Ухвала суду № 93933709, 24.12.2020, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/15945/20

Провадження №2/369/5774/20

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.12.2020 м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді: Волчко А.Я.

при секретарі: Миголь А.А.

розглянувши матеріали заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Публічного акціонерного товариства "Фідобанк", Товариство з обмеженою відповідальністю "Київська книжково-журнальна фабрика", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛІКОМ" про визнання правочинів недійсними, визнання нерухомого майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя та про поділ майна подружжя,-

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Києво-Святошинського районного суду Київської області перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Публічного акціонерного товариства "Фідобанк", Товариство з обмеженою відповідальністю "Київська книжково-журнальна фабрика", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛІКОМ" про визнання правочинів недійсними, визнання нерухомого майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя та про поділ майна подружжя.

Одночасно з позовом, позивачем подано заяву про забезпечення позову.

В своїй заяві позивач просив, накласти арешт, заборону відчуження та заборону вчинення реєстраційних дій на наступні земельні ділянки, що належать на праві власності ОСОБА_2 та розташовані на території Шпитьківської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області: площею 1,6801 га, кадастровий номер 3222488200:06:002:0019; площею 2,4270 га, кадастровий номер 3222488200:07:004:0060; площею 6,2846 га, кадастровий номер 3222488200:07:004:0059; площею 2,9742 га, кадастровий номер 3222488200:06:002:0016; площею 6,7206 га, кадастровий номер 3222488200:06:002:0017.

Свої вимоги обґрунтовував, тим що позивачем подано до Києво-Святошинського районного суду Київської області позовну заяву про визнання правочинів недійсними, визнання нерухомого майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя та про поділ майна подружжя.

Позивач повідомляє у своєму позові, нещодавно позивачу стало відомо, що її чоловік ОСОБА_2 незаконно, без її дозволу та згоди передав набуті ним під час нашого шлюбу земельні ділянки в кількості 5 штук (кадастрові номери вказані у позові) в іпотеку Акціонерному банку «АЖІО» (ідентифікаційний код юридичної особи: 14351016, в подальшому назву було змінено на ПАТ «Фідобанк») в якості забезпечення вимог даного банку по кредитному договору, укладеному між АБ «АЖІО» та ТОВ «ЛІКОМ».

В зв`язку з цим позивач стверджує, що земельні ділянки могли бути передані в іпотеку Відповідачем 1 незаконно, на підставі чого відповідні правочини підлягають визнанню недійсними, а за ним повинно бути визнано право власності на 1/2 частину земельних ділянок.

Водночас, зі слів ОСОБА_2 позивачу стало відомо, що 31.08.2020 р. він отримав вимогу від ТОВ «Київська книжково-журнальна фабрика» № 1-11/0820 від 11.08.2020 р., якою останнє вимагає від нього, як від майнового поручителя, сплати на свою користь суми заборгованості за кредитним договором № 12-EBRD від 12.05.2005 р.

У зв ’язку з неотриманням ОСОБА_2 ані раніше, ані разом з вищевказаною вимогою від 11.08.2020 р. доказів переходу до ТОВ «Київська книжково-журнальна фабрика» прав у зобов`язанні за кредитним договором № 12-EBRD від 12.04.2005 р. та за Договором іпотеки № 12-EBRD/2 від 13.04.2005 р., ОСОБА_2 , керуючись положеннями ч. ч. 1, 2 ст. 517 Цивільного кодексу України, 04.09.2020 р. звернувся до ТОВ «Київська книжково-журнальна фабрика» з відповіддю на вимогу від 11.08.2020 р., в якій, зокрема, ставив питання про надання її доказів переходу до ТОВ «Київська книжково- журнальна фабрика» праву вищевказаному зобов`язанні.

В свою чергу, ТОВ «Київська книжково-журнальна фабрика» листом № 1-13/1020 від 13.10.2020 р. повідомило ОСОБА_2 , що воно жодні документи йому надавати не буде, а також, що ТОВ «Київська книжково-журнальна фабрика», як новий кредитор, розпочинає процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки або реалізації предмету іпотеки (тобто, спірних Земельних ділянок) на прилюдних торгах за виконавчим написом нотаріуса в порядку, передбаченому ст. 41 ЗУ «Про іпотеку».

Таким чином, ТОВ «Київська книжково-журнальна фабрика» не тільки проігнорувало законні вимоги ОСОБА_2 , але і підтвердило, що в найближчий час ним будуть вжиті заходи, спрямовані на відчуження спірних земельних ділянок, що призведе до виходу їх з права власності ОСОБА_2 .

На її думку, такі заяви ТОВ ««Київська книжково-журнальна фабрика» дають всі підстави стверджувати, що земельні ділянки найближчим часом будуть відчужені, що в подальшому, безсумнівно, утруднить та швидше за все, унеможливить виконання рішення суду, що в свою чергу, призведе до необхідності вжиття нею додаткових заходів для поновлення своїх прав, зокрема, шляхом подання ще одного позову про визнання недійсними правочинів на користь третіх осіб, тощо.

У зв`язку із цим існує нагальна необхідність вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту, заборони відчуження на спірні земельні ділянки, а також шляхом заборони вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо земельних ділянок.

Невжиття заходів забезпечення позову може призвести до того, що ухиляючись від майбутнього виконання рішення суду у даній справі, ТОВ ««Київська книжково-журнальна фабрика» може здійснити відчуження спірного майна на користь інших осіб, що призведе до затягування розгляду справи та обмеження її права на судовий ефективний судовий захист.

Відповідно до ч. 1ст. 153 ЦПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).

Вивчивши матеріали цивільної справи та заяву про забезпечення позову, враховуючи принципи здійснення цивільного судочинства, співмірність заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч. 1ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Згідно з ч. 2ст. 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст.150 Цивільного процесуального кодексу України позов забезпечується в тому числі накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Виходячи з вказаних норм, підставою забезпечення позову є обґрунтоване припущення заявника, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких вона звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Точне і неухильне додержання судами України норм чинного законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову є необхідною умовою здійснення завдань цивільного судочинства, які полягають у справедливому, неупередженому та своєчасному розгляді й вирішенні цивільних справ із метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до п. 6 вказаної Постанови, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Крім того, вирішуючи питання про забезпечення позову суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких може бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Забезпечення позову покликано, не порушуючи принципів змагальності і процесуального рівноправ`я сторін, вживати негайних заходів, направлених на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акту, а також перешкодити спричиненню значної шкоди заявнику.

Відповідно до ч. 1ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Статтею 41 Конституції України встановлено - кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі. Відповідно до статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини вказує на необхідність дотримання принципу справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (у справі "Спорронг і Льоннрот проти Швеції", "Джеймс та інші проти Сполученого королівства") положення статті 1 Першого протоколу містять три окремих правила, які не застосовуються окремо: перше правило проголошує принцип мирного володіння майном, друге стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання втручання у власність правомірним, третє правило визнає за державами контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Також, щоб зробити висновок, чи відповідає певний захід втручання в право власності принципу правомірного та допустимого втручання, слід оцінити, чи є захід законним, чи переслідує втручання суспільний інтерес, чи є такий захід пропорційним переслідуваним цілям.

Посилання на те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду не підкріплено належними доказами по справі, зокрема не зазначено, які саме права позивача не можливо буде поновити в разі ухвалення можливого рішення про задоволення позову.

З заяви про забезпечення позову, а також з долучених до неї на підтвердження вимог позивача копій документів суд не має змоги пересвідчитися в тому, що між сторонами дійсно виник спір, чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову. Зазначені заявником обставини, що викладені у заяві про забезпечення позову, не обґрунтовують необхідності в застосуванні саме тих видів забезпечення позову, які вказані ним у заяві про забезпечення позову, враховуючи те, що заява позивача не містить належного обґрунтованого припущення про те, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у випадку його задоволення.

Крім того, заявником не надано жодних доказів тому, що існує загроза відчуження саме відповідачами вказаного нерухомого майна, або того, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Таким чином, заявником не наведено і судом не встановлено, що невжиття таких заходів забезпечення позову про які ним заявлено може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду у цій справі, тому в задоволенні заяви про забезпечення позову слід відмовити.

Також зважаючи на наведені норми, при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд насамперед має дослідити, чи існує небезпека ускладнення можливості виконання рішення суду, чи є така небезпека реальною, та чи співмірні запропоновані заходи забезпечення позову позовним вимогам. При цьому єдиною передбаченою законом підставою для застосування заходів забезпечення позову є ризик ускладнення виконання або неможливості виконання рішення суду у справі.

Одночасно суд роз`яснює, що ця відмова не позбавляє заявника на повторне звернення до суду із заявою про забезпечення позову в порядку встановленому ЦПК України, з урахуванням аргументів, вказаних в мотивувальній частині ухвали.

За таких умов, суд приходить до обґрунтованого висновку про відсутність підстав та ризиків, визначенихст.149 ЦПК України, для забезпечення позову.

За таких обставин, аналізуючи вищевикладені обставини, приймаючи до уваги наведені норми процесуального законодавства, з врахуванням роз`яснення Верховного Суду України, виходячи з оцінки обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін; наявності зв`язку між заходом щодо забезпечення позову і предметом позовної вимоги, в тому числі, спроможності заходів, який заявник просить вжити у порядку забезпечення позову, забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; суд приходить до висновку, що вказана заява про забезпечення позову задоволенню не підлягає, оскільки на даний час судом не встановлено, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду в разі задоволення позову, а також заявником належним чином не обґрунтовано свої вимоги щодо забезпечення позову та їх співмірності із заявленими позовними вимогами.

На підставі викладеного та керуючись вимогами ст. ст.149-154,157,353 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Публічного акціонерного товариства "Фідобанк", Товариство з обмеженою відповідальністю "Київська книжково-журнальна фабрика", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛІКОМ" про визнання правочинів недійсними, визнання нерухомого майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя та про поділ майна подружжя - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду, а також через Києво-Святошинський районний суд Київської області.

Суддя: А.Я. Волчко