Ухвала суду № 93868734, 21.12.2020, Київський районний суд м. Одеси

____________________

Справа № 947/27523/19

Провадження № 4-с/947/152/20

УХВАЛА

21.12.2020 року

Київський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Салтан Л.В.

при секретарі Громико В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одесі скаргу ОСОБА_1 на дії державного виконавця у цивільній справі за позовною заявою ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» (49089, м. Дніпро, Чечелівський район, вул. Автотранспортна, буд. 2, оф. 205) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) про визнання особи такою, що втратила право користування квартирою та виселення,-

ВСТАНОВИВ:

07 грудня 2020 року скаржник ОСОБА_1 звернувся до Київського районного суду м. Одеси зі скаргою на дії державного виконавця, в якому просить: визнати протиправною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження від 03 листопада 2020 року, яка була прийнята державним виконавцем Другого Київського ДВС у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Латій А.В. у виконавчому провадженні № 63466920; зобов`язати Другий Київський відділ ДВС у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції повернути без виконання заяву та виконавчий лист, виданий 22 вересня 2020 року по справі № 947/27523/19 Київським районним судом м. Одеси про визнання особи такою, що втратила право користування квартирою та виселення ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_2 ; визнати незаконними дії державного виконавця відділу ДВС у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Анісімової А.В. щодо виселення ОСОБА_1 з зазначеної квартири; зобов`язати Другий Київський відділ ДВС у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції поновити порушене право ОСОБА_1 , шляхом відновлення права користування ОСОБА_1 зазначеної квартири.

В обґрунтування зазначеної скарги, ОСОБА_1 посилається на те, що він не отримував копію постанови про відкриття виконавчого провадження, з рішенням суду не був ознайомлений. Також, 25 листопада 2020 року скаржником було подано заяву про перегляд заочного рішення суду, проте державний виконавець продовжував здійснювати виконавчі дії.

Скаржник у судове засідання не з`явився, представник скаржника надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності.

Інші сторони у судове засідання не з`явилися.

Представник ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» надав до суду заяву про перенесення розгляду справи, у зв`язку із зайнятістю в іншому судовому засіданні.

Суд критично ставиться до заяви та клопотання, на думку суду представник ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» своїми діями намагаються затягнути розгляд справи.

Стаття 129 Конституції України гарантує та встановлює основні засаду судочинства, якими є зокрема:

1) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом;

3) змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості;

6) гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами;

7) розумні строки розгляду справи судом.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Згідно з нормами статті 17 Конвенції жодне з положень цієї Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, визнаних цією Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції.

Ратифікуючи зазначену Конвенцію, Україна взяла на себе зобов`язання гарантувати кожній особі права та свободи, закріплені в Конвенції, включаючи право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку.

У своєму рішенні у справі «Пономарьов проти України» суд вказав, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

З аналізу зазначених норм Конвенції та практики Європейського суду вбачається, що питання про порушення статті 17 Конвенції, яка закріплює один із основоположних принципів Конвенції - принцип неприпустимості зловживання правами, може поставати лише у сукупності з іншою статтею Конвенції, положення якої у конкретному випадку дають підстави для висновку про зловживання особою наданим їй правом.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що скарга на дії державного виконавця не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що рішенням Київського районного суду м. Одеси від 23 квітня 2020 року по справі № 947/27523/19 визнато ОСОБА_1 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_2 ; виселено ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_2 .

22 вересня 2020 року Київським районним судом м. Одеси були видано виконавчий лист по справі.

Обов`язок виконувати судове рішення (постанову) випливає не з рішення (постанови) суду як такого, а із санкцій, передбачених нормами права, що були застосовані судом. Навіть у тих випадках, коли закон передбачає відповідальність за невиконання рішень, ця відповідальність має на меті примусити зобов`язану рішенням суду особу виконати розпорядження норми, що застосував суд.

Одними з властивостей судового рішення, що вступило в законну силу є: можливість примусового виконання судового рішення мимо волі зобов`язаної особи та обов`язковість, яка полягає в тому, що судове рішення, що вступило в законну силу, стає обов`язковим для всіх органів, підприємств, установ, організацій, посадових осіб і громадян і підлягають виконанню на всій території України. Рішення, що вступило в законну силу, є обов`язковим і підлягає точному виконанню. Усі державні органи, посадові особи й окремі громадяни, зобов`язані сприяти виконанню рішення суду, виконуючи вимоги державного виконавця.

Відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Серед основних засад судочинства в Україні, згідно з п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України, є «обов`язковість рішень суду».

Також, згідно ч. 1, 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Згідно ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

У відповідності до ч. 1-3 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України «Про виконавче провадження».

Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконавче провадження», примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження на примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які проводяться на підставах у межах повноважень та у спосіб, визначеними цим законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з ч. 5 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Розділом ХVІ Інструкції з організації примусового виконання рішень встановлено, що у разі відсутності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття його до виконання, визначених статтями 4, 5 Закону, виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, яка виготовляється за допомогою автоматизованої системи виконавчого провадження.

26 листопада 2020 року постановою державною виконавцем закінчено виконавче провадження, у зв`язку з примусового виселення боржника.

При цьому, скаржник не надав належних та допустимих доказів того, що на момент винесення постанови, скаржник повідомив державного виконавця про наявність заяви про перегляд заочного рішення.

Суд вважає, що державний виконавець правомірно виніс зазначені постанови, скаржник не надав належних та допустимих доказів неправомірності постанов державного виконавця.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Керуючись ст. 81, 89, 447 ЦПК України, Законом України «Про виконавче провадження», Інструкції з організації примусового виконання рішень, суд –

УХВАЛИВ:

Скаргу ОСОБА_1 на дії державного виконавця у цивільній справі за позовною заявою ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» (49089, м. Дніпро, Чечелівський район, вул. Автотранспортна, буд. 2, оф. 205) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) про визнання особи такою, що втратила право користування квартирою та виселення – залишити без задоволення.

Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Київського районного суду м. Одеси протягом п`ятнадцяти днів з дня проголошення ухвали.

Головуючий Салтан Л. В.