Рішення № 93998766, 05.01.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.01.2021Справа № 910/17283/20

За позовом Приватного акціонерного товариства «МАРІУПОЛЬСЬКИЙ МЕТАЛУРГІЙНИЙ КОМБІНАТ ІМЕНІ ІЛЛІЧА»

до Акціонерного товариства «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ»

про стягнення 4 256,47 грн

Суддя О.В. Гумега

секретар судового засідання

Коваленко М.О.

Представники: без повідомлення (виклику) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство «МАРІУПОЛЬСЬКИЙ МЕТАЛУРГІЙНИЙ КОМБІНАТ ІМЕНІ ІЛЛІЧА» (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» (відповідач) про стягнення суми збитків, які виникли у зв`язку із незбереженням вантажу при перевезенні, в розмірі 4 256,47 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані незабезпеченням відповідачем схоронності вантажу під час його перевезення, що призвело до часткової втрати вантажу та спричинило позивачеві збитки у розмірі вартості втраченого вантажу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.11.2020 позовну заяву Приватного акціонерного товариства «МАРІУПОЛЬСЬКИЙ МЕТАЛУРГІЙНИЙ КОМБІНАТ ІМЕНІ ІЛЛІЧА» прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/17283/20 та ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання).

Суд повідомляв позивача та відповідача про відкриття провадження у справі.

В матеріалах справи наявні докази отримання позивачем та відповідачем ухвали Господарського суду міста Києва від 11.11.2020 про відкриття провадження у справі № 910/17283/20.

08.12.2020 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач просив суд відмовити позивачу в задоволенні позову, оскільки, на думку відповідача, вартість втраченого вантажу не підтверджена позивачем належними доказами, з огляду на те, що у матеріалах вправи відсутній розрахунок вартості вугілля, відвантаженого на адресу позивача, у зв`язку з чим, на думку відповідача, розрахунок вартості нестачі вугілля викликає сумнів щодо його достовірності.

В якості додатку до відзиву відповідач подав заяву про поновлення строку, відповідно до якої просив суд поновити строк на подання відзиву на позовну заяву.

Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що ухвала Господарського суду міста Києва від 11.11.2020 про відкриття провадження у справі № 910/17283/20 була направлена Акціонерному товариству «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» на адресу місцезнаходження, яка вказана у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (03680, м. Київ, вул. Єжи Гедройця (до перейменування - вул. Тверська), буд. 5), та була вручена відповідачу 17.11.2020.

Пунктом 4 резолютивної частини ухвали Господарського суду міста Києва від 11.11.2020 у справі № 910/17283/20 було встановлено строк для подання відповідачем відзиву - протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали суду про відкриття провадження у справі.

Відтак, Акціонерне товариство «Українська залізниця» було вправі подати відзив на позов до 02.12.2020 включно.

З матеріалів справи вбачається, що поштове відправлення з відзивом надійшло до Господарського суду міста Києва та було зареєстроване відділом діловодства суду 08.12.2020.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про задоволення заяви відповідача та поновлення відповідачу строку на подання відзиву на позовну заяву.

14.12.2020 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої позивач повідомив, що він не визнає доводи відповідача, викладені у відзиві.

Разом з відповіддю на відзив представник позивача подав клопотання, яким просив прийняти до розгляду копію Додаткової угоди № 212 від 27.10.2020 до Договору про надання юридичних послуг № 845 від 30.03.2018 та копію Акту №1 приймання-передачі наданих послуг від 29.10.2020 до Додаткової угоди № 212 від 27.10.2020, які підтверджують надання послуг, що наведені у попередньому (орієнтовному) розрахунку суми витрат по сплаті професійної правничої допомоги. Суд дійшов висновку про задоволення клопотання позивача та долучення копій доказів до матеріалів справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 ГПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ ГПК України.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 ГПК України).

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження судом досліджено позовну заяву, відзив на позовну заяву, відповідь на відзив та додані до них докази.

Розглянувши подані матеріали, суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази в сукупності достатні для прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, відповідно до статей 236, 252 Господарського процесуального кодексу України.

З`ясувавши обставини справи, на які посилався позивач як на підставу своїх вимог, а відповідач як на підставу своїх заперечень, та дослідивши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

19.12.2019 між Приватним акціонерним товариством «СУХА БАЛКА» (постачальник) та Приватним акціонерним товариством «МАРІУПОЛЬСЬКИЙ МЕТАЛУРГІЙНИЙ КОМБІНАТ ІМЕНІ ІЛЛІЧА» (покупець, позивач) було укладено Договір № 2057, відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов`язується поставити, а покупець зобов`язується оплатити і прийняти руду залізну агломераційну, руду залізну доменну (іменовану надалі товар), на передбачених цим Договором умовах.

Умовам пункту 3.1 Договору № 2057 від 19.12.2019 встановлено, що поставка товару здійснюється залізничним транспортом маршрутними групами відповідно до Додатків (Специфікації) до цього Договору. Кількість товару по кожній маршрутній групі оформлюється товаросупровідними документами згідно з п. 3.7 цього Договору.

На виконання умов Договору № 2057 від 19.12.2019 на адресу позивача по залізничній накладній № 46755211 від 03.07.2020 (дос. № 46772943 від 08.07.2020), що є підтвердженням надання послуг відповідачем позивачеві відповідно до укладеного між ними Договору № 00039/ЦТЛ-2018 від 14.02.2018, здійснено доставку вантажу - руда залізна агломераційна.

Однак, позивач стверджує, що 08.07.2020 на підставі попутного акту ГУ-23 № 34793 від 06.07.2020 на станції Волноваха Донецької залізниці було перевірено кількість та масу вантажу у вагонах № 53501615, № 56955768 та виявлено невідповідність фактичної маси вантажу з вагою, що зазначена у накладній № 46755211 від 03.07.2020, у зв`язку з чим складено комерційні акти № 486202/206/576 та № 486202/207/577 від 08.07.2020, якими встановлена вагова недостача у спірних вагонах - 3000 кг та 1950 кг відповідно.

Таким чином, відповідач, який своїми діями допустив незбереження перевезеного вантажу, заподіяв збитки позивачу у вигляді вартості втраченого майна, а саме руди залізної агломераційної.

Предметом позову є матеріально-правові вимоги позивача до відповідача про стягнення з останнього 4 256,47 грн збитків за втрату вантажу.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи принцип змагальності сторін, суд дійшов висновку про наступне.

По матеріалам справи судом встановлено, що Договір № 00039/ЦТЛ-2018 від 14.02.2018, укладений між позивачем та відповідачем, за своєю правовою природою є договором перевезення, а отже між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 32 ГК України та Глави 64 ЦК України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 908 ЦК України, перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Частинами 1, 2 та 3 ст. 306 ГК України встановлено, що перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов`язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Суб`єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі. Перевезення вантажів здійснюють вантажний залізничний транспорт, автомобільний вантажний транспорт, морський вантажний транспорт та вантажний внутрішній флот, авіаційний вантажний транспорт, трубопровідний транспорт, космічний транспорт, інші види транспорту.

Згідно з ч. 1 ст. 909 ЦК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Відповідно до ч. 2 і 3 ст. 909 ЦК України, договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

В ч. 1 та 2 ст. 307 ГК України зазначено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов`язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

Відповідно до п. 2 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457, Статут залізниць України визначає обов`язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під`їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.

Згідно з ст. 5 Статуту залізниць України нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту, безпеки руху, охорони праці, громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті, є обов`язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.

Статтею 6 Статуту залізниць України визначено, що накладна - це основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил перевезення вантажів, і наданий залізниці відправником разом з вантажем.

Судом встановлено, що відповідно до Договору № 2057 від 19.12.2019 вбачається, що ПрАТ «СУХА БАЛКА» та позивач по справі погодили умови, щодо поставки товару залізничним транспортом (п. 3.1 Договору)

Пунктом 3.5. Договору № 2057 від 19.12.2019 встановлено, що датою поставки залізничним транспортом вважається дата штемпеля станції передачі вантажу перевізнику, якщо інше не передбачено Додатками (Специфікаціями).

Умовами п. 1.3 Договору № 00039/ЦТЛ-2018 від 14.02.2018, укладеного між позивачем та відповідачем, встановлено, що надання послуг за цим Договором може підтверджуватись, в тому числі, залізничною накладною.

Відповідно до залізничної накладної № 46755211 від 03.07.2020 вантаж був відправлений 03.07.2020 (графа 56), зокрема, у вагонах № 53501615 (маса вантажу 69000 кг) та № 56955768 (маса вантажу 69000 кг) із станції Вечірній Кут (графа 16), вантажовідправник - ПрАТ «СУХА БАЛКА» (графа 1) до станції призначення Асланове (графа 10), одержувач - ПАТ «ММК ім. Ілліча» (графа 4), вантаж який прибув та останній отримав 05.07.2020 (графа 51, 53).

Відповідно до ч. 2 ст. 308 ГК України, відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення.

Згідно з ч. 1 ст. 314 Господарського кодексу України, перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини.

Частиною 1 ст. 924 ЦК України встановлено, що перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало.

В ст. 920 ЦК України зазначено, що у разі порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про залізничний транспорт» підприємства залізничного транспорту загального користування забезпечують збереження вантажів, багажу та вантажобагажу на шляху слідування та на залізничних станціях згідно з чинним законодавством України.

Частиною 1 статті 110 Статуту залізниць України, передбачено, що залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами іншому підприємству.

У статті 52 Статуту залізниць України передбачено, що на станціях призначення залізниця зобов`язана перевірити масу, кількість місць і стан вантажу, зокрема, у разі прибуття вантажу з ознаками недостачі, псування або пошкодження під час перевезення на відкритому рухомому складі або у критих вагонах без пломб, якщо таке перевезення передбачене Правилами.

Згідно з ч. 1 та 2 ст. 129 Статуту залізниць України обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць. Комерційний акт складається, зокрема, для засвідчення обставин невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах.

Судом встановлено, що факт недостачі вантажу у вагонах № 53501615 та № 56955768 за накладною № № 46755211 від 03.07.2020 підтверджений комерційними актами № 486202/206/576 та № 486202/207/577 від 08.07.2020, які додані позивачем до позовної заяви.

При складанні комерційного акту (станція Волноваха Донецької залізниця) № 486202/206/576 від 08.07.2020 виявлено наступне: Розділ Г - проведено комісійне переважування вагона на справних 150 тн тензометричних вагах ст. Волноваха Дон зал. Розділ Д - по документу значиться: брутто - не вказано, тара 22800 кг, нетто - 69000 кг. Фактично при зважуванні виявилось: брутто - 88800 кг, тара - 22800 кг (згідно документа), нетто - 66000 кг, що менш документа на 3000 кг. При огляді виявлено: навантаження нижче рівня бортів 140-150 см, не рівномірне. Над 1-2 люками праворуч по напрямку поїзду поглиблення 100 х 120 х 80 см, зліва над 6 люком поглиблення 50 х 50 х 50 см. Течі вантажу немає. Вагон бездвірний, розвантажувальні люка зачинені на запірний пристрій. Вагон технічно справний. Розділ Є - при видачі вантажу різниця проти даного акту не виявлено.

При складанні комерційного акту (станція Волноваха Донецької залізниця) № 486202/207/577 від 08.07.2020 виявлено наступне: Розділ Г - проведено комісійне переважування вагона на справних 150 тн тензометричних вагах ст. Волноваха Дон зал. Розділ Д - по документу значиться: брутто - не вказано, тара 22200 кг, нетто - 69000 кг. Фактично при зважуванні виявилось: брутто - 892500 кг, тара - 22200 кг (згідно документа), нетто - 67050 кг, що менш документа на 1950 кг. При огляді виявлено: навантаження нижче рівня бортів 140-150 см, не рівномірне. Над 7 люком ліворуч по напрямку поїзду поглиблення 100 х 100 х 80 см. Течі вантажу немає. Вагон бездвірний, розвантажувальні люка зачинені на запірний пристрій. Вагон технічно справний. Розділ Є - при видачі вантажу різниця проти даного акту не виявлено.

Вказані акти за своєю формою та змістом відповідають вимогам Статуту залізниць України та Правил складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 334 від 28.05.2002, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08.07.2002 за №567/6855, а тому визнається судом належними доказами на підтвердження факту невідповідності маси, зазначеній у накладній, фактичній масі вантажу.

Пунктом 114 (п.п.а) Статуту залізниць України визначено, що залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, а саме за втрату чи недостачу - у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі. Відповідно до ч. 2 ст. 114 Статуту, недостача маси вантажу, за яку відшкодовуються збитки, в усіх випадках обчислюється з урахуванням граничного розходження визначення маси вантажу і природної втрати вантажу під час перевезення.

Відповідно до ст. 130 Статуту залізниць України, право на пред`явлення до залізниці претензій та позовів у разі недостачі, псування або пошкодження вантажу має одержувач - за умови пред`явлення накладної, комерційного акта і документа, що засвідчує кількість і вартість відправленого вантажу.

Водночас, суд зазначає, що згідно ст. 115 Статуту залізниць України вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу.

Згідно зі статтями 924 ЦК України, 314 ГК України і статтями 114 і 115 Статуту залізниця відповідає за незбереження прийнятого до перевезення вантажу у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи в розмірі тієї суми, на яку було знижено його вартість. Вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу, зокрема, договору або контракту купівлі-продажу, специфікації на вантаж, довідки відправника про кількість, ціну і вартість відправленого вантажу, підписаної головним (старшим) бухгалтером, копії податкової накладної. Вартість вантажу, що перевозиться з оголошеною вартістю, визначається у такому ж порядку (пункт 4 Правил перевезення вантажів з оголошеною вартістю). Статут не передбачає обов`язкового додання до претензії або позову доказів сплати вантажоодержувачем або уповноваженою особою вартості вантажу.

Відповідно до п. 2.4 Наказу Міністерства фінансів України № 88 «Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Суд відхиляє заперечення відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, про те, що вартість втраченого вантажу не підтверджена позивачем належними доказами, з огляду на наступне.

Позивачем, на підтвердження вартості відправленого вантажу подано до суду рахунок-фактуру № 000000903 від 03.07.2020 (що є Додатком № 19 від 28.02.2020 до Договору № 2057 від 19.12.2019), що на переконання суду в силу п. 2.4 вище зазначеного Наказу № 88, не перешкоджає можливості встановити дійсну вартість вантажу, оскільки такий рахунок містить всі необхідні реквізити.

Окрім того, позивач подав до суду копію платіжного доручення № 4500064400.2020 про оплату за Договором № 2057 від 19.12.2019 та рахунку № 000000903 від 03.07.2020.

З огляду на що, суд дійшов висновку, що в матеріалах справи містяться всі необхідні документи передбачені ст. 130 Статуту залізниць України, які повинні бути надані одержувачем вантажу (позивачем).

Частиною 3 ст. 314 ГК України передбачено, що за шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає: у разі втрати або нестачі вантажу - в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає.

Згідно з ч. 2 ст. 924 ЦК України, перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Частиною 2 ст. 924 ЦК України встановлено, що перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Відповідно до ч. 3 ст. 314 ГК України, за шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає: у разі втрати або нестачі вантажу - в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає.

Згідно з ч. 2 ст. 23 Закону України «Про залізничний транспорт» за незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу, багажу, вантажобагажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин.

Статтею 113 та 114 Статуту залізниць України встановлено, що за незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезення вантажу, багажу, вантажобагажу залізниці несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин. Залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, а саме: за втрату чи недостачу - у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі.

Згідно із ст. 27 Правил видачі вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21 листопада 2000 року № 644, вантаж вважається доставленим без утрати, якщо різниця між масою, вказаною в пункті відправлення в залізничній накладній, та масою, визначеною на станції призначення, не перевищує норми природної втрати і граничного розходження у визначенні маси нетто.

Окрім того, імперативними норми ст. 27 Правил видачі вантажів встановлено, що при видачі вантажів, маса яких унаслідок їх властивостей зменшується при перевезенні, норма недостачі (сума норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто) становить: 2% маси, зазначеної в перевізних документах: вантажі рідкі або здані до перевезення в сирому (свіжому) або у вологому стані.

За розрахунками позивача, які підтверджуються матеріалами справи, загальна вартість збитків у вигляді нестачі становить 4 256,47 грн.

При здійсненні перевірки наданого позивачем розрахунку ціни позову, господарським судом встановлено, що такий розрахунок є вірним, а сума збитків, заподіяних позивачу внаслідок втрати частини вантажу з вини перевізника, з урахуванням норми природних втрат, становить 4 256,47 грн.

Відповідно до ст. 22 ЦК України особа має право на відшкодування збитків, які їй було завдано в результаті порушення її цивільного права. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Частиною 2 ст. 224 ГК України України встановлено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно із ч. 1 ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Таким чином, приймаючи до уваги встановлений судом факт втрати частини вантажу у вагонах № 53501615 та № 56955768, та враховуючи, що відповідачем не спростовано факту наявності в діях перевізника вини за незбереження прийнятого до перевезення вантажу, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «МАРІУПОЛЬСЬКИЙ МЕТАЛУРГІЙНИЙ КОМБІНАТ ІМЕНІ ІЛЛІЧА» до Акціонерного товариства «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» про стягнення суми збитків, які виникли у зв`язку з незбереженням вантажу при перевезенні, в розмірі 4 256,47 грн, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає таке.

Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. При цьому частиною 2 наведеної статті ГПК України передбачено, що у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Позивачем в позовній заяві наведено попередній (орієнтовний) розмір суми судових витрат, який складається з суми судового збору в розмірі 2 102,00 грн та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 1 619,06 грн.

Відповідач попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, до суду не подав.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, у разі задоволення позову - на відповідача.

З огляду на приписи п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України та повне задоволення позову, судовий збір у сумі 2 102,00 грн покладається на відповідача.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з ч. 3 статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (ч. 8 ст. 129 ГПК України).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач заявив до стягнення з відповідача 1 619,06 грн витрат на професійну правничу допомогу, які позивач поніс та має понести у зв`язку з розглядом даної справи.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем було подано копію Договору № 845 від 30.03.2018 про надання юридичних послуг (правової допомоги), Додаткову угоду № 4 від 03.12.2018, Додаткову угоду № 26 від 09.12.2019 та Додаткову угоду № 212 від 27.10.2020 до Договору про надання юридичних послуг № 845 від 30.03.2018, а також Акт № 1 приймання-передачі наданих послуг від 29.10.2020.

Вирішуючи питання щодо стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, суд дослідив зазначені докази, співмірність суми витрат на професійну правничу допомогу із складністю справи, відповідність цієї суми критеріям реальності, розумності розміру витрат.

Так, судом встановлено, що 30.03.2018 між Приватним акціонерним товариством «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» (далі - клієнт) та Адвокатським об`єднанням «Всеукраїнська адвокатська допомога» (далі - адвокатське об`єднання, разом клієнт та адвокатське об`єднання - сторони) було укладено Договір № 845 від 30.03.2018 про надання юридичних послуг (правової допомоги) (далі - Договір), відповідно до якого клієнт доручає, а адвокатське об`єднання бере на себе зобов`язання надавати клієнту правову допомогу (юридичні послуги) з питань, що виникають у процесі господарської діяльності клієнта в порядку та на умовах, визначених цим договором. Зміст, умови та строки виконання покладених клієнтом на адвокатське об`єднання завдань узгоджується сторонами шляхом укладення додаткових угод до цього договору (пункти 1.1, 1.2).

Відповідно до п. 1.2 Договору зміст, умови та строки виконання покладених клієнтом на адвокатське об`єднання завдань узгоджуються сторонами шляхом укладення додаткових угод до цього Договору.

Згідно з п. 5.3 Договору оплата послуг адвокатського об`єднання здійснюється клієнтом шляхом безготівкового розрахунку. Оплата клієнтом наданих адвокатським об`єднанням послуг здійснюється на підставі актів надання послуг (актів прийому-передачі наданих послуг), оформлених у двосторонньому порядку та рахунків, наданих адвокатським об`єднанням. Акт надання послуг (акт прийому-передачі наданих послуг) оформлюється адвокатським об`єднанням станом на останній день місяця в якому надавалися послуги за цим договором.

Укладена між адвокатським об`єднанням та клієнтом Додаткова угода № 212 від 27.10.2020 до Договору, визначає порядок оплати юридичних послуг (гонорару) адвокатського об`єднання за надання юридичних послуг (правової допомоги) у спорі про стягнення з АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНЩЯ» суми збитків, які виникли у зв`язку із незбереженням вантажу при перевезені на користь ПРИВАТНОГО АКЦИОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «МАРІУПОЛЬСЬКИЙ МЕТАЛУРГІЙНИЙ КОМБІНАТ ІМЕНІ ІЛЛІЧА», на виконання умов договору №2057, укладеного 19.12.2019, збитки згідно договору перевезення, оформленого залізничною накладною №46755211 від 03.07.2020 у сумі 4 256,47 грн (п. 1).

Згідно з пунктами 2, 3, 6 Додаткової угоди № 212 до Договору сторони визначили вартість послуг, порядок оплати гонорару, порядок приймання-передачі наданих юридичних послуг (правової допомоги).

Так, підпунктом 3.1 пункту 3 Додаткової угоди № 212 до Договору встановлено, що оплата послуг здійснюється протягом сорока п`яти календарних днів після підписання сторонами Акту надання послуг (Акту прийому-передачі наданих послуг) і отримання клієнтом рахунків від адвокатського об`єднання.

Підпунктом 6.1 пункту 6 Додаткової угоди № 212 до Договору узгоджено, що правова допомога вважається наданою після підписання Акту надання послуг (Акту прийому-передачі наданих послуг), який підписується сторонами та скріплюється печатками.

В матеріалах справи наявний Акт № 1 приймання-передачі наданих послуг від 29.10.2020 (далі - Акт № 1), який підписаний сторонами та скріплений печатками сторін.

Відповідно до п. 3 Акту № 1 сторони визначили, що підписанням цього акту вони підтверджують факт надання послуг відповідно до положень Договору про надання юридичних послуг (правової допомоги) № 845 від 30.03.2018 та Додаткової угоди № 212 від 27.10.2020. Вартість послуг адвокатського об`єднання за цим Актом становить 1 619,06 грн (п. 2 Акту № 1).

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 цього Кодексу).

Така правова позиція викладена Об`єднаною палатою Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 05.11.2019 у справі № 908/2348/18.

Судом також враховано правову позиції Великої Палати Верховного Суду, викладену у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, згідно якої саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не заперечив проти стягнення з нього витрат позивача на професійну правничу допомогу.

Враховуючи наведене та встановлені судом обставини справи, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для відшкодування витрат позивача на професійну правничу допомогу.

З огляду на приписи п. 1 ч. 4 ст. 129 ГПК України та повне задоволення позову, витрати позивача на професійну правничу допомогу у сумі 1 619,06 грн покладається на відповідача.

Керуючись ст. 56, 58, 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 126, 129, 236-238, 241, 327 ГПК України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Акціонерного товариства «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» (Україна, 03150 м. Київ, вул. Єжи Гедройця, буд. 5; ідентифікаційний код 40075815) на користь Приватного акціонерного товариства «МАРІУПОЛЬСЬКИЙ МЕТАЛУРГІЙНИЙ КОМБІНАТ ІМЕНІ ІЛЛІЧА» (87504, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Левченка, буд. 1; ідентифікаційний код 00191129) 4 256,47 грн (чотири тисячі двісті п`ятдесят шість гривень 47 коп.) вартості втраченого вантажу, 1 619,06 грн (одну тисячу шістсот дев`ятнадцять гривень 00 коп.) витрат на професійну правничу допомогу та 2 102,00 грн (дві тисячі сто дві гривні 00 коп.) судового збору.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» ГПК України.

Повне рішення складено 05.01.2021.

Суддя Гумега О.В.