Рішення № 94019667, 12.10.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2020 року Справа № 160/9139/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Тулянцевої І.В. розглянувши у місті Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

06 серпня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, в якій позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 02.06.2020 №10411-СГ «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою», яким ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність;

- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Харківській області (Ідентифікаційний код юридичної особи 39792822) надати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення згідно КВЦПЗ-01.03.), яка знаходиться на території Власівської сільської ради Кегичівського району Харківської області за межами населених пунктів.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, 05.09.2019 року представник позивача (за довіреністю) ОСОБА_2 , звернулася до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області з клопотанням в якому просила надати гр. ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0 гектари для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення згідно КВЦПЗ-01.03), яка знаходиться на території Парасковіївської сільської ради Кегичівського району Харківської області за межами населених пунктів за рахунок земельної ділянки з кадастровим №6323184000:02:000:0299. За результатами розгляду клопотання Головне управління Держгеокадастру у Харківській області надіслало відповідь, оформлену у вигляді листа від 02.10.2019 року В-12277/0-6126/0/95-19 "Про розгляд заяви", за змістом якої позивачу відмовлено у наданні такого дозволу, посилаючись на те, що бажана земельна ділянка включена до земельних ділянок, які були зарезервовані для надання земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства учасникам антитерористичної операції. Вказану відмову позивачем оскаржено в судовому порядку. На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.03.2020 року у справі №160/1008/20 відповідачем повторно розглянуто клопотання позивача та видано наказ від 02.06.2020 року №10411-СГ «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою», за змістом якого позивачу відмовлено у видачі дозволу на виготовлення проекту землеустрою. Відмова обґрунтована тим, що бажана земельна ділянка зарезервована для відведення у власність учасникам антитерористичної операції, проживання яких зареєстроване на території Кегичівського району у Харківській області. Позивач вважає відмову відповідача незаконною та такою, що порушує його права.

Ухвалою суду від 13.08.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/9139/20. Розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому проваджені). Цією ж ухвалою відповідачу надано право подати відзив на позов разом із доказами, які підтверджують обставини на яких грунтуються його заперечення протягом 15 днів з дати отримання копії ухвали про відкриття провадження у справі.

24.09.2020 року на адресу суду засобами поштового зв`язку надійшов відзив на позовну заяву від Головного управління Держгеокадастру у Харківській області в якому відповідач позовні вимоги не визнає та просить у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування своєї позиції вказує на те, що земельна ділянка, яку гр. ОСОБА_1 бажає отримати у власність, знаходиться за межами населених пунктів на території Кегичівської селищної ради Кегичівського району Харківської області. У рамках Меморандуму про співробітництво узгоджено надання земельних ділянок у вказаному земельному масиві для учасників бойових дій, проживання яких зареєстровано на території Кегичівського району Харківської області. Таким чином, для недопущення порушення Меморандуму про співробітництво Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області відмолено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

За правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності (ч.1 ст.257 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Згідно зі статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (частина 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України).

Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Судом встановлено, що 05.09.2019 року представник позивача (за довіреністю) ОСОБА_2 , звернулася до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області з клопотанням в якому просила надати гр. ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0 гектари для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення згідно КВЦПЗ-01.03), яка знаходиться на території Парасковіївської сільської ради Кегичівського району Харківської області за межами населених пунктів за рахунок земельної ділянки з кадастровим №6323184000:02:000:0299.

До клопотання додано графічні матеріали, на яких зазначене бажане місце розташування земельної ділянки; копія документа, що посвідчує особу гр. ОСОБА_1 , копія документа про присвоєння ідентифікаційного номера фізичній особі у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів (реєстраційного номеру облікової картки платника податків) гр. ОСОБА_1 , копія посвідчення учасника бойових дій та довідки про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальній цілісності України на ім`я Музика Василь Владиславович, нотаріально засвідчена копія довіреності від 06.03.2019 р., копія документа, що посвідчує особу представника за довіреністю гр. ОСОБА_2 , копія документа про присвоєння ідентифікаційного номера фізичній особі у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів (реєстраційного номеру облікової картки платника податків) представнику за довіреністю - гр. ОСОБА_2 .

За результатами розгляду клопотання Головне управління Держгеокадастру у Харківській області надіслало відповідь, оформлену у вигляді листа від 02.10.2019 року В-12277/0-6126/0/95-19 "Про розгляд заяви", за змістом якої відмовлено позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства з таких підстав, що земельна ділянка включена до земельних ділянок, які були зарезервовані для надання земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства учасникам антитерористичної операції.

Так, рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.03.2020 року у справі №160/1008/20 позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Харківській області щодо не прийняття рішення про надання або відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2 га для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення згідно КВЦПЗ-01.03.), яка знаходиться на території Парасковїївської сільської ради Кегичівського району Харківської області за межами населених пунктів за рахунок земельної ділянки з кадастровим номером № 6323184000:02:000:0299. Зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Харківській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення згідно КВЦПЗ-01.03.), яка знаходиться на території Парасковїївської сільської ради Кегичівського району Харківської області за межами населених пунктів за рахунок земельної ділянки з кадастровим номером № 6323184000:02:000:0299. Рішення набрало законної сили 12.08.2020 року за переглядом в порядку апеляційного провадження.

На виконання вказаного рішення суду Головне управління Держгеокадастру у Харківській області повторно розглянуло клопотання позивача та за результатами якого прийняло наказ від 02.06.2020 року №10411-СГ «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою», згідно якого відмовлено гр.. ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки, орієнтованою площею 2,0000 га, розташованої за межами населених пунктів на території Парасковіївської сільської ради Кегичівського району Харківської області.

Відмовляючи позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою в наказі зазначено, що на виконання пункту 1 протоколу виробничої наради Держгеокадастру від 11.11.2019 року між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області та Радою ветеранів України укладено меморандум про співробітництво, метою якого є співпраця і консолідація зусиль сторін щодо зменшення соціальної напруги серед учасників бойових дій у вирішенні питання забезпечення земельними ділянками.

Для досягнення мети Головним управлінням пропрацьовано земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності та узгоджені з Радою ветеранів України для подальшої реалізації першочергових прав учасників бойових дій та членів сімей загиблих воїнів.

Земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства, яку гр. ОСОБА_1 бажає отримати у власність, знаходиться за межами населених пунктів на території Кегичівської селищної ради Кегичівського району Харківської області.

В рамках Меморандуму про співробітництво узгоджено надання земельних ділянок у вказаному земельному масиві для учасників бойових дій, проживання яких зареєстровано на території Харківської області.

Отже, позивачу повторно відмовлено в отриманні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства.

Підставою виникнення спірних правовідносин став той факт, що відповідач, відмовляючи у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, діяв, на думку останнього, всупереч норм Земельного кодексу України, оскільки відмовлено у наданні дозволу з підстави, яка не передбачена вказаним Кодексом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Частиною 2 статті 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Пунктом 1 статті 22 ЗК України, встановлено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

При цьому, п. «а» ч.3 ст.22 ЗК України визначено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (ч.2 ст.116 ЗК України).

Відповідно до положень п. «в» ч.3 ст.116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Повноваження органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування передбачені статтями 118, 122 ЗК України.

Так, частиною 6 статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, які зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (абз.1 ч.7 ст.118 ЗК України).

Отже, законом визначено лише два види рішень, які можуть бути прийняті суб`єктом владних повноважень у разі подання клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, а саме: надання відповідного дозволу або відмова у наданні такого дозволу з підстав, встановлених законом.

Суд зауважує, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а саме, відмова може бути визнана обґрунтованою лише тоді, коли компетентним суб`єктом владних повноважень встановлюється невідповідність місця розташування об`єкта вимогам, зазначеним у Земельному кодексі Україні, які повинні бути затверджені у встановленому законом порядку або вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно - правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко - економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно - територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.

Таким чином, передача (надання) земельної ділянки у власність, відповідно до статті 118 ЗК України, є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок.

При цьому, положення ч.3 ст.24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» забороняють до затвердження відповідної містобудівної документації саме передачу (надання) у власність чи користування земельних ділянок, проте вказана норма не містить заборони в наданні відповідних дозволів на розроблення проектів землеустрою, які є лише початком тривалої та послідовної процедури.

Отже, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, не свідчить про позитивне рішення про надання її у користування.

Зазначена позиція суду відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 30 травня 2018 року у справі №826/5737/16, висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 27 лютого 2018 року у справі № 545/808/17, від 11 червня 2019 року у справі №826/841/17, від 19 вересня 2019 року у справі №398/1456/16-а (2а/398/114/16).

Таким чином, надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не покладає на раду обов`язку (не є підставою для виникнення зобов`язання перед особою, яка розробила проект землеустрою) щодо надання цієї земельної ділянки у власність. Відповідач може відмовити у затвердженні проекту та наданні земельної ділянки у власність з підстав, визначених законом.

Зазначена позиція суду відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 03 квітня 2019 року у справі 509/4722/16-а та від 29 серпня 2019 року у справі №540/2441/18.

В ході розгляду справи судом встановлено, що в якості підстави для відмови у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства розташованої за межами населених пунктів на території Парасковіївської сільської ради Кегичівського району Харківської області, для подальшого отримання у власність, є посилання відповідача на те, що земельна ділянка, зазначена на доданих до клопотання гр. ОСОБА_1 графічних матеріалах, входить до земельного масиву, в якому в рамках Меморандуму про співробітництво, укладеного на виробничій нараді Держгеокадастру від 11.11.2019 року між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області та Радою ветеранів України, узгоджено надання земельних ділянок для учасників бойових дій, проживання яких зареєстровано на території Кегичівського району Харківської області.

Однак, ті обставини, на які посилається відповідач у вказаному наказі, не передбачені статтею 118 ЗК України, в якості підстави для відмови у задоволенні клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою.

Враховуючи, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, зокрема, в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2 гектарів (п. «б» ч.1 ст.121 ЗК України) та беручи до уваги, що заявлений позивачем розмір земельної ділянки відповідає вказаному розміру, позивачем подано разом із клопотанням необхідний пакет документів, до яких у відповідача відсутні зауваження, у відповідача були відсутні законні підстави для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою гр. ОСОБА_1 .

Крім того, суд звертає увагу, що відповідно до посвідчення Головного управління Національної гвардії України серії НОМЕР_2 від 29.03.2017 року, позивач має правовий статус учасника бойових дій.

Таким чином, суд дійшов висновку що оскаржуваний наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 02.06.2020 №10411-СГ «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою», яким ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, є протиправним та підлягає скасуванню.

Вирішуючи питання щодо зобов`язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою, суд зазначає наступне.

По-перше, суд зазначає, що представником позивача допущено описку при складанні прохальної частини позовної заяви, оскільки з матеріалів, доданих до позовної заяви та з тексту позовної заяви видно, що позивач має бажання отримати дозвіл на розроблення документації із землеустрою земельної ділянки на території Парасковіївської сільської ради Кегичівського району Харківської області.

По-друге, суд зазначає, що на законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

У справі, що розглядається, повноваження щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою чи надання мотивованої відмови у його наданні, регламентовано частиною 7 статті 118 ЗК України.

Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Такі ж висновки сформульовані у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 року у справі № 440/793/19, від 02.04.2020 року у справі № 826/568/19, а також від 02.07.2020 року за № 825/2228/18.

Також, суд звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях національних судів. Зокрема, у рішенні від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Верховний Суд у своїй практиці також неодноразово покликався на те, що "ефективний засіб правового захисту" у розумінні ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції. (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №826/14016/16, від 11.02.2019 у справі №2а-204/12).

Як встановлено судом у даній справі, позивачу вдвічі відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з формальних підстав, а зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання згідно рішення суду не призвело до відновлення його порушених прав.

У зв`язку із чим, беручи до уваги повторюваний характер відмови, суд доходить до висновку про необхідність врахування положень статті 13 Конвенції, правових висновків Верховного Суду та вважати в даному випадку належним способом захисту порушеного права, саме зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Харківській області надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Такий спосіб захисту порушеного в повному обсязі відповідає повноваженням суду, визначеним ч.4 ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України). При цьому суд враховує, що за встановлених у справі обставин всі умови для прийняття рішення про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки розташованої на території Парасковіївської сільської ради Кегичівського району Харківської області, позивачем виконано. Інших обставин, що могли б слугувати підставами для відмови в наданні таких дозволів ні оскаржуваний наказ, ні відзив на позовну заяву не містить.

Частиною 1 статті 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Доказів, які б спростували доводи позивача, відповідачем суду не надано.

З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню.

Зважаючи на те, що позивач звільнений від сплати судового збору, іншими учасниками справи судові витрати не понесені, судові витрати не підлягають розподілу відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.9, 72-77, 90, 139, 242-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (вул.Космічна, буд.21, 8-9 поверх, м.Харків, 61145, код ЄДРПОУ 39792822) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії- задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 02.06.2020 №10411-СГ «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою», яким ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Харківській області (вул.Космічна, буд.21, 8-9 поверх, м.Харків, 61145, код ЄДРПОУ 39792822) надати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення згідно КВЦПЗ-01.03.), яка знаходиться на території Парасковіївської сільської ради Кегичівського району Харківської області за межами населених пунктів.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 КАС України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень КАС України.

Суддя І.В. Тулянцева