріальної відповідальності, а в разі необхідності обґрунтування можливості зменшення суми, що підлягає стягненню з винного для відшкодування заподіяної шкоди.

До висновку додаються: письмові пояснення особи (осіб), яка притягається до матеріальної відповідальності; письмові пояснення інших осіб, причетних до факту заподіяння шкоди; акти ревізій (перевірок), інвентаризацій, накладні, витяги з обліково-видаткових книг і журналів та інші матеріали розслідування; довідка про вартісну оцінку заподіяної шкоди за підписом начальника відповідної служби та фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини.

Висновок підписується офіцером, який проводив розслідування. Всі матеріали розслідування подаються на розгляд командиру (начальнику) військової частини, який його затверджує у разі прийняття рішення про стягнення з винного встановленої шкоди.

Військовослужбовці та призвані на збори військовозобов`язані, які притягаються до матеріальної відповідальності, ознайомлюються з матеріалами розслідування, про що у висновках робиться відповідний запис. Вони мають право подавати свої заперечення та клопотання на ім`я командира (начальника) військової частини (п.22 Положення №243/95).

Відповідно до п.23 Положення №243/95, командир (начальник) військової частини після розгляду матеріалів розслідування зобов`язаний особисто провести бесіду з військовослужбовцем або призваним на збори військовозобов`язаним, який притягається до матеріальної відповідальності. Якщо вину військовослужбовця або призваного на збори військовозобов`язаного повністю доведено, командир (начальник) військової частини не пізніш як у місячний термін з дня закінчення розслідування видає наказ про притягнення до матеріальної відповідальності винної особи з зазначенням розміру суми, що підлягає стягненню.

Наказ доводиться до відома винної особи (винних осіб) під розписку. Наказ може бути оскаржено вищому командиру (начальнику) в порядку, встановленому Дисциплінарним статутом Збройних Сил країни. У разі, коли у місячний термін з дня закінчення розслідування винну особу до матеріальної відповідальності не притягнуто, відшкодування заподіяної державі шкоди провадиться шляхом подання позову до відповідного суду.

Проте матеріали справи не містять доказів проведення бесіди з ОСОБА_1 після розгляду матеріалів розслідування, що є обов`язковою передумовою прийняття рішення про притягнення військовослужбовця до матеріальної відповідальності.

З огляду на зазначене, відповідач, в порушення п.23 Положення №243/95, не надав змогу позивачу скористатись правом на надання пояснення щодо встановленого порушення, що призвело до порушення принципів Резолюції Комітету Міністрів Ради Європи 77 (31) від 28.09.1977, зокрема:

- право бути вислуханим, що означає, що щодо будь-якого адміністративного акту, який за своїм характером може несприятливо впливати на права, свободи або інтереси особи, така особа може пред`явити факти й аргументи та, у відповідних випадках, докази, що будуть ураховані адміністративним органом;

- виклад мотивів, що означає, що якщо адміністративний акт є таким, що за своїм характером несприятливо впливає на права, свободи або інтереси особи, така особа отримує інформацію про мотиви, на яких він ґрунтується. Інформація про мотиви зазначається в акті або передається відповідній особі, за її запитом, у письмовій формі протягом розумного строку.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21.03.2018 року у справі № 813/5802/15, а тому відповідно до ч.5 ст.242 КАС суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При цьому, суд вважає за необхідно зауважити, що право бути вислуханим під час розгляду його справи, дійсно віднесено до одного основних складових (принципів) адміністративної процедури.

Відповідно до п.9 ч.2 ст.2 КАС України особа має право на участь у процесі прийняття рішення, яке стосується її інтересів.

Право бути почутим, складова частина принципу верховенства права.

Суб`єкт владних повноважень повинен застосовувати його, приймаючи рішення, що матиме вплив на права, свободи чи інтереси особи, особливо, якщо це рішення може мати несприятливі наслідки для особи. Особа, щодо якої приймають рішення, має право бути вислуханою суб`єктом владних повноважень: вона може наводити обставини та докази на їх підтвердження, правові аргументи тощо.

Разом з тим, сам по собі цей принцип не є формальним. Порушення права особи бути вислуханою, має наслідком протиправність ухваленого суб`єктом владних повноважень рішення, у тому разі, якщо особа мала повідомити інформацію чи надати пояснення.

Також, суд зважає на те, що саме 17 березня 2017 року при передачі речового майна речового складу відповідачем виявлено нестачу майна, тобто фактично встановлено порушення. Водночас службове розслідування було призначено 17 березня 2017 року та завершено наказом начальника Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» наказом від 12.06.2017 року.

Згідно з абз.3 п.17 Положення №243/95 розслідування має бути завершено протягом одного місяця з дня виявлення шкоди. У необхідних випадках цей термін може бути продовжено вищим за підлеглістю командиром (начальником), але не більш як на один місяць.

Таким чином, службове розслідування було завершено після спливу більше двох місяців з моменту виявлення завдання матеріальної шкоди. Зазначене свідчить про те, що під час проведення службового розслідування відповідачем не було дотримано вимог пункту 17 Положення №243/95.

При цьому, суд критично оцінює твердження позивача, що п.3 Наказу оскаржений та рішення з цього приводу прийнято з огляду на резолюцію на заяві позивача на ім`я начальника Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» від 21.06.2017 року.

Так, відповідно до п.2.8.14 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Генерального штабу Збройних Сил України від 07.04.2017 року № 124, резолюція – це зроблений командиром (керівником) військової частини (установи) або посадовою особою напис на документі, який містить стислий зміст прийнятого ним рішення щодо виконання документа.

Резолюція складається з таких елементів: військове звання, ініціал, прізвище виконавця (виконавців) у називному відмінку, зміст доручення, строк виконання, особистий підпис командира (керівника), дата.

Якщо доручення надано кільком посадовим особам, першою зазначається особа, яка займає вищу посаду. Головним виконавцем документа є особа, яка зазначена першою або визначена окремо (“відп.”, “узаг.”).

Згідно до п.2.9.1.6. вказаної Інструкції, накази підписуються командиром (керівником) військової частини (установи), а в разі його відсутності – посадовою особою, яка виконує його обов`язки згідно з письмовим наказом.

Після підписання наказу (директиви, розпорядження) зміни до нього вносяться лише шляхом видання відповідного розпорядчого документа про внесення змін.

Якщо наказом відміняється попередній розпорядчий документ, то в розпорядчій частині зазначається пункт, який має починатися зі слів: “Визначити таким, що втратив чинність,…”.

Зміни, що вносяться до розпорядчого документа, оформляються окремим документом, у якого має бути такий заголовок: “Про внесення змін до …”, із зазначенням дати, номера, назви виду розпорядчого документа, до якого вносяться зміни.

Проте матеріали справи не містять розпорядчого документа про внесення змін до спірного Наказу.

З огляду на наведене вище, суд вважає, що враховуючи протиправність висновків відповідача про необхідність притягнення позивача до відповідальності, позовні вимоги про визнання протиправним та скасування п.3 Наказу в частині притягнення позивача до матеріальної відповідальності підлягають задоволенню, оскільки останній винесений без урахування всіх обставин, що мають значення для його прийняття, не на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що наданий чинним законодавством України.

Задовольняючи позовні вимоги щодо зобов`язання відповідача повернути кошти, що стягнуті з позивача відповідно спірного наказу, суд виходить з наступного.

На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (зазначені вище рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler V. Italy), п. 119).

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal V. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), п. 74).

Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року)».

Положеннями ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визначено принцип мирного володіння своїм майном, тобто передбачено право кожної фізичної та юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном (п. 44 рішення у справі ІммобіліареСафф проти Італії» заява від № 22774/93 ECHR 1999-V та п. 93 рішення у справі Вістіньш і Перепьолкінс проти Латвії» від 25.10.2012, заява від № 71243/01).

Європейський суд наголошує на тому, що перша та найважливіша вимога ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним, що у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (п. 58 рішення по справі «Іатрідіс проти Греції», заява № 31107/99, ECHR 1999-ІІ; п. 49 рішення у справі ««Україна- Тюмень» проти України» від 22.11.2007, заява № 22603/02, п. 42 рішення у справі «Антріш проти Франції» від 22.09.1994, заява № 296-А та п. 49-62 рішення у справі «Кушоглу проти Болгарії» від 10.06.2007, заява від № 48191/99).

У рішенні у справі «П`єрсак проти Бельгії» (Piersack v. Belgium) суд зазначив, що він «виходитиме з того принципу, що заявник має бути, по можливості, повернений у становище, в якому б він перебував, якби не була порушена стаття 6 Конвенції» [9. Рішення від 26 жовтня 1984 року у справі «П`єрсак проти Бельгії» (Piersack v. Belgium) (Article 50), Series A № 85, C. 16, п. 12.], таким чином підкреслюючи верховенство обов`язку відновлення status quo ante.

Виходячи із викладеного, суд дійшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо зобов`язання відповідача повернути кошти, що стягнуті з позивача відповідно спірного наказу.

Отже, позовні вимоги позивача зобов`язати Інститут Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» повернути капітану 3 рангу начальнику групи навчально-лабораторного забезпечення Інституту Військово - Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 1120 грн стягнутих на виконання п. 3 наказу ТВО начальника Інституту Військово- Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» від 12.06.17 №89 є такими, що підлягають задоволенню.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Відповідно до ч. 1. ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Європейський суд з прав людини, ухвалюючи рішення у справах «Шенк проти Швейцарії» від 12.07.1988 року, «Тейксейра де Кастро проти Португалії» від 09.06.1998 року, «Яллог проти Німеччини» від 11.07.2006 року, «Шабельник проти України» від 19.02.2009 року, зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані їм докази, а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією.

Європейський суд з прав людини у рішеннях від 07.11.2002 року по справі «Лавентес проти Латвії» та від 08.02.2011 року по справі «Берктай проти Туреччини» наголосив, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву, що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумцій».

Принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішення має бути прийняте з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Відповідно до ч.1, ч.5 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене у сукупності, позовна заява позивача підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 7, 9, 241-246, 250, 255, 295, 371 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» про визнання протиправним та скасування наказу в частині притягнення до обмеженої матеріальної відповідальності – задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати п. 3 наказу ТВО начальника Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» від 12.06.17 №89 в частині притягнення до обмеженої матеріальної відповідальності капітана 3 рангу, начальника групи навчально-лабораторного забезпечення Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» Улько Володимира Григоровича.

Зобов`язати Інститут Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» повернути капітану 3 рангу начальнику групи навчально-лабораторного забезпечення Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 1120 (тисяча сто двадцять) грн. стягнутих на виконання п. 3 наказу ТВО начальника Інституту Військово- Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» від 12.06.17 №89.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Одеський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

Позивач – ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РОНКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач – Інститут Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» (вул.Дідріхсона, буд.6, м.Одеса, 65029, код ЄДРПОУ 26614030).

Суддя Корой С.М.

.