Рішення № 93920369, 21.12.2020, Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області

Справа № 740/3759/19

Провадження № 2/740/1172/20

Р І Ш Е Н Н Я

з а о ч н е

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 грудня 2020 року м. Ніжин

Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області в складі:

головуючого судді Шевченко І. М.,

за участю секретаря судового засідання Кубрак Н. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою першого заступника керівника Ніжинської місцевої прокуратури (далі – прокуратура) в інтересах держави в особі Лосинівської селищної ради Ніжинського району Чернігівської області (далі – селищна рада) до Головного управління Держгеокадастру в Чернігівській області (далі – ГУ Держгеокадастру), ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, – Приватне підприємство «Агропрогрес» (далі – ПП «Агропрогрес»), про визнання недійсним наказу та договору оренди землі,

установив:

У липні 2019 року перший заступник керівника прокуратури звернувся до суду з указаним позовом, в якому просив:

- визнати недійсним наказ ГУ Держгеокадастру від 01 серпня 2016 року № 25-11721/14-16-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки»;

- визнати недійсним договір оренди землі, укладений 01 серпня 2016 року між ГУ Держгеокадастру та ОСОБА_1 , про передачу в оренду земельної ділянки з кадастровим номером 7423355400:13:001:0024, площею 56,9905 га, розташованої на території селищної ради (зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 08 вересня 2016 року).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вивченням прокуратурою в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» стану додержання вимог земельного законодавства при розпорядженні земельними ділянками сільськогосподарського призначення на території Ніжинського району виявлено порушення вимог закону, що потребує вжиття заходів представницького характеру.

Встановлено, що 23 жовтня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до ГУ Держгеокадастру із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 61 га на території селищної ради на умовах оренди терміном на 15 років за рахунок земель державної власності сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства.

Наказом ГУ Держгеокадастру від 19 листопада 2015 року № 26-5350/20-15-06 ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 61 га в оренду, розташованої на території селищної ради.

Наказом ГУ Держгеокадастру від 01 серпня 2016 року № 25-11721/14-16-СГ затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства та надано в оренду ОСОБА_1 земельну ділянку площею 56,9905 га, кадастровий номер 7423355400:13:001:0024, для ведення фермерського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності строком на 7 років на території Лосинівської селищної ради Ніжинського району Чернігівської області.

На підставі вказаних наказів між ОСОБА_1 та ГУ Держгеокадастру 01 серпня 2016 року укладено договір оренди вказаної земельної ділянки, зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 08 вересня 2016 року.

У цей же день ОСОБА_1 указану земельну ділянку передав у користування ПП «Агропрогрес» на підставі договору суборенди землі від 08 вересня 2016 року.

За твердженнями першого заступника керівника прокуратури, вказана земельна ділянка передана в оренду ОСОБА_1 з порушенням вимог чинного земельного законодавства.

Зокрема, ГУ Держгеокадастру при розгляді питання щодо можливості передачі спірної земельної ділянки у користування ОСОБА_1 не перевірило відповідність волевиявлення потенційного орендаря вимогам законодавства.

У своїй заяві на адресу виконуючого обов`язки начальника ГУ Держгеокадастру про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 формально вказав орієнтовну площу земельної ділянки – 61 га, проте будь-якого обґрунтування цього не наводить; можливість здійснення її обробітку, за умови що заявник проживає у Ріпкинському районі Чернігівської області, а земельна ділянка знаходиться у Ніжинському районі, наявність матеріальної та технічної бази – не наводить. У заяві вказується, що кількість членів фермерського господарства – одна особа. Інформація щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів для обробітку земельної ділянки бажаного розміру в заяві не вказується.

Тобто заява ОСОБА_2 є формально підготовленою та поданою до ГУ Держгеокадастру для отримання землі у користування поза процедурою земельних торгів.

Наведені ОСОБА_1 обставини ГУ Держгеокадастру враховано як достатні для передачі у користування земельної ділянки. Більше того, уповноваженим державним органом не враховано, що ОСОБА_1 як громадянином протягом 2014 – 2015 років вже неодноразово реалізовано право на отримання земельних ділянок на безоплатній основі для ведення фермерського господарства у різних районах області, що не є суміжними між собою, відтак потребують наявності у потенційного орендаря значних технічних, трудових, матеріальних можливостей.

Більше того, на час прийняття наказу про надання дозволу на розробку технічної дументації щодо спірної земельної ділянки ОСОБА_1 уже створив та зареєстрував Фермерське господарство «Роїщанське» (далі – ФГ «Роїщанське»), а відтак додаткове отримання земель для ведення фермерського господарства могло здійснюватися виключно за результатами земельних торгів.

Вказане свідчить, що ГУ Держгеокадастру при прийнятті рішення про надання в оренду оспорюваної земельної ділянки формально підійшло до розгляду звернення ОСОБА_1 , належним чином не пересвідчилося у дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого типу, виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства.

Про відсутність волевиявлення ОСОБА_1 використовувати спірну земельну ділянку для ведення фермерського господарства свідчить той факт, що після 08 вересня 2016 року – здійснення державної реєстрації права оренди земельної ділянки у цей же день земельна ділянка була передана в суборенду ПП «Агропрогрес», що підтверджується договором суборенди від 08 вересня 2016 року, та відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме манно про реєстрацію права суборенди земельної ділянки (номер запису 16304984). При цьому реєстрація основного правочину та договору суборенди здійснено фактично одночасно протягом одного робочого дня (протягом 10 хвилин).

Відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення, фермерського господарства як спрощеної, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою – без проведення земельних торгів.

Отже, враховуючи, що на момент прийняття наказів щодо спірної земельної ділянки та укладення оспорюваного договору ОСОБА_1 вже створене ФГ «Роїщанське» та у 2014 – 2015 роках йому для ведення фермерського господарства вже неодноразово надавалися земельні ділянки на позаконкурсній основі, надання спірної земельної ділянки на позаконкурсній основі суперечить вимогам закону.

Зазначене вказує, що наказ ГУ Держгеокадастру від 01 серпня 2016 року № 25-11721/14-16-СГ, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства та надання в оренду ОСОБА_1 земельної ділянки площею 56,9905 га, кадастровий номер 7423355400:13001:0024, для ведення фермерського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності строком на 7 років на території селищної ради суперечить вимогам законодавства.

Незаконність цього наказу дає підстави для визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, укладеного 01 серпня 2016 року між ОСОБА_1 та ГУ Держгеокадастру, оскільки договір укладено виключно на його підставі та на його виконання.

Крім того, підставою для визнання недійсним договору оренди є також відсутність нормативної грошової оцінки оспорюваної земельної ділянки на момент укладення оскаржуваного правочину.

Указана позовна заява як захід прокурорського реагування подана в інтересах держави в особі селищної ради, яка згідно зі ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» є органом місцевого самоврядування, що представляє відповідну територіальну громаду та здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування.

Звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності, можливості органу місцевого самоврядування – селищної ради володіти, користуватися та розпоряджатися земельною ділянкою в інтересах територіальної громади на підставі та у спосіб, визначений чинним законодавством.

Селищною радою не вжито належних заходів щодо судового захисту порушених інтересів держави та територіальної громади при наданні земельної ділянки ОСОБА_1 навіть після інформування місцевою прокуратурою про установлений факт порушення вимог законодавства. Згідно з відповіддю вжиття таких заходів не планується. Невжиття селищною радою заходів щодо усунення порушень, допущених при передачі в користування спірної земельної ділянки, свідчить про бездіяльність органу місцевого самоврядування, а отже потребує вжиття заходів прокурорського реагування.

У відзиві на позовну заяву ГУ Держгеокадастру зазначило, що саме воно, а не прокуратура, на теперішній час є органом, що здійснює державний контроль за використанням та охороною земель. З обґрунтування позовних вимог не вбачається, які саме інтереси держави порушено і які саме інтереси захищає прокурор.

ГУ Держгеокадастру як розпорядником землями сільськогосподарського призначення державної власності видано оспорюваний наказ та укладено відповідний оспорюваний договір оренди землі, і такі дії вчинено на підставі та в порядку земельного законодавства, в межах повноважень як суб`єкта владних повноважень. При цьому дотримано державні інтереси, які полягають у подоланні безхазяйності земель, їх занедбанню, збереженні та підвищенні родючості ґрунтів.

Спір щодо визнання недійсним договору оренди землі, укладеного між ГУ Держгеокадастру та ОСОБА_1 , має розглядатися господарським судом, оскільки предметом договорів є земельні ділянки сільськогосподарського призначення, передані для фермерського господарства. Тобто відповідачем у даному випадку є не фізична особа, а фермерське господарство, для створення якого отримувала фізична особа в користування земельні ділянки.

Отже, видання наказів про надання дозволу на розробку документації із землеустрою і наказів про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки, укладання договорів оренди щодо спірних земельних ділянок було здійснено ГУ Держгеокадастру в межах своїх повноважень як розпорядника земель сільськогосподарського призначення державної власності.

До ГУ Держгеокадастру з приводу отримання в користування земельних ділянок для ведення фермерського господарства звернувся саме ОСОБА_1 як фізична особа, а не ФГ «Роїщанське», тому ГУ Держгеокадастру й розглядало заяви фізичної особи, яка мала намір, оформивши право користування земельними ділянками, здійснювати фермерську діяльність.

Таким чином, на момент звернення ОСОБА_1 із заявами про надання йому дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду для ведення фермерського господарства ГУ Держгеокадастру не мало законних підстав для відмови в наданні такого дозволу. У заяві ОСОБА_1 зазначено, що основними напрямками діяльності фермерського господарства планувалося вирощування сільськогосподарських зернових і технічних культур. Зазначалося, що земельна ділянка буде використовуватись за цільовим призначенням, з дотриманням природоохоронних вимог та земельного законодавства для отримання прибутку від реалізації сільськогосподарських культур, за рахунок якого будуть проводитися агротехнічні заходи щодо використання земельної ділянки, закупівля високоякісного посівного матеріалу, міндобрив, засобів захисту рослин, ремонт та будівництво господарських будівель та споруд, оновлення машино-тракторного парку та зерноочисної техніки. До зазначеної заяви ОСОБА_1 надано копію трудової книжки (де вказано його трудовий шлях на різних роботах та посадах в сільському господарстві, що виключає сумнів відсутності досвіду роботи в сільському господарстві).

Позовна вимога щодо визнання недійним наказу про затвердження проекту землеустрою та передачі земельної ділянки в оренду також не може бути задоволена судом, оскільки даний наказ вже реалізовано, це акт (рішення) індивідуальної дії, дія якого вичерпалась його виконанням. Отже, акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийнятий) на виконання владних управлінських функцій, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи, дія такого вичерпується його виконанням.

Прокурором поставлено питання про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, однак підстав для його визнання недійсним не наведено. Статтею 203 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, яких ГУ Держгеокадастру та ОСОБА_1 дотрималися при укладенні спірного договору. Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Підстави недійсності правочину встановлено нормами ЦК України, проте відповідне обґрунтування такої вимоги в позовній заяві відсутнє.

За змістом позовної заяви відсутність у договорі оренди землі такої істотної умови договору як орендна плата із зазначенням її розміру є порушенням законодавства. Однак ГУ Держгеокадастру не погоджується з таким твердженням. Розмір орендної плати визначено в оспорюваному договорі, укладеному між ГУ Держгеокадастру і ОСОБА_1 , а саме пунктом 9 договорів встановлено, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі безготівково у розмірі 8 відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки на рік. Крім того, визначено розмір орендної плати в твердій грошовій формі, зважаючи, що пунктом 5 спірних договорів передбачено обов`язок орендаря у тримісячний строк провести за власний рахунок нормативну грошову оцінку земельних ділянок і подати відповідну технічну документацію з нормативної грошової оцінки земельної ділянки на розгляд і затвердження відповідному органу місцевого самоврядування.

Нормативна грошова оцінка земельної ділянки, яка передається в оренду, не входить до вичерпного переліку істотних умов договору оренди землі, встановленого ч. 1 ст. 15 Закону України «Про оренду землі», а тому невизначення нормативної грошової оцінки земельних ділянок у спірному договорі не зумовлює його недійсність. При укладенні спірного договору оренди землі сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, які визначено законодавством, а також узгоджено положення про проведення нормативної грошової оцінки землі орендарем у тримісячний строк. Невизначеність нормативної грошової оцінки земельних ділянок у договорі оренди не породжує юридичних наслідків та не зумовлює його недійсність

Видання наказу про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки, укладання договору оренди спірної земельної ділянки було здійснено ГУ Держгеокадастру в межах своїх повноважень відповідно до норм земельного та цивільного законодавства.

Аукціон не проводився, оскільки абз. 16 ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України (далі – ЗК України; у редакції, що діяла на час звернення ОСОБА_1 до ГУ Держгеокадастру) було передбачено, що не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства. ОСОБА_1 звернувся до ГУ Держгеокадастру як фізична особа саме із заявою про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, а тому й було винесено ГУ Держгеокадастру оскаржуваний наказ.

Посилаючись на вказане, ГУ Держгеокадастру просило відмовити повністю в задоволенні позову.

Інші учасники справи не подавали до суду відзиву на позов.

Ухвалою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 17 червня 2020 року провадження у справі закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України). Повернуто Прокуратурі Чернігівської області судовий збір у сумі 3842,00 грн.

Ухвалу суду першої інстанції мотивовано тим, що спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки ОСОБА_1 створено ФГ «Роїщанське», яке є самостійною юридичною особою, і його спір з іншими юридичними особами, органами має розглядатися за правилами господарського судочинства.

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 04 серпня 2020 року апеляційну скаргу першого заступника керівника прокуратури задоволено, ухвалу Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 17 червня 2020 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що із заявою про надання земельної ділянки в оренду ОСОБА_1 звернувся як фізична особа з метою безкоштовного отримання земельної ділянки, а тому ототожнення фізичної особи та фермерського господарства в цих правовідносинах є неправильним. Враховуючи суб`єктний склад сторін у цих правовідносинах, спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що за правилами цивільного судочинства необхідно розглядати справи у спорах, у яких без проведення земельних торгів особі виділена друга та кожна наступна земельна ділянка для ведення фермерського господарства, яке вже було створене на земельній ділянці державної/комунальної власності (постанови від 20 березня 2019 року у справі № 619/1680/17 (провадження № 14-83цс19), від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18 (провадження № 14-350цс19) та у справі № 627/1351/18 (провадження № 14-619цс19)).

Ухвалою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 18 серпня 2020 року зазначену справу прийнято до провадження, судове засідання призначено на 11-00 год. 07 вересня 2020 року.

07 вересня 2020 року судове засідання відкладено на 11-00 год. 23 вересня 2020 року, яке в подальшому відкладено на 12-00 год. 22 жовтня 2020 року, 14-00 год. 19 листопада 2020 року та 14-00 год. 21 грудня 2020 року.

У судове засідання учасники справи не з`явилися.

Представник прокуратури – ОСОБА_3 подала до суду заяву, в якій просила розглянути справу в її відсутність, позов задовольнити; проти ухвалення заочного рішення не заперечувала.

Відповідачі та третя особа не з`явилися вкотре в судове засідання без повідомлення причин; про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином засобами поштового зв`язку; клопотань про відкладення та/або розгляду справи в їхню відсутність до суду не надходило.

Відповідно до ч. 7, 8 ст. 128 ЦПК України у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку. Днем вручення судової повістки є день вручення судової повістки під розписку; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відповідно до ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

З огляду на вказане суд визнав за можливе проводити розгляд справи у відсутність відповідачів і третьої особи та ухвалити у справі заочне рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши наявні у справі докази, кожного окремо та в сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, керуючись законом, суд дійшов таких висновків.

Судом установлено, що наказом ГУ Держгеокадастру від 01 серпня 2016 року № 25-11721/14-16-СГ ОСОБА_1 надано в оренду земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 56,9905 га із кадастровим номером 7423355400:13:001:0024, яка розташована на території селищної ради для ведення фермерського господарства строком на 7 років.

На виконання зазначеного наказу між ГУ Держгеокадастру та ОСОБА_1 укладено договір оренди вказаної вище земельної ділянки площею 56,9905 га з кадастровим номером 7423355400:13:001:0024, строком на 7 років, який зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 08 вересня 2016 року.

Згідно з відомостями з Єдиного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців 02 листопада 2015 року здійснено державну реєстрацію ФГ «Роїщанське», засновником якого є ОСОБА_1 .

Відповідно до ч. 2 ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу. Зокрема, не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства (ч. 2 ст. 134 ЗК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про фермерське господарство» фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Згідно зі ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство» надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про фермерське господарство» фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою.

Відповідно до вимог ст. 89, 91, 92 ЦК України державна реєстрація юридичних осіб – це засвідчення факту створення юридичної особи, після чого виникає цивільна правоздатність юридичної особи.

Отже, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з одержанням ним права власності або користування земельною ділянкою для ведення фермерського господарства, що є передумовою для державної реєстрації останнього, натомість відсутність такої реєстрації протягом розумного строку є невиконанням умов закону для отримання земельної ділянки з метою ведення фермерського господарства.

Відповідно до ч. 1 ст. 31 ЗК України землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Аналогічні норми викладено у ст. 12 Закону України «Про фермерське господарство».

За змістом ст. 1, 5, 7, 8 і 12 Закону України «Про фермерське господарство» після укладення договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства та проведення державної реєстрації такого господарства обов`язки орендаря цієї земельної ділянки виконує фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

Після державної реєстрації фермерське господарство має право на отримання додаткової земельної ділянки (ділянок), але як юридична особа, а не як громадянин із метою створення фермерського господарства, в порядку визначеному законом, на конкурентних основах.

Спори, фермерських господарств, які є юридичними особами, з іншими юридичними особами, зокрема з органом державної влади, щодо користування земельними ділянками, наданими із земель державної або комунальної власності, підвідомчі господарським судам.

Установлено, що ФГ «Роїщанське» не пов`язане зі спірною земельною ділянкою, є самостійною юридичною особою, для створення якого ОСОБА_1 повинен був одержати земельну ділянку до державної реєстрації господарства, тобто до 02 листопада 2015 року. ОСОБА_1 отримав у користування земельні ділянки на підставі договорів оренди землі, зареєстрованих 04 лютого, 02, 04 та 29 вересня, 26 жовтня 2015 року.

Із заявою про надання спірної земельної ділянки ФГ «Роїщанське» не зверталося, йому вона не виділялася та в установленому порядку не передавалася.

На підставі договору суборенди від 01 серпня 2016 року спірна земельна ділянка громадянином ОСОБА_1 передана в суборенду ПП «Агропрогрес», а не ФГ «Роїщанське».

У цій справі спірна земельна ділянка площею 56,9905 га з кадастровим номером 7423355400:13:001:0024, яка розташована на території селищної ради, надана в оренду ОСОБА_1 як громадянину України на підставі договору оренди землі від 01 серпня 2016 року, що укладений між ним та ГУ Держгеокадастру.

Із заявою про надання цієї земельної ділянки ОСОБА_1 звернувся як фізична особа з метою безкоштовного отримання земельної ділянки, а тому ототожнення фізичної особи та фермерського господарства в цих правовідносинах є неправильним.

З огляду на вказане безпідставними є доводи відповідача, викладені у відзиві на позов, стосовно господарської юрисдикції спору.

Такий висновок узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах, зокрема, від 15 травня 2019 року у справі № 468/972/17-ц та від 12 червня 2019 року в справі № 699/185/18 у подібних правовідносинах.

Статтями 13, 14 Конституції України визначено, що земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються, крім ЗК України і ЦК України, Законом України «Про фермерське господарство» та іншими нормативно-правовими актами України (стаття 2 цього Закону). У таких правовідносинах цей Закон є спеціальним нормативно-правовим актом, а ЗК України і ЦК України – загальними.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1 Закону України «Про фермерське господарство» фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян зі створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону.

Згідно зі ст. 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до приписів ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їхніми повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів.

Згідно із ч. 2 ст. 134 ЗК України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної або комунальної власності або права на них, зокрема у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства.

Відповідно до ч. 1 – 3 ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство» для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради. У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

Перелік документів, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві, затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної аграрної політики.

Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки.

Проект відведення земельних ділянок розробляється за рахунок Українського державного фонду підтримки фермерських господарств.

Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону.

Земельні ділянки для ведення фермерського господарства передаються громадянам України у власність і надаються в оренду із земель державної або комунальної власності.

Отже, управління Держгеокадастру не є тим органом, на який вказує зазначений закон, як на адресата згаданої заяви ОСОБА_1 .

Водночас відповідно до ч. 1, 2 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно із ч. 4 ст. 116 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Верховний Суд України у постанові від 18 травня 2016 року у справі № 6-248цс16 наголосив, що за наслідками перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого типу – виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства. Натомість відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою – без проведення земельних торгів.

Аналогічна за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 11 травня 2016 року у справі № 6-2903цс15, зокрема, зазначено, що при вирішенні позовних вимог щодо законності рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства застосуванню підлягає порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства, визначений ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство» як спеціального щодо ст. 123 ЗК України.

Таким чином, за змістом ст. 1, 7, 8 Закону України «Про фермерське господарство» заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна відповідати вимогам, передбаченим частиною першою статті 7 цього Закону. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на судовий розгляд спору – суд) повинен надати оцінку зазначеним у заяві обставинам і фактам, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки з урахуванням перспектив розвитку фермерського господарства, в тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду – виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства. Натомість відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою – без проведення земельних торгів.

Крім того, Закон України «Про фермерське господарство» передбачає, що заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна бути розглянута по суті. При цьому норми Закону не містять імперативної вимоги про задоволення заяви за наявності певних формальних умов, допускаючи можливість прийняття органом державної влади чи органом місцевого самоврядування рішення про відмову в задоволенні заяви без визначення виключного переліку підстав для такої відмови (постанова Верховного Суду України від 11 травня 2016 року, справа № 6-2903цс15).

За змістом ч. 1 ст. 8 Закону України «Про фермерське господарство» після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.

Відповідно до вимог ст. 89, 91, 92 ЦК України та ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» державна реєстрація юридичних осіб – це засвідчення факту створення юридичної особи, після чого виникає цивільна правоздатність юридичної особи.

За змістом п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України справедливість, добросовісність та розумність є одними із загальних засад цивільного законодавства.

Справедливість та добросовісність – це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

В основі доктрини заборони суперечливої поведінки знаходиться принцип добросовісності.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 21 ЦК України суд визнає недійсним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Статтею 203 ЦК України передбачено, зокрема, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, визначених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

За змістом ч. 1 ст. 15 Закону України «Про оренду землі» однією з істотних умов договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Орендна плата відповідно до ст. 21 Закону України «Про оренду землі» – це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою; розмір, форма і строки внесення орендної плати встановлюються за згодою сторін в договорі оренди, крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України (далі – ПК України).

Абзацом 1 п. 289.1 ст. 289 ПК України і ч. 1 ст. 13 Закону України «Про оцінку земель» передбачено, що для визначення розміру орендної плати для земель державної та комунальної власності обов`язково проводиться та використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, яка являє собою капіталізований рентний дохід (дохід, який можна отримати із землі як фактора виробництва залежно від якості та місця розташування земельної ділянки), визначений за встановленими та затвердженими нормативами (ст. 1 Закону України «Про оцінку земель»).

Оскільки законодавець чітко визначив, що нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної та комунальної власності, то у справі, що розглядається, договір оренди в цій частині суперечить приписам чинного законодавства.

Більш того, Верховний Суд України у постанові від 11 травня 2016 року у справі № 6-824цс16 (судові палати у цивільних та господарських справах) вказав, що обов`язок зі сплати орендної плати є нормативно врегульованим і не може визначатися чи змінюватися та припинятися сторонами договору за власним волевиявленням.

Дотримання належного економічного регулювання земельних правовідносин, забезпечення надходжень платежів з орендної плати до місцевих бюджетів у законодавчо визначених межах шляхом їх правильного правового врегулювання безпосередньо належить до інтересів держави.

Це, з-поміж іншого, також свідчить про відсутність наміру ОСОБА_1 створити і забезпечити діяльність фермерського господарства на спірній земельній ділянці у розумний строк після набуття права оренди на спірну земельну ділянку.

Розглядаючи заяву ОСОБА_1 про надання йому в оренду вищевказанї земельної ділянки, ГУ Держгеокадастру не провело належну перевірку та не пересвідчилося в дійсності бажання заявника створити фермерське господарство та його спроможності виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельній ділянці. Про зазначене свідчить, зокрема, факт укладення останнім через незначний проміжок часу договору суборенди з ПП «Агропрогрес», з метою уникнення обов`язкової процедури – земельних торгів.

Викладене свідчить про те, що ОСОБА_1 діяв з метою отримати земельні ділянки в обхід обов`язкової процедури – земельних торгів не для ведення фермерського господарства, а для передачі в суборенду ПП «Агропрогрес», що порушує законну мету її отримання в оренду, спричиняє до втрат державного бюджету коштів від земельного аукціону, який є обов`язковим для загального порядку отримання земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності.

Зазначені обставини підтверджують відсутність у ОСОБА_1 дійсного наміру на використання зазначеної ним у відповідній заяві земельної ділянки для ведення фермерського господарства, а також факт штучного використання ним вищенаведеної процедури як спрощеного, пільгового порядку передання ПП «Агропрогрес» у користування земель державної власності.

Підстави представництва прокурором інтересів держави і звернення з позовом до суду в цій справі підтверджено доданими до позовної заяви матеріалами та обгрунтовані в позовній заяві достатньо повно.

Статтею 16 ЦК України передбачено, зокрема, такі способи захисту цивільних прав як визнання правочину недійсним, відновлення становища, яке існувало до порушення; припинення правовідношення; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Статтею 393 ЦК України передбачено, що правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта.

Статтями 203, 228 ЦК України передбачено, що правочини не можуть суперечити цивільно-правовому законодавству, не повинні бути спрямовані на порушення інтересів і пошкодження майна держави, територіальної громади, незаконним заволодінням ним.

Відповідно до ст. 648 ЦК України договір, укладений на підставі правового акта органу державної влади, має відповідати цьому акту.

Частиною 3 ст. 228 ЦК України передбачено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Відповідно до ст. 210, 211 ЗК України наслідком укладання угод з порушенням встановленого законом порядку (земельного законодавства) є визнання таких угод судом недійсними.

Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля, водні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Прийняття рішення про передачу у користування землі державної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі державної власності. У цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель з державної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Статтею 12 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Як зазначено у ч. 1 – 3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З огляду на вказане суд вважає за можливе задовольнити позов у повному обсязі, адже позовні вимоги доведені й обгрунтовані та не спростовані відповідачами належними та допустимими доказами.

При ухваленні рішення суд також враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 22 травня 2019 року в справі № 366/2648/16-ц (провадження № 61-31882св18), від 13 листопада 2019 року в справі № 619/2640/17 (провадження № 61-34994св18), від 18 березня 2020 року в справі № 619/3611/17 (провадження № 61-12291св19), від 15 квітня 2020 року в справі № 677/1865/16-ц (провадження № 61-22662св19) від 04 червня 2020 року в справі № 619/3540/17 (провадження № 61-4875св19).

У пункті 54 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» (заява № 4241/03 від 28 жовтня 2010 року), вказано, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (п. 26 рішення у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії», заява № 30544/96).

На підставі ст. 141 ЦПК України слід стягнути з відповідачів судовий збір у сумі 2 102,00 грн, сплачений за подання апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції (а. с. 211).

Керуючись ст. 2, 12, 13, 76 – 81, 89, 141, 259, 263 – 265, 273 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов першого заступника керівника Ніжинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Лосинівської селищної ради Ніжинського району Чернігівської області до Головного управління Держгеокадастру в Чернігівській області, ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, – Приватне підприємство «Агропрогрес», про визнання недійсним наказу та договору оренди землі – задовольнити.

Визнати недійсним наказ Головного управління Держгеокадастру в Чернігівській області від 01 серпня 2016 року № 25-11721/14-16-СГ про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки.

Визнати недійсним договір оренди землі, укладений 01 серпня 2016 року між Головним управлінням Держгеокадастру в Чернігівській області та ОСОБА_1 , про передачу в оренду земельної ділянки з кадастровим номером 7423355400:13:001:0024, площею 56,9905 га, розташованої на території Лосинівської селищної ради Ніжинського району, зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 08 вересня 2016 року.

Стягнути з Головного управління Держгеокадастру в Чернігівській області (14000, м. Чернігів, пр-т Миру, 14; код ЄДРПОУ 39764881) та ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; НОМЕР_1 ) на користь Чернігівської обласної прокуратури (14000, м. Чернігів, вул. Князя Чорного, 9; код ЄДРПОУ 02910114) судовий збір у сумі 1 051 (одна тисяча п`ятдесят одна) гривень з кожного.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд – якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення суду може бути оскаржене позивачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Чернігівського апеляційного суду через Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено без змін за результатами апеляційного розгляду справи. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення складене і підписане 29 грудня 2020 року.

Суддя І. М. Шевченко