Ухвала суду № 93895734, 24.12.2020, Салтівський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Московський районний суд м. Харкова)

Справа № 643/17975/19

Провадження № 2/643/1184/20

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2020 року Московський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді - Задорожної А.М.,

за участі секретаря судових засідань - Тугайбей В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Харкова цивільну справу за позовною заявою Харківської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів,

ВСТАНОВИВ:

Харківська міська рада в особі представника, що діє на підставі довіреності, звернулась до суду з позовом, в якому просила стягнути з відповідача безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати у сумі 150601,00 грн.

Ухвалою судді від 04 листопада 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження.

До початку судового розгляду від відповідача у справі надійшло клопотання про закриття провадження у справі за позовом Харківська міська рада Харківської області до ОСОБА_1 , посилаючись на те, що даний спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки він, як фізична особа підприємець використовує належну йому нежитлову будівлю в господарській діяльності та земельну ділянку, на якій вона розташована.

Так, згідно статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.

Ухвалюючи рішення по справі, суд першої інстанції помилково прийшов до висновку, що спірні правовідносини підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

Так, реалізуючи дискрецію при визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ, суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

З урахуванням наведеного надзвичайно важливого значення набуває необхідність належного з`ясування судом питання щодо того, про захист яких саме прав особи йдеться.

Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до частини першоїст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.1ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Відповідно до п.1,6 ч.1ст. 20 ГПК України, господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи підприємці; справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи підприємці.

Представник позивача у своїх письмових поясненнях, наданих суду, проти закриття провадження у справі заперечував, зазначивши наступне.

Набуття статусу підприємця не позбавляє людину як учасника суспільних відносин статусу фізичної особи. Натомість, згідно з ч. 8 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

Таким чином, цивільні права й обов`язки фізичної особи, зокрема, право власності об`єктів нерухомого майна та право користування земельною ділянкою, набуваються та здійснюються у порядку реалізації цивільної дієздатності цієї особи.

Відповідно до ст. 319 та 320 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, у тому числі для здійснення підприємницької діяльності.

Відтак, ОСОБА_1 може користуватися земельною ділянкою, на якій розміщений об`єкт нерухомості нежитлового призначення, з різними цілями - як пов`язаними зі здійсненням нею господарської діяльності, так і ні. Сам факт користування такою земельною ділянкою не свідчить про господарський характер відносин.

Суд дослідивши матеріали справи, клопотання відповідача, письмові пояснення позивача дійшов наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Пунктом 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24 жовтня 2011 року N 10 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам" роз`яснено, що при вирішенні питання про те, чи є правовідносини господарськими, а спір господарським, слід виходити з визначень, наведених у ст. 3 ГК України.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 3 ГК України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Пунктом 15 ч. 1 ст. 20 ГПК України передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах між суб`єктами господарювання.

З матеріалів справи убачається, що сторонами у справі є Харківська міська рада та фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , який є платником єдиного податку.

Відповідач використовує належну йому нежитлову будівлю (майстерню) та прилеглу територію по АДРЕСА_1 для здійснення підприємницької діяльності.

Використання відповідачем нежитлової будівлі в господарській діяльності підтверджується і матеріалами справи, а саме витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 06.08.2019 р. № НВ-0003543772019 , в якому зазначено, що земельна ділянка за адресою АДРЕСА_1 з кадастровим номером 6310137500:09:005:0092 зареєстрована як об`єкт цивільних прав 07.12.2017 р. та відноситься до категорії земель - землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення; цільове призначення - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель і споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості (код КВЦПЗ 11.02); вид використання для обслуговування нежитлової будівлі літ. «А-2» (майстерня).

З виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань убачається, що відповідач є фізичною особою підприємцем з 01.01.2012.

За приписами ч. 1ст. 128 Господарського кодексу України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

Отже, правовідносини з користування земельною ділянкою виникли між фізичною особою- підприємцем ОСОБА_1 і Харківською міською радою з приводу здійснення фізичною особою- підприємцем підприємницької діяльності на земельній ділянці, яка належить Харківській міській раді, тобто спірні правовідносини з позивачем стосовно фактичного використання відповідачем земельної ділянки без оформлення належними чином такого використання мають ознаки господарських.

Вищезазначені обставини є вирішальними при розмежуванні юрисдикції та вирішенні питання про підвідомчість даної справи, однак суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув, у порушення вище перелічених норм права прийняв такий позов до розгляду та ухвалив рішення по суті позовних вимог.

З урахуванням наведених норм процесуального права, правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є господарсько-правовими, тому спір підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Відповідно до положень пункту 1 частини 1 статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Керуючись ст. ст. 255, 260, 353, 354 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Закрити провадження по справі за позовом Харківської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів.

Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

До початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Московський районний суд м. Харкова.

Суддя А.М. Задорожна