Рішення № 93931822, 15.12.2020, Краматорський міський суд Донецької області

Справа № 234/11810/20

Провадження № 2/234/3311/20

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 грудня 2020 року місто Краматорськ

Краматорський міський суд Донецької області у складі головуючого судді Лебединець Г.С., секретар судового засідання Берліна А.Д., розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , представник позивача – ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по заробітній платі,вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -

ВСТАНОВИВ:

21.08.2020р. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Корпорації «Індустріальна спілка Донбасу» про стягнення заборгованості по заробітній платі, вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Позовні вимоги обґрунтував наступним. З 16.01.2012р. по 01.05.2020р. позивач ОСОБА_1 працював в Корпорації «Індустріальна спілка Донбасу», остання займана посада – директор правового департаменту. Наказом від 30.04.2020р. він був звільнений на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України за угодою сторін. При звільненні відповідач не провів із ним остаточного розрахунку та не виплатив – грошову компенсацію за дні невикористної відпустки в розмірі 265 910,58 грн.; вихідну допомогу в сумі 322 747,89 грн. До теперішнього часу відповідачем заборгованість в добровільному порядку не виплачена. Просить суд стягнути з відповідача вказані грошові кошти та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 01.05.2020 року по день прийняття рішення судом.

Позивач та його представник в судове засідання не з`явилися. Надали суду заяву про розгляд справи за їх відсутності, на позовних вимогах наполягають та просять їх задовольнити, проти винесення заочного рішення не заперечують.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином за юридичною адресою відповідача, про причини неявки не повідомив, відзив на позов не надав.

Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

На підставі ст. 280 ЦПК України суд вважає за можливе розглянути справу на підставі наявних матеріалів, ухваливши заочне рішення.

Дослідив та всебічно проаналізував обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд приходить до наступних висновків.

Згідно ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч. 1 ст. 5 ЦПК).

Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Суд на підставі ст. ст. 12, 13, 81 ЦПК України розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до положень ст. ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 82 цього Кодексу. Обставини, встановлені рішенням суду у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Докази надаються сторонами та іншими особами, що беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно ч.3 ст.94 КЗпП України, питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захист визначається Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата поділяється на: основну заробітну плату - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткову заробітну плату - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - до них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до ст.24 КЗпП України, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Приписами ч.1 ст.47 КЗпП України встановлено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Так, статтею 116 КЗпП встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 працював з 16.01.2012р. в Корпорації «Індустріальна спілка Донбасу», остання займана посада – директор правового департаменту. Наказом № 18-тр від 30.04.2020 року позивача звільнено з займаної посади на підставі п.1 ст. 36 КЗпП України за угодою сторін з 01.05.2020р.

Відповідно до довідки Корпорації «Індустріальна спілка Донбасу» № 40 від 01.05.2020 року про нараховані суми, належні при звільненні, заборгованість відповідача перед позивачем по заробітній платі складає: заробітна плата за березень 2020 року 80 873,95 грн; заробітна плата за квітень 2020 року 107 338,70 грн; грошова компенсація за дні невикористаної відпустки у розмірі 265 910,58 грн; вихідна допомога у розмірі двох середніх місячних заробітків у відповідності до Наказу № 18-тр від 30.04.2020р. у розмірі 322 747,89 грн.

Відповідачем на користь позивача виплачено лише заборгованість по виплаті заробітної плати за березень - квітень 2020 року. Доказів щодо сплати позивачу інших грошових коштів, відповідачем суду не надано.

Таким чином, судом встановлено, що Корпорація «Індустріальна спілка Донбасу» має перед ОСОБА_1 заборгованість по виплаті складової заробітної плати у вигляді грошової компенсації за дні невикористаної відпустки у розмірі 265 910,58 грн., у зв`язку із чим позовні вимоги, в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо вимог про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки повного розрахунку, суд зазначає наступне.

Аналіз статей 116, 117 КЗпП України свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

У п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз`яснено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступний після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутність в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

При цьому розмір середнього заробітку необхідно проводити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 з наступними змінами (далі - Порядок). Згідно з пунктами 2, 5 цього Порядку середня заробітна плата обчислюється виходячи із його заробітної плати за два останніх відпрацьованих місяця, які передували звільненню, а нарахування середньої заробітної плати проводиться виходячи з розміру середньоденної заробітної плати. Відповідно до п. 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 року у справі №1-5/2012, в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Таким чином, враховуючи, що відповідач повністю не розрахувався із працівником при звільненні, тримісячний строк звернення до суду із позовом про стягнення середнього заробітку не пропущений.

Виходячи з наданої відповідачем довідки про заборгованість по заробітній платі позивачу станом на 01.05.2020 року, його середньоденна заробітна плата складає 9545,93 грн.

Відповідно до статей 14.1.180, 18, 162.1.3, 168 Податкового кодексу України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в ст. 167 цього Кодексу.

Оскільки відповідач по справі є податковим агентом і саме на нього покладено обов`язок утримувати податок із суми доходу працівника, для обрахунку середньої заробітної плати працівника має бути взято його середньоденну заробітну плату без відрахування податків.

З огляду на викладене, суд бере до розрахунку середньоденну заробітну плату позивача у розмірі 9545,93 грн. та робочі дні з дати, наступної після звільнення позивача до дати ухвалення судового рішення.

Згідно листа Мінсоцполітики № 1133/0/206-19 від 29 липня 2019 року «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2020 рік», за період з 02.05.2020 року по 15.12.2020 року включно, кількість робочих днів для розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить - 157 днів.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку, а саме: з 02.05.2020 року по 15.12.2020 року, в сумі 1 498 711,01 грн. (9545,93 грн. х 157 дн.)

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (постанова від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц).

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16).

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до ст. 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Наведена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 711/4010/13-ц.

Розрахована сума середнього заробітку за час затримки при розрахунку ОСОБА_1 в розмірі 1 498 711,01 грн., є неспівмірною із заборгованістю відповідача перед ним.

Суд вважає справедливим, пропорційним та таким, що відповідатиме обставинам справи та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача у сумі 265 910,58 грн.

Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих його втрат, які розумно можна було би передбачити.

Принцип співмірності було застосовано Великою Палатою Верховного Суду у справі 711/4010/13-ці від 18 березня 2020 року, висновки якого у відповідності до ч. 4 ст. 263 ЦПК України мають застосовуватися судами до спірних правовідносин.

В частині позовних вимог про стягнення вихідної допомоги у розмірі двох середніх заробітків у зв`язку із припиненням трудового договору за угодою сторін на підставі п.1 ст.36 КЗпП (відповідно до наказу № 18-тр від 30.04.2020р.) в сумі 322 747,89 грн., суд виходить з наступного.

Згідно ст.44 КЗпП України, при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

З матеріалів справи вбачається, що трудові відносини між сторонами по справі були припинені на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України, тобто з підстави, яка прямо не передбачена ст.44 КЗпП для виплати вихідної допомоги.

Згідно наданої позивачем копії наказу № 18-тр від 30.04.2020р. виконавчим директором Корпорації «Індустріальна спілка Донбасу» Завгороднім М.С. зобов`язано управління бухгалтерського обліку провести із ОСОБА_1 повний розрахунок, зокрема, з виплати вихідної допомоги в розмірі двох середніх місячних заробітків.

Однак, вказане зобов`язання, суперечить закону, тому, суд вважає, що наявні підстави для застосування положень ст.206 ч.4 ЦПК України, щодо неприйняття судом даної обставини.

При цьому, суд враховує, що що ст. 44 КЗпП України визначає, що вихідна допомога виплачується працівникові при припиненні трудового договору з певних підстав. Однак підприємства, установи, організації в межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів можуть встановлювати додаткові порівняно із законодавством трудові і соціально-побутові пільги для працівників (частина перша статті 9-1 КЗпП України). Іншими словами, оскільки законодавство встановлює мінімальні гарантії щодо виплати вихідної допомоги, то більший, ніж визначений у КЗпП України, її розмір може бути встановлений, зокрема, у колективному чи трудовому договорі.

Згідно ст.ст.12,81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно ст.78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ст.79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно ст.80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

В порушення вказаних вимог, позивачем на надано належних, достовірних та достатніх доказів щодо наявності у позивача права на отримання вихідної допомоги у розмірі 2-х середніх місячних заробітків. Так , суду не надано колективного або трудового договору із ОСОБА_1 , яким закріплено право позивача на отримання вказаної допомоги в разі припинення трудового договору на підставі п.1 ст.36 КЗпП.

На підставі вищенаведеного, в задоволенні цієї частини позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», позивач звільнений від сплати судового збору у справах про стягнення заробітної плати. Окрім того, ухвалою суду від 24.09.2020р. позивачу ОСОБА_1 було відстрочено сплату судового збору за позовними вимогами про стягнення середнього заробітку.

З урахуванням суми задоволених позовних вимог, з відповідача в доход держави необхідно стягнути судовий збір на загальну суму - 10 510,00 грн.

Керуючись ст.ст. 12-13, 76 -79, 81,141, 259, 263 - 265, ЦПК України, ст. ст. 47, 83, 116, 117, 233, ст. 237-1 КЗпП України, суд-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 , представник позивача – ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по заробітній платі, вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, - задовольнити частково.

Стягнути з Корпорації «Індустріальна спілка Донбасу» (юридична адреса: м.Краматорськ, вул. О.Тихого (Орджонікідзе), 6, код ЄДРПОУ 24068988) на користь ОСОБА_1 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) заборгованість з виплати складової заробітної плати у сумі 265 910,58 грн. (двісті шістдесят п`ять тисяч дев`ятсот десять гривень 58 коп.).

Стягнути з Корпорації «Індустріальна спілка Донбасу» (юридична адреса: м.Краматорськ, вул. О.Тихого (Орджонікідзе), 6, код ЄДРПОУ 24068988) на користь ОСОБА_1 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 265 910,58 грн. (двісті шістдесят п`ять тисяч дев`ятсот десять гривень 58 коп.) без урахування обов`язкових податків та зборів.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з Корпорації «Індустріальна спілка Донбасу» (юридична адреса: м.Краматорськ, вул. О.Тихого (Орджонікідзе), 6, код ЄДРПОУ 24068988) на користь держави судовий збір в сумі 10 510,00 грн. (десять тисяч п`ятсот десять гривень 00 коп.).

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 днів з дня отримання його копії. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку. Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку.

Рішення може бути оскаржене до Донецького апеляційного суду через Краматорський міський суд Донецької області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст виготовлений 21.12.2020 року.

Суддя Краматорського міського суду Г. С. Лебединець