Рішення № 93939533, 28.12.2020, Смілянський міськрайонний суд Черкаської області

Справа № 703/782/20

2/703/854/20

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 грудня 2020 року Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого-судді Прилуцького В.О.

секретар судового засідання Кочеткова І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Сміла цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог Акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" про розподіл спільно нажитого майна подружжя,-

встановив:

10 березня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 18 вересня 1999 року між нею та відповідачем було укладено шлюб. Під час шлюбу ними було придбано об`єкт нерухомого майна, а саме квартиру АДРЕСА_1 . Вказана квартира за спільною домовленістю була зареєстрована на ОСОБА_2 . На даний час їх спільне з відповідачем сімейне життя припинене, а тому виникла необхідність у розподілі придбаного під час шлюбу нерухомого майна.

В судове засідання позивачка ОСОБА_1 не з`явилась, на адресу суду була направлена заява від її представника, адвоката Ігнатенка В.М., про розгляд справи у його відсутність та відсутність позивача, позов підтримують та не заперечують проти заочного розгляду справи.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання повторно не зявився, з невідомих суду причин, хоча про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчать матеріали поштової кореспонденції та оголошення на офіційному веб – сайті суду. Правом на надання відзиву на позовну заяву відповідач не скористався, заяв про розгляд справи у його відсутність на надав, як і заяви про відкладення розгляду справи.

Представник АТ «Райффайзен банк Аваль» в судове засідання не з`явився, в наданій до суду заяві вказав, що проти позову ОСОБА_1 банк заперечує, оскільки вважають, що вимоги позивачки порушюють права банку, як іпотекодержателя.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учаснів справи чи в разі якщо відповідно до положень цього кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Оскільки сторони в судове засідання не з`явились то фіксація судового засідання не здійснювалась.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає можливим розглянути справу, в порядку, передбаченому главою 11 розділом III ЦПК України, у відсутність відповідача, який згідно ст.128, 130 ЦПК України повідомлений про день та час розгляду справи належним чином.

Суд, дослідивши матеріали справи, врахувавши позицію сторін, викладену письмово, приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Статтею 76 ЦПК України визначено, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (ч. 1 ст. 95 ЦПК України).

Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно з ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Ст. 81 ЦПК вказує на те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обовязків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний звязок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У відповідності до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Як вбачається з копії свідоцтва про одруження ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з 18 вересня 1999 року перебувають в зареєстрованому шлюбі (а.с.10).

Як вбачається з копії договору купівлі – продажу 3-х кімнатної квартири, зареєстрованого в реєстрі за № 8842 від 21 листопада 2007 року (а.с.11) в період шлюб, 21 листопада 2007 року, придбали квартиру АДРЕСА_1 .

Згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 16759677 від 22 листопада 2007 року право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстроване за ОСОБА_2 (а.с.13).

Відповідно до ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є обєктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ст. 61 СК України, обєктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

Частиною 1 ст.69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Суб`єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

Частинами 1,2 ст.70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема, якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 року № 11, сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися "обставинами, що мають істотне значення", якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшень, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Поділу підлягає усе майно, що є у спільній сумісній власності.

Згідно з пунктом 22 вище вказаної постанови поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими ст. 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Зі змісту п.п. 23,24 постанови вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

В п. 30 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» № 11 від 21 грудня 2007 року встановлено, що рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК.

Відповідно до ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно доЗакону України "Про приватизацію державного житлового фонду"; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

Відповідач не надав до суду доказів, які б підтверджували, що спірна квартира придбана за його особисті кошти та не є обєктом права спільної сумісної власності подружжя.

З матеріалів справи вбачається, що спірне майно: квартира АДРЕСА_1 придбана за час перебування сторін у шлюбі, право власності на яку належним чином зареєстровано на відповідача в органах, що здійснюють таку реєстрацію, відтак, підлягає поділу між ними.

При цьому суд враховує, що на час придбання вище вказаного нежитлового приміщення сторони перебували в зареєстрованому шлюбі.

Щодо посилання представника третьої особи АТ «Райффайзен банк Аваль» про те, що позовні вимоги порушують права банку, як іпотекодержателя, суд зазначає наступне.

Як вбачається з договору іпотеки № 354411/1299/0240-7з від 23 листопада 2007 року, між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки для забезпечення кредитного договору № 354411/1299/0240-7 від 23 листопада 2007 року (а.с.14-16).

Згідно п. 1.2 вказаного вище договору, предметом іпотеки є нерухоме майно: квартира АДРЕСА_1 (а.с.14).

Статтею 23 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Положення чинного законодавства, що регулюють правовідносини щодо іпотечних зобов`язань, вказують на те, що іпотекодавець не має права розпоряджатися майном без згоди іпотекодержателя до закінчення терміну дії іпотеки.

Разом з цим, положеннями Закону України «Про іпотеку» не заборонено володіти та користуватися переданим в іпотеку майном. У свою чергу поділ спільного майна між подружжям, в тому числі іпотечного майна, не вважається розпорядженням ним, так як в момент його передачі в іпотеку воно вже належало подружжю на праві спільної сумісної власності в силу закону.

Із урахуванням наведеного, суд приходить до висновку про те, що перебування спірної квартири в іпотеці не перешкоджає поділу спільного майна подружжя, оскільки гарантії АТ «Райффайзен банк Аваль», як іпотекодержателя щодо спірного майна визначені частиною другою статті 23 Закону України «Про іпотеку», згідно з якою особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором, у тому ж обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Відповідно посилання представника третьої особи на те, що задоволення позову призведе до порушення прав банку, як іпотекодержателя не ґрунтується на положеннях норм ЗУ «Про іпотеку» та нічим не підтвердженні, а тому не можуть бути підставою для відмови у позові.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 08 липня 2019 року у справі № 522/17048/15-ц (провадження № 61-33246св18) та постанові від 03 червня 2020 року № 201/6412/17.

Враховуючи вище викладене, суд дійшов висновку, що квартиру АДРЕСА_1 було придбано за час шлюбу подружжям ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , відтак належать сторонам на праві спільної сумісної власності, які відповідно мають рівні частки у цьому майні. При цьому, суд враховує те, що правовий режим такої власності має враховувати інтереси всіх її власників і забороняє обмеження прав одних учасників за рахунок інших.

Відтак, суд вважає за можливе визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .

Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту, відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України є визнання права та примусове виконання обов`язку в натурі.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача слід стягнути сплачений при подачі позову ОСОБА_1 судовий збір в сумі 840 грн. 80 коп.

Окрім того, позивач в позовні заяві просила суд, стягнути з ОСОБА_2 на її користь витрати на правову допомогу в сумі 5000 грн.

На підтвердження понесених витрат в сумі 5000 грн., позивач наддала до суду: попередній розрахунок суми судових витрат, які поніс позивач і які очікіє понести у звязку із розглядом її справи за позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів (а.с. 12), ордер серії ЧК № 124797 від 25 лютого 2020 року (а.с.20), копію свідоцтва (а.с.21).

Згідно до ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Однак, позивачем до суду не надано доказів на підтвердження сплати витрат за правничу допомогу в сумі 5000 грн., а тому вимога про стягнення таких витрат до задоволення не підлягає.

На підставі наведеного, керуючись ст. 4, 5, 12, 13, 141, 263- 265, 273, 280-282, 285, 288, 354 ЦПК України суд,-

вирішив:

Позов ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючої по АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_1 до ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживаючого по АДРЕСА_3 , ІПН НОМЕР_2 третя особа, яка не заявляє самостійних вимог Акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" (вул. Лєскова,9 в м. Київ, ЄДРПОУ 14305909) про розподіл спільно нажитого майна подружжя – задовольнити частково.

Визнати об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючої по АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживаючим по АДРЕСА_3 , ІПН НОМЕР_2 квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 68,5 кв.м., житловою – 42,9 кв.м.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючою по АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 68,5 кв.м., житловою – 42,9 кв.м.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживаючого по АДРЕСА_3 , ІПН НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючої по АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_1 судовий збір в сумі 840 грн. 80 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту.

Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду через Смілянський міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 30 грудня 2020 року.

Головуючий: В. О. Прилуцький