Рішення № 93987649, 22.12.2020, Рожнятівський районний суд Івано-Франківської області

Справа № 350/1255/18

Номер провадження 2/350/12/2020

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

22 грудня 2020 року селище Рожнятів

Рожнятівський районний суд Івано-Франківської області

в складі головуючого судді Пулика М.В.,

секретаря судового засідання Стадник О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду цивільну справу за позовом за позовом Нижньострутинської сільської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 про визнання рішення та договору купівлі - продажу земельної ділянки недійсними, суд -

В С Т А Н О В И В:

У своїй позовній заяві представник Нижньострутинської сільської ради просить суд ухвалити рішення, яким визнати рішення Нижньострутинської сільської ради від 15.03.2016 про надання ОСОБА_2 дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд, площею 0,0420 га. - недійсним, та скасувати його. Визнати рішенням Нижньострутинської сільської ради від 30.03.2017 про затвердження ОСОБА_2 технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,0420 га. для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд за рахунок земель комунальної власності, та передачу їй у власність земельну ділянку площею 0,0420 га. для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, розташовану в АДРЕСА_1 , - недійсним та скасувати його. Визнати витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, зареєстрованого 17.08.2017 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1329056726248, номер запису про право власності: 21911214, індексний номер витягу: 95827221, виданого 30.08.2017 року державним реєстратором Брошнів-Осадської селищної ради Рожнятівського району Івано-Франківської області Витвицькою Т.І. на ім`я ОСОБА_2 - недійсним та скасувати його.

Визнати договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0420 га., для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер якої 2624883901:01:001:0439, що розташована в АДРЕСА_1 , який укладений 30.08.2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Рожнятівського районного нотаріального округу Котелко С.Д. та зареєстрований в реєстрі за № 1160 - недійсним та скасувати його. Зобов`язати ОСОБА_1 не чинити перешкод в користуванні АДРЕСА_2 , та зобов`язати його демонтувати самовільно встановлені ним ворота на даній вулиці.

В основу позовних вимог представниця позивача зіслалася на те, що рішенням Нижньострутинської сільської ради від 15.03.2016 відповідачці ОСОБА_2 дано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення ( відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд та ведення особистого селянського господарства, площею 0,0420 га., а рішенням сільської ради від 30.03.2017 ОСОБА_2 затверджено технічну документацію та передано у власність земельну ділянку площею 0,0420 га. для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, розташовану в АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 отримала витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, зареєстрованого 17.08.2017 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1329056726248, номер запису про право власності: 21911214, індексний номер витягу: 95827221, виданого 30.08.2017 року державним реєстратором Брошнів-Осадської селищної ради Рожнятівського району Івано-Франківської області Витвицькою Т.І., на підставі якого 30.08.2017 року уклала договір купівлі-продажу даної земельної ділянки ОСОБА_1 .

На даний час встановлено, що ОСОБА_2 проводила оформлення спадщини після смерті своєї бабусі ОСОБА_4 і водночас приватизувала земельну ділянку, де знаходився житловий будинок. При обмірах земельної ділянки, частина під`їзду, який належав до трьох господарств: ОСОБА_1 , ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , увійшла до площі земельної ділянки ОСОБА_2 .

ОСОБА_2 не довела до відома сільську раду, що частина земельної ділянки (розвороту) увійде до її власності. Сільська рада в особі сільського голови і землевпорядника погодили підписи сусідів, так як вважали, що сусіди дали згоду.

Таким чином, Нижньострутинська сільська рада передала у власність ОСОБА_2 частину землі комунальної власності (громадської дороги), що суперечить вимогам ст. 83 ЗК України.

Діючим генеральним планом села передбачено, що спірна частина земельної ділянки є громадською дорогою.

Зазначена обставина була предметом розгляду шістнадцятої сесії сьомого скликання Нижньострутинської сільської ради, і рішенням Нижньострутинської сільської ради від 03.06.2018 року доручено Нижньострутинській сільській раді в особі сільського голови Сташків Л.М. звернутись до суду з позовом про визнання рішень сільської ради, що стосуються передачі частини громадської дороги громадянам у приватну власність, недійсними.

У попередньому судовому засіданні представниця позивача позовні вимоги підтримала з викладених в позовній заяві підстав. Крім того, вказала, що ОСОБА_1 , який придбав у ОСОБА_2 земельну ділянку, чинить перешкоди у користуванні громадським проїздом АДРЕСА_2 , встановив ворота на даній вулиці.

В судове засідання представниця позивача не прибула, направила суду заяву про розгляд справи у її відсутності, позов підтримала. Не заперечила проти заочного розгляду справи.

Представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Івашків В.М. у судове засідання також не прибув, однак у попередньому судовому засіданні позов не визнавав.

Відповідачі про розгляд справи повідомлялися належним чином, однак в судове засідання не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили.

Третя особа ОСОБА_3 у судове засідання не з`явилась, про розгляд справи повідомлялася належним чином, про причини неявки суд не повідомила.

Згідно з ч. 1 ст. 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Рішеннями Європейського суду з прав людини визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Відповідно до ч.1 ст.223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи положення ч.1 ст.223 ЦПК України, суд ухвалив розглядати справу за відсутності учасників справи, які не прибули в судове засідання.

Відповідачі у судове засідання не з`явилися, про час розгляду справи судом повідомлялися у встановленому законом порядку, тому суд вважає за можливе і доцільне розглянути справу у їх відсутності з ухваленням заочного рішення та при наявних матеріалах справи, яких достатньо, щоб вирішити питання про права та обов`язки сторін.

Вивчивши матеріали справи суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до ст.ст.1-4 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч.1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону ( ст.5 ЦПК України).

За змістом статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Тобто, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні (правовий висновок Верховного Суду України від 03.09.2014 № 6-84цс14).

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, ст.1 Першого протоколу до Конвенції кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що на підставі оспорюваних рішень Нижньострутинської сільської ради ОСОБА_2 , отримала у власність земельну ділянку площею 0,0420 га. для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, розташовану в АДРЕСА_1 . (а.с.7, 8)

30 серпня 2017 року ОСОБА_2 продала дану земельну ділянку ОСОБА_1 (а.с.11).

Згідно викопіювання з Генплану с.Нижній Струтинь (а.с.6) та долучених до матеріалів справи фото (а.с.64-70) до площі приватизованої ОСОБА_2 земельної ділянки увійшла частина громадської дороги.

За змістом ст.12 ЗК України, до повноважень сільських рад у галузі земельних відносин на території сіл належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадянам та юридичним особам, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, вирішення земельних спорів. При цьому вказана норма вимагає, щоб вирішення питань у галузі земельних відносин здійснювалося відповідно до ЗК України та чинного законодавства України.

Стаття 13 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» визначає що до об`єктів благоустрою населених пунктів належать території загального користування в тому числі вулиці, дороги, провулки, узвози, проїзди, пішохідні та велосипедні доріжки.

Відповідно до статті 39 ЗК України використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.

Згідно із п.«б» ч.1 ст.80 ЗК України суб`єктами права власності на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Стаття 143 Конституції України наділяє територіальні громади правом безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляти майном, що є в комунальній власності. Відповідно до ст. ст.10, 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» ради представляють інтереси територіальної громади.

Пунктом 34 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначені повноваження сільських, селищних та міських рад у галузі вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин. Дані питання вирішуються виключно на пленарних засіданнях. Таким чином, законодавством передбачено, що способом волевиявлення ради, яка здійснює право власності від імені відповідної територіальної громади щодо регулювання земельних відносин, є прийняття рішення сесії.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЗК України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Відповідно до стаття 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а)усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування. До земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать також землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо);

Згідно ст.ст.125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Згідно ст. 152 ч.2 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

За змістом ст. 155 ч.1 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

У відповідності до ст. 21 ЦК України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Зі змісту ч.2 ст.144 Конституції України та ч.10 ст.59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" вбачається, що рішення органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з мотивів не відповідності Конституції або законам України визнаються незаконними з ініціативи заінтересованих осіб в судовому порядку.

У своїй позовній заяві, представниця позивача просить скасувати рішення сільської ради, про надання у власність відповідачці ОСОБА_6 земельної ділянки.

Право громадян на власність, як важливий атрибут правової держави і демократичного суспільства, закріплено в Конституції України, стаття 41 якої передбачає, що кожен має право володіти, користуватися, розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Втручання в право на мирне володіння майном повинно бути здійснено з дотриманням «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу та вимогами захисту основоположних прав особи (рішення у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden), від 23 вересня 1982 року, Series A no. 52, p. 26, параграф 69).

Частинами 1 та 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації у справі.

У частинах першій та четвертій статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права і обов`язки виникають як із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, так і з інших дій, які за аналогією, породжують цивільні права та обов`язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування.

Конституційний суд України у п. 4 рішення від 16.04.09р № 7-рп/2009 у справі № 1-9/2009 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» Конституційний Суд України дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.

Пунктом 5 цього рішення Конституційного Суду України чітко встановлено, що в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення. Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Верховний Суд України за наслідками розгляду справи (постанова №6-92цс13 від 18.09.2013 року) щодо законності передачі земельної ділянки прийшов до наступного правового висновку, відповідно до якого особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципам міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Таким чином, представницею позивача доведено, що частина земельної ділянки, що надана у власність ОСОБА_2 належить до земель комунальної власності, тому не може надаватися у власність громадян, тобто сільською радою при прийнятті оспорених рішень про визнання за ОСОБА_2 права власності на спірну земельну ділянку порушено земельне законодавство, за таких обставин, вказані рішення є незаконним, та не можуть залишатися чинними, тому визнаються судом недійсними.

Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Скасування державної реєстрації земельної ділянки відбувається внаслідок визнання недійсним правовстановлюючих документів, на підставі яких проведено такий запис.

За таких обставин, оскільки суд прийшов до висновку, про те, що оспорювані рішення є незаконними, тому виданий на його підставі витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, зареєстрованого 17 серпня 2017 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1329056726248, номер запису про право власності: 21911214, індексний номер витягу: 95827221, виданого 30 серпня 2017 року, порушує право позивача як представника територіальної громади, а тому підлягає скасуванню.

Що стосується договору купівлі-продажу, який укладений 30 серпня 2017 року між відповідачами, предметом якого є земельна ділянка площею 0,0420 га., для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер якої 2624883901:01:001:0439, що розташована в АДРЕСА_1 , то суд відмічає наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання прав, визнання угоди недійсною.

Відповідно до глави 16 ЦК України правочин може бути визнано недійсним.

Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність іншій стороні (покупцю), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) та уплатити за нього визначену грошову суму.

Згідно ч.1 ст. 656 ЦК України, предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладання договору або буде створений продавцем у майбутньому.

Згідно ч. 3 ст. 397 ЦК України, фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.

Судом враховується, що земельна ділянка перейшла у власність ОСОБА_1 в результаті укладення договору купівлі-продажу з ОСОБА_2 , право власності якої посвідчувалось витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, зареєстрованого 17 серпня 2017 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1329056726248, номер запису про право власності: 21911214, індексний номер витягу: 95827221, який визнається даним рішенням суду недійсним.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

У відповідності до статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочинів є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог ст. 203 цього Кодексу.

Згідно ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконані роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення ( ч. 1 ст. 236 ЦК України).

Вимагаючи визнати недійсним договір в судовому порядку, сторона повинна довести не тільки його суперечність законодавству, а й порушення її прав або охоронюваних законом інтересів внаслідок укладення спірного договору.

Право територіальної громади на частину земельної ділянки, що відноситься до комунальної власності є безспірним, як і факт належності їй земельної ділянки, а тому порушене право підлягає захисту, шляхом визнання недійсним договору купівлі-продажу.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (п. 57 постанови від 05.06.2018 року у справі №338/180/17, п.п. 72-76 постанови від 07.11.2018 року у справі №488/5027/14-ц).

Ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом, яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п.11 Постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року N 14, у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 91 ЗК України встановлено, що власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, а також дотримуватися правил добросусідства.

Аналізуючи надані сторонами на підтвердження та заперечення позовних вимог докази в їх сукупності, суд прийшов до переконання, що відповідач, встановивши ворота на земельній ділянці, яка призначена для проїзду транспортом, чинить перешкоди в користуванні АДРЕСА_2 , а тому вимоги про зобов`язання не чинити перешкоди також є підставними і підлягають до задоволення.

Керуючись ст.ст. 247, 259, 263 - 265, 268, 273, 280 - 282, 284, 354, 355 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

Позов Нижньострутинської сільської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 про визнання рішення та договору купівлі - продажу земельної ділянки недійсними, задоволити.

Визнати рішення Нижньострутинської сільської ради від 15 березня 2016 року про надання ОСОБА_2 дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі ( на місцевості) на складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд, площею 0,0420 га. - недійсним.

Визнати рішенням Нижньострутинської сільської ради від 30 березня 2017 року про затвердження ОСОБА_2 технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,0420 га. для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд за рахунок земель комунальної власності, та передачу їй у власність земельну ділянку площею 0,0420 га. для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, розташовану в АДРЕСА_1 , - недійсним.

Визнати витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, зареєстрованого 17 серпня 2017 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1329056726248, номер запису про право власності: 21911214, індексний номер витягу: 95827221, виданого 30 серпня 2017 року державним реєстратором Брошнів-Осадської селищної ради Рожнятівського району Івано-Франківської області Витвицькою Т.І. на ім`я ОСОБА_2 - недійсним.

Визнати договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0420 га., для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер якої 2624883901:01:001:0439, що розташована в АДРЕСА_1 , який укладений 30 серпня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Рожнятівського районного нотаріального округу Котелко С.Д. та зареєстрований в реєстрі за № 1160 - недійсним.

Зобов`язати ОСОБА_1 не чинити перешкод в користуванні АДРЕСА_2 , та зобов`язати його демонтувати самовільно встановлені ним ворота на даній вулиці.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача, яка може бути поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Іаано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 30 грудня 2020 року.

Суддя: