Рішення № 93928898, 17.12.2020, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/19252/19

Провадження № 2/161/1169/20

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 грудня 2020 року Луцький міськрайонний суд Волинської області у складі:

головуючого судді Кирилюк В.Ф.,

за участю секретаря судового засідання Самолюк І.М.,

розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного реєстратора Комунального підприємства «Волиньреєстр» Куклинської сільської ради Волинської області Чернюк Олени Олексіївни, Акціонерного товариства «Альфа-Банк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Орган опіки та піклування Луцької міської ради Волинської області, про визнання недійсною державної реєстрації іпотечного майна, -

В С Т А Н О В И В:

18 листопада 2019 року ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся в суд з позовом до Державного реєстратора Комунального підприємства «Волиньреєстр» Куклинської сільської ради Волинської області Чернюк Олени Олексіївни (далі – відповідач-1), Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі – АТ «Укрсоцбанк», банк), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Орган опіки та піклування Луцької міської ради Волинської області (далі разом – треті особи), про визнання недійсною державної реєстрації іпотечного майна.

Ухвалою суду від 03 березня 2020 року залучено до участі у справі Акціонерне товариство «АЛЬФА-БАНК» (далі – відповідач-2, АТ «Альфа-Банк») як правонаступника Акціонерного товариства «Укрсоцбанк».

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у березні 2019 року позивач дізнався, що належна йому квартира за адресою АДРЕСА_1 (далі – спірна квартира) була зареєстрована за іпотекодержателем АТ «Укрсоцбанк».

Позивач не погоджується з такими діями та вказує, що банк не має права звертати стягнення на предмет іпотеки, оскільки він пропустив строк пред`явлення до примусового виконання виконавчого листа про стягнення заборгованості з позивача.

Також вказує, що кредитний та іпотечний договір припинили свою дію.

Зазначає, що державний реєстратор не припинила право власності позивача на спірну квартиру, а тому не могла реєструвати її за банком.

Крім того, стверджує, що реєстрація права власності квартири за банком відбулася всупереч положенням Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

З наведених вище мотивів та підстав позивач просить суд визнати недійсною державну реєстрацію в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень права власності на трикімнатну квартиру, загальною площею 55,9 кв.м., житловою площею 41,0 кв.м. по АДРЕСА_1 на ім`я Акціонерного товариства «Укрсоцбанк», вчинену рішенням державного реєстратора Комунального підприємства «Волиньреєстр» Куклинської сільської ради Волинської області Чернюк Олени Олексіївни, індексний номер 45663734 від 22 лютого 2019 року.

Позивач у судове засідання не прибув, але у письмовій заяві просить суд слухати справу за його відсутності, позовні вимоги підтримує.

Відповідач-1 відзиву на позов не подала, в судове засідання не прибула, хоча про нього була повідомлена належним чином.

Відповідач-2 у письмовому відзиві від 11 січня 2020 року позовні вимоги заперечив та зазначив, що державна реєстрація права власності на спірну квартиру була зареєстрована за іпотекодержателем на підставі іпотечного застереження, а також у зв`язку з порушенням позивачем виконання свого обов`язку із повернення кредитних коштів.

Також відповідач-2 вказує, що позивачем обрано невірний спосіб захисту порушеного права, адже, на думку АТ «Альфа-Банк» позивач мав би оскаржувати запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Представник відповідача-2 у судове засідання не прибув, подав заяву з проханням слухати справу за його відсутності.

Треті особи у судове засідання своїх представників не направили, пояснень на позов не подали.

Дослідивши письмові матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити частково, з наступних підстав.

Судом встановлено, що згідно договору купівлі-продажу від 04 грудня 2006 року, позивач набув у власність квартиру за адресою АДРЕСА_1 (а.с.17-18).

Рішенням Апеляційного суду Волинської області від 02 грудня 2010 року у справі № 22ц-4983/10 ухвалено, в рахунок погашення на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» наявної у ОСОБА_1 заборгованості станом на 01.03.2010 року за кредитним договором № 078-22-17/06 від 04 грудня 2006 року в сумі 303 723 грн. 71 коп. та за договором про надання відновлювальної кредитної лінії № 078-22-47/07 від 28 листопада 2007 року в сумі 101 947 грн. 90 коп. звернути стягнення на предмет іпотеки: трикімнатну квартиру загальною площею 55,9 кв.м, житловою площею 41 кв.м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 , шляхом продажу даної квартири на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, з початковою ціною для подальшої реалізації – 320 931 грн (а.с.34-36).

Цим же судовим рішенням було встановлено, що між сторонами було укладено 04.12.2006 року кредитний договір № 078-22-17/06, згідно якого банк надав позичальнику кредит в розмірі 34000 доларів США зі сплатою 12,7% річних та з визначенням терміну його повернення – 03 грудня 2026 року. 06.10.2008 року між сторонами укладено додаткову угоду № 1 до вказаного договору, згідно якої з 20.10.2008 року збільшено розмір відсоткової ставки до рівня 15% річних.

28.11.2007 року між сторонами також укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 078-22-47/07, згідно якого банк надав позичальнику грошові кошти в розмірі 85000 гривень зі сплатою 13,5% річних та з визначенням терміну його повернення – 27 листопада 2022 року (а.с.34-38). 27.06.2008 року та 06.10.2008 року між сторонами укладено додаткові угоди № 1 та № 2 до вказаного договору, згідно яких з 01.07.2008 року встановлено розмір відсоткової ставки за кредитом на рівні 14% річних, а з 20.10.2008 року – на рівні 18% річних.

В забезпечення виконання зобов`язань за обома договорами між сторонами 04.12.2006 року та 29.11.2007 року укладені нотаріально посвідчені іпотечні договори, відповідно до умов яких в іпотеку банку було передано належну відповідачу трикімнатну квартиру загальною площею 55,9 кв.м, житловою площею 41 кв.м, розташовану на АДРЕСА_1 .

Частиною четвертою статті 82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, оскільки обставини укладання та виконання позивачем кредитних договорів та іпотечного договору встановлені рішенням суду у цивільній справі, у якій беруть участь ті самі особи, вони додатковому доказуванню не підлягають.

З відомостей державного реєстру речових прав на нерухоме майно слідує, що до нього 20 лютого 2019 року державним реєстратором Комунального підприємства «Волиньреєстр» Куклинської сільської ради Волинської області Чернюк Оленою Олексіївною в розділ стосовно об`єкта нерухомого майна – квартири за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1771992807101, внесений запис про право власності №30421340 за Акціонерним товариством «Укрсоцбанк». Цей запис внесений на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 22 лютого 2019 року №45663734, а також договору кредиту з додатками, іпотечного договору з додатками (а.с.8).

З характеру пояснень відповідача-2 слідує, що банк скористався своїм правом на позасудове звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття його у власність на підставі ст.37 Закону України «Про іпотеку».

Надаючи свою правову оцінку таким діям банку, суд зазначає таке.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Із зазначеної норми матеріального права можливо зробити висновок, що судовому захисту підлягає лише порушене, невизнане або оспорюване цивільне право позивача. При цьому відповідачем у такому разі має бути саме особа, яка безпосередньо порушила, не визнала або оспорює цивільні права позивача.

У розглядуваному випадку, заявляючи даний позов в порядку цивільного судочинства, позивач посилається на порушення його права власності на спірне нерухоме майно, що спричинено зверненням стягнення на це майно з боку іпотекодержателя – АТ «Укрсобанк», якого наразі у правовідносинах замінив його правонаступник – АТ «Альфа-Банк».

Отже, у розглядуваному цивільному спорі, належним відповідачем може бути саме іпотекодержатель – АТ «Альфа-Банк», а не державний реєстратор.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02 вересня 2020 року у справі № 161/12379/18, постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18).

З наведених підстав суд відмовляє у задоволенні позову до державного реєстратора Комунального підприємства «Волиньреєстр» Куклинської сільської ради Волинської області ОСОБА_3 , оскільки вона не є належним відповідачем у цьому спорі.

Що стосується вимог до належного відповідача – АТ «Альфа-Банк», суд зазначає таке.

Частинами першою-третьою статті 37 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя чи іпотечний договір, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, є документами, що підтверджують перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя та є підставою для внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Право власності іпотекодержателя на предмет іпотеки виникає з моменту державної реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя чи відповідного застереження в іпотечному договорі.

А у частині першій статті 35 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Отже, для звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку на підставі іпотечного застереження, іпотекодавець повинен надіслати іпотекодавцю (боржнику) письмову вимогу про усунення порушення, в якій зазначити стислий зміст порушених зобов`язань, вимогу про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги.

Ці положення закону банком виконані були, оскільки в матеріалах справи наявна копія такої вимоги разом конвертом в якому вона була надіслана (а.с.114-116).

Зважаючи на вищевикладене, а також невиконання позивачем своїх зобов`язань за кредитним договором, суд дійшов висновку, що банком були дотримані формальні вимоги ст.ст.35, 37 Закону України «Про іпотеку» для ініціювання процедури звернення стягнення на предмет іпотеки

Доводи позивача про те, що кредитні та іпотечні договори припинені суд відхиляє, оскільки зобов`язання за кредитними договором продовжують діяти до їх припинення у порядку встановленому законом, зокрема шляхом їх виконання, тому і продовжує діяти і забезпечення такого зобов`язання у вигляді іпотеки.

Також суд відхиляє доводи позивача про те, що банк вже скористався судовим способом звернення стягнення на предмет іпотеки, а в подальшому пропустив строк для пред`явлення до виконання виконавчого листа, адже ці обставини не забороняють відповідачу-2 вживати інших законних заходів для задоволення своїх вимог, зокрема в позасудовому порядку, який перебачений ст.ст.35, 37 Закону України «Про іпотеку».

Доводи позивача про те, що державний реєстратор повинна була спочатку припинити його право власності на квартиру, а вже потім реєструвати його за банком, є надуманими, адже п.8 ч.1 ст.346 ЦК України передбачає, що право власності припиняється у разі звернення стягнення на майно за зобов`язаннями власника. Тобто, одночасно із набуттям права власності на майно банком, припиняється і право власності іпотекодавця на нього, а новий власник відображається у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. В такому випадку не має потреби внесення додаткових реєстраційних записів.

Посилання позивача у позові на наявність у нього дитини та фактичних шлюбних відносин, суд також відхиляє, оскільки у позові не наведено, яким чином ці обставини можуть свідчити про незаконність державної реєстрації спірної квартири за банком. До того ж, як дитина позивача (через свого законного представника), так і особа, яка проживає з ним у фактичних шлюбних відносинах, мають право самостійно звернутися до суду для захисту своїх прав та законних інтересів.

В даному випадку позов пред`явлений позивачем одноособово, тому він не має право посилатися на порушення прав осіб, які за захистом своїх порушених прав чи законних інтересів не зверталися.

Одночасно, суд знаходить обґрунтованими доводи позивача про незаконність спірної державної реєстрації квартири за банком у зв`язку з поширенням на це майно мораторію, встановленого Законом України «Про мораторій та стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», з наступних підстав.

07 червня 2014 року набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (далі - Закон № 1304-VII), підпунктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону № 898-IV, якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами – резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

– таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

– загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно з пунктом 23 статті 1 Закону України 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (у редакції, що діяла на момент укладення кредитного договору та договору іпотеки) споживчий кредит – це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.

Пунктом 4 Закону № 1304-VII передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» (далі – Закон № 898-IV) звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону № 898-IV).

Отже, Закон № 898-IV прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним зі шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.

Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону № 1304-VII право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.

Водночас Закон № 1304-VII ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що спірна квартира площею 55,0 кв.м яка використовується позивачем, як єдине місце постійного проживання, не може бути примусово стягнута на підставі дії Закону № 1304-VII, у тому числі і шляхом реєстрації права власності за АТ «Укрсоцбанк», правоступником якого є АТ «Альфа-Банк», як забезпечення виконання позивачем умов кредитного договору, укладеного в іноземній валюті.

Доказів наявності у позивача іншого нерухомого житлового майна, матеріали справи не містять, а таких доказів відповідач-2 суду не надав.

Натомість, з наданого позивачем інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна слідує, що за пошуковим запитом « ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 » у відповідних реєстрах наявні відомості лише стосовно спірної квартири, а іншого нерухомого майна у власності позивача немає.

Отже, у державного реєстратора були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за АТ «Укрсоцбанк», а тому позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

Аналогічний висновок щодо застосування положень Закону № 1304-VII міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року №644/3116/18, від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а. Підстав для відступу від цих висновків, суд не знаходить.

Обираючи спосіб задоволення позову суд враховує приписи частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», (в редакції, чинній на момент постановлення рішення), яка передбачає, що відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Державна реєстрація набуття, зміни чи припинення речових прав у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, проводиться без подання відповідної заяви заявником та справляння адміністративного збору на підставі відомостей про речові права, що містилися в Державному реєстрі прав. У разі відсутності таких відомостей про речові права в Державному реєстрі прав заявник подає оригінали документів, необхідних для проведення державної реєстрації набуття, зміни чи припинення речових прав.

Отже, чинним законодавством, що регулює порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, чітко врегульований порядок та спосіб виконання рішення суду, яким визнається неправомірна державна реєстрація права власності на нерухоме майно. Вказаний порядок передбачає неможливість у судовому порядку скасовувати чи вилучати записи з Державного реєстру прав. Натомість передбачено можливість скасування рішення державного реєстратора з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав на нерухоме майно.

При цьому застосовуючи до спірних правовідносин саме цю редакцію ст.26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», тобто яка викладена в редакції Законів № 159-IX від 03.10.2019, № 340-IX від 05.12.2019, суд виходить з того, що фактично законодавець в ході судового розгляду змінив порядок виконання судового рішення про визнання незаконною державної реєстрації речового права на нерухоме майно, змінив порядок захисту цивільного права у таких випадках та встановив імперативну заборону на вилучення чи скасування записів у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому суд застосовує саме той спосіб захисту цивільного права, який є актуальним на момент вирішення цього спору судом, адже рішення суду повинно бути ефективним та таким, що реально поновлює права особи.

З цих самих підстав суд відхиляє посилання відповідача на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року №915/127/18, оскільки він стосувався редакції ст.26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», яка діяла до внесення змін до неї Законами № 159-IX від 03.10.2019, № 340-IX від 05.12.2019.

Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що з урахування приписів ч.3 ст.26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» позовні вимоги до відповідача-2 АТ «Альфа-Банк» слід задовольнити повністю, а саме визнати недійсною державну реєстрацію в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень права власності на трикімнатну квартиру, загальною площею 55,9 кв.м., житловою площею 41,0 кв.м. по АДРЕСА_1 на ім`я Акціонерного товариства «Укрсоцбанк», вчинену рішенням державного реєстратора Комунального підприємства «Волиньреєстр» Куклинської сільської ради Волинської області Чернюк Олени Олексіївни, індексний номер 45663734 від 22 лютого 2019 року, номер запису про право власності 30421340, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1771992807101.

Такий спосіб захисту порушеного права буде відповідати приписам та обмеженням, наведеним у частині третій статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

На підставі ст.141 ЦПК України з відповідача-2 на користь позивача слід стягнути судовий збір, який був сплачений при зверненні до суду у розмірі 768,40 грн.

Керуючись ст.ст. 141, 265 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» задовольнити повністю

Визнати недійсною державну реєстрацію в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень права власності на трикімнатну квартиру, загальною площею 55,9 кв.м., житловою площею 41,0 кв.м. по АДРЕСА_1 на ім`я Акціонерного товариства «Укрсоцбанк», вчинену рішенням державного реєстратора Комунального підприємства «Волиньреєстр» Куклинської сільської ради Волинської області Чернюк Оленою Олексіївною, індексний номер 45663734 від 22 лютого 2019 року, номер запису про право власності 30421340, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1771992807101.

У задоволенні позовних вимог до державного реєстратора Комунального підприємства «Волиньреєстр» Куклинської сільської ради Волинської області Чернюк Олени Олексіївни – відмовити повністю.

Стягнути з Акціонерного товариства «Альфа-банк» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок).

Згідно зі статтями 273, 354, 355 ЦПК України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Волинського апеляційного суду через Луцький міськрайонний суд Волинської області.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивачем у справі є ОСОБА_1 , який проживає за адресою АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідачами у справі є:

1) Державний реєстратор Комунального підприємства «Волиньреєстр» Куклинської сільської ради Волинської області Чернюк Олена Олексіївна, адреса робочого місця Волинська область, Маневицький район, с. Кукли, вул. Гірка, 2;

2) Акціонерне товариство «Альфа-Банк», адреса місцезнаходження м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100, код ЄДРПОУ 23494714;

Третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача є ОСОБА_2 , яка проживає за адресою АДРЕСА_1 , РНОКПП невідомий.

Третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача є Орган опіки та піклування Луцької міської ради Волинської області, адреса місцезнаходження м. Луцьк, вул. Богдана Хмельницького, 19.

Повне судове рішення складено і підписано 23 грудня 2020 року.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області В.Ф. Кирилюк