Рішення № 93969364, 11.06.2020, Кременчуцький районний суд Полтавської області

Справа № 536/251/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2020 року м. Кременчук

Кременчуцький районний суд Полтавської області у складі:

головуючого судді – Колотієвського О.О.,

за участю секретаря судового засідання – Пасєчнікової В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кременчуці справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільної сумісної власності,-

ВСТАНОВИВ:

Свої позовні вимоги обґрунтувала тим, що 16 вересня 2006 року вона з ОСОБА_2 зареєструвала шлюб. ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася дочка ОСОБА_3 .

За час шлюбу сторони набули право власності на наступне нерухоме майно:

26.09.2013 року Позивач разом з Відповідачем придбали будинок (загальною площею 32,6 кв.м.) та дві земельні ділянки: для ведення особистого селянського господарства (площею 0,1923 га) та для будівництва та обслуговування житлового будинку (площею 0,0582 га), що знаходяться по АДРЕСА_1 .

Майно зареєстроване на чоловіка.

28 серпня 2017 року Кременчуцьким районним судом Полтавської області винесено рішення, яким шлюб між сторонами розірвано.

На підставі вищевикладеного, ОСОБА_4 просила суд ухвалити рішення, яким:

Визнати за ОСОБА_4 право власності на: 1/2 частини будинку по АДРЕСА_1 , загальною площею 32,6 кв. м.; 1/2 частини земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 площею 0,1923 га.; 1/2 частини земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і садиб (присадибна ділянка) по АДРЕСА_1 площею 0,0582 га.

16 квітня 2018 року від ОСОБА_2 надійшов відзив на позов, який зокрема обґрунтований тим, що він дійсно перебував у зареєстрованому шлюбі з позивачем з 16.09.2006 р. по 28 08.2017 року.

Після одруження вони переїхали у м. Кременчук. де винаймали житло у приватних осіб.

Протягом шлюбу він працював на декількох підприємствах м. Кременчука а позивач працювала на державній службі.

26.09.2013 року укладено договори купівлі продажу:

- житлового будинку АДРЕСА_1 (загальною площею 32,6 кв.м.) з господарськими будівлями, за ціною 51026,00 грн. (договір зареєстрований приватним нотаріусом Кременчуцькою міського нотаріального округу Проботюк Ю.М. за реєстровим №1446):

- земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку цю розташована: АДРЕСА_1 , площею 0,0582 га, за ціною 8202.00 грн. (договір зареєстрований приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Проботюк Ю.М. за реєстровим №1448);

- земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства. що розташована: АДРЕСА_1 , площею 0,1923 га, за ціною 16397,00 грн. (договір зареєстрований приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Проботюк Ю.М. за реєстровим №1450).

Вартість придбаного нерухомого майна на час вчинення правочинів складала 9 тисяч доларів США. Таких коштів ОСОБА_4 та ОСОБА_2 не мали. Дані кошти були передані продавцю майна ( ОСОБА_5 ) його матір`ю ОСОБА_6 .

Кошти були зароблені сумісно батьками ОСОБА_2 - ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які виїжджали на роботу за кордон. Тобто, кошти для придбання будинку з земельними ділянками, подаровані батьками ОСОБА_2 йому особисто.

Таким чином, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Тому вважає, що сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

На підставі викладеного, просив суд, відмовити у задоволенні позову.

16 травня 2018 року від представника позивача ОСОБА_8 надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, в якій вказав, що відзив на позовну заяву не обґрунтований, наведені аргументи безпідставні і засоби доказування, що пропонуються відповідачем не можуть підтверджувати обставини, на які він посилається.

Зокрема, ОСОБА_2 стверджував, що спірне майно було придбане на кошти, що були надані йому батьками. Але навіть така позиція захисту не спростовує, того що кошти могли б надаватися сім`ї, тобто і ОСОБА_4 також, а не відповідачу особисто. Якщо б, обставини на які посилається відповідач дійсно мали б місце, і метою надання коштів було б придбання особистої власності, то це мало б зафіксуватись відповідним правочином.

В такому правочині не було необхідності, оскільки ніхто не планував розлучуватись, чи ділити майно, то виходить кошти надавались сім`ї.

Згідно вищевикладеного просив суд, задовольнити позов ОСОБА_4 , до ОСОБА_2 про поділ спільної сумісної власності.

02 липня 2018 року, від третьої особи ОСОБА_6 надійшло пояснення щодо позову в якому вказала наступне.

Її син ОСОБА_2 дійсно перебував у зареєстрованому шлюбі з позивачем ОСОБА_4 з 16.09.2006 р. по 28.08.2017 року.

Після одруження сторони переїхали у м. Кременчук, де винаймали житло у приватних осіб.

ОСОБА_6 та ОСОБА_7 працювали за кордоном, що підтверджується наявними медичними книжками, виданими в РФ на її ім`я та чоловіка ОСОБА_7 , скопили 9 тисяч доларів США, що підтверджується квитанціями про обмін валюти та банківськими документами, оформленими на ім`я ОСОБА_9 , які вона передала продавцю ОСОБА_5 26.09.2013 року при укладенні договорів купівлі продажу:

- житлового будинку АДРЕСА_1 (загальною площею 32,6 кв.м.) з господарськими будівлями, за ціною 51026,00 грн. (договір зареєстрований приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Проботюк Ю.М. за реєстровим №1446);

- земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, що розташована: АДРЕСА_1 , площею 0,0582 га, за ціною 8202,00 грн. (договір зареєстрований приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Проботюк Ю.М. за реєстровим №1448);

- земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, що розташована: АДРЕСА_1 , площею 0,1923 га, за ціною 16397,00 грн. (договір зареєстрований приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального кругу Проботюк Ю.М. за реєстровим №1450).

Тобто вартість придбаного нерухомого майна на час вчинення правочинів складала 9 тисяч доларів США. Таких коштів ОСОБА_4 та ОСОБА_2 заробити не могли. Дані кошти були подаровані ОСОБА_6 сину для придбання власного житла.

Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно вищевикладеного просила суд, відмовити у задоволенні позову.

04 липня 2018 року від третьої особи ОСОБА_10 надійшов відзив на позовну заяву в якому вказав, що є батьком позивача та вважає, що позовна заява підлягає задоволенню в повному обсязі, оскільки сім`я тривалий час збирала кошти на будинок.

ОСОБА_11 брала активну участь в акумуляції коштів на будинок, оскільки постійно працювала та отримувала заробітну плату.

Також ОСОБА_10 вказав, що особисто надав дочці 500 доларів США для придбання будинку. Більше того дочка повідомляла, що в сім`ї є зібрані кошти та того що він дав буде достатньо. Кошти він надав у сумі, яку попрохали в нього ОСОБА_4 та ОСОБА_12 , використали для придбання будинку, що є свідченням того, що майно придбане в інтересах сім`ї та за спільні кошти.

На підставі викладеного просив задовольнити позов.

20.07.2018 року від представника позивача ОСОБА_8 до суду надійшло заперечення на пояснення третьої особи ОСОБА_6 , в якому вказано наступне.

Предметом позову є поділу спільного майна подружжя. Тобто такого майна, що було придбане за час спільного проживання, спільними коштами та в інтересах сім`ї.

У поясненнях, зокрема наголошено, що батьки відповідача працювали в Російській Федерації та заощадили кошти в сумі 9 000 Доларів США. Та підтвердили це деякими квитанціями: зокрема 5000 рублів; Договором депозиту (не підписаним вкладником) та довідкою з Приват Банку.

Проте, описані факти не мають відношення до справи, оскільки не можуть підтверджувати, що майно придбане за особисті кошти відповідача доказами, що обґрунтовує свою позицію ОСОБА_6 не може бути підтверджено, що саме за ці кошти було придбано спільне майно, ними можна лише підтвердити, що ці кошти були в розпорядженні батьків позивача.

Таким чином, ОСОБА_6 підтверджує лише той факт, що на початку 2013 року вона мала вказану нею суму коштів. А от причинно-наслідковий зв`язок із виникненням права власності на спільне майно і вказаними коштами ґрунтується тільки на непідтверджених належним чином поясненнях.

Те, що ОСОБА_6 подарувала 9 000 доларів своєму синові, не знаходить свого підтвердження в належних для цього доказах, зокрема договором дарування чи розрахунковими документами.

На підставі викладеного просив позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_2 задовольнити.

10.06.2019 року від представника позивача ОСОБА_8 надійшло клопотання, в якому вказано, що між позивачем та громадянином ОСОБА_13 укладено шлюб, який зареєстровано Надригайлівським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Сумській області, про що в книзі реєстрації 22.09.2018 року зроблено відповідний актовий запис № 51.

Згідно вищевикладеного, просив суд внести відповідні зміни у справі та винести рішення по справі з урахуванням заміни прізвища позивачки з ОСОБА_14 на ОСОБА_15 .

Сторони в судове засідання не з`явилися.

Представник відповідача на адресу суду надіслав заяву про розгляд справи без його участі.

Третя особа ОСОБА_6 на адресу суду надіслала заяву про розгляд справи без її участі.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.

16 вересня 2006 року ОСОБА_4 з ОСОБА_2 зареєстрували шлюб. ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася дочка ОСОБА_3 . 28 серпня 2017 року Кременчуцьким районним судом Полтавської області винесено рішення, яким шлюб між сторонами розірвано.

За час шлюбу сторони набули право власності на наступне нерухоме майно:

- 26.09.2013 року ОСОБА_2 прийняв у власність житловий будинок (загальною площею 32,6 кв.м.) що розташована: АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі – продажу, зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 1446.

- 26.09.2013 року ОСОБА_2 прийняв у власність земельну ділянку, що розташована: АДРЕСА_1 (площею 0,1923 га) на підставі договору купівлі – продажу, зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 1450;

- 26.09.2013 року ОСОБА_2 прийняв у власність земельну ділянку, що розташована: АДРЕСА_1 (площею 0,0582 га) на підставі договору купівлі – продажу зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 1448.

З вищевказаних договорів вбачається, що ОСОБА_2 підтверджується, що грошові кошти за які набуваються житловий будинок та земельні ділянки, набуті ним у період шлюбу з ОСОБА_4 , є спільною сумісною власністю подружжя. ОСОБА_2 у встановленому законом порядку одержано згоду другого з подружжя на вчинення цього правочину (справжність підпису на заяві засвідчена 26.09.2013 року, Проботюк Ю.М. приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу за реєстровим № 1443).

Відповідно до вимог ч.3 ст.368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 2 ст. 372 ЦК України встановлено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Частинами 1, 2 ст.70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Статтею 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідачем вказано та сторонами не заперечувалось, що вартість придбаного нерухомого майна на час вчинення правочинів складала 9 тисяч доларів США.

ОСОБА_2 стверджував, що кошти для придбання будинку з земельними ділянками, подаровані батьками йому особисто, тому вважає що майно хоча й придбано у період шлюбу, але не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є його особистою приватною власністю.

Суд не може погодитись з такими доводами відповідача з огляду на таке.

Відповідно до роз`яснень, які містяться у п.22, п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69, 72 СК та ст. 372 ЦК. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Статтею 76 ЦПК України, встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.77, ч.2 ст.78 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 57 СК України визначено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка зокрема є: майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

В даному випадку під визначенням «особисті кошти» слід розуміти такі кошти, що за своєю природою стосуються безпосередньо та виключно фізичної особи, розпорядження якими в силу їх походження належить саме їй. Наприклад: грошові подарунки, премії, нагороди, кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, яка їй, йому належала, а також як відшкодування завданої їй, йому моральної шкоди , страхові суми, одержані нею, ним за обов`язковим особистим страхуванням, тощо.

Відповідач, стверджуючи про те що, спірні кошти подаровані йому батьками та вважаючи їх особистою власністю, не доводить такого належними доказами, в даному випадку належним доказом для підтвердження того, що спірні кошти являються його особистою власністю міг би бути договір укладений відповідно до статті 717 ЦК України, який визначає порядок дарування майна, в тому числі коштів, або інші відповідні докази, які б давали суду змогу беззаперечно визначити кошти особистою власністю одного з подружжя.

Отже, порядок майна набутого під час шлюбу містить презумпцію належності такого майна до спільної сумісної власності, а обов`язок спростування такого покладається на сторону, що заперечує такі обставини.

Оскільки відповідачем не доведено того, що кошти за які придбавалося спірне майно належали йому на праві особистої власності, з урахуванням всього вищевикладеного, суд вважає що спірне майно придбано на кошти, які надавалися в рівних частках в інтересах сім`ї.

Враховуючи вищевикладене, з метою дотримання принципу рівності часток майна подружжя суд приходить висновку, що житловий будинок по АДРЕСА_1 , загальною площею 32,6 кв. м.; земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 площею 0,1923 га.; земельна ділянка для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і садиб (присадибна ділянка) по АДРЕСА_1 площею 0,0582 га. підлягають поділу, як об`єкти права спільної сумісної власності подружжя.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходив з наступного.

Згідно статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.

Тому суд вважає за необхідне, стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 704,80 грн

Що стосується вимоги позивача про стягнення з відповідача на її користь витрат на правничу допомогу, суд приходить такого висновку.

Статтею 133 ЦПК України передбачено зокрема те, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу .

Відповідно до ст.137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Позивач, заявляючи вимогу про стягнення таких витрат не надала жодного доказу на підтвердження обсягу правничої допомоги, відсутній детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Тобто крім договору про надання правової допомоги, який не містить інформації щодо обсягу виконаної роботи та вартості послуг, матеріали справи не містять.

Тому в задоволенні вимоги щодо стягнення витрат на правову допомогу слід відмовити.

Крім цього, ОСОБА_2 внесено не депозитний рахунок суду грошові кошти в розмірі 18390 гривень в якості компенсації позивачу її частки коштів за придбане майно.

Враховуючи те, що позов задоволено, суд вважає необхідним повернути відповідачу вказані кошти.

Керуючись ст. ст. 368, 372 ЦК України, ст. ст. 76-78, 80, 82, 133, 137, 141, 258-259, 263-265, 273, 352 ЦПК України, ст.ст. 61, 63, 69, 70, 71 СК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільної сумісної власності – задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_16 право власності на: 1/2 частини будинку по АДРЕСА_1 , загальною площею 32,6 кв. м.; 1/2 частини земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 площею 0,1923 га.; 1/2 частини земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і садиб (присадибна ділянка) по АДРЕСА_1 площею 0,0582 га.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 704,80 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Зобов`язати Управління державної казначейської служби України повернути ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , кошти внесені на депозит в розмірі 18390 гривень, сплачених за такими реквізитами: квитанція № 1730-20-004/С; дата здійснення касової операції: 20.02.2020 року, платник: ОСОБА_2 ; код платника НОМЕР_1 ; банк платника: АКБ «Індрустріалбанк», отримувач Казначейство України (ЕАШ); код отримувача: 37993783, р/р отримувача: UA 398201720355289002000015960, банк отримувача: Держказначейська служба України м. Київ, код банку отримувача: 820172, призначення платежу: Компенсація еквівалента 750 доларів США по НБУ у цивільній справі № 536/251/18 за позовом ОСОБА_4 ; без ПДВ; ОСОБА_2 , АДРЕСА_1 .

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Полтавського апеляційного суду через Кременчуцький районний суд Полтавської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги на рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СуддяО. О. Колотієвський