Рішення № 93898105, 24.12.2020, Мирноградський міський суд Донецької області (до 25.04.2025 - Димитровський міський суд Донецької області)

Справа № 226/2594/20

ЄУН № 226/2594/20

Провадження №2/226/912/2020

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2020 року Димитровський міський суд Донецької області в складі:

головуючого – судді Клепка Л.І.,

при секретарі Тіссен О.В.,

розглянувши в порядку спрощеного прозовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -

В С Т А Н О В И В:

03.11.2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, уточненим до початку судового розгляду, про стягнення з Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» заборгованості з заробітної плати та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. В обґрунтування вимог зазначив, що з 23.11.2018 року по 03.12.2019 року він перебував у трудових відносинах з відповідачем. 03.12.2019 року наказом №336/к його було звільнено з роботи за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП. При звільненні з роботи відповідач не здійснив з ним остаточного розрахунку та не виплатив йому заборгованість з заробітної плати, розмір якої на час зільнення становив 41850,92грн. 10.09.2020 він звернувся до відповідача з письмовою заявою про погашення йому заборгованості з заробітної плати та надання йому відповідних довідок, проте його заява була залишена без відповіді, а вимога про виплату заборгованості з заробітної плати – без задоволення. З відповіді на відзив та доданих до нього довідок він дізнався, що розмір його заборгованості за грудень 2019 року становить 22884,52грн., з чим він не погоджується, стверджуючи, що відповідачем йому не виплачено також заробітну плату за листопад 2019 року в розмірі 18966,40грн., що загалом становить 41850,92 грн. Посилаючись на порушення відповідачем вимог трудового законодавства, позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь вказану суму заборгованості та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, розрахований ним з 12.09.2020 року по 24.12.2020 року в сумі 64633,47грн., виходячи з середньоденного заробітку в розмірі 885,39 грн. за 73 дні прострочення розрахунку, та покласти на відповідача понесені ним судові витрати, які складаються з судового збору в сумі 840,80 грн., сплаченого ним при зверненні до суду.

Сторони, будучи належним чином повідомленими про час і місце судового розгляду, в судове засідання не з`явилися, надали суду заяви про розгляд справи у їх відсутність.

Згідно відзиву відповідача на позовну заяву, позовні вимоги ним не визнаються повністю. Не заперечуючи ту обставину, що заборгованість з заробітної плати, яка становить 22884,52грн., станом на час звільнення позивача з роботи не виплачена, відповідач вказує у відзиві на те, що позивач належних доказів невиплати йому заробітної плати суду не надав, що надає йому підстави вважати його вимоги не обґрунтованими. Також зазначає, що в день звільнення 03.12.2019 року позивач працював в першу зміну, в той же день отримав трудову книжку і повинен був звернутися до каси бухгалтерії з письмовою заявою про здійснення з ним повного розрахунку, проте цього не зробив і у своїй заяві на звільнення вимоги про проведення остаточного розрахунку не заявив, таким чином погодившись зі здійсненням з ним остаточного розрахунку на розсуд роботодавця. Так як вимоги позивачем про здійснення з ним розрахунку до дня звернення до суду не заявлялися і про його претензії до роботодавця стало відомо після отримання позовної заяви 11.1.2020 року, відповідач вважає, що підстави для виплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку відсутні. При цьому відповідач звертає увагу суду на існування форс-мажорних обставин – складну економічно-фінансову ситуацію на підприємстві, яка з грудня 2019року призвела до простою, та оголошення в країні карантину у зв`язку з запобіганням поширенню коронавірусу СОВІД-19, що виключає вину підприємства у несвоєчасному здійсненні розрахунку з позивачем і просить суд у задоволенні позовних вимог позивача відмовити повністю.

Встановивши характер спірних правовідносин, дослідивши надані суду докази та надавши їм правову оцінку, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, виходячи з такого.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 в період з 23.11.2018 року по 03.12.2019 року перебував у трудових відносинах з ДП «Вугільна компанія «Краснолиманська». 03.12.2019 року наказом № 3336/к від 03.12.2020 року на підставі ст.38 КЗпП його було звільнено з роботи за власним бажанням, що підтверджується записами його трудової книжки (а.с.8-12).

Згідно довідки ДП «Вугільна компанія «Краснолиманська» від 28.10.2020 року, заборгованість з виплати позивачу заробітної плати складається з заборгованості по несплаченій йому заробітній платі за грудень 2019 року, розмір якої після утримання обов`язкових податків та зборів становить 22884,52грн., іншої заборгованості перед позивачем не існує (а.с.36).

Відповідно до статті 3 Кодексу законів про працю України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються нормами трудового законодавства.

За змістом вимог Закону України «Про оплату праці» основна заробітна плата працівника - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки).

Право позивача на своєчасне отримання розрахунку при звільненні передбачене ст. 115, 116 КЗпП України та ст. 24 Закону України «Про оплату праці».

Відповідно до ч.1 ст.47, ч. 1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми повинні бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Як встановлено судом, вимоги законодавства щодо повного розрахунку з позивачем при його звільненні роботодавцем не виконано, про що свідчить довідка відповідача про наявність заборгованості перед позивачем за грудень 2019 року в розмірі 22884,52 грн., яка розрахована позивачем вже з утриманням підприємством обов`язкових податків та зборів.

Заявляючи вимоги про стягнення з відповідача на його користь заборгованості з заробітної плати, позивач вказує, що ця заборгованість складається з нарахованої, але не виплаченої йому заробітної плати за листопад – грудень 2019року, яка становить 41850,92грн.

Разом з тим, згідно довідки відповідача від 23.12.2020року, заборгованість з заробітної плати за листопад 2019року в сумі 15078,29грн. позивачу виплачена протягом квітня – липня 2020року шляхом перерахування сум на його банківський рахунок: 02.04.2020 – 200грн., 03.04.2020 – 200грн., 08.04.2020 – 200грн., 10.04.2020 – 205,61грн.,14.04.2020 – 200,40грн., 15.04.2020 – 200,50грн., 16.04, 17.04, 22.04, 24.04 і 28.04. 2020 – по 300грн., 08.05.2020 -332,96грн., 20.05.2020 - 901,81грн., 22.05.2020 – 547,43грн.,26.05.2020 – 325,17грн., 29.05.2020 – 2675,06грн., 26.06.2020 – 312,96грн., 26.06.2020 – 615,00грн., 16.07.2020 – 4310,38грн., 23.07.2020 – 2351,01грн. За грудень 2019року позивачу нараховано 23084,52грн. (заробітна плата та компенсація за відпустку), 200грн. з яких перераховано позивачу 26.06.2020року. Залишок заборгованості за грудень 2019року станом на 23.12.2020року становить 22884,52грн. (а.с.56).

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 12, ч.1 ст.81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, і кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Обгрунтовуючи доводи існування заборгованості з заробітної плати в розмірі 41850,92грн., позивач посилається на довідку форми ОК-6, яка не може бути належним доказом, так як містить лише інформацію про місце роботи застрахованої особи, про суму заробітку за кожний місяць окремо, кількість днів страхового стажу, сплату страхових внесків і не підтверджує факт неотримання заробітної плати застрахованою особою та існування заборгованості. Інших доказів на підтвердження заявлених вимог позивачем не надано. Тому вимоги позивача щодо стягнення заборгованості з заробітної плати підлягають частковому задоволенню, а саме в сумі 22884,52грн., які згідно довідки відповідача залишилися не сплаченими позивачу.

Вирішуючи вимоги позивача щодо стягнення з відповідача на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд виходить з такого.

Відповідно до ч.1 ст.117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку. Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою ст.117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.116 цього Кодексу. При цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин.

Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного суду України №13 від 24.12.1999року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. У разі непроведення розрахунку у зв`язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

При цьому розмір середнього заробітку необхідно проводити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100. Згідно з пунктами 2, 5 цього Порядку середня заробітна плата обчислюється виходячи із його заробітної плати за два останніх відпрацьованих місяця, які передували звільненню, а нарахування середньої заробітної плати проводиться виходячи з розміру середньоденної заробітної плати. Відповідно до п. 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Відповідно до довідки відповідача та розрахунку позивача, його середньоденна заробітна плата, спору з визначення якої між сторонами немає, становить 885,39грн. Строк затримки розрахунку позивачем після збільшення позовних вимог визначено 73 робочі дні, починаючи з 12.09.2020 по 24.12.2020року – день постановлення судового рішення, а загальна сума середнього заробітку за час затримки розрахунку – 64633,47грн., що майже втричі більше існуючої заборгованості.

З огляду на те, що відшкодування, передбачене ст.117 КЗпП України, має компенсаційний характер, суд, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також, враховуючи розмір простроченої заборгованості, період затримки її виплати, причину, з якою була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірностість ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, може зменшити його розмір. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Приймаючи до уваги наведене, суд вважає за необхідне з урахуванням розміру існуючої заборгованості з заробітної плати, наведеної відповідачем причини її невиплати, строку звернення позивача за захистом своїх трудових прав (майже через рік після того, як дізнався про порушення свого права), зменшити розмір відшкодування, яке підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за несвоєчасне проведення з ним остаточного розрахунку, до 20000грн., що на думку суду сприятиме досягненню справедливого балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах.

Доводи відповідача про незадовільний фінансовий стан підприємства та те, що позивач, не пред`явивши в день звільнення вимоги про здійснення з ним розрахунку, погодився з виплатою належних йому сум на розсуд роботодавця , суд не бере до уваги, так як вони не ґрунтуються на законі і не звільняють відповідача від передбаченої законом відповідальності, а доказів настання форс-мажорних обставин, підтверджених Торгово-промисловою Палатою України, які б свідчили про відсутність вини підприємства в затримці виплати належних сум у строки, передбачені ст.116 КЗпП України, як підстави для звільнення підприємства від відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, суду не надано.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат в порядку ч.1 ст.141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати за сплату судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в сумі 338,62 грн.

Керуючись ст.ст.2, 5, 12, 13, 141, 259, 263-265, 352, 354, 355 Цивільного процесуального Кодексу України, суд –

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська», про стягнення середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська», код ЄДРПОУ 31599557, місце розташування: м.Родинське, Донецька область, вулиця Перемоги, буд.9, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (податковий номер НОМЕР_1 ), місце реєстрації: АДРЕСА_1 , заборгованість з заробітної плати в сумі 22884 (двадцять дві тисячі вісімсот вісімдесят чотири) грн. 52 коп. без утримання податків та інших обов`язкових платежів та середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні в сумі 20000 (двадцять тисяч) грн. з утриманням податків й інших обов`язкових платежів.

Стягнути з Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» на користь позивача судові витрати в сумі 338 (триста тридцять вісім) грн. 62 коп.

В задоволенні решти вимог відмовити.

Рішення в частині стягнення заробітної плати підлягає негайному виконанню у межах суми платежу за один місяць.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Донецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення і набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Л.І.Клепка