Вирок № 93952950, 30.12.2020, Зміївський районний суд Харківської області

621/1269/18

1-кп/621/35/20

В И Р О К

іменем України

30 грудня 2020 року м. Зміїв

Зміївський районний суд Харківської області

в складі: судді - Бібіка О.В.,

за участю секретаря – Горобець Н.М.,

сторін кримінального провадження:

з боку обвинувачення прокурора – ОСОБА_1 ,

з боку захисту: обвинуваченого – ОСОБА_2 ,

захисника - Петракова В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Змієві кримінальне провадження № 12017220300000801 стосовно

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Харкова, громадянина України, з середньо-спеціальною освітою, не одруженого, працюючого ПП ОСОБА_3 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України,

ВСТАНОВИВ:

15.08.2017, близько 18:00 год., поблизу автобусної зупинки, біля перехрестя вул. Харківської та вул. Вишневої м. Змієві Харківської області між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 виник словесний конфлікт, в ході якого у ОСОБА_2 раптово виник умисел на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_4 .

З метою реалізації свого умислу, в той же день та час, перебуваючи за вищевказаною адресою, ОСОБА_2 умисно наніс кулаком правої руки один удар в область щелепи ОСОБА_4 .

В результаті зазначених дій ОСОБА_2 потерпілому ОСОБА_4 заподіяно тілесні ушкодження у вигляді травматичного перелому правого велично-альвеолярного комплексу й величної дуги, коронарного паростку нижньої щелепи з правого боку.

По ступеню тяжкості вказане ушкодження відноситься до середньої тяжкості тілесних ушкоджень.

Обвинувачений ОСОБА_2 свою вину у вчиненні злочину не визнав. Пояснив, що 15.08.2017, близько 18 год 00 хв, він знаходився на автобусній зупинці в м. Зміїв, де чекав свою знайому ОСОБА_5 з її матір`ю. З автобусу вийшов ОСОБА_4 , він підійшов до ньою та правою рукою взяв за лівий лікоть, намагаючись відвести його в бік щоб поспілкуватися. В цей час два кримезних чоловіки, котрі як він визначив, були добре знайомі із потерпілим, прибули на допомогу потерпілому. Ці дії він сприйняв як реальну загрозу своїм знайомим ОСОБА_6 та її матері. І все, що відбувалося в тій обстановці, він сприймав як стан необхідної оборони, викликаної зовнішнім видом ОСОБА_4 та його знайомих, обтяженої давнішнім конфліктом із ОСОБА_7 . Цивільний позов прокурора не визнав.

Потерпілий ОСОБА_4 показав, що 15.08.2017 на роботі стався конфлікт з ОСОБА_7 . Коли повертався додому на попутному транспорті, йому стало відомо, що його в ОСОБА_8 чекають ОСОБА_7 з зятем. По приїзді, він зустрівся зі знайомими ОСОБА_9 та ОСОБА_10 . Поблизу автобусної зупинки, біля перехрестя вул. Харківської та вул. Вишневої м. Змієві Харківської області стояли ОСОБА_2 , ОСОБА_7 та її дочка ОСОБА_6 . ОСОБА_2 підійшов до нього, взяв лівою рукою за його праву руку та запропонував відійти в бік лісу. Коли він намагався вирвати свою руку з руки ОСОБА_2 , той наніс йому один удар в обличчя. Після удару, йому стало зле, присів на декілька хвилин та пішов в бік вокзалу, де на такті доїхав додому.

Свідок ОСОБА_7 показала, що з ОСОБА_4 вона перебуває у неприязних стосунках, постійно виникали конфлікти на роботі, у тому числі, на сексуальному підгрунті. З заявами до правоохоронних органів з цього приводу вона не зверталася. 15.08.2017 після чергового конфлікту, вона розповіла про це своїй дочці. Дочка зі співмешканцем ОСОБА_2 того дня зустріли її з роботи та вирішили почекати ОСОБА_4 , щоб з ним поговорити. Коли ОСОБА_4 приїхав, під`їхали його товариші. ОСОБА_4 почав нецензурно виражатися. ОСОБА_2 взяв його під лікоть і хотів відвести в сторону, поговорити. В цей момент, ОСОБА_4 махнув рукою, а ОСОБА_2 відмахнув його руку. Після, ОСОБА_4 присів, попросив у неї пробачення та пішов в бік вокзалу. Наступного дня вона дізналася, що у ОСОБА_4 перелом щелепи.

Свідок ОСОБА_6 показала, що 15.08.2017 вона запропонувала її матері ОСОБА_7 зустріти її з роботи та поговорити з ОСОБА_4 , з яким у матері були постійні конфлікти через непристойні пропозиції від ОСОБА_4 . Зустрівши матір на автобусній зупинці, вони разом з ОСОБА_2 почекали ОСОБА_4 , який приїхав через пів години. ОСОБА_4 вів себе агресивно, виражався нецензурно. Разом з ОСОБА_4 підійшли ще двоє чоловіків. Тоді, ОСОБА_2 взяв ОСОБА_4 під лікоть, хотів відвести в бік поговорити. ОСОБА_4 почав махати рукою, а ОСОБА_2 відбив її. У ОСОБА_4 потекла кров з носу і він пішов.

Свідок ОСОБА_9 показав, що 15.08.2017 йому зателефонував ОСОБА_4 та попросив під`їхати до зупинки автобусу, бо існує якась загроза. Він взяв з собою ОСОБА_10 . Коли приїхав ОСОБА_4 , до нього підійшов ОСОБА_2 , взяв лівою рукою його за руку і правою наніс удар в обличчя. Жодних погроз в бік ОСОБА_2 та його знайомих ні він, ні ОСОБА_10 , ні ОСОБА_4 не виказували.

Свідок ОСОБА_11 показав, що 15.08.2017 він зустрів знайомого ОСОБА_2 з ОСОБА_12 та її матір`ю в районі автобусної зупинки по вул. Харківській в м. Змієва. Через деякий час приїхав автомобіль, підійшов ОСОБА_4 , який був агресивно налаштований. Коли ОСОБА_4 хотів вдарити ОСОБА_2 , той відбив удар лівою рукою. Після чого ОСОБА_4 присів, і через декілька хвилин пішов в бік вокзалу.

Судом досліджено письмові докази, а саме:

висновок експерта № 158-ЗМ/17 від 10.10.2017, згідно якого у потерпілого ОСОБА_13 мали місце травматичний перелом правого скуло-альвеолярного комплексу та скулової дуги, коронарного відростку нижньої щелепи з правої сторони; вказані тілесні ушкодження утворилися від дії тупих предметів з обмеженою травмуючою поверхнею, по механізму удару, можливо, в результаті нанесення ударів кулаком нападаючого, могли бути отримані у строк і при обставинах, зазначених потерпілим; за ступенем тяжкості ці тілесні ушкодження, як у совокупності так і кожне окремо, класифікується як середнього ступеня тяжкості тілесне ушкодження, по тривалості розладу здоров`я, характерні для даного виду травми і її тяжкості (згідно п. 2.2.1 Правил судово - медичного встановлення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених наказом № 6 МОЗ України від 17.01.1995) (т. 2 а.п. 10-11);

протокол проведення слідчого експеримента від 16.12.2017 за участю потерпілого ОСОБА_4 (т. 2 а.п. 12-14);

висновок експерта № 9-Зм/18 від 06.02.2018, згідно якого у потерпілого ОСОБА_4 мали місце травматичний перелом правого скуло-альвеолярного комплекса та скулової дуги, коронарного відростку нижньої щелепи з правої сторони; вказана тілесні ушкодження утворилися від дії тупих предметів з обмеженою травмуючою поверхнею, по механізму удару, можливо, в результаті нанесення ударів кулаком нападаючого, могли бути отримані у строк і при обставинах, зазначених потерпілим; за ступенем тяжкості ці тілесні ушкодження, як у совокупності так і кожне окремо, класифікується як середнього ступеня тяжкості тілесне ушкодження, по тривалості розладу здоров`я, характерні для даного виду травми і її тяжкості (згідно п. 2.2.1 Правил судово - медичного встановлення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених наказом № 6 МОЗ України від 17.01.1995);

Показання потеріплого ОСОБА_4 , дані ним в якості потерпілого, під час проведення слідчого експеримента від 16.12.2017 в цілому не протирічать судово - медичним даним як по механізму нанесення йому тілесних ушкоджень так і способу їх спричинення, і відповідають об`єктивним судово - медичним даним, отриманим в ході судово - медичної експертизи (т. 2 а.п. 15);

виписка із медичної карти стаціонарного хворого ОСОБА_4 (т. 2 а.п. 17-18);

медична карта стаціонарного хворого № 4.4652/935 на ім`я ОСОБА_4 (т. 2 а.п. 19-39)

Заперечення обвинуваченим ОСОБА_2 своєї вини є неспроможним, виходячи з наступного.

Стаття 122 КК України передбачає відповідальність за умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто умисне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 цього Кодексу, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров`я або значну стійку втрату працездатності менш як на одну третину.

Згідно із ч. 1 ст. 36 КК України необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту (ч. 3 ст. 36 КК України).

До критеріїв визначення правомірності необхідної оборони належать: наявність суспільно небезпечного посягання, його дійсність та об`єктивна реальність, межі захисних дій, які б не перевищували меж необхідності, а шкода особі, яка здійснює посягання, не перевищувала б ту, яка для цього необхідна.

Для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, зокрема щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд, здійснив порівняльний аналіз та оцінив наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановив їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.

Таким чином, стан необхідної оборони існує лише протягом суспільного небезпечного посягання, яке має початковий і кінцевий момент, а також лише за умови необхідності негайного відвернення або припинення такого посягання. Необхідність негайного відвернення або припинення суспільного небезпечного посягання виникає там і тоді, де і коли зволікання з боку того, хто обороняється, в заподіянні шкоди посягаючому, загрожує негайною і невідворотною шкодою для правоохоронюваних інтересів.

Із встановлених судовим розглядом обставин вбачається, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 виникли неприязні стосунки так як останній образив матір дівчини обвинуваченого.

За показаннями свідка ОСОБА_14 вона по мобільному телефону повідомляла ОСОБА_2 про маршрут пересування потерпілого ОСОБА_4 .

Потерпілий ОСОБА_4 не вчиняв жодних дій, які б вказували на протиправний агресивний характер по відношенню до ОСОБА_2 чи його знайомих ОСОБА_14 та ОСОБА_7 , як не вчинили таких дій знайомі ОСОБА_4 ОСОБА_9 та ОСОБА_10 . Однак, ОСОБА_2 не зважаючи на це, взяв потерпілого ОСОБА_4 усупереч волі останнього за передпліччя руки та утримував його застосовуючи силу, що свідчить про протиправний характер дій обвинуваченого.

Після того, як потерпілий ОСОБА_4 вирвася, ОСОБА_2 наніс удар кулаком в обличчя ОСОБА_4 , після чого потерпілий одразу присів, потім відійшов та сів на бордюр біля дороги.

За показаннями свідка захисту ОСОБА_14 після нанесення удару ОСОБА_2 у ОСОБА_4 потекла кров з носа.

Усі свідки, потеріплий та обвинувачений вказують на те, що після дій ОСОБА_2 потерпілий ОСОБА_4 одразу присів, сидів на бордюрі та був виключений із актвиного діалогу певний період.

Показання ОСОБА_2 щодо механізму та розвитку подій конфлікту спростовуються належними доказами: показаннями потерпілого ОСОБА_4 , показаннями свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_14 , ОСОБА_9 , протоколом слідчого експерименту, висновком експерта. Суд враховує протоколо слідчого експеримента за участю потерпілого ОСОБА_4 від 16.12.2017 на підтвердження фактичних обставин події, що узгоджується з правовим висновком Об`єднаної палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 14 вересня 2020 року у справі № 740/3597/17 (провадження 51-6070 кмо 19).

Отже, за фактичними обставинами, які входять у предмет доказування та підтверджені перевіреними у судовому засіданні доказами, суд дійшов висновку, що 15.08.2017 під час конфлікту ОСОБА_2 із потерпілим ОСОБА_4 , обвинувачений не перебував у стані необхідної оборони, а мала місце уявна оборона, де відповідно до ч. 1 ст. 37 КК України, уявною обороною визнаються дії, пов`язані із заподіянням шкоди за таких обставин, коли реального суспільного небезпечного посягання не було, і особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання.

За нормативним визначенням умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст. 122 КК України) з об`єктивної сторони характеризується дією або бездіяльністю у вигляді протиправного посягання на здоров`я іншої людини, наслідками у вигляді заподіяння середньої тяжкості тілесних ушкоджень та причинним зв`язком між указаним діянням та наслідками, а із суб`єктивної сторони - умисною формою вини (прямим або непрямим умислом), коли винний усвідомлює, що може заподіяти шкоди здоров`ю потерпілого, передбачає такі наслідки і бажає або свідомо припускає їх настання (ст. 24 КК України).

Якщо особа цілеспрямовано наносячи удари, не конкретизує у своїй свідомості, яку саме шкоду здоров`ю (тяжкість тілесних ушкоджень) буде фактично спричинено ним потерпілому, то в цьому випадку особа діє з невизначеним (неконкретизованим) умислом, за якого вона хоча і бажає спричинити або свідомо припускає спричинення шкоди здоров`ю потерпілого, але при цьому не конкретизує точними межами у своїй свідомості тяжкість своєї шкоди. У таких випадках винувата особа має відповідати за той результат (шкоду), який фактично було заподіяно.

Враховуючи, що обвинувачений ОСОБА_2 почав першим протиправні дії щодо потерпілого ОСОБА_4 , утримуючи його за передпліччя та тнаніс удар кулаком в життєвоважливий орган - голову потерпілого, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій та допускаючи настання будь-яких наслідків, тобто діючи з невизначеним умислом, тот суд кваліфікує дії обвинуваченого за наслідками, які настали.

Доводи сторони захисту про те, що тілесні ушкодження не потягли за собою тривалий розляд здоров`я потерпілого або не призвели до значної втрати працездатності не менш як на одну третину, спростовуються висновком експерта № 158-Зм/17 від 10.10.2017 та № 9-Зм/18 від 06.02.2018, з яких вбачається, що такий критерій як втрата працездатності є альтернативним та у даному кримінальному провадженні експертом не досліджувався. У зв`язку з чим доводи сторони захисту в цій частині нам увагу не заслуговують.

Крім того, суд не визнає недопустимим доказом висновки експертиз, які викладені не державною мовою, так як, відповідно до ч. 1 ст. 29 КПК України, кримінальне провадження здійснюється державною мовою. Сторона обвинувачення, слідчий суддя та суд складають процесуальні документи державною мовою.

Експерт не є стороною обвинувачення, слідчим суддею чи судом. До висновку експерта пред`являються вимоги як до письмового доказу. Відповідно до критеріїв недопустимості доказів, встановлених ст. 87 КПК України, складення висновку експерта не державною мовою не є імперативною підставою для визнання цього доказу недопустимим.

Таким чином, суд дійшов висновку про доведеність вини ОСОБА_2 у вчиненні вище зазначеного кримінального правопорушення і його дії правильно кваліфіковані ч. 1 ст. 122 КК України як умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, , тобто умисне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 цього Кодексу, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров`я або значну втрату працездатності менш як на одну третину.

Обставин, що пом`якшують покарання ОСОБА_2 , відповідно до ст. 66 КК України, судом не встановлено.

Обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_2 , відповідно до ст. 67 КК України, не встановлено.

Суд, досліджуючи дані про особу винного ОСОБА_2 , враховує, що він раніше не судимий, за місцем проживання та роботи характеризується позитивно, у лікарів нарколога та психіатра на обліку не перебуває, працює ПП ОСОБА_3 , має на утриманні малолітню дочку ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 50 КК України, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Згідно з ч. 2 ст. 65 КК України, особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

При призначенні покарання ОСОБА_2 , враховуючи ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, який, відповідно до ст. 12 КК України, є нетяжким злочином, відсутність обставин, що обтяжує або пом`якшує покарання, особу обвинуваченого, суд дійшов висновку, що необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів є покарання у виді обмеження волі в межах санкції статті ч. 1 ст. 122 КК України.

Враховуючи ту обставину, що обвинувачений ОСОБА_2 вчинив нетяжкий злочин, раніше не судимий, має постійне місце роботи та проживання, де характеризується виключно позитивно, має на утриманні малолітню дитину, що свідчить про можливість виправлення обвинуваченого без відбування покарання, суд, відповідно до ч. 1 ст. 75 КК України, дійшов висновку про звільнення обвинуваченого ОСОБА_2 від відбування покарання, з покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

Призначене покарання на думку суду буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого ОСОБА_2 та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Згідно з ч. 1 ст. 1206 ЦК України особа, яка вчинила кримінальне правопорушення, зобов`язана відшкодувати витрати закладові охорони здоров`я на лікування потерпілого від цього кримінального правопорушення, крім випадку завдання шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або у стані сильного душевного хвилювання, що виникло раптово внаслідок насильствав або тяжкої образи з боку потерпілого.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 349, 368-374 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_2 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України та призначити йому покарання у виді обмеження волі на строк 2 (два) роки.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_2 від відбування покарання з випробуванням на строк 1 (один) рік.

У відповідності до вимог ст. 76 КК України на період іспитового строку, покласти на ОСОБА_2 такі обов`язки:

1) періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави в особі Зміївської районної державної адмінінстрації витрати на лікування потерпілого ОСОБА_4 від злочину у сумі 7518 (сім тисяч п`ятсот вісімнадцять) грн 22 коп, які перерахувати на р/р. 31413544700001ГУ ДКСУ в Харківській області, МФО 851011, код 37874947, призначення КБК 24060300, отримувач: Департамент бюджету і фінансів ХОДА.

На вирок може бути подана апеляційна скарга до Харківського апеляційного суду через Зміївський районний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ст. 395 КПК України, якщо таку скаргу не буде подано.

Копію вироку негайно після його проголошення належить вручити обвинуваченому та прокурору. Інші учасники судового провадження мають право отримати копію вироку в суді.

Суддя: