Рішення № 94064441, 11.01.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.01.2021Справа № 910/16942/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Сівакової В.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Київгума»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вотан Україна»

про стягнення 25.322,60 грн

Представники сторін: не викликались

СУТЬ СПОРУ:

02.11.2020 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Київгума» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вотан Україна» про стягнення 25.322,60 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано, тим що між сторонами укладено договір № 531/Д-2/15 від 02.01.2019 на підставі якого позивачем у період з 24.06.2019 по 10.09.2019 було поставлено відповідачу товар на загальну суму 237.985,23 грн. Умовами договору встановлено, що відповідач зобов`язаний перерахувати на розрахунковий рахунок позивача суму вартості продукції протягом 30 календарних днів з дня її одержання. У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором № 531/Д-2/15 від 02.01.2019, позивач звернувся до суду з вимогою стягнути з останнього 25.322,60 грн, з яких 6.000,00 грн основного боргу, 16.178,34 грн пені та 3.144,26 грн 3% річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.11.2020 відкрито провадження у справі № 910/16942/20 та прийнято позовну заяву до розгляду; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Даною ухвалою суду зобов`язано відповідача протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали подати суду відзив на позов в порядку ст. 165 Господарського процесуального кодексу України з доданням доказів, що підтверджують обставини викладені в ньому, та докази направлення цих документів позивачу.

У відповідності до ст. 242 Господарського процесуального кодексу України ухвалу про відкриття провадження у справі від 09.11.2020 було направлено відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення за адресою, що зазначена в позовній заяві, а саме: 02002, м. Київ, вул. Раїси Окіпної, 9, кв. 53 (номер відправлення 0105476319656), яка згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань є місцезнаходженням відповідача.

Відповідно до п. 3 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

Відповідач ухвалу суду від 09.11.2020, надіслану за вказаною вище адресою, отримав 16.11.2020, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення за № 0105476319656, а отже відповідач мав подати відзив на позовну заяву у строк до 01.12.2020 включно.

03.12.2020 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву (поданий до відправлення до поштового відділення зв`язку 01.12.2020), відповідно до якого відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує посилаючись на те, що позивачем не подано прайс-листів, які є невід`ємною частиною договору, у зв`язку з чим не підтверджено ціни на продукцію. Не погоджується з тим, що відповідач у листі № 67 від 10.12.2019 визнав заборгованість за договором в розмірі 193.923,26 грн, оскільки даний лист містить лише графік погашення заборгованості та з листа не вбачається за яким саме договором виникла ця заборгованість. Позивачем не подано акту звірки взаєморозрахунків, підписаного обома сторонами. Вказує на те, що на момент звернення позивача з позовом до суду відповідачем погашено частину боргу у розмірі 3.000,00 грн (платіжне доручення від 28.10.2020) та на дату відкриття провадження у справі боргу був погашений повністю (платіжне доручення від 02.11.2020), у зв`язку з чим вимога позивача про стягнення боргу в сумі 6.000,00 грн не підлягає задоволенню. Вважає, що витрати на професійну допомогу не є адекватною, оскільки подана позовна заява фактично дублює заяву про видачу судового наказу, подану у справі № 910/8846/20.

16.12.2020 від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач зазначає, що прйс-листи надавались відповідачу при укладені договору та при зміні ціни. В момент підписання накладної та в подальшому від відповідача заперечень щодо цін на продукцію не надходило. відповідач не заперечує факт отримання товару. Здійснена відповідачем оплата в сумі 3.000,00 грн проведена о 17:21 год, що підтверджується банківською випискою. При цьому часи роботи у позивача встановлені з 8:30 год. до 17:00 год. та позивач дізнався про здійснення відповідачем вказаної оплати 29.10.2020. Таким чином, на момент відправлення позовної заяви позивач не знав про здійснену оплату. Вказує на те, що відповідач у відзиві не оспорює ні суму заборгованості, ні розрахунку заборгованості. Вважає, що нарахуванні 3% річних та пені здійснено у відповідності до чинного законодавства. Заперечує проти твердження відповідача що витрати на професійну допомогу не є адекватною.

Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Дане рішення судом прийнято з перевищенням встановленого вказаною вище нормою строку, проте у розумний строк, у зв`язку з перебуванням судді у відпустці.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

02.01.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Київгума» (продавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вотан Україна» (покупець, відповідач) було укладено договір № 531/Д-2/15 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору в порядку та на умовах, визначених цим договором, продавець протягом терміну дії даного договору зобов`язується виготовляти і постачати, покупець зобов`язується прийняти та оплатити продукцію у порядку і на умовах, визначених даним договором.

Спір виник внаслідок того, що відповідач в порушення умов договору не сплатив вартість поставленого товару у повному обсязі, у зв`язку з чим виникла заборгованість та позивачем за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання нараховані пеня та 3% річних.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до п. 1. ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Згідно з п. 10.1 договору він вступає в дію з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2016. У випадку, якщо жодна із сторін не заявить про свій намір розірвати або змінити договір за 1 (один) місяць до закінчення його дії, даний договір вважається пролонгованим на кожний наступний календарний рік.

Доказів в підтвердження виявлення однією із сторін договору небажання продовжувати договірні правовідносини не подано.

Відповідно до ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Згідно з п. 2.1 договору кількість та асортимент продукції узгоджується сторонами на кожну окрему партію продукції відповідно до заявки покупця яка погоджується продавцем і зазначається у рахунку-фактурі та накладній.

З матеріалів справи вбачається, що позивач передав, а відповідач прийняв товар загальною вартістю 237.985,23 грн, що підтверджується наступними видатковими накладними, які підписані обома сторонами:

№ 3142 від 24.06.2019 на суму 95.787,23 грн,

№ 3143/С від 24.06.2019 на суму 3.274,74 грн,

№ 3594 від 16.07.2019 на суму 82.775,20 грн,

№ 3595/К від 16.07.2019 на суму 12.193,72 грн,

№ 3602/К від 16.07.2019 на суму 1.741,96 грн,

№ 4651/К від 10.09.2019 на суму 22.645,48 грн,

№ 4652 від 10.09.2019 на суму 18.336,80 грн,

№ 4665 від 10.09.2019 на суму 1.230,10 грн.

Посилання відповідача на не надання позивачем прайс-листів, які є невід`ємною частиною договору, у зв`язку з чим не підтверджено ціни на продукцію не приймаються судом до уваги, оскільки відповідач не заперечує отримання товару за вказаними накладними, а отже прийнявши товар погодився з цінами вказаними у цих накладних.

Відповідно до п. 4.7 договору покупець зобов`язується перерахувати на розрахунковий рахунок продавця суму вартості продукції протягом 30 календарних днів з дня її одержання.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Матеріали справи свідчать, що відповідач в порушення взятих на себе за договором зобов`язань вартість товару у визначений строк не сплатив, в зв`язку з чим виникла заборгованість перед позивачем, яка на момент звернення з позовною заявою до суду (28.10.2020 - позов поданий до відправлення до поштового відділення зв`язку) становила 6.000,00 грн.

Проте, подані відповідачем платіжні доручення № 5988 від 28.10.2020 на суму 3.000,00 грн та № 6000 від 02.11.2020 на суму 3.000,00 грн свідчать, що відповідач перерахував позивачу кошти в загальному розмірі 6.000,00 грн. В призначені платежу вказаних платіжних доручень вказано: «сплата за медтовар згідно договору № 531/Д-2/15 від 02.01.2015».

Судом не приймаються до уваги твердження відповідача, що позивач будучи обізнаним про здійснення відповідачем 28.10.2020 часткової оплати товару подав позов без врахування цієї оплати з огляду на наступне

Згідно з п. 8.1. ст. 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» банк зобов`язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.

У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов`язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня.

Відповідно до п. 8.4. ст. 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» міжбанківський переказ виконується в строк до трьох операційних днів.

З платіжного доручення № 5988 від 28.10.2020 вбачається, що воно прийнято банком відповідача - АТ «ОТП Банк» до виконання 28.10.2020 та кошти підлягають перерахуванню на рахунок позивача у АТ «Райффайзен Банк Аваль».

Згідно поданої відповідачем банківської виписки вбачається, що операція з переказу коштів згідно платіжного доручення № 5988 від 28.10.2020 прийнята 28.10.2020 о 17:21 год.

Згідно довідки ТОВ «Київгума» № 07юр від 13.12.2020, підписаної начальником відділу управління персоналом та генеральним директором, в якій підтверджується, що Правилами внутрішнього трудового розпорядку, які є додатком до колективного договору ТОВ «Київгума» на 2018-2020 р.р, зареєстрованого управлінням соціального захисту населення Броварської міської ради 12.11.2018 за № 08-15/32/18, встановлено п`ятиденний робочий тиждень з тривалістю роботи 8 годин на день та 40 годин на тиждень для працівників, які працюють в однозмінному графіку роботи. Початок роботи - 8.30, закінчення роботи - 17.00.

Отже, викладене свідчить, що позивач не міг знати про здійснення відповідачем часткової оплати боргу.

Таким чином, подані платіжні доручення свідчать, що відповідач перерахував борг після звернення позивача з позовом до суду.

Стаття 231 Господарського процесуального кодексу України містить вичерпний перелік підстав з яких господарський суд закриває провадження у справі.

Закриття провадження у справі - це форма завершення справи, яке зумовлене передбаченими законом обставинами, які повністю відкидають можливість судочинства.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, в тому випадку коли спір врегульовано самими сторонами шляхом перерахування боргу (передачі майна чи усунення перешкод у користуванні ним) після звернення кредитора з позовом за умови подання доказів такого врегулювання.

Надані докази свідчать про відсутність предмету спору, що у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, тягне за собою закриття провадження у справі в частині стягнення з відповідача 6.000,00 грн основного боргу.

Відповідно до ч. 3 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки оплату за отриманий товар не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов`язання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно зі ст.ст. 546, 547 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафних санкцій надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України.

Так, розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Пунктом 6.2 договору передбачено, що за несвоєчасну оплату отриманої продукції покупець сплачує на користь продавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період за який нараховується пеня, за кожен день прострочення платежу.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При укладанні договору сторони визначили відповідальність за порушення зобов`язання щодо оплати за отриманий товар.

Пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 6.4 договору нарахування штрафних санкцій за порушення покупцем своїх зобов`язань за цим договором здійснюється за весь фактичний час протягом якого відбулись зазначені порушення, та не обмежується шестимісячним терміном.

В зв`язку з тим, що взяті на себе зобов`язання по сплаті поставленого товару відповідач не виконав, він повинен сплатити позивачу пеню, розмір якої за обґрунтованими розрахунками позивача становить 16.178,34 грн.

Вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 16.178,34 грн обґрунтовані і підлягають задоволенню.

В зв`язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті поставленого товару, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 3.144,26 грн - 3% річних.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Умовами п. 6.3 договору не визначено інший розмір процентів ніж 3% річних.

Суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 3.144,26 грн - 3% річних (за обґрунтованим розрахунком позивача).

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.

З урахуванням викладеного суд приходить до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Київгума» підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача. При розподілі судового збору судом враховану ту обставину, що відповідачем здійснено оплату боргу після звернення позивача з позовом до суду.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 129, 231, 237, 238, 240 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Провадження у справі в частині стягнення 6.000,00 грн основного боргу закрити.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вотан Україна» (02002, м. Київ, вул. Раїси Окіпної, 9, кв. 53, код ЄДРПОУ 38408595) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Київгума» (07403, Київська область, м. Бровари, вул. Кутузова (Онікієнка), 127, код ЄДРПОУ 35115248) 16.178 (шістнадцять тисяч сто сімдесят вісім) грн 34 коп. пені, 3.144 (три тисячі сто сорок чотири) грн 26 коп. - 3% річних, 2.102 (дві тисячі сто дві) грн 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

СуддяВ.В. Сівакова