Ухвала суду № 94011832, 23.07.2020, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/20836/20

Провадження № 1-кс/761/13011/2020

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2020 року слідчий суддя Шевченківського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 , слідчого ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду клопотання у кримінальному провадженні № 320191110100000 60 від 30.05.2019 за ч. 2 ст. 212, ч. 3 ст. 209 КК України про накладення арешту на майно,

у с т а н о в и в :

До Шевченківського районного суду м. Києва звернувся слідчий ОВПП ДФС ОСОБА_3 з погодженим прокурором відділу Офісу Генеральної прокуратури ОСОБА_4 клопотанням про накладення у кримінальному провадженні № 320191110100000 60 за ч. 3 ст. 212, ч. 3 ст. 209 КК України арешту на грошові кошти ТОВ «АСМАП-Сервіс», які знаходяться на банківських рахунках, відкритих в АТ «Альфа-Банк».

На обґрунтування клопотання зазначено, що ОВПП ДФСздійснюється досудове розслідування у вказаному вище кримінальному провадженні, яким встановлено, що службові особи Асоціації міжнародних автомобільних перевізників України, діючи умисно та протиправно, внаслідок документального оформлення безтоварних операцій з підконтрольними підприємствами, зокрема ТОВ «АСМАП-Сервіс» у період з 2017 по 25019 роки ухилились від сплати податку на додану вартість та податку на прибуток на загальну суму 6742568 грн.

Крім того, розслідуванням встановлено, що службові особи Асоціації міжнародних автомобільних перевізників України, використовуючи реквізити підконтрольного їм ТОВ «АСМАП-Сервіс» та інших підприємств, перераховували грошові кошти у якості оплати за товари та послуги, які одержані Асоціацією внаслідок умисного ухилення від сплати податків.

У ході досудового розслідування встановлено, що ТОВ «АСМАП-Сервіс» має низку банківських рахунків в АТ «Альфа-Банк», грошові кошти на яких, на думку слідчого, є речовим доказом у кримінальному провадженні, оскільки мають незаконне походження.

У зв`язку з викладеним слідчий просив накласти арешт на грошові кошти, належні ТОВ «АСМАП-Сервіс» з метою їх збереження.

У судовому засіданні слідчий клопотання підтримав та просив його задовольнити з наведених у ньому підстав.

Слідчий суддя, заслухавши слідчого, вивчивши клопотання та додані до нього матеріали, заслухавши доводи слідчого, дійшов висновку про таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України, ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України», Закону України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) є частиною національного законодавства України.

Статтею 1Першого Протоколудо Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано захист права власності, що передбачає, що кожна особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом.

Наведена засада закріплена у ст. 41 Конституції України, яка зазначає, що право власності є непорушним, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Зазначене положення Конституції покладене в основу однієї з засад кримінального провадження, сутність якої відображена у ст. 16 КПК України та передбачає, що позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження можливе лише на підставі вмотивованого судового рішення, без наявності якого допускається лише тимчасове вилучення майна.

Наведене гарантує, що позбавлення права власності, невід`ємними складовими якого є можливість безперешкодного володіння, користування та розпорядження об`єктом права власності, допускається виключно у випадках та у спосіб, які передбачені відповідними правовими нормами.

Отже, навіть тимчасове обмеження права власності є фактичне позбавленням власника майна можливості на свій розсуд користуватися та розпоряджатися цим майном, що є тотожним позбавленню права власності.

Практичне застосування встановленої Конституцією України гарантії охорони власності, доводить, що позбавлення будь-якої особи права вільно володіти, користуватися та розпоряджатися належним їй на законних підставах майном у спосіб або через застосування процедури, які не відповідають приписам закону, є протиправним.

Підстави та порядок встановлення тимчасового обмеження прав особи щодо реалізації нею усієї сукупності або ж окремих складових права власності під час досудового розслідування визначені кримінальним процесуальним законодавством.

З вищеназваною конституційною нормою кореспондуються положення ст. 2 КПК, якою до завдань кримінального провадження, з-поміж іншого, віднесена охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, забезпечення того, щоб жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу.

У контексті клопотання, що є предметом цього розгляду, першочергово має бути надана оцінка правомірності втручання державного органу у реалізацію особою свого права власності, таке втручання полягає у примусовому, тобто без добровільної згоди власника, обмеженні його права розпорядження майном.

Главою 2 КПК встановлені засади, тобто основоположні принципи кримінального провадження, до яких, серед інших, віднесені верховенство права (ст. 8 КПК), законність (ст. 9 КПК).

Так, кримінальним процесуальним законом наголошено, що кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до ст. 9 КПК під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, КПК, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Кримінальне процесуальне законодавство України повинно застосовуватися з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

У рішеннях ЄСПЛ у справах «Амюр проти Франції», «Малама проти Греції», «Україна-Тюмень проти України» констатовано, що перша та найважливіша вимога ст. 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини полягає у тому, що будь-яке втручання публічної влади у право на мирне володіння майном має бути законним.

Сукупність наведених норм кримінального процесуального законодавства, їх внутрішній, змістовний зв`язок доводять, що будь-які процесуальні рішення, дії слідчого судді, прокурора, керівника органу досудового розслідування, слідчого, вчинені під час досудового розслідування, мають відповідати вищевказаним засадам, як за своєю суттю, так і за формою реалізації, тобто процедурою застосування.

Крім того, процесуальним законом визначено, що обов`язок здійснення судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні покладається на слідчого суддю.

Таким чином, саме слідчий суддя шляхом застосування своїх повноважень покликаний забезпечити дотримання закону усіма учасниками кримінального провадження, а також зобов`язаний вживати передбачених законом заходів для поновлення порушених під час досудового розслідування прав та інтересів осіб.

Отже, слідчий суддя, виконуючи покладені на нього обов`язки, має вжити заходів щодо запобігання зловживанню стороною обвинувачення зазначеними повноваженнями з метою суворого дотримання закону, забезпечення рівності сторін кримінального провадження та збалансованості їх прав.

Статтею 131 КПК арешт майна віднесений до заходів забезпечення кримінального провадження, які у силу ч. 3 ст. 132 КПК застосовуються у разі доведення стороною обвинувачення трьох складових - обґрунтованої підозри вчинення кримінального правопорушення певного ступеню тяжкості; підтвердження того, що потреби досудового розслідування виправдовують саме такий ступінь втручання у права та свободи особи; існування даних, що застосування ініційованого заходу забезпечить виконання поставленого завдання.

Враховуючи, що слідчий суддя має можливість встановити наявність у кримінальному провадженні певних обставин виключно з матеріалів поданого клопотання, на його ініціатора і покладається відповідний обов`язок.

Досліджуючи існування на момент розгляду клопотання про накладення арешту зазначених складових, слідчий суддя відмічає, що надані матеріали не містять будь-яких даних, які б підтверджували факт вчинення відповідних кримінальних правопорушень, причетність до них посадових осіб ТОВ «АСМАП-Сервіс».

Зокрема, до клопотання долучені - витяги з ЄРДР; постанова про зміну складу групи слідчої групи; постанова про зміну групи прокурорів; дослідження фінансово-господарських операцій за участі ТОВ «АСМАП-Сервіс» від 29.05.2019 № 148/21-09-01/16307261, протокол допиту свідка, показання якого не стосуються діяльності вищезазначеного товариства, постанову слідчого про визнання грошових коштів на банківських рахунках товариств речовими доказами у кримінальному провадженні.

Зазначені документи, будучи у своїй переважній більшості процесуальними, тобто документами, які покликані доводити законність проведених слідчим та прокурором слідчих дій та прийнятих ними рішень, допустимість зібраних доказів, у той же час не підтверджують наявність події та складу відповідних кримінальних правопорушень.

Отже, вказане з достатньою повнотою свідчить про недоведеність слідчим факту вчинення зазначених кримінальних правопорушень.

Відповідно до ч.1 ст. 170 КПК арештом майна є тимчасове позбавлення права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно, зокрема, є доказом вчинення злочину.

Абзацом другим вказаної норми визначено, що завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.

У силу ч.2 ст. 170 КПК арешт майна допускається, серед іншого, з метою збереження речових доказів.

Для реалізації встановленої законом мети відповідно до ч. 6 ст. 170 КПК арешт накладається на майно будь-якої фізичної особи, якщо воно відповідає зазначеним у ст. 98 КПК критеріям.

Відповідно до ч.1 ст. 98 КПК речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі сліди його вчинення або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, набуті кримінально протиправним шляхом.

З наведеного витікає, що певне майно підлягає арешту лише у разі, якщо воно відповідає переліченим вище вимогам та свідчить про обставини вчинення відповідного кримінального правопорушення.

Слідчий, обґрунтовуючи клопотання, зазначив, що грошові кошти на рахунках ТОВ «АСМАП-Сервіс» отримані останнім протиправним шляхом. Водночас, наданими слідчому судді матеріалами та слідчим у судовому засіданні це не доведено.

Таким чином, накладення арешту на грошові кошти, що знаходяться на банківських рахунках з метою збереження їх як речового доказу є не обґрунтованим.

З наведеного витікає, що стороною обвинувачення не наведені правові підстави застосування ініційованого нею заходу забезпечення кримінального провадження, що у силу ч. 2 ст. 173 КПК є підставою для відмови у задоволенні клопотання.

Керуючись вимогами ст. 170-173, 309, 395 КПК України, слідчий суддя

у х в а л и в :

У задоволенні клопотання слідчого ОВПП ДФС ОСОБА_3 про накладення у кримінальному провадженні № 320191110100000 60 за ч. 3 ст. 212, ч. 3 ст. 209 КК України арешту на грошові кошти ТОВ «АСМАП-Сервіс», які знаходяться на банківських рахунках, відкритих в АТ «Альфа-Банк», відмовити.

На ухвалу упродовж п`яти днів з дня її оголошення може бути подана апеляційна скарга до Київського апеляційного суду.

Слідчий суддя ОСОБА_1