Рішення № 93885949, 29.12.2020, Соснівський районний суд м. Черкас

Справа № 712/10217/15-ц

Провадження 2/712/4/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 грудня 2020 року Соснівський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого судді Романенко В.А.,

за участю секретаря Назаренко М.О.

розглянувши в судовому засіданні у м.Черкаси цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В:

ПАТ «УкрСиббанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 10 листопада 2006 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 , укладено кредитний договір № 11074587000.

Згідно з вимогами ЗУ «Про акціонерні товариства» були внесені зміни в Статут АКІБ «УкрСиббанк», відповідно до яких нове повне найменування банку стало: Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк».

Відповідно до умов кредитного договору, позивач надав ОСОБА_1 кредит (грошові кошти) в іноземній валюті в розмірі 34500 швейцарських франків, а ОСОБА_1 зобов`язалася повернути наданий кредит у повному обсязі не пізніше 09 листопада 2016 року та сплачувати проценти за користування кредитом у розмірі 8,99% річних. Сторони домовились, що за умовами кредитного договору може бути встановлений новий розмір процентної ставки за користування кредитом у разі настання будь-якої з обставин, передбачених договором.

Відповідно до умов договору погашення кредиту відбувається шляхом сплати ануїтетних платежів в розмірі 437,00 швейцарських франків, 10-го числа кожного місяця.

09 лютого 2010 року між банком та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 2 до кредитного договору, відповідно до умов якого змінено кінцевий термін повернення кредиту, не пізніше 09 грудня 2016 року та змінено розмір ануїтетного платежу за договором.

З метою забезпечення своєчасного і повного виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором, між позивачем та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 58151 від 10 листопада 2006 року.

Відповідно до умов договору поруки, відповідач ОСОБА_2 зобов`язався відповідати у повному обсязі та виконання ОСОБА_1 усіх зобов`язань, що виникли з кредитного договору. Відповідальність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є солідарною.

Позивач виконав взяті на себе зобов`язання в повному обсязі. Всупереч умов кредитного договору ОСОБА_1 не здійснює платежів для погашення кредиту з червня 2014 року, чим порушує взяті на себе договірні зобов`язання.

23 червня 2015 року відповідачам направлені вимоги про погашення заборгованості, однак станом на 19.08.2015 року, вимоги банку залишені без задоволення.

Згідно з п. 8.1 кредитного договору за порушення термінів повернення кредиту, та/або процентів за кредит, та/або комісій, відповідач сплачує позивачу додатково до встановленої процентної ставки за кредит пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від гривневого еквіваленту суми простроченого платежу, сума якого (еквіваленту) розраховується за офіційним обмінним курсом НБУ гривні до валюти заборгованості станом на дату нарахування такої пені.

Таким чином, станом на 19.08.2015 року, заборгованість ОСОБА_1 по поверненню кредитних коштів, сплаті процентів за користування кредитом, становить 11523,26 швейцарських франків, з яких: 10907,19 швейцарських франків - кредитна заборгованість, в тому числі прострочена заборгованість з червня 2014 року - 4202,79 швейцарських франків; 616,07 швейцарських франків - заборгованість по процентам.

Заборгованість ОСОБА_1 по сплаті пені за несвоєчасне погашення кредиту та процентів станом на 19.08.2015 року складає 20604,38 грн., з яких: 19343,37 грн. - пеня за прострочення сплати кредиту; 1261,01 грн. - пеня за прострочення сплати процентів.

Просять ухвалити рішення про стягнення на їх користь з відповідачів в солідарному порядку суму боргу по поверненню кредитних коштів, процентів за користування кредитом за кредитним договором № 11074587000 від 10.11.2006 року в розмірі 11523,26 швейцарських франків та пеню за несвоєчасне погашення заборгованості по кредиту та відсоткам в розмірі 20604,38 грн. та суму сплаченого судового збору.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, скерував до суду заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

ОСОБА_1 та її представник в судове засідання не з`явились, від останнього надійшло клопотання про розгляд справи без його участі та участі відповідача. На попередніх судових засіданнях заперечували проти задоволення позовних вимог. Проти задоволення позовних вимог заперечують з підстав викладених у відзиві та поясненнях.

ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, причини неявки суду не повідомив, про день та час розгляду справи був повідомлений належним чином, з заявами та клопотаннями до суду не звертався.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні факти та відповідні правовідносини, які регулюються нормами цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК).

У відповідності з ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Згідно зі статтею 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» №14 від 18 грудня 2009 року передбачено, що рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі (частина перша статті 263 ЦПК).

Судом встановлено, що 10 листопада 2006 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 , укладено кредитний договір № 11074587000.

Згідно з вимогами ЗУ «Про акціонерні товариства» № 514-VI від 17.09.2008 року були внесені зміни в Статут АКІБ «УкрСиббанк», відповідно до яких нове повне найменування банку стало: Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк». Згідно з положенням Цивільного кодексу України та Закону України «Про акціонерні товариства» дані зміни не є реорганізацією або ліквідацією юридичної особи АКІБ «УкрСиббанк».

Відповідно до умов кредитного договору, позивач надав ОСОБА_1 кредит (грошові кошти) в іноземній валюті в розмірі 34500 швейцарських франків, а ОСОБА_1 зобов`язалася повернути наданий кредит у повному обсязі не пізніше 09 листопада 2016 року та сплачувати проценти за користування кредитом у розмірі 8,99% річних. Сторони домовились, що за умовами кредитного договору може бути встановлений новий розмір процентної ставки за користування кредитом у разі настання будь-якої з обставин, передбачених договором.

Відповідно до умов договору погашення кредиту відбувається шляхом сплати ануїтетних платежів в розмірі 437,00 швейцарських франків, 10-го числа кожного місяця.

09 лютого 2010 року між банком та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 2 до кредитного договору, відповідно до умов якого змінено кінцевий термін повернення кредиту, не пізніше 09 грудня 2016 року та змінено розмір ануїтетного платежу за договором.

З метою забезпечення своєчасного і повного виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором, між позивачем та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 58151 від 10 листопада 2006 року.

Відповідно до умов договору поруки, відповідач ОСОБА_2 зобов`язався відповідати у повному обсязі та виконання ОСОБА_1 усіх зобов`язань, що виникли з кредитного договору. Відповідальність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є солідарною.

Згідно ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченою порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (солідарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно до ст. 543 ЦК України, у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-якого з них окремо.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої особи (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ст. 509 ЦК України).

Позивач виконав взяті на себе зобов`язання в повному обсязі.

Позивач зазначає, що в супереч умов кредитного договору ОСОБА_1 не здійснює платежів для погашення кредиту з червня 2014 року, чим порушує взяті на себе договірні зобов`язання.

23 червня 2015 року відповідачам направлені вимоги про погашення заборгованості, однак станом на 19.08.2015 року, вимоги банку залишені без задоволення.

Згідно з п. 8.1 кредитного договору за порушення термінів повернення кредиту, та/або процентів за кредит, та/або комісій, відповідач сплачує позивачу додатково до встановленої процентної ставки за кредит пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від гривневого еквіваленту суми простроченого платежу, сума якого (еквіваленту) розраховується за офіційним обмінним курсом НБУ гривні до валюти заборгованості станом на дату нарахування такої пені.

Позивач зазначає, що станом на 19.08.2015 року, заборгованість ОСОБА_1 по поверненню кредитних коштів, сплаті процентів за користування кредитом, становить 11523,26 швейцарських франків, з яких: 10907,19 швейцарських франків - кредитна заборгованість, в тому числі прострочена заборгованість з червня 2014 року - 4202,79 швейцарських франків; 616,07 швейцарських франків - заборгованість по процентам.

Заборгованість ОСОБА_1 по сплаті пені за несвоєчасне погашення кредиту та процентів станом на 19.08.2015 року складає 20604,38 грн., з яких: 19343,37 грн. - пеня за прострочення сплати кредиту; 1261,01 грн. - пеня за прострочення сплати процентів.

Відповідно до ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлено обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів належних йому.

14 вересня 2017 року ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси призначено по даній справі судово-економічну експертизу, за клопотанням представника відповідача ОСОБА_1 .

Відповідно до висновків експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи у цивільній справі № 712/10217/15-ц (провадження № 2/712/42/17) від 30 липня 2018 року № 1209/17-23:

1. Виходячи з даних виписки по руху коштів на поточному рахунку позичальника № НОМЕР_1 , відкритому у швейцарських франках, банк 10.11.2006 об 11 год. 08 хв. 08 сек. зарахував на зазначений поточний рахунок кредитні кошти у сумі 34500,00 швейцарських франків, та цього ж дня об 11 год. 26 хв. 26 сек. відобразив операцію по перерахуванню коштів у суму 34500,00 швейцарських франків для продажу на Міжбанківському валютному ринку України.

О 14 год. 06 хв. 47 сек. 10.11.2006 банк відобразив операцію по зарахуванню коштів у сумі 135240,00 грн., отриманих від продажу валюти у сумі 34500,00 швейцарських франків на Міжбанківському валютному ринку України, на поточний рахунок позичальника № НОМЕР_2 , відкритий у національній валюті, відкриття якого умовами кредитного договору не передбачено.

Вищеназвані операції на рахунках бухгалтерського обліку відображені правильно.

2. Відповідно до нормативних та підзаконних актів, які діяли на момент укладення договору про надання споживчого кредиту від 10.11.2006 № 11074587000, єдиним можливим шляхом видачі фізичній особі-резиденту ОСОБА_1 готівкового кредиту у швейцарських франках є: відкриття позичальнику ОСОБА_1 позичкового рахунку у швейцарських франках; відкриття позичальнику ОСОБА_1 поточного рахунку у швейцарських франках; перерахування коштів у швейцарських франках із позичкового рахунку на поточний рахунок; видача позичальнику ОСОБА_1 готівки у швейцарських франках на руки із поточного рахунку на підставі заяви на видачу готівки.

При цьому 10.11.2006 швейцарські франки у сумі 34500,00 грн. з поточного рахунку ОСОБА_1 , відкритого у швейцарських франках банком перераховані для продажу на Міжбанківському валютному ринку України.

За результатами продажу швейцарських франків 10.11.2006 на поточний рахунок ОСОБА_1 , відкритий у національній валюті, банком зараховані кошти у загальній сумі 135240,00 грн., із яких кошти у сумі 134125,00 грн. перераховані на поточний рахунок ПП «Надія».

Готівкою швейцарські франки у сумі 34500,00 ОСОБА_1 не отримувала.

3. Дослідити питання щодо наявності у банку станом на 10.11.2006 валютних коштів (швейцарських франків у сумі 34500,00) для здійснення видачі кредиту ОСОБА_1 не видається за можливе, у зв`язку з ненаданням банком необхідних документів.

4. Дослідити питання чи проводилась в дійсності валюта операція з продажу 10.11.2006 незалежних ОСОБА_1 валютних коштів 34500,00 швейцарських франків на Міжбанківському валютному ринку України НБУ із використанням засобів Системи підтвердження угод МВРУ, не видається за можливе.

5. Документальне оформлення АКІБ «УкрСиббанк» банківських операцій за 10.11.2006 з руху грошових коштів на рахунках № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 , відкритих на ім`я позичальника ОСОБА_1 не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки позичальник ОСОБА_1 повинна була отримати грошові кошти у швейцарських франках на поточний рахунок, а з поточного рахунку на руки за заявою на видачу готівки.

Фактично, швейцарські франки у сумі 34500,00 банком продані на Міжбанківському валютному ринку України за національну валюту, яка зарахована на поточний рахунок позичальника, відкритий у національній валюті (відкриття якого умовами кредитного договору не передбачено), та в подальшому перерахована на поточний рахунок ПП «Надія».

На думку експерта, кредит за договором № 11074587000 від 10.11.2006 ОСОБА_1 в дійсності наданий у національній валюті.

6. Дослідження питання, чи були допущені фінансові порушення АКІБ «УкрСиббанк» при здійсненні банківських операцій із зарахування на рахунок позичальника ОСОБА_1 валютних коштів за кредитним договором №11074587000 від 10.11.2006, а також в ході продажу за гривню на МВРУ (або в інший спосіб) валютних коштів в суму 34500,00 швейцарських франків, описано по тексту висновку.

7. Дослідити питання, чи відповідає наявний у матеріалах справи розрахунок заборгованості по сплаті тіла кредиту, відсотків, пені умовам кредитного договору №11074587000 від 10.11.2006, додатковим угодам та розрахунковим документам щодо видачі й погашення кредиту не видається за можливе, оскільки на виконання клопотань судового експерта банком не надані: виписка по руху коштів на рахунку № НОМЕР_3 , у якій банком повинні відображатися суми коштів, внесених позичальником у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором за період з 10.11.2006 по 19.08.2015; виписка по руху коштів на позичковому рахунку позичальника № НОМЕР_4 за період з 10.11.2006 по 19.08.2015; виписка по руху коштів на рахунку обліку простроченої заборгованості по тілу кредиту № 2207__ за період 10.11.2006 по 19.08.2015; виписка по руху коштів на рахунку нарахованих та сплачених процентів за користування кредитом № 2208__ за період з 10.11.2006 по 19.08.2015; виписка по руху коштів на рахунку обліку простроченої заборгованості по процентах за користування кредитом № 2209__ за період з 10.11.2006 по 19.08.2015; виписки по руху коштів на рахунках нарахованої та сплаченої позичальником пені.

8. Враховуючи те, що на виконання клопотань судового експерта виписка по руху коштів на рахунку № НОМЕР_3 банком не надана, то порівняти чи правильно та повно здійснені ПАТ «УкрСиббанк» нарахування та враховані сплачені ОСОБА_1 суми поточної заборгованості за відсотками та кредитом, пенею по простроченому кредиту та відсотках відповідно до кредитного договору № 11074587000 від 10.11.2006 не видається за можливе.

9. Виходячи із дослідницької частини висновку, дослідити питання, в чому полягає невірність та невідповідність розрахунку заборгованості, складеного банком, умовам кредитного договору від 10.11.2006 № 11074587000, не видається за можливе, оскільки на виконання клопотань судового експерта банком не надана виписка по руху коштів на рахунку № НОМЕР_3 , та виписки по руху коштів на рахунках: обліку строкової заборгованості по тілу кредиту, обліку простроченої заборгованості по тілу кредиту, обліку нарахованих та сплачених процентів за користування кредитом, обліку прострочених процентів за користування кредитом, обліку нарахованої та сплаченої пені.

Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 15 березня 2019 року по даній справі, за клопотанням представника відповідача ОСОБА_1 призначена додаткова судово-економічна експертиза.

Згідно висновку експерта за результатами проведення додаткової судової економічної експертизи від 03 квітня 2020 року № 2221/19/352-354/20-23:

1. В ході дослідження, в межах первинних документів, наданих ПАТ «УкрСиббанк» на дослідження в судовому засіданні, не підтверджується у банку валютних коштів (швейцарських франків в сумі 345000) для здійснення видачі кредиту ОСОБА_1 станом на 10.11.2006 року.

2. В ході дослідження не можливо підтвердити, що наявний у матеріалах справи розрахунок заборгованості по сплаті тіла кредиту, відсотків, пені відповідає умовам кредитного договору № 11074587000 від 10.11.2006 року та розрахунковим документам щодо видачі й погашення кредиту.

Так, сума заборгованості за кредитним договором від 10.11.20006 № 11074587000, за умови повного підтвердження видачі кредиту на суму 34500,00 швейцарських франків та за умови повного зарахування коштів, сплачених на погашення кредиту, розрахункова складе по тілу кредиту 10829,94 швейцарських франків та по процентах - 513,87 швейцарських франків. Крім того, пеня за несвоєчасне погашення процентів за умовами кредитного договору складатиме 1046,95 грн., а за умови застосування обмеження по ст. 18 Закону про захист прав споживачів, сума пені складе 872,46 грн.

3. Не задоволення судом клопотань судового експерта щодо надання виписки по руху коштів на рахунку № НОМЕР_3 , не дає можливості повністю підтвердити правильність та повноту зарахування ПАТ «УкрСиббанк» коштів, сплачених ОСОБА_1 на погашення суми поточної заборгованості за відсотками та кредитом, пенею по простроченому кредиту та відсотках відповідно до кредитного договору від 10.11.2006 № 11074587000.

4. По причині відсутності графіків погашення кредиту до кредитного договору та додаткової угоди № 2 не можливо визначити суму прострочення по сплаті основного боргу і відповідно не можливо розрахувати пеню за прострочення.

Метод розрахунку та розмір пені суперечать вимогам Цивільного кодексу та Закону про захист прав споживачів.

Банком в окремих випадках здійснювалося нарахування процентів за користування кредитом, виходячи із процентної ставки - 17,98% річних, тоді як умовами кредитного договору така процентна ставка не визначена.

У статті 627 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлено строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

У відповідності до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

В силу дії ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов`язання у встановлений договором строк.

Статтею 611 ЦК України встановлено правові наслідки порушення зобов`язання, за змістом якої у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема неустойка.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 1055 ЦК України договір кредиту складений в простій письмовій формі, у відповідності із законом.

Частиною 2 ст. ст. 1050 ЦК України встановлено, що якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Статтею 543 ЦК України встановлено, що у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників)кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом,так і від будь-кого з них окремо.

Згідно з ч. 1ст. 553 Цивільного Кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором за виконання Боржником свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язань боржником.

Відповідно до ч. 1-2 ст. 554 Цивільного Кодексу України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено Договором поруки.

Відповідно до ч.ч. 2,3 ст. 533 ЦК України, якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Відповідно до ст.ст. 192, 533 ЦК України та ст. 5 Декрету КМУ від 19.02.1993 року №15-93 Про систему валютного регулювання і валютного контролю вирішуючи спір про стягнення боргу за кредитним договором в іноземній валюті, суд повинен установити наявність в банку ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями, а встановивши вказані обставини, - стягнути грошову суму в іноземній валюті.

Заборону надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України встановлено Законом України від 22 вересня 2011 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», який набрав чинності 16 жовтня 2011 року.

В даному випадку 10 листопада 2006 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 11074587000.

Отже, з огляду на правила дії законів у часі, недодержання вимог статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», які внесені 22 вересня 2011 року, не може бути підставою для визнання недійсними умов кредитного договору, укладеного до набрання чинності вказаних змін.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.

При цьому, Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Тобто, відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет № 15-93, діяв на момент укладення договору), Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

Декретом № 15-93 встановлено режим здійснення валютних операцій на території України, визначено загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов`язки суб`єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства.

У статті 5 Декрету № 15-93 визначено, що операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України.

Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв`язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Згідно статті 1 Декрету № 15-93, комерційні банки не входять до категорії «резидентів» та «нерезидентів» та змістом вказаного Декрету не передбачено обов`язку банку в отриманні індивідуальної ліцензії на передачу іноземної валюти в позику.

Крім того, 09 лютого 2019 року Декрет № 15-93 втратив чинність у зв`язку із введенням в дію Закону України «Про валюту і валютні операції», за змістом частини першої статті 9 якого банки надають банківські та інші фінансові послуги, якщо вони є валютними операціями, на підставі банківської ліцензії.

Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Як установлено ст. 533 ЦК України, грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Заборони на виконання грошового зобов`язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Такий правовий висновок наведено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

Відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові від 16 січня 2019 року при розгляді справи №373/2054/16-ц, провадження №14-44, Велика Палата Верховного Суду виклала такий правовий висновок стосовно стягнення заборгованості в іноземній валюті:

«Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.

Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України.

У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику».

Як вбачається із матеріалів справи, представником позивача надано суду копію банківської ліцензії, копію дозволу з додатком на здійснення операцій з валютними цінностями, а тому, стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту № 11074587000 (при застосуванні ануїтентної схеми погашення) від 10.11.2006 року слід здійснювати в швейцарських франках.

Приймаючи до уваги, що кредит банком був правомірно наданий відповідачу ОСОБА_1 в іноземній валюті, то стягнення боргу саме в іноземній валюті не буде суперечити вимогам законодавства.

Відповідно до статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 2 статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін і враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, в судовому засіданні досліджено кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів (п.27 Постанови ПВС України від 12.06.2009 року №2 "Про практику застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції").

Згідно ст.ст. 10 - 13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3 ) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

У відповідності до ст. ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин ( фактів ), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ( Проніна проти України, № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

У відповідності до ч. 1 та 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (наприклад, рішення від 21 січня 1999 року в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007 року в справі «Красуля проти Росії», від 05 травня 2011 року в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 09 грудня 1994 року в справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 01 липня 2003 року в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 07 червня 2008 року в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Виходячи з наведеного, дослідивши усі надані сторонами докази у їх сукупності, перевіривши відповідність позовних вимог діючому законодавству України, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позову ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , оскільки протягом розгляду справи було встановлено, що між сторонами існували договірні відносини, які виникли внаслідок укладання договору про надання споживчого кредиту № 11074587000 та договору поруки. Через порушення умов договору з боку позичальника своєчасне погашення кредиту та відсотків не відбулося, внаслідок чого виникла заборгованість за кредитом та відсотками, яку відповідач у добровільному порядку не погасив, тому банком - позивачем відповідно до умов кредитного договору була нарахована пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами. Таким чином, суд вважає за необхідне врахувати висновки експертизи та стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 11343,81 швейцарських франків, пені в розмірі 872,46 грн.

На підставі ст. 141 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір» до стягнення з відповідачів на користь позивача підлягають стягненню судові витрати - судовий збір по 1313,37 грн. з кожного.

Керуючись ст.ст.6 – 13, 81, 141, 200, 206, 258, 259, 263-265, 273, 354 ЦПК України, ст.ст. 3, 203, 204, 258, 267, 526, 527, 530, 533, 551, 559, 616, 1050, 1054 ЦК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволити частково.

Стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 11343,81 швейцарських франків, пені в розмірі 872,46 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» судовий збір в розмірі 1313,37 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» судовий збір в розмірі 1313,37 грн.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Головуючий: Романенко В.А.

Повний текст рішення суду виготовлений 29 грудня 2020 року.