Ухвала суду № 94015189, 29.12.2020, Арцизький районний суд Одеської області

справа № 492/1749/20

УХВАЛА

про відмову в задоволенні клопотання про звільнення від

сплати судового збору

29 грудня 2020 року м. Арциз

розглянувши клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору, -

встановив:

Позивач звернувся до суду із позовом до Татарбунарського ВП Арцизького ВП ГУНП в Одеській області, сержанта Татарбунарського ВП Арцизького ВП ГУНП в Одеській області Гречального Василя Васильовича про визнання протиправними дій, визнання неправомірною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, скасування постанови про відкриття виконавчого провадження.

У прохальній частині позову позивач просить звільнити його від сплати судового збору, посилаючись на те, що має скрутне матеріальне становище, оскільки є особою похилого віку, пенсіонер, має невеликий розмір пенсії і інші доходи у нього відсутні.

Розглянувши клопотання позивача, дослідивши матеріалами справи, суд прийшов до наступного висновку.

Відповідно до ч. 3 ст. 161 КАС України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Згідно ст. 288 КУпАП особа, яка оскаржила постанову у справі про адміністративне правопорушення, звільняється від сплати державного мита.

Законом України від 19 вересня 2013 року № 590-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору» внесені зміни до положень КУпАП щодо сплати судового збору.

Так статтею 40-1 КУпАП визначено, що судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується особою, на яку накладено таке стягнення, а розмір та порядок сплати судового збору встановлюється законом. Згідно з приписами частини сьомої статті 283 КУпАП постанова суду (судді) про накладення адміністративного стягнення повинна містити положення про стягнення з особи, щодо якої її винесено, судового збору.

Розмір судового збору, який підлягає стягненню у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення, складає 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (частина п`ята статті 4 Закону № 3674-VI).

Інших видів платежів (зокрема, у вигляді державного мита) у випадку звернення особи до суду Закон № 3674-VI не передбачає.

Тож особи, стосовно яких ухвалено судове рішення про накладення адміністративного стягнення, є платниками судового збору.

Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 18.03.2020 року у справі № 543/775/17, у справах щодо оскарження постанов про адміністративне правопорушення у розумінні статей 287, 288 КУпАП, як і в інших справах, які розглядаються судом у порядку позовного провадження, слід застосовувати статті 2-5 Закону України «Про судовий збір», які пільг, за подання позовної заяви, відповідних скарг у цих правовідносинах, не передбачають.

Також, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, який передбачав, що судовий збір при оскарженні постанов про адміністративне правопорушення сплаті не підлягає, та зазначила, що чинне законодавство містить ставку судового збору, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги у справі про оскарження постанови про адміністративне правопорушення та подальшому оскарженні позивачем та відповідачем судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 КАС України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Положеннями ч. 2 ст. 8 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про судовий збір», враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Отже, суд зазначає, що вищенаведений перелік осіб є вичерпним.

Водночас відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини також вказав, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду. Положення п. 1 ст. 6 Конвенції про виконання зобов`язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави, так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у справах (п. 59 рішення ЄСПЛ від 19 червня 2001 року у справі Креуз проти Польщі (Kreuz v. Poland)). Вимога про сплату державного мита є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред`явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів. Для того, щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан (п. 111 рішення ЄСПЛ від 20 лютого 2014 року у справі Шишков проти Росії ( Shishkov v. Russia)).

У зв`язку із цим, при здійсненні правосуддя в адміністративних справах суди повинні вирішувати питання, пов`язані з судовими витратами (зокрема, щодо відстрочення та розстрочення судових витрат, зменшення їх розміру або звільнення від їх сплати), у чіткій відповідності до статті 8 Закону України «Про судовий збір», а також інших нормативно-правових актів України, забезпечуючи при цьому належний баланс між інтересами держави у стягненні судового збору за розгляд справ, з одного боку, та інтересами позивача (заявника) щодо можливості звернення до суду, з другого боку.

Оцінюючи фінансове становище особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового становища (п. 44 рішення ЄСПЛ від 26 липня 2005 року у справі Kniat v. Poland; пункти 63-64 рішення ЄСПЛ від 26 липня 2005 року у справі Jedamski and Jedamska v. Poland ).

Враховуючи наведене, позивач у справі може за певних обставин (дійсної неспроможності сплатити судовий збір, підтвердженої належними доказами) бути звільнений від сплати судового збору або його сплата може бути відстрочена чи розстрочена, розмір судового збору може бути зменшений судом.

Позивачем на підтвердження свого фінансового стану надано довідку про доходи № 8488243979442419, яка містить інформацію про отримання пенсії лише за один місяць в сумі 2100,00 грн., а не за попередній 2019 рік, як вимагає стаття 8 Закону України "Про судовий збір" (при цьому, якщо пенсію позивач отримував протягом останнього року саме в такому розмірі, то розмір судового збору не перевищує 5 відсотків річного розміру позивача за попередній календарний рік).

Крім того, позивачем не надано суду інформацію та її документальне підтвердження стосовно наявності у нього рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, іншого прибутку окрім пенсії, інших активів, які б дозволили суду оцінити майновий стан позивача для прийняття рішення про звільнення від сплати судового збору або про розстрочення сплати судового збору.

З огляду на викладене та враховуючи, що позивачем не надано доказів на підтвердження того, що його майновий стан на момент подачі позову до суду перешкоджав (перешкоджає) сплаті ним судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі, вважаю за необхідне відмовити позивачу у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору.

Керуючись ст. ст. 132, 133, 248, 294 КАС України, Законом України «Про судовий збір», суддя, -

постановив:

В задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору - відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя

Арцизького районного суду Гусєва Н.Д.