Рішення № 93913755, 07.07.2020, Доброславський районний суд Одеської області (до 25.04.2025 - Комінтернівський районний суд Одеської області)

Справа № 504/4291/17

Номер провадження 2/504/337/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.07.2020смт.Доброслав

Комінтернівський районний суд Одеської області у складі:

головуючої судді – Вінської Н.В.,

за участю секретаря – Білаш А.М.,

розглянувши цивільну справу в порядку спрощеного позовного провадження за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, –

ВСТАНОВИВ:

06 грудня 2017 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду із позовом, в якому просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором та судові витрати. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 11 травня 2012 р. між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір без номеру, згідно з умовами якого відповідач отримала кредит у розмірі 300,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користуванням кредиту у розмірі 30,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач порушує вимоги кредитного договору, у зв`язку з цим, станом на 31.08.2017 р. виникла заборгованість за кредитним договором у розмірі 69949,29 грн., яка складається з наступного: 2637,70 грн. – заборгованість за кредитом; 59304,48 грн. – заборгованість по процентам за користуванням кредиту; 4200 грн. – заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 – штраф (фіксована частина), 3307,11 грн. – штраф (процентна складова). На підставі викладеного, позивач просить задовольнити його позов.

Відповідач ОСОБА_1 надала до суду відзив на позовну заяву у відповідності до якого не визнала позовні вимоги та просила суд застосувати позовну давність у три роки оскільки останній платіж за договором було нею здійснено 06 серпня 2014 року у сумі 300 гривень. Таким чином вважала, що позивач звернувшись до суду із позовом лише 06.12.2017 року пропустив встановлений законом трирічний строк позовної давності. Крім того вважала, що позивачем не було надано доказів правомірності нарахування боргу за відсотками за користування кредитом який в рази перевищує розмір первісного зобов`язання.

Представник позивача, надав відзив на заяву про застосування строків позовної давності та відповідь на відзив, в яких зазначив, що сторонами були обговорені всі істотні умови договору. В частині застосування строків позовної давності, зазначив, що кредитна картка діє до останнього дня червня місяця 2016 року, та позовну давність слід рахувати із дати закінчення дії картки, тобто позивач вважав, що позовну заяву подано до спливу позовної давності.

Розглянувши позовну заяву, матеріали справи, вивчивши відзив та відповідь на нього, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 11 травня 2012 року між позивачем та відповідачем по справі була підписана заява №б/н, відповідно до якої ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 300,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на карткову картку /а.с.5-6/.Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Пам`яткою клієнта», «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті, складає між нею та Банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві, отже їх зміст вона розуміла, а їх положень зобов`язувалася неухильно дотримуватись.

Підписавши Анкету - заяву, клієнт приєднується і зобов`язується виконувати вимоги, викладені в Умовах та Правилах надання банківських послуг, Тарифах банку - договорі банківського обслуговування в цілому.

Отже, в даному випадку, на думку позивача, ОСОБА_1 підписуючи заяву, користуючись кредитними коштами та здійснюючи погашення заборгованості, висловила свою згоду з формою договору та його умовами.

За вказаних обставин у зв`язку з виникненням у відповідача значної заборгованості за договором, яку вона в добровільному порядку не сплачує, позивач звернувся до суду з позовом, який просить задовольнити та стягнути з ОСОБА_1 : заборгованість за кредитом – 2637,70 грн., заборгованість по процентах за користування кредитом – 59304,48 грн., 4200,00 грн. заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. штраф(фіксована частина) та 3307,11 грн.(процентна складова), а всього 69949,29 грн.

Строк випущеної кредитної картки до останнього дня 06.2016 року, позивач же звернувся до суду з позовом до відповідача – 23 листопада 2017 року.

Суд, дослідивши надані докази в межах позовних вимог, вважає, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити, виходячи з наступних підстав.

ОСОБА_1 отримала платіжну картку № НОМЕР_1 , з кінцевим терміном дії - до останнього дня червня 2016 року.(а.с.75)

Згідно ч.1 ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства.

Стаття 527 ЦК України визначає, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року (справа № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року (справа № 14-154цс18) та від 31 жовтня 2018 року (справа № 202/4494/16-ц), припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

З розрахунку заборгованості за договором № б/н від 11.05.2012 року, наданого позивачем, вбачається, що позивач остаточно просить стягнути заборгованість по процентам за користування кредиту за період з 13.08.2012 року по 31.08.2017 року в сумі 69 949,29 гривень.

Однак право кредитодавця ПАТ КБ «ПриватБанк» нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припинилося після спливу строку кредитування, який встановлений терміном дії картки - тобто 30 червня 2016 року.

Крім того Вирішуючи питання про наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості з процентів за користування кредитом у заявленому позивачем розмірі, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

З розрахунку розміру заборгованості вбачається, що процентна ставка з 13.08.2012 року по серпень 2014 року включно становила 30%. За період з 01 вересня 2014 року по 01.04.2015 року відсоткова ставка становила 34,8%, а в період з 01.04.2015 по 31.08.2017 рік - 43,2%.

Будь-які угоди чи інші документи, які б були підписані позивачем та відповідачем щодо зміни розміру фіксованої процентної ставки з 30 % до 34,8 % та з 34,8 % до 43,2 % у справі відсутні. Позивач у позові посилався на те, що Банк нараховує відсотки за користування кредитом у розмірі, встановленому Тарифами Банку, які викладені на банківському сайті, з розрахунку 360 календарних днів.

Як установлено судом, анкета – заявка про приєднання підписана відповідачем ОСОБА_1 11.05.2012р. на час коли була установлена Базова відсоткова річна ставка за користування кредитом на рівні 30 %. Домовленості про право Банку в односторонньому порядку збільшувати розмір відсоткової ставки або про те, що сторони домовились про змінювану відсоткову ставку, підписана відповідачем Анкета, не містять.

За загальним правилом одностороння зміна умов зобов`язання не допускається, зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525, частина 1 статті 651 ЦК України).

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку» від 12 грудня 2008 року № 661-VI (далі - Закон № 661-VI), який набрав чинності 9 січня 2009 року, положення ЦК України доповнено статтею 1056-1.

Відповідно до статті 1056-1 ЦК України (у редакції на час укладення сторонами договору від 07.09.2010р.) розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком, іншою фінансовою установою в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку, іншої фінансової установи змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною.

Досліджуючи порядок збільшення в даному випадку Банком процентної ставки, суд звертається до абзацу 3 п.28 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», у якому роз`яснено, що при вирішенні питання щодо правомірності підвищення банком чи іншою фінансовою установою процентної ставки суди також повинні розрізняти умови кредитного договору, які встановлюють односторонню зміну умов договору, від умов договору, що встановлюють погоджену сторонами процедуру зміни договору шляхом прийняття позичальником пропозиції кредитора про зміну умов договору відповідно до вимог статей 641 - 642 ЦК України або в порядку, визначеному частиною шостою статті 1056-1 ЦК України. Наприклад, не є односторонньою зміною умов договору та не суперечить статті 1056-1 ЦК України зміна розміру фіксованої процентної ставки залежно від зміни обставин кредитного ризику (неукладення договору страхування, припинення договору застави/іпотеки тощо), якщо в кредитному договорі визначено обставини, за якими застосовується інша фіксована процентна ставка, та її розмір.

В укладеному між сторонами кредитному договорі не визначено обставини, за якими застосовується інша процентна ставка, та її розмір.

Таким чином, суд приходить до висновку, що збільшення процентної ставки 01 вересня 2014 року та 01 квітня 2015 року здійснено кредитором в односторонньому порядку.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про безпідставність застосування позивачем при обчисленні суми процентів за користування кредитом іншої, ніж яка діяла на час підписання анкети-заявки відповідачем ставки (30%).

Нарахована сума заборгованості за процентами за ставкою 30% відповідно до наданого позивачем розрахунку складає 1700 грн 31 коп. (за період, з якої вона почала утворюватись з 13.08.2012 року до 01.09.2014 - до дати одностороннього збільшення процентної ставки). Вказану частину заявленої до стягнення позивачем зборгованості по процентах суд вважає обґрунтованою та такою, що підлягає стягненню з відповідача.

За період з 01.09.2014р. по 30.06.2016 року сума належної до стягнення з відповідача заборгованості по процентах підлягає нарахуванню на суму залишку кредиту в розмірі 924 грн 81 к. також за ставкою 30% і складає 512 грн. 75 коп ((924 грн 81 коп. х (30%/360 днів=0,083%) х 668 дні (кількість днів прострочення за період з 01.09.2014 по 30.06.2016 року))/100).

Отже, сума заборгованості про процентам, яка підлягає стягненню з відповідача, становить 2230 грн 52 к. (1700 грн 31 коп. + 512 грн. 75 коп.).

Вимоги про стягнення заборгованість за кредитом в розмірі 2637,70 грн. є правомірними.

Разом з тим відповідачем до суду подано заяву про застосування позовної давності.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Позовна давність обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків. Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб`єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку.

Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

У правовідносинах, в яких використовуються платіжні картки як спосіб надання/отримання кредитних коштів, якщо умовами договору визначено щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту у повному обсязі - зі спливом останнього дня місяця дії картки.

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Останній платіж по погашенню кредитної заборгованості відповідач здійснила 06 серпня 2014 року.

Враховуючи, що трирічний строк позовної давності сплив 06 серпня 2017 року, а з позовом позивач звернувся 23 листопада 2017 року, то відсутні підстави для задоволення решти позовних вимог.

Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (частина перша статті 259 ЦК України).

Згідно із частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

У Заяві позичальника від 12.05.2012 року посилання на домовленість сторін щодо збільшення строку давності відсутнє. Відсутній і окремий договір про збільшення строку давності.

Тому судом не може бути прийнято до уваги п.1.1.7.31 Умов та Правил надання банківських послуг, наданих разом із позовом, в якому зазначено, що строк позовної давності стосовно вимог банку по поверненню кредиту, оплати процентів, неустойки складає 50 років.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленої у постанові від 06 лютого 2019 року № 14-491цс18 (справа № 202/26885/13-ц), Умови, які знаходяться в матеріалах справи, не містять підпису відповідача, у заяві позичальника відсутнє посилання на збільшення строку давності, а тому відсутні підстави вважати, що сторони збільшили позовну давність за вимогами про стягнення кредитної заборгованості до 50 років. Договору про збільшення позовної давності сторони не укладали.

Враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку про відмову АТ КБ «ПриватБанк» у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 12,23,76,81,258,259,263,265,273,354 ЦПК України, на підставі ст.ст.256-257,261,266 ЦК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Публічного Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № б/н від 11.05.2012 року - відмовити.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Одеського апеляційного суду через Комінтернівський районний суд Одеської області протягом тридцяти днів з моменту його проголошення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження.

Суддя Вінська Н. В.