Ухвала суду № 93870938, 29.12.2020, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

УХВАЛА

29 грудня 2020 року Справа № 903/454/20 Господарський суд Волинської області у складі:

головуючого судді – Гарбара Ігоря Олексійовича

секретар судового засідання – Коваль Олександр Миколайович

за участю представників сторін:

від скаржника: Уманець С.Г. – довіреність №599 від 15.10.2020

від боржника: н/з

від ВДВС: Гриценя Г.Г. – довіреність №1 від 09.01.2020

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у режимі відеоконференції в приміщенні Господарського суду Волинської області скаргу на рішення та бездіяльність органу ДВС по справі №903/454/20 за позовом Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" до Державного підприємства "Луцький комбінат хлібопродуктів №2" про стягнення 80 844,10 грн.,

В С Т А Н О В И В:

26.11.2020 Акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" надіслало на адресу суду скаргу на дії старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), котрі, на думку скаржника, полягають, зокрема, у прийнятті неправомірної постанови від 04.11.2020р. про повернення виконавчого документу стягувачу у виконавчому провадженні №63215657, в якій просить суд:

- визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Грицені Ганни Геннадіївни про повернення виконавчого документу стягувачу від 04.11.2020 у виконавчому провадженні № 63215657;

- визнати протиправною бездіяльність старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Грицені Ганни Геннадіївни, яка полягає у не направленні стягувачу постанови про відкриття виконавчого провадження, постанови про арешт коштів боржника та інших документів виконавчого провадження;

- зобов`язати старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Гриценю Ганну Геннадіївну або будь-якого іншого державного виконавця, який виконуватиме наказ Господарського суду Волинської області від 30.09.2020р. №903/453/20-1, вчинити всі дії, передбачені Законом України "Про виконавче провадження", для своєчасного та повного виконання виконавчого документа.

Ухвалою суду від 04.12.2020 Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" на дії державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) у справі № 903/454/20 залишено без руху. Зобов`язано скаржника в строк 10 днів з дня вручення йому цієї ухвали для усунення недоліків, а саме: надати суду докази надіслання скарги з доданими до неї документами Західному міжрегіональному управлінню Міністерства юстиції (м. Львів) (фіскальний чек з описом вкладення до цінного листа).

17.12.2020 Акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" надіслало на адресу суду заяву про усунення недоліків, в якій зазначило, що представником АТ “ДПЗКУ” до скарги помилково долучено копії документів зі справи №903/453/20, а тому подало до суду докази направлення боржнику та органу ДВС скарги в новій редакції з доданими документами та просить:

- визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Грицені Ганни Геннадіївни про повернення виконавчого документу стягувачу.

- визнати протиправною бездіяльність старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Грицені Ганни Геннадіївни, яка полягає у не направленні стягувачу постанови про відкриття виконавчого провадження, постанови про арешт майна (коштів) боржника.

- зобов`язати старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Гриценю Ганну Геннадіївну, вчинити всі дії, передбачені Законом України «Про виконавче провадження», для своєчасного та повного виконання виконавчого документа.

Відповідно до відомостей, що містяться в табелі обліку робочого часу програмного комплексу "Діловодство спеціалізованого суду", суддя Войціховський В.А. з 16.12.2020 по 08.01.2020 перебуває у відпустці у зв`язку з чим, суддя не може вирішити питання про прийняти скарги до розгляду у встановлений строк.

Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.12.2020 справу розподілено судді Гарбару І.О.

Ухвалою суду від 23.12.2020 скаргу прийняти та призначено до розгляду.

В судовому засіданні представник скаржника просить суд скаргу задовольнити.

Представник боржника в призначене судове засідання не з`явився, 24.12.2020 подав до суду письмові пояснення, в яких просить суд відмовити в задоволенні скарги у зв`язку із тим, що зазначені дії вчинені відповідно до закону та в межах повноважень державного виконавця.

Представник Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) в судовому засіданні та в запереченнях поданих 29.12.2020 просить суд відмовити в задоволенні скарги.

У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 342 ГПК України скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються. Неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали скарги, суд прийшов до наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду Волинської області від 12.08.2020 позов задоволено повністю. Стягнуто з Державного підприємства "Луцький комбінат хлібопродуктів №2" (Волинська область, Луцький район, село Рованці, вул. Промислова, 4, код ЄДРПОУ 00953065) на користь Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (місто Київ, вул. Саксаганського, 1, код ЄДРПОУ 37243279) 80844,10 грн. заборгованості та 2102,00 грн. в повернення витрат по сплаті судового збору (а.с.102-105).

На виконання рішення суду, Господарським судом Волинської області 03.09.2020 видано наказ №903/454/20-1 (а.с.115).

З матеріалів скарги встановлено, що 29.09.2020 на адресу Луцького районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Акціонерним товариством «Державна продовольчо-зернова корпорація України» направлена заява за № 130-2-3410/2-19/3895 про примусове виконання рішення (а.с.153-156).

Водночас, 04.11.2020 постановою про повернення виконавчого документу (ВП№63215657) стягувачу зазначено, що у відповідності до ст. 4 Закону України «Про державний матеріальний резерв» підприємства, установи і організації та інші об`єкти, що входять до системи державного резерву, і земельні ділянки, на яких вони розміщені, є державною власністю і не підлягають приватизації та іншим видам відчуження, з огляду на що Законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно боржника ДП «Луцький комбінат хлібопродуктів №2».

Інше майно, звернення стягнення на яке не заборонено чинним законодавством, не виявлено. Здійснені відповідно до ЗУ «Про виконавче провадження» заходи щодо розшуку майна боржника, на яке можливо звернути стягнення, виявилися безрезультатними.

Скаржник посилається на те, що на даний час судове рішення у вказаній справі не виконане, зокрема, державним виконавцем не вжито належних, повних, своєчасних та об`єктивних виконавчих дій щодо примусового виконання наказу суду №903/454/20-1 від 03.09.2020, передбачених Законом України «Про виконавче провадження».

Статтею 124 Конституції України, з якою кореспондуються положення статті 115 Господарського процесуального кодексу України, встановлено імперативний припис, згідно якого судові рішення є обов`язковими до виконання на всій території України і виконуються в порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження".

Відповідно до ст.326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Насамкінець, Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності (див. рішення Європейського суду з прав людини у справі Глоба проти України, no. 15729/07, від 05.07.2012).

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 N 18-рп/2012).

Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 № 11-рп/2012).

Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права, і згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення ЄСПЛ у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), від 19.03.97).

Згідно з ч. 1 ст. 48 ЗУ «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.

Як визначено ч. 1 ст. 52 ЗУ «Про виконавче провадження», виконавець звертає стягнення на кошти боржника - юридичної особи, що перебувають у касах або інших сховищах боржника - юридичної особи, у банках або інших фінансових установах, у порядку, встановленому цим Законом.

Частиною 5 ст. 52 ЗУ «Про виконавче провадження» закріплено, що у разі відсутності у боржника - юридичної особи коштів в обсязі, необхідному для покриття заборгованості, стягнення звертається на інше майно, належне такому боржникові або закріплене за ним, у тому числі на майно, що обліковується на окремому балансі філії, представництва та іншого відокремленого підрозділу боржника - юридичної особи (крім майна, вилученого з цивільного обороту, або обмежено оборотоздатного майна, майна, на яке не може бути звернено стягнення), незалежно від того, хто фактично використовує таке майно.

Разом з тим, ч. 1 ст. 53 ЗУ «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець має право звернути стягнення на майно боржника, що перебуває в інших осіб, а також на майно та кошти, що належать боржнику від інших осіб.

Статтею 54 ЗУ «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець має право звернутися за інформацією про дебіторську заборгованість боржника до податкових органів.

Таким чином, діюче законодавство України вимагає від державного виконавця вчинення ряду дій для виявлення, зокрема, коштів боржника, які можливо стягнути з метою задоволення вимог стягувача.

Постанова державного виконавця про повернення виконавчого документа стягувачу не містить інформації щодо звернення стягнення на грошові кошти боржника, а також щодо вжиття заходів до виявлення дебіторів боржника.

Відповідно до статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувану, повідомлення стягувану про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев`ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням.

Документи виконавчого провадження доводяться до відома або надсилаються адресатам не пізніше наступного робочого дня з дня їх винесення.

З пояснень викладених у скарзі судом встановлено, що стягувач не отримав від державного виконавця жодного документа виконавчого провадження за винятком оскаржуваної постанови про повернення виконавчого документа стягувачу.

Суд звертає увагу, що ч. 8 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» закріплено норму, згідно з якою виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не рідше ніж один раз на два тижні - щодо виявлення рахунків боржника, не рідше ніж один раз на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника

Законодавцем передбачений чіткий порядок здійснення дій у виконавчому провадженні. Враховуючи те, що державний виконавець наділений владними повноваженнями, то він повинен дотримуватись цих вимог законодавства з метою забезпечення максимального дотримання засад, передбачених ст. 2 Закону України "Про виконавче провадження". Зокрема, такими засадами є - верховенство права, законність, справедливість, неупередженість та об`єктивність, гласність та відкритість виконавчого провадження. Разом з тим, порушення зазначених засад має наслідком порушення безпосередньо прав сторін виконавчого провадження.

При цьому здійснення державним виконавцем комплексу дій, які визначені законом, будуть вважатися належними у разі вжиття останнім усіх необхідних (можливих) заходів у їх передбаченій нормативно-правовим актом певній послідовності для повного виконання виконавчого документу у встановлені законом строки, з дотриманням прав учасників виконавчого провадження - стягувача та боржника.

Згідно частин 1, 2 ст. 18 Закону виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5) роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки.

Частинами 3, 5 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну; безперешкодно входити на земельні ділянки, до приміщень, сховищ, іншого володіння боржника - юридичної особи, проводити їх огляд, примусово відкривати та опечатувати їх; накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей; у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду, за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів; отримувати від банківських та інших фінансових установ інформацію про наявність рахунків та/або стан рахунків боржника, рух коштів та операції за рахунками боржника, а також інформацію про договори боржника про зберігання цінностей або надання боржнику в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком; здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом. Під час виконання рішень виконавець має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних. Порядок доступу до такої інформації з баз даних та реєстрів встановлюється Міністерством юстиції України разом із державними органами, які забезпечують їх ведення.

Вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов`язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом (ч.4 ст.18 вказаного Закону).

Стаття 10 Закону України "Про виконавче провадження" визначає, що заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

05.10.2016 набрав чинності Закон України "Про виконавче провадження" (Закон N 1404-VIII), яким унормовано здійснення виконавчого провадження з дотриманням розумності строків.

Хоча визначення поняття "розумності строків" Закон не містить, проте зволікання у вчиненні виконавчих дій не свідчить про дотримання зазначеного вище принципу.

Отже, державним виконавцем не здійснено належних, повних та об`єктивних виконавчих дій, передбачених Законом України "Про виконавче провадження", щодо примусового виконання наказу суду №903/454/20-1 від 03.09.2020.

А тому, у суду наявні підстави вбачати бездіяльність старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) у виконавчому провадженні № 63215657 щодо примусового виконання наказу Господарського суду Волинської області від №903/454/20-1 від 03.09.2020 по справі №903/454/20, що є порушенням прав стягувача на виконання рішення суду.

В частині вимоги скарги Акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» про зобов`язання старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Гриценю Ганну Геннадіївну вчинити всі дії, передбачені Законом України "Про виконавче провадження" для своєчасного та повного виконання виконавчого документа, суд звертає увагу на те, що відповідно до ст. 41 Закону України "Про виконавче провадження" у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення. У разі відновлення виконавчого провадження стягувач, суд або орган (посадова особа), яким повернуто виконавчий документ, зобов`язані у місячний строк з дня надходження постанови про відновлення виконавчого провадження пред`явити його до виконання.

Отже, Законом встановлено обов`язок державного виконавця здійснити дії направлені на відновлення виконавчого провадження у разі визнання судом незаконною постанови про повернення виконавчого документу стягувачу.

Враховуючи те, що Законом передбачено державному виконавцю вчинення всіх дій, для своєчасного та повного виконання виконавчого документа є передбаченим законом наслідком, скарга в частині зобов`язання старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Гриценю Ганну Геннадіївну вчинити всі дії, передбачені Законом України "Про виконавче провадження" для своєчасного та повного виконання виконавчого документа задоволенню не підлягає.

У відповідності із ст.74 Закону України “Про виконавче провадження” рішення, дії чи бездіяльність виконавця ця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Статтею 343 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу.

У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Враховуючи вищезазначене, бездіяльність старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Грицені Ганни Геннадіївни щодо порушення строків та порядку вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні №63215657 щодо примусового виконання наказу Господарського суду Волинської області від №903/454/20-1 від 03.09.2020 у справі №903/454/20 є неправомірною, а тому суд приходить до висновку про задоволення скарги Акціонерного товариства "Державна продовольчо - зернова корпорація України" частково.

Відповідно до ч. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван 7де Гурк проти Нідерландів)".

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 234-235, 343 ГПК України господарський суд,-

УХВАЛИВ:

1. Скаргу Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" задовольнити частково.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Грицені Ганни Геннадіївни про повернення виконавчого документу стягувачу від 04.11.2020 у виконавчому провадженні № 63215657.

3. Визнати протиправною бездіяльність старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Грицені Ганни Геннадіївни, яка полягає у не направленні стягувачу постанови про відкриття виконавчого провадження, постанови про арешт майна (коштів) боржника.

4. У задоволенні скарги в частині зобов`язати старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Гриценю Ганна Геннадіївну або будь-якого іншого державного виконавця, який виконуватиме наказ Господарського суду Волинської області від 03.09.2020 №903/454/20-1, вчинити всі дії, передбачені Законом України "Про виконавче провадження", для своєчасного та повного виконання виконавчого документа, відмовити.

Ухвала господарського суду набирає законної сили з моменту її підписання відповідно до ч.2 ст. 235 ГПК України.

Ухвала суду підписана 29.12.2020.

Ухвали суду підлягають оскарженню до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст.ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Суддя І. О. Гарбар