Рішення № 94000703, 31.12.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/10517/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 грудня 2020 року

Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Ланкевича А.З., розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління державної судової адміністрації України в Львівській області за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головного управління Державної казначейської служби України в Львівській області, про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся з позовною заявою, в якій просить:

- визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати суддівської винагороди судді Червоноградського міського суду Львівської області ОСОБА_1 за період з квітня 2020 року по серпень 2020 року із застосуванням обмеження, встановленого ст.29 Закону України «Про Державний бюджет У країни на 2020 рік» від 14.11.2019 року №294-ІХ;

- зобов`язати відповідача провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Червоноградського міського суду Львівської області ОСОБА_1 на підставі ч.2 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» за період з квітня 2020 року по серпень 2020 року без застосування обмеження, встановленого ст.29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» у загальній сумі 102653,25 грн, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

Ухвалою судді від 23.11.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; з урахуванням клопотання позивача та на підставі п.2 ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Посилається на те, що указом Президента України «Про призначення суддів» позивача призначено на посаду судді Червоноградського міського суду Львівської області (безстроково). У період з 18.04.2020 року по 27.08.2020 року відповідач нараховував та сплачував позивачеві суддівську винагороду у розмірі 10 мінімальних заробітних плат, тобто з урахуванням обмеження, встановленого ст.29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік». Такі дії, на думку позивача, порушують його право на належне матеріальне забезпечення щодо отримання суддівської винагороди у розмірі, визначеному ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Вважаючи у зв`язку із цим свої конституційні права та гарантії на належний соціальний захист порушеними та такими, що потребують захисту, позивач звернувся до суду з даним позовом.

У встановлений судом строк від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому посилається на те, що частинами 1 та 3 ст.29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону №553-IX) установлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки. Обмеження, встановлене в частині першій цієї статті, застосовуються, серед іншого, і до суддівської винагороди. З огляду на це, зазначив, що суддівська винагорода позивача обмежувалася максимальним розміром - 47230,00 грн на місяць. При цьому, вказав, що відповідач, як розпорядник коштів нижчого рівня, не мав правових підстав для виплати суддівської винагороди без застосування обмежень, встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону №553-IX). Щодо рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 року №10-р/2020, то таке на спірні правовідносини у період з 18.04.2020 року по 27.08.2020 року не випливає, оскільки останні виникли до прийняття цього рішення. Крім того, вказане рішення не містить положень про поширення його дії на правовідносини, що виникли до дня його ухвалення. За таких обставин, вважає, що суддівська винагорода нараховувалась та сплачувалась позивачеві згідно з вимогами чинного законодавства. Просить відмовити в задоволенні позову повністю.

Від третьої особи, Головного управління Державної казначейської служби України в Львівській області, надійшли пояснення, в яких посилається на те, що Казначейством здійснюється лише безспірне списання коштів з рахунків боржника, тому, відповідно, останнє не має ніякого відношення до спірних правовідносин та не несе відповідальності за дії/бездіяльність інших державних органів, зокрема, відповідача.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Указом Президента України від 07.11.2013 року №620/2013 «Про призначення суддів» позивача призначено строком на п`ять на посаду судді Стахановського міського суду Луганської області.

Указом Президента України від 14.02.2015 року №83/2015«Про переведення суддів» позивача переведено у межах п`ятирічного строку на роботу на посаду судді Червоноградського міського суду Львівської області.

Указом Президента України від 07.10.2019 року №735/2019 «Про призначення суддів» позивача призначено на посаду судді Червоноградського міського суду Львівської області (безстроково).

Наказом голови Червоноградського міського суду Львівської області віл 08.10.2019 року №104/К позивача зараховано на посаду судді вказаного суду.

Згідно довідки відповідача від 05.11.2020 року №02-1786/20, у період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року до нарахованої позивачу суми суддівської винагороди відповідачем застосовано обмеження, встановлене Законом України від 13.04.2020 року №553-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року.

Зміст спірних правовідносин полягає в тому, що позивач не погоджується з такими діями відповідача та вважає, що нарахування суддівської винагороди у спірному періоді відбулось з порушенням вимог ст.130 Конституції України та ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Наведене і зумовило позивача звернутись до суду за судовим захистом.

Вказані обставини та зміст спірних правовідносин підтверджені наявними у справі доказами.

Вирішуючи спір, суд застосовує наступні норми права.

Частиною 1 ст.126 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначено Законом України від 02.06.2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №1402-VIII).

Відповідно до ст.135 цього Закону України від 02.06. 2016 №1402-VIII «Про судоустрій та статус суддів», суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами (ч.1).

Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці (ч.2).

Базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року (ч.3).

До базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб (ч.4).

Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу (ч.5).

Суддям, які обіймають посади заступника голови суду, секретаря, голови судової палати, секретаря Пленуму Верховного Суду, секретаря Великої Палати Верховного Суду, виплачується щомісячна доплата в розмірі 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду, голові суду - 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду (ч.6).

Суддям виплачується щомісячна доплата за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) або доктора наук із відповідної спеціальності в розмірі відповідно 15 і 20 відсотків посадового окладу судді відповідного суду (ч.7).

Суддям виплачується щомісячна доплата за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, у розмірі залежно від ступеня секретності інформації: відомості та їх носії, що мають ступінь секретності «Цілком таємно», - 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності «Таємно», - 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду (ч.8)

Обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків (ч.9).

Поряд з тим, 12.03.2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», згідно якої з 12.03.2020 року на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого, з урахуванням внесених до вказаної постанови змін, неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.

18.04.2020 року набрав чинності Закон України від 13.04.2020 року №553-IX «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі - Закон №553-IX), яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29 наступного змісту: «Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому, у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.

Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі, в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України, відповідно до частини другої цієї статті)».

Як вбачається з матеріалів справи, суддівська винагорода позивача складається з посадового окладу судді місцевого суду та щомісячної доплати за вислугу років - у розмірі 20% від посадового окладу. При цьому, відповідно до розрахункового листа відповідача від 05.11.2020 року №02-1786/20, у період з квітня по серпень 2020 року суддівська винагорода нарахована та виплачена позивачеві з урахуванням обмежень, встановлених Законом №553-ІХ.

Водночас суд враховує, що питання невідповідності Законів України нормам Конституції України, якими зменшувалась суддівська винагорода, були предметом неодноразового розгляду Конституційним Судом України.

Так, рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 року №10-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 року №294-ІХ зі змінами, абзацу дев`ятого пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 року №553-ІХ.

Також у рішенні Конституційного Суду України від 28.08.2020 року №10-р/2020 зазначено, що вирішуючи питання щодо конституційності оспорюваних положень Закону №294, Конституційний Суд України виходить із юридичної позиції, яку він неодноразово висловлював: оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов`язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 9 липня 2007 року №6-рп/2007).

Крім того, виходячи з того, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України (далі - Кодекс), так само, як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в Рішенні від 27.02.2020 року №3-р/2020 дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абзац восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).

Ураховуючи викладене, Конституційний Суд України вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.

У рішенні Конституційного суду України від 28.08.2020 року №10-р/2020 також констатовано, що юридичну визначеність слід розуміти через такі її складові елементи: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (легітимні очікування) (абзац п`ятий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 23 січня 2020 року №1-р/2020). Установлення граничного розміру заробітної плати, грошового забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування), передбачене у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України (частини перша, третя статті 29 Закону №294), є невизначеним щодо дії в часі та не забезпечує передбачуваності застосування цих норм права. Згідно з частиною першою статті 113 Конституції України, частиною першою статті 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Тобто, оспорюваними положеннями ст.29 Закону №294 заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб органів законодавчої та судової влади поставлені в залежність від виконавчої влади.

Також у зазначеному рішенні вказано, що Конституцією України встановлено, що виключно законами України визначається, зокрема, статус суддів (пункт 14 частини першої статті 92); незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України; вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється (частини перша, друга статті 126); держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів; розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій (перше речення частини першої, частина друга статті 130).

Конституційний Суд України неодноразово звертав увагу на недопустимість обмеження законом незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення від 24.06.1999 року №6-рп/99, від 20.03.2002 року №5-рп/2002, від 01.12.2004 року №19-рп/2004, від 11.10.2005 року №8-рп/2005, від 18.06.2007 року №4-рп/2007, від 22.05.2008 року №10-рп/2008, від 03.06.2013 року №3-рп/2013, від 19.11.2013 року №10-рп/2013, від 08.06.2016 року №4-рп/2016, від 04.12.2018 року №11-р/2018, від 18.02.2020 року №2-р/2020, від 11.03.2020 року №4-р/2020).

Проаналізувавши юридичні позиції щодо незалежності суддів, Конституційний Суд України дійшов висновку, що гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя; законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу (абзаци сьомий, восьмий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 11 березня 2020 року №4-р/2020).

Отже, обмеження суддівської винагороди не відповідає гарантії незалежності суддів.

Конституційний Суд України вважає, що обмеження відповідних виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану. Однак такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності до Конституції та законів України.

Таке обмеження також може застосовуватися й до суддів, однак після закінчення терміну його дії втрачені у зв`язку з цим обмеженням кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України.

З урахуванням викладеного, суд приходить висновку, що при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди відповідач мав керуватися виключно Законом України «Про судоустрій та статус суддів». При цьому, застосування ст.29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» прямо суперечило положенням ст.130 Конституції України.

Доводи відповідача про те, що територіальне управління може проводити нарахування і виплати лише в рамках бюджетного законодавства України та в межах бюджетних асигнувань на поточний фінансовий рік не спростовують висновки суду про необхідність застосування норм Конституції України та спеціального Закону №1402-VIII при нарахуванні і виплаті суддівської винагороди.

Щодо аргументів відповідача про те, що при виплаті позивачу суддівської винагороди із застосуванням обмеження, встановленого ст.29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (із змінами згідно Закону України від 13.04.2020 року №553-ІХ), не порушено вимог ст.135 Закону №1402-VIII, адже враховано усі елементи винагороди, то суд не приймає такі до уваги, оскільки безспірним є той факт, що застосоване обмеження призвело до істотного зменшення суддівської винагороди позивача, яку він отримував до квітня 2020 року.

Безпідставними є посилання відповідача на рішення Конституційного Суду України щодо збалансованості бюджету України та щодо того, що соціально-економічні права громадян не є абсолютними, адже ці рішення не стосуються гарантій суддівської незалежності, однією з яких є суддівська винагорода.

Стосовно рішення Ради суддів України від 24.04.2020 року №22, на яке міститься посилання у відзиві на позовну заяву, то слід вказати, що метою прийняття цього рішення була не «легітимізація» встановленого Законом №553-ІХ обмеження суддівської винагороди, а реагування на факт набрання чинності Закону №553-ІХ, окремі положення якого, на думку органу суддівського самоврядування, є неконституційним (абзац 4 рішення), для того аби надавши роз`яснення, уникнути спірних питань у його застосуванні.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що здійснивши нарахування та виплату позивачу суддівської винагороди за період з квітня по серпень 2020 року включно (за винятком днів відпустки) з обмеженнями, передбаченими ст.29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (із змінами, внесеними Законом №553-ІХ), відповідач вчинив протиправні дії, а тому позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Щодо вимоги про зобов`язання відповідача провести нарахування та виплату позивачу суддівської винагороди на підставі ч.2 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» за період з квітня 2020 по серпень 2020 року без застосування обмеження, встановленого ст.29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», у загальній сумі 102653,25 грн, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті, то така підлягає задоволенню, оскільки є похідною від позовної вимоги про визнання протиправними дій, однак з урахуванням наступного.

Відповідно до приписів Закону України «Про судоустрій і статус суддів», розрахунок, нарахування та виплата суддівської винагороди здійснюється органами Державної судової адміністрації України, тобто, в даному випадку, відповідач має виключну компетенцію у нарахуванні позивачу суми недоотриманої ним суддівської винагороди.

Таким чином, адміністративний суд не наділений повноваженнями визначати розмір недоотриманої позивачем суддівської винагороди протягом спірного періоду та, відповідно, зобов`язувати відповідача провести нарахування та виплату позивачу суддівської винагороди у загальній сумі 102653,25 грн.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. А, згідно ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню повністю.

Стосовно клопотання позивача про звернення до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць, суд враховує, що вичерпний перелік судових рішень, які виконуються негайно, визначений положеннями ст.371 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, за приписами ч.1 ст.371 Кодексу адміністративного судочинства України, негайно виконуються рішення суду, зокрема, про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Оскільки в даній справі способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату недоотриманої суддівської винагороди, а не стягнення її конкретної суми, підстави для негайного виконання рішення суду відсутні.

Щодо клопотання про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов`язання відповідача подати у десятиденний строк звіт про виконання судового рішення, суд враховує таке.

Частиною 1 ст.382 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд, який ухвалив рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Тобто положеннями вказаної норм закріплено право саме суду встановлювати контроль за виконанням судового рішення і вирішувати у яких випадках належить подавати відповідний звіт; при цьому, строк встановлює також саме суд. Втім, у суду відсутні підстави вважати, що відповідач буде ухилятись від виконання судового рішення після набрання ним законної сили.

Проаналізувавши обставини справи та зміст позовних вимог, суд не вбачає достатніх підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у вказаній адміністративній справі.

Щодо судового збору, то такий позивачем не сплачувався, оскільки відповідно до п.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» останній звільнений від його сплати.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 262, 371, 382, підп.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в :

позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Львівській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з квітня 2020 року по серпень 2020 року (за винятком днів відпустки) із застосуванням обмеження, встановленого ст.29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 року №294-ІХ.

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Львівській області (місцезнаходження: вул.Драгоманова, 25, м.Львів, 79005; код ЄДРПОУ: 26306742) провести перерахунок суддівської винагороди ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) за період з квітня 2020 року по серпень 2020 року (за винятком днів відпустки), обчисливши її відповідно до ст.130 Конституції України та ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», та виплатити недоотриману частину.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення суду буде складено до 05.01.2021 року.

Суддя Ланкевич А.З.

Оригінал повного тексту судового рішення складено в одному примірнику 04.01.2021 року.