Рішення № 93870939, 28.12.2020, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

28 грудня 2020 року Справа № 918/502/20

Господарський суд Волинської області у складі судді Слободян О.Г., за участю секретаря судового засідання Лівандовського Т.Г.,

представника позивача: Самойленка С.А.,

представника відповідача: Дунець Г.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Фізичної-особи підприємця Каваса Віктора Степановича

до відповідача: Акціонерного товариства "Українська залізниця"

про визнання договору оренди поновленим

встановив: позивач - ФОП Кавас Віктор Степанович звернувся до господарського суду з позовом до відповідачів: ВСП "Рівненсько-Тернопільське територіальне управління" філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" АТ "Українська залізниця"; АТ "Українська залізниця" про визнання договору оренди державного індивідуально визначеного (нерухомого та іншого) майна, що належить до державної власності, № 581 від 20 грудня 2010 року поновленим на той самий строк, на тих самих умовах, тобто на 2 роки 364 дні - до 29 червня 2021 року.

Обгрунтовуючи свої позовні вимоги позивач зазначає, що з 30.06.2018 по даний час договір оренди продовжує виконуватися обома сторонами на зальних умовах, а це і користування орендованим майном, і виконання зобов`язань в частині оплати розрахунків в формі попередньої оплати, які проводились позивачем в передбачені договором терміни і у встановлених розмірах. Крім того, сторонами не виконано п.10.4 Договору щодо надіслання заяви про припинення або зміну умов договору протягом 1 місяця після закінчення терміну його дії. Акт приймання-передавання майна з об`єктивних причин не підписано. А тому даний договір є продовжений сторонами.

Ухвалою суду від 30.09.2020р. постановлено прийняти справу до свого провадження, справу розглядати за правилами загального позовного провадження.

20.10.2020р. представник відповідача надіслав на адресу суду відзив на позовну заяву (вх.№01-57/6615/20), в якому заперечив проти позову та просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Зазначив, що додатковим договором від 24.04.2018 сторонами було погоджено дію договору до 30.06.2018 без подальшого продовження. На адресу позивача неодноразово надсилалися листи про припиненя договору та нарахування ненустойки. Крім того, відповідач зветрався до суду з позовами до позивача про стягнення неустойки та виселення з орендованого приміщення, що свідчить про небажання відповідача продовжувати договір оренди № 581 від 20 грудня 2010 року.

Ухвалою суду від 24.11.2020р. продовжено строк підготовчого провадження до 28.12.2020р.

11.12.2020р. представник позивача надіслав на адресу суду відповідь на відзив (вх.№01-57/7755/20), в якій заперечив щодо доводів відповідача, викладених у відзиві, просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. При цьому послався на те, що жодного листа від відповідача про припинення дії договору оренди не отримував. Оплата орендної плати у звичному договірному порядку та неповернеення коштів з цільовим призначенням "орендна плата" є достатнім підтвердженням продовження строку дії договору оренди в порядку ст.17 ЗУ "Про оренду державного та коимунального майна". Зважаючи на те, що на дату закінчення строку дії договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку в орендаря було відсутнє заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, вважає, що договір оренди укладений між сторонами та не є припиненим.

Ухвалою суду від 16.12.2020 замінено первісного відповідача-1 - Виробничий структурний підрозділ "Рівненсько-Тернопільське територіальне управління" філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" належним відповідачем - Акціонерним товариством "Українська залізниця"; закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на "28" грудня 2020 р.

28.12.2020 на адресу суду від представника відповідача надійшло заперечення (вх.№01-57/8050/20), в якому останній зазначив, що підприємець Кавас В.С. підписав додатковий договір від 25.04.2018, а відтак погодився з його умовами про те, що Договір діє до 30.06.2018 включно без подальшого продовження, що свідчитть про його обізнаність із волевиявленням орендодавця щодо подальшої дії договору. Крім того вквазує, що товариством дотримано вимоги чинного законодавства, якими врегульовано порядок та строк повідомлення орендаря про відмову від продовження дії договору оренди.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити позов.

Представник відповідача проти позову заперечив, просив відмовити в позові повністю.

Дослідивши наявні у справі письмові докази, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд встановив наступне.

20 грудня 2010 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Волинській області (Орендодавець) та ФОП Кавасом В.С. (Орендар) було укладено договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності № 581.

Відповідно до п.п. 1.1-1.2 Договору, Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно: будівлю кафе № 6 площею 80,3 кв. м. (реєстровий номер 01059900.30041.АААВВИ348) з благоустроєм (площадка площею 71,41 кв. м), ВП “Станція Ковель” ДТГО “Львівська залізниця” (далі — майно), що знаходиться за адресою: Волинська область, м.Ковель, бульвар Лесі Українки, 39-В та перебуває на балансі ВП “Станція Ковель” ДТГО “Львівська залізниця” (далі- Балансоутримувач), вартість якого визначена згідно зі звітом про оцінку станом на 31.07.2010, суб`єктом оціночної діяльності-приватним підприємцем Янчуком О.Г. і становить за незалежною оцінкою 175185,00 грн без врахування ПДВ. Майно передається в оренду з метою використання його для здійснення торгівлі непродовольчими та продовольчими товарами, крім товарів підакцизної групи.

Орендна плата визначається за результатами конкурсу на право оренди державного майна і становить 2740,00 грн за базовий місяць оренди (вересень 2010 року) без ПДВ (п.3.1 Договору).

Орендар зобов`язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату (п.5.3 Договору).

Згідно п.п.5.9 - 5.10 Договору Орендар зобов`язаний щомісячно до 12 числа, наступного за звітним, надавати Орендодавцеві інформацію про перерахування орендної плати за попередній місяць; на вимогу Орендодавця проводити звіряння взаєморозрахунків по орендних платежах і оформляти відповідні акти звіряння. У разі припинення або розірвання Договору оренди повернути Балансоутритмувачу, за погодження з Орендодавцем, орендоване Майно в належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, з врахуванням нормального фізичного стану та відшкодувати Балансоутримувачу збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) орендованого майна з вини Орендаря.

Умовами п.10.7 Договору передбачено, що його чинність припиняється внаслідок, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено.

Відповідно до п.п.10.9 - 10.11 Договору у разі припинення або розірвання цього Договору майно протягом трьох робочих днів повертається Орендарем Балансоутримувачу за погодженням з Орендодавцем. У разі, якщо Орендар затримав повернення майна, він несе ризик його випадкового знищення або випадкового пошкодження. Майно вважається поверненим Балансоутримувачу з моменту підписання сторонами акта приймання-передавання за погодженням з Орендодавцем. Обов`язок щодо складання акта приймання-передавання про повернення майна покладається на Орендаря. Якщо Орендар не виконує обов`язку щодо повернення майна, Орендодавець має право вимагати від Орендаря сплати неустойки у розмірі подвійної орендної плати за користування майном за час прострочення.

В подальшому до даного договору оренди між сторонами було укладено додаткові договори: №1 від 01.11.2012, №2 від 18.12.2013, №3 від 15.07.2014, №4 від 19.12.2014, №5 від 31.03.2015, №6 від 20.07.2015 та додаткові договори від 29.01.2016, від 26.10.2016, від 31.03.2016, від 30.06.2016, від 01.08.2016, від 17.11.2016, від 15.12.2017, від 11.07.2017, від 07.04.2017, від 09.01.2018, від 25.04.2018.

Додатковим договором від 25.04.2018 викладено пункт 10.1 Договору оренди в наступній редакції: “ цей договір діє з 01.04.2018 до 30.06.2018 включно без подальшого продовження”.

Договір оренди нерухомого майна та додаткові договори до нього підписані сторонами та завірені їх печатками без зауважень та заперечень.

Вказуючи на своє непогодження на продовження дії договору оренди № 581 від 20.12.2010 року, відповідач 27.04.2018 за підписом першого заступника директора філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» Ю.Б. Мруця та головного бухгалтера О.П. Красносільської на адресу ФОП Каваса В.С. надіслав заяву № ФБМЕС-01/237 ФОП Кавасу В.С. про припинення дії договору оренди № 581 від 20.12.2010 року та необхідності повернення орендованого майна.

Також, 30.07.2018 позивач на адресу відповідача надіслав лист № 2138 від 23.07.2018, яким повідомлено останнього про те, що у разі невиконання обов`язку щодо повернення майна буде нараховуватися неустойка у розмірі подвійної орендної плати за користування майном за час прострочення.

10.03.2020 за №220 та 18.05.2020 за №377 відповідач звертався з листами до позивача про повернення майна у зв`язку із закінченням терміну дії договору оренди.

Крім того, після закінчення терміну дії договору оренди № 581 від 20.12.2010 відповідач звертався до господарського суду з позовами про стягнення нарахованої неустойки у розмірі подвійної плати за користування майном та виселення позивача із займаного приміщення. Позови відповідача були задоволені судом, рішення у справах набрали законної сили (справи №903/788/19 та №903/256/20).

Як було встановлено судами у вищезазначених справах, термін дії договору оренди закінчився 30.06.2018, отже, договір оренди припинив свою дію у зв`язку із закінченням строку. Однак, позивач, незважаючи на листи відповідача про припинення дії договору оренди, не повернув орендоване майно шляхом підписання акту приймання-передачі згідно умов договору та не звільнив займане приміщення.

Не погоджуючись із діями відповідача та вважаючи, що договір оренди є укладеним між сторонами та не припиненим, позивач звернувся до суду з позовом про визнання поновленим договору оренди №581 від 20.12.2010 на той самий строк, на тих самих умовах, тобто на 2 роки 364 дні - до 29 червня 2021 року.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Згідно ст.759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Частиною 2 ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено, що договір оренди припиняється, зокрема, в разі закінчення строку, на який його було укладено.

У відповідності до ч.1, 2 ст.763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором. Якщо строк найму не встановлений, договір найму вважається укладеним на невизначений строк.

Кожна із сторін договору найму, укладеного на невизначений строк, може відмовитися від договору в будь-який час, письмово попередивши про це другу сторону за один місяць, а у разі найму нерухомого майна - за три місяці. Договором або законом може бути встановлений інший строк для попередження про відмову від договору найму, укладеного на невизначений строк.

Якщо наймодавець не передає наймачеві майно, наймач має право за своїм вибором:

1) вимагати від наймодавця передання майна і відшкодування збитків, завданих затримкою;

2) відмовитися від договору найму і вимагати відшкодування завданих йому збитків ст.766 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.777 ЦК України, наймач, який належно виконує свої обов`язки за договором найму, після спливу строку договору має переважне право перед іншими особами на укладення договору найму на новий строк. Наймач, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору найму на новий строк, зобов`язаний повідомити про це наймодавця до спливу строку договору найму у строк, встановлений договором, а якщо він не встановлений договором, - в розумний строк.

Частина 1 статті 285 Господарського кодексу України, орендар має переважне право перед іншими суб`єктами господарювання на продовження строку дії договору оренди.

Згідно до ч 3 ст.17 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” (в редакцій від 24.05.2016), після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов`язки за договором, має переважне право, за інших рівних умов, на укладення договору оренди на новий - термін, крім випадків, якщо орендоване майно необхідне для потреб його власника. У разі якщо власник має намір використовувати зазначене майно для власних потреб, він повинен письмово попередити про це орендаря не пізніше ніж за три місяці до закінчення терміну договору.

Відповідач зазначає, що позивач помилково ототожнює правові інститути продовження строку дії договору на той самий строк та на тих самих умовах внаслідок мовчазної згоди сторін, шо вбачається у відсутності повідомлення протягом місяця після закінчення строку дії договору, та реалізації права на першочергове укладення договору на новий строк, результатом якого є не продовження строку дії договору на той самий строк та на тих самих умовах, а укладення нового договору (наведена позиція зазначена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 по справі № 910/719/19 (пункт 6.26 постанови).

Крім того, суть правового інституту переважного права на укладення нового договору полягає у використанні добросовісним орендарем переважного права саме перед іншими особами на укладення нового договору. Застосування наведеного правового інституту стосовно державного нерухомого майна можливо виключно за умови реалізації органами державної влади та державними підприємствами права оренди нерухомого майна на конструктивній основі, коли і можлива участь інших осіб. Натомість, застосування інституту пролонгації договору можливе виключно у відносинах між орендодавцем та орендарем за існуючим договором, що виключає участь інших осіб та будь-який конкурентний діалог.

З наведеного вбачається неможливість застосування до спірних відносин вищенаведених приписів, а отже і необґрунтованість позиції позивача.

Враховуючи викладене, до застосування у спірних відносинах підлягають виключно правові норми, якими врегульовано порядок повідомлення орендодавцем орендаря про відмову від продовження строку дії договору оренди.

Частина друга статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" не встановлює форму заяви про припинення договору оренди. Така вимога може бути викладена однією із сторін у листі, телеграмі, факсограмі тощо. Істотне значення у цьому випадку має зміст такої заяви, оскільки вимога обов`язково повинна бути спрямована на припинення або зміну умов договору оренди, та її направлення у межах строку встановленого законом. Таким чином, сторони не обмежені в праві заявити про припинення або зміну договору як протягом одного місяця після закінчення договору, так і в будь-який час протягом всього строку дії такого договору.

Така позиція викладена в постановах Верховного Суду у справі №906/739/18 від 08.07.2018; №906/742/18 від 02.07.2018; № 906/743/18 від 02.07.2018.

Як зазначалося вище, відповідач - АТ “Укрзалізниця” надсилав позивачу заяву №ФБМУС-01/237 від 27.04.2018, в якій повідомив ФОП Каваса В.С., що після закінчення строку дії зазначеного договору оренди на наступний період договір продовжуватись не буде, а також лист №1738 від 23.07.2018 про те, що у разі невиконання обов`язку щодо повернення майна буде нараховуватися неустойка у розмірі подвійної орендної плати за користування майном за час прострочення.

Отже, АТ “Українська залізниця” дотримано вимоги чинного законодавства, якими врегульовано порядок та строк повідомлення орендаря про відмову від продовження строку дії договору оренди.

Водночас, саме по собі підписання сторонами додаткової угоди про продовження строку дії договору із застереженням про відмову від подальшого його продовження є окремим достатнім повідомленням орендаря про відповідний намір орендодавця.

З огляду на вищезазначені положення законодавства, строк дії договору оренди державного індивідуально визначеного (нерухомого та іншого) майна, що належить до державної власності № 581 від 26.11.2010 закінчився 30.06.2018, тобто в даному випадку договір оренди припинив свою дію відповідно до умов самого договору.

Крім того, слід зазначити, що договір оренди відповідно до чинного законодавства не є обов`язковим до укладення, а відтак, за відсутності волевиявлення сторін, не може бути примушений до укладення за рішенням суду.

Доводи та твердження позивача про те, що з 30.06.2018 по даний час договір оренди є продовженим та виконується обома сторонами на загальних умовах, оскільки позивач продовжує користуватися орендованим майном, а відповідач приймає оплату за оренду є необгрунтованими та надуманими.

У зв`язку з неповернення позивачем майна після закінчення терміну дії договору оренди АТ “Укрзалізниця” зверталася до суду з позовами про стягнення неустойки у розмірі подвійної плати за користування майном за час прострочення згідно договору оренди договору оренди № 581 від 20.12.2010 року на суму 81 962,02 грн. за період липень 2018-червень 2019 року (справа №903/788/19; з позовом про стягнення неустойки у розмірі подвійної плати за користування майном за час прострочення згідно договору оренди № 581 від 20.12.2010 року на суму 149 919, 32 грн. за період липень 2019 - лютий 2020 та виселення із займаного приміщення (справа №903/256/20). Рішення у справах набрали законної сили

Водночас, судами було встановлено, що дія договору оренди державного індивідуально визначеного (нерухомого та іншого) майна, що належить до державної власності № 581 від 20 грудня 2010 року закінчилася 30.06.2018, договір оренди припинив свою дію у зв`язку із закінченням строку.

Згідно п.4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, дія спірного договору оренди № 581 від 20 грудня 2010 року закінчилася 30.06.2018.

Позивач зазначає про те, що акт приймання-передавання майна між сторонами не підписується з об`єктивних причин, проте не зазначає їх, адже обов`язок щодо складання акта приймання-передавання про повернення майна відповідно до п.10.13 договору оренди покладається на орендаря. В свою чергу відповідач неодноразово звертався до позивача про повернення орендованого майна.

З огляду на викладене, вимоги позивача є безпідставними, необгрунтованими та не підлягають до задоволення. А тому в позові слід відмовити

Згідно із ч.ч. 2-4 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи положення ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 13, 86, 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

в и р і ш и в:

В позові відмовити.

Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного рішення відповідно до ст. 256 ГПК України.

Повне рішення складено 29.12.2020.

Суддя О. Г. Слободян