Ухвала суду № 93990935, 04.01.2021, Холодногірський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Харкова)

04.01.2021

Справа № 642/2129/19

Провадження № 1-кп/642/579/20

У Х В А Л А

Іменем України

29 грудня 2020 року м. Харків

Ленінський районний суд м. Харкова в складі: головуючого судді Бородіної О.В., при секретарі Добронос Д.С., за участю прокурорів Ісікової О.С., обвинуваченого ОСОБА_1 , захисника Кравченка О.М., розглянувши у судовому засіданні кримінальне провадження відносно обвинуваченого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 186 КК України,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Ленінського районного суду м. Харкова знаходиться кримінальне провадження за обвинувальними актами № 12020220510001441 від 15.07.2020 та № 12019220510000373 від 12.02.2019 відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 186 КК України.

Відносно обвинуваченого обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, термін дії якого спливає 08.01.2021 року.

Відповідно до ст. 331 КПК України, до спливу продовженого строку суд зобов`язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

Прокурор заявив про доцільність продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, посилаючись на те, що продовжують існувати ризики, передбачені ст.177 КПК України.

Обвинувачений заперечував проти задоволення клопотання прокурора, прохав змінити запобіжний захід на більш м`який -у вигляді домашнього арешту.

Захисник обвинуваченого - адвокат Кравченко Т.І. підтримав позицію обвинуваченого.

Суд, вислухавши думку учасників процесу, прийшов до наступного висновку.

Відповідно до положень ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобіганням спробам переховуватися від суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином або продовжити злочинну діяльність.

Суд враховує, що ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень нетяжкого та тяжкого злочину, офіційно не працевлаштований, раніше неодноразово судимий за корисливі злочини, один із інкримінованих злочинів вчинено будучи притягнутим до кримінальної відповідальності, а також, що ризики, встановлені під час обрання запобіжного заходу, на даний час не зменшилися та продовжують існувати.

У суду відсутні об`єктивні підстави для зміни запобіжного заходу на більш м`який.

Відповідно до положень ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод законне, тобто передбачене внутрішнім законодавством тримання особи під вартою з метою до провадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення, не є порушенням права особи на свободу та особисту недоторканість. Крім цього, відповідно до зазначеної норми Конвенції, звільнення особи повинно обумовлюватися гарантіями явки в судове засідання.

Суд зазначає про продовження існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, зокрема можливість переховування від суду, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.

Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).

Крім того, суд враховує, що обвинувачений обвинувачуються у вчиненні в тому числі тяжкого злочину, за вчинення якого передбачено покарання у виді позбавлення волі до шести років.

У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.

Враховуючи те, що з дня надходження до суду обвинувального акту судове провадження не завершене, тяжкість покарання, що може загрожувати обвинуваченому у разі визнання його винним у вчиненні кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого, характер та обставини інкримінованих злочинів, суд приходить до переконання, що наведені обставини у своєму взаємозв`язку дають підстави вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені ч.1 ст.177 КПК України, а саме: переховуватися від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення.

Продовжуючи строк тримання під вартою, суд виходить з того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства.

Встановлені під час обрання запобіжного заходу ризики є дійсними та триваючими, і вони виключають, на даний час, можливість зміни міри запобіжного заходу щодо обвинуваченого на більш м`який, обраний відносно ОСОБА_1 запобіжний захід відповідає характеру та тяжкості діянь, які йому інкримінується, кореспондується з характером суспільного інтересу, тобто визначеними КПК України конкретними підставами і метою запобіжного заходу, а тому наявна необхідність у збереженні такої міри запобіжного заходу як тримання під вартою, продовживши строк застосованого запобіжного заходу відносно обвинуваченого у вигляді тримання під вартою до 26 лютого 2021 року.

На підставі викладеного, керуючись 314-316, 331, 334, 369, 376 КПК України, суд -

У Х В А Л И В:

Міру запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишити без змін - у вигляді тримання під вартою в умовах Державної установи «Харківський слідчий ізолятор», продовживши строк цього запобіжного заходу до 26 лютого 2021 року.

Ухвала в частині продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою може бути оскаржена безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом семи днів з дня її проголошення, а обвинуваченим в той же строк, але з моменту вручення йому ухвали суду.

Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Суддя О.В. Бородіна