Ухвала суду № 94038526, 11.01.2021, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

_______________

УХВАЛА

"11" січня 2021 р.Справа № 922/4157/20

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Присяжнюка О.О.

без виклику представників сторін

розглянувши заяву ФЕРМЕРСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА "КОЛОС" (вх. №172 від 05.01.2021) про забезпечення позову по справі

за позовом Фермерського господарства "Колос" (63730, Харківська обл., Куп`янський р-н, с. Курилівка, вул. Польова, буд. 24) до Головне управління Держгеокадастру у Харківській області (61145, Харківська обл., м. Харків, вул. Космічна, буд.21, 8-9 поверх) про визнання недійсним наказу

ВСТАНОВИВ:

Фермерське господарство "Колос" звернулось до господарського суду Харківської області 23.12.2020 з позовною заявою, в якій просить: визнати недійсним наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області "Про впорядкування земельно-облікових відомостей" №9886-СГ від 11.10.2019 року. Судові витрати покласти на відповідача.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 24.12.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №922/4157/20 за правилами загального позовного провадження, призначивши підготовче засідання на 21.01.2021року.

Одночасно з позовом, 23.12.2020 року позивач надав до суду заяву про забезпечення позову (вх.№4157/20).

Ухвалою господарського суду від 24.12.2020 заяву Фермерського господарства "Колос" про забезпечення позову (вх.№4157 від 23.12.2020 року) повернуто заявнику.

05.01.2021 через канцелярію суду від Фермерського господарства "Колос" надійшла заява про забезпечення позову (вх. №172), в якій позивач просить суд:

до вирішення спору по суті заборонити Головному Управлінню Держгеокадастру у Харківській області (ідентифікаційний код: 39792822, 61145, Харківська обл., м. Харків, вул. Космічна, буд. 21, 8-9 поверх) вчиняти дії щодо поділу земельної ділянки площею 31 га з кадастровим номером 6323785500:10:000:0213, яка знаходиться на території Петропавлівської сільської ради Куп`янського району Харківської області (далі - спірна земельна ділянка), заборонити відведення (передачу) спірної земельної ділянки або її частин у власність фізичним або юридичним особам (крім об`єднаних територіальних громад), заборонити приймати накази (інші рішення) про надання дозволу на розроблення (виготовлення) проекту землеустрою щодо спірної земельної ділянки або її частини, проекту поділу спірної земельної ділянки або її частини, інших документацій із землеустрою, їх затвердження та передання у власність, користування, оренду, емфітевзис чи на іншому речовому праві (крім передачі у комунальну власність об`єднаної територіальної громади), заборонити виставляти на земельні торги спірну земельну ділянку або земельні ділянки, що входять до складу спірної земельної ділянки.

Копію ухвали для виконання направити Головному Управлінню Держгеокадастру у Харківській області (61145, Харківська обл., м. Харків, вул. Космічна, буд. 21, 8-9 поверх), Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області (юридична адреса: 61002, м. Харків, вул. Ярослава Мудрого, 16).

Обов`язок пред`явлення даної ухвали до виконання та пред`явлення відповідним державним та іншим органам для вжиття відповідних заходів покласти на ФЕРМЕРСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО "КОЛОС" (ідентифікаційний код 25178704, місцезнаходження: 63730, Харківська обл., Куп`янський район, село Курилівка, ВУЛИЦЯ ПОЛЬОВА, будинок 24) та/або його представників.

В обгрунтування вказаної заяви, позивач зазначає про необхідність забезпечення позову, яка полягає в тому, що, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, як розпорядник спірних земельних ділянок, в силу приписів ст. 122 Земельного кодексу України, не позбавлений права та можливості, незважаючи на наявність судового спору, приймати рішення та здійснювати дії, спрямовані на передання у власність чи надання у користування спірної земельної ділянки, зокрема шляхом її поділу на кілька окремих земельних ділянок. Про можливість та намір вчинити такі дії свідчить видання Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області наказів від 06.11.2019 за №№ 11479-СГ, 11484-СГ, 11486-СГ, 11489-СГ, 11494-СГ, 11496-СГ, 11499-СГ, 11501-СГ, 11510-СГ, 11514-СГ, яким 10-ти фізичним особам надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства. Хоча ці накази наразі скасовані, однак ніщо не заважає Головному управлінню Держгеокадастру у Харківській області здійснити повторні спроби поділити та передати спірну земельну ділянку у власність громадян та ще й без процедури земельних аукціонів.

Головне управління Держгеокадастру у Харківській області може вчинити дії, які спрямовані на передачу права власності або користування спірною земельною ділянкою (або її частиною) третім особам.

Реалізація вказаних дій з боку відповідача призведе до істотного ускладнення чи взагалі унеможливить виконання рішення суду, оскільки необхідно буде скасовувати незаконні дії Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, витребовувати землю у законних володільців тощо.

На думку Позивача, фактично може скластися така ситуація, що станом на момент прийняття рішення по вказаній справі, предмет спору - спірна земельна ділянка може перестати існувати взагалі.

Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист. Також, згідно з частиною 1 статті 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» кожному, гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону.

Виконання будь-якого судового рішення є невід`ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод. Як наголосив Європейський суд у справі «Горнсбі проти Греції» виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як складова частина судового розгляду. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не може вважатися дієвим, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням. Так, право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі «Горнсбі проти Греції» (Hornsby v. Стгеесе), від 19 березня 1997 року, пункт 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-11). Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок (рішення у справі «Іммобільяре Саффі проти Італії» (Immobiliare Saffi v. Italy), [GCJ. N 22774/93, n. 66. ECHR 1999-V).

Виконання рішення, ухваленого тим чи іншим судом, треба розглядати як невід`ємну складову судового розгляду, як цього вимагає положення статті 6 Конвенції, у якому йдеться про необхідність забезпечення справедливого судового процесу («Бурдов проти Росії», комюніке Секретаря Суду 07 травня 2002 року; рішення у справі «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 року).

У пункті 43 рішення Європейського суду від 20 липня 2004 року у справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00) суд наголошує, що пункт 1 етапі 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке мас обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд - і, водночас, не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду».

Також у рішенні Європейського суду від 18 травня 2004 року у справі «Продан проти Молдови» суд наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване Європейською конвенцією з прав людини, буде ілюзією, якщо правові системи держав, які ратифікували Конвенцію, дозволятимуть остаточному, обов`язковому судовому рішенню залишатися невиконаним, завдаючи шкоди одній зі сторін.

Таким чином, господарський суд, будучи органом правосуддя, повинен врахувати потенційні ризики можливості невиконання рішення суду та гарантувати відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання постановленого рішення.

Обгрунтовуючи вищеозначену заяву, позивач вказує на наявність документів, що підтверджують доводи заявника, викладені у заяві про забезпечення позову, додані до позовної заяви, однак позивачем до вищевказаної заяви не подано належних документів та обґрунтувань необхідності забезпечення позову, чим порушено вимоги п.3 ч.1 ст.139 ГПК України.

Відповідно до статті 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 137 ГПК України, позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб. Відповідно до ч. 1 ст. 139 ГПК України заява про забезпечення позову повинна містити: предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; ціну позову, про забезпечення якого просить заявник; пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення; інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

Частиною 1 ст. 140 ГПК України унормовано, що заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

За змістом норм чинного законодавства у вирішенні питання про забезпечення позову особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову, а господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарем діяльності суб`єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

Отже, питання задоволення заяви сторони у справі про застосування заходів до забезпечення позову вирішується судом в кожному конкретному випадку, виходячи з характеру обставин справи, що дозволяють зробити припущення про утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у випадку невжиття заходів забезпечення позову.

Відповідно до ст. 74 ГПК України позивач зобов`язаний надати докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

В той же час, відповідно до матеріалів заяви про забезпечення позову позивачем жодними доказами не підтверджена наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Суду не надано доказів, які підтверджували б наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування заявленого позивачем заходу до забезпечення позову у даній справі, у той час як саме лише посилання заявника на потенційну загрозу в ускладненні відновлення його порушених прав, без надання доказів здійснення відповідачем на даний час будь-яких дій, направлених на невиконання або ускладнення виконання рішення суду, не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Зважаючи на викладене суд, у відповідності до статті 140 ГПК України, дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову з огляду на її необґрунтованість.

Враховуючи положення статті 129 ГПК України та Закону України «Про судовий збір», оскільки заяву про вжиття заходів забезпечення позову судом розглянуто, витрати по сплаті судового збору в розмірі 1135,00 грн., відшкодуванню та поверненню не підлягають.

Керуючись ст. 136, 140, 234 Господарського процесуального кодексу України,

УХВАЛИВ:

Відмовити в задоволенні заяви ФЕРМЕРСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА "КОЛОС" (вх. №172 від 05.01.2021) про забезпечення позову по справі.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена в порядку, визначеному ст.ст. 255-257 ГПК України. Згідно ст. 257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до п. 17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст ухвали складено 11.01.2021.

Суддя О.О. Присяжнюк