Рішення № 93905884, 09.12.2020, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

1Справа № 335/7093/20 2/335/2223/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2020 року м. Запоріжжя

Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді Макарова В.О.,

за участю секретаря судового засідання Капто Д.А.

представника позивача адвоката Зіменко І.А.,

представника відповідача адвоката Гришко І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Запоріжжі у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Механічний завод № 1» про стягнення заборгованості по заробітній платі, стягнення компенсації за невикористану відпустку та стягнення середнього заробітку у зв`язку із затримкою проведення розрахунку при звільненні,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про стягнення з відповідача на її користь заборгованості по заробітній платі, з урахуванням компенсації за невикористану відпустку у розмірі 29 830,96 грн., стягнення середнього заробітку у зв`язку із затримкою проведення розрахунку при звільненні в розмірі 12 879,80 грн. та судових витрат.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, працювала на посаді головного бухгалтера ТОВ «Механічний завод № 1» з 22.08.2019 року згідно наказу № 15 від 21.08.2019 року, що підтверджується записом в трудовій книжці.

В той же час, заробітна плата відповідачем нараховувалася, але не виплачувалась позивачеві в повному обсязі і починаючи з 01.02.2020 року розмір заборгованості постійно зростав, що підтверджується оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 661 за період з 01.10.2019 року по 30.06.2020 року.

Так, станом на 01.02.2020 року заборгованість відповідача по заробітній платі перед позивачем складала 3 035,97 грн. Станом на 01.03.2020 року позивачеві до існуючого боргу не було виплачено 4 025,00 грн. 01.04.2020 року додатково до існуючого боргу не було виплачено 6 440,00 грн. 01.05.2020 року додатково до існуючого боргу не було виплачено 6 440,00 грн. 01.06.2020 року додатково до існуючого боргу не було виплачено 6 440,00 грн.

30.06.2020 року ОСОБА_1 звільнилася з займаної посади за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України. На момент її звільнення заборгованість товариства перед ОСОБА_1 по заробітній платі складала 26 380,97 грн.

Крім того, відповідно до наказу № 9-к від 30.06.2020 року, позивач вважає, що відповідач повинен був нарахувати та виплати їй компенсацію за не використану відпустку 20 календарних днів за період з 01.10.2019 року по 30.06.2020 року, однак цього зроблено не було.

Розрахунок суми компенсації за невикористану відпустку становить: 63 000,00 грн. (річна заробітна плата) : 294 дн. (кількість відпрацьованих днів не враховуючи святкові) х 20 дн. (кількість днів відпустки) = 4 285,71 грн. х 19,5% (18% ПДФО та 1,5% Воєнний збір) = 3 449,99 грн.

ОСОБА_1 вказує, що неодноразово зверталася до відповідача з проханням погасити існуючу заборгованість по заробітній платі і провести остаточний розрахунок з нею. Однак, їй було відмовлено у зв`язку з начебто відсутністю грошових коштів на рахунках підприємства.

Крім того, у зв`язку з відсутністю розрахунку при звільненні, позивачем самостійно було проведено розрахунок середнього заробітку, який, як вона вважає повинен розраховуватися з дня наступного за день звільнення, тобто з 01.07.2020 року і станом на момент пред`явлення позову, що складає 39 робочих днів, становить 12 879,80 грн.

Ухвалою суду від 09.09.2020 року, розгляд справи призначено в порядку спрощеного провадження з повідомлення сторін, відповідачу надано встановлений законом строк для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, надано строк для направлення відзиву на позовну заяву.

16.11.2020 року на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якої представник ТОВ «Механічний завод № 1» просить у позові ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі. Відповідно до ст.ст. 133, 137, 141 ЦПК України, просить також здійснити розподіл судових витрат з урахуванням витрат відповідача на професійну правничу допомогу пов`язану з розглядом справи в суді першої інстанції.

Як зазначив відповідач у відзиві на позовну заяву, заборгованість по заробітній платі перед ОСОБА_1 відсутня. Аналізуючи зміст наданих позивачем копій бухгалтерських довідок від 30.06.2020 року, відповідач звертає увагу суду на те, що у наведених документах відсутні будь-які реквізити які б дозволили ідентифікувати їх як такі, що видані ТОВ «Механічний завод № 1». З тексту довідок також неможливо встановити особу, якій не виплачена зокрема компенсація за невикористану відпустку та за який вид відпустки. Тому надані позивачем копії довідок не є належними доказами наявності відповідної заборгованості, оскільки вказані документи не містять необхідних реквізитів, зокрема, печатки підприємства, вихідного номеру довідки, підпису керівника тощо. Крім того, бухгалтерська довідка як документ бухгалтерського обліку застосовується для виправлення помилок у бухгалтерському обліку, а також для проведення розрахунків і коригувань в бухгалтерському обліку (наприклад для розрахунку амортизації необоротних активів, або резерву сумнівних боргів), і складається виключно для цілей бухгалтерського обліку.

Відповідач вважає, що використання бухгалтерської довідки як первинного документа, що підтверджує факт наявності заборгованості, законодавством не передбачено та прямо суперечить вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» (надалі – Закон № 996-XIV), тому наведені документи неможливо визнати належними, допустимими та достовірними доказами наявності заборгованості.

Отже, надана позивачем копія оборотно-сальдової відомості не є первинним документом, натомість, цей документ відображає лише знеособлені відомості по рахунках бухгалтерського обліку, а тому не може слугувати підставою для висновку про наявність відповідних сум заборгованості.

Окрім цього, інформація веб-порталу електронних послуг Пенсійного фонду України, долучена до позовної заяви позивачем за своєю формою є відтворенням електронного документам на паперовому носії, а отже повинна відповідати встановленим вимогам щодо форми та порядку подання електронних доказів

В той же час, у співставленні з документами наданими позивачем вбачається, що роздруківка відомостей веб-порталу електронних послуг Пенсійного фонду України взагалі не містить електронного підпису, тобто відповідний документ фактично не створено, оскільки відсутні його обов`язковий реквізит, що передбачено Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг.

Надані позивачем роздруківки екрану (скріншоти) із веб-порталу електронних послуг Пенсійного фонду України не містять обов`язкових реквізитів електронних документів та не відповідають ст. 11 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», тому не можуть бути визнані належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст. 76-80 ЦПК України.

Також, відповідач зазначає, що надані позивачем докази направлення на адресу відповідача заяви про видачу довідок про доходи жодним чином не підтверджують факт такого направлення. За інформацією, отриманою від відповідача, такі запити до нього не надходили.

01.12.2020 року на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій ОСОБА_1 звертає увагу суду на доведеність нею факту перебування на посаді головного бухгалтера ТОВ «Механічний завод № 1», факту нарахування, але не виплати заробітної плати та не проведення інших розрахунків при звільненні. Також, позивач зазначає, що відповідачем не надано жодного доказу в підтвердження виплат всіх належних при звільненні їй грошових сум, що в своє чергу на її думку підтверджує наявність боргу перед нею.

08.12.2020 року від відповідача на адресу суду надійшли письмові заперечення на відповідь на відзив на позов, а 09.12.2020 року письмові пояснення на позов.

В судовому засіданні представник позивача адвокат Зіменко І.А. підтримала позовні вимоги, просила їх задовольнити.

Представники відповідача адвокат Гришко І.І. в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував з підстав необґрунтованості заявлених вимог, підтримав доводи та аргументи викладені у відзиві на позовну заяву та у запереченнях на відповідь на відзив на позовну заяву.

Суд, заслухавши вступне слово представників сторін, на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин цієї справи, на які позивач послалася як на підставу своїх вимог, що викладені у позовній заяві та підтверджені доданими до неї доказами, які були досліджені судом, з урахуванням заперечень відповідача, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, прийшов таких висновків.

Як передбачено ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч. 1 ст. 5 ЦПК України).

Встановлено, що відповідно до трудової книжки, ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з ТОВ «Механічний завод № 1» з 22.08.2019 року, звільнилась 30.06.2020 року за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України.

З довідки від 30.06.2020 року, складеної позивачем, як головним бухгалтером вбачаться наявність боргу відповідача ТОВ «Механічний завод № 1» перед позивачкою по заробітній платі за лютий 2020 р. – 3 035,97 грн., березень 2020 р. – 4 025,00 грн., квітень 2020 р. – 6 440,00 грн., за травень 2020 р. – 6 440,00 грн., червень 2020 р. – 6 440,00 грн., а разом 26 380,97 грн.

Відповідно до довідки ОСОБА_1 від 30.06.2020 року, розрахунок компенсації за невикористану відпустку при звільненні за період роботи з 22.08.2019 року по 30.06.2020 року, становить 20 календарних днів відпустки, до видачі – 3 449,99 грн.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання,підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні,безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ст. 233 КЗпП України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Згідно зі ст. 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.

В обґрунтування позовних вимог позивачем надано довідку від 30.06.2020 року про невиплачену заробітну плату за період з лютого по червень 2020 року, що складеної нею, як головним бухгалтером, копії бухгалтерських документів, оборотно-сальдової відомості, картки рахунку 661.

Суд вважає, що зазначені документи не є належними та допустимими доказами підтвердження наявності заборгованості відповідача перед позивачкою по заробітній платі за період з лютого по червень 2020 року, виходячи з наступного.

Згідно з ст. 2 Закону України «Про оплату праці» основна заробітна плата. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Підтвердженням суми наявності заборгованості по заробітній платі може бути будь-який належно оформлений документ, що вказує на розмір нарахованої заробітної плати та компенсації за порушення строків її виплати.

Частиною 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до п.п. 2.1, 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Наказом Держкомстату України від 05.12.2008 року № 489 затверджено та введено в дію типові форми первинної облікової документації підприємств, установ, організацій:

№ П-1 «Наказ (розпорядження) про прийняття на роботу».

№ П-3 «Наказ (розпорядження) про надання відпустки».

№ П-4 «Наказ (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту)».

№ П-5 «Табель обліку використання робочого часу».

№ П-6 «Розрахунково-платіжна відомість працівника».

№ П-7 «Розрахунково-платіжна відомість (зведена)».

Відповідно до ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги та заперечення учасників сторін, та інших обставин, які мають значення для справи.

Частинами 6, 7 статті 81 ЦПК України встановлено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Підстави для звільнення позивача від доказування, передбачені ст. 82 ЦПК України, відсутні.

Позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявності заборгованості із виплати заробітної плати у відповідача перед нею у зазначеному розмірі, а надана нею довідка не є належним доказом того, що існує борг, оскільки вона не містить необхідних реквізитів, а саме: штампа підприємства, дати, вихідного номеру довідки, підпису керівника, головного бухгалтера та штампу підприємства. Крім того, з тексту довідок від 30.06.2020 року також неможливо встановити особу, якій не виплачена, зокрема компенсація за невикористану відпустку та за який вид відпустки.

Також, з матеріалів справи вбачається, що датами формування позивачем оборотно сальдової відомості по рахунку 661 за 1 півріччя 2020 року та складання довідок про заборгованість є 26.06.2020 року та 30.06.2020 року включно. При цьому, під час розгляду справи стороною позивача не надано пояснень щодо складання вказаних документів у період часу коли ОСОБА_1 працювала у ТОВ «Механічний завод № 1». Не надано пояснень щодо сформування позивачем у вересні 2020 року картки рахунку 661 за період 01.09.2019 року – 30.09.2020 року.

Відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» створено Державний реєстр загальнообов`язкового державного соціального страхування. Державний реєстр загальнообов`язкового державного соціального страхування складається з реєстру страхувальників і реєстру застрахованих осіб. Відповідно до статті 20 Закону реєстр застрахованих осіб формує та веде Пенсійний фонд України.

Відповідно до пункту 3 частини третьої Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18.06.2014 року № 10-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08.07.2014 року за № 785/25562, дані до реєстру застрахованих осіб, зміни та уточнення до них вносяться на підставі звітності, що подається страхувальниками до органів доходів і зборів та передається до Пенсійного фонду України в порядку міжвідомчого обміну інформацією, та відомостей, що надходять з інших джерел, визначених статтею 18 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Слід зазначити, що пенсійний фонд не є контролюючим органом за перерахуванням грошових коштів.

Таким чином, форма ОК-5 індивідуальні відомості про застраховану особу, що були долучені позивачем до відповіді на відзив, не є доказом про наявність заборгованості підприємства по заробітній платі.

Отже, наведені у позовній заяві відомості та встановлені під час розгляду справи обставини щодо розміру заборгованості не знайшли свого підтвердження належними доказами.

Крім того, суд позбавлений можливості перевірити і наведений позивачем розрахунок розміру заборгованості відповідача, яку останній має сплатити на користь позивача, як компенсацію за невикористану відпустку.

Постановою КМУ від 08.02.1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі Порядок), де, зокрема, визначено, що даний порядок застосовується у випадках виплати працівникам компенсації за невикористані відпустки.

Відповідно до абзацу другого п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Відповідно до п. 7 Порядку нарахування виплат за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки.

Відповідно до розрахунку, проведеного позивачем, компенсація за невикористані 20 календарних днів відпустки становить 3 449,99 грн.

Однак, оскільки в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази з яких можна визначити сумарний заробіток позивача за відпрацьований період, а тому перевірити та визначити суму компенсації за невикористану відпустку немає можливості, а тому в цій частині позовних вимог слід відмовити.

Суд зауважує, що принцип диспозитивності цивільного процесу полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбаченихцим Кодексом випадках.

Будь-яких вимог про витребування доказів для обґрунтування викладеного у позовній заяві перед судом не заявлено. Самостійно таких доказів стороною позивача не подано.

Витребування судом вказаних доказів самостійно є порушенням принципів цивільного судочинства, зокрема вищезгаданого принципу диспозитивності, а також рівності учасників процесу, змагальності сторін, а тому є неприпустим.

Позивач, пред`являючи вимогу щодо стягнення заборгованості по заробітній платі з урахуванням компенсації за невикористану відпустку при звільненні, просила також стягнути з відповідача середній заробіток за період з 01.07.2020 року і по день пред`явлення позовної заяви.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Вимогами ч.ч. 1, 2 ст. 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому відповідно до правових позицій Верховного Суду України, викладених у постановах у справах № 6-76цс14 від 02.07.2014 року, № 6-837цс15 від 23.12.2015 року, визначальними є такі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні, та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої частиною першою статті 117 цього Кодексу.

Пленум Верховного Суду України в п. 20 своєї постанови № 13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз`яснив - установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він в цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь час затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому його вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Оскільки позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки виплат належних при звільненні сум є похідними від вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі та коштів за невикористану відпустку, в цій частині позов також задоволенню не підлягає.

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про необхідність відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Згідно ст. 141 ЦПК України, у зв`язку з відмовою у задоволенні позову підстави стягувати з відповідача на користь позивача судові витрати відсутні.

Згідно п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 79, 89, 141, 263-265, 354, 355 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Механічний завод № 1» - залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 354, ст. 355 ЦПК України).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду (ч.ч. 1, 2 ст. 273 ЦПК України).

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення (п. 1 ч. 2 ст. 354 ЦПК України).

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин (ч. 3 ст. 354 ЦПК України).

Вступна та резолютивна частини рішення постановлені в нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 09.12.2020 року.

Повне судове рішення виготовлено 14.12.2020 року.

Суддя В.О. Макаров