Рішення № 93987589, 15.10.2020, Галицький районний суд Івано-Франківської області

Єдиний унікальний номер 341/652/20

Номер провадження 2/341/621/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2020 року місто Галич

Галицький районний суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого-судді Гаполяка Т.В.,

секретаря судового засідання Гомерди Г.М.,

розглянувши в судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення без надання іншого житлового приміщення,

встановив:

1.Стислий виклад позиції позивача, відповідача.

ОСОБА_1 звернувся до Галицького районного суду Івано -Франківської області з позовом до ОСОБА_2 яким просить усунути йому перешкоди у користуванні житловим будинком, що за адресою: АДРЕСА_1 у спосіб виселення ОСОБА_2 з даного житлового будинку без надання іншого житлового приміщення. Вирішити питання розподілу судових витрат.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що є власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . В будинку, окрім його, зареєстроване місце проживання та фактично проживають його дружина ОСОБА_3 та онук ОСОБА_4 . У будинок без його згоди вселилась його дочка ОСОБА_2 , яка з часу появи у будинку створює умови які унеможливлюють їх спільне проживання. Зокрема, веде себе не пристойно, систематично вчиняє з ним та його дружиною сварки, приводить в будинок не знайомих сторонніх осіб.

Враховуючи зазначені обставини вважає, що йому слід усунути перешкоди у користуванні житлом та виселити ОСОБА_2 з будинку без надання іншого житлового приміщення.

В судовому засіданні позивач позов підтримав з підстав, наведених у такому.

Відповідач в судовому засіданні позов заперечила. Заперечуючи позов покликалась на те, що позивач є її батьком. Вона проживала тривалий час у спірному будинку і у такому було зареєстроване місце її проживання. Не маючи іншого місця проживання, повернулась проживати у банківський будинок. Вважає, що конфлікти між нею та її батьками носять тимчасовий характер і такі припиняться. Просить відмовити у задоволенні позову.

2.Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . у якому також зареєстроване місце його проживання, що стверджується копіями Свідоцтва про право власності на житловий будинок та паспортом позивача (а.с. 6-10).

Рішенням Галицького районного суду Івано-Франківської області від 11 квітня 2014 року ОСОБА_2 визнано такою, що втратила право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 . (а.с. 14-15).

Рішенням Галицького районного суду Івано-Франківської області від 10 червня 2014 року ОСОБА_2 позбавлено батьківських прав щодо неповнолітнього сина ОСОБА_5 та призначено опікуном такого бабу ОСОБА_3 (а.с. 12-13).

За адресою: АДРЕСА_1 . зареєстровані та проживають: позивач, дружина позивача ОСОБА_3 , син позивача ОСОБА_6 , онук позивача ОСОБА_4 , що стверджується довідкою про склад сім`ї (а.с. 16).

Також, за даною адресою проживає відповідач ОСОБА_2 , яка самовільно вселилась у житлове пиміщення, що визнається сторонами.

Між позивачем, його дружиною з одного боку та відповідачем виникають конфлікти, наслідком яких є звернення сторін в органи поліції та проведення органами поліції перевірок по факту звернень, що стверджується копіями рапортів прийняття заяв та довідками про результати перевірок (а.с. 21-27).

3.Норми матеріального права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Статтею 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Способи захисту цивільних прав і інтересів визначені у статті 16 ЦК України, і такий перелік не є вичерпним.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Також перераховані конкретні способи захисту цивільних прав та інтересів.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Предметом спору у даній справі, є усунення перешкод позивачу у користуванні житловим будинком, що за адресою: АДРЕСА_1 у спосіб виселення відповідача з даного житлового будинку без надання іншого житлового приміщення.

Правовою підставою виселення відповідача позивач зазначив - самовільне зайняття жилого приміщення (частина третя статті 116 ЖК Української РСР).

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За положеннями статті 47 Конституції України, кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Згідно із частиною першою статті 383 ЦК України, власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Положеннями статті 391 ЦК України, передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Частиною третьою статті 116 ЖК Української РСР встановлено, що осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Правова позиція ЄСПЛ відповідно до пункту 1 статті 8 Конвенції гарантує кожній особі крім інших прав право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24 листопада 1986 року), так і на наймача (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18 лютого 1999 року).

Пункт 2 статті 8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених у пункті 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров`я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у пункті 2 статті 8 Конвенції.

У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі «Садов`як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом. Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.

У пунктах 40-44 рішення ЄСП від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» (Заява № 30856/03) зазначено, що згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщенням, яке законно займано або створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Прокопович проти Росії» (Prokopovich v. Russia), заява № 58255/00, п. 36, ECHR 2004-XI (витяги).

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (див., серед багатьох інших джерел, рішення від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» (McCann v. the United Kingdom), заява № 19009/04, п. 50).

Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (див. рішення від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» (Saviny v. Ukraine), заява № 39948/06, п. 47).

Крім того, втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою (див. рішення у справі «Зехентнер проти Австрії» (Zehentner v. Austria), заява № 20082/02, пункт 56, ECHR 2009-...).

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та протоколи до неї, а також практику ЄСПЛ як джерело права.

Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

У постанові від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Під необхідністю втручання мається на увазі, що воно відповідає нагальній соціальній потребі, і, зокрема, є пропорційним до поставленої законної мети (рішення у справі «Кутцнер проти Німеччини», пункт 60).

Враховуючи те, що відповідач самоправно зайняла жиле приміщення, вимогу власника такого про виселення відповідача із житлового приміщення, позивачу слід усунути перешкоди у користуванні житловим будинком у спосіб виселення відповідача з даного житлового будинку без надання іншого житлового приміщення.

Керуючись статтями 2, 12, 13, 81, 141, 200, 206, 259, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд -

вирішив:

Позов задовольнити.

Усунути ОСОБА_1 перешкоди у користуванні житловим будинком, що за адресою: АДРЕСА_1 у спосіб виселення ОСОБА_2 з даного житлового будинку без надання іншого житлового приміщення.

У зв`язку із звільненням позивача ОСОБА_1 від сплати судового збору, такий в розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп. слід стягнути з ОСОБА_2 та зарахувати на рахунок Галицького районного суду Івано-Франківської області для сплати судового збору UA908999980313111256000026001, отримувач коштів ГУК у м. Києві/м.Київ/22030106, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача 899998, код ЄДРПОУ 37993783, код класифікації доходів бюджету 22030106.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2 000 (дві тисячі) грн. понесених витрат на правову допомогу.

Учасники справи:

-позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання якої за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ;

-відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішення може бути оскаржене до Івано-Франківського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 30-ти денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, з подачею її копії.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 04 січня 2021 року.

Суддя:Т. В. Гаполяк