Рішення № 94019865, 05.01.2021, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 січня 2021 року м. Житомир справа № 0640/4615/18

категорія 6765

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

судді Токаревої М.С.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнанн дій потиправними, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просить:

- визнати протиправними дії Житомирського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо відмови в перерахунку та виплаті без обмежень граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 1 червня 2018 року;

- зобов`язати Житомирське об`єднане управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити перерахунок щомісячного довічного грошового утримання без обмеження граничного розміру з 1 червня 2018 року з розрахунку 90% від судівської винагороди працюючого голови апеляційного суду на підставі довідки апеляційного суду Житомирської області.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що її у 1996 році звільнено з посади судді Житомирського апеляційного адміністративного суду на підставі поданої заяви та отримує щомісячне довічне грошове утримання у розмірі 90% від щомісячної суддівської винагороди. Позивач посилається на те, що за спеціальним стажем має право на отримання довічного грошового утримання у розмірі 90% від щомісячної суддівської винагороди. Вважає, своє право на пенсійне забезпечення та достатній рівень життя порушеним, а тому просив позов задовольнити.

У встановлений судом строку надійшов відзив на позовну заяву. В обґрунтування зазначено, що судді у відставці, який не проходив кваліфікаційне оцінювання, розмір щомісячного довічного грошового утримання визначається виходячи із суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 №2453-6.

Ухвалою суду від 01.11.2018 провадження у справі зупинено провадження у справі №0640/4615/18 до набрання чинності рішенням Верховного Суду у зразковій справі №0640/3835/18 (номер провадження Пз/9901/52/18).

Ухвалою суду від 04.11.2020 поновлено провадження у справі №0640/4615/18 у зв`язку з набранням законної сили рішенням Верховного Суду у зразковій справі №0640/3835/18.

Ухвалою суду від 16.11.2020 було замінено відповідача по справі з Житомирського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на правонаступника - Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області.

Позивач та відповідач подали до суду заяви про розгляд справи за їх відсутності.

У відповідності до ст. 205 КАС України суд вважає за можливе здійснити розгляд справи у порядку письмового провадження.

Вирішуючи спір по суті суд виходить з наступного.

Як встановлено з матеріалів справи і не заперечується сторонами, ОСОБА_1 перебуває на обліку в органах Пенсійного фонду України та отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці відповідно до Закону України ''Про судоустрій і статус суддів'' від 07.07.2010 № 2453-6.

У травні 2018 року позивач звернувся до Житомирського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою про перерахунок пенсії.

Листом від 27.06.2018 №8320/03.2 відповідач повідомив, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному Законом №1402, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному судді), або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого оцінювання або конкурсу (пункт 25 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402). Вказано, що судді у відставці, який не проходив кваліфікаційне оцінювання, розмір щомісячного довічного грошового утримання буде визначатися виходячи із суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 № 2453-VI. Враховуючи вищевикладене, підстав для проведення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з урахуванням суддівської винагороди на посаді судді, який пройшов кваліфікаційне оцінювання, відповідно до довідки Апеляційного суду Житомирської області від 13.06.2018 №3-291/03-23/125/2018, не має.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд ураховує наступне.

Вирішуючи спір по суті, суд ураховує, що згідно з ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

При цьому суд відмічає, що "на підставі" означає, що суб`єкт владних повноважень: 1) повинен бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України; 2) зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним; "у межах повноважень" означає, що суб`єкт владних повноважень повинен приймати рішення, а дії вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх; "у спосіб" означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби; "з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано", тобто використання наданих суб`єкту владних повноважень повинно відповідати меті та завданням діяльності суб`єкта, які визначені нормативним актом, на підставі якого він діє; "обґрунтовано", тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). Рішення повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Статтею 141 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 №2453-VIII у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12.12.2015 визначено, що судді, який вийшов у відставку, виплачується пенсія або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання.

Щомісячне довічне грошове утримання є особливою формою матеріального забезпечення судді, полягає в гарантованій державою щомісячній грошовій виплаті, що слугує забезпеченню належного матеріального утримання судді після звільнення від виконання обов`язків (відставки), а також життєвого рівня, гідного його статусу.

Умови забезпечення судді щомісячним довічним грошовим утриманням або пенсією за його вибором на час виходу позивача у відставку (у 2014 році) визначалися статтею 141 Закону № 2453-VІ у редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII "Про забезпечення права на справедливий суд" (далі - Закон № 192-VIII) зі змінами, внесеними Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" (далі - Закон № 213-VIII).

Згідно із частиною третьою та абзацом шостим частини п`ятої статті 141 Закону №2453-VІ (в указаній вище редакції) щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 60 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді.

Максимальний розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Довічне грошове утримання суддям виплачується органами ПФУ за рахунок коштів Державного бюджету України.

01 січня 2016 року набрав чинності Закон України від 24 грудня 2015 року № 911-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (далі - Закон № 911-VIII), яким, зокрема, абзац шостий частини п`ятої статті 141 Закону № 2453-VІ після речення першого доповнено новим реченням, згідно з яким тимчасово, у період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10 тис. 740 грн.

Конституційний Суд України Рішенням від 08 червня 2016 року № 4-рп/2016 визнав неконституційними низку положень статті 141 Закону № 2453-VI у редакції Закону № 192-VIII, зі змінами, внесеними законами № 213-VIII і № 911-VIII, у тому числі й частину третю та положення першого, другого речень абзацу шостого частини п`ятої цієї статті Закону № 2453-VІ.

При цьому Конституційний Суд України у пункті 4 Рішення від 08 червня 2016 року № 4-рп/2016 визначив порядок виконання цього рішення, зокрема:

- частина третя статті 141 Закону № 2453-VI у редакції Закону № 213-VIII, яка суперечить Конституції України, не підлягає застосуванню як така, що втратила чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. Натомість застосуванню підлягає частина третя статті 141 Закону № 2453-VI до внесення змін Законом № 213-VIII, тобто в редакції Закону № 192-VIII, а саме: "Щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не може бути більшим ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання. У разі зміни грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання";

- перше, друге речення абзацу шостого частини п`ятої статті 141 Закону № 2453-VI у редакціях Закону № 213-VIII, Закону України № 911-VIII, що суперечать Конституції України, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Підлягає застосуванню перше речення частини п`ятої статті 141 Закону № 2453-VI у редакції Закону № 192-VIII, а саме: "Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), одержуваного суддею після виходу у відставку".

Відповідно до частин другої - четвертої статті 133 Закону № 2453-VІ суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

Посадові оклади інших суддів встановлюються пропорційно до посадового окладу судді місцевого суду з коефіцієнтом:

1) судді апеляційного суду - 1,1;

2) судді вищого спеціалізованого суду - 1,2;

3) судді Верховного Суду України, судді Конституційного Суду України - 1,3.

Отже, посадовий оклад є однією зі складових суддівської винагороди.

При цьому 01 січня 2017 року набрав чинності Закон України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (далі - Закон № 1774-VIII), за змістом пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" якого мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 грн.

22 липня 2018 року набрав чинності Закон України від 15 травня 2018 року № 2415-VIII "Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав" (далі - Закон № 2415-VIII), яким абзац другий пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1774-VIII було викладено в новій редакції, відповідно до якої до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року.

Таким чином, за загальним правилом дії норм права в часі, у зв`язку з набранням чинності Законом № 1774-VIII, яким заборонено застосовувати мінімальну заробітну плату після набрання чинності цим Законом, положення статті 133 Закону № 2453-VІ щодо обчислення суддівської винагороди у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягали.

До того ж у зв`язку з набранням чинності Законом № 2415-VIII, яким установлено розрахункову величину для визначення, зокрема, посадових окладів, що в майбутньому може змінюватися, виникла підстава для перерахунку розміру щомісячного грошового утримання судді у відставці.

30 вересня 2016 року набрали чинності Закони № 1401-VIII та 1402-VIII.

За частинами третьою та п`ятою статті 142 Закону №1402-VIII (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.

Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами ПФУ за рахунок коштів Державного бюджету України.

У разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання (частина четверта статті 142 Закону № 1402-VIII).

Частинами другою та третьою статті 135 Закону № 1402-VIII установлено, що суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Базовий розмір посадового окладу судді становить:

1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року;

2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року;

3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року.

Водночас відповідно до пункту 22 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 01 січня 2017 року отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону № 2453-VІ.

До проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону № 2453-VІ (пункт 23 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII).

Згідно з пунктом 24 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402-VIII розмір посадового окладу судді, крім зазначеного у пункті 23 цього розділу, становить:

з 01 січня 2017 року:

а) для судді місцевого суду - 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року;

б) для судді апеляційного суду та вищого спеціалізованого суду - 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року;

в) для судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року;

2) з 01 січня 2018 року:

а) для судді місцевого суду - 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року;

б) для судді апеляційного суду та вищого спеціалізованого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року;

3) з 01 січня 2019 року:

а) для судді місцевого суду - 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року;

б) для судді апеляційного суду та вищого спеціалізованого суду - 40 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року;

4) з 01 січня 2020 року:

а) для судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року;

б) для судді апеляційного суду та вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року.

Пунктом 25 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII установлено, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.

В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону № 2453-VІ. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.

Велика Палата Верховного Суду приймаючи рішення у зразковій справі № 0640/3835/18 дійшла висновку, що на час виникнення спірних правовідносин чинним законодавством були по-різному визначені вимоги для отримання суддівської винагороди суддями, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності Законом № 1402-VIII, та суддями, які ще не пройшли кваліфікаційне оцінювання, а тому такі вимоги можуть вважатися виправданою, обґрунтованою та справедливою підставою щодо відмови в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді, який вийшов у відставку до 30 вересня 2016 року та звернувся до територіального органу ПФУ за відповідним перерахунком до 01 січня 2020 року - дати набрання чинності підпунктом 16 пункту 1 розділу I Закону № 193-IX, яким були виключені пункти 22, 23 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII.

Аналізуючи встановлені обставини справи та наведені норми чинного законодавства, суд вважає за необхідне відступити від правового висновку Верховного Суду у справі №0640/3835/18, водночас врахувавши спільну позицію суддів Верховного Суду, висловлену в Окремій Думці.

Обґрунтовуючи підстави відступлення від позиції Верховного Суду у зразковій справі, суд вважає за необхідне зосередити увагу на таких нормах чинного законодавства.

Україна є правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права, Конституція України має найвищу юридичну силу, закони приймаються на її основі і повинні відповідати їй (стаття 1, частини перша, друга статті 8 Основного Закону України).

Згідно з статтею 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Приписами ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із Конституцією України права і свободи людини і громадянина захищаються судом; правосуддя здійснюють професійні судді та у визначених законом випадках народні засідателі і присяжні; виключно законами України визначається статус суддів (частина перша статті 55, пункт 14 частини першої статті 92, частина перша статті 127).

Право кожного на судовий захист є однією з конституційних гарантій реалізації інших прав і свобод, захисту їх від порушень і протиправних посягань.

За частиною першою статті 126 Основного Закону України незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України.

Незалежність як складова конституційного статусу суддів гарантується Конституцією України і забезпечується, зокрема, особливим порядком їх обрання або призначення на посаду та звільнення з посади, забороною впливу на них у будь-який спосіб, захистом професійних інтересів суддів, підкоренням судді лише закону при здійсненні правосуддя, державним фінансуванням та належними умовами для функціонування судів і діяльності суддів шляхом визначення у Державному бюджеті України окремо видатків на утримання судів, притягненням винних осіб до юридичної відповідальності за неповагу до суду і судді, здійсненням суддівського самоврядування.

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого частиною першою статті 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід`ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов`язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені в базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України засадами складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені; конституційний статус судді дає підстави ставити до судді високі вимоги і зберігати довіру до його компетентності та неупередженості, передбачає надання йому в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя (рішення від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004 у справі про незалежність суддів як складову їхнього статусу, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 у справі про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 у справі щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013 у справі щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці).

Право на справедливий суд в Україні з часу проголошення її незалежності забезпечувалося шляхом розвитку принципу незалежності суддів у законах України від 15 грудня 1992 року № 2862-XII "Про статус суддів", від 7 лютого 2002 року № 3018-III "Про судоустрій України" та Законі № 2453-VI, у яких послідовно закріплювалися самостійність суддів, свобода неупередженого вирішення судових справ відповідно до внутрішнього переконання суддів та їх належне матеріальне забезпечення.

Гарантії незалежності суддів установлено у статтях 48 Закону № 2453-VI у редакції Закону № 192-VIII та Закону № 1402-VIII, зі змісту яких вбачається, що однією з гарантій незалежності суддів є їх належне матеріальне та соціальне забезпечення, зокрема надання суддям за рахунок держави суддівської винагороди, а суддям у відставці - щомісячного довічного грошового утримання або пенсії за вибором. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів.

Вважаємо за необхідне наголосити, що положення законів № 2453-VI та № 1402-VIII щодо належного матеріального та соціального забезпечення суддів повинні відображати положення Конституції України та міжнародних актів щодо незалежності суддів, бути спрямованими на забезпечення здійснення справедливого правосуддя та стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів.

Матеріальне забезпечення суддів після виходу їх у відставку як складова їхнього правового статусу є не особистим привілеєм, а засобом конституційного забезпечення незалежності суддів, які здійснюють правосуддя, і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду за справедливим, неупередженим та незалежним правосуддям.

Крім того, відповідно до Європейської хартії про закон "Про статус суддів" від 10 липня 1998 року рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов`язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (пункт 6.1); статус забезпечує судді, який досяг передбаченого законом віку для виходу у відставку із посади судді і який здійснював повноваження судді протягом певного строку, право на отримання виплат, рівень яких має бути якомога ближчим до рівня його останньої заробітної плати на посаді судді (пункт 6.4).

Як зазначається в рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи від 13 жовтня 1994 року № (94)12, від 17 листопада 2010 року № (2010)12, кожна держава має забезпечити відповідність статусу і винагороди суддів гідності їхньої професії та відповідальності, яку вони беруть на себе; суддівська винагорода має бути достатньою, щоб захистити суддів від дії стимулів, через які можна впливати на судові рішення; мають існувати гарантії виплат у зв`язку з відставкою суддів, які повинні відповідати попередньому рівню оплати праці суддів.

Конституційний Суд України досліджував поняття "щомісячне довічне грошове утримання судді" і в мотивувальній частині Рішення від 14 грудня 2011 року № 18-рп/2011 вказав, що це утримання є самостійною гарантією незалежності судді та складовою його правового статусу і що правова природа щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та щомісячного грошового утримання діючого судді однакова, а самі ці поняття однорідні та взаємопов`язані, ідентичні, відрізняються лише за способом фінансування: судді у відставці виплату одержують з ПФУ за рахунок Державного бюджету, діючі судді - виключно з Державного бюджету України. У цьому ж Рішенні Конституційний Суд України також указав на неможливість звуження змісту та об`єму гарантій незалежності суддів, а відповідно й матеріального та соціального забезпечення.

У Рішенні Конституційного Суду України від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013 (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) зазначено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості. Щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу. Конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.

У Рішенні від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016 Конституційний Суд України зазначив, що щомісячне довічне грошове утримання є особливою формою матеріального забезпечення судді, полягає у гарантованій державою щомісячній грошовій виплаті, що слугує забезпеченню належного матеріального утримання судді після звільнення від виконання обов`язків (відставки), а також життєвого рівня, гідного його статусу.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював аналогічні правові позиції у відношенні гарантій незалежності суддів, їх матеріального та соціального забезпечення у своїх рішеннях, а саме: від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 (справа про пільги, компенсації та гарантії), від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004 (справа про припинення дій чи обмеження пільг, компенсацій та гарантій), від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 (справа про пенсії та щомісячне довічне грошове утримання), від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів), від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008.

Таким чином, право судді на відставку є конституційною гарантією незалежності суддів (пункт 4 частини шостої статті 126 Конституції України).

Відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді; наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуття права на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання (абзац четвертий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013).

Судді, які вже перебувають у відставці та досягли шістдесятип`ятирічного віку, з об`єктивних причин не мають можливості пройти кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді і пропрацювати після цього три роки, що є обов`язковою умовою для отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному Законом № 1402-VIII.

Щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має співвідноситися із суддівською винагородою, яку отримує діючий суддя. У разі збільшення розміру такої винагороди перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці має здійснюватися автоматично. Встановлення різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів порушує статус суддів та гарантії їх незалежності. Запровадження згідно із положеннями пункту 25 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які виходять у відставку, суперечить положенням частини першої статті 126 Основного Закону України щодо гарантування незалежності суддів Конституцією і законами України.

Таким чином, захищеність суддів (а відтак і суддів у відставці) на рівні Конституції України є найважливішою гарантією незалежності судової влади, про що також зазначено у пункті 3.1 Рішення Конституційного Суду України від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018.

Суд звертає увагу, що на момент виходу у відставку та призначення щомісячного довічного утримання, поняття кваліфікаційного оцінювання в розумінні зміни статусу судді на законодавчому рівні не існувало, у зв`язку з чим, у позивача могли бути законні очікування, що зі зміною посадових окладів суддей відповідних посад, відбудеться зміна розрахункової величини його грошового утримання судді у відставці.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 26 червня 2014 року у справі "Суханов та Ільченко проти України" зазначив, що за певних обставин "законне сподівання" на отримання "активу" також може захищатися статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (пункт 35).

За змістом судової практики Європейського суду з прав людини захист законних сподівань (очікувань) є одним з аспектів правової визначеності. Принцип законного очікування спрямований на те, щоб у випадках, коли особа переконана, що досягне певного результату, якщо буде діяти відповідно до норм правової системи, забезпечити захист цих очікувань.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначив, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Отже, законне сподівання на те, що положення певного нормативно-правового акта будуть застосовані до тих чи інших правовідносин, не може перебувати поза зв`язком з дією такого нормативно-правового акта в часі.

Суд вважає за необхідне вказати, що забезпечення державою належної оплати праці судді є запорукою дотримання гарантій права особи на розгляд справи незалежним і безстороннім судом та збереження справедливого балансу між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права особи.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області провести позивачу з 01.06.2018 перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання з розрахунку суддівської винагороди судді Апеляційного суду Житомирської області на підставі довідки від 13.06.2018 №3-291/03-23/125/2018.

Суд звертає увагу, що визначення суми щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці належить до дискреційних повноважень органів Пенсійного Фонду України.

Як випливає зі змісту Рекомендації № R (80) 2 Щодо здійснення дискреційних повноважень адміністративними органами, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 відповідно до умов статті 15.Ь під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке надає певний адміністративному органу ступінь свободи під час прийняття рішення, таким чином даючи йому змогу вибрати з кількох юридично допустимих рішень те, яке буде найбільш прийнятним.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності. Перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства.

Отже, під дискреційним повноваженням суд розуміє таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про неможливість втручання в дискреційні повноваження відповідача, а отже, не вбачає правових підстав для задоволення позовної вимоги в частині зобов`язання відповідача перерахувати та виплачувати позивачу довічне грошове утримання у розмірі 90% суддівської винагороди, що складає без обмеження граничного розміру.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Приписами статті 90 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що наявні правові підстави для часткового задоволення позову.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат у справі, суд враховує, що відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, судові витрати позивача на сплату судового збору в розмірі 704,80 грн належить стягнути на з Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області.

Керуючись статтями 77, 90, 242-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України,

вирішив:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області вул. О.Ольжича,7, м.Житомир,10003, код ЄДРПОУ 13559341) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Житомирського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, правонаступником якого є Головне управління Пенсійного фонду України у Житомирській області щодо відмови в перерахунку та виплаті ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 1 червня 2018 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Житомирській області здійснити перерахунок щомісячного довічного грошового утримання ОСОБА_1 на підставі довідки апеляційного суду Житомирської області від 13.06.2018 №3-291/03-23/125/2018.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області понесені судові витрати зі сплати судового збору у сумі 704,80 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.С. Токарева