Ухвала суду № 94039538, 06.01.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УХВАЛА

06 січня 2021 року Справа № 791зп-20/160 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіГорбалінського В.В. за участі секретаря судового засіданняБузяков М.Р. за участі: предствника заявника Володимирова О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Ферст Груп» про забезпечення позову до подання позовної заяви, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Ферст Груп» про забезпечення позову, в якій заявник просить забезпечити адміністративний позов до його пред`явлення шляхом:

- заборонити Акціонерному товариству «Банк Альянс» (ідентифікаційний код 14360506) здійснювати оплату за простим векселем серії АА 2614881 від 11 грудня 2019 року до набрання законної сили рішенням суду по справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Ферст груп» до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області про визнання недійсним та таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису № 353 від 16.03.2020 р. на простому векселі серії АА 2614881 від 11 грудня 2019 року та про визнання недійсним протесту про неоплату векселя серії АА 2614881 від 11 грудня 2019 року, вчиненого 16.03.2020 р.

- зупинити стягнення у виконавчому провадженні ВП № 62159224, відкритому державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південного-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Бочаровою Поліною Андріївною, на підставі виконавчого напису приватного нотаріусу Дніпропетровського міського нотаріального округу Бунякіної Олени Валентинівни № 353 від 16.03.2020 р., до набрання законної сили рішенням суду по справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Ферст груп» до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області про визнання недійсним та таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису № 353 від 16.03.2020 р. на простому векселі серії АА 2614881 від 11 грудня 2019 року та про визнання недійсним протесту про неоплату векселя серії АА 2614881 від 11 грудня 2019 року, вчиненого 16.03.2020 р.

Необхідність забезпечення позову позивач обґрунтовує очевидною протиправністю спірних дій та рішень відповідача, що полягають у грубому порушенні Конституції і законів України при їх вчиненні і прийнятті, а також тим, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до істотного ускладнення виконання рішення суду та поновлення порушених прав.

Зазначає, що предметом позову, який планує подати до суду, є визнання недійсним та таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису №353 від 16.03.2020 р. на простому векселі серії АА 2614881 від 11 грудня 2019 року, вчиненого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бунякіною Оленою Валентинівною та визнання недійсним протесту про неоплату векселя серії АА 2614881 від 11 грудня 2019 року, вчиненого 16.03.2020 р.

Під час судового засідання, представник позивача зазначив, що предметом майбутнього позову можливо буде визнання протиправним і скасування виконавчого напису №353 від 16.03.2020 р. на простому векселі серії АА 2614881 від 11 грудня 2019 року, вчиненого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бунякіною Оленою Валентинівною та визнання протиправним і скасування протесту про неоплату векселя серії АА 2614881 від 11 грудня 2019 року, вчиненого 16.03.2020 р.

Вказує, що наслідки протиправних дій та рішень Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області призведуть до невідворотного порушення прав та законних інтересів заявника.

При цьому заявник також вказує, що у випадку фактичного виконання виконавчого документу та стягнення відповідних коштів, призведуть до необхідності вжиття ТОВ «Ферст груп» додаткових заходів для поновлення своїх прав та інтересів.

Розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Ферст Груп» про забезпечення позову, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Враховуючи вимоги ст. 153 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає про таке.

Згідно п. 1 ч.1 ст. 153 Кодексу адміністративного судочинства України, заява про забезпечення позову подається до подання позовної заяви до суду, до якого має бути подано позов за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом.

Як встановлено судом зі змісту заяви про забезпечення позову, заявник ТОВ «Ферст Груп» має намір звернутись до суду із позовом про визнання недійсним та таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису №353 від 16.03.2020 р. на простому векселі серії АА 2614881 від 11 грудня 2019 року, вчиненого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бунякіною Оленою Валентинівною та визнання недійсним протесту про неоплату векселя серії АА 2614881 від 11 грудня 2019 року, вчиненого 16.03.2020 р.

Також заявник вказує, що між позивачем (ТОВ «Ферст Груп») та відповідачем (Головне управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області) існує публічно-правовий спір, який врегульований нормами Податкового кодексу України, тому заява про забезпечення позову підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Суд погоджується з такими доводами заявника, з огляду на таке.

За правилами частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до пунктів 1, 2, 7 частини 1 статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

За правилами пункту 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб`єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу.

Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади.

Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо особи не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Як вже зазначалося судом, заявник має намір звернутися із такими позовними вимогами, як:

- визнання недійсним та таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису №353 від 16.03.2020 р. на простому векселі серії АА 2614881 від 11 грудня 2019 року, вчиненого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бунякіною Оленою Валентинівною;

- визнання недійсним протесту про неоплату векселя серії АА 2614881 від 11 грудня 2019 року, вчиненого 16.03.2020 р.

Як встановлено судом, Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області було взято на податковий облік простий вексель серії АА 2614881 від 11 грудня 2019 року, виданий Товариством з обмеженою відповідальністю «Ферст груп».

Вказаний податковий вексель було авальовано в Акціонерному товаристві «Банк Альянс».

ГУ ДПС у Дніпропетровській області 16.03.2020 року звернулось до приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Олени Бунякіної із заявою про вчинення протесту простого векселя АА2614881 від 11.12.2019 р. в несплаті на суму 2 180 374,12 грн.

16.03.2020 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бунякіною Оленою Валентинівною вчинено протест про неоплату вказаного векселя та виконавчий напис щодо стягнення з ТОВ «Ферст груп» на користь ГУ ДПС у Дніпропетровській області плати в сумі 2 202 178,12 грн.

Одним із видів векселів є податкові векселі.

Відповідно до підпункту 14.1.176 пункту 14.1 статті 14 ПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий вексель, авальований банком (податкова розписка) - простий вексель, авальований банком, що видається векселедавцем: до отримання з акцизного складу спирту етилового, до отримання з нафтопереробного підприємства нафтопродуктів або до ввезення нафтопродуктів на митну територію України і є забезпеченням виконання ним зобов`язання сплатити суму акцизного податку у строк, визначений статтями 225, 229 цього Кодексу.

Тобто податковий вексель підтверджує податкове зобов`язання векселедавця сплатити акцизний збір.

Відповідно до Порядку випуску, обігу та погашення податкових векселів, авальованих банком (податкових розписок), що видаються до отримання з акцизного складу спирту етилового неденатурованого, спирту етилового денатурованого (технічного) та біоетанолу, які використовуються суб`єктами господарювання для виробництва окремих видів продукції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2010 року № 1257 (далі - Порядок № 1257) визначено механізм випуску, обігу та погашення податкових векселів, авальованих банком (податкових розписок), що видаються суб`єктами господарювання.

Відповідно до пункту 14 Порядку № 1257 у разі коли податковий вексель не погашено в установлений строк, векселедержатель здійснює протест такого податкового векселя у неплатежі згідно із законодавством та протягом одного робочого дня з дати вчинення протесту звертається до банку, який здійснив аваль цього податкового векселя, з опротестованим податковим векселем.

Банк-аваліст зобов`язаний не пізніше операційного дня, що настає за датою звернення векселедержателя з опротестованим податковим векселем, переказати векселедержателю суму, зазначену в податковому векселі.

З урахуванням вказаного за своєю правовою природою погашення податкового векселя є виконанням обов`язку зі сплати податку, одним із видів якого є акцизний збір.

У даному випадку, позивач зазначає про намір звернутись до суду з позовом, метою якого є захист його прав та інтересів, які, на його думку, були порушені внаслідок реалізації відповідачем передбачених вказаними нормами матеріального права повноважень щодо здійснення державного контролю за дотриманням податкового законодавства.

Здійснення такого державного контролю означає обов`язковість прийнятих за його результатами рішень для підконтрольного суб`єкта, що свідчить про владно-управлінський характер, а відтак і публічно-правову природу таких правовідносин.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої палати Верховного суду від 26.06.2019 року у справі №591/4543/16-ц.

Також, під час судового засідання судом встановлено, що позивач із ідентичною заявою про забезпечення позову до подання позовної заяви звертався до Господарського суду Дніпропетровської області.

Так, ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області (суддя - Ярошенко В.І.) від 30.12.2020 року у справі №904/7003/20 у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Ферст Груп" про забезпечення позову відмовлено.

Втім, означена ухвала мотивована тим, що між сторонами виник публічно-правовий спір, пов`язаний зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а саме з приводу сплати податкового векселя, який підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.

Зазначено, що такої правової позиції дотримується і Велика Палата Верховного Суду у справі № 591/4543/16-ц.

Відтак, суд вказує, що правовідносини між позивачем та відповідачем виникли, у зв`язку з незгодою позивача щодо виконання відповідачем своїх повноважень як органу виконавчої влади відповідно до вимог пункту 229.8.10, 229.8.11 статті 229 ПК України та вимог постанови КМУ №1257 від 27.12.2010 року «Про затвердження Порядку випуску, обігу та погашення податкових векселів, авальованих банком (податкових розписок), що видаються до отримання з акцизного складу спирту етилового неденатурованого, спирту етилового денатурованого (технічного) та біоетанолу, які використовуються суб`єктами господарювання для виробництва окремих видів продукції».

При цьому, суд, щодо вимог про визнання недійсним та таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису №353 від 16.03.2020 р. на простому векселі серії АА 2614881 від 11 грудня 2019 року, вчиненого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бунякіною Оленою Валентинівною, зазначає про таке.

Порядок правового регулювання діяльності нотаріату в Україні встановлено Законом України «Про нотаріат»

Частиною першою статті 1 Закону встановлено, що нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов`язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Частиною другою статті 1 Закону передбачено, що вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси).

Суд окремо зазначає, що основною ознакою сторін цивільного процесу є їхня особиста і безпосередня заінтересованість; саме сторони є суб`єктами правовідношення, з приводу якого виник спір. Крім того, відповідач є тією особою, на яку вказує позивач як на порушника свого права.

Нотаріус є публічною особою, якій державою надано повноваження щодо посвідчення прав і фактів, які мають юридичне значення, та вчинення інших нотаріальних дій з метою надання їм юридичної вірогідності. Вчиняючи нотаріальні дії, нотаріус діє неупереджено, він не може діяти в інтересах жодної з осіб - учасника нотаріальної дії. Нотаріус не стає учасником цивільних правовідносин між цими особами, а отже, не може порушувати цивільні права, які є змістом цих відносин. Відсутня і процесуальна заінтересованість нотаріуса в предметі спору та реалізації прийнятого рішення.

Спори за позовами про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, про повернення стягнутого за виконавчим написом вирішуються судом у порядку цивільного судочинства за позовами боржників або зазначених осіб до стягувачів, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа.

За правилами цивільного судочинства як спір про право в позовному провадженні розглядаються позови про оскарження дій нотаріуса щодо вчинення виконавчого напису, коли йдеться виключно про порушення нотаріусом правил вчинення відповідної нотаріальної дії і при цьому позивачем не порушується питання про захист права відповідно до положень цивільного законодавства.

Отже, виходячи з норм Закону України «Про нотаріат», у нотаріуса немає спільних чи однорідних прав та обов`язків стосовно позивача. Нотаріус вчиняє нотаріальні дії від імені держави, тому в нього не можуть бути спільні чи однорідні права і обов`язки з особами, які звернулися до нього, або з особами, які вирішили, що їх права порушені нотаріальними діями.

Тому, суд вказує, що справи за спорами щодо оскарження вчинених нотаріусами виконавчих написів (про визнання вчиненого нотаріусом виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса) мають розглядатися судами за позовами боржників до стягувачів.

А тому, відповідачем у таких справах є особа, на користь якої було вчинено виконавчий напис, яким було порушено право позивача.

Тобто, відповідальність за незаконно вчинений виконавчий напис покладається не на нотаріуса, а на особу, яка зверталася за вчиненням виконавчого напису.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 14.08.2019 року у справі №519/77/18.

Відтак, враховуючи ту обставину, що виконавчий напис №353 від 16.03.2020 р. на простому векселі серії АА 2614881 від 11 грудня 2019 року було вчинено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бунякіною Оленою Валентинівною на вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області за наслідками протесту про неоплату векселя серії АА 2614881 від 11 грудня 2019 року, вчиненого 16.03.2020 р., суд зазначає, що такі правовідносини між позивачем та відповідачем також виникли, у зв`язку з незгодою позивача щодо виконання відповідачем своїх повноважень як органу виконавчої влади, а тому підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Отже, суд, проаналізувавши доводи заяви про забезпечення позову та додані до неї матеріали, вважає вказану заяву такою, що підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Частиною другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта.

Згідно з частинами першою, четвертою, п`ятою та шостою статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи. Залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання.

Отже, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, або захист цих прав та інтересів стане неможливим чи для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, суд може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову шляхом, зокрема, зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта.

За своєю суттю інститут забезпечення позову в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі.

Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів до забезпечення позову у разі їх вжиття за заявою позивача.

Згідно роз`яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Відповідно до Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

З аналізу вказаних положень вбачається, що в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про те, що невжиття заходів забезпечення може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Так, як видно із матеріалів справи, вимоги заяви про вжиття заходів забезпечення позову обґрунтовані тим, що невжиття таких може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а також ефективний захист та поновлення порушених прав позивача.

Окрім того, на думку позивача, очевидними є ознаки протиправності оскаржуваного рішення.

Таким чином, позивач вважає, що існують всі передбачені статтями 150-154 Кодексу адміністративного судочинства України підстави для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову.

Крім того, суд зазначає, що у вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Види забезпечення позову мають бути співрозмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони вчиняти певні дії.

Для застосування заходів забезпечення адміністративного позову обов`язковою умовою є встановлення судом хоча б однієї із таких обставин: існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі; неможливість захисту прав, свобод та інтересів позивача після набрання законної сили рішенням в адміністративній справі без вжиття таких заходів; необхідність докладання значних зусиль та витрат для відновлення прав позивача у майбутньому; очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень. Основним завданням процесуальних норм, які регламентують вжиття судом заходів забезпечення позову, є досягнення балансу між правом позивача на захист свого порушеного права та правом відповідача заперечувати проти адресованих йому вимог у будь-який дозволений законом спосіб.

Отже, забезпечення позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача проти несумлінних дій відповідача, що гарантує реальне виконання позитивно прийнятого рішення.

Вказаний інститут є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права.

З огляду на викладене, суд погоджується з доводами заявника, що до моменту звернення заявника з позовом до суду та до моменту набрання законної сили рішенням за позовом, який має намір подати заявник, існує ризик щодо здійснення контролюючим органом дій, які направлені на стягнення грошових коштів, визначених у виконавчому написі №353 від 16.03.2020 року та у простому векселі серії АА 2614881 від 11.12.2019 року, які в свою чергу є предметом позову, із яким має намір звернутись заявник до суду.

Суд приймає до уваги доводи заявника, що вказані дії мають вирішальне значення для захисту прав та свобод заявника, оскільки у випадку визнання недійсним протесту про неоплату векселя серії АА 2614881 від 11 грудня 2019 року, здійснення авалюючим банком оплати за векселем не може відбуватися у зв`язку з відсутністю підстав для такої оплати (скасування протесту про неоплату векселя), а тому для поновлення своїх прав та майнового становища платнику податків необхідно буде вживати додаткових дій щодо повернення безпідставно сплачених сум.

Суд також зазначає, що спосіб забезпечення позову шляхом заборони банку, який авалював виданий податковий вексель, здійснювати оплату за простим векселем серії АА 2614881 від 11.12.2019 року, дозволить не допустити безпідставного списання грошових коштів за виданим заявником простим векселем за умов належного підтвердження платником податків своїх обов`язків щодо погашення простого векселя у відповідності з положеннями підпункту 229.8.10 Податкового кодексу України. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду у справі № 166зп-20/160 від 08.10.2020 року.

При цьому, суд також погоджується із тим, що існує необхідність зупинення вчинення державним виконавцем виконавчих дій у виконавчому провадженні, відкритому на підставі виконавчого документа, який заявник має намір оспорювати в суді (виконавчий напис на простому векселі серії АА 2614881 від 11 грудня 2019 року).

Так, судом встановлено та підтверджено матеріалами заяви про забезпечення позову, що державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) 25.05.2020 року відкрито виконавче провадження №62159224 з виконання виконавчого напису №353 виданого 16.03.2020 року.

Однак, суд вказує, що у випадку визнання недійсним та таким, що не підлягає виконанню виконавчого напису, виконавче провадження підлягає закриттю як таке, що відкрито на підставі виконавчого документу, скасованого судом, на підставі пункту 5 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження».

А, у разі фактичного виконання виконавчого документу та стягнення відповідних коштів та подальшого скасування виконавчого документу призведе до необхідності вжиття ТОВ «Ферст груп» додаткових заходів для поновлення своїх прав та інтересів, які будуть порушені внаслідок примусового виконання вимог виконавчого документа, зокрема, щодо повернення суми коштів за виконавчим документом, так і повернення сум виконавчого збору та витрат виконавчого провадження.

При цьому, суд вказує, що визначені заявником заходи забезпечення позову жодним чином не порушують права відповідача та заінтересованих осіб, та є заходом, який спрямовано на усунення порушень прав позивача.

Щодо очевидності ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю, то суд зазначає, що ці підстави є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог.

Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Поряд із цим, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову до його подання, суд не дає оцінки спірному рішенню: не оцінює ґрунтовність обставин його прийняття та покладене в його основу правове обґрунтування.

Доводи заявника узгоджуються з вимогами законодавства, якими регулюються дані правовідносини, відповідають нормам процесуального права. При цьому вжиття вказаних заходів є співмірним із заявленими вимогами та не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямовано на збереження існуючого становища до винесення остаточного рішення у справі.

Також суд наголошує, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 153 Кодексу адміністративного судочинства України, заявник повинен подати відповідну позовну заяву протягом десяти днів з дня постановлення ухвали про забезпечення позову.

Враховуючи вище викладене, приймаючи до уваги те, що в матеріалах справи містяться докази, які свідчать про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам заявника до моменту звернення заявника з позовом до суду та ухвалення рішення в адміністративній справі, дані про неможливість захисту його прав, свобод та інтересів без вжиття таких заходів, суд дійшов до висновку, що заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Ферст Груп» про забезпечення позову є обґрунтованою у зв`язку з чим, підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 150, 151, 153, 154, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Ферст Груп» про забезпечення позову до подання позовної заяви - задовольнити.

Заборонити Акціонерному товариству «Банк Альянс» (ідентифікаційний код 14360506) здійснювати оплату за простим векселем серії АА 2614881 від 11 грудня 2019 року до набрання законної сили рішенням суду по справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Ферст груп» до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області про визнання недійсним та таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису № 353 від 16.03.2020 р. на простому векселі серії АА 2614881 від 11 грудня 2019 року та про визнання недійсним протесту про неоплату векселя серії АА 2614881 від 11 грудня 2019 року, вчиненого 16.03.2020 р.

Зупинити стягнення у виконавчому провадженні ВП № 62159224, відкритому державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південного-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Бочаровою Поліною Андріївною, на підставі виконавчого напису приватного нотаріусу Дніпропетровського міського нотаріального округу Бунякіної Олени Валентинівни № 353 від 16.03.2020 р., до набрання законної сили рішенням суду по справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Ферст груп» до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області про визнання недійсним та таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису № 353 від 16.03.2020 р. на простому векселі серії АА 2614881 від 11 грудня 2019 року та про визнання недійсним протесту про неоплату векселя серії АА 2614881 від 11 грудня 2019 року, вчиненого 16.03.2020 р.

Зобов`язати заявника подати відповідну позовну заяву протягом десяти днів з дня постановлення ухвали про забезпечення позову.

Відповідно до ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Пунктом 2 частини першої статті 294 Кодексу адміністративного судочинства України, визначено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, скасування забезпечення позову, відмови у забезпеченні позову, відмови у заміні заходу забезпечення позову або скасування забезпечення позову.

Згідно ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції, проте, відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Повний текст ухвали суду складений 11.01.2021 року.

Суддя В.В. Горбалінський