Рішення № 93932988, 16.12.2020, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/9675/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 грудня 2020 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в особі головуючого судді Дергачової Н.В. за участю секретаря судового засідання Стегней К.В., розглянувши ту відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгороді позовну заяву ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк», третя особа на стороні позивача без самостійних вимог: ОСОБА_2 , про визнання іпотеки припиненою за іпотечними договорами № 325/23-2007, № 324/23-2006 від 11.12.2007 року, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) звернулася до Ужгородського міськрайонного суду із позовною заявою до відповідача - Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» (01001, м. Київ, вул. В. Васильківська, 100), третя особа на стороні позивача без самостійних вимог: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ), за якою просить суд:

-визнати припиненою іпотеку квартири загальною площею 40,5 м.кв., житловою площею 22,9 м. кв. за адресою: АДРЕСА_1 за іпотечним договором № 324/23-2006 від 11.12.2007 року, між іпотекодержателем Публічним Акціонерним Товариством “Альфа-Банк” ЄДРПОУ 23494714, м. Київ, В.Васильківська, 100 та ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) та посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Смірновою С.М. (запис в реєстрі 4933);

-визнати припиненою іпотеку земельної ділянки площею 0,08 га, що розташована за адресою: Ужгородський р., Баранинська сільська рада, ур. “Дравецька дача” за іпотечним договором № 325/23-2007 від 11.12.2007 року, між іпотекодержателем Публічним Акціонерним Товариством “Альфа-Банк” ЄДРПОУ 23494714, м. Київ, В.Васильківська, 100 та ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) та посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Смірновою С.М. (запис в реєстрі 4938).

В обґрунтування позову позивач зазначив наступне.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18.03.2016 року у цивільній справі № 308/9264/15-ц з відповідача ОСОБА_1 на користь ПАТ “Атьфа-Банк” було достроково стягнуто заборгованість за кредитним договором № 59/22-07 від 11.12.2007 року в розмірі 246 746,83 грн. та відмовлено у стягненні заборгованості з відповідача ОСОБА_2 за кредитним договором № 59/22-07 від 11.12.2007 року.

Відповідно до квитанції № 685140 від 28.03.2016 року відповідачка ОСОБА_4 виконала вищевказане рішення суду та сплатила суму 246 746,83 грн. заборгованості.

Однак, відповідачем, всупереч тому, що заборгованість згідно рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18.03.2016 року у цивільній справі № 308/9264/15-ц, нею, як позичальником було сплачено 28.03.2016 року, у порушення частині 2 статті 4 Закону України “Про іпотеку” від 05.06.2020 року № 898-IV та частини третьої статті 44 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторі в та реєстрацію обтяжень” , не припинив іпотеку за іпотечним договором № 325/23-2007 від 11.12.2007 року та іпотечним договором № 324/23-2006 від 11.12.2007 року в порядку визначеному цим Законом, а отже іпотечне майно, а саме земельна ділянка площею 0,08 га, що розташована за адресою: Ужгородський р., Баранинська сільська рада, ур. "Дравецька дача” та квартира загальною площею 40,5 м.кв., житловою площею 22,9 м. кв за адресою: АДРЕСА_1 , залишилось в іпотеці під обтяженням та забороною відчуження.

Крім того, іпотекодержатель ПАТ “Атьфа-Банк” повторно звернувся до суду з позовною заявою про стягнення іпотекодавця та позичальника ОСОБА_1 суми додатково нарахованої заборгованості у розмірі 28 705,59 грн. за договором іпотечного кредиту № 59/22-07 від 11.12.2007 року.

Постановою Верховного Суду України від 26 червня 2018 року у справі № 308/8568/16-ц касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 14 вересня 2017 року та рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 11 грудня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства “Атьфа-Банк” до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у солідарному порядку на користь ПАТ “Альфа Банк” за договором про іпотечний кредит від 11 грудня 2007 року у розмірі 28 705,59 грн.

Таким чином, ОСОБА_3 , виконала судове рішення, оскільки сплатила суму заборгованості згідно рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18.03.2016 року у цивільній справі № 308/9264/15-ц, що підтверджується копією квитанції № 685140 від 28.03.2016 року суму заборгованості за договором іпотечного кредиту №59/22-07 від 11.12.2007 року та вважає, що не має заборгованості за договором іпотечного кредиту № 59/22-07 від 11.12.2007 року, що також зазначено у справі № 308/8568/16-ц .

З урахуванням викладеного та вимог ч. 2 ст. 4 Закону України “Про іпотеку”, ч. 3 ст. 44 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", оскільки відповідач і надалі не припинив іпотеку за іпотечним договором № 325/23-2007 від 11.12.2007 року та Іпотечним договором № 324/23-2006 від 11.12.2007 року у визначеному вказаними Законами порядку, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

За ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 24.09.2020 року судом було відкрите провадження за вищезазначеним позовом за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідач за письмовим відзивом від 19.10.2020 року заперечив проти зазначеного позову та просив суд відмовити повністю у його задоволенні, оскільки у відповідача наявне право на стягнення сум з позивача у відповідності до ст. 625 ЦК України.

У судове засідання сторони та їх представники не прибули, незважаючи на той факт, що про час і місце розгляду справи були судом повідомлені шляхом розміщення оголошення на сторінці суду сайту Судова влада України у відповідності до ч. 11 ст. 128 ЦПК України, оскільки відповідач відсутній за офіційним місцем знаходження, зазначеним у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що було зазначено у повернувшихся до суду рекомендованих повідомленнях про вручення поштових відправлень.

Повно і всебічно з`ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідивши подані сторонами докази, суд дійшов до наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме із постанови Верховного Суду від 26.06.2018 року у справі № 308/8568/16-ц (провадження № 61 – 2721св18), винесеній за наслідками розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 11 грудня 2017 року, судом було: зазначену касаційну скаргу задоволено частково; рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 14 вересня 2017 року та рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 11 грудня 2017 року скасовано, ухвалене нове рішення за яким у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості відмовлено.

При цьому Верховним Судом було встановлено наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено, що 11 грудня 2007 року між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_1 укладено договір про іпотечний кредит № 59/22-07, за умовами якого ОСОБА_5 отримала кредит в сумі 40 000,00 дол. США, із сплатою 11 процентів річних та з кінцевим терміном повернення кредиту та сплати процентів не пізніше 10 грудня 2027 року.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 566/12-07 від 11 грудня 2007 року, згідно умов якого ОСОБА_2 зобов`язався відповідати в повному обсязі перед кредитором за своєчасне та повне виконання позичальником зобов`язань за договором про іпотечний кредит № 59/22-07 від 11 грудня 2007 року.

17 грудня 2012 року між ПАТ «Альфа-Банк» та ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» укладено договір про відступлення прав вимоги, за умовами якого ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» відступило на користь ПАТ «Альфа-Банк» права вимоги по кредитних договорах, укладених між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та фізичними особами, в тому числі і по договору про іпотечний кредит № 59/22-07 від 11 грудня 2007 року, укладеному між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_1 .

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 18 березня 2016 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованість за договором про іпотечний кредит № 59/22-07 від 11 грудня 2007 року станом на 26 червня 2015 року в розмірі 246 746,83 грн., а саме: заборгованість за кредитом – 231 703,34 грн.; заборгованість за процентами – 12 708,95 грн.; заборгованість за пенею – 2 334,54 грн.

28 березня 2016 року ОСОБА_1 на виконання зазначеного судового рішення сплатила заборгованість у розмірі 246 746,83 грн.

За умовами договору сторони погодили щомісячну сплату процентів за кредитними коштами на суму залишку заборгованості за кредитом, який наданий до 10 грудня 2027 року включно.

Звертаючись у 2015 році до суду з позовом про стягнення усієї заборгованості за договором про іпотечний кредит, ПАТ «Альфа-Банк» змінило строк виконання основного зобов`язання, а тому з моменту пред`явлення указаної позовної вимоги припинилось і право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Зазначене узгоджується із висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10 цс18).

Як зазначено у ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПКУ країни обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З урахуванням вищезазначених норм Закону, суд вважає встановленими та такими, що не підлягають доказуванню, факти, викладені у постанови Верховного Суду від 26.06.2018 року у справі № 308/8568/16-ц (провадження № 61 – 2721св18), оскільки ці обставини встановлені щодо тих самих учасників справи.

Як вбачається з наданих суду доказів, зобов`язання за Договором про іпотечний кредит № 59/22-07 від 11.12.2007 року були забезпечені за Іпотечним договором № 324/23-2006 від 11.12.2007 року, укладеним між Іпотекодержателем - Акціонерним комерційним промислово – інвестиційним банком та Іпотекодавцем – ОСОБА_5 , який був посвідчений нотаріально приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Смірновою С.М. та зареєстрований в реєстрі за № 4935. За умовами п. 1.2, 1.3 якого предметом іпотеки є: квартира, що складається з двох кімнат загальною площею 40,5 м.кв., житловою площею 22,9 м. кв., що буде належати Іпотекодавцю в майбутньому, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить іпотекодавцю ОСОБА_1 на підставі договору купівлі продажу посвідченого 11.12.2007 року приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Смірновою С.М., про що зроблено запис до реєстру за № 4925 та зареєстровано в державному реєстрі правочинів 11.12.2007 року за № 2560454.

Зобов`язання за Договором про іпотечний кредит № 59/22-07 від 11.12.2007 року також були забезпечені за Іпотечним договором № 325/23-2007 від 12.12.2007 року, який був посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Смірновою С.М. та зареєстрований в реєстрі за № 4939, укладеним між Іпотекодержателем - Акціонерним комерційним промислово – інвестиційним банком, позичальником - ОСОБА_5 та іпотекодавцем – ОСОБА_2 .

За умовами п. 1.2, 1.3 зазначеного договору предметом іпотеки є: земельна ділянка площею 0,08 га, що розташована за адресою: Ужгородський р., Баранинська сільська рада, ур. “Дравецька дача”. Цільове призначення земельної ділянки — для ведення індивідуального садівництва, що належить майновому поручителю - ОСОБА_2 на праві власності, згідно Державного акту на право приватної власності на землю серії ЗК № 012-05501, виданого 01.08.1995 року Баранинською сільською радою на підставі рішення Баранинської сільської ради II сесії XXII скликання від 23.03.1995 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №126.

З огляду на викладене та вимоги ч. 2 ст. 4 Закону України “Про іпотеку”, ч. 3 ст. 44 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", позивач вважає, що виконав свої зобов`язання за Договором про іпотечний кредит № 59/22-07 від 11.12.2007 року повністю, а відповідач безпідставно не припинив іпотеку за іпотечним договором № 325/23-2007 від 11.12.2007 року та Іпотечним договором № 324/23-2006 від 11.12.2007 року у визначеному вказаними Законами порядку, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Як зазначено у п. 34 – 44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2019 року у справі № 711/4556/16-ц (Провадження № 14-88 цс 19) 34. Відповідно до частин першої та другої статті 509 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

35. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього кодексу (частина друга статті 509 ЦК України). Однією з таких підстав є договори (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

36. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).

37. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

38. Виконання зобов`язання може забезпечуватися заставою (частина перша статті 546 ЦК України).

39. Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (частина перша статті 575 ЦК України).

40. Поняття іпотеки деталізує абзац третій статті 1 Закону України «Про іпотеку», який визначає, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

41. Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3, абзаци другий і сьомий частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку», пункт 1 частини першої і речення друге цієї частини статті 593 ЦК України).

42. Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України). Однією з таких підстав, встановлених законом, є виконання, проведене належним чином (стаття 599 ЦК України).

43. За належного виконання у повному обсязі забезпеченого іпотекою основного зобов`язання за кредитним договором припиняється як це зобов`язання, так і зобов`язання за договором іпотеки, які є похідними від основного зобов`язання (аналогічний висновок сформулював Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 910/16461/16; див. також пункт 61 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц).

44. Суди встановили факт припинення зобов`язань за кредитним договором у зв`язку з його повним і належним виконанням позичальником. Цю обставину, як і відсутність у ПАТ «Дельта Банк» фінансових та майнових претензій до позичальника (відображену у довідці ПАТ «Дельта Банк» від 30 березня 2016 року за вих. № 05-3261366) учасники справи не оспорювали. Тому з огляду на те, що належне виконання основного зобов`язання припиняє іпотеку й обтяження нерухомого майна, що є предметом іпотеки, Велика Палата Верховного Суду вважає по суті правильними висновки судів про задоволення вимоги позивача про визнання зобов`язань за іпотечним договором припиненими.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Стаття 11 ЦК України передбачає, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є:

1) договори та інші правочини;

2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

4) інші юридичні факти.

Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Стаття 625 ЦК України встановлює відповідальність за порушення грошового зобов`язання, а саме: боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У постанові від 08.11.2019 року у справі № 127/15672/16-ц Велика Палата Верховного Суду, розглянувши справу, зазначила, що правовий аналіз положень ст.ст. 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення.

Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 р. у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 4 червня 2019 р. у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).

Таким чином, з ухваленням рішення про стягнення боргу у 2009 р. зобов`язання відповідачів сплатити заборгованість за кредитним договором не припинилося та тривало до моменту фактичного виконання грошового зобов`язання 21 квітня 2015 р. (дата останнього платежу з погашення боргу). Відтак, кредитор має право на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення до 21 квітня 2015 р.

Аналіз змісту гл. 19 ЦК України дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених ст. 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (ст. 257 цього Кодексу). Порядок відліку позовної давності наведено у ст. 261 ЦК України.

Зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 257 перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України), а тому 21 квітня 2015 р. (дата остаточного погашення заборгованості, стягнутої за судовим рішенням) і є датою, коли зобов`язання відповідачів перед банком за кредитним договором припинилося. Законодавець визначає обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв`язку із чим таке зобов`язання є триваючим.

Таким чином, помилковим є висновок колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду про те, що перебіг позовної давності щодо вимог про стягнення коштів, передбачених ст. 625 ЦК України, спливає через три роки після дати набрання законної сили судовим рішенням про стягнення кредитної заборгованості.

Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постановах від 10 та 27 квітня 2018 р. у справах № 910/16945/14 та № 908/1394/17, від 16 листопада 2018 р. у справі № 918/117/18, від 30 січня 2019 р. у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13 лютого 2019 р. у справі № 924/312/18, про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі ст. 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували поданню такого позову.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що як встановлено у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 року у справі № 308/8568/16-ц (провадження № 61 – 2721св18), яка має преюдиційне значення у цій справі, за рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 18 березня 2016 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованість за договором про іпотечний кредит № 59/22-07 від 11 грудня 2007 року станом на 26 червня 2015 року в розмірі 246 746,83 грн., а саме: заборгованість за кредитом – 231 703,34 грн.; заборгованість за процентами – 12 708,95 грн.; заборгованість за пенею – 2 334,54 грн. 28 березня 2016 року ОСОБА_1 на виконання зазначеного судового рішення сплатила заборгованість у розмірі 246 746,83 грн. За умовами договору сторони погодили щомісячну сплату процентів за кредитними коштами на суму залишку заборгованості за кредитом, який наданий до 10 грудня 2027 року включно. Звертаючись у 2015 році до суду з позовом про стягнення усієї заборгованості за договором про іпотечний кредит, ПАТ «Альфа-Банк» змінило строк виконання основного зобов`язання, а тому з моменту пред`явлення указаної позовної вимоги припинилось і право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Зазначене узгоджується із висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10 цс18).

Суд не приймає до уваги доводи відповідача про те, що він має право на стягнення з ОСОБА_1 трьох відсотків річних та інфляційних втрат на підставі ст. 625 ЦК України, оскільки строк пред`явлення таких вимог до кредитора сплинув 28 березня 2019 року, через три роки після 28 березня 2016 року – дати повного фактичного виконання зобов`язань ОСОБА_1 за рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 18 березня 2016 року.

Тобто, станом на 28 березня 2019 року у позивача - ОСОБА_1 була відсутня заборгованість за договором про іпотечний кредит № 59/22-07 від 11 грудня 2007 року перед Публічним акціонерним товариством «Альфа-Банк», тоді як позивач звернувся до суду із зазначеним позовом 21.09.2020 року, тобто майже через рік після спливу строку позовної давності щодо вимог банку за ст. 625 ЦК України, відтак з урахуванням вищезазначеного висновку Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2019 року у справі № 711/4556/16-ц, за належного виконання у повному обсязі забезпеченого іпотекою основного зобов`язання за кредитним договором припиняється як це зобов`язання, так і зобов`язання за договором іпотеки, які є похідними від основного зобов`язання, тому позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Витрати із сплати судового збору у відповідності до ст. 141 ЦПК України слід стягнути з відповідача на користь позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 3, 4, 5, 8, 9, 10, 12, 13, 17, 76-89, 258 - 261, 265, 272, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк», третя особа на стороні позивача без самостійних вимог: ОСОБА_2 , про визнання іпотеки припиненою за іпотечними договорами № 325/23-2007, № 324/23-2006 від 11.12.2007 року, - задовольнити.

Визнати припиненою іпотеку квартири загальною площею 40,5 м.кв., житловою площею 22,9 м. кв. за адресою: АДРЕСА_1 за іпотечним договором № 324/23-2006 від 11.12.2007 року, між іпотекодержателем Публічним Акціонерним Товариством “Альфа-Банк” ЄДРПОУ 23494714, м. Київ, В.Васильківська, 100 та ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) та посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Смірновою С.М. (запис в реєстрі 4933);

Визнати припиненою іпотеку земельної ділянки площею 0,08 га, що розташована за адресою: Ужгородський р., Баранинська сільська рада, ур. “Дравецька дача” за іпотечним договором № 325/23-2007 від 11.12.2007 року, між іпотекодержателем Публічним Акціонерним Товариством “Альфа-Банк” ЄДРПОУ 23494714, м. Київ, В.Васильківська, 100 та ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) та посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Смірновою С. М. (запис в реєстрі 4938).

Стягнути із Публічного Акціонерного Товариства “Альфа-Банк”, код ЄДРПОУ 23494714, м. Київ, В.Васильківська, 100, на користь ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 , серія і номер паспорту – суду невідомі, витрати із сплати судового збору у розмірі 1 681,60 грн.

Повернути з Державного бюджету України ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 , серія і номер паспорту – суду невідомі, помилково зайво сплачений судовий збір у розмірі 76,00 грн. за квитанцією № ПН1135 від 15.09.2020 року, оригінал якої знаходиться у матеріалах справи.

Підставою для повернення є зазначене рішення, скріплене гербовою печаткою суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду.

Повний тексту рішення складений 21.12.2020 року.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду Н.В. Дергачова