Рішення № 93886335, 17.11.2020, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/22881/18

провадження № 2/753/1390/20

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" листопада 2020 р. Дарницький районний суд м. Києва в складі

головуючого судді Колесника О.М.

при секретарі Литвин Н.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ „Перший інвестиційний клуб", ПАТ „Платинум Банк", 3-тя особа: державний реєстратор Київської філії Комунального підприємства Вишеньківської сільської ради „Добробут-Гарант" про визнання договорів про відступлення прав вимоги недійсними, скасування державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна,

В С Т А Н О В И В :

В листопаді 2018 позивач звернулаь до суду з позовом до ТОВ «Перший інвестиційний клуб», ПАТ «Платинум Банк», 3-тя особа: державний реєстратор Київської філії Комунального підприємства Вишеньківської сільської ради «Добробут-Гарант» про визнання договорів про відступлення прав вимоги недійсними, скасування державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна, в якому просила визнати недійсним договір від 14.03.2018 року про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги та договір №108К про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги за договором про іпотечний кредит №2.06120953 від 18.12.2006 року між ТОВ «Перший інвестиційний клуб» та ПАТ «Платинум Банк». Крім того, позивач просила скасувати рішення державного реєстратора Київської філії Комунального підприємства Вишеньківської сільської ради «Добробут-Гарант» Бойка О.М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 42349017 від 02.08.2018 щодо державної реєстрації права власності ТОВ «Перший інвестиційний клуб» на предмет іпотеки: квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , запис про право власності: 27311191 від 31.07.2018 року.

Представник позивача Костін К.М. в судовому засіданні вимоги позову підтримав, просив їх задовольнити, пояснивши, що 18.12.2006 року між позивачем та ЗАТ «Міжнародний Іпотечний Банк», правонаступником якого є ПАТ «Платинум Банк», було укладено кредитний договір №2.06120953. Згідно п. 1.2 даного договору, кредит надається позичальнику для рефінансування кредитного боргу за кредитним договором від 29.09.2004 №9-ЗА.1/09-2004К, цільовим призначенням якого було придбання двокімнатної квартири АДРЕСА_1 . З метою забезпечення виконання умов договору №2.06120953 від 18.12.2006 року, за яким банк повинен був надати кредитні кошти, позивач уклала з іпотекодержателем договір іпотеки від 18.12.2006 року, відповідно до якого в іпотеку передано нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_1 . 14.03.2018 року між ПАТ «Платинум Банк» та ТОВ «Перший інвестиційний клуб» укладено договір про відступлення прав вимоги та договір №108К про відступлення права вимоги за договором про іпотечний кредит №2.06120953 від 18.12.2006 року, за яким нібито відбулося відступлення права вимоги за кредитним договором та іпотечним договором, укладеним з позивачем, на користь ТОВ «Перший інвестиційний клуб». 02.08.2018 року Державний реєстратор Київської філії Комунального підприємства Вишеньківської сільської ради «Добробут-Гарант» Бойко О.М. прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 42349017 від 02.08.2018 року, яким здійснив державну реєстрацію права власності ТОВ «Перший інвестиційний клуб» на предмет іпотеки: квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , запис про право власності: 27311191 від 31.07.2018 року. Оскільки кредит за договором №2.06120953 від 18.12.2006 року надавався на споживчі потреби, так як первинний кредит надано на споживчі потреби, тому на дані кредитні правовідносини поширюються норми законодавства про захист прав споживачів, а відтак, ПАТ «Платинум банк», відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів», було зобов`язано при укладенні договору відступлення права вимоги відступати його на користь виключно фінансової установи. Оскільки ТОВ «Перший інвестиційний клуб» не відносить до фінансових установ, у розумінні Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», яка може надавати послуги, у тому числі і у формі факторингу, тому договір від 14.03.2018 року, укладений між ПАТ «Платинум Банк» та ТОВ «Перший інвестиційний клуб», про відступлення прав вимоги та договір №108К про відступлення права вимоги за договором про іпотечний кредит №2.06120953 від 18.12.2006 року, в силу ст. 215 ЦК України, слід визнати недійсними. Крім того, у разі визнання оспорюваного договору, що став підставою для прийняття рішення про державну реєстрацію прав, недійсним, слід скасувати і рішення про державну реєстрацію прав.

Представник відповідача ТОВ «Перший інвестиційний клуб» - Карапетян А.Р. в судовому засіданні вимоги позову не визнав, просив відмовити у їх задоволенні, оскільки оспорюваний договір не відповідає ознакам договору факторингу, а є договором відступлення права вимоги і укладений він відповідно до норм законодавства. А за таких обставин відсутні і підстави для задоволення похідної вимоги про скасування рішення державного реєстратора.

Представник відповідача ПАТ «Платинум Банк» в судове засідання не з`явився, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, однак, як вбачається з відзиву на позовну заяву, відповідач заперечує проти задоволення позову у повному обсязі, оскільки вимоги є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Третя особа в судове засідання не з`явився, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Заслухавши представників позивача та відповідача ТОВ «Перший інвестиційний клуб», дослідивши матеріали справи, суд вважає необхідним у задоволенні позову відмовити, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 29.09.2004 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №9-3AJ/09-2004К, за умовами якого банк надав ОСОБА_1 кредит в сумі 25 600 доларів США для придбання квартири АДРЕСА_1 (а.с.17-19).

18.12.2006 року між позивачем та ЗАТ «Міжнародний Іпотечний Банк», правонаступником якого є ПАТ «Платинум Банк», було укладено кредитний договір №2.06120953 (а.с.20-22).

З метою забезпечення виконання умов, за якими банк надав кредитні кошти, позивач уклав з іпотекодержателем договір іпотеки від 18.12.2006 року, відповідно до якого в іпотеку передано нерухоме майно: квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить іпотекодавцю.

14.03.2018 року, за результатами електронних торгів, оформлених протоколом електронних торгів №UА-ЕА-2018-02-08-000135-а, що були проведені 21.02.2018 в рамках ліквідаційної процедури ПАТ «Платинум Банк», між ПАТ «Платинум банк» та ТОВ «Перший інвестиційний клуб» було укладено договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги за договором про іпотечний кредит (з усіма додатковими договорами та договорами про внесення змін) (а.с.23-24), а також договір №108К про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги за договором іпотеки (а.с.100-101).

16.03.2018 року ОСОБА_1 від ТОВ «Перший Інвестиційний Клуб» було направлено вимогу гро усунення порушень та повернення заборгованості за договором про іпотечний кредит № 2.06120953 від 18.12.2006 року (а.с.98).

Враховуючи, що ОСОБА_1 вимогу залишила без задоволення, ТОВ «Перший Інвестиційний Клуб» звернувся до державного реєстратора Бойка О.М. Київської філії КП Вишеньківської сільської ради «Добробут-Гарант» з метою проведення державної реєстрації права власності в порядку ст. 37 Закону України «Про іпотеку».

На підставі наданих документів державним реєстратором 02.08.2018 року було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 42349017 від 02.08.2018 року про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «Перший Інвестиційний Клуб» (а.с.25-27).

Відповідно до постанови Верховного Суду України від 11.11.2015 року у справі №6-511цс15, від 02.12.2015 року та у справі №6-1341цс15, Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, про типові відсоткові ставки, тощо, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають зобов`язальні відносини, тому до спорів щодо невиконання такого договору положення Закону України «Про захист прав споживачів» не застосовуються.

Отже, практика Верховного Суду України чітко виключає можливість розгляду даного спору за положеннями Закону України «Про захист прав споживачів».

Позивач посилається на ту обставину, що ПАТ «ПЛАТИНУМ БАНК» відступив грошову вимогу до ОСОБА_1 в обмін на грошові кошти в сумі 153762 грн., які ТОВ «Перший Інвестиційний Клуб» зобов`язався сплатити первісному кредитору, тобто фактично відбулося фінансування однієї особи іншою за рахунок передачі останній грошової вимоги до третьої особи, що є основною ознакою договору факторингу. При цьому ТОВ «Перший Інвестиційний Клуб» не є фінансовою установою, отже, не може бути суб`єктом договору факторингу.

При нормативно-правовому обґрунтуванні своїх позовних вимог позивач посилається на правову позицію, викладену у Постанові Великої палати Верховного суду України від 11.09.2018 року по справі № 909/968/16.

Зазначена позиція позивача та її нормативно-правове обґрунтування не відповідають обставинам справи та не можуть бути підставою для задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Так, позивачем не надано оцінки тому факту, що ТОВ «Перший Інвестиційний Клуб» придбав права вимоги не безпосередньо у ПАТ «Платинум Банку», а через відкритий аукціон, який було організовано та проведено Фондом гарантування вкладів фізичних осіб. Тобто в даному випадку сторони при вчиненні оспорюваних правочинів керувались Положенням «Про виведення неплатоспроможного банку з ринку» від 05.07.2012 року, затвердженого Рішенням виконавчої дирекції фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 2 від 05.07.2012 року, згідно якого реалізація майна банку шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов`язання здійснюється шляхом проведення відкритого аукціону. Положення не вимагає проведення аукціону безпосередньо між фінансовими установами банками та небанківськими фінансовими установами, які відповідно до своїх установчих документів та ліцензій мають право надавати кредити, крім кредитних спілок.

Крім того, згідно листа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 28-2886/17 від 03.02.2017 року щодо учасників відкритих торгів (аукціонів) з продажу прав вимог за

кредитними договорами або договорами забезпечення виконання зобов`язання, в якому зазначено, що з моменту набрання чинності рішенням виконавчої дирекції Фонду від 21.11.2016 року № 2526, придбавати права вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов`язання за результатами проведення відкритого конкурсу мають право не тільки банки та небанківські фінансові установи, а й інші юридичні особи, які не віднесені до банків та небанківських фінансових установ, а також фізичні особи.

Отже, в даному випадку, наявна спеціальна норма, яка регламентує правовідносини, що виникли між сторонами оспорюваних правочинів.

Щодо посилання позивача на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного суду України від 11.09.2018 року по справі № 909/968/16, то наведена практика не стосується даного судового розгляду, оскільки правовідносини, щодо яких розглядався спір у вказаній справі виникли не в процедурі ліквідації банку.

В той же час, щодо аналогічного судового спору, який є предметом даного судового розгляду, Верховний суд України у своїй постанові від 21.11.2018 року у справі №161/5127/17 прийшов до висновку, що згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Майно (активи) банку або кількох банків (пули активів) може бути реалізоване у такий спосіб: на відкритих торгах (аукціоні); шляхом продажу безпосередньо юридичній або фізичній особі. Продаж майна (активів) банку у спосіб, передбачений цією частиною, може проводитися в електронній формі (на електронних майданчиках) (частина шоста статті 51 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

За статтею 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).

Нікчемний правочин є недійсним у силу прямої вказівки закону за фактом наявності певної умови (обставини). Натомість оспорюваний правочин ЦК України імперативно не визнає недійсним, допускаючи можливість визнання його таким у судовому порядку за вимогою однієї із сторін або іншої заінтересованої особи, якщо в результаті судового розгляду буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину у порядку, передбаченому процесуальним законом. При цьому, оспорюваний правочин є вчиненим, породжує юридично значущі наслідки, обумовлені нім, й у силу презумпції правомірності правочину за статтею 204 ЦК України вважається правомірним, якщо не буде визнаний судом недійсним.

Таким чином, при вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки, в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Наведена практика Верховного суду України спростовує доводи позивача, що його право будь-яким чином було порушено.

Глава 47 ЦК України регулює загальні положення про зобов`язання, зокрема положення щодо порядку та підстави заміни сторін у зобов`язанні.

Статтею 512 ЦК України визначені загальні підстави та порядок заміни кредитора у зобов`язанні, відповідно якої кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).

Відступлення права вимоги (цесія) за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором. Договір відступлення права вимоги може бути як безоплатним, так і оплатним.

У останньому випадку на відносини цесії розповсюджуються положення про договір купівлі-продажу, оскільки стаття 656 ЦК України передбачає, що предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

Норми цивільного права не встановлюють суб`єктних обмежень як щодо договору купівлі-продажу права вимоги, так і до договору відступлення права вимоги, адже ці договори за своєю правовою суттю є цивільно-правовими зобов`язаннями сторін та не мають відношення до спеціальних галузей права, тож регулюються цивільним законодавством.

Разом з тим, відносини факторингу регулюються нормами глави 73 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 1077 ЦК України за договором факторингу і фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За змістом статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності.

Водночас щодо суб`єктного складу таких правовідносин у частині третій статті 1079 ЦК України зазначено, що фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Згідно пункту 11 частини першої статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» факторинг є фінансовою послугою. Фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів (пункт 5 частини першої статті 1 вказаного Закону).

Разом з тим, законодавець визначив факторинг, як кредитну операцію, про що зазначено у статті 49 Закону України «Про банки та банківську діяльність».

Таким чином, договір факторингу, як договір фінансової послуги, спрямований на фінансування однією стороною іншої сторони шляхом передачі в її розпорядження певної суми грошових коштів. Зазначена послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором.

Однією з відмінних ознак факторингу від інших правочинів, які передбачають відступлення права вимоги, є передача грошових коштів у розпорядження за плату, тобто взамін права вимоги, клієнт отримує послугу, що полягає в передачі грошових коштів у розпорядження на певний час, з обов`язком повернення цих коштів та оплату часу користування ними.

Договір факторингу та купівлі-продажу права грошової вимоги мають відмінності у строках дії таких договорів. Договір купівлі-продажу права грошової вимоги припиняє свою дію після того, як первісний кредитор передав новому кредитору право вимоги до боржника, а новий кредитор оплатив її вартість. Договір факторингу діє і після того як фактор оплатив клієнту вартість грошової вимоги, а клієнт передав фактору право грошової вимоги до третіх осіб, до моменту коли боржник (або клієнт, в разі якщо це передбачено договором факторингу) виплатить факторові кошти за первісним договором.

Такий висновок повністю узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 30.01.2018 року у справі №910/7038/17, а також в інших справах з аналогічним предметом спору, зокрема, у Постанові Верховного суду України від 20.05.2019 року у справі №752/1183/16.

Аналіз наведених норм, а також практики Верховного суду України повністю спростовує доводи позивача про те, що оспорюваний договір відступлення прав вимоги відповідає ознакам договору факторингу, а тому повинен бути визнаний недійсним судом. За таких обставин, суд відмовляє в задоволенні вимоги позивача про визнання недійсним договору від 14.03.2018 року про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги та договір №108К про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги за договором про іпотечний кредит №2.06120953 від 18.12.2006 року.

З підстав недійсності оспорюваних договорів про відступлення прав вимоги позивач вбачає підстави для скасування рішення про реєстрацію права власності на квартиру, що була предметом іпотеки. Будь-яких інших обґрунтувань зазначеної позовної вимоги позивачем не наведено.

Отже, враховуючи недоведеність позовної вимоги про визнання недійсними договорів про відступлення прав вимоги, відсутні і підстави для задоволення похідної позовної вимоги про скасування рішення державного реєстратора.

Керуючись ст.ст. 16, 215, 512, 514, 656, 1077, 1079 ЦК УКраїни ст.ст. 4,7, 9, 12, 13, 19, 76, 81, 89, 223, 259, 263-265, 268, суд -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ „Перший інвестиційний клуб", ПАТ „Платинум Банк", 3-тя особа: державний реєстратор Київської філії Комунального підприємства Вишеньківської сільської ради „Добробут-Гарант" Бойко Олег Миколайович про визнання договорів про відступлення прав вимоги від 14.03.2018 року №108і та №108к недійсними, скасування державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна - квартиру АДРЕСА_1 відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом 30 днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення через Дарницький районний суд м. Києва.

Суддя: