Рішення № 93905765, 28.12.2020, Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області

Дата документу 28.12.2020

Справа № 320/7597/15-ц

Провадження № 2/937/45/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 грудня 2020 року Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області у складі: головуючого - судді Горбачової Ю.В.

з секретарем с/з - Мазуриною О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області цивільну справу за позовом Публічного Акціонерного Товариства «Державний ощадний банк України» в особі Територіально відокремленого безбалансового відділення №10007/0292 філії «Запорізьке обласне управління АТ «Ощадбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та малолітнього ОСОБА_6 , 2011 р.н., в інтересах якого діє ОСОБА_4 , третя особа – Орган опіки і піклування при Мелітопольський міській раді Запорізької області, про стягнення заборгованості за кредитним договором, звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та передачу майна в управління,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом в якому з урахуванням уточнень, просить стягнути достроково з боржника за кредитним договором - ОСОБА_1 та поручителя – ОСОБА_3 повну суму заборгованості за договором відновлюваної кредитної лінії № 230 від 21.11.2007 р. в сумі 79491,33 доларів США, в рахунок погашення заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки, вирішити питання щодо управління предметом іпотеки, виселити осіб, які у ньому мешкають та стягнути судовий збір.

Позов мотивовано тим, що 21 листопада 2007 р. між відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України», тип якого на підставі змін до Статуту змінено на публічне акціонерне товариство і ОСОБА_1 був укладений договір відновлюваної кредитної лінії № 230 (далі - Кредитний договір), на підставі якого останній був наданий кредит в сумі 100000 (Сто тисяч) доларів США зі сплатою 12,5% річних на споживчі потреби терміном повернення не пізніше 20 листопада 2017 р. Згідно з Додатковим договором № 1 від 01.09.2008 р. до Кредитного договору сторони домовились про зміну відсоткової ставки за кредитом з 12,5% річних на 13,5% річних. А згідно з Додатковим договором № 5 від 26.06.2012 р. до Кредитного договору сторони визначили остаточним терміном повернення кредиту 20 листопада 2020 року.

Як вказує позивач, в якості забезпечення повернення кредиту з ОСОБА_2 були укладені: іпотечний договір № 230 від 21.11.2007 p., згідно з яким в іпотеку Позивачу була надана нерухомість, а саме - житловий будинок загальною площею 203,3 кв.м., житловою площею 90,8кв.м. разом з вбудованими господарськими приміщеннями: літня кухня (Б-1), літня кухня (В-1), сарай (Г-1), гараж (Д-1), сарай-котельня (Е-1), огорожа (1), зливна яма (3), - за адресою: АДРЕСА_1 .; іпотечний договір № 230/1 від 21.11.2007 p., згідно з яким в іпотеку Позивачу була надана нерухомість, а саме - павільйон з навісом, який складається з: павільйону (А-1) загальною площею 32,4кв.м., нежитловою площею 23,2 кв.м.; навісу (Б-1), замощення (І), - за адресою: АДРЕСА_2 .

Також, в якості забезпечення повернення кредиту з ОСОБА_3 був укладений договір поруки № 230/1 від 26.06.2012 p., згідно з яким останній зобов`язався перед Кредитором відповідати солідарно в повному обсязі за своєчасне та повне виконання Боржником зобов`язання за Кредитним договором, а також додатковими угодами до нього, що укладені та можуть бути укладені в майбутньому.

Вказуючи на те, що у ОСОБА_1 існує суттєва прострочка щодо сплати заборгованості по Кредитному договору, позивач підтримує позовні вимоги у повному обсязі та зазначає, що існують усі підстави для стягнення заборгованості з боржника, поручителя та звернення стягнення на предмет іпотеки з одночасним виселенням усіх мешканців та передачі майна в управлення ПАТ «Державний ощадний банк України».

При цьому позивач зазначає, що приписи Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» у даному випадку не можуть бути застосовані, оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є громадянами Російської Федерації; існують підстав для виселення усіх мешканців будинку разом з неповнолітнім без надання іншого житлового приміщення оскільки неповнолітній не був зареєстрований у будинку на час передачі його в іпотеку.

У судове засідання позивач не з`явився, від його представника на адресу суду надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, на заявлених позовних вимогах наполягає, проти винесення рішення не заперечує. /т.6, а.с. 6/

Відповідачка ОСОБА_1 та її представник в у судове засідання не з`явилася, надавши суду заяву про слухання справи без їх участі. Раніше надходили письмові і усні заяви щодо невизнання позову.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник в у судове засідання не з`явилися, надавши суду заяву про слухання справи без їх участі. Раніше надходили письмові і усні заяви щодо невизнання позову, щодо звернення стягнення за предмет іпотеки, виселення та передачі іпотечного майна в управління просили відмовити, посилаючись на положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», ст.ст. 39, 40 Закону України «Про іпотеку» та вказуючи на безпідставність вимог позивача про звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором № 230/1 від 21.11.2007 p., що забезпечує права вимоги за іншим кредитним договором, який не є предметом розгляду по справі.

Відповідач ОСОБА_3 та його представник в у судове засідання не з`явилися, надавши суду заяву про слухання справи без їх участі. Раніше надходили письмові і усні заяви щодо невизнання позову щодо стягнення з нього заборгованості за кредитним договором на підставі договору поруки та виселенні відмовити, посилаючись на ч. 1 ст. 554 ЦК України, вказуючи що він як поручитель, разом з боржником, несе виключно солідарну відповідальність перед кредитором, що унеможливлює задоволення позову у виді двох окремих вимог до боржника та поручителя.

Відповідачка ОСОБА_4 та її представник в у судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце слухання справи повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомили. У матеріалах справи наявні заперечення ОСОБА_4 проти позову, у яких вона просить у задоволенні позовних вимог до неї щодо виселення відмовити у повному обсязі (Дитина захист прав - закон).

Також, ОСОБА_4 , яка діє як законний представник малолітнього ОСОБА_6 , надані заперечення, у яких вона просить у задоволенні позовних вимог щодо виселення останніх відмовити у повному обсязі.

Третя особа у судове засідання не з`явилася, в матеріалах справи від її представника наявна заява про розгляд справи за її відсутності, просила прийняти рішення на підставі доказів, які наявні у справі з урахуванням житлових прав дітей.

Суд, вивчивши матеріали справи та всебічно проаналізувавши обставини в їх сукупності, дав оцінку зібраним по справі доказам, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному, об`єктивному та всебічному з`ясування обставин справи, приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного:

21 листопада 2007 р. між відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України», тип якого на підставі змін до Статуту змінено на публічне акціонерне товариство) і ОСОБА_1 був укладений договір відновлюваної кредитної лінії № 230 (далі - Кредитний договір), на підставі якого останній був наданий кредит в сумі 100000 (Сто тисяч) доларів США зі сплатою 12,5% річних на споживчі потреби терміном повернення не пізніше 20 листопада 2017 р.

Згідно з Додатковим договором № 1 від 01.09.2008 р. до Кредитного договору сторони домовились про зміну відсоткової ставки за кредитом з 12,5% річних на 13,5% річних. А відповідно до Додаткового договору № 5 від 26.06.2012 р. до Кредитного договору сторони визначили остаточним терміном повернення кредиту 20 листопада 2020 року

На теперішній час кредит і відсотки по кредиту ОСОБА_1 належним чином не сплачуються.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Пунктом 2.2.2. розділу 2 Кредитного договору сторони визначили, що Банк має право «Дострокового повернення суми Кредиту в цілому або визначеній Банком частині, сплати процентів за його користування та інших платежів, що належать до сплати за цим договором, у випадку невиконання або неналежного виконання Позичальником будь-яких зобов`язань за цим Договором, зокрема затримання сплати частини Кредиту та/або процентів за користування Кредитом, інших платежів за цим Договором на один календарний місяць».

Крім того, відповідно до п.3.2.2. розділу 3 Кредитного договору Банк має право «При виникненні простроченої заборгованості за Кредитом та/або процентами, а також в інших випадках, передбачених цим Договором, вимагати дострокового повернення кредиту, нарахованих процентів та інших платежів за цим Договором, та стягнути заборгованість за цим Договором в примусовому порядку, в тому числі шляхом звернення стягнення на заставлене майно».

За змістом ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання мають виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

Пунктом 5.2. розділу 5 Кредитного договору сторони визначили, що за порушення взятих на себе зобов`язань по своєчасному поверненню основної суми Кредиту та/або сплаті процентів за користування Кредитом, Позичальник зобов`язується сплатити на користь Банку пеню в розмірі 0,05% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Також, згідно з ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 524 ЦК України сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кошти є грошима в національній або іноземній валюті чи їх еквівалент; у ст. ст. 47, 49 цього Закону визначені операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Ці кредитні операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

Згідно зі ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов`язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст. 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Такий порядок встановлено Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ст. 5 якого визначено, що операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 цього Декрету.

У зв`язку з наведеним слід дійти висновку, що чинному законодавству України не суперечить стягнення заборгованості за кредитним договором в іноземній валюті, якщо саме вона надавалась за договором і позивач просить стягнути суму у валюті. Разом зі стягненням заборгованості в іноземній валюті суд має право стягнути й проценти за кредитним договором в іноземній валюті, оскільки такий процент є не фінансовою санкцією, а платою за користування грошима.

Отже, стягнення судами кредитної заборгованості в іноземній валюті не суперечить законодавству та відповідає умовам укладеного між сторонами договору.

Позивачем, до матеріалів справи надано копію Генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, видану 05.10.2011 р. Національним банком України /Т.2, а.с. 46-47/, а також копію банківської ліцензії №148 від 16 січня 2002 р. /Т.2, а.с. 232/.

Згідно наданих Позивачем розрахунків борг ОСОБА_1 становить 79491,33 доларів США, у тому числі 72670,58 доларів США - заборгованість по кредиту, 4314,17 доларів США - заборгованість по відсоткам за кредит, 896,84 доларів США - пеня за прострочення відсотків, 1228,13 доларів США - пеня за прострочення кредиту, 223,33 доларів США - заборгованість 3% річних від простроченої суми кредиту, 158,28 доларів США - заборгованість 3% річних від простроченої суми відсотків по кредиту.

Після заперечень Відповідачів банк уточнив свої вимоги та в останній редакції своїх позовних вимог висловив бажання задовольнити свої вимоги наступним чином: стягнути достроково з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства „Державний ощадний банк України” в особі територіально відокремленого без балансового відділення № 10007/0292 філії - Запорізького обласного управління AT «Ощадбанк» борг за договором відновлюваної кредитної лінії № 230 від 21.11.2007 р. в сумі 79491,33 доларів США, у тому числі 72670,58 доларів США - заборгованість по кредиту, 4314,17 доларів США - заборгованість по відсоткам за кредит, 896,84 доларів США - пеня за прострочення відсотків, 1228,13 доларів США - пеня за прострочення кредиту, 223,33 доларів США - заборгованість 3% річних від простроченої суми кредиту, 158,28 доларів США - заборгованість 3% річних від простроченої суми відсотків по кредиту; стягнути достроково з ОСОБА_3 на підставі договору поруки № 230/1 від 26.06.2012 р. на користь Публічного акціонерного товариства „Державний ощадний банк України" в особі територіально відокремленого безбалансового відділення № 10007/0292 філії - Запорізького обласного управління AT «Ощадбанк» борг за договором відновлюваної кредитної лінії № 230 від 21.11.2007 р. в сумі 79491,33 доларів США, у тому числі 72670,58 доларів США - заборгованість по кредиту, 4314,17 доларів США - заборгованість по відсоткам за кредит, 896,84 доларів США - пеня за прострочення відсотків, 1228,13 доларів США - пеня за прострочення кредиту, 223,33 доларів США - заборгованість 3% річних від простроченої суми кредиту, 158,28 доларів США - заборгованість 3% річних від простроченої суми відсотків по кредиту; звернути стягнення на предмет іпотеки згідно з іпотечним договором № 230/1 від 21.11.2007 р. - павільйон з навісом, який складається з: павільйону (А-1) загальною тощею 32,4 кв.м., нежитловою площею 23,2 кв.м.; навісу (Б-1), замощення (І), - за адресою: АДРЕСА_2 ., що належить ОСОБА_2 , на користь Публічного акціонерного товариства „Державний ощадний банк України” в особі територіально відокремленого без балансового відділення № 10007/0292 філії - Запорізького обласного управління AT «Ощадбанк» для погашення боргових зобов`язань ОСОБА_1 за договором відновлюваної кредитної лінії № 230 від 21.11.2007 р. в сумі 79491,33 доларів США, у тому числі 72670,58 доларів США - заборгованість по кредиту, 4314,17 доларів США - заборгованість по відсоткам за кредит, 896,84 доларів США - пеня за прострочення відсотків, 1228,13 доларів США - пеня за прострочення кредиту, 223,33 доларів США - заборгованість 3% річних від простроченої суми кредиту, 158,28 доларів США - заборгованість 3% річних від простроченої суми відсотків по кредиту шляхом застосування процедури продажу предмету іпотеки, встановленої ст.38 Закону України „Про іпотеку”, а саме: укладення договору купівлі-продажу з будь-якою особою - покупцем з правом реєстрації нерухомості в органі реєстрації, подання заяв до органу реєстрації та отримання Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на нерухомість ОСОБА_2 , з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, оформлення кадастрового номеру земельної ділянки та отримання Витягу з Державного земельного кадастру, а також надання Позивачу всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу, з визначенням початкової ціни предмету іпотеки для його подальшого продажу за оцінкою, зазначеною суб`єктом оціночної діяльності, в порядку ст.38 Закону України „Про іпотеку”, але не меншою ніж 260000 (Двісті шістдесят тисяч) гривень; звернути стягнення на предмет іпотеки згідно з іпотечним договором № 230 від 21.11.2007 р. - житловий будинок загальною площею 203,3 кв.м., житловою площею 90,8 кв.м. разом з вбудованими господарськими приміщеннями: літня кухня (Б-1), літня кухня (В-I), сарай (Г-І), гараж (Д-1), сарай-котельня (Е-1), огорожа (1), зливна яма (3), - за адресою: АДРЕСА_1 ., що належить ОСОБА_2 , на користь Публічного акціонерного товариства „Державний ощадний банк України” в особі територіально відокремленого без балансового відділення № 10007/0292 філії - Запорізького обласного управління AT «Ощадбанк» для погашення боргових зобов`язань ОСОБА_1 за договором відновлюваної кредитної лінії № 230 від 21.11.2007 р. в сумі 79491,33 доларів США, у тому числі 72670,58 доларів США - заборгованість по кредиту, 4314,17 доларів США - заборгованість по відсоткам за кредит, 896,84 доларів США - пеня за прострочення відсотків, 1228,13 доларів США - пеня за прострочення кредиту, 223,33 доларів США - заборгованість 3% річних від простроченої суми кредиту, 158,28 доларів США - заборгованість 3% річних від простроченої суми відсотків по кредиту шляхом застосування процедури продажу предмету іпотеки, встановленої ст.38 Закону України „Про іпотеку”, а саме: укладення договору купівлі-продажу з будь-якою особою - покупцем з правом реєстрації нерухомості в органі реєстрації, подання заяв до органу реєстрації та отримання Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на нерухомість ОСОБА_2 , з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності т^підпорядкування, оформлення кадастрового номеру земельної ділянки та отримання Витягу з Державного земельного кадастру, а також надання Позивачу всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу, з визначенням початкової ціни предмету іпотеки для його пфвльшого продажу за оцінкою, визначеною суб`єктом оціночної діяльності, в порядку ст.38 Закону України «Про іпотеку», але не меншою ніж 700000 (Сімсот тисяч) гривень; на період до реалізації передати предмет іпотеки - павільйон з навісом за адресою: АДРЕСА_2 - в управління Публічному акціонерному товариству „Державний ощадний банк України” в особі територіально відокремленого безбалансового відділення № 10007/0292 філії - Запорізького обласного управління AT «Ощадбанк»; виселити ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , 2000 р.н., та ОСОБА_6 , 2011 р.н., з житлової площі житлового будинку АДРЕСА_3 зі зняттям їх з реєстраційного обліку в територіальному органі Державної міграційної служби; стягнути з відповідачів на користь банку всі понесені судові витрати по справі.

Суд вважає, що позовна вимога ПАТ «Державний ощадний банк України» про повне дострокове стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за Кредитним договором на суму 79491,33 доларів США є законною, обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги ПАТ «Державний ощадний банк України» про стягнення з ОСОБА_3 за договором поруки № 230/1 від 26.06.2012 p., заборгованості ОСОБА_1 за Кредитним договором на суму 79491,33 доларів США, суд виходить наступного.

26.06.2012 p. між ПАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_3 був укладений договір поруки № 230/1 (Далі – договір поруки), відповідно до умов якого останній зобов`язався перед Кредитором (ПАТ «Державний ощадний банк України») відповідати солідарно в повному обсязі за своєчасне та повне виконання Боржником ( ОСОБА_1 ) зобов`язання за Кредитним договором, а також додатковими угодами до нього, що укладені та можуть бути укладені в майбутньому.

Як вбачається з пункту 2.1. Договору поруки, сторони за договором погодили, що у разі порушення Боржником виконання зобов`язання Кредитор має право вимагати від Поручителя виконання зобов`язання Боржника перед Кредитором згідно з умовами Кредитного договору в порядку, передбаченому цим Договором.

Відповідно до п.2.4. Договору поруки, якщо при настанні строку платежу відповідно до Кредитного договору Боржником не буде сплачено платіж Кредитору, Боржник та/або Кредитор зобов`язуються повідомляти Поручителя про прострочення платежу.

При цьому, згідно п. 2.5. Договору поруки, поручитель зобов`язується протягом п`яти календарних днів з моменту отримання повідомлення Кредитора або Боржника згідно з п.2.4. даного договору виплатити несплачену Боржником суму Кредитору».

З матеріалів справи вбачається, що позивачем 20.03.2015 р. була направлена вимога на ім`я ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 про дострокове повернення кредиту, сплату відсотків та неустойки протягом 30 (Тридцяти) календарних днів, яка залишилась невиконаною /Т.1, а.с. 27/.

Даний факт відповідачами не заперечується. Також відповідачами ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , жодних доказів подальшого виконання зобов`язань за Кредитним договором та Договором поруки, після отримання ними вимоги про дострокове повернення кредиту, сплату відсотків та неустойки суду надано не було.

Відповідно до частин першої та третьої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручителем може бути одна або кілька осіб.

Згідно із частиною першою статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Вимоги позивача до кількох відповідачів можуть бути об`єднані в одне провадження, якщо ці вимоги однорідні, тобто нерозривно пов`язані між собою або від вирішення однієї з них залежить вирішення інших (ст. 50 ЦПК України).

У цьому випадку, позовні вимоги заявлені позивачем до боржника та поручителя є однорідними, нерозривно пов`язаними між собою, оскільки обсяг відповідальності поручителя в такому разі збігається з обсягом відповідальності боржника.

З огляду на те, що у судовому засіданні позивачем доведено факт наявності простроченої заборгованість ОСОБА_1 за Кредитним договором та невиконання ОСОБА_3 зобов`язань за договором поруки, а відповідачами такі твердження не спростовані, суд вважає, що право позивача, як кредитора, є порушеним, а отже підлягає захисту.

Враховуючи викладене та правові позиції, що висловлені Великою палатою Верховного суду у постанові від 14.11.2018 р. по справі № 2-1383/2010 та постанові від 18.09.2018 р. по справі № 921/107/15-г/16, суд вважає, що пред`явлення позивачем у даному випадку окремих вимог про стягнення заборгованості, як до боржника, так і до поручителя є застосуванням кредитором іншого законного засобу для захисту свого порушеного та не поновленого боржником належним чином права, та не призводить ані до порушення вимог ст.ст. 553, 554 ЦК України, ані до подвійного стягнення заборгованості.

Отже, позовна вимога ПАТ «Державний ощадний банк України» про стягнення з ОСОБА_3 на підставі договору поруки № 230/1 від 26.06.2012 p., заборгованості ОСОБА_1 за Кредитним договором на суму 79491,33 доларів США є законною, обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги ПАТ «Державний ощадний банк України» про звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з іпотечним договором № 230/1 від 21.11.2007 р. та передачі іпотечного майна в управління, суд приходить до наступного:

Судом встановлено, що 21.11.2007 р. між ВАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_2 був укладений Іпотечний договір № 230/1, відповідно до якого поручився за належне виконання ОСОБА_1 зобов`язань, що випливають з кредитного договору.

При цьому сторони погодили визначення термінів і їх тлумачення, а саме:

«Кредитний договір» (п. 1 Договору іпотеки) – договір відновлювальної кредитної лінії від 21.11.2007 року № 227), укладений між Іпотекодержателем та Боржником, а також усі додаткові договори, додатки, зміни та доповнення до нього, які чинні на момент укладання цього Договору та можуть бути укладені після його (Договору) укладання.

«Боржник» (п. 2 Договору іпотеки) - ОСОБА_1 (Посвідка на постійне проживання для іноземців та осіб без громадянства серія НОМЕР_1 , видана ВГІРФО УМВС УМВС України в Запорізькій області 28 липня 2006 року), яка є стороною (Позичальником) за Кредитним договором.

«Зобов`язання» (п. 3 Договору іпотеки) - Зобов`язання Боржника, що випливає з Кредитного договору, а також зобов`язання, що випливає з цього договору, в тому числі:

- Повернути Іпотекодержателю кредит у розмірі 100 000 доларів США в строки та на умовах, визначених у кредитному договорі;

- Сплатити Іпотекодержателю проценти за користування кредитом в розмірі 12,5 річних на умовах, зазначених у кредитному договорі.

«Строки платежу» - встановлені Кредитним договором, а також цим договором строки, у випадку настання яких Боржник зобов`язаний в порядку, встановленому Кредитним договором, здійснити ті чи інші виплати на користь Іпотекодержателя, зокрема, але не виключно, здійснити повне погашення кредиту до 20.11.2020 року включно.

Отже, в зазначеному іпотечному договорі міститься посилання на основне зобов`язання - Договір відновлювальної кредитної лінії від 21.11.2007 року № 227, що укладений між ОСОБА_1 та ВАТ «Державний ощадний банк України» та визначено деякі його умови.

Між тим, підставою для звернення стягнення на предмет іпотеки позивач зазначає порушення ОСОБА_1 умов іншого договору - Договору відновлювальної кредитної лінії від 21.11.2007 року № 230.

Відповідно до визначення термінів наведених у ст. 1 Закону України «Про іпотеку», іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Також, статтею 1 Закону України «Про іпотеку», визначено, що основне зобов`язання - зобов`язання боржника за договорами позики, кредиту, купівлі-продажу, лізингу, а також зобов`язання, яке виникає з інших підстав, виконання якого забезпечене іпотекою.

Статтею 3 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 18 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що іпотечний договір повинен містити, зокрема такі істотні умови: зміст та розмір основного зобов`язання, строк і порядок його виконання та посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов`язання; або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов`язання.

Таким чином, з огляду на приписи ст.ст. 1, 3, 18 Закону України «Про іпотеку» обов`язковою умовою для ідентифікації зобов`язання, виконання якого забезпечує договір іпотеки є наявність у цьому договорі посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов`язання.

Враховуючи той факт, що Іпотечний договір № 230/1 від 21.11.2007 р. є нотаріально посвідченим, має усі передбачені діючим законодавством істотні умови, та містить підписи сторін, які факт його укладання у наданій суду редакції не заперечують, суд вважає, що майнова відповідальність іпотекодавця може виникати лише в межах та спосіб, передбачених діючим законодавством України та цим договором.

Пояснення позивача щодо того, що у зазначений іпотечний договір забезпечує виконання боржником зобов`язань за Договору відновлювальної кредитної лінії від 21.11.2007 року № 230, в зв`язку з помилкою, що була допущена при його оформленні, суд до уваги не приймає, оскільки у даному випадку, відповідно до ст.ст. 207, 208, 209, 626 ЦК України, ст. 18 Закону України «Про іпотеку» зміст правочину та суть зобов`язань у ньому викладених, вбачаються саме з договору, що викладений у письмовій формі та посвідчений нотаріально, а не з будь-яких інших угод, що не є його частиною та пояснень сторони.

Також слід зазначити, що позивачем, за увесь час слухання справи, не було надано суду доказів вчинення ним дій, спрямованих на уточнення положень договору, внесення до нього змін, звернення за тлумаченням спірних умов договору тощо.

З огляду на викладене та обставини справи, суд вважає за необхідне також застосувати правову позицію Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду у Верховному суді, викладену в постанові по справі № 753/11000/14-ц від 18.04.2018 р., та Верховного суду в постанові по справі № 910/9508/17 від 19.04.2018 р., а саме:

Оскільки з аналізу змісту п.п. 1-3, 1.1 Іпотечного договору № 230/1 від 21.11.2007 р. не вбачається, що цей договір забезпечує виконання зобов`язань за Договором відновлювальної кредитної лінії від 21.11.2007 року № 230, а навпаки містить посилання на інший правочин, суд застосовує принцип тлумачення – contra proferentem.

Contra proferentem (лат. Verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які «не були індивідуально узгоджені» (no individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір «під переважним впливом однієї зі сторін» (under the diminants influence of the party).

У даному випадку, позивач, як сторона на вимогу якої, та у наданій нею редакції був складений договір іпотеки, несе ризик, пов`язаний з неясністю такої умови, її неточністю та/або некоректністю.

Таким чином, оскільки з тексту Іпотечного договору № 230/1 від 21.11.2007 р. не вбачається, що він забезпечує виконання зобов`язань за Договором відновлювальної кредитної лінії від 21.11.2007 року № 230 та в зв`язку з неможливістю застосувати його дію щодо умов ним не визначених, суд вважає, що позовна вимога ПАТ «Державний ощадний банк України» про звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з іпотечним договором № 230/1 від 21.11.2007 р. та застосуванню наслідків звернення стягнення на іпотечне майно, задоволенню не підлягає.

Щодо позовної вимоги ПАТ «Державний ощадний банк України» про звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з іпотечним договором № 230/1 від 21.11.2007 р., та виселення осіб, які у ньому проживають суд приходить до наступного:

Судом встановлено, що 21.11.2007 р. між ВАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_2 був укладений Іпотечний договір № 230, згідно з яким в іпотеку Позивачу була надана нерухомість, а саме - житловий будинок загальною площею 203,3 кв.м., житловою площею 90,8 кв.м. разом з вбудованими господарськими приміщеннями: літня кухня (Б-1), літня кухня (В-1), сарай (Г-1), гараж (Д-1), сарай-котельня (Е-1), огорожа (1), зливна яма (3), - за адресою: АДРЕСА_1 .

За умовами п.п. 1-3, 1.1 даного Іпотечного договору цей договір забезпечує виконання зобов`язань ОСОБА_1 за Договором відновлювальної кредитної лінії від 21.11.2007 року № 230.

Згідно наданих Позивачем розрахунків борг ОСОБА_1 становить 79491,33 доларів США, у тому числі 72670,58 доларів США - заборгованість по кредиту, 4314,17 доларів США - заборгованість по відсоткам за кредит, 896,84 доларів США - пеня за прострочення відсотків, 1228,13 доларів США - пеня за прострочення кредиту, 223,33 доларів США - заборгованість 3% річних від простроченої суми кредиту, 158,28 доларів США - заборгованість 3% річних від простроченої суми відсотків по кредиту.

Відповідно до п.3.1.3. Іпотечного договору № 230/1 від 21.11.2007 р. іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки в порядку, передбаченому цим Договором, у випадку невиконання або неналежного виконання Боржником ( ОСОБА_1 ) зобов`язання за Кредитним договором та/або цим Договором, зокрема у разі невиконання або неналежного виконання Боржником за Кредитним договором в цілому або в будь-якій його частині, якщо прострочення строку будь-якого з платежів або його частини становить більше 1 (одного) місяця».

Згаданою вище вимогою від 20.03.2015 р. іпотекодержатель також повідомлений про наявність заборгованості.

Статтею 7 Закону України "Про іпотеку" передбачено право іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Відповідно до ст. 33 Закону України "Про іпотеку", у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

З огляду на те, що у судовому засіданні позивачем доведено факт наявності простроченої заборгованісті ОСОБА_1 за Кредитним договором, а відповідачами такі твердження не спростовані, суд вважає, що право позивача, як кредитора та іпотекодержателя, є порушеним, а отже підлягає захисту шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у порядку визначеному ст.ст. 39, 41 Закону України «Про іпотеку» в межах забезпечення іпотекою виконання основного зобов`язання.

Суд відхиляє доводи відповідача ОСОБА_2 про застосування при зверненні стягнення на предмет іпотеки (житловий будинок) положеньЗакону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» в зв`язку з наступним:

Відповідно до п. 1. ч. 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» його дія розповсюджується на нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 (боржник за Договору відновлювальної кредитної лінії від 21.11.2007 року № 230), є громадянкою Російської Федерації, що проживає на території України на підставі посвідки на постійне проживання для іноземців та осіб без громадянства НОМЕР_2 .

Дійсно, за положеннями ст. 26 Конституції України та ст. 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками – виключеннями, прямо встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Однак, у даному випадку Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не надає громадянину України, або будь-якій іншій особі, що перебуває в Україні на законних підставах прав уникнути відповідальності за невиконання зобов`язань за кредитним договором.

Даною правовою нормою законодавцем встановлено відстрочку щодо стягнення майна наданого у якості забезпечення кредитів та визначено умови, за дотримання яких така відстрочка застосовується. У даному випадку однією із таких істотних умов є передання майна, у якості забезпечення зобов`язань громадянина України за договором кредиту.

Таким чином, з огляду на відсутність умов, передбачених Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» його положення застосовані бути не можуть.

Крім того, аналізуючи положення ст.ст. 525, 526 ЦК України, ст.ст. 1, 7, 12, 33 Закону України «Про іпотеку» суд відхиляє доводи відповідачів про неможливість одночасного стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки позивач звернувся до суду у цій справі не з вимогою про стягнення з відповідача цієї ж суми заборгованості, а саме для звернення стягнення на предмет іпотеки у межах забезпечення відповідачем виконання основного зобов`язання.

Таке застосування кредитором законних засобів для захисту свого порушеного та не поновленого боржником належним чином права не є подвійним стягненням заборгованості.

Разом з цим, щодо позовної вимоги про виселення мешканців з житлового будинку, що є предметом іпотеки за Іпотечним договором № 230/1 від 21.11.2007 р. суд виходить з наступного:

Як вбачається з копії довідок органів державної міграційної служби України від 09.10.2015 р. /т.2, а.с. 91-94/ в житловому будинку, який є предметом іпотеки за іпотечним договором № 230 від 21.11.2007 p., зареєстровані: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 . Вказане цілком кореспондується з даними, що вбачаються з довідки про склад сім`ї /т.2, а.с. 95/ та домової книги /т.2, а.с. 86-90/. Згідно довідки голови квартального комітету від 05.10.2015 р., виданої ОСОБА_2 , останній має наступний склад сім`ї, що мешкає за адресою АДРЕСА_1 в: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (2011 р.н).

Суд не бере до уваги довідку голови квартального комітету, надану представником Позивача, оскільки вона складена станом на 12 листопада 2007 р. і містить дані, що втратили актуальність станом на момент розгляду справи /т.2, а.с. 233, 234/.

Відповідно до матеріалів, наявних у справі судом встановлено, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , які проживають у житловому будинку, що є предметом іпотеки, є громадянами України.

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , що також проживають у зазначеному житловому будинку є громадянами Російської Федерації, які постійно на законних підставах проживають на території України /т. 1, а.с. 37-39, т.2, а.с. 208/ за адресою: АДРЕСА_4 .

З аналізу п.п. 1.1., 2.1. договору відновлюваної кредитної лінії № 230 від 21.11.2007 р., Іпотечного договору № 230 від 21.11.2007 р. та правовстановлюючих документів на предмет іпотеки /т.2, а.с.48,49/ вбачається, що зазначений договір є укладений з метою отримання ОСОБА_1 грошових коштів на споживчі цілі при вже наявному праві власності іпотекодавця на предмет іпотеки.

Отже, житловий будинок, що є предметом іпотеки за Іпотечним договору № 230 від 21.11.2007р. за грошові кошти, отримані ОСОБА_1 не придбавався.

Доказів, наявності у відповідачів іншого житла позивачем не надано.

Тези позивача про наявність у ОСОБА_1 іншого житла - квартири, спростовуються довідкою КП ММБТІ №1484 від 25 серпня 2016 р. /Т.3, а.с.196/.

В той же час, в судовому засіданні не знайшла свого підтвердження обставина, на яку посилається позивач, що за позичальником ОСОБА_1 зареєстровано право власності на нерухоме житлове майно, а саме 1/2 3-кімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_5 . Було встановлено, що вказане житлове приміщення не належить відповідачці ОСОБА_1 , а зареєстроване за іншою особою. Тому в частині вимог щодо надання відповідачам постійного житла у квартирі за адресою: АДРЕСА_5 слід відмовити, оскільки вони є безпідставними та порушують права інших осіб.

З огляду на викладене та обставини справи, суд вважає за необхідне застосувати правову позицію Великої Палати Верховного суді у постанові від 31.10.2018 р. по справі 753/12729/15-ц та правові позиції висловлені Верховним судом України у постановах від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16 та від 21 грудня 2016 року у справі № 591/3480/15-ц, вказавши наступне:

Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до статті 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які, у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, як дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття «майно» в першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

У рішенні від 07 липня 2011 року у справі «Сєрков проти України» (заява № 39766/05), яке набуло статусу остаточного 07 жовтня 2011 року, ЄСПЛ зазначив, що пункт 2 статті 1 Першого протоколу до Конвенції визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом уведення в дію «законів».

Таким законом, на переконання Великої Палати Верховного Суду, є стаття 109 ЖК УРСР, яка закріплює правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення.

Продовжуючи далі про «закон», стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції (пункт 54 рішення від 09 листопада 1999 року у справі «Шпачек s.r.o.» проти Чеської Республіки» (Spacek s.r.o. v. The Czech Republic), заява № 26449/95. Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого законодавства, вимагаючи, щоб воно було доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним у застосуванні (пункт 109 рішення від 05 січня 2000 року у справі «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96. Коло застосування концепції передбачуваності значною мірою залежить від змісту відповідного документа, сфери призначення, кількості та статусу тих, до кого він застосовується. Сам факт того, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що вона не відповідає вимозі «передбачуваності» у контексті Конвенції. Завдання здійснення правосуддя, що є повноваженням судів, полягає саме у розсіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці (пункт 65 рішення від 17 лютого 2004 року у справі «Горжелік та інші проти Польщі» (Gorzelik and Others v. Poland), заява № 44158/98. У цьому зв`язку не можна недооцінювати завдання вищих судів у забезпеченні уніфікованого та єдиного застосування права (пункти 29-30 рішення від 24 березня 2009 року у справі «Тудор Тудор проти Румунії» (Tudor Tudor v. Romania), заява № 21911/03, та пункти 34-37 рішення від 02 листопада 2010 року у справі «Стефаніка та інші проти Румунії» (Stefanica and Others v. Romania), заява № 38155/02.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Як проголошено у статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.

На думку ЄСПЛ, поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинне бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні правацих людей (пункт 39 рішення у справі «C.G. та інші проти Болгарії» («C. G. And Others v. Bulgaria»), заява № 1365/07; пункт 170 рішення у справі «Олександр Волков проти України», заява № 21722/11.

Законом України від 22 вересня 2011року № 3795-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» внесено зміни до статті 109 ЖК УРСР, згідно з якими виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Таким чином, на підставі п. 4 ст. 263 ЦПК України, відповідно до правових позицій викладених у постановах Верховного суду України та висловлених Великою палатою Верховного суду у даному випадку застосуванню підлягає ст. 109 ЖК УРСР, згідно положень якої, виселення відповідачів у даному випадку, без надання їм іншого постійного житлового приміщення не допускається.

Отже позовна вимога про виселення відповідачів з житлового будинку, що є предметом іпотеки за Іпотечним договором № 230 від 21.11.2007 р. задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 241-246, 258, 263, 266 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов Публічного Акціонерного Товариства «Державний ощадний банк України» в особі Територіально відокремленого безбалансового відділення №10007/0292 філії «Запорізьке обласне управління АТ «Ощадбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та малолітнього ОСОБА_6 , 2011 р.н., в інтересах якого діє ОСОБА_4 , третя особа – Орган опіки і піклування при Мелітопольський міській раді Запорізької області, про стягнення заборгованості за кредитним договором, звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та передачу майна в управління, - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі територіально відокремленого без балансового відділення № 10007/0292 філії - Запорізького обласного управління AT «Ощадбанк» борг за договором відновлюваної кредитної лінії № 230 від 21.11.2007 р. в сумі 79491,33 (сімдесят дев`ять тисяч чотириста дев`яносто один долар тридцять три центи) доларів США, у тому числі 72670,58 доларів США - заборгованість по кредиту, 4314,17 доларів США - заборгованість по відсоткам за кредит, 896,84 доларів США - пеня за прострочення відсотків, 1228,13 доларів США - пеня за прострочення кредиту, 223,33 доларів США - заборгованість 3% річних від простроченої суми кредиту, 158,28 доларів США - заборгованість 3% річних від простроченої суми відсотків по кредиту. Стягнення є солідарним із ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Стягнути з ОСОБА_3 , ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі територіально відокремленого без балансового відділення № 10007/0292 філії - Запорізького обласного управління AT «Ощадбанк» борг за договором відновлюваної кредитної лінії № 230 від 21.11.2007 р. в сумі 79491,33 (сімдесят дев`ять тисяч чотириста дев`яносто один долар тридцять три центи) доларів США, у тому числі 72670,58 доларів США - заборгованість по кредиту, 4314,17 доларів США - заборгованість по відсоткам за кредит, 896,84 доларів США - пеня за прострочення відсотків, 1228,13 доларів США - пеня за прострочення кредиту, 223,33 доларів США - заборгованість 3% річних від простроченої суми кредиту, 158,28 доларів США - заборгованість 3% річних від простроченої суми відсотків по кредиту. Стягнення є солідарним із ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ).

Звернути стягнення на предмет іпотеки згідно з іпотечним договором № 230 від 21.11.2007 р. - житловий будинок загальною площею 203,3 кв.м., житловою площею 90,8 кв.м. разом з вбудованими господарськими приміщеннями: літня кухня (Б-1), літня кухня (В-1), сарай (Г- 1), гараж (Д-1), сарай-котельня (Е-1), огорожа (1), зливна яма (3), - за адресою: АДРЕСА_1 ., що належить ОСОБА_2 , на користь Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі територіально відокремленого без балансового відділення № 10007/0292 філії - Запорізького обласного управління AT «Ощадбанк» для погашення боргових зобов`язань ОСОБА_1 за договором відновлюваної кредитної лінії № 230 від 21.11.2007 р. в сумі 79491,33 доларів США, у тому числі 72670,58 доларів США - заборгованість по кредиту, 4314,17 доларів США - заборгованість по відсоткам за кредит, 896,84 доларів США - пеня за прострочення відсотків, 1228,13 доларів США - пеня за прострочення кредиту, 223,33 доларів США - заборгованість 3% річних від простроченої суми кредиту, 158,28 доларів США - заборгованість 3% річних від простроченої суми відсотків по кредиту шляхом проведення прилюдних торгів згідно з ст.41 Закону України «Про іпотеку» з визначенням початкової ціни предмету іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом, оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Стягнути в рівних частках з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі територіально відокремленого без балансового відділення № 10007/0292 філії - Запорізького обласного управління AT «Ощадбанк» судовий збір в розмірі 3654(три тисячі шістсот п`ятдесят чотири) гривні 00 коп., сплачений за вимогами майнового характеру.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Запорізького апеляційного суду через Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Ю.В. Горбачова