Рішення № 93900842, 13.02.2020, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/24582/19

Провадження № 2/761/1512/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2020 року суддя Шевченківського районного суду м. Києва Мальцев Д.О., розглянувши в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом ПАТ «АСК «ІНГО Україна» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди,

В С Т А Н О В И В:

Приватне акціонерне товариство «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна» (далі по тексту - позивач,) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі по тексту - відповідач), відповідно до якого просив стягнути на свою користь з відповідача суму страхового відшкодування у розмірі 155262,40 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2328,94 грн..

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 03.08.2016 року на перехресті вул. Ж.Жабаєва в м. Києві, автомобілем марки «Вольксваген», д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням відповідача було здійснено дорожньо-транспортну пригоду (далі- ДТП), у результаті якої автомобіль марки «Рено», д.н.з. НОМЕР_2 отримав механічні ушкодження.

Постановою Шевченківського районного суду м Києва від 27.09.2016 року у справі № 761/29347/16-п відповідача визнано винним в порушенні ПДР України, що призвело до вказаної ДТП та притягнуто останнього до адміністративної відповідальності.

Автомобіль «Рено», д.н.з. НОМЕР_2 на момент ДТП був застрахований у ПрАТ АСК «ІНГО Україна. За умовами договору страхування, позивач відшкодував фактичну вартість відновлюваного ремонту пошкодженого автомобіля «Рено», д.н.з. НОМЕР_2 , в розмірі 155262,40 грн.

Позивач звертався до відповідача з вимогою сплатити вказану суму коштів в порядку відшкодування шкоди, разом з тим відповідач залишив поза увагою вимогу, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

13.08.2019 року ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва у справі № 761/24582/19 відкрито провадження, прийнято рішення про розгляд справи за правилами позовного провадження в спрощеному порядку, без повідомлення сторін. Також, вказаною ухвалою відповідачу було встановлено п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву, а також клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.

Копія ухвали від 13.08.2019 року була направлена судом на адреси місця реєстрації позивача і місця проживання відповідача та була отримана позивачем 21.11.2019 року, Відповідач ухвалу не отримав, лист повернувся до суду з відміткою «за закінченням встановленого строку зберігання», що підтверджується рекомендованими повідомлення про вручення поштового відправлення.

Відзив на позовну заяву від відповідача до суду не надходив.

За вказаних обставин, а також враховуючи те, що відповідач у встановлений строк відзив на позовну заяву не надав, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомлення сторін не заявив, суд вирішує справу за наявними матеріалами, як це передбачено ч.8 ст. 178 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Перевіряючи обставини справи, судом встановлено, що 03.08.2016 року приблизно о 13 год. 50 хв. на перехресті вул. Ж.Жабаєва в м. Києві, автомобілем марки «Вольксваген», д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням відповідача було здійснено дорожньо-транспортну пригоду (далі - ДТП), у результаті якої автомобіль марки «Рено», д.н.з. НОМЕР_2 , отримав механічні ушкодження.

Згідно положень ч.6 ст.82 ЦПК України вирок в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Постановою Шевченківського районного суду м Києва від 27.09.2016 року у справі № 761/29347/16-п відповідача визнано винним в порушенні ПДР України, що призвело до вказаної ДТП та притягнуто останнього до адміністративної відповідальності.

На момент ДТП транспортний засіб «Рено», д.н.з. НОМЕР_2 , був застрахований у ПрАТ АСК «ІНГО Україна» відповідно до Договору страхування № 250527497.16 добровільного страхування засобів наземного транспорту, цивільної відповідальності, водія та пасажирів від нещасних випадків від 28.03.2016 року.

13.09.2016 року страхувальник звернувся до позивача із заявою на виплату страхового відшкодування по полісу 250527497.16. в сумі 156875,44 грн.

Так, згідно Рахунку-фактури № J9400008526 від 05.08.2016р. та акту виконаних робіт № № J9400004728 від 11.11.2016 р., вартість ремонтних робіт автомобіля, в тому числі вартість запчастин (матеріалів) становить 156875,44 грн.

На підставі Страхового акту № 144176 від 21.09.2016 року, позивачем прийнято рішення про виплату страхового відшкодування в сумі 155262,40 грн. та виплачено 29.09.2016 року зазначене відшкодування (платіжне доручення від 29.09.2016 № 7398).

Таким чином, у зв`язку з відшкодуванням витрат по відновлювальному ремонту транспортного засобу «Рено», д.н.з. НОМЕР_2 , позивач отримав право грошової вимоги в межах суми оплаченої на відновлення транспортного засобу «Рено», д.н.з. НОМЕР_2 , до відповідача в порядку регресу.

Позивач направляв на адресу відповідача досудову вимогу про відшкодування суми оплаченої на відновлення транспортного засобу «Рено», д.н.з. НОМЕР_2 , в порядку регресу у розмірі 155262,40 грн., разом з тим відповідач вказану вимогу залишив поза увагою, кошти позивачу у визначеному розмірі не сплатив.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Положеннями ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про страхування», страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства (ч. 1 ст. 6 вказаного Закону).

Згідно із ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до ст. 990 ЦК України, страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов Договору на підставі заяви страхувальника або іншої особи, визначеної договором.

Згідно ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Згідно ч. 1 ст. 1191 ЦК України та п. 38.2.1. ст. 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Статтею 1166 ЦК України передбачає обов`язок особи, винної у заподіянні шкоди, відшкодувати її в повному обсязі.

Відповідно до ст. 1192 ЦК України, розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначаються відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

При цьому, відповідно до вимог ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч.1 ст. 76, ч. 1 ст.77 та ст. 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З врахуванням наведеного, позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Крім того, відповідно до ст. 141 ЦПК України суд присуджує до стягнення з відповідача на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2328,94 грн., які сплачено позивачем за подання позову до суду.

Виходячи з наведеного та керуючись ст. 22, 36, 1166, 1187, 1191, 1194 ЦК України, Законом України «Про страхування», ст. 2, 4, 5, 10-13, 19, 76-81, 89, 133, 141, 263-265, 273, 279, 352, 354-355 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна» (р/р НОМЕР_3 у ПАТ «ОТП Банк», МФО 300528, код ЄДРПОУ: 16285602, місцезнаходження: 01054, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 33) суму страхового відшкодування у розмірі 155262,40 грн. (сто п`ятдесят п`ять тисяч двісті шістдесят дві гривні 40 коп.).

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна» (р/р НОМЕР_3 у ПАТ «ОТП Банк», МФО 300528, код ЄДРПОУ: 16285602, місцезнаходження: 01054, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 33) судовий збір у розмірі 2328,94 грн.( дві тисячі триста двадцять вісім гривень 94 коп.).

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення через Шевченківський районний суд м. Києва. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: