Рішення № 94039872, 11.01.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 січня 2021 р. Справа№200/7430/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Куденкова К.О.,

секретар судового засідання: Притула С.С.;

за участю:

позивача: ОСОБА_1 ,

представника відповідача: Сущенко В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративний позов ОСОБА_1 до Донецької обласної прокуратури про визнання протиправною відмови, стягнення коштів, -

У С Т А Н О В И В:

У серпні 2020 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Прокуратури Донецької області, у наступному Донецької обласної прокуратури (далі - прокуратура, відповідач), в якому, з урахуванням клопотання про збільшення позовних вимог і заяви про уточнення позовних вимог, просить: - визнати протиправною відмову Донецької обласної прокуратури у невиплаті компенсації за невикористані дні відпустки в повному обсязі; - стягнути грошову компенсацію за невикористані дні відпустки в сумі 76182,29 грн; - стягнути середній заробіток за весь період затримки розрахунку з 05.05.2020 по дату винесення судового рішення, який станом на 10.08.2020 складає 70817,34 грн.

Обґрунтовуючи позов ОСОБА_1 посилається на те, що відповідач не провів повний розрахунок при його звільнені. У зв`язку з цим з відповідач підлягає стягненню середній заробіток за час затримки в розрахунку.

Відповідач надав відзив на позовну заяву, яким просить відмовити в задоволенні позовних вимог. Зазначає, що за 2008-2009 роки ОСОБА_1 використав відпустку з 01.07.2009 на 20 днів (наказ прокурора Донецької області від 30.06.2009 № 668). У цей період зараховано 10 днів відпустки, наданої ОСОБА_1 наказом прокурора Донецької області від 14.08.2014 № 1794. У самому наказі зазначено, що відпустка надається за 2012 рік. Однак, це сталося внаслідок технічної помилки. Вона обумовлена тим, що на час видання наказу (у червні-серпні 2014 року) в Донецькій області мала місце складна військово-політична ситуація, приміщення прокуратури області були захоплені незаконними збройними формуваннями, а доступ до кадрових матеріалів певний час був обмежений. За 2011-2012 роки ОСОБА_1 використав відпустку з 02.07.2012 на 30 днів (наказ прокурора Донецької області від 20.06.2012 № 701. У наказі допущено помилку щодо періоду роботи, за який надається відпустка - з 28.12.2009 до 28.12.2010. Однак, це не впливає на право ОСОБА_1 на відпустку). За 2012-2013 роки ОСОБА_1 використав відпустку з 01.07.2013 на 30 днів (наказ прокурора Донецької області від 20.06.2013 № 899, у наказі допущено аналогічну помилку щодо періоду роботи) та з 21.12.2015 на 5 днів (наказ прокурора Донецької області від 21.12.2015 № 1819). Оскільки на час видання наказу прокурора Донецької області № 1794 від 14.08.2014 ОСОБА_1 вже повністю використано відпустку за 2011-2012, 2012-2013 роки, таку відпустку після відновлення доступу до кадрових матеріалів зараховано замість невикористаних днів. За 2015-2016 роки ОСОБА_1 використав основну відпустку з 01.08.2016 на 30 днів (наказ прокурора Донецької області від 27.07.2016 № 1109) та додаткову відпустку тривалістю 15 календарних днів з 21.12.2015 (наказ прокурора Донецької області від 21.12.2015 № 1819). За 2019-2020 роки ОСОБА_1 використав відпустку з 27.01.2020 на 19 днів (наказ прокурора Донецької області від 21.01.2020 № 105). Залишок невикористаної відпустки пропорційно відпрацьованому часу ( ОСОБА_1 відпрацював не повний робочий рік, а по 04.05.2020) тривалістю 15 днів ОСОБА_1 компенсовано при звільненні. Вважає, що з ОСОБА_1 проведено повний розрахунок при звільненні.

Позивачем надана відповідь на відзив в якій він наполягає на задоволенні позовних вимог. Зазначає, що додаткову відпустку тривалістю 15 календарних днів згідно наказу прокурора Донецької області № 1819 від 21.12.2015, він отримав за 2015 рік, у зв`язку з тим, що згідно наказу прокурора Донецької області № 1047 від 05.08.2015 йому надано чергову відпустку за період з 2014 року по 2015 рік тривалістю 30 днів з 10.08.2015 (всього щорічна оплачувана відпустка складає 45 календарних днів у зв`язку з вступом у дію 15.07.2015 вимог статті 82 Закону України «Про прокуратуру», згідно з якою прокурору надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів та прокурору, який має стаж роботи в органах прокуратури понад 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 15 календарних днів). Згідно наказу прокурора Донецької області № 1109 від 27.07.2016 ОСОБА_1 надано чергову відпустку за період роботи з 01.07.2015 по 01.07.2016 тривалістю 30 днів з 01.07.2016 (всього щорічна оплачувана відпустка тривалістю 45 календарних днів). Вважає, що 15 днів залишку невикористаних днів основної відпустки йому не відшкодовано. Зазначає, що відповідачем до теперішнього часу ні йому ні суду не надано доказів правильності зроблених відповідачем розрахунків. Вважає, що вказані 11 днів невикористаної відпустки за вказаний період йому не відшкодовано. Також зазначає, що докази щодо усунення (виправлення) технічних помилок у довідці «Про кількість наданих щорічних відпусток ОСОБА_1 за період 2002 по 2020 роки» на які неодноразово вказує відповідач у відзиві, на момент здійснення повного розрахунку з ним у зв`язку зі звільненням, Донецькою обласною прокуратурою до теперішнього часу не надані. Вважає, що Донецька обласна прокуратура не надала жодного належного та допустимого доказу на підтвердження правомірності її рішень.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 17 серпня 2020 року залишено позовну заяву без руху.

Ухвалою суду від 31 серпня 2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Ухвалою суду від 28 жовтня 2020 року розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 23 листопада 2020 року.

Ухвалою суду від 23 листопада 2020 року без виходу до нарадчої кімнати вирішено відкласти підготовче засідання на 7 грудня 2020 року.

Ухвалою суду від 7 грудня 2020 року без виходу до нарадчої кімнати вирішено відкласти підготовче засідання на 14 грудня 2020 року.

Ухвалою суду від 14 грудня 2020 року закрито підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду на 22 грудня 2020 року.

Суд, перевіривши матеріали справи та оцінивши повідомлені сторонами обставини, дійшов наступних висновків.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорта громадянина України НОМЕР_1 .

Позивачем до суду надана копія трудової книжки НОМЕР_2 , в якій наявні записи: №1 від 01.07.2002 щодо призначення позивача на посаду помічника Краснолиманського міжрайонного прокурора в Прокуратурі Донецької області; № 13 від 04.05.2020 щодо звільнення позивача з посади яку обіймав та органів Прокуратури Донецької області на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру».

Наказом прокурора Донецької області № 396-к від 04.05.2020 ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора відділу організації прийму громадян, розгляду звернень та запитів Прокуратури Донецької області та органів Прокуратури Донецької області на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».

У довідці додатку до наказу прокурора області № 396-к від 04.05.2020 зазначено, що залишок невикористаної основної відпустки становить 15 днів ла період з 01.07.2019 по 04.05.2020, залишок невикористаної додаткової відпустки становить 42 дні, у тому числі: 15 днів за період з 01.07.2016 по 31.06.2017, 12 днів за період з 01.07.2017 по 31.06.2018, 15 днів за період з 01.07.2018 по 31.06.2019.

Відповідно до копії довідки Прокуратури Донецької області від 04.05.2020 № 18-85-635 ОСОБА_1 працював в Прокуратурі Донецької області на посаді прокурора відділу та його заробіток за період з січня 2020 по травень 2020 року всього складає 230 144,40 грн.

Відповідно до копії довідки Прокуратури Донецької області від 05.06.2020 № 18-85-789 середньоденна заробітна плата позивача складає 1072,99 грн. При цьому, довідка видана за березень-квітень 2020 року.

Відповідно до копії розрахункового листка позивача за травень 2020 року йому нарахована компенсація відпустки в сумі 58 052,79 грн за 57 днів. При цьому, зазначено, що загальна сума нарахувань за травень 2020 року складає 58738,86 грн, позачергові виплати 46697,40 грн, заборгованість за квітень 2020 складає 25569,21 грн, разом виплачено 72266,61 грн, борг на початок місяця 35796,90 грн, борг на кінець місяця 10 227,69 грн.

У наданій позивачем копії довідки про кількість наданих щорічних відпусток ОСОБА_1 за період 2002-2020 років зазначено, що загальна кількість наданої основної відпустки становить 499 днів, загальна кількість додаткової відпустки становить 23 дні.

Листом від 05.06.2020 позивач просив надати до відділу фінансування та бухгалтерського обліку Прокуратури Донецької області змінений додаток для проведення нового розрахунку листа за травень 2020 року щодо зміни компенсації за кількість невикористаних днів відпусток за здійснити остаточний розрахунок з позивачем.

Листом відповідача від 16.06.2020 № 11-19-3661-20 ОСОБА_1 повідомлено, що підстави для додаткового перерахунку або приведення його у відповідність до нормативно-правових актів на теперішній час відсутні.

Відповідно до листа позивача від 27.06.2020 до прокурора Донецької області, ОСОБА_1 повторно просить надати до відділу фінансування та бухгалтерського обліку Прокуратури Донецької області змінений додаток для проведення нового розрахунку листа за травень 2020 року щодо зміни компенсації за кількість невикористаних днів відпусток за здійснити остаточний розрахунок з позивачем.

Листом відповідача від 14.07.2020 № 11-19-3661-20 ОСОБА_1 повідомлено, що після приведення у відповідність його відпусток згідно з наявними документами, кількість невикористаних днів за весь період його роботи в органах Прокуратури Донецької області склала 57 днів і підстав для її перерахунку не має.

Відповідачем до суду надані копії наказів щодо надання ОСОБА_1 відпусток:

- чергової за період роботи з 01.07.2002 по 01.07.2003 тривалістю 30 календарних днів та 1 день за 24.08.2003 з 4 серпня 2003 року (наказ № 788 від 17 липня 2003 року);

- чергової за період роботи з 01.07.2003 по 01.07.2004 тривалістю 30 календарних днів з 25 серпня 2004 року (наказ № 899 від 17.08.2004);

- чергової за період роботи з 01.07.2004 по 01.07.2005 тривалістю 30 календарних днів та 1 день за 24.08.2005 з 15 серпня 2005 року (наказ № 877 від 05.08.2005);

- чергової за період роботи з 01.07.2005 по 01.07.2006 тривалістю 30 календарних днів та 1 день за 28.06.2006 з 13 червня 2006 року (наказ № 288 від 02.06.2006);

- чергової за період роботи з 01.07.2006 по 01.07.2007 тривалістю 30 календарних днів та 1 день за 28.06.2007 з 18 червня 2007 року (наказ № 433 від 12 червня 2007 року);

- чергової за період роботи з 01.07.2007 по 01.07.2008 тривалістю 30 календарних днів та 1 день за 24.08.2008 з 4 серпня 2008 року (наказ № 851 від 21 липня 2008 року);

- чергової за період роботи з 01.07.2008 по 01.07.2009 тривалістю 20 календарних днів з 1 липня 2009 року (наказ № 668 від 30 червня 2009 року);

- чергової за період роботи з 28.12.2009 по 28.12.2010 тривалістю 30 календарних днів та 1 день за 28.06.2010 з 21 червня 2010 року (наказ № 497 від 09.06.2010);

- чергової за період роботи з 28.12.2010 по 28.12.2011 тривалістю 30 календарних днів з 11 липня 2011 року (наказ № 692 від 30.06.2011);

- чергової за період роботи з 28.12.2011 по 28.12.2012 тривалістю 30 календарних днів з 2 липня 2012 року (наказ № 701 від 20.06.2012);

- чергової за період роботи з 28.12.2012 по 28.12.2013 тривалістю 30 календарних днів з 1 липня 2013 року ( наказ № 899 від 20.06.2013);

- частину невикористаної відпустки за 2012 рік тривалістю 10 календарних днів з 11 серпня 2014 року (наказ № 1794 від 14.08.2014);

- чергової за період роботи 2014-2015 роки тривалістю 30 календарних днів та 1 день за 24.08.2015 з 10 серпня 2015 року (наказ № 1047 від 5 серпня 2015 року);

- додаткову відпустку за 2013 рік тривалістю 5 календарних днів, додаткову відпустку за 2015 рік тривалістю 15 календарних днів та 2 дні на 1,7 січня 2016 року з 21 грудня 2015 року (наказ № 1819 від 21.12.2015);

- чергової за період з 01.07.2015 по 01.07.2016 тривалістю 30 календарних днів та 1 день за 24.08.2016 з 1 серпня 2016 (наказ № 1109 від 27.07.2016);

- з чергової а період з 01.07.2016 по 30.06.2017 тривалістю 30 календарних днів з 3 липня 2017 року (наказ № 745 від 16.06.2017);

- чергової за період роботи з 01.07.2017 по 30.06.2018 тривалістю 30 календарних днів та частину додаткової відпустки за період роботи з 01.07.2017 по 30.06.2018 тривалістю 3 календарні дні з 9 липня 2018 року (наказ № 1043 від 02.07.2018);

- чергової за період роботи з 01.07.2018 по 30.06.2019 тривалістю 30 календарних днів з 1 липня 2019 року (наказ № 977 від 19.06.2019);

- чергової за період роботи з 01.07.2019 по 31.06.2020 тривалістю 19 календарних днів з 27 січня 2020 року (наказ № 105 від 21.01.2020).

Отже, відповідно до наведених наказів позивачу надано 499 днів чергової (основної) відпустки і 23 дні додаткової відпустки (оплачуваних).

Також відповідачем до суду надані копії наказів щодо надання ОСОБА_1 наступних відпусток: - відпустку без збереження заробітної плати тривалістю 3 календарні дні з 12 лютого 2015 року (наказ № 101 від 12.02.2015); - невикористану у зв`язку з хворобою частину чергової відпустки за період роботи 2014-2015 тривалістю 18 календарних днів та 1 день за 14.10.2015 з 12 жовтня 2015 (наказ № 1446 від 13.10.2015).

У довідці відповідача про кількість наданих щорічних відпусток ОСОБА_1 за період з 01.07.2015 по 01.07.2016 зазначено, що додаткова відпустка складає 15 днів, а основна відпустка складає 30 днів.

Відповідач надав до суду копію довідки про нараховану та виплачену позивачу заробітну плату за період з 01.04.2019 по 30.04.2020,

Крім того відповідач надав копію розрахункового листка червень 2014 року, відповідно до якого позивачу за червень 2014 року здійснено оплату відпустки за 30 календарних днів, та копії бухгалтерської картки і витягу книги з реєстрації наказів прокурора Донецької області з загальних питань 2014 року, з яких випливає, що наказом № 793 від 13.06.2014 позивачу надана відпустка тривалістю 30 календарних днів. Ці документи були засвідченні уповноваженим представником відповідача в судовому засіданні від 11.01.2021.

З наданої позивачем виписки за картковим рахунком випливає, що 05.06.2020 позивачу були перераховані 10227,69 лікарняних за квітень 2020 року, 08.05.2020 позивачу були перераховані 25569,21 грн лікарняних за квітень 2020 року, також 06.05.2020 позивачу були перераховані 46697,40 грн розрахункових за травень 2020 року.

Частиною 1 ст. 24 Закону України від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі - № 504/96-ВР) передбачено, що в разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Згідно зі ст. 83 Кодексу законів про працю України в разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

З п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону № 504/96-ВР «Про відпустки» випливає, що до щорічних відпусток належать: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Зі змісту ч. 2 ст. 49 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1789-XII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1789-XII), який дія до 15.07.2015, випливає, що прокурорам надавалася щорічна відпустка тривалістю 30 календарних днів, а атестованим працівникам прокуратури, які мали стаж роботи в органах прокуратури понад 10 років, надавалася додаткова оплачувана відпустка тривалістю: після 10 років - 5 календарних днів, після 15 років - 10 календарних днів, після 20 років - 15 календарних днів.

Частинами 1 і 2 ст. 84 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII) передбачено, що прокурору надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів з виплатою допомоги для оздоровлення в розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати прокурора.

Прокурору, який має стаж роботи в органах прокуратури понад 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 15 календарних днів.

Отже, у разі звільнення прокурора йому виплачується компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої для прокурорів зі стажем роботи в органах прокуратури понад 10 років, оскільки за містом п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону № 504/96-ВР і наведених приписів спеціального законодавства ця відпустку належить до щорічних відпусток.

Суд звертає увагу на те, що згідно з п. 1 розділу ХІІ Закону № 1697-VII цей Закон набирає чинності з 15 липня 2015 року, крім: пункту 5 розділу XII (крім підпунктів 3, 5, 8, 9, 12, 20, 42, 49, 63, 67), розділу XIII цього Закону, які набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування; статей 21, 28-38, 42, 44-50, 62-63, 65-79 цього Закону, які набирають чинності 15 квітня 2017 року; статті 12 та Додатка до цього Закону щодо переліку та територіальної юрисдикції місцевих прокуратур, які набирають чинності з 15 грудня 2015 року.

Отже, з наведених приписів законодавства випливає, що за весь час роботи позивача в органах прокуратури до моменту його звільнення, з урахуванням часу роботу протягом 2019-2020 років, він отримав право на щорічну оплачувану відпустку в загальній кількості 535 днів і на додаткову відпустку в загальній кількості 88 днів (усього 623 дні).

З наданих до суду документів випливає, що позивачу було надано усього 552 днів оплачуваних відпусток, а саме: 499 днів щорічної відпустки, підтверджених наданими наказами; 30 днів щорічної відпусток, підтверджених витягом з книги реєстрації наказів прокурора Донецької області з загальних питань і розрахунковим листом позивача за червень 2014 року; - 23 дні додаткових відпусток, підтверджених наданими наказами.

Отже, при звільнені позивачу мали надати компенсацію за 71 один день невикористаної відпустки, а надали лише за 57 днів.

При цьому, суд звертає увагу на те, що право позивача на відпустку за певний період визначається діючим у цей період законодавством, а не датою прийняття наказу про надання відпустки, тому відсутні підстави для ретроактивного застосування Закону № 1697-VII до періоду, за який надається відпустка, з 2014 року до 01.07.2015.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача грошової компенсації за 14 невикористаних днів відпустки.

Суд звертає увагу на те, що окремі неточності в наказах про надання позивачу відпусток на впливають на питання кількості невикористаних позивачем днів відпусток, оскільки спірним питанням є компенсація за невикористані відпустки за весь час роботи позивача, а не за певним період. При цьому, загальна кількість використаних днів відпусток, що підтверджене наданими копіями наказів, не спростовується позивачем.

Також суд ураховує пояснення відповідача щодо того, що наказ про надання позивачу відпустки у 2014 році (№ 793 від 13.06.2014) залишився на тимчасово окупованій території України в м. Донецьку, тому суд вважає, що копії розрахункового листка позивача червень 2014 року, бухгалтерської картки і витягу книги з реєстрації наказів прокурора Донецької області з загальних питань 2014 року можуть бути використані як докази надання позивачу відпустки тривалістю 30 календарних днів у 2014 році (наказ № 793 від 13.06.2014)

З позовної заяви і наданих позивачем пояснень випливає, що позивач розраховував розмір компенсації за невикористану відпустку виходячи з наведеної в довідці Прокуратури Донецької області від 05.06.2020 № 18-85-789 середньоденної заробітної плати позивача 1072,99 грн.

Але суд зазначає, що наведена у вказаній довідці середня заробітна плата позивача обчислена виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передували звільненню позивача.

Тому вказаний розмір середньоденної заробітної плати не може бути застосований судом, оскільки зі змісту абзацу першого п. 2 розділу ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), випливає, що обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю звільнення особи.

З розрахункового листка позивача за травень 2020 року випливає, що розмір компенсації за невикористану відпустку був розрахований відповідачем виходячи з розміру середньоденної заробітної плати 1018,47 грн (58052,79 грн/57 днів).

Позивач не оскаржує розмір виплаченої компенсації за невикористані 57 днів відпустки.

У позові не наведено жодних аргументів, які б спростовували правильність обчислення Прокуратурою Донецької області розміру виплаченої компенсації за невикористані 57 днів відпустки.

Відтак, у суду не має підстав для перевірки в межах цієї справи правильності обчислення відповідачем середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки і тому суд застосовує для обчислення грошової компенсації за 14 невикористаних днів відпустки розмір середньоденної заробітної плати 1018,47 грн.

Отже, позивач має право на грошову компенсацію за 14 невикористаних днів відпустки в розмірі 14258,58 грн.

Статтею 116 Кодексу законів про працю України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно зі ст. 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Верховний Суд України у постанові №21-8а15 від 17.02.2015 зазначив, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

У постанові від 11 лютого 2015 року у справі № 6-223цс14 Верховним Судом України зазначено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У разі не проведення розрахунку у зв`язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. У разі часткового задоволення позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

У постанові від 05 жовтня 2016 року у справі № 6-2405цс15 Верховний Суд України зазначив, що «установивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день прийняття рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

У разі не проведення розрахунку у зв`язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь працівника або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. У разі часткового задоволення позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, беручи до уваги спірну суму, на яку працівник мав право, частку, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інші конкретні обставини справи.

Проте зазначені вимоги закону залишилися поза увагою суду.

Оскільки у справі, яка переглядається, вимоги позивача щодо розміру належних йому при звільненні сум суд задовольнив частково, а саме стягнув на його користь не виплачену премію в розмірі 10 791 грн. 66 коп., тоді як вимоги позивач заявляв на 92 500 грн., наявні підстави для застосування принципу співмірності та зменшення розміру відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні.

Неправильне застосування судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права у справі, яка переглядається, призвело до неправильного вирішення справи, тому відповідно до частини другої статті 360-4 ЦПК України судове рішення в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягає зміні, а саме розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягає зменшенню з 478 041 грн. до 2 тис. грн.».

Верховний Суд у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми. Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (Постанова від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц): - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

У постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що «якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпПУкраїни). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.».

Згідно з п. 8 розділу ІІ Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи.

Застосовуючи на наведені правові висновки Верховного Суду України і Верховного Суду, ураховуючи, що: частка невиплаченої компенсації за невикористані дні відпустки становить 19,53 % (14258,58 (14258,58+58738,86)х100%) від суми, яку позивачу мали виплатити на день звільнення; - середньоденна заробітна плата за останні два місяці становить 1072,99 грн; - частка задоволених позовних вимог у частині стягнення компенсації за невикористані дні відпустки становить 18,72 %, - кількість робочих днів після звільнення позивача з посади станом на день розгляду справи 171 робочий день, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача становить 6708,11 грн (1072,99х171=183481,29 грн, 183481,39х19,53%=35833,90 грн, 35833,90х18,72%=6708,11 грн).

Суд вважає, що вказаний розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідає засадам справедливості і співмірності з урахуванням установлених судом обставин.

Отже, позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягають задоволенню частково.

Щодо позовних вимог в частині визнання протиправною відмову Донецької обласної прокуратури у невиплаті компенсації за невикористані дні відпустки в повному обсязі, суд, ураховуючи положення ч. 2 ст. 9, п. 4 ч. 2 ст. 244 КАС України, вважає, що позовні вимоги в цій частині мають бути задоволені шляхом визнання протиправною бездіяльності Донецької обласної прокуратури щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації за невикористані дні відпустки в повному обсязі

На підставі наведеного суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Відповідно до квитанції від 25.08.2020 № 0.0.1814147789 позивачем сплачено 840,80 грн судового збору за подання позову в частині позовних вимог про стягнення середнього заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Частинами 1 та 3 ст. 139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Отже, оскільки позов у частині позовних вимог про стягнення середнього заробіток за час затримки розрахунку при звільненні задоволено частково, стягненню на користь позивача підлягає 79,62 грн понесених судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 5-10, 19, 72-77, 90, 132, 139, 143, 241-246, 250, 255, 262, 295, 371, підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) до Донецької обласної прокуратури (ідентифікаційний код: 25707002, 87500, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Університетська, буд.6) про визнання протиправною відмови, стягнення коштів - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Донецької обласної прокуратури щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації за невикористані дні відпустки в повному обсязі.

Стягнути з Донецької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні відпустки в сумі 14258 (чотирнадцять тисяч двісті п`ятдесят вісім) гривень 58 (п`ятдесят вісім) копійок.

Стягнути з Донецької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 6708 (шість тисяч сімсот вісім) гривень 11 (одинадцять) копійок.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Донецької обласної прокуратури суму судових витрат у розмірі 79 (сімдесят дев`ять) гривень 62 (шістдесят дві) копійки.

Рішення ухвалене в нарадчій кімнаті, скорочене рішення проголошене в судовому засіданні 11 січня 2021 року. У повному обсязі рішення буде складене протягом п`яти днів з дня закінчення розгляду справи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Повне рішення суду складене 11 січня 2021 року.

Суддя К.О. Куденков