Рішення № 94021092, 05.01.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

05.01.2021 р. справа №520/16710/2020

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сліденка А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) осіб справу за позовом

ОСОБА_1 до Військової частини А 1352 провизнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

встановив:

Матеріали позову одержані судом 24.11.2020р. Рішення про прийняття справи до розгляду було прийнято 25.11.2020р. Відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті може бути розпочатий з 28.12.2020р.

Позивач, ОСОБА_1 (далі за текстом - заявник, громадянин), у порядку адміністративного судочинства сформулював вимоги про: 1) визнання протиправною бездіяльності військової частини А 1352 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні до дня присудження ОСОБА_1 заборгованості за рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2020 року по справі №520/830/2020, а саме за період з 21 серпня 2017 року по 20 лютого 2020 року; 2) зобов`язання військової частини А1352 (ідентифікаційний код ЄДРПОУ 07953401) нарахувати та сплатити ОСОБА_1 (реєстраційний номер ОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні до дня присудження ОСОБА_1 (реєстраційний номер ОКПП НОМЕР_1 ) заборгованості за рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2020 року по справі №520/830/2020, а саме за період з 21 серпня 2017 року по 20 лютого 2020 року розмір якого обчислити за методикою, визначеною постановою КМ України від 08.02.1995 р. №100 «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати»; 3) зобов`язання військової частини А 1352 (ідентифікаційний код ЄДРПОУ 07953401 ) нарахувати та сплатити ОСОБА_1 (реєстраційний номер ОКПП НОМЕР_1 ) компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб за період з 21 серпня 2017 року по 20 лютого 2020 року, відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМ України від 15.01.2004 №44.

Аргументуючи ці вимоги зазначив, що затримка розрахунку при звільненні зумовлює виникнення обов`язку виплатити компенсацію середнього заробітку у порядку ст.117 Кодексу законів про працю України.

Відповідач, Військова частина А1352 (далі за текстом - владний суб`єкт, ВЧ) з поданим позовом не погодився і аргументуючи незгоду зазначив, що компенсація за невикористані дні відпустки не входить до місячного грошового забезпечення, а тому і затримка по її виплаті не є затримкою розрахунку при звільненні.

Відзив на позов надійшов до суду 14.12.2020р.

Відповідь на відзив надійшла до суду 17.12.2020 р.

За таких обставин, суд не вбачає перешкод у вирішенні спору по суті, адже учасниками справи у прийнятні поза розумним сумнівом строки були реалізовані права на подачу відповідних процесуальних документів.

Суд, вивчивши доводи позову та відзиву на позов, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

До 21.08.2017р. заявник проходив публічну військову службу у Військовій частині А1352.

Наказом начальника Генерального штабу Головнокомандувача Збройних Сил України від 20.06.2017р. №262 заявника було звільнено з військової служби у запас відповідно до пункту "е" ч. 6 з урахуванням ч. 8 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

21.08.2017р. командиром Військової частини А1352 було видано наказ №263 про виключення заявника із списків військової частини А1352.

Згідно з довідкою означеної військової частини середньоденне грошове забезпечення за останні два місяці служби складає - 278,15грн.

За твердженням заявника, після звільнення з військової служби виплата грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки відбулася лише 30.10.2020 р. у сумі 15.539,40грн. на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.02.2020р. по справі №520/830/20, що являє собою затримку остаточного розрахунку при звільненні.

Окрім того, за твердженням заявника адміністративний орган не виконав обов`язку з приводу компенсації сум податку з доходів фізичних осіб за період 21.08.2017р.-20.02.2020р.

Не погодившись із відповідністю закону діянь Управління з приводу вирішення питання з приводу виплати компенсації середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільнення у порядку ст.117 КЗпП України, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Статтями 1 і 8 Конституції України проголошено, що Україна є правовою державою, де діє верховенство права.

У ч.2 ст.19 Конституції України згадано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, у ч.1 ст.68 Конституції України також згадано, що кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Отже, усі без виключення суб`єкти права на території України зобов`язані дотримуватись існуючого у Державі правового порядку, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати доведені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, а право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.

Суспільні відносини з приводу проходження громадянином публічної військової служби унормовані, насамперед, приписами Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей».

Прогалини у нормативному регулюванні цих відносин можуть усуватись нормами Закону України «Про державну службу», Кодексу законів про працю, Закону України «Про оплату праці», Закону України «Про відпустки» тощо, але виключно в частині, котра не суперечить самій природі та суті публічної служби в органах місцевого самоврядування.

Оскільки спеціальними актами права з приводу проходження військової служби не передбачено ані порядку та умов проведення розрахунку із військовослужбовцем при звільненні, ані будь-яких застережень з цього приводу, то суд вважає за необхідне поширити на дані відносини дію положень ст.47 КЗпП України, де указано, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Згідно зі ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012р. № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

У силу висновків постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019р. у справі №761/9584/15-ц, постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020р. у справі №821/1083/17, постанови Верховного Суду від 20.05.2020р. у справі №816/1640/17, постанови Верховного Суду від 16.07.2020р. у справі №812/1259/17, постанови Верховного Суду від 30.11.2020р. у справі №480/3105/19 компенсаційний характер запровадженого ст.117 КЗпП України заходу юридичної відповідальності вимагає застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності, що зумовлює необхідність урахування таких юридично факторів як: - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, і у залежності від цих критеріїв допускає зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника.

Висновки перелічених судових актів за правилами ч.5 ст.242 КАС України мають пріоритет над висновками постанов Верховного Суду України, а відтак, усі доводи заявника з даного приводу слід визнати юридично неспроможними.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-78, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що подія несвоєчасного розрахунку при звільненні має місце у спірних правовідносинах, позаяк публічна військова служба заявника була припинена 21.08.2017р., а грошова компенсація невикористаних днів додаткової відпустки була виплачена Військовою частиною, за твердженням заявника, 30.10.2020р.

Відповідачем ці обставини не спростовані і навіть не заперечені.

Отже, тривалість затримки у розрахунку при звільненні складає 1165 днів, оскільки календарний день отримання виплати (30.10.2020 р.) не підлягає виключенню до періоду існування невиконаного зобов`язання з виплати винагороди за службу.

Сума боргу (тобто недоплати) склала - 15.539,40 грн.

Визнаний відповідачем показник середньомісячного грошового забезпечення заявника склав 278,15 грн.

При цьому, заявник самостійно наполягає на обрахунку строку затримки розрахунку по день ухвалення рішення суду, яким було присуджено виплату компенсації невикористаних днів додаткової відпустки, тобто 21.02.2020р., отже, за такого обрахунку тривалість затримки складатиме 913 днів.

Оскільки спеціальним законодавством не передбачено іншого саме для випадку обчислення середнього заробітку у цілях застосування ст.117 КЗпП України (на відміну від випадку виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу унаслідок незаконного звільнення), то саме норми згаданого акту законодавства підлягають поширенню на спірні правовідносини.

Пунктом 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати (затверджений постановою КМУ від 08.02.1995р. №100; далі за текстом - Порядок обчислення №100) передбачена можливість обчислення середньоденної (годинної) заробітної плати як у спосіб ділення заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), так і у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно з п.2 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (затверджено наказом Міністерства оборони України 07.06.2018р. №260 "Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам"; далі за текстом - Порядок №260) грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення. До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років. До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія. До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту); допомоги.

Отже, за правовою природою усі платежі, поіменовані як винагороди і допомоги є одноразовими додатковими видами грошового забезпечення військовослужбовця.

Проте, таке визначення міститься у підзаконному акті права, у той час, коли ч.2 ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" чітко установлено, що до складу грошового забезпечення у якості щомісячних додаткових видів грошового забезпечення входять винагороди, які мають постійний характер.

Тому пріоритет при розв`язанні даної колізії належить віддати нормі закону як акту права з вищою юридичною силою.

За правилами п.4 Порядку №260 грошове забезпечення військовослужбовців із числа осіб офіцерського складу, в тому числі слухачів (ад`юнктів, докторантів), рядового, сержантського та старшинського складу (крім військовослужбовців строкової служби), включає: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавку за вислугу років; підвищення посадового окладу під час проходження військової служби на території населених пунктів, яким надано статус гірських, та на острові Зміїний; надбавки за особливості проходження служби, за службу в Силах спеціальних операцій Збройних Сил, кваліфікацію, кваліфікаційну категорію, виконання функцій державного експерта з питань таємниць, роботу в умовах режимних обмежень, безперервний стаж на шифрувальній роботі, почесні та спортивні звання; доплати за науковий ступінь та за вчене звання; премію; морську винагороду, винагороди за стрибки з парашутом, за розшук, піднімання, розмінування та знешкодження вибухових предметів, тралення і знешкодження мін, за водолазні роботи та за бойове чергування; одноразові грошові допомоги після укладення першого контракту, для оздоровлення, для вирішення соціально-побутових питань, у разі звільнення з військової служби; інші виплати, які здійснюються відповідно до чинного законодавства України.

У силу п.7 Порядку №260 за службу понад установлений службовий час, у дні відпочинку, святкові, вихідні та неробочі дні грошове забезпечення військовослужбовцям додатково не виплачується, а розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний календарний місяць, визначається шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість календарних днів, прослужених військовослужбовцем у цьому місяці. При цьому середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

Звідси слідує, що в алгоритмі обчислення розміру середньоденного грошового забезпечення військовослужбовця системи Міністерства оборони України бере участь така величина як календарний день місяця.

Суд повторює, що заявник був включений зі списків військової частини з 21.08.2017р.; розмір середньоденного грошового забезпечення заявника складає - 278,15 грн.; а відтак, підсумкова загальна сума компенсації середнього заробітку за час затримки у розрахунку при звільненні дорівнює - 324.044,75 грн. (за період з 22.08.2017 р. по 29.10.2020 р. включно).

Однак, на виконання вимог ч.5 ст.242 КАС України суд зважає на реальну суму боргу - 15.539,40грн., а тому керуючись засадами розумності, справедливості та пропорційності, суд доходить висновку про необхідність задоволення претензій заявника саме у межах суми боргу, тобто у розмірі - 15.539,40грн.

Продовжуючи вирішення спору, суд відзначає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта ч.2 ст.77 КАС України і повинен виконуватись шляхом подання до суду доказів і наведення у процесуальних документах адекватних аргументів відповідності закону вчиненого волевиявлення і безпідставності доводів іншого учасника справи.

У розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не підтвердженого документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не означає реального існування такої обставини.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оцінивши добуті докази за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, підсумовуючи викладені вище міркування, суд доходить до переконання про те, що у ході розгляду справи відповідач як владний суб`єкт не подав доказів відповідності закону оскарженого волевиявлення, а обсяг використаних доказів та обрані мотиви не дозволяють визнати юридично правильними та фактично обґрунтованими ті підстави, які покладені адміністративним органом в основу оскарженого волевиявлення.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При цьому, суд зважає, що у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18) обов`язковою умовою визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-78, 90, 211 КАС України, суд зазначає, що у спірних правовідносинах не забезпечив дотримання ч.2 ст.19 Конституції України.

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України предметом судової перевірки у порядку адміністративного судочинства є рішення та діяння (дія чи бездіяльність) владних суб`єктів.

Зміст рішення владного суб`єкта розтлумачено законодавцем у положеннях п.п.18 і 19 ч.1 ст.4 КАС України.

Визначення ж змісту діяння (дії чи бездіяльності) владного суб`єкта норми КАС України не містять.

Разом із тим, у силу ч.6 ст.7 КАС України суд вважає за можливе застосувати загальні визначення рішення, дії, бездіяльності, наведені у п.п.1, 2 і 3 ч.2 ст.24 Митного кодексу України, згідно з якими рішення владного суб`єкта - це письмовий акт, дія владного суб`єкта - це вчинок компетентного працівника владного суб`єкта, бездіяльність владного суб`єкта - це невиконання обов`язку.

При цьому, суд зважає, що відмова владного суб`єкта як різновид форми реалізації адміністративного волевиявлення (управлінської функції) може бути втілена як у рішенні владного суб`єкта, так і в дії владного суб`єкта, котра має певну документальну фіксацію.

Тому, належним і ефективним способом захисту є як вимога про визнання неправомірної дії владного суб`єкта з приводу відмови, так і вимога про визнання протиправною відмови, оформленої відповідним письмовим документом, зокрема, листом.

Зважаючи на те, що у спірних правовідносинах не відбулося виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у цій частині має місце подія вчинення протиправного діяння у формі бездіяльності.

Разом із тим, позов підлягає задоволенню лише в частині визнання протиправною вчиненої бездіяльності та обтяження обов`язком нарахувати і виплатити середній заробіток за час затримки у період 22.08.2017р.-29.10.2020р. у сумі - 15.539,40 грн.

Стосовно епізоду позову відносно застосування при стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні механізму компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (затверджений постановою КМУ від 15.01.2004р. №44; далі за текстом - Порядок №44), суд зазначає, що у силу п.п. 2-5 згаданого Порядку грошова компенсація виплачується особам, наділеним правовим статусом військовослужбовця з такого об`єкту платежу як грошове забезпечення (тобто винагорода за службу).

Між тим, з настанням календарної дати - 22.08.2017р. (наступний календарний день після події припинення військової служби) заявник утратив правовий статус військовослужбовця.

Згідно з ч.1 ст.40 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України "Про Збройні Сили України", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей" та іншими законами.

Відповідно до ч.2 ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Частиною 3 ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Як указано у ч.4 ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Отже, платіж з компенсації середнього заробітку у порядку ст.117 КЗпП України не може бути кваліфікований у якості грошового забезпечення військовослужбовця у розумінні ч.2 ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Тому відсутні підстави для поширення на цей платіж механізму Порядку №44.

Окрім того, ця вимога позову заявлена наперед, оскільки стосується виплати майбутнього платежу - компенсації середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні, а ці правовідносини між заявником та органом фінансового забезпечення ще не склались у часі.

Матеріали справи не містять доказів наявності у владного суб`єкта наміру допустити порушення закону у майбутньому відносно заявника.

З огляду на викладене, суд не знаходить правових підстав для задоволення позову за цим епізодом.

При розв`язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

Позов - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А 1352 (місцезнаходження - 64202, Харківська область, м. Балаклія, вул. Арсенальна, буд. 1; ідентифікаційний код - 14321802) з приводу ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні у період 22.08.2017р.-29.10.2020р.

Зобов`язати Військову частину А 1352 (місцезнаходження - 64202, Харківська область, м. Балаклія, вул. арсенальна, буд. 1 ; ідентифікаційний код - 14321802) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (місцезнаходження - АДРЕСА_1 ; р.н.о.к.п.п. - НОМЕР_1 ) 15539 (п`ятнадцять тисяч п`ятсот тридцять десять) грн. 40 коп. середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні у період 22.08.2017р.-29.10.2020р., здійснивши платіж однією сумою з утриманням належних податків і зборів.

Позов у решті вимог - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду); підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати виготовлення повного судового рішення).

Суддя Сліденко А.В.