Рішення № 94098320, 13.01.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/11249/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 січня 2021 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Хоми О.П., розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини 4114 Західного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ), в інтересах якого діє адвокат Гірник О.О. , звернувся до суду з позовом до Військової частини 4114 Західного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України (далі - відповідач, в/ч 4114), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність в/ч 4114 щодо нарахування позивачу індексації грошового забезпечення з січня 2016 року по лютий 2018 року у розмірі 64 грн;

- зобов`язати в/ч 4114 нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з січня 2016 року по лютий 2018 у сумі 83 625 грн 23 к.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій, проходив військову службу у лавах Національної гвардії України. Наказом від 19.10.2018 №234 виключений зі списків особового складу в/ч 4114 та всіх видів забезпечення з 19.10.2018. На день прийняття наказу про виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу в/ч 4114 та всіх видів забезпечення відповідачем не проведено остаточних розрахунків. Вказує, що у період з січня 2016 року по лютий 2018 року позивачу не виплачувалася гарантована чинним законодавством України індексація грошового забезпечення. Посилаючись на те, що індексація заробітної плати є мінімальною державною гарантією в оплаті праці, вважає, що відповідач зобов`язаний нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення згідно самостійно проведеного розрахунку у розмірі 83 625 грн 23 к. Просить позов задовольнити повністю.

Відповідачем позову не визнано з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, суть яких полягає у такому. Позивач обрав невірний спосіб захисту про стягнення індексації грошового забезпечення, оскільки розрахунок індексації грошового забезпечення є компетенцією відповідача як органу, у якому особа проходила службу. Зазначив, що вимога позивача про стягнення конкретної суми коштів є передчасною, з огляду на те, що йому не нараховано відповідних сум індексації грошового забезпечення. Просить відмовити у задоволенні позову.

Ухвалою від 03.12.2020 позовну заяву, подану без додержання вимог встановлених Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), залишено без руху, позивачу надано строк на усунення недоліків позовної заяви. Вимоги ухвали позивачем виконано.

Ухвалою від 11.12.2020 відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідачем 12.01.2021 (вх.№141ел) на електронну адресу суду надіслано відзив на позовну заяву та клопотання про залишення позову без розгляду.

Ухвалою від 13.01.2021 відповідачу відмовлено у задоволенні клопотання про залишення позову без розгляду.

Суд, з`ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 проходив військову службу у лавах Національної гвардії України, є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням від 03.09.2015 серії НОМЕР_1 .

Наказом Західного територіального управління Національної гвардії України від 05.10.2018 №68 о/с ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас.

Наказом командира в/ч 4114 від 19.10.2018 №234 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення з 19.10.2018.

Наказ від 19.10.2018 №234 не містить відомостей щодо виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення.

Вказане зумовило звернення позивача до суду з даним позовом.

При вирішенні спору суд керувався таким.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 № 2017-III (далі - Закон № 2017-III) законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.

Статтею 19 Закону №2017-III передбачено, що державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII).

Відповідно до статті 1 Закону № 2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Частиною першою статті 9 Закону № 2011-XII передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частини друга і третя статті 9 Закону № 2011-XII).

Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.2001 № 1282-ХІІ (далі - Закон №1282-ХІІ) визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

Статтею 1 Закону № 1282-XII визначено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до статті 2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Стаття 4 Закону № 1282-XII містить підстави для проведення індексації, зокрема індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка.

Законом України від 24.12.2015 року № 911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» у частині першій статті 4 Закону № 1282-XII цифри « 101» замінено цифрами « 103».

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Частиною другою статті 5 Закону №1282-XII передбачено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Відповідно до статті 6 Закону №1282-XII у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону, грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно із статтею 9 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.

Таким чином, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюються на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників, визначаються Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (далі - Порядок №1078).

Згідно із пунктом 1-1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.

При цьому, відповідно до абзаців другого-третього пункту 1-1 Порядку № 1078 (в редакції, що діяла до 01.01.2016) індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка.

Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 і від 09.12.2015 № 1013» від 11.02 2016 р. № 77 абзац другий пункту 1-1 Порядку № 1078 викладено в наступній редакції:

«Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка».

Вказана норма застосовується з 01.01.2016.

Відповідно до абзацу третього пункту 1-1 Порядку № 1078 індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Відповідно до пункту 4 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення), допомога по безробіттю та матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, що надаються залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії.

Частина грошових доходів, яка перевищує прожитковий мінімум, встановлений для відповідних соціальних і демографічних груп населення, індексації не підлягає.

Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.

У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.

Відповідно до пункту 5 Порядку №1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

Виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету (пункт 6 Порядку № 1078).

Отже, на підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності, покладається обов`язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації.

Разом з тим, Законом №1282-ХІІ та Порядком № 1078 визначено джерело коштів на проведення індексації.

Пунктом 6 Порядку №1078 безпосередньо не скасовано виплату індексації заробітної плати за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення; звільнення особи з військової служби жодним чином не позбавляє її права на отримання виплат, на які вона має право, проте не отримувала їх під час проходження служби за незалежних від неї обставин.

Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. Відповідно до вимог чинного законодавства України проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України» від 08.11.2005 зазначено, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення).

У зв`язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

У рішеннях Конституційного Суду України від 06.07.1999 №8-рп/99 та від 23.03.2002 №5-рп/2002 суд зазначив, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності громадян, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань, тощо, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Так, реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних, на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.

Як на підставу для відмови у задоволенні позову відповідач посилається на відсутність механізму нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за попередні періоди.

Суд не бере до уваги такі доводи відповідача, оскільки відсутність механізму виплати індексації не може позбавляти позивача права на отримання належних йому сум невиплаченого доходу.

Стосовно доводів відповідача про згоду ОСОБА_1 з усіма розрахунками, проведеними на момент прийняття наказу про виключення зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення, оскільки не оскаржував свого звільнення у встановленому порядку, суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.

Тобто, у випадку звільнення військовослужбовця з військової служби з ним має бути проведено повний розрахунок за всіма видами належного йому на день звільнення продовольчого, речового та грошового забезпечення.

Як вже було зазначено судом вище, грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону, а індексація є складовою частиною заробітної плати (грошового забезпечення). Факт звільнення позивача з військової служби зобов`язував відповідача в силу вимог чинного законодавства провести з ним повний розрахунок, в тому числі й у частині виплати індексації його грошового забезпечення.

Суд також зазначає, що нарахування та виплата індексації нерозривно пов`язані із обізнаністю роботодавця із часом набуття права працівника на її нарахування та виплату, що є дискреційними повноваженнями відповідача, а тому індексація грошового забезпечення мала бути нарахована та виплачена позивачу саме з моменту набуття ним права на її нарахування та виплату відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».

Так, статтею 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1952 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи припинити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне законодавство передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п. 23 рішення від 08.11.2005, заява № 63134/00).

У рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 у справі №9-рп/2013 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Тому системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті.

Саме така правова позиція у подібних правовідносинах викладена в постановах Верховного Суду від 19.07.2019 (справа №240/4911/18), від 23.10.2019 (справа №825/1832/17).

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності в/ч 4114 щодо нарахування позивачу індексації грошового забезпечення з січня 2016 року по лютий 2018 року у розмірі 64 грн, суд зазначає таке.

Позивачем оскаржується поведінка позивача щодо неповноти нарахування індексації грошового забезпечення з січня 2016 року по лютий 2018 року у розмірі 64 грн.

З матеріалів справи встановлено, що відповідач вчиняв певні дії в частині нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення в період з січня 2016 року по лютий 2018 року.

Відповідно до картки особового рахунку на виплату грошового забезпечення № 321 за 2016 рік ОСОБА_1 нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення у розмірі 64 грн за грудень 2016 року.

У відзиві на позов відповідач зазначає, що за період з 01.01.2017 по 19.10.2018 базовими місяцями для нарахування індексації були: січень 2016 року, травень 2016 року, січень 2017 року, серпень 2017 року, січень 2018 року, березень 2018 року.

Суд зазначає, що з представлених сторонами документів неможливо встановити, який місяць взятий відповідачем як «базовий» для нарахування позивачу індексації грошового забезпечення у розмірі 64 грн за грудень 2016 року.

Аналіз пункту 5 Порядку №1078 дає підстави для висновку, що місяць в якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів) є базовим місяцем при проведенні індексації грошового забезпечення військовослужбовців. Разом з тим, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, то базовий період не змінюється, а сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

Відповідно до витягу з послужного списку про проходження військової служби прапорщика у запасі ОСОБА_1 , такий з 2006 року до 19.10.2018 безперервно проходив службу у в/ч 4114.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу», яка набрала чинності 01.01.2008 та втратила чинність 01.03.2018 (далі - Постанова №1294), встановлено підвищені посадові оклади військовослужбовців, визначені Додатком №1 до Постанови №1294.

Отже, з 2008 року базовим місяцем для нарахування індексації ОСОБА_1 став січень 2008 року.

В такому порядку нарахування індексації здійснюється до наступного підвищення розміру посадового окладу військовослужбовця, яке відбулося у березні 2018 року, відповідно до наказу Міністерства оборони України № 90 від 01.03.2018 «Про встановлення тарифних розрядів осіб офіцерського складу Збройних Сил України».

При цьому, судом встановлено, що згідно картки особового рахунку на виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 підвищення тарифних ставок (окладів) після 01.01.2008, в тому числі в період перебування позивача на службі, що є підставою для встановлення іншого базового місяця при проведенні індексації, не відбувалося.

З огляду на викладене, судом не встановлено, а відповідачем не доведено, що індексація грошового забезпечення була виплачена позивачу у грудні 2016 року в повному обсязі.

Як свідчать дані карток особового рахунку на виплату грошового забезпечення, у 2017-2018 роках ОСОБА_1 не нараховувалася та не виплачувалася індексація грошового забезпечення.

Отже, при нарахуванні та виплати індексації ОСОБА_1 з січня 2016 року по лютий 2018 року в/ч 4114 слід застосовувати базовий місяць - січень 2008 року.

При цьому, за своєю правовою природою протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це пасивна поведінка суб`єкта владних повноважень, тобто не вчинення ним дій (невиконання обов`язків, завдань), які він зобов`язаний вчинити (виконати) відповідно до норм чинних законодавчих актів. Натомість дії суб`єкта владних повноважень - це активна поведінка суб`єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод та законних інтересів фізичної чи юридичної особи.

Тому нарахувавши та виплативши позивачу індексацію грошового забезпечення за період з січня 2016 року по лютий 2018 року у неповному розмірі, за відсутності для цього правових підстав, відповідач вчинив саме протиправні дії, а не бездіяльність, а тому позовну вимогу в частині оскарження бездіяльності відповідача щодо нарахування позивачу індексації грошового забезпечення з січня 2016 року по лютий 2018 року у розмірі 64 грн належить задовольнити частково у спосіб визнання протиправними дій відповідача щодо неповноти нарахування та виплати індексації грошового забезпечення позивачу за період з січня 2016 року по лютий 2018 року.

Щодо суми індексації, яка підлягає нарахуванню та виплаті позивачу, суд зазначає таке.

В обґрунтування зазначеної у другій позовній вимозі суми індексації грошового забезпечення (83 625 грн 23 к.) позивач посилається на висновок експерта Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз №16/3/48 від 03.11.2020, складений за результатами проведення судово-економічної експертизи за заявою ОСОБА_1 .

Надаючи оцінку вказаному висновку експерта, суд виходить з того, що відповідно до статті 108 КАС України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 90 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивованим у судовому рішенні.

З аналізу норм Закону №1282-ХІІ та Порядку проведення індексації грошових доходів населення слідує, що розрахунок індексації грошового забезпечення є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходив службу, і який виплачував йому грошове забезпечення.

Саме на відповідача, за наявності законних підстав, покладається обов`язок нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення, тоді як завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення. Тому належним способом захисту прав позивача у даному випадку є зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за спірний період, а не стягнення визначеної у висновку експерта суми заборгованості.

Така правова позиція у подібних правовідносинах викладена Верховним Судом у постанові від 17.09.2020 у справі №420/1207/19, яка врахована судом при розгляді даної справи.

За наведених підстав суд не бере до уваги висновок експерта Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз №16/3/48 від 03.11.2020.

Вказане унеможливлює задоволення позовної вимоги зобов`язального характеру шляхом зазначення суми індексації грошового забезпечення у розмірі 83 625 грн 23 к.

Ураховуючи викладене в сукупності, суд дійшов висновку, що друга позовна вимога підлягає до часткового задоволення шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплати позивачу індексацію грошового забезпечення за час проходження військової служби за період з січня 2016 року по лютий 2018 року з врахуванням січня 2008 року як базового місяця, з урахуванням виплачених сум.

Відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем не подано належних доказів на підтвердження правомірності своїх дій та рішень, які є предметом оскарження.

Доводи відповідача про правомірність своїх дій та рішень спростовано наведеним вище аналізом чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини. Тому такі доводи судом до уваги не беруться.

Оцінюючи зібрані у справі докази в сукупності та мотиви суду щодо кожної з позовних вимог, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити частково.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат, пов`язаних з проведенням судово-економічної експертизи №16/3/48 від 03.11.2020 у розмірі 3 376 грн 80 к., то у зв`язку із відхилення судом висновку експерта Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз №16/3/48 від 03.11.2020, складеного за результатами судово-економічної експертизи, такі не підлягають відшкодуванню.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» і такий фактично не сплачувався, відсутні підстави для вирішення питання про відшкодування судового збору.

Керуючись ст.ст.6-10, 14, 72-77, 90, 132, 159, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини 4114 Західного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України (вул. Стрийська, 146, м. Львів, 79026, код ЄДРПОУ 14323385) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Військової частини 4114 Західного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України (вул. Стрийська, 146, м. Львів, 79026, код ЄДРПОУ 14323385) щодо неповноти нарахування та виплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) індексації грошового забезпечення позивачу за період з січня 2016 року по лютий 2018 року.

Зобов`язати Військову частину 4114 Західного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України (вул. Стрийська, 146, м. Львів, 79026, код ЄДРПОУ 14323385) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) індексацію грошового забезпечення за час проходження військової служби за період з січня 2016 року по лютий 2018 року, з врахуванням січня 2008 року як базового місяця та з урахуванням виплачених сум.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.П. Хома